1916—1941.
Братству — присвячую!
В небесних просторах і в наших грудях пружилася блакить. У небесах і в наших серцях палало сонце. Степами Стрипи, молодечо і без стриму, котився буйний та весняний вітер і наша молодість.
Від села Соснова широко в сонці зїдхав степ. Ген у далях ясніло і мерехтіло село Заздрість, а ще дальше Настасів.
Наш полк, УСС, стояв у селі Соснові. З важкою зимою й бої були притихли. Інколи, тут-там, тріскотіли кулемети та падали рідкі стріли далекострільних гармат.
Так — до весни.
А прийшла вона, весна, прудка і непогамована, химерна і соняшна, то спалила сніги, розкрила до сонця пахучий подільський чорнозем, оживила таємний степ.
І Великдень надходив. Уже від страсного понеділка ходили стрільці у стодолу біля полкової управи й там о. Їжак нас сповідав: у цій прехолодній, просторій стодолі, де пахло подільською пшеницею, де було завсіди чистенько, до стеблини позамітано, — була полкова каплиця.
У святу Велику Суботу заметушилось січове братство. Чистили кріси, поправляли одежу, чистили її, прали білля, замітали подвіря й токи в огорожах хат, в яких ми роями стояли. А небесами йшло широке сонце, що раділо так, як і ми.
Великдень! Ранком прокинулось братство. Загомоніло село. Відгомін святочної радости, дзенькіт баґнетів при поясі й швидка хода всіх на збірку. Сотнями уставились, кожна сотня у свому районі, сотнями відійшли на просторий майдан. І тут рівними рядами уставивсь увесь полк. Перед фронтом полку стояв престіл. Перед престолом стояв полковник зі своїм штабом із курінними та сотенними. Почалась Служба Божа, Великодні гимни грала дута орхестра, під орудою Михайла Гайворонського. На переміну співав стрілецький хор під орудою Левка Лепкого.
"Христос воскрес!"
Котилась, леготом вітру стелилась воскресна пісня очеретами, попри Хатки, попід Соколів і в широкому степі сходила, молодими травами зеленіла. Аж блакить на небосхилах, навшпиньки ставала, пісні прислухувалась.
По Службі Божій, по проповіді о. Їжака, по промові нашого полковника, полк розійшовсь по селу, по кватирях. У кожній хаті свята Паска: співи, сміхи, туга, жарти — усе з воскресною піснею і з сонцем спліталось. Панько Чортоломний бігав від роя до роя і з усіми яйцем діливсь. За ким Дмитро Григорук гнав і кричав:
— Паньку! Та ти всі сотенні яйця виїси!
А Панько реготався, аж степ тремтів і колихався. За ним Тимочко, тримаючи на бедрах руки по козацьки, сміхом заливавсь.
Біля хати, що в ній стояв наш рій, на тоці розстелили ми солому. І гуртом сіли на ній, а хто вигідно розлігся. Поплили розмови: про рідну хату, про дівчину, про Великдень із ріднею. Один кінчив, інший зачинав оповідати.
Сонце плило і з весняним співом пташні слухало нас. Степ мовчав і весняним леготом мерехтів.
На всьому фронті тиша: ніодин стріл не впав.
Стільки літ проминуло. Згадаймо тих, що впали на полях слави, чи на сірому шляху щоденного життя. Згадаймо й один одного, що ще живемо.
З року на рік — меншає нас!...
Краків, квітень 1941 р.
[Краківські вісті]
20.04.1941