Від коли на Украйіні появились політичні поезіі Шевченка, всяка скілько небудь освічена й щира украйінолюбска душа стала ждати того часу, коли прокинеся наш "найменший брат" чорний "народ"... Тепер, бодай про деякі частини Галичини можна сказати, що час сей коли не настав іще рішучо, то вже настає...
Ся нова проява настає не зовсім так, як думав кобзар наш віршами, слідом за біблійними пророками та за споминами гайдамацтва: ніщо з неба не прилетіло, ні пророк ніякий не явився і навіть отворилось не "невчене око", а трохи вчене в школах, товариствах, читальнях, то урядових то вільних, під впливом людей, котрі иноді й не думали про те, що з йіх заходів вийде, а по части й під впливом людей свідомих.
Возьміть напр. у Ділі ч. 10 с. р. отвертий лист до д. Романчука, писаний в місточку Роздолі й підписаний переважно ремісниками (ані одноі підписи попівскоі). "Жадаємо, кажуть наші міщане:
"Руского язика всюда в урядах і школах і для того заверненя зо 400 руских урядників і професорів з Мазурів на нашу Русь, а перенесеня натомість туди всіх тих урядників, професорів і інспекторів шкільних, котрі по руски не вміють і руского язика по візитаціях не пильнують;
"перестроєня ряд повітових на лад ліпший і дешевший, а для загалу пожиточний;
"перестроєня на лад справедливий способу вибираня до сойму й ради державноі тай членів до рад повітових;
"зменшеня податків для міщан і селян в загалі;
"справедливого роскладу тягарів публичних, податків і престацій ріжних, як дорогових і т. і. а іменно зменшеня йіх посілостям меншим, а підвисшеня кому іншому, хто може більше платити;
"помочи з каси краєвоі для задовжених селян та міщан в ріжних банках, а передовсім в банку рустикальнім;
"знесеня права патронату (після котрого попа на місце презентує дідич, хоть би й чужоі віри);
"повноі самоуправи гр. к. церкви нашоі а за тим усуненя оо. Єзуітів з Василіянских монастирів;
"шанованя свят наших всіма властями цівільними й війсковими; в загалі ще й не одного".
Лист сей писаний був саме тоді, як після звісноі угоди д. Романчука і др. з деякими проводирями польско-панскоі партіі посилались єму "письма признаня", але лист сей мало похожий на ті "письма признаня", як характером своіх пунктів, так і тим, що не покладаєся на угоду, а каже, що "ми міщане й селяне боротись будемо о се, хотьби Вас зрадили тіі, що умову з вами зробили" і кінчить такими словами: "сміло вперед, бо ми, — а ми ту народ не темний, а самосвідомий, чинів від Вис. правительства видіти бажаємо".
Прочитайте також в 31 ч. Діла звістку про селянске віче в Жидачеві, одно з немногих у часи недавноі виборчоі агітаціі в Галичині, на котрих голоси робучих людей не були заглушені схоластикою нашоі ніби-інтелігенціі.
Навіть справоздавець Діла каже: один бесідник за другим, в сіраці й капоті, виступав і забирав голос, виводячи справи всіх дотикаючі, і згідно гомоніли одобреня: славно! чиста правда!
"П. Попек з Крупска... говорив о уставі ловецкій, як народ нею покривджений.
"П. Турко з Роздолу діткнув устави конкуренційноі, жадаючи, щоби будучий наш посол промавляв за знесенєм патронату і проти накидуваня з гори нам (громадам) учителів, бо громади поносять великі тягари на церков, школу, будинки ерекціональні, а за своі кошти не мають жадного голосу.
"П. Климкович із Жидачева красно виказав, які шкоди терпить наш повіт через виливи вод і жадав, щоби висші власти змилувалися і над нашим повітом та старались запобігти шкодам.
"П. Федоров з Межиріча підніс справу нищеня лісів.
"П. Петрицкий упімнувсь за громадами коло Журавна, щоби правительство дало йім побір сировиці для худоби з поблизького Калуша, як в загалі щоби й сіль для людей була дешевша...
"А вже найдосаднійші голоси відзивались що до шкільних справ...
(Допись кінчиться тим, як добра згода між членами збору, котра держалась, поки йшла розмова по "справи всіх дотикаючі, всіх живо інтересуючі", — пропала, як у збір перенесена була ніби-інтелігенцією партійна боротьба львівских кружків "народовских" і "москальофільских" о посольскі кандидатури).
З поданих висше примірів видно, що "менший брат" наш, прокинувшись, заговорив найбільше про справи економічні (то б то про ті справи "жолудкові", котрі висміяли торік "народовскі" й "москальофільскі" газети, коли про важність йіх заговорила радикальна молодіж у Львові) та адміністраційні, але не забув і культурних, в тім числі й церковних, тілько заговорив про них, бажаючи самовправи громади в тих справах, тобто зовсім не того, що народови накидає наша ніби-інтелігенція з єі проводирями — епископами.
Коли прочитаєте напр. відозву, котру видала в часи недавних виборів наша руско-украйінска радикальна партія, підпираючи кандидатів, котрих поставили самі селяне на своіх зборах, то допевнитесь, що наша остатня парляментска програма як раз опираєся на грунті того, чого самі наші селяне й міщане починають уже домагатися, тілько, звісно, доповняє й систематизує ті домаганя й відкидає всяку думку, щоби висші власти, котрі тепер залежать від парляменту, переважно вибираного клясами панскими, могли "змилуватись" над нашим бідним людом, а добивався того, щоби в парляменті мали рішучий голос кляси прості, котрі таким способом сами б собі помогли.
Ось пункти нашоі парляментскоі програми:
1) Щоби люде не платили податку від грунту, ані від хати, тілько від доходу; щоби той, що має два рази більший дохід, платив три рази більший податок, бо тепер найбогатші богатирі платять далеко менше податку, ніж би повинні, прирівнавши йіх до того, що платять бідні люде; щоби від того, що хто конче потребує на прожиток свій і своєі родини, не платити ніякого податку.
2) Щоби того, що хлібороб конче потребує на прожиток свій і своєі родини, не сміли ліцитувати.
3) Щоби в загалі не можна було ліцитувати грунту, тілько дохід із грунту.
4) Щоби держава допомагала громадам набувати на власність громадску грунти, що лежать в йіх границях; щоби громади мали право першенства при всяких ліцитаціях і продажах з вільноі руки.
5) Щоби для тих людей, що зовсім не мають землі, держава віддавала в посесію грунти камеральні.
6) Щоби в війску служили люде не більше як рік; щоби війска сталого було менше і щоби тим самим теперішні величезні видатки, на війско вменшити.
7) Щоби скасувати всякі непотрібні такси та штемплі.
8) Щоби кождому вільно було брати сировиці, кілько треба, а сіль, щоби коштувала лиш тілько, що коштує єі фабрикація, то є топка найбільше три крейцарі.
9) Щоби скасувати льотерію, котра видурює остатний крейцар від найбіднійших людей.
10) Щоби вменшити оплати та тягари податкові від усяких спілок та громадских інтересів.
11) Щоби скасувати акцизи від таких річей, що конче потрібні до житя, а натомість наложити податки на такі річи, що служать тілько для забави та окраси великим богатирям.
12) Щоби уряд направив береги рік, щоби вони людям не робили шкоди.
Особливо-ж:
13) Щоби скасувати куріі виборчі, то є, щоби при голосованю на всяких послів мужик мав таке саме право, як пан; щоби на послів голосували всі, чи платять податок, чи ні, почавши від 21 року житя; щоби не було правиборів, тілько щоби всі просто на послів голосували; щоби голосованє було тайне, щоби ніхто не смів заглядати до картки, на кого хто голосує; так само, щоби кождий, що має право голосувати, мав право також бути послом. Отсе зовеся: загальне, безпосередне, тайне голосованє, котре одно може Вам дати велику силу в усіх справах громадских, краєвих і державних.
14) Щоби в школах східноі Галичини, від найнизших до найвисших викладали по руски; щоби в руских сторонах урядова мова була руска.
15) Щоби наука в школах, особливо народних і середних, уладжена була відповідно до потреб люду, а не так по-пански, як тепер.
16) Щоби в школах ушли за дурно, то значить, щоби скасовано всякі оплати шкільні; щоби держава давала біднійшим ученикам підмогу на книжки, одіж та харч, аж поки не скінчать школи.
17) Щоби скасовано штемплі на газети та календарі; щоби в газетах вільно було писати всю правду; щоби людям зовсім вільно було сходитися на всякі наради і говорити там усю правду; щоби йім зовсім вільно було закладати всякі товариства.
18) Щоби урядники, в часі свого урядованя, строго держалися права, а котрий право переступить, то щоби відповідав перед звичайним судом, так як кождий інший чоловік.
Нарешті доконечне:
19) Щоби рускі посли в раді державній тримали з такими послами, що твердо стоять за добром робучого люду".
Ось чого наша партія хотіла, приступаючи до виборів. І за те кинулись кусати нашу партію всі, кому невигідно, щоби нарід прокидався та сам брав у своі руки свою долю. Се й не дивниця, але у нас случилось щось чудненьке й несподіване. Між противниками нашоі партіі та єі кандидатів на посли явились і такі, у котрих імя Шевченка не сходить з язика: завзята боротьба проти нас, котра доходила до клевет, підкупства, арештовань і т. і. велась між іншим під прапором украйінства, іменем і Вашим, російскі Украйінці!
Наші противники, котрі звуть радикалізм "баламутством", гордо кричать, що Ви з ними, що Ви проти нас.
Чим вони оправдують свою боротьбу проти нас? Тим, що ми не пристали на знамениту "угоду", котру вони заключили з деякими з польских урядників та панів і котру вони звуть гучно згодою з Поляками!
Ми згоди з Поляками не цурались, а самі голосили єі тоді, як наші противники з народовского, як і москальофільского табору в купі проповідували, в Ділі й Червоній Руси, що Русини з Поляками не можуть жити в однім політичнім краю. Тілько ж ми хотіли згоди з польским народом, а не з людьми, ворожими і нашому й польскому народови, та з урядниками, що залежать від тих людей.
Нам докоряють тим, що ми не згоджуємось пристати до проскріпціі того, що звуть у нас "москальофільством". Ми не зрікались нашого украйінства, ми пишемо по украйінски, видаємо на украйінскій мові европейских писателів, але ж ми не можемо признати право політичноі власти накидати кому небудь єго народні симпатіі, етнографічні погляди, літературні заходи і т. і. Проскріпція ніколи не спиняєся на однім ступні: сегодня даси волю проскрібувати сусідови, — завтра дійде черга до тебе. Що до нас, то знаменита угода з початку підвела нас під проскріпцію, виголосивши устами свого шефа, митрополита, що тому, хто на неі не пристає, в тім числі й на те, щоби стати під прапор католіцизму й признати й політичне проводирство за ним, митрополитом, — тому "нема місця на рускій землі".
Ми-ж, купно зо всіма освіченими Европейцями не можемо признати для себе ніякого примусового світогляду, а тим менше католицкого, і заявляємо, що ми стоімо за вільну науку. Тим часом ми не тілько признаємо й католикам і йіх церкві право на вільність (звісно, не на привілегіі), а й розуміємо, що ся церков, при теперішній своій силі, могла би ще послужити народови, якби хоть трохи повернула свою силу на полагоду народноі нужди, напримір якби наша галицка католицка церков хоть трохи наслідувала свою сестру напр. в Ірляндіі. Через те ми, почавши напр. Народ, обертались і до духовенства нашого, як до людей, котрі, хоть трохи вменшивши свій кастовий егоізм та трохи дальновиднійше поглянувши на свій стан, могли би ще дійсно послужити народови.
Через се ми, почавши в загалі з миролюбних слів до всіх наших партій, миролюбно говорили й про наше духовенство. Не наша вина, що ми мусіли змінити свій настрій. Протів нас виступили клерикали-москвофіли й клерикали-народовці. З остатними у нас були своі рахунки. Наші погляди на самостійність нашоі національности й на літературну мову нашу однакові з народовскими. Через те ми мали право вірити в можливість спільноі з ними праці бодай в громадско-письменских справах. Мало того, наші люде просто досить попрацювали на користь "народовців", як кружка чи партіі. Щоби не далеко ходити, ми нагадаємо напр. остатні вибори до сойму, коли наші люде і в часописях і на вічах із усіх сил підпирали кандидатів, поставлених спільно комітетами обох старших партій, в тім числі й народовских, сподіваючись, що вони чесно виповнять ті обовязки, які вони приняли перед виборцями, то б то будуть боронити інтереси, подібні тим, які виложені висше народними голосами в Роздолі й Жидачеві.
Тілько ж довгою пробою ми допевнились, що народовским проводирям потрібна наша служба, а не наші ціли, котрі сходяться і з цілями нашого народу. Приймаючи нашу службу, ті проводирі при всякім случаю відхрещувалися від наших цілей і ставали на боці ворогів освіти й економічного увільненя народу.
Ми мусіли зорганізуватися в осібний гурт. А як тілько се сталося, так на нас посипались удари так само з народовского, як і з москальофільского боку. Найбільше ударів ми дістали від "князя церкви", котрий тоді стояв по середині між двома нашими старшими партіями, так що кожда вважала єго за свого. Ми нагадали висше, як ми дивились на католицку церкву та єі духовенство у нас. Більшого миролюбства, як наше, не можна бажати від людей, котрі вийшли по за круг конфесійного світогляду. Але ж наше загальне миролюбство не знимало з нас обовязку, в кождій окремій пригоді показувати хиби в учинках того чи другого церковного достойника. З самого початку ми мусіли вказати на шкоду, яку зробив нашій колонізаціі в Америці д. митрополит тим, що відкликав улюбленого і зручного єі дорадника о. Полянского (котрого ми хвалили, не глядючи на те, що він піп і що він організував наших колоністів коло церкви) тілько щоби прислужитися польско-ультрамонтанским примхам і своій фантазіі запровадити целібат серед нашого попівства. Далі ми мусіли писати в Народі й про те, що виложено в ч. 14 мин. р. в статі п. з. Жидівска господарка в добрах християнского митрополита.
От за сі особисті урази д. митрополит видав проти нас куренду, котрою велів попам викидати нашу газету з читалень і т. д.
І після сего наші угодовці-народовці признали д. митрополита проводирем навіть світскоі політики Русинів!
Хто-ж може вимагати від нас, щоби й ми пристали на таку згоду? Ми могли тілько підняти рукавицю, котру нам кинули головачі народовців і йіх проводир, д. митрополит, котрий зараз же поспішився виголосити, що всім, хто єму не відчиниться "нема місця на рускій землі!"
Тілько ж і після того ми, не зрікаючись натурально вільноі науки, згодились би бодай не ставити в першу лінію боротьбу з духовенством і навіть пішли би поряд з ним, як би воно так стало за політичні й соціяльно-економічні потреби нашого народу, як стоіть напр. ірляндске духовенство. Але-ж погляньте напр. на остатню виборчу відозву "Головного руского комітету", підписану відпоручниками галицких епископів і проводирями народовців, і порівнайте єі з тим, чого бажає сам народ наш в приведених висше документах.
Та відозва не надумалась ні на що інше, окрім знаменитих пунктів угоди дд. Романчука, митрополита й проводирів польского панства:
"Ми галицкі Русини стоімо на грунті народноі окремішности і на тій основі бажаємо народність руску і мову плекати і розвивати, придержуючись вірно католицкоі церкви й греко-руского обряду.
"Ми стоімо на грунті австрійскоі конституціі, а стою чи за конституційним устроєм держави з єі правами й свободами, єсмо і останемо все вірними Нашому Наймилостивійшому Монарсі, Єго найдостойнійшому Домові і австрійскій державі.
"Ми народ, зложений в найбільшій части з хліборобів селян і маломіщан, котрі через тисяч літ переховали нашу народність і нашу мову; томуж інтереси селянства й маломіщанства мусимо перед всіми іншими мати на оці" (В торічних відозвах угодовців говорилось про "економічне двигненє" міщанства й селянства. Тепер і такі слова, — все таки неясні по своій загальности, мабуть показались за радикальні для наших угодовців!)
В нашій газеті було досить говорено про неполітичність або пустоту сих пунктів, — завважаємо, ще пустійше виложених в сій виборчій відозві ніж у промовах д. Романчука й товаришів і в першій йіх відозві. Тепер скажемо коротко, що пункт про окремішність народну, що належить більше до літератури ніж до політики, в відозві виложений так, що в нім навіть стерто всемалоруску барву, так що під него можна підложити і ту окремішність Галичан від Украйінців, котру нераз ширили наші уніятскі клерикали. Слідуючий пункт про католицку церкву дає основу для такого "рутенства", бо він ділить нас, Галичан навіть від православних буковинских Русинів. В усім же сей клерикальний пункт перемішує віру й політику і повертає нас назад не тілько протів конституціі з 1867 р., а й протів законів "просвічених деспотів" XVIII столітя.
Пункт про австрійску державу лишній, позакілько він говорить те, що не потребує розмови, бо у нас усі партіі стоять на австрійскім державнім грунті, або шкодливий, позакілько він кидає інсінуацію на "неугодових Русинів", а також позакілько він не домагаєся перемін у теперішній австрійскій конституціі, при котрій ми, Русини, завше будемо упосліджені.
Вже остатнє віднимає всяку вартість пунктови про інтереси селян і мало-міщан. При теперішній конституціі нашій і при всіх наших адміністративних порядках, котрі з неі виходять, наше селянство а надто маломіщанство не можуть мати ніякоі впливовоі участи в соймах і парляменті. Хто ж буде пильнувати інтереси того селянства й маломіщанства? Звісно, не сойм і не парлямент, котрий переважно складаєся з панів, капіталістів та йіх агентів, і не міністерство, котре мусить правити в згоді з більшостію парляменту. Коли в остатні часи наші закони хоть трохи узгляднили інтереси простого народу, то тілько фабричних робітників, тай то тілько через те, що в великих містах німецких і ческих крайін організувався великий рух робітницкий соціяльно-демократичний, котрий хоть і не має, дякуючи нашій аристократичній конституціі, своіх прямих репрезентантів у парляменті, як має він йіх у Німеччині, то все таки знаходить собі прихильність у німецких радикалів, демократів, котрі передають петиціі робітників і в парлямент і навіть боронять йіх інтересів. До сего додати треба ще й те, що нашому панству рух фабричних робітників прямо не грозить, тоді як напр. двигненє нашого селянства просто пішлоби протів інтересів панства.
Наші угодовці не подають ніякоі надіі не тілько на те, щоби вони взялися за організацію селянства подібну до тоі, котру проводять соціялісти серед фабричних робітників, але навіть на те, щоби вони були хоть так прихильні до руху селян, як демократи до руху фабричних робітників. Наші угодовці не зважилися натякнути яким небудь реальним приміром на те, що вони розуміють під словами "інтереси селянства й маломіщанства". Нарешті в осібній куренді митрополита, з поводу виборів, зовсім пропущено увесь сей пункт.
І в імя такоі програми угодовці побороли, при помочи жандармів і Поляків (як се признало й Діло в ч. 53) нашого кандидата в Коломийскім окрузі, д. Даниловича, котрого навіть Діло зве "популярним кандидатом!"
Погляньмож тепер, що дістали Русини після всіх сих угод і соромних заходів.
В остатний період було в віденьскім парляменті 5 депутатів-Русинів: один з поставлених спільно комітетами обох старших партій, д. Ковальский (старшоі партіі) і чотири з поставлених митрополитом по згоді з польско-панским комітетом. Сих митрополитальних кандидатів Німці зразу прозвали Parade-Ruthenеn, і вони нічогосінько не робили доброго в парляменті. Не богато робив і д. Ковальский, а все таки хоть иноді промовляв за національними правами Русинів та передавав парляментови рускі петиціі, котрі надсилано на єго руки (Озаркевич тілько під конець того періоду виступив з кількома промовами протів прав. системи, коли сам був зачеплений галицкими властями і через те єго виступи не мали й такоі ваги, як промови Ковальского). Тепер, з попуском та ласкою польских панів та інших сил, перейшло сім руских депутатів, — попри 57 польских, — при чім два з них (Охримович і піп Брилінский) не були навіть поставлені Головним руским комітетом, в котрім були відпоручники епископів і народовців, — значить накинулися Русинам і перейшли при помочи звісних польских сил. Коли названі два посли увійдуть в руский клюб, то будуть там просто дозорцями й агентами польского клюбу. Не красшу ролю може грати в рускім клюбі й Мандичевский, один з недавних митрополитальних послів, як і д. Охримович. До сих трьох явно не чистих руских кандидатів, треба додати й д. Підляшецкого, противупоставленого угодовцями д. Даниловичу. Д. Підляшецкий — звичайний урядник, котрий нічим доси не показав навіть своєі рускости і в додатку був поставлений і в спис кандидатів польско панского комітету. Так значить, скілько небудь рускими кандидатами можна вважати тілько трьох. Але-ж і сих трьох не можна признати незалежними, бо вони обовязались признавати над собою команду митрополита, котрий мимо своіх церковних примусових поглядів і інтересів, є урядник, залежний від міністерства. Окрім того, і ті 3 посли дали певні обіцянки й польским панам та намістникови. Через се теперішні депутати Русини не тілько не можуть собі позволити незалежних чинів, але навіть критики хиб наших порядків, від котрих терпить наш народ, і навіть поступків адміністраціі.
Ми вже натякнули, що ніяка поправа економічного стану нашого селянства й міщанства не можлива, поки не зміниться теперішня виборча система. Наш теперішний уряд не може навіть зробити що небудь похоже на "крестянский банк", котрий заложив у Вас самодержавний цар, хоть тілько з тим, щоби зараз же зопсувати єго. Подібний банк, котрого домагаються наші селяне, може у нас бути заложений тілько парляментом, в котрім буде більше ніж тепер демократичних елементів. Те-ж саме треба сказати і про реформу податків і т. інші речі, котрих домагаються вже й наші міщане й селяне. От через що вже й наш малоосвічений народ починає домагатися зміни теперішноі виборчоі системи і навіть просто поголовного права голосу, котре ми внесли в свою програму. Чи ж посміють наші угодовці-народовці, патентовані митрополитом і ще деким, заговорити про щось подібне в віденьскім парляменті і навіть передати за те петицію від наших робітних людей, міщан і селян? Звісно, ні. І руским робітним людім прийдеся передавати подібні петиціі через руки якого-небудь Німця-демократа, котрий і мови тих петицій не розуміє!
Ось що нам принесла славетна угода й перехід Русинів-народовців з опозиціі на бік консервативного міністерства та польского панства, ще більше консервативного.
Тимчасом, зваживши, що в деяких виборчих округах наш народ рішучо прокинувся і навіть між Поляками піднялось невдоволенє зі своіх панско-консервативних політиків, — можна було надіятись, що Русини могли перевести в усякім разі 3—4 чисто опозиційних, цілком незалежних депутатів. Треба було партійним проводирям здержати свою виключність хоть на тілько, на кілько вона здержувалась два роки назад в часи соймових виборів, а головно треба було попустити ініціятиву кандидатур селянам у повітах. Певно би було вибрано таким способом хоть по одному з більше поважаних селянами, працьовитих і чесних людей зо "староі" партіі, з народовців і радикалів, котрі би зобовязалися піднимати в парляменті справи, як каже дописуватель Діла про віче жидачівске, всіх дотикаючі, всіх живо інтересуючі, котрі би виголосили, які реформи потрібні для нас Русинів і передавали би парляментови петиціі нашого народа про єго потреби й реформи, а повертаючи з парляменту до дому, давали би народови справозданя про парлямент і свою справу і таким чином будили би дальше народну думку й вели до того, щоби народ наш прилучився до демократично-реформового руху, котрий тепер організуєся по всій Австріі.
Тоді можна би нашим украйінолюбцям повторити слова Шевченка:
обніміте — найменшого брата
нехай мати усміхнеться,
заплакана мати!
Тепер же в устах йіх такі слова — чиста бріхня.
Не вже-ж і Ви, російскі украйінолюбці, станете на боці сеі бріхні, як нас запевняють наші прихильники угоди з польским панством? Не вже Ви, замісць того, щоби помогти нашому мужицтву, котре, як бачите, само, прокидаючись від сну, стає на дорогу европейского радикалізму, — станете проти него, підпираючи хоть самим тілько авторитетом імени Украйіни наших угодовців?
Кажемо отверто, ми, котрі тут підняли рішучо прапор вільноі науки, мовноі волі й оборони економічно-соціяльних народних інтересів, — ми сподівалися від земляків і прихильників Шевченка не тілько симпатіі, але й дійсноі помочи літературноі й матеріяльноі. Нам тут треба не тілько вдержувати газету, — котра завше отверта й для Ваших голосів, — а й бібліотеку наукових творів при ній (ми обявили на початок твір Дрепера "Історія боротьби між вірою й наукою", котрий Ви маєте по російски обкусаний цензурою), окрім того популярну газету, далі нам треба устроювати віча, вести виборчу агітацію, видержувати процеси іті. що все, як звісно, служить для пропаганди певних ідей. Ся пропагада не спиниться на самій Галичині, а обнявши народ наш тут, сама собою перейде й через російску границю, так що якби Ваша праця обмежилась тілько на помочи нам, то й тоді Ви послужили би й пробудці Вашого народу. Кажемо отверто, що нам без Вашоі помочи важко буде видержати всю боротьбу, котру сама сила річей поклала на нас, а ще важше буде видержати єі тоді, коли Ви станете на боці тих, котрі після всяких солодких народолюбивих слів, заявили себе противниками самосвідомости й самоуправи нашого народу.
Ну, та яку би Ви дорогу не вибрали, а ми назад не підемо! Гірші часи ми вже пережили; тепер за нашими думками вже обявилася хоть частина самого нашого мужицтва, і справа наша не помре і навіть не засне на хвилю, тим більше, що наша Галичина все таки втягнена за другими частинами Австріі у всесвітний радикальний рух, котрий що року стає все дужший.
А Ви подумайте про будучність Вашого напрямку в Вашій крайіні, коли Ви, замісць того, щоби стати по нашім боці, станете на бік наших противників, обявившися за спільність з польским панством і австрійским консерватизмом і за команду католицкого епископату в справах умислових і політичних. Які Ви можете мати підстави для Ваших украйінских тенденцій при таких умовах? Як не як, а украйінолюбство з часів Шевченка належало до поступових тенденцій серед російско-украйінскоі громади. Тепер би єму прийшлося самому наложити на себе руку, якби воно приняло програму наших угодовців. І чим більше й через російский кордон проходити ме европейский поступово-радикальний рух, тим більше обминалиби украйінство поступові елементи в самій Украйіні і навіть поверталисьби ворожо до украйінства.
Самого москвоненавистництва, котрим наші реакціоністи-угодовці можуть притягати Вас на свій бік, не досить. Ми думаємо, що на довгий час як нам остаєся єдиною здоровою політикою — спілка з поступовими рухами в Австріі в цілях єі реформи на вільну народну державу, так і Вам треба йти до такоі спільности з поступовими елементами в Росіі. Але навіть допустивши слушність москвоненависти й безнадійність Москалів для поступу, — все таки на одній москвоненависти й на словах про повну відрубність Украйінців від Москалів стояти довго не можна. Треба ж чим небудь наповнити украйінску окремішність, обявити, яку власне правду хочете запровадити в своій хаті, — чи правду вільноі науки й усенародноі волі й добробиту, чи науку католицкого або іншого епископату; чи будете Ви рішучо стояти за інтереси нашого плебсу (політичні, соціяльні й економічні), чи преклонитесь перед інтересами польского чи другого панства, — інакше сказавши, треба-ж обявитись, чи Ви пристаєте до всеевропейского поступово-демократичного радикального руху, — звісно, з Вашими краєвими й національними відмінами, — чи до єго також усесвітних противників??
That is the question!
Редакція й головні сотрудники Народа.
[Народ]
15.04.1891