Отже, чотирнадцятим прем’єр-міністром в історії незалежної України буде Володимир Гройсман. Разом з президентом України вони є засновниками «вінницького клану» в українському політикумі, який тепер контролює дві наймасніші посади в державі. Термін «вінницькі» почали активно вживати ще тоді, коли Гройсман був віце-прем'єром у першому уряді Яценюка, а Порошенко впевнено торував шлях до президентства. «Клановий» жупел зміцнився після обрання молодого політика головою Верховної Ради, хоча президент іще тоді мріяв, що Гройсману перепаде крісло прем'єра, а не парламентська президія.
Подібні моделі, коли президент і прем'єр належать до одного політичного грона, у свіжій історії вже були: маємо одіозний приклад Януковича/Азарова та доволі невинний епізод з Ющенком/Єхануровим. Як воно ляже цього разу — залежить не лише від Порошенка з Гройсманом та їхніх амбіцій (далеко не менших, аніж у згаданих пар), а й від парламентської опори. У пана нового прем'єра ця підтримка буде нікчемною, бо коаліцію формують дві фракції з номінальним запасом голосів.
Чим обернеться концентрація влади в одних руках для основних учасників і для самої держави? Бо це у нашому випадку ще й означає концентрацію відповідальності, а тому одноосібна влада — далеко не привілей… На питання «Z» відповідають: правознавець і волонтер Геннадій Друзенко, голова Центру розвитку української культури та самоорганізації Тарас Плахтій, поет і політичний оглядач Володимир Цибулько, експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай.
Геннадій ДРУЗЕНКО:
Гройсман буде громовідводом для Порошенка
- Гройсман — не самостійний гравець. Хоча треба віддати йому належне, він намагався проявити впертість під час переговорів і вимагав оточити себе невеличкою командою відданих осіб. Абсолютно зрозуміло, що в цьому уряді він не буде мажоритарним акціонером. І у кращих традиціях Кучми цей уряд лишиться на Банковій.
Можу побитися об заклад, що Гройсман працюватиме не так прем'єр-міністром, як громовідводом для президента Порошенка. Всі невдачі «списуватимуться» на уряд, а всі удачі привласнюватися Банковою. Президент не хоче брати на себе відповідальності за уряд. Зверніть увагу на його риторику: він каже, що прем'єр-міністр — це прерогатива коаліції. «Я підтримаю будь-який вибір парламенту». Він уникає відповідальності. А слушного моменту, перед виборами, може скинути неґативний баласт у вигляді Гройсмана.
Втім цієї прив'язки Порошенко не уникне. Якщо раніше було зрозуміло, що Яценюк репрезентує самостійну силу і відповідає за роботу уряду, то тепер ні в кого не виникатиме сумніву, що Гройсман — ставленик президента. Як писала колись Мостова, «подовжувач рук» Порошенка. І тут президентові не позаздриш, тому що 80% українців вважають, що справи в державі розвиваються у неправильному напрямку.
Сам намір перекладати відповідальність на когось іншого — це точно не ідея демократії. Бо в демократії люди чітко розуміють, кого вони обирають до керма держави. В українській системі, котру радше можна назвати системою політичної безвідповідальності, люди голосують, а потім не розуміють, чому все йде не так і хто персонально за це відповідає. Тому перед Україною стоїть питання не фраґментарної «латкової» реформи Конституції, котру нав'язує суспільству Порошенко, а питання засадничої зміни архітектури влади, котра також встановлюватиме чітку політичну відповідальність.
Загалом беручи, коли президент і прем'єр-міністр репрезентують одну політичну партію і мають більшість у парламенті — це не є поганий варіант. Це нормальна ситуація для здорових політичних систем, коли представницькі органи влади відбивають стан суспільства. У США, коли одна партія має президента і більшість у конґресі — це, як правило, добре для Америки. Проблема в тому, що в Україні ні президент, ні парламент не відбивають настроїв суспільства. Втративши суспільну леґітимність, вони не можуть робити радикальні реформи, а без таких реформ шанси України навіть на виживання мінімальні. Власне, зараз взагалі не є принциповим, хто стоїть на чолі уряду. Принципово — чи вдасться створити ефективну архітектуру української влади. Країна потребує вже не консиліуму терапевтів, а хірурга, котрий наважиться на відповідальність і візьме у руки скальпель.
Тарас ПЛАХТІЙ:
Або де Ґолль — або Янукович
- Проблема держави полягає в тому, що ні президент, ні колишній прем'єр (мова про Яценюка. — «Z») не мають нормальної політичної сили, яка би несла перед суспільством тягар політичної відповідальності. У нас в Україні сформувалася неґативна традиція, котра, можливо, почалася із блоку «ЗаЄдУ», а можливо, і раніше. Коли створюються нові політичні проекти, вони відпрацьовують свій термін, нищать рейтинґ, а потім зникають, і на їхньому місці виникають інші. Сили, представлені у парламенті у вигляді фракцій президента і колишнього прем'єра, не мають реальних політичних організацій на місцях, котрі би займалися предметною роботою, не мають програми дій. Президент і прем'єр у всі роки могли робити що завгодно, не обтяжуючи себе відповідальністю через інститут власної партії. Власне, у цьому полягає проблема.
А те, що відбувається сьогодні — концентрація влади однією силою, — то це хоч і несе достатньо великі ризики, але може мати і позитивні сторони. Справа в тому, що тепер президент уже очевидно бере відповідальність на себе і свою силу. Якщо реформи будуть проводитися так, як проводилися до цього часу, то він муситиме відповідати перед суспільством вже на найближчих виборах. Ці вибори так чи інакше відбудуться [достроково] під тиском громадянського суспільства, під тиском опозиційних сил і партій, котрі вважають такі вибори виграшними для себе. Зараз у президента виникає реальний шанс або ввійти в історію як де Ґолль — або закінчити так, як Янукович.
Володимир ЦИБУЛЬКО:
Гройсман не покірний президенту
- Судячи з заяв Володимира Гройсмана, котрі лунали в останні дні під час переговорів про формування уряду (у якийсь момент номінант оголосив відмову очолювати Кабінет Міністрів, якщо його вимог не врахують. — «Z»), він самостійний політик. Отож про концентрацію влади в одних руках не йдеться.
Очевидно, що уряд є похідним від коаліції. Пропорція і баланс голосів у коаліції має напряму відобразитися у структурі уряду. У цій ситуації незалежна поведінка Гройсмана виходить за межі стереотипів. Здавалося, процес формування коаліції поставить Гройсмана у дуже вузький коридор для маневру, проте доки формується контрольний пакет голосів у коаліції, поки триває перетягування канату між представниками політичних сил, він намагається грати і у власну гру.
Також нагадаю, що у Гройсмана є зовсім інша політична сила — вона називається «Вінницька європейська стратегія». Ця партія має одноосібну більшість у Вінницькій міській раді (на виборах Блок Петра Порошенка не виставляв власного списку у Вінниці, погодившись на домінацію партії спікера. — «Z»). Нині Гройсман справді виглядає як молодший партнер президента. Але півтора року в парламенті дали йому відчуття абсолютно іншого формату, іншої гри. Думаю, що Гройсман як людина експансіоністська, людина-завойовник, відвойовуватиме і владу, і свій публічний статус. Ці демарші й виникли тому, що Гройсман ризикує власною репутацією і свою політичною перспективою. Якщо політична перспектива Порошенка — це максимальне продовження в статусі президента, то в Гройсмана ще залишаються щаблі, за які можна боротися. Йому вистачить амбіцій і для президентських виборів.
Олександр СОЛОНТАЙ:
Порошенко грає в ставку «пан/пропав»
- Варіант політичного уряду на чолі з Володимиром Гройсманом — це варіант найменшого зла. У нас було також більше зло — піти на хвилю позачергових виборів. Спочатку парламентських, а потім, я переконаний, — президентських, а у 2017 році — і місцевих виборів.
Президент бере на себе відповідальність за роботу уряду. Як на нинішній день, то це навіть можна привітати. Тому що в нас є лише декілька рейтинґових політиків, які теоретично могли би взяти на себе відповідальність і виходити з кризи. Наприклад, Садовий — відмовився.
Порошенко прив'язує себе до Гройсмана. Фактично тут президент розігрує ставку «або пан — або пропав». Він вийде «у пани», якщо уряд Гройсмана продемонструє хорошу роботу — навряд чи дуже якісну роботу, але хоча б таку, котра дозволить зберегти дотеперішній темп реформ. Це не скасує перспективи дочасних парламентських виборів, а лише їх відкладе. Другий варіант розіграшу ставки — «пропав». Якщо Гройсман провалить роботу, тоді він «спалить» і себе, і президента. Відтак уже наступного року нас чекатимуть у комплексі і дострокові парламентські, і президентські вибори.
Щодо концентрації влади, то за формальними ознаками факт концентрації був би доконаним, якби уряд очолив якраз не Гройман, а Яресько. Бо тоді весь трикутник влади — президент, спікер, прем'єр — опинився б у руках однієї політичної команди. Як на мене, то це було однією з причин, чому варіант із Яресько не відбувся. Коли партія Яценюка забирає собі посаду спікера парламенту, то баланс зберігається. У нас держава парламентсько-президентська. І у випадку, якщо з урядом щось трапиться, то головним буде парламент, а при оказії, коли щось станеться з президентом, то повноваження перейдуть до спікера парламенту.
Прогнозую, що політична ситуація стабілізується і протримається в такому стані щонайменше до завершення року. А далі все залежатиме від уряду. Буде важко зібрати голоси у парламенті під урядові ініціативи. Коаліція постійно у своїй роботі залучатиме інші фракції, при цьому під кожен законопроект формуватиметься нова ситуативна коаліція. Поки що завдання коаліції — «народити» уряд.
13.04.2016