Польське освітленє і дїйсність.
І. Польська преса знов вернула до статї проф. Грушевського, про яку була розпинала ся в падолистї мин. року. Тодї ми виступили проти її тенденційно-донощицьких виводів. А хоч при тім застерегли ся, що ориґіналу статї проф. Грушевського не маємо, тільки опираємо ся на цитатах, поданих польською пресою, вона опісля почала покликувати ся як на жерело своїх відомостей про ту статю на "Дїло". Так зробив між ин. також польський соціялїстичний публїцист п. Васїлєвський в журналї "Wiadomości Polskie" і в анонїмнім нїмецькім меморіалї про "руссофільство" російських Українцїв, який видав польський NKN., — проти чого ми надалі протестували.
Тепер до статї проф. Грушевського знов вертає краківський "Czas" (ч. 167 з 1. с. м. в передовици "Ukraińcy a Rosya"), а його виводи поспішив ся передрукувати львівський "Dzennik Polski". Розглянемо ті виводи, сподїваючи ся, що львівська ц. к. цензура, яка дозволила передрукувати виводи "Czas-y", дасть також нам змогу розглянути їх.
"Від якогось часу — починав "Czas" свою статю — ширить "Дїло" наївно-фантастичні лєґенди про полїтичну орієнтацію Русинів під російським панованєм, які нібито з тугою дожидають визволеня з-під російського ярма і готові масами поспішити під прапори війск центральних держав на випадок вступленя їх в границї Росії. Досвіди зроблені австрійськими війсками з руським населенєм Волини дали инший образ настрою руських селян, а ріжні льояльні деклярації провідників руського руху в Росії є в суперечности з твердженєм "Дїла". Між ин. оголошено в "Рєчи" статю б. професора львівського унїверситету Грушевського, який підчас свого побуту в Галичинї брав найдїяльнїйшу участь в полїтичнім і лїтературнім житю галицьких Русинів. Виводи проф. Грушевського не оставляють нїякого сумнїву що-до полїтичної орієнтації російської України".
Тут "Czas", згадавши, що "Дїло" застерігало ся, що не знає автентичного тексту статї проф. Грушевського, — заявляє, що є в можности подати автентичний текст, і подає в польськім перекладї довшу виписку, в якої виходить, що проф. Грушевський, відповідаючи на донощицьку статю проф. Кулаковського, нїбито він, проф. Грушевський, є одним з пропагаторів "австрійської орієнтації" на Українї, заявив:
"Людям, що як-так слїдили за моєю дїяльністю, досить добре відомо, що як я, так і ті українські напрями в Росії, з якими я стикав ся, зовсїм не подїляли т. зв. "австрійської орієнтації" і розвязку українського питаня в Росії бачили не в якімсь відірваню українських земель, тільки в управильненю сього питаня законодатною дорогою, спільними силами поступового громадянства українського і великоросійського, в рамах російської державности, на основі конституційного розвитку, автономії областей і національного самоозначеня".
З застереженєм, що опираємо ся на виписках "Czas-у", а не на автентичнім текстї, — щоб польська преса за якийсь час знов не покликувала ся на нас як на жерело, — розглянемо виводи "Czas-у".
"Erstes Wort — und erste Luge!" — можна сказати нїмецькою приповідкою вже про сам вступ статї краківського консервативного орґану. Бо коли то "Дїло" казало, що російські Українцї "поспішать масами під прапори війск центральних держав", иншими словами, на зустріч офензиві цейтральних держав зроблять оружне повстанє проти Росії? Поминувши полїтичні моменти, — чи можливе таке оружне повстанє в краю, який є вузшим воєнним тереном, в відносинах, де всї мущини знаходять ся з російській армії? Говорити про щось подібне, се справдї "наївно-фантастична лєґенда", — тільки та лєґенда повстала не з українських полїтичних кругах, а є виключно духовим твором тої сторони, до якої належить "Czas".
Hї, українські полїтичні круги нїколи нїчого подібного не говорили. Вони вказували тільна на обєктивні умови українського житя в Росії, завдяки яким Україна, віддїлена від Росії і поставлена в умови державної самостійности, означала би розвязку проблєми російської небезпеки для центральних держав.
Тепер перейдемо до твердженя "Czas-y" про "ріжні льояльні заяви" українських провідників у Росії.
З тих "рїжних" заяв наводить "Czas" тільки одну: полємічну статю проф. Грушевського.
До речі: на якій підставі "Czas" називає проф. М. Грушевського "бувшим" професором львівського унїверситету? Проф. Грушевський виїхав з Австрії зовсїм свобідно, як вільний горожанин, якому державна власть не має нїчого закинути. А приїхавши до Росії, був зараз арештований і засланий. Отже виступило проти нього російське правительсто, а не австрійське! Титул "бувшого" професора львівського унїверситету може "Czas" надавати ріжним Ґрабським, які підчас російської інвазії були агентами російських властий і разом з ними забрали ся до Росії!
Отже проф. Грушевський, арештований і засланий, зустрів ся в російській пресї з нагінкою, що він є головний аґент "австрійської орієнтації" на Українї, — на що він відповідає в статї, яку цитує "Czas". Вже сам характер тої статї, характер оборони перед закидами, яких значінє в воєннім часї не тільки в Росії, але і в кождій иншій державі чей же не потребує поясненя, — вже сам той характер статї звільняв би нас від дискусії на сю тему. Одначе мимо того характеру статї можемо про неї спокійно дискутувати; вона не містить нїчого, що бояло би ся денного світла. — Про се в другій статї.
[Дїло, 09.04.1916]
IІ. Проблєма, яку порушає статя проф. Грушевського не нова. Щоб не відходити зaнадто далеко в минувшість, — в 1890-их роках, в звязку з тодїшним напруженєм між Австро-Угорщиною й Нїмеччиною з одної і Росією з другої сторони, коли на основі статї Гартмана приписували Бісмаркови плян утвореня української держави коштом Росії, вела ся на сю тему дискусія між австрофілами і Драгомановом.
Драгоманів уважав сей плян в даних обставинах нереальними. "Увесь подїл Росії, який можна допустити, — писав він в статї "Неполїтична полїтика" в "Народї" 1891 — може обійти ся на тому, що від Росії відірвуть Царство Польське, Бесарабію та яку блидочку землї на Волини й Подїлю... А коли Царство Польське злучать з Галичиною і назвуть цїлий край Польським Королївством, то Поляки стануть там в такій більшости супроти Українцїв, що Українцям буде ще важше встоювати за себе нїж тепер".
Відносячи ся скептично до можливости такого розбитя Росії, щоб воно принесло самостїйність України, Драгоманів виставляв програму такої перебудови Росії, яка дала би й українському народови свободу розвитку. Давши в публїкації "Чудацькі думки про українську національну справу" нарис проґрами полїтичної акції в сїм напрямі, він каже: "Проти сього нарису можна сказати тільки одно, що трудно добити ся полїтичної вільности в Росії. Правда. Але-ж відірвати від неї увесь край від Збруча до Кубани ще труднїйше. Дїло стоїть, що треба або одно або друге. Третього не пригадаєш!"
Війна між центральними державами і Росією тодї не вибухла, Україна остала при Росії. І українська полїтика в Росії пішла по вказівкам Драгоманова, домагаючи ся такої перебудови Росії, яка дала би Українї змогу вільного національного розвитку. Речником сеї української полїтики був від кільканацяти лїт проф. Грушевський. Се й констатує він в своїй статї.
Одначе перебудова Росії по лїнїї українських інтересів не наступила. І се спричинило, що з вибухом війни не тільки австрійські Українцї, але також орґанїзація російських Українцїв "Союз Визволеня України" піднесли клич: відірванє України від Росії й утворенє української держави побідною війною центральних держав.
Які вигляди на здійсненє того клича?
В першій стадії війни російська інвазія заляла була всю австрійську Україну, так що вся українська земля опинила ся була під російським панованєм. В дальшім ходї війни побідні армії центральних держав виперли Росію майже з цїлої австрійської України і вступили в граничні части російської України: Холмщину й Волинь. Такий стан на теренї війни.
Що принесе дальший хід війни, не знаємо.
За те сконстатуємо, що всї полїтичні заходи тої части польського табору, яка стоїть при центральних державах ідуть в тім напрямі, щоби української держави не творити.
Сконстатуємо далї, що в найбільш українофільських кругах центральних держав, які катеґорично висловляють потребу відірваня України від Росії й утвореня української держави зі становища інтересів центральних держав, рівночасно висловляють голосно сумнїви, чи ся війна доведе до такого полагодженя української справи.
Серед таких обставин можна зрозуміти, що такі сумнїви можуть мати також Українцї в Росії та що один з їх провідників, обороняючи, та ще з засланя, себе і своїх однодумців від закиду державної зради, пригадує проґраму Українцїв в границях Росії, проґраму перебудови Росії на основі національно-територіяльної автономії.
Донощицька тенденція "Сzаs-у" може собі в тім дошукувати ся вислову бажаня: що мовляв російські Українцї противні відірваню України від Росії в цїли утвореня української держави. Одначе кождий неупереджений полїтик побачить в тім тільки полїтичний реалїзм, який числить ся з даними обставинами.
Сей полїтичний реалїзм, який числячи ся з можливістю дальшої приналежности України до Росії, домагаєть ся перебудови Росії по лїнїї українських інтересїв, певне не тільки не противив ся би, але як визволенє свого народу повитав би факт відірваня України від Росії й поставленє її в умови державної самостійности, в умови, в яких український нарід не потребував би вести боротьби за право до житя, тільки міг би всї свої сили посвятити розвиткові свого житя.
Сї обєктивні умови: перспектива довгої й важкої боротьби за перебудову Росії по лїнїї українських інтересів з одної сторони і можливість осягнути змогу вільного національного життя через відірванє України від Росії й утворенє української держави з другої сторони — є як найреальнїшою запорукою, що російська Україна не тільки не буде противна відірваню від Росії в цїли утвореня української держави, але повитала би такий результат як своє визволенє.
Сї обєктивні умови творять основу акції "Загальної Української Ради", орґанїзації українських партій з Австрії і зорґанїзованих в "Союзї Возволеня України" російських Українцїв.
І се найлїпше характеризує полїтичну совітність "Czas-y", що він затитулувавши свою статю "Ukraińcy a Rosya", анї словом не згадав про "Союз Визволеня України", а тільки поспішив ся відновити донос на основі тенденційно-донощицької інтерпретації статї проф. Грушевського.
[Дїло, 11.04.1916]
III. Статя "Czas-y" — як загалом усї польські статї, меморіяли і т. п. про "руссофільство" російських Українцїв — виступає в особливім освітленю, коли зважимо, що все те пишуть Поляки. Бо Поляки так само як Українцї раздїлені між центральні держави й Росію; так само як Українцї опинили ся по обох боках боєвої лїнїї; так само як Українцї були поставлені в положенє виявити з приводу війни своє полїтичне становище.
І що стало ся?
Австрійські Українцї стали всї без виїмку ясно й рішучо по сторонї центральних держав. Російські Українцї покликали до житя "Союз Визволеня України", який став на тім самім становищи, що австрійські Українцї.
А ті російські Українцї, що знаходять ся по російськім боцї боєвої лїнїї, від самого початку війни аж до теперішної хвилї нїчим не вийшли поза межі обовязкової і примусової льояльности супроти держави, в якій знаходять ся. Вони не складали заяв про потребу побіди славянського світа над германським, про потребу злученя всїх українських земель від скиптром російського царя, тільки заявляли те, що кожда нація, кожда полїтична ґрупа в час війни мусить заявити: що сповнять свій обовязок супроти держави, при чім рівночасно додавали застереженє, що вони домагають ся від держави сповненя українських національних домагань. Не побіда Росії над усїми ворогами була їх кличем, тільки внутрїшна перебудова Росії по лїнїї українських інтересів.
Що вони не проголошують клича відірваня України від Росії, — чи мають вони певні дані, що сей клич в сїй війнї буде здїйснений?! А як би й мали дані і працювали для здїйсненя сього клича, — знайдїть в якій небудь державі, з найлїберальнїйшим устроєм, полїтика, який міг би щось подібного говорити в часї війни?
Словом, ті Українцї, як австрійські так і російські, що можуть свобідно висловляти ся супроти Росії, стоять по сторонї центральних держав; ті, що знаходять ся під російським панованєм, не йдуть під прапором російських воєнних кличів, тільки держать ся границь обовязкової і примусової льояльности, звертаючи свою увагу передовсїм на внутрішну полїтику, домагаючи ся перебудови Росії по лїнїї українських інтересів.
Так стоїть справа в українськім таборі. А в польськім?
Російські Поляки зовсїм не держали ся границь обовязкової і примусової льояльности, тільки проголосили устами своїх представників в обох палатах російського парляменту, що війну Росії проти центральних держав уважають війною славянського світа проти ґерманського варварства, що в тій війнї стають без застережень по сторонї Росії.
Констатуємо, що найперше проголошено сю заяву, а відозва вел. кн. Миколи Миколаєвича появила ся як відповідь російського правительства на польську заяву.
Такі заяви складали польські посли в сесії Державної Думи і Ради.
Зложили її також перед пару тижнями, хоч уся польська земля знаходить ся в руках центральних держав і ті руки міцно її держать, отже не можна сказати, що до таких заяв заставляють фактичні обставини, огляд на те, що може прийдеть ся оставати при Росії.
А ті Поляки, що опинили ся в окупації нейтральних держав? Читайте брошуру п. Moрачевського, читайте польську пресу в австрійської окупації, слїдїть за акцією польського НКН, щоби приєднати Варшаву до політики НКН, — а переконаєте ся.
А ті, що виступають в імени Польші в невтральних державах; Сєнкевич, Падеревський, польські прасові бюра і т. п.?
Ми не підемо слїдами "Сzas-у" і не скажемо, що тільки так виявляє свою думку Польське Королївство. Є в нїм і инший напрям, який дав Пілсудзкого. Але є також напрям Дмовського, є десятки і сотки імен, які репрезентують той напрям, імен, які рівночасно мають повне право репрезентувати Польщу, бо вони — творцї польської думки, польської культури, польської національної індівідуальности.
А галицькі Поляки? Перегляньте "Słowo polskie", "Gazet-у Narodow-y", "Dziennik polski" (не згадуючи про инші) з часів російської інвазії; запитайте, що робили тодї люди, які стояли за тими орґанами; запитайте, де подїли ся з Галичини Цєньскі, Заморські, Скарбки, Грабські і що вони тепер роблять; прослїдїть докладно, що вони репрезентували в польській суспільности в Галичинї.
В таких обставинах, коли "Czas" чи хто инший, забуваючи з одної сторони про відносини в польськім таборі, а з другої промовчуючи факт істнованя "Coюза Визволеня України", який зродив ся з настроїв широких кругів російської України, препарує на основі тенденційно-донощицької інтерпретації статї проф. Грушевського донос про "руссофільство" російських Українцїв, — то сим характеризує тільки публїцистичні методи, а не українську полїтичну думку.
[Дїло, 12.04.1916]
12.04.1916