Д. 5. с. м. українська громада м. Львова богослуженєм в Преображенській церкві обходить першу річницю смерти одного з своїх визначних і заслужених членів, пок. Володимира Шухевича. З сього приводу подаємо отсе кілька звісток про останні місяцї житя Покійного, перебуті під російською інвазією, яка зробила на нього таке пригнїтаюче вражінє, що причинила ся до його смерти.
В недїлю, 30. серпня 1914 р., був Покійний на тім засїданю членів Народного Комітету, на якім рішано, щоб часть членів Народного Комітету й редакція "Дїла" як найшвидше виїхали зі Львова. Відходячи, сказав: "А тепер попрощаймо ся, бо не знати, чи ще хто з нас побачить ся взаїмно і в яких обставинах"...
З хвилею приходу російської армії попав Покійний в мелянхолію, яка дуже шкідливо відбила ся на його здоровлю. Досить сказати, що протягом 2 тижнїв втратив 18 кґ. ваги і від тодї відчував усе дрож і холод.
В дни вступленя російської армії до Львова, 3. вересня 1914 р., написав завіщанє; в тім завіщаню призначив свої збірки гончарських виробів, гуцульщини, писанок, вишивок, килимів та етноґрафічних світлин для Національного Музея.
Того самого 3. вересня 1914 р. починає писати щоденні записки, нотуючи день за днем подїї, а також поголоски, настрої та рефлєксії біжучої хвилї. В тих записках висловляє велику зневіру що-до будучности українського народу, коли-б він мав в цїлости дістати ся під російське панованє. Коли в його домі відбула ся ревізія (се була одна з перших ревізий в українських дїячів), записки лежали розкриті на столї. Покійний, який лежав хорий у лїжку, сховав їх в себе і так зберіг їх перед ревізією. Иншим разом застали Покійного російські офіцири при писаню записок в Музею Дїдушицьких, що занотовано в записках.
Чим далї, тим більше западав Покійний на здоровлю. Вісти про успіхи австро-угорської армії оживляли його, та швидко знов приходила депресія. Лїкарі казали, що коли-б Львів визволено, Покійний міг би під тим вражінєм ще зовсїм виздоровіти.
З тім тяжкім настрою Покійний що-дня вечером виходив на місто і давав слїпій жінцї, яка грала на гармонїї, дрібну монету, щоби грала "Ще не вмерла Україна". Ставав і вслухував ся в мельодію, серед вулицї, де роїло ся від місцевих і російських ворогів сього гимну...
Що-дня заходив до дому Музичного Інституту, приглядав ся роботам, які там виконувано, а коли вже лежав недужий, запрошував часто до себе маляря Сосенка й розмовляв з ним про роботи в Музичнім Інститутї. З широкої области його громадянських інтересів остав йому тепер тільки сей один, і на нїм зосереджував він усю свою увагу.
Дуже відбивала ся на здоровлю Покійного нагінка на Українцїв. В домі Покійного гостив між ин. відомий російський поступовий публїцист Taн; розпитував про місцеві відносини, бавив ся з внуками. Потім описав се в пресї. На се "Прикарпатская Русь" зараз поспішила з доносом, що дім Шухевичів, се гнїздо мазепинства. Сей донос зробив на Покійного дуже пригнітаюче вражінє.
Тиждень перед смертю привели до нього з вязницї арештованого брата, адвоката д-ра Миколу Шухевича. Та Покійний уже не міг анї слова промовити.
Помер у Великодні свята. Нарядили його в народнім строю між цвітами і пальмами, які сам виплекав. Похорон був як на воєнний час величавий: було церковне братство, хор і 16 священиків, було богато публики, були й жандарми з приказу градоначальника. Похоронено Покійного поки-що в гробници тестя Любовича на Личаківськім кладовищи.
А 19 червня 1915 р., пару днїв перед своєю утечею зі Львова, прийшли російські власти ще раз з ревізією до Покійного...
В паперах Покійного знаходять ся між ин. записки з часів унїверситетської сецесії 1901/2. Записано в них точно хід розмов та нарад в сїй справі з митрополитом Шептицьким.
Далї знаходить ся в паперах етноґрафічна розвідка про родинне село Покійного Тишківцї з численними сьвітлинами. Є також зібрані Покійним матеріяли до початків народнього шкільництва в українській Галичинї та матеріяли в справі домашнього промислу.
[Дїло]
05.04.1916