Два тижні тому, аналізуючи перипетії української «прем'єріади», «Z» писав, що наразі Україна стоїть у виборі «між Я. і Я.». Йшлося про те, що ми можемо залишитися при нинішньому варіанті, коли Кабінет Міністрів очолює Арсеній Яценюк чи будь-хто інший із кшталтом урядування нинішнього прем'єра. Або сподіватися на нового голову уряду, який був би аполітичним, працював би на порядок денний, далекий від популізму, був віддаленим від різних центрів, а також від рейтинґів, — тобто чиновника з реноме «технократа». Наприклад, Наталію Яресько. Проте у фіналі «прем'єріади» між двома «Я» встряло «Ге». Володимир Гройсман.
Цього тижня кандидатуру Гройсмана офіційно номінувала у прем'єри фракція Блоку Петра Порошенка, його поставу також підтримав партійний з'їзд «Солідарності». У п'ятницю голова ВР подав власну програму потенційним союзникам.
Авжеж, пан голова Верховної Ради від самого початку був одним з найімовірніших кандидатів на посаду голови Кабінету Міністрів, можливо, навіть фаворитом. Серед його переваг на шляху до прем'єрства називали вміння домовлятися і лояльність до президента. За цими критеріями він залишав далеко позаду Наталію Яресько, яка допіру цього тижня публічно підтвердила згоду на призначення головою уряду, висунувши при тім вимоги: повна незалежність кабінету, безумовна підтримка від парламенту та коаліціянтів, беззастережне дотримування програми МВФ та угоди з ЄС. До того ж, ідучи на підвищення, Яресько залишала б за собою не таке здобне крісло, як його залишає Гройсман. Посаду спікера тепер можна запропонувати «Народному фронтові» як компенсацію за резиґнацію Яценюка.
Ясна річ, що світ не зійшовся клином винятково на пані Яресько. Просто тяжіння президента до цієї кандидатки означало би зміну пріоритетів у роботі Банкової. Казало би, що Петро Порошенко дбає не так про зміцнення фундаментів і збереження на посаді, як про «адженту», за яку належить братися прем'єрові. Свій уряд — а нема жодних сумнівів, що урядові Гройсмана пасує прислівник «свій», — є останнім ходом із запасних ходів Порошенка. Президент неминуче бере на себе відповідальність за Кабінет Міністрів і не зможе відмежовуватися від відповідальності за урядову політику, як багато разів відмежовувався наперекір Яценюкові. Варіант «технократичного уряду» давав шанс президентові звести дух, бо такий уряд міг би взятися за політику, якої особи з амбіціями на президентство уникають. Той самий «технократичний уряд» можна було б звільнити будь-якої миті, подякувавши йому за стрес, — і аж тоді витягати козир політизованого, лояльного Гройсмана.
Ви звернули увагу, як казав Яценюк? «Або, пане президенте, беріть на себе відповідальність — або підтримуйте». Подібне казав не лише прем'єр, а й найгаласливіший «радикал» країни Олег Ляшко. Не випадає сумніватися, що стріли осуду посиплються саме на Банкову, якщо уряд припуститься провалу.
Втім питання коаліції залишається відкритим. Старої не існує вже й де-юре. А кандидатуру нового прем'єра, згідно з Конституцією, пропонує саме коаліція. Отож спершу має постати парламентська більшість, пізніше — її Кабмін. Нема сумнівів, що Гройсман починає зі ще гіршого старту, ніж починав Яценюк. Зокрема, спікер ВР матиме ще проблемнішу коаліційну угоду, ніж мав попередник. Фракції «Батьківщини» та РПЛ висловили доволі неоднозначні вимоги до урядової програми — подивимося, як викрутиться БПП. Плата, яку «порошенківці» викладуть за «дискваліфікацію» Яценюка, не буде маленькою.
Для «Z» «номінацію» Гройсмана на посаду прем'єр-міністра коментують політичні аналітики Вікторія Подгорна, Сергій Таран (зазначимо, що два тижні тому Таран передбачив, що новим прем'єром, найімовірніше, буде Гройсман – зокрема завдяки фактору спікерської вакансії) та Володимир Горбач.
Вікторія ПОДГОРНА:
Гройсман — не лідер загальнонаціонального масштабу
Логіка президента цілком зрозуміла й передбачувана. Гройсман — це «його» прем'єр. У них давні політичні зв'язки, тож у нас буде залежний у своїй політиці від глави держави прем'єр-міністр. Згідно з Конституцією, голова уряду має безліч повноважень, які він може виконувати без президента. Але в наших умовах майже нема сумнівів, що він координуватиме свою роботу з Банковою, і це не дуже добре.
Звичайно, у президента мотивуватимуть свій крок тим, що Гройсман — хороший мер, що він досягнув вражаючих результатів у Вінниці. Не заперечую: можливо, він хороший реґіональний лідер. Але інше питання: як Гройсман проявиться у якості загальнонаціонального лідера? Ми не побачили від нього якихось особливих якостей на посаді спікера як людини національного масштабу. Тут нічому радіти, бо у Верховній Раді зміцнилася тенденція до порушення реґламенту, і це «заслуга» спікера.
На мою думку, ми є свідками монополізації влади. Монополія ніколи в Україні не приводила до гарних результатів. У випадку з Януковичем це завершилося революцією. В Україні до цього часу не децентралізовано владу. Крім реформи місцевого самоврядування, нам треба впорядкувати взаємини у трикутнику президент–парламент–уряд. Говоримо про це багато років, а все одно завершується тим, що президент стає центром тотального домінування.
Усі розуміють загрози монополізації. Про це говорив Захід, про це говорив Байден. Вони пропонували залишити Яценюка не тому, що для них дорогий цей прем'єр, а тому, що це людина, яка представляє іншу політичну силу, має велику фракцію у Верховній Раді і так чи інакше збалансовує прагнення президента до монополії.
Чому «Народний фронт» погодився зараз підтримати іншого прем'єра? Вони прагнуть повернути свій рейтинґ. Очевидно, що вся відповідальність за кроки уряду і проблеми уряду ляже на президента. Стартові умови для Гройсмана дуже погані, і є сумніви, що він досягне суттєвих результатів. Якщо «Народний фронт» і підтримає іншу кандидатуру — а поки що це не визначено — то в розрахунку на те, що рейтинґ президента впаде і частина рейтинґу повернеться «реабілітованій» команді Яценюка.
Загалом, така політична гра не є корисною для України. Ми не можемо рухатися вперед за таких обставин. Я не вважаю, що виходом для України є дострокові вибори. Я також скептична щодо «технократичного» уряду. «Технократичний» — звучить класно. Але він спрацьовує тоді, коли отримує особливі повноваження і має мандат ухвалювати непопулярні рішення. Якщо таких повноважень нема, то він не буде ефективним, а, навпаки, стане ще більш залежним, аніж уряд теперішній. У мене інша пропозиція: можна було б залишити і Яценюка, але при повному входженні в уряд голів усіх коаліційних фракцій на посади віце-прем'єрів. Якщо Тимошенко бере в цьому участь — нехай іде в уряд, якщо Ляшко бере в цьому участь — нехай іде в уряд. Це посилило б відповідальність політичних сил за політику Кабміну й було б запобіжником від популізму.
Сергій ТАРАН:
Яценюк і надалі не поспішатиме з відставкою
Ідеться не просто про заміну одних політиків на інших. Тут ідеться про готовність фракцій взяти на себе спільну відповідальність за новий уряд. Якщо виходити з цього, то поки що такого формату немає. Як тільки він проявиться, як тільки побачимо, хто йде в коаліцію, тоді розмови про переформатування уряду стануть більш змістовними. Наразі — поки не зовсім чітко зрозуміло з тим, хто відповідатиме за уряд, — Арсеній Яценюк не поспішатиме із відставкою.
На мою думку, найбільш імовірний серед варіантів коаліції — БПП, «Народний фронт», Радикальна партія. Можливо, «Батьківщина». Час від часу, коли на порядку денному стоятимуть дуже серйозні питання, які, наприклад, впливатимуть на процес європейської інтеґрації, тоді до голосування будуть долучатися інші сили, в тому числі «Самопоміч».
Найважливіше — це все-таки спільна відповідальність за роботу уряду. Якщо її не буде або якщо політична сила казатиме, що вона відповідає лише за одну сферу, а за іншу — ні, якщо критикуватиме кроки уряду ще сильніше, ніж опозиція, то нічого тривалого з такої коаліції і з такого уряду не буде. Так, ризики [для партій, відповідальних за уряд] будуть, бо новому уряду в будь-якому випадку доведеться йти на непопулярні кроки, дотримуватися програми МВФ. Але інакшого виходу нема.
Володимир ГОРБАЧ:
Лідер коаліції — це прем'єр
Концепція політичного «коаліційного уряду» перемогла концепцію технічного «уряду технократів». Змінилася коаліція (тепер без «Самопомочі»), зміниться прем'єр-міністр (Гройсман замість Яценюка), зміняться деякі міністри, а можливо, й більшість з них…
Лідерство у коаліції перейде до БПП тепер уже й формально. Зрештою, саме так мало бути із самого початку — право формувати коаліційний уряд мав отримати представник найбільшої парламентської фракції. І не за половинчастим результатом голосування у пропорційній частині, а за повним результатом, включаючи «мажоритарників»…
Якщо направду, лідер коаліції — це прем'єр-міністр. Однак, у БПП лідер — це Петро Олексійович Порошенко, а не Володимир Борисович Гройсман. Це майже повністю перекладає політичну відповідальність за стан справ і на війні, й у економіці на команду президента. І це добре. Бо з'являється політичний суб'єкт зі справжньою політичною відповідальністю.
А ще це може нівелювати запрограмовану «медведчуківською» Конституцією конфліктність між президентом і прем'єром. Принаймні так би було, якби партія президента контролювала парламентську більшість. А зараз це неочевидно, позаяк немає впевненості у тому, що президент контролює навіть власну фракцію. Тому може і не нівелювати...
Тож мій прогноз наступний: якщо кандидатура Гройсмана пройде голосування в парламенті, то його уряд на якийсь час відродить довіру суспільства до власної держави і влади. Розпочаті попередниками реформи будуть завершені й розпочаті нові… Але впевненості в успішності такого уряду і парламенту усе одно немає. Занадто складна ситуація в Україні і довкола неї. Занадто довго тривала підкилимна політична «вовтузня» з відставкою попередника. Але він протримається не менше року. А далі, можливо, знову доведеться міняти концепцію, тепер вже на справді «технічний» уряд, або, як це у нас тепер називають, «уряд технократів». І ще через рік після нього проводити парламентські вибори.
25.03.2016