Анастасія Чупринська

 

Про закулісся театру Лесі

 

У муніципальному театрі імені Лесі Українки емоції та акторська гра вирують не лише на сцені – інституція переживає судові позови, боротьбу за збільшення фінансування, зміну формату простору, а ще розподіл посад. Днями, художній керівник театру Євген Худзик звільнився. Ще від літа тривала судова тяганина з його попередником Олексієм Коломійцевим. Останнього звинувачували у привласненні 100 000 гривень, а він тим часом позивався щодо невиплаченої зарплатні. Восени спільними зусиллями активістів та працівників відбулась толока. Театр Лесі заявив про перезавантаження, сформулював візію розвитку і ожив – запрацювали майстерні, гуртки, поставили кілька прем'єр. Кілька тижнів тому в Апеляційному суді театр виграв справу. Проте без художнього керівника розвиток та переосмислення місця – складне завдання. Незабаром стартує відкритий конкурс на посаду, і від цього конкурсу залежить, чи зможе життя театру Лесі стати цілком новою реальністю, чи лише її імітацією.

 

 

Студентка Олександра Давиденко познайомилась із театром Лесі в рамках програми від Львівської бізнес школи для студенів УКУ «Експерти командної роботи»: вона з командою небайдужих підготувала для них пропозицію розвитку. Згодом, виграли грант від ЛОДА на реалізацію творчих проектів, і в межах гранту втілили спільну акцію-толоку та «Lesia Art Residence». Наразі Олександра співпрацює з ГО «Інститут суспільних ініціатив», що допоміг у реалізації цих заходів. Дівчина розповідає, що за останній рік слово «театр» набуло для неї нового звучання та значення:

 

«Співпраця з театром була повним експериментом і, насправді, було багато складнощів. Можливо, навіть більше зусиль пішло на налагодження комунікації з працівниками, аніж на реалізацію самих заходів. Толока пройшла відмінно. До неї долучились і працівники, яким пообіцяли за це винагороди, і актори, і режисери. Прибирали і художники, які прийшли на екскурсію закутками театру як на перший етап мистецької резиденції. Хоча брухту вдалось вивезти хіба 30 %, але зміни були відчутні. Ту мету, яку ми поставили – відкрити браму театру для усіх – ми зробили. Щодо другого етапу – мистецької резиденції, що тривала 3 дні, то треба було узгодити деталі. Все відбулось, але зі значними перешкодами з боку як фінансів, так і просто підтримки працівників театру. Ніхто до кінця не міг зрозуміти, що ж відбувається, як на це реагувати. Коли хтось малює на стінах у дворі, або тягає якісь старі коробки з підвалу, до яких нікому не було діла, і робить з цього скульптуру – відразу всього ставало шкода…»

 

Проте труднощі – не перешкода, і разом з іншими активістами Олександра реалізувала кілька проектів. Тепер вона працює над розробкою стратегії для арт-кластеру на базі театру. Стосовно гранту від ЛОДА активістка відповіла стримано: каже, не була до такого готова, і систему звітності дівчині довелось опанувати самотужки. 

 

 

Закулісне життя театру не менш насичене, ніж сценічне – у процесі перезавантаження театру активісти та нова команда узгодили концепцію багаторівневої культурної інституції:

 

«По суті стратегія “місця культурних ініціатив” у Театрі Лесі діє. Там вже повністю зафіксувалась і функціонує Drama.UA. Камерна сцена практично офіційно стала «Першою сценою сучасної драматургії». Громадська організація має свої власні культурні події і спільні проекти (з Культурною Еволюцією, наприклад). Зараз там відбуватиметься фестиваль «Імпро-фестини». На травень я планую зробити презентацію арт-кластеру та резиденції, що відбуватиметься цього року влітку. Я вірю у саме місце театру, і в ті маленькі ініціативи, які його наповнюють. Сама локація має дуже хороші перспективи з точки зору урбаністики і культурних індустрій. Арт-кластер Леся має бути спрямованим на інновації, міждисциплінарність та міжнародну комунікацію. Чи буде такій ініціативі місце саме у Театрі Лесі покаже лише час. Креативний простір сучасної сценографії, медіамистецтва, експериментальної музики, перформативних практик – думаю, Львів потребує таких місць».

 

Тарас Репицький, голова правління ГО «Інститут Суспільних Ініціатив» – організації, що співпрацює з театром щодо інновацій та перетворень – коментує:

 

«У контексті розвитку театру слід розглядати три складові – фізичний стан театру, репутацію та наповнення, тобто пропозицію для глядача чи відвідувача. Довголітня історія перебування театру під юрисдикцією Міністерства оборони відбилась на всіх складових його теперішнього становища. Тому вирішувати проблеми, яких тут багацько, теж треба у комплексі. Слід здійснювати ремонти, працювати над новим іміджем, робити ще цікавіші вистави та пропонувати глядачу й інші цікаві можливості.

 

Культурна формація навколо театру Лесі складається з не байдужих до театру людей, які своїми силами будуть його змінювати та формувати. Це також об’єднання, яке буде слугувати платформою для самореалізації.

 

Сама ж арт-резиденція зібрала під своєю егідою десять митців, які протягом трьох днів (а деякі й набагато довше) творили, показували, розказували та виявляли свою творчість на теренах театру у різноманітних локаціях. Проект зацікавив глядачів, і оскільки був пілотним, показав хорошу тенденцію і потенціал, тож буде реалізовуватись й у найближчому майбутньому. Також ми залучили декілька інших культурних організацій та проектів у театр. Це, зокрема, Музичний клуб Чай, літературні читання та обговорення, лекції та виступи на тему культури тощо.

 

Театр має цвісти – і не тільки грибком, як велика кількість державних/комунальних установ, а й ідеями, креативом, культурою та можливостями. Візія у нас є, але вона є, буде і мусить бути співставлена з візією керівництва театру, адже лише спільними зусиллями театр оживе та стане цікавим глядачу. Львівська міська рада оголосила, що в рамках бюджету розвитку міста театр Лесі Українки отримає певне фінансування на ремонт. Цього не достатньо для вирішення всіх проблем цього року, але це вже великий крок до нашої мети».

 

Зрозуміло, що театр – це не лише локація та фінанси, хоча ці базові речі необхідні задля повноцінного функціонування (щоб не протікав дах, та у залі під час вистави було більше, ніж 10 градусів за Цельсієм). Проте, задля продукування власних культурних смислів йому потрібне і ґрунтовне художнє наповнення.

 

 

«Ситуація у театрі в жовтні та в березні – це дві різні речі», – стримано стверджує Євген Худзик. Він звільнився з посади виконуючого обов’язки художнього керівника за день до рішення суду щодо Коломійцева. Причиною стала відсутність порозуміння із керівництвом театру та небажання виконувати (на переконання режисера) декларативні посадові функції.

 

«Зроблено було немало – і борги, і багато інших проблем, з якими ми стикнулися після конфлікту. Ситуація була навіть не нульова – вона була від’ємною. Мені ж сказали – не зважай, роби красу. Проте, в кінці року директор, з яким ми раніше працювали у тандемі, сказав, що змінює художню політику театру. Я не хотів поділу на течії, хотів єдності у баченні. Дирекція бачить це по-іншому. Тому я вирішив не бути ширмою. Хоч і я ходив на зустрічі, до нас приходили депутати, і вдалось вибити фінансування. Та чи буде реалізовано – не знаю. Після толоки люди побачили, що театр Лесі відкрив двері, що це не театр імені Коломійцева, чи когось ще, що це – спільне місце.

 

Зник неприємний запах, ми зняли доріжки, відмили все… Робота художнього керівника передбачає постійну провокацію, щоб надихати. Ми втілили проект пластичного дійства, студентську школу, фотовиставку, відкритий мікрофон – все з мінімальними бюджетами, іноді по 200 гривень на виставу. Наприклад, «Віл та осел» мали 10 000 грн. бюджету. Тобто ресурс є, але його треба вміти використати. Якщо в залі +10 С, то щоби не йшло на сцені, люди не прийдуть. Я бігав в котельню і нагадував, щоб увімкнули опалення. Освітлювач міг перед виставою сказати: вибачте, маю халтуру, мушу йти – забирав ліхтарі і йшов. І дирекція не надавала пояснень. Тому у якийсь момент я втратив розуміння, за що ми б’ємось? Одна справа – брак коштів; гірше коли є брак команди. І коли не маєш гарантій того, що буде далі. Я шукав шляхи для розвитку, та всі інвестори хочуть гарантій. Коли Олексій Коломійцев виграв суд, мені ніхто слова не сказав. А я вважаю, що у театрі акторська гра має бути лише на сцені. І треба набратись мужності – в житті не грати».

 

Директор театру Микола Павлів каже, що не зрозумів мотивів Євгена Худзика, не тримає на нього образ, і чекає змін від майбутнього переможця конкурсу на посаду: «Він був на гастролях в Італії, а коли повернувся – поклав заяву на стіл. Я не зовсім зрозумів його позицію, але йому довелось би і так брати участь у конкурсі на посаду – якби Євген вирішив залишитись. Якщо були проблеми, то треба було писати скаргу чи звільняти безвідповідального працівника. Чому Євген так не зробив, я не знаю». Пан Павлів стверджує, що хоче відкритості театру до молоді, і думає залучати до роботи студентів.

 

Питання нового життя театру – відкрите. Цьогоріч минає 145 років із дня народження Лесі Українки, ім’ям якої названо театр, і мимоволі пригадується її життєствердне contra spem spero. Бо ж насправді тим, хто творить місце, потрібно чітко знати: для кого і чому цей театр важливий.

 

Фото авторки.

03.03.2016