І.
Відносини в ярославськім повітї перед війною. — Польонїзація. — Москвофільська аґітація. — Арештованя з початком війни. — Великі битви над Сяном і знищенє повіту. — Війна ощадила польські села, знищила українські.
Ярославщина як пограничний повіт з Мазурщиною була дуже загрожена польщенєм. Українське населенє, яке мешкає серед польської маси в західній части повіту (коло Порохника і в напрямі Переворска), підпало дуже польським впливам і в розговорі уживає найчастїйше польської мови. Хоч супроти Поляків держить ся відпорно, але робить се більше інстинктовно, бо свідомої роботи проти польщеня не було, а до того священиками були по найбільшій части москвофіли.
Ярославський повіт числить після переписи з 1910 р. 110 громад, з того 72 з польською більшостю, а тільки 38 з українською. Римо-католики мають в повітї перевагу, бо на 150.301 мшканцїв повіту було 75.543 (50.2 проц.) римо-католиків, 59.532 (39.6 проц.) греко-католиків, 14.982 (10.0 проц.) Жидів, а 244 (0.2 проц.) инших. Число Поляків при послїдній конскрипції сильно прибільшено коштом українського населеня. Поляків (розумієть ся разом з Жидами) начислено тодї 99.840 (66.8 проц.) отже округло третини населеня, Українцїв всего 47.904 (32.0 проц.) отже заледви одну неповну третину загалу населеня. Близько 12 тисяч греко-католиків зачислено тодї до Поляків, хоч з них уживає польської мови не більше як два до три тисячі. Польщенє українського населеня йшло в Ярославщинї головно через польську школу. Та мимо всїх польських зусиль українське населенє не давало ся навіть в самім Ярославі.
Завдяки значному числу москвофільських священиків москвофільство держалося в деяких громадах. На чолї москвофільського руху стояв парох з Висоцка о. Іван Станчак, вічний москвофільський кандидат на посла. Щоби зєднати наших селян для москвофільства, він попри москвофільську аґітацію закладав господарські спілки і ніби то дбав про господарське піднесенє селян. На явну москвофільську аґітацію дивили ся наші власти байдужно, а Поляки входили нераз в спілку з москвофілами при нагодї ріжних виборів і на спілку поборювали українських кандидатів. Та все таки українство в повітї (Українцї мешкають в східній части повіту) зростало що раз більше і серед народу мало перевагу, маючи в своїх руках філїю і кружки "Сільського Господаря", читальнї "Просвіти" і свої кредитові товариства.
Війна принесла новий погром для москвофілів, але підкосила значно і наших. Власти, головно війскові, арештували і вивезли до Талєргофу слїдуючих москвофільських священиків: о. Теодора Дорика з Ветлини, о Івана Станчака з Висоцка, о. Миколу Добрянського з Дубровицї, о. Ілїю Левицького з Лазів, о. Антона Рудавського з Монастиря, о. Івана Гомзу з Молодича, о. Теодора Піха з Нанович, о. Івана Дигдалевича з Пелнатич, о. Андрія Гайдукевича зі Святого (помер в Марбах коло Відня на веснї 1915 р.) і о. Інокентія Рудавського з Сосницї. Всї вони доси сидять в Талєргофі або є під полїційним доглядом і нї одному з них доси не вільно вернути до своєї парохії.
На доноси невинно арештовано і слїдуючих українських священиків: о. Миколу Паславського з Вязовницї (збожеволїв в Талєргофі), о. Володимира Дуба з Полкинь, о. Івана Тарчанина з Цетулї, о. Матвія Хоманя з Ярослава, о. Андрія Наконечного з Заміхова, а на приказ старости Равського арештовано двох українських учителїв Юрія Шумського з Павлосьової і Володимира Дороша з Цетулї. Українських інтелїґентів держали довший час в Талєргофі і на Угорщинї, а відтак як цїлком невинних і непідозрених випустили на волю; тепер вони всї на своїх місцях в повітї.
Арештовано богато селян в Ляшках довгих, Сосници, Висоцку, Ветлинї, Нановичах, Бобрівцї, Дубровици, Маковиску, Святім; арештовано головно підчас відвороту наших війск і то часто без розбору всїх, хто держав з священиком. Арештованих приміщено в звіснім Талєргофі, де богато з них померло на пятнистий тиф; більшість селян випущено відтак на волю і вони є вже дома.
Арештованя викликали серед наших переполох і тому богато віднїйших українських священиків (о. Кипріян Хотинецький з Ярослава, о. Бронислав Гоцький з Острова, о. Корнило Кузик з Радимна, о. Григорій Калимон з Ришкової волї і кількох инших) виїхали скоро до західних австрійських країв. Більшість однак українських священиків остала на місци і без перешкоди сповняла свої обовязки, бо безпосередне сусїдство Перемишля не давало Москалям часу занимати ся близше полїтичними відносинами в повітї.
Лїнїя Сяну була як звісно, двома наворотами головною боєвою лїнїєю, раз в осени 1914, другий в маю 1915. Полуднева частина повіту через цїлу зиму аж до упадку Перемишля (22 марта 1915) була залита масами російського війска. Частий перехід армій і довготриваючі битви знищили повіт цїлковито, особливо всї села, що лежать над Сяном і деякі села на схід від Сяну. Знищені села є або чисто українські, або переважно українські; західну частину повіту, отже мазурські села війна зовсїм ощадила.
Спалених сїл (в трех четвертих будинків) є 43. Спалені майже зовсїм Маковиско, Червона воля, Ляшки, Ветлин (257 будинків), Острів (260 будинків), Висоцко, Лежахів, Сурохів, Лази, Залїська воля; богато громад стратило половину будинків, инші третину або менше. Про висоту шкід вказує приміром се, що шкоду воєнну в селї Острів оцїнено урядово на 900 тисячів корон, в селї Ветлин на один мілїон двіста тисячів корон і т. д. Зовсїм знищені (спалені) є також місточка Радимно і Сїнява.
Коний і худоби в повітї нема і лиш дехто з господарів має по одній корові, а сї щасливцї, що мають якого здихаючого коня, належать до великих рідкостей.
Через те, що війна знищила як раз українську (східну) часть повіту, а зглядно ощадила польську, нам Українцям грозить в Ярославщинї ще більше народна небезпека.
Селяни не мають вже тепер що їсти, бо анї в осени 1914. анї на веснї 1915. задля безнастанних битв не могли нїчого робити в поли і нїчого або дуже дуже мало засїяли. Тепер не мають нї насїня, нї худоби і знова не будуть могли обробити; населеню грозить голод.
[Дїло, 26.02.1916]
ІІ.
Населенє підчас інвазії. — Утеча москвофілів. — Поворот наших властий і наших людий. — Справа відбудови повіту. — Комітет ратунковий при повітовій радї. — Установлюванє правительственних комісарів в українських селах. — Непошанованє прав нашої мови. — Потреба острих мір проти панства. — Віднова нашого житя.
Наше населенє заховувало ся в часї наїзду зовсїм поправно, чого доказом, що були случаї арештованя і вивезеня селян за астрофільство, приміром в Ветлинї, де на донос москвофілів арештували Москалї пятьох українських селян, яких опісля вивезли в Сибір. З українських інтелїґентів не вивезли нїкого.
Аґітація Москалїв за втечею наших селян до Росії, загально беручи, не вдала ся. З ярославського повіту виїхало до Росії небогато (з Ляшок 1 родина, з Маковиска 9 родин), але всї вернули; впрочім з инших сїл виїхали хиба поодинокі люди. На православє з селян не перейшов нїхто; мав перейти тільки о. Ілїя Маковей з Ляшок довгих, але він помер ще перед приходом наших війск.
Наші власти вернули більше менше в тім складї, який був перед війною; на чолї повіту стоїть дальше староста Равський. Вернули і наші люди і зачали відбудову своїх знищених господарств. Давної нагінки на Українцїв, правда, нема, але не мають вони і належної помочи від державних чинників.
Справу відбудови повіту поведено так, що не утворено повітового комітету при старостві, тільки само староство веде відбудову (староста Равський, комісар Бочковський і інжинєр Соболєвський). До помочи староству в справі відбудови утворено тільки місцеві комітети по громадах. До помочи при відбудові спроваджено до кождої громади 20 до 40 московських бранцїв. Правильної нової будови знищених сїл староство ще не переводить. Староство закупило дрова з лїсах князя Чарториського, графа Замойського і у инших дїдичів і видає селянам погорільцям на відбудову дерево вартости 245 К і з того дерева мусить собі селянин сам відбудовати чи направити знищену хату або господарські будинки. Доси видано кілька тисяч асиґнат, та всего доси тільки парусот дістало дерево. Селяни мешкають по стодолах і стайнях. Голод і холод спричиняє недуги серед українських селян; дїти мруть масово. Худоби нема, поживи нема, за робітника тяжко і на веснї селяни оброблять дуже мало, хиба що війсковість згодить ся дати до полевих робіт війскові конї. Се є одно з найважнїйших домагань наших селян. Селяни жалують ся загально на причинкову комісію, бо сотки українських родин покликаних до війска мимо безграничної нужди не одержують нїяких підмог.
При видїлї повітовім утворено ратунковий комітет. До комітету входить аж 8 дїдичів, 2 польских священиків, 1 хлоп Мазур, а з Українцїв о. Бронислав Ґоцький з Острова, та о. Іван Косоноцький з Залїської волї. З сего комітету для селян нема нїякого хісна, бо польські дїдичі, маючи перевагу в комітетї, дбають хиба за себе, тим більше, що польське сїльське населенє потерпіло розмірно дуже мало.
Одним почерком пера розвязано майже всї громадські ради в українських селах, установляючи всюди правительственними комісарями Поляків (звичайно народних учителїв, або двірських офіціялїстів); з Українцїв правительственним комісарем іменовано тільки одного п. Дуба. Розвязано громадські ради не лишень там, де був москвофільський священик, але й там, де є свідомі люди і наш дїяльний священик (пр. Ришкова воля). Громадська писарка опинила ся також в польських руках і длятого тепер всюди слїдно польщину, навіть там, де Поляків зовсїм нема. Громадських рад в польських селах не розвязано.
Війна поширила серед народу одно лихо — а саме пянство. Треба признати, що староста Равський видав зарядженя проти тайного шинкованя горівкою, але підчинені орґани не все остро виступають проти тайних шинкарів. Для спиненя пянства належить безпроволочно видати дуже острі міри і силою спинити се страшне нещастє, яке з причини пянства грозить селянам. Намісництво, не оглядаючи ся на хвилеві доходи з податку від горівки, повинно в цїлім краю після одноцїльного пляну насильно спинювати пянство, маючи на оцї добро держави і будучих поколїнь.
Українські інтелїґенти розпочали вже віднову нашого громадянського житя. Воєнна заверуха зменшила однак значно наші ряди, покликуючи під оружє більшість наших світских інтелїґентів Ярославщини. Наші ряди зменшили ся і тим, що в часї боротьб в маю 19І5 погиб о. Орест Гнатишак з Сухорова, поцїлений шрапнелем коло своєї церкви. Доси відновлено і введено в рух українські товариства кредитові "Добробут" в Ярославі, "Касу задаткову" в Радимні і "Надїю" в Порохнику. Відновлено філїю "Сїльського Господаря" в Ярославі, з якої рамени була дня 2. лютого с. р. депутація (о. Кипріян Хотинецький і о. Бронислав Ґоцький) у старости Равського в справі співдїланя філії в акції відбудови повіту і акції ратункової та справі поборюваня пянства, при тім представляючи взагалї нашї домаганя. Староста прирік зробити по думцї бажань філії, але доси зробив не богато.
Дня 4. с. м. явила ся у старости друга депутація від українського духовенства (о. Хотинецький, о. Григорій Калимон і о. Ґоцький) в справі поборюваня пянства і в справі непошанованя прав нашої мови, на що староста звиняв ся тим, що не має відповідних друків в українській мові, що українські громади пишуть по польськи (звісно, бо там установлено правительственними комісарями самих Поляків) і що оголошеня в українській мові приходять з намісництва дуже пізно, а польські зараз.
Тут звернемо увагу, що наші люди за мало обстоюють язикові права. Бояти ся нема чого і про кожде надужитє полїтичних властий в тім напрямі треба доносити до президії намісництва в Бялій.
Просвітного руху в повітї нема; рухливійші люди обмежують ся головно до поширюваня між народом "Свободи".
Вкінци згадаємо, що москвофільські господарські товариства замкнені дальше (кредитові товариства також), а їх майно знаходить ся в зарядї зглядно в перехованю полїтичних властий. Треба, щоби наші люди сї товариства чим скорше взяли в свої руки, як се вже стало ся в инших повітах.
[Дїло, 27.02.1916]
27.02.1916