Українцї в Америцї.

Вступні уваги.

 

Минуло вже більше нїж два десятки лїт, відколи наша еміґрація о Галичини, Буковини й угорської України почала тягнути ся шнурком гень далеко за синїй Атлянтик у погонї за кращою долею. Не цїкавість пізнати новий край, не авантурничий дух, як в инших народів, не бажаннє захопити собі кусень нової землї для свого родинного краю пігнали нашого брата до далекої Америки, а радше ті економічні відносини в ріднім краю, які не давали йому спромоги забезпечити постійний кусень чорного хлїба для себе й родини.

 

В причини, які пхнули наших земляків на дорогу еміґрації, не буду тут входити, бо чи й потрібно? Всїм нам вони й так звісні. Темою моєї статї буде радше поінформованнє широких кругів читачів "Вістника", які може до сього часу не мали нїде нагоди довідати ся про долю, яка стрінула наших земляків на тій далекій, нам незнаній землї, а їх прибраній вітчинї. Ся статя буде передовсїм інформаційного характеру, загального характеру про життє й побут, сучасність і будучність заморських Українцїв, розсипаних по всїх усюдах просторої Америки. Не буду займати ся на сїм місцї також ріжними поглядами, одобреннями чи осудами нашої еміґрації, які кружать головно серед галицько-української суспільности, бо сї погляди найчастїйше не оперті на познайомленню з станом справи, а звичайно присвоєні собі з оповідань або з преси без критичного розбору й оцїнки. Філософувати про нашу еміґрацію дало ся-б багато, але я тої гадки, що найшло ся-б у нїй більше добрих сторін нїж злих, коли на справу дивити ся з вселюдського пункту погляду, як також з доброю волею, без упереджень і з відкиненнєм утертих загальників. Та неконче й брати справу з вселюдського пункту погляду, бо, дивлячи ся на нашу еміґрацію й через українські окуляри, найдемо в нїй багато для нас додатних сторін. Одначе тут не місце обговорювати добрі чи лихі сторони еміґрації.

 

Де живуть наші переселенцї в Америцї.

 

Щодо самого розміщення Українцїв в Америцї, то на жаль не можна вказати на одну провінцію або хочби на один край і сказати, що наші земляки осїли ся тут і живуть, бо всї вони розсипані по цїлій Америцї — північній і полудневій — тай дуже часто переселюють ся з місця на місце; завжди залежні від економічних обставин, господарського добробуту чи фінансових кріз і тому часто приневолені зміняти місце побуту, з виїмкою хиба тих, що осїли ся в Канадї на фармах (хуторах) і загосподарили ся. Та хоч розсипаність найкраще характеризує оселї наших еміґрантів в Америцї, все-ж-таки можна здебільшого означити, в котрих частях Америки живуть наші земляки.

 

Почнемо від полудневої Америки. Тут осїли ся наші еміґранти передовсїм у Бразилїї й Арґентинї та в меншій мірі в краях, що граничать з Бразилїєю й Арґентиною. Згори мушу зазначити, що еміґрація до полудневої Америки є дуже некорисна, йшла туди тільки в самих початках, а дуже охолола, коли довідали ся люде про тамошнї обставини.

 

В північній Америцї пораднїйше подїлити Українцїв на дві ґрупи: 1. в Злучених Державах, 2. в Канадї. Сливе в кождім стейтї (провінції) Злучених Держав найдемо Українцїв від Ню Йорку до Тихого океану, від Мексика до канадійського кордону, та більшими громадами осїли ся наші еміґранти в східних провінціях Злучених Держав, близше до Атлянтику, як-от у Ню Йорку, Ню Джерсі, Массачусетс, Пенсильванїї, Огайо, Індіянї, Ілїнойс, Вісконсін, Мінесотї, та далеко над Тихим океаном у Монтанї, Вашінґтонї й Калїфорнїї. Найбільше число все-ж-таки осїло ся в найблизших провінціях до Атлантику: в Ню Йорку, Масачусетс, Пенсильванїї й Ню Джерсі. В наших провінціях оселї українських еміґрантів уже рідші й менше чисельні. Що відносить ся до Канади, анґлїйської кольонїї, сумежної з Злученими Державами, то українські еміґранти розміщені там уже більше компактною масою нїж у Злучених Державах. Осїли ся вони тут головно в трьох західних провінціях: у Манїтобі, Саскачеванї й Альбертї, хоч і по инших провінціях Канади також багато наших еміґрантів, та про них не можна сказати, щоб вони там осїли ся, бо вони є сезоновими зарібниками й переносять ся з місця на місце, як перелетні пташки. Сьогоднї зайняті при будові залїзницї в східній провінції Онтаріо, а на другий місяць можемо вже тих зарібників найти аж у Бритійській Колюмбії, далеко над Тихим океаном в углекопах Скалистих Гір. У трьох вище згаданих провінціях Канади осїли ся головно наші селяне-еміґранти, які в перших роках свого приїзду до Канали хопили ся за землю й на нїй на постійно загосподарили ся. В сих провінціях о українські оселї по кількасот кільометрів вздовж і вшир, осїв ся тут галицький еміґрант побіч буковинського й живуть тим самим життям "старого краю" та світогладом, який привезли з собою. Серед сих осель подорожний може їхати днями, та не догляне нїчого більше крім хат, збудованих на галицький лад, і тут і там деревляних церков, подібних до старокраєвих. У Манїтобі находять ся величезні українські кольонїї в повітах Емерсон, Селькірк, Ґімлї, Давфін і Етельберт; в Саскачеванї в повітах Канора, Йорктон, Гумбольдт, Саскатун, Ростерн і инших; в Альбертї в повітах Веґрівіль, Едмонтон, простягаючи ся гень далеко на північ від сих двох повітів.

 

В далекій Алясцї не недостає також наших земляків, які завандрували в ту ледовату далеку країну, зваблені багацтвом того краю. Аляска край непривітно зимний; є тут багато копалень золота, до яких рік річно виїздить усе багато зарібників з Канади або Злучених Держав, одначе скоро вертають ізза клїматичних причин. Між сею течією зарібників, що мандрують до зледенїлої Аляски за великими заробітками, є й багато наших земляків, більше відважних або радше авантурних молодцїв. Та до Аляски не вертатиму більше в сїй статї, бо немає туди нїякої нашої еміґрації, хиба тільки таки за золотом дехто вирветь ся з Канади або Злучених Держав.

 

Розміри української еміґрації.

 

Наша еміґрація до північної Америки датуєть ся від 30 лїт тому. Почала ся наперед до Злучених Держав, а пізнїйше, приблизно двадцять лїт, звернула ся й до Канади, куди в останнїх декількох десятках років звернула ся еміґрація з усїх країв західної й центральної Европи. Про чисельність наших українських еміґрантів в обох Америках, полудневій і північній, не маємо нїяких достовірних статистичних даних, усе, що знаємо про чисельність наших виселенцїв в Америцї, оперте більше на здогадах, на відомостях, поданих тамошнїми українськими часописами, на досвідах наших священиків і ріжних культурних орґанїзацій. Вірних статистичних даних не маємо нї в Злучених Державах анї в Канадї, а вже й не говорити про Бразилїю, чи радше цїлу полудневу Америку, де мешкають наші земляки. Не маємо їх ось з яких причин: 1. тому, що еміґранти розсипали ся по цїлім краю, 2. правительство, яке переводить спис людности, не дуже й дбає про те, щоб мати докладний спис по народностям, і ті, що займають ся таким списом, не дуже то й випитують, якої хто народности, хоч у списах є на се рубрика, вони й волять, як якийсь чужинець запише себе Американцем або Канадійцем замісць Українцем, Поляком, Литвином, чи як там; 3. а також тому, що більшість наших еміґрантів не свідомі самі того, як себе докладно назвати при державних списах, або й уже при самім вїздї до нового краю. Одні звуть себе Австрійцями, Галичанами, инші просто Поляками, ще инші знову Мадярами, багатьох з них той, що робить перепись, записує як "Russian" тому, що не розуміє нічого з інформацій, поданих інтересуючою стороною, — й так наші еміґранти в перших початках просто згубили ся в державнім списї через своє неуцтво. Вже в останніх декількох роках узагальнив ся термін "Ruthenian"; уживають його наші часописи, культурні орґанїзації й ширший загал наших еміґрантів. Є надїя, що вже незабаром буде cей термін усїм знаний і усуне всякі непорозуміння. Тодї й будемо краще представляти ся в державній статистицї. Тому тепер не можна оперти ся на державних списах, коли говоримо про чисельність наших еміґрантів в Америцї, а тільки на наших власних обчисленнях і припущеннях, що, розумієть ся, зближуєть ся до правди тільки в приближенню. Наші приватні обчислення, як подає українська преса в Америцї, допускають такі числа: У Злучених Державах припускають, що живе не менше нїж чотириста, а не більше нїж пятьсот тисяч Українцїв, а для Канади приймають число між двістапятьдесять до тристапятьдесять тисяч. Щодо Бразилії, то не можемо подати й приближного числа, бо не знаємо його самі; рух серед наших переселенцїв там дуже слабий, незорґанїзований. Усе там пропадає в темнотї, без нїяких поривів або зусиль до якихось орґанізацій або народньої роботи. Словом, еміґрація до полудневої Америки для нас була й є зовсїм некорисна, а навіть шкідлива, як особисто для кождого, що там виїздить, так і для всеукраїнської справи.

 

Серед еміґрантів у північній Америцї стрічаймо найбільше наших галицьких селян, з ріжних повітів східної Галичини, по ниx чисельно йдуть Українцї з Буковини, а вже по тих стоять угорські Українцї або "Руснаки", як вони себе звуть. Російських Українцїв загалом дуже мало, просто зникаюче число в Америцї, бо еміґрація з російської України не йшла до Америки нїколи масово, а приїхали там здебільшого тільки ті Українцї, які мусїли виїхати ізза полїтичних причин. Російські Українцї се просто рідкість серед наших еміґрантів в Америцї.

 

(Далї буде).

 

[Вістник Союза визволення України, 20.02.1916]

 

Культурні орґанїзації українських емїґрантів в Америцї.

 

Найперше хочу звернути увагу шановних читачів на той факт, що разом з нашими еміґрантами до Америки поїхало дуже мало правдивої інтелїґенції. Їхали переважно біднїйші селяне, двірська служба, слуги, міський пролєтаріят, а процентово дуже й дуже мало свідомих одиниць, які звичайно дають почин до всякої культурної працї серед народу. Ті елєменти, що виїхали, були переважно або неграмотні, або мали дуже мало спільного з грамотністю; опинили ся серед чужого світа, серед инших обставин, між чужими людьми, без знання якоїсь західної мови та до того ще й без сотика в кишенї. Тому гадаю, що нїхто не візьме їм того за зле, що в перших роках на еміґрації зробили так само мало на культурнім полї, бо загально люде признають, що вимоги жолудка й дах над головою перші. Я навмисне хотїв звернути на сей факт увагу, щоб до культурних орґанїзацій Українцїв в Америцї не прикладали люде кождий своїх мірил, а радше мірил старого краю, де все від лїт уреґульоване й усталене, бо наслїдком прикладання мірил иншого краю й вироблених серед инших обставин люде часто-густо розчаровують ся, попадають у зневіру й махають рукою на всякий рух серед Українцїв в Америцї, хочби й як оживлений.

 

Під культурні орґанїзації я підтягну всякі справи культурної працї Українцїв в Америцї на полї шкільництва, видавничого й часописного руху, як ріжних товариств, читалень, спілок, брацтв і т. ин., дальше полїтичні уґруповання та змагання або радше приготовання до них і церкoвнi громади, які серед наших еміґрантів є першим обєднюючим чинником.

 

У Злучених Державах. Церква.

 

Перші орґанїзації, які повстали серед наших еміґрантів в Америцї, були церковці греко-католицькі або православні громади. Такі громади завязували ся головно по містах, будували зараз церковні доми, запрошували до себе священиків, — які головно приїздили зі старого краю, та завжди старали ся приєднати як найбільше членів до своєї церковної громади, щоб лекше було все оплатити. В Америцї нїяка церква не злучена з державою й нїхто не дістає державної грошевої підмоги на церковні цїли, тому будованнє церковного дому й удержуваннє його, оплачуваннє душпастиря все йде з приватних церковних складок членів. Хто добровільно впишеть ся в члени до церковної громади, той платить, хто не записуєть ся, той нїчого не дає на церкву. Всї віроісповідання мають повну свободу, які вони там не були-б і де вони не повстали-б. Правительства в Америцї дають усїм цїлковиту свободу та всїх ставлять нарівнї перед законом держави. В самих початках нашої еміґрації в Злучених Державах повстали були на релїґійнім полї ріжні замішання, непорозуміння, сварки та процеси. Правда, вони й до сьогоднї не перевели ся, та вже не виступають так часто, відколи церковна оправа уреґулювала ся з приїздом до Злучених Держав епископа С. Ортинського, осїдком якого є місто Філядельфія. Причин тих релїґійних замішань і непорозумінь треба шукати в впливах ріжних людей і сект, з якими стрінули ся наші еміґранти в Америцї, як також у тім, що там з'їхали ся люде з ріжних сторін, незнані собі, невирозумілі; тому й так тяжко їм було й є погодити ся. Все те вже трохи відшуміло, але не зовсїм, бо є ще багато слїдів тут і там. На велику шкоду українства виходить ще те, що буковинські Українцї в Америцї, не будучи в силї орґанїзувати відрубних православних громад, лучать ся разом з російськими "батюшками" в церковні громади й тим підпомагають зріст "москвофільства" серед українського народу на вільній землї.

 

Запомогові товариства.

 

Другою найбільш поширеною орґанїзаційною формою між українськими еміґрантами в Злучених Державах є ріжні запомогові товариства, чи так звані "Союзи". В отсих "Союзах" маємо пункт опору всякої культурної роботи між Українцями в Америцї. Вони ґрупують коло себе сливе всїх наших зарібників-еміґрантів і крім самого грошевого забезпечення й помочи дають своїм членам і духову поживу. В першій мірі ріжні "Союзи" були з’орґанїзовані на те, щоб стягнути всїх наших зарібників в асекураційні товариства й тим робом забезпечити їх перед випадками й їх родини на випадок смерти, скалїчення й т. ин.

 

Пізнїйше "Союзи" розросли ся в більші товариства, згромадили більше число наших зарібників по ріжних містах у філїї "Союзів", перевели тїснїйшу орґанїзацію центральних управ і сьогодні представляють поважні орґанїзації. Члени вписують ся до ріжних віддїлів чи філїй "Coюза" за заплаченнєм означеного вписового й потім місячної постійної вкладки. На випадок якогось скалїчення чи ушкодження член дістає місячну запомогу, а на випадок смерти його родина дістає посмертне. Крім того кождий член "Союза" дістає часопись, яку видає центральна управа, як також і ріжні видання, коли є такі. Побіч, часто разом з тими філїями "Союзів" ідуть у парі читальнї, клюби, співацькі чи драматичні товариства, в яких зароджують ся всякі почини громадської й культурної дїяльности. Між тими "Союзами" найбільш вибили ся досї: 1) "Український Народнїй Союз", 2) "Народнїй Союз" і 3) "Провидїннє" з їх орґанами "Свободою"; "Народною Волею" й "Америкою". При центральних управах "Союзів" істнують також "Просвітні Комісії", цїлю яких є ширити освіту серед своїх членів.

 

Шкільні справи.

 

На шкільнім полї серед Українцїв у Злучепих Державах нема чим похвалити ся тому, що школа під управою правительства й є школою для всїх народностей. Уже знаємо, що наші еміґранти в Злучених Державах осїли ся по містах побіч инших еміґрантів з Европи, тому дїти їх усїх сходять ся разом у школї, в якій учителює Американець, послугуючи ся анґлїйською мовою як викладовою. В таких то школах зачинаєть ся асиміляція вже між дїтворою. Приватних народнїх або середнїх шкіл наші еміґранти не мають, бо так званих парохіяльних шкіл при церквах, де вчать дяки-вчителї, не можна брати поважно. Словом, уся наша молодїж у Злучених Державах виховуєть ся в тамошніх державних школах, які є чисто американськими.

 

Полїтичне життє.

 

Як нїчого не зроблено на полї шкільництва, так ще менше було заходів, щоб робити щось на полїтичнім полї. В Злучених Державах змагають ся між собою дві могутнї партії, републиканська и демократична, беручи в свої руки правліннє раз одна, то знов друга. Наші еміґранти ізза того, що не знають анґлїйської мови, через що недоступні для них полїтичні часописи й ріжні видання, як також і через непевність, чи лишать ся в краю, ставлять ся до полїтики пасивно, значить, не беруть у нїй нїякої дїяльної участи, а коли деякі беруть малу участь, голосуючи на одну або другу партію, то роблять се не з власної волї, але радше сказати, партійні аґенти просто силою тягнуть їх до виборчої урни в день виборів, перекуплять або залякають, що відберуть їм заробіток, коли не голосуватимуть на їх кандидата. Виборчі перекупства, шахрайства, налякування найбільше практикують ся партійними аґентами серед чужинцїв, як наших, так і всїх инших, що приїхали до Злучених Держав у старшім віцї й прийняли горожанство. Фактом є, що сливе всї наші еміґранти приймають горожанство Злучених Держав по пятьох роках від приїзду, хиба з виїмкою тих, що мають замір як найскорше вертати до рідного краю, й се прийняттє горожанства вже управнює їх до голосу при всїх полїтичних виборах. Та нїщо нам із того, бо ті голоси гублять ся. Своїх кандидатів дотепер наші еміґранти не ставили, бо не було нїякої ширше зорґанїзованої полїтичної акції. Справою з'орґанїзовання ширшої полїтичної акції мав зайняти ся Сойм американських Українцїв, що недавно відбув ся (з кінцем 1915 р.) Що з того вийде й може вийти, побачимо в будучности.

 

Преса.

 

Дуже багато, а може й найбільше для освідомлення й з'орґанїзовання культурної працї роблять серед еміґрантів у Злучених Державах тамошнї українські часописи, як: "Свобода'', "Народна Воля", "Америка", "Гайдамаки", "Союз" і инші періодичні видання. Вище згадані часописи є в першій мірі орґанами котрогось з запомогових, асекураційних "Союзів" так, що кождий член даного товариства одержує часопись, позатим розходить ся часопись і поміж нечленами, які вдома може навіть і не бачили часописи на свої очі. Правда, що своїм змістом сї часописи не завжди дописують, але з оцїнкою їх можемо здержати ся, бо бачимо в них добру волю полїпшити ся, як також і те, що вони свою задачу робили, а робили її так, як уміли й наскільки мали змоги. Від часу до часу появляють ся також і видавництва дрібних популярних кннжок для народу, щось у родї книжок галицької "Просвіти". В Злучених Державах було таке видавництво "ім. Бончевського", а тепер веде ту саму дїяльність "Просвітна Комісія'' при "Українськім Народнїм Союзї".

 

Такий менше більше закрій працї на культурнім полї серед наших еміґрантів у Злучених Державах. Не все, далеко не все згадав я, що там робить ся, або дехто має заміри робити в будучности, бо я з гори обмежив ся подати рух тільки в головних нарисах. Можна на той рух махати рукою, як то багато й роблять люде, які виробляють собі погляди на справу, хто знає, з чого, тільки не з річевого знання обставин і людей, які є творцями даного руху чи напряму. Та коли взяти під увагу ті тверді, нам чужі, або, найкраще сказати, скрутні обставини, серед яких опинили ся в самих початках наші земляки в Америцї, то все те, що вони дотепер зробили на культурнім полї для себе та для всеукраїнської справи, дає найкраще свідоцтво для них, о вельми вдоволяючим і становить запоруку, що вони на будучність не пропадуть і зроблять більше по силам.

 

(Далї буде).

 

[Вістник Союза визволення України, 05.03.1916]

 

В Канадї.

 

Дещо инакше представляєть ся справа з культурними орґанїзаціями серед Українцїв, що мешкають у Канадї. Головну ролю грає тут те, що в Канадї наші еміґранти осїли ся на фармах (хуторах), загосподарили ся й зостають ся на місцї постійно, мешкають разом в якихось околицях так, що можуть творити маленьку "державу в державі" й, колиб мудра орґанїзація, мали-б немалий вплив на державну полїтику Канади. Зате-ж у Злучених Державах, як я вже згадував, наші еміґранти більш розсипані, й то по містах, де звичайно гублять ся серед чужих, не мають нїчого певного в руках, бо сливе всї є денними зарібниками й притім перелетними птахами. Та вертаю до Канади.

 

Культурні орґанїзації канадійських Українцїв не ріжнять ся від орґанїзацій Українцїв в Злучених Державах в основах, тільки в проявах, і можна-б їх підпорядкувати під 1. церкву, 2. школу, 3. пресу, 4. полїтичні орґанїзації.

 

Церковні справи.

 

Церква також у Канадї була серед наших еміґрантів першим осередком, коло якого ґрупував ся весь рух, і вона перша стягала під свої крила цїлі маси нашого робітництва, радше сказати-б, не давала їм губити ся й тонути в чужім морі. Де нї осїли ся-б наші еміґранти в Канадї, так завжди першою орґанїзацією, яка вязала їх в одно тїло, була церковна громада. Тут вони сходили ся як на спільнім ґрунтї й уже через таке сходженнє вміли себе відріжнити від инших ґруп і инших народів і брали ся до творення власної орґанїзації, хоч вона й обмежувала ся тільки на церковну громаду та вибудованнє церковного будинку. Та все-таки був се почин самопочуття й самоозначення. Вже по декількох лїтах замешкання наші еміґранти в Канадї взяли ся до орґанїзовання церковних громад і вкрили всї заселені ними кольонїї сїтю менших і більших парохій. Тих парохій не треба так розуміти, як парохії в ріднім краю або в Злучених Державах, де люде мешкають близько один другого, по селах або по містах і мають можливість часто сходити ся й порозумівати ся. В Канадї, з виїмкою кількадесятьох міських парохій, усї решта розкинені далеко й широко по канадійських степах. Сама розсипаність осель уже унеможливлює або робить великі трудности зорґанїзованню й удержанню гідної парохії чи церковної громади. Такі парохії по фармах нераз мають по більше нїж 50 кільометрів вздовж і вшир, а всього двіста або триста членів. Простір, віддаленнє тут великою колодою під ногами. Тому то такі парохії дуже рідко удержують постійного священика, а лишень час від часу приїздять до них священики, відповідно до умови раз або два рази на місяць на недїлю або яке свято. Цїлковите удержаннє церкви й винагородженнє для священика йде з приватних складок церковних членів. Не завжди приходить то гладко з'орґанїзувати церковну парохію між людьми з ріжних сторін, а то й країв. Вони вже всї там трохи заражені ріжними впливами, кождий уважає себе здібним рішати спірні теольоґічні питання, багато говорити й спорити про релїґійні справи, а декотрі так далеко заганяють ся, що самі перекидають ся нагло в священиків. Нарід на те все дивить ся з огірченнєм, але я недостачі инших і лїпших приймає часто й таких, хоч проти волї. Так демократизують ся релїґія й церква в Америцї серед наших еміґрантів загалом. Серед такої метушнї й зародила ся нова релїґійна секта в Канадї, почином якої була недостача священиків загалом і з якої скористав пройдисвіт монах Серафим і почав орґанїзувати відрубну церкву серед наших еміґрантів у Канадї, так звану "Незалежну Церкву". З усього того нїчого путнього не вийшло, бо Серафим поординував на своїх священиків мало освічених людей, а то і звихнених морально. Сей рух пізнїйше розбив ся й уже сливе потух, хиба що свідомійші з висвячених Серафимом пішли на услуги протестантській "Пресбітеріянській Церкві" та старають ся тепер вербувати наших людей до протестантської церкви. Самим протестантам ходить менше про те, щоби зробити наших людей протестантами, як про те, щоб їх утягнути в свої орґанїзації, щоб тим скорійше їх засимілювати. Ся кампанія навертання наших людей на протестантів для нас дуже згубна, бо забирає нам людей, вносить заколот і ширить сектанство; та, на жаль, вона найшла між нашими еміґрантами людей, що взяли ся за неї й дальше ведуть, хоч з дуже малими успіхами. З Канади сей рух перенїс ся й до Злучених Держав між наших еміґрантів, має по декількох священиків, як у Канадї, так і в Злучених Державах і дві часописи, які називають себе релїґійними, "Ранок" у Канадї й "Союз" у Злучених Державах. Чи cей рух удержить ся на дальше, чи нї, залежить головно від такту самих наших греко-католицьких священиків.

 

Церковна справа в Канадї стала на лїпші основи з приїздом епископа Микити Будки, осїдком якого є місто Віннїпеґ у провінції Манїтобі. Приїхало тепер уже й більше священиків, заведено духовний семинар у Торонто, тїснїйше поорґанїзовано більше число парохій, які вже сьогоднї представляють ся далеко лїпше, нїж у самих початках, бо люде стали ся заможнїйшими, краще пізнали ся одні з другими та скорше приходять до згоди, коли ходить про якусь спільну акцію. Найбільше, парохій у Канадї розсипаних по фармах, які мають свої власні церковні будинки й, коли не вдержують постійного священика, то разом з сусїднїми церковними громадами умовляють ся й беруть спільного пароха або умовляють ся, щоб приїздив до них час від часу. По містах у Канадї менше наших парохій, хиба що по столичних містах і більше промислових, де є якесь число наших зарібників. Заслуга церкви, як у Злучених Державах, так і в Канадї коло вдержання наших еміґрантів при своїй народности велика, хоч часто недоцїнювана.

 

(Далї буде).

 

[Вістник Союза визволення України, 19.03.1916]

 

Українське шкільництво.

 

Шкільні справи серед наших еміґрантів у Канадї стоять у дечім краще нїж у Злучених Державах, а тому краще, що самі наші еміґранти мають слово в шкільній управі. Шкільні округи в Канадї так поорґанїзовані, що на кождих пять кільометрів по фармах має бути школа. В такій окрузї звичайно від 30 до 40 господарств, а дїтей у шкільнім віцї буває від 20 до 40 душ, не завжди однаково. Ті, що мешкають у шкільній окрузї, будують шкільний будинок, самі приймають собі вчителя, значить, мають вибір і можуть прийняти такого, котрий їм більше до вподоби. Державна "Шкільна Рада" дбає тільки про квалїфікації вчителїв, дає до кождої школи шкільні підручники й має нагляд над провадженнєм шкільної науки, посилаючи своїх інспекторів. Плян шкільної науки, уложений "Шкільною Радою", однаковий для цїлої провінції. Розумієть ся, що вчителї там не придержують ся його так невільничо, як напр. у Галичинї, бо мають більшу свободу й, де треба того, неконче руководять ся пляном шкільної науки, а обставинами. Справами шкільної округи займаєть ся виключно трьох людей, вибраних до "Шкільного Комітету" громадянами даної шкільної округи. Вони накладають податок, збирають його, дбають про удержання шкільного будинку, приймають учителя до школи, а з усеї дїяльности подають тільки звідомленнє разом з своїм учителем до правительства, чи краєвої "Шкільної Ради". Народнї вчителї в Канадї залежні лишень від шкільних комітетів, а нїколи від інспектора або центральної "Шкільної Ради"; платня місячна починаєть ся від 50 долярів на місяць, залежить від квалїфікації, яку вчитель має (є три ступнї), а доходить і до 100 долярів на місяць і вище. Все се відносить ся до народньої школи.

 

Маючи повну шкільну автономію, кожда шкільна округа має вільну руку взяти собі якого хоче вчителя, віддалити його в кождий час, навіть і серед шкільного року, коли вчитель не сповняє своїх обовязків совісно, може дати вчителеви вищу платню, уладити шкільний будинок до вподоби, а також і користати з закону, який признає, що в кождій шкільній окрузї, де більшість становить якась одна народність, у школї тої округи дозволено вчити в шкільних годинах щоденно одну годину матїрної мови дїтей народности, яка переважає. А саме тому, що наші еміґранти осїли ся масово, збитими оселями й творять чисто — українські шкільні округи, переважно завжди беруть до своїх шкіл учителїв — Українцїв і користають із сього закону, що дотикає чужих мов.

 

Серед народнього вчительства в усїх трьох західних провінціях Канади, себто в Манїтобі, Саскачеванї й Альбертї, є вже велике число народнїх учителїв Українцїв. Дістають вони освіту головно по державних учительських семинарах, вмисне наложених для виобразовання нашого вчительства. Сих семинарів у містах: Брендонї, Реджайнї й Веґрівіль не можна вважати чисто українськими, бо їх завело правительство на те, щоби знищити українство, як і всяку иншу відрубність, а вщіпити в них державну й національну ідеольоґію, себто анґлїйську (Канада є анґлїйською кольонїєю). Викладова мова в згаданих учительських семинарах, як і всюди по народнїх школах, анґлійська. По тих учительських семинарах навіть не було українських професорів, аби вивчили будучих Українцїв—учителїв поправно писати й читати по українськи. Аж по великих клопотах, домаганнях і народнїх вічах удало ся наклонити правительство, щоб до учительських семинарів допущено й професорів української мови. Власти приймають Українцїв професорів дуже нерадо й тільки зносять їх під напором опінїї українського населення в сїй або другій провінції. До добрих сторін тих учительських семинарій треба зачислити те, що вже саме сходженнє разом української молодїжи в шкільній лавцї, в одній інституції, є дуже корисним для нас, бо коли одні менше свідомі національно, инші будуть більше свідомі й так свідомість рік з роком вирівнюєть ся й уже не так губить ся наша молодїж, якби до сього прийшло по чисто чужих інституціях. До розбудження національної свідомости, самопізнання серед учительства, причинюєть ся також своя тамошня преса, лїтература й ріжні дрібні видання. Те вчительство несе потім дальше набуту свідомість поміж українських дїтей по всїх закутинах західних канадійських степів. У всіх трьох західних провінціях Канади є яких чотири сотнї чисто українських, або з малою домішкою чужого елєменту, шкільних округів, в яких управляють українські шкільні комітети. Народнїх учителїв—Українцїв, правда, немає так багато, щоб обсадити всї українські округи своїми вчителями, бо вчителїв там завжди недостає. Учительство в Канадї не вважаєть ся нїяким званнєм, а лишень переходовим станом. Найбільше вчителїв приманює до себе більше поплатна торговля та промисл, ледви котрий учитель учителює довше нїж чотири, пять лїт, доки не вмотаєть ся в якийсь інтерес. З тої причини народнє шкільництво стоїть низько в західній Канадї, бо завжди недостає досвідчених і добре вишколених учителїв. Учительок Українок є дуже мало, немає навіть 2% серед українського народнього вчительства. Між Анґлїйцями знову процентове відношеннє відворотне, в них далеко більше вчительок ніж учителів. Причина сього явища те, що наші еміґранти нерадо посилають своїх доньок до вищих шкіл.

 

Середнїх шкільних заведень, як ґїмназій, лїцеїв і т. ин., не мають Українцї в Канадї, а не мають їх поки-що тому, що дотепер не з’орґанїзували нїяких тривких загально-народнїх орґанїзацій. Роблено вже там нераз заходи основувати приватні бурси, та заходи вдавали ся лишень частинно, або зовсїм нї, а все через простір і розсипаність осель. Все-ж таки є добрі вигляди в Канадї, що шкільна справа серед наших еміґрантів полїпшить ся в будучности, бо континґент українського народнього вчительства росте з кождим роком.

 

(Далї буде).

 

[Вістник Союза визволення України, 26.03.1916]

 

Полїтичні проби в Канадї.

 

Пpo полїтичні орґанїзації Українців у Канадї буде можна говорити хиба за яких десять лїт або й пізнїйше, бо вони поки-що тільки плянують ся. В західних провінціях Канади є яких 15 виборчих округів, населених самими Українцями, дальше є таке саме число або й більше, де українські еміґранти мають більшість або можуть творити більшість при виборах, входячи в компроміси з иншими народностями. Є знову також багато таких округів, де Українцї можуть рішати своїми голосами, яка партія буде допущена до правлїння. Справа зовсїм певна, що українські еміґранти в Манїтобі, Саскачеванї й Альбертї, якби їх розумно з'орґанїзувати в полїтичну одиницю, становили-б поважну полїтичну ґрупу й правительство згаданих провінцій мусїло-б рахувати ся з нею. Коли до того додати той факт, то в згаданих провінціях мешкає також велике число Нїмцїв, Французів, Ісляндцїв і Шведів, якби вони також були поорґанїзовані в полїтичні фракції, то тодї сойми згаданих провінцій були-б сливе інтернаціональними. Чи до того прийде коли, не можна тепер сказати, хоч заходи роблять, як одні, так і другі.

 

В Канадї істнують дві великі полїтичні партії, лїберальна й консервативна, ріжниця між ними не велика й обидві вони не є в дїйснім значінню того слова анї лїберальними анї консервативними, а лишень так названі для розріжнення слїдом за партіями в Великій Британії. Як лїберальна, так i консервативна партія складаєть ся з капіталїстів, адвокатів, лїкарів і загалом з заможнїйших кляс, а пролєтаріат тулить ся або до одної або до другої партії, залежно від того, котра має лїпших аґітаторів-аґентів. Є також і соціялїстична партія з полїтичною програмою, та вона поки-що маленька й слабенька.

 

Наші еміґранти голосували дотепер то на одну, то на другу партію, а головно на лїберальну, тому тільки, що та назва звучить гарнїйше. В останнїх часах почали вже ставити своїх кандидатів Українцїв по ріжних округах, як до повітових тїл, так і до провінціяльних соймів. В самім столичнім містї Віннїпеґу вибрали Українця міським радним, у провінції Альбертї два Українцї кандидати до сойму перепали тільки декількома голосами при останніх виборах в 1013 р., а при останнїх у Манїтобі в 1915 р. вибрано одного Українця до провінціяльного сойму з виборчої округи Ґімлї (Gimli), а в багатьох повітових радах, так званих мунїціпалїтетах, засїдають Українцї радні або й цїлу повітову раду мають у своїх руках.

 

На загал наші еміґранти в Канадї поки-що вчать ся полїтики й приглядають ся до неї, беручи активну участь заразом в одній або другій партії. Відрубної полїтичної партії ще не пробували орґанїзувати, але є багато познак, що таку заснують, подібно, як се зробили Французи в провінції Квебек (східна Канада), орґанїзуючи "Французьку Національну Партію". До такої акції недостає нашим еміґрантам головно добрих провідників, вишколених у тамошнїх обставинах і в анґлїйській полїтицї. Саме через те наші еміґранти грали дотепер тільки підрядну ролю в полїтицї, були купним товаром у день виборів, полем для попису ріжним полїтичним махерам. Та, здаєть ся, час не далекий, коли сю недостачу людей бодай в части усунеть ся й наші еміґранти в Канадї візьмуть ся до чистїйшої полїтики та на власну руку. А се буде можливе аж тодї, коли матимуть відповідних людей, яких можна б вибирати на народнїх заступників. Трапляли ся дотепер уже випадки, що нарід хотїв ставити своїх кандидатів при полїтичних виборах, та не було кого ставити споміж своїх так, аби за нього пізнїйше не соромити ся; як також і партії часто оглядали ся вже нераз за Українцями кандидатами, які кандидували б з рамени їх партії, бо тим способом могли лекше втягнути для себе голоси українських еміґрантів, та на превеликий жаль не було відповідних людей до посольського стану. Розумієть ся, як усюди й у кождий час, було й у Канадї досить аспірантів до кандидатури, одначе всї вони не надавали ся через своє неуцтво, незнаннє анґлїйської мови, історії, місцевих обставин і навіть елєментарних засад полїтики. Та виборцї з самозрозумілих причин не дали ся звести таким людцям, хиба дуже рідко.

 

До федерального парляменту Канади, осїдком якого є Оттава (східна Канада), українські еміґранти не ставили ще своїх кандидатів, бо полїтичні округи, з яких виходить посол до федерального парляменту, є дуже великі й се вимагало-б доброї орґанїзації та приготовання, щоб переперти свого кандидата. Та хоч ті округи дуже просторі, є між ними й такі, в яких українські еміґранти мають абсолютну більшість, — яких пять округів у західній Канадї, — в инших знов округах становлять коло 40 процент, де також могли-б ставити своїх кандидатів, зискавши попереду поміч якоїсь иншої народности. Та таких зусиль і проб дотепер практично не роблено, а лишень обговорювано, але не виключене, що з балаканини прийде до чогось реальнїйшого.

 

Преса у Канадї.

 

Українська преса у Канадї особливо заслугує на те, щоб піднести її значіннє й необхідність у культурній роботї наших розсипаних по розлогих степах еміґрантів. Вона в початках була сливе одиноким засобом, при помочи якого люде знаходили ся й порозумівали ся, одиноким речником змагань потреб і справ нашого еміґранта в Канадї.

 

Яких двадцять лїт тому почала йти українська еміґрація масово до Канади з Галичини й Буковини, та в сaмих початках звернула ся до західної Канади на державні вільні землї. Тодїшнє лїберальне правительство хотїло використати хвилю та вмовити в наших еміґрантів, що то його в тім заслуга, що їх пустили до Канади, й зискати наших земляків для своєї лїберальної партії, по трьох роках, бо в Канадї кождий по трьох роках замешкання може прийняти горожанство й тодї є вже управнений голосувати при всїх полїтичних державних виборах. Лїберали взяли ся до такого способу: заснували першу українську часопись у Канадї " Канадійський Фармер"', яка й досьогоднї виходить тижнево. Ся часопись була в першій мірі полїтичним орґаном лїберальної партії, задачами якої було переконувати наших еміґрантів, що полїтика лїберальної партії є лїпша й кориснїйша й загалом служити партійним інтересам.

 

Редакція часописи була завжди в руках Українцїв редакторів і вони, наскільки вміли й хотїли, могли робити багато для української справи. І так воно й було, що ся перша українська часопись, хоч партійна й ворожа нам, робила нашим еміґрантам великі прислуги; кажу, в самих початках, коли не було нїякої иншої преси й просто неможливо було з'орґанїзувати щось через те, що люде були розсипані, бідні, не знали ся одні з другими, так, що се було просто неможливе, щоб вони могли лучити ся разом до якоїсь спільної культурної працї. З лїберальної партії взяли собі приклад і полїтики консервативної партії, засновуючи й собі український орґан "Слово" для попирання інтересів консервативної партії. Сю часопись так само, як і першу, редаґував редактор Українець так, що він попри партійні інтереси міг багато робити й для народньої справи наших еміґрантів. Так і було через кільканадцять лїт, що всякі народнї інтереси наших еміґрантів у Канадї заступала тільки полїтична партійна преса, бо своєї щиро-народньої, самостійної не було. Можна сказати, що всяка народня робота серед наших еміґрантів у Канадї видряпала ся до гори на плечах партійної преси, бо всякі почини до культурної народньої роботи обговорювали ся перед рішеннєм у тих часописях. Аж пізнїйше вже появилися инші орґани, більше свої, бо видавані самими Українцями й оперті на українських орґанїзаціях чи інституціях. Таким є в першій мірі тижневник "Український Голос", який ґрупує кругом себе сливе всю українську інтелїґенцію в Канадї й заступає всякі українські справи. "Канадійський Русин" є знов орґаном греко-католицької церкви, заразом епископа М. Будки: дальше соціялїсти видають також тижневник "Робочий Народ", який заступає інтереси українських зарібників соціялїстів; протестанти видають "Ранок" для навернення греко-католиків на протестантизм, головно в презбітеріянську церкву. Всї повище згадані часописи друкують ся в Вінніпеґу в столичнім містї Манїтобі та звідси розходять ся по цїлій Кападї. Поза тим виходили або виходять й инші, як не партійні, то таки й чисто ґешефтярські (бізнесові) часописи в українській мові, як "Новий Край", "Канада", "Новини", "Канадієць", заслуг яких також не можна не доцїнювати на чужинї, вже бодай через те, що друкують ся рідним словом і відтягають нашого еміґранта від далеко гірших американських бізнесових газет. Коли такі часописи появляють ся в ріднім краю й роблять конкуренцію своїм часописам, в такім випадку є нспожаданими, але коли вони появляюсь ся між нашими еміґрантами серед чужого моря, то все, що друкуєть ся й розповсюднюєть ся в рідний мові еміґрантів, треба инакше оцїнювати.

 

Багатьом читачам уже мабуть й відома ефемеричність української американської преси; одні повстають, инші зникають, все з новими й шумними програмами, друкують ся місяць-два, а потім упадають. Сеї прояви не треба зле розуміти й надто суворо осуджувати, бо саме се живий доказ, що національне життє та свідомість не завмерли, а пробивають ся тут і там, шукаючи собі відповідних доріг і напрямів, і саме серед сього шукання блукають, гублять ся, не знають нїяких норм і тому то часто-густо українська преса в Америцї без витиченого напряму, пестра, без власного обличчя так, що нераз аж гидь збирає, коли її читати. Та ефемерність має також ще одну причину: Полїтичні партії перед виборами на два або три місяцї почнуть видавати українську часопись у своїх власних інтересах, яка виходить тих декілька місяцїв і зробить свою місію, чи не зробить її, по виборах щезає, бо другі будуть аж за чотири або пять лїт.

 

В Америцї загалом, як у Злучених Державах, так і в Канадї та Бразилії українська журналїстика має багато недостач. Недостає там заводових, добре вишколених і інтелїґентних журналїстів. Редактори часописей дуже часто міняють ся, беруть ся до редаґовання, коли з далеко лїпшим успіхом могли-б що инше робити, входять з иншими часописами, ґрупами або просто особами в неймовірні лайки, в з'їдливий спосіб нищення уявленого противника так, що коли нераз узяти якесь число американської української часописи, то найдеть ся повно особистих нападів без змісту та змислу. Потїшити ся можна тим, що вже в останнїх часах українська преса в Америцї трохи прочищуєть ся й бореть ся більше за народню справу, як за особисті підрахунки осіб одної ґрупи з особами другої ґрупи. Через той лайливий тон у часописях американські Українцї витратили багато сил і часу на дрібно-партійні сварки, бо ті часописи вносили тільки роздор, шкідливе роздробленнє й сїяли загальний розбрат. Вина в тім головно тих людей, що брали ся видавати й редаґувати часопись, не маючи нїякого поняття про значіннє й завдання преси. Та лихий сей стан, як я вже згадав вище, переводить ся. І чим скорше переведеть ся, тим лїпше, бо своя рідна часопись для вигнанцїв на чужинї має вельми велике й неоцїнене значіння.

 

[Вістник Союза визволення України, 09.04.1916]

 

Головні недостачі.

 

Показуєть ся, що найбільшою недостачею в Канадї серед українських еміґрантів є відсутність загальних, всеобіймаючих культурних, полїтичних і економічних орґанїзацій і товариств. У Злучених Державах сю недостачу, здаєть ся менї, вдоволяючо заступають запомогові "Союзи", як от "Український Народній Союз" і инші. В Канадї подібних асекураційних союзів нема й не буде, бо нема для них ґрунту. В Злучених Державах наші еміґранти становлять саму робітничу клясу, яка залежить від щоденного заробітку й приневолена шукати якоїсь опори на чорну годину в таких асекураційних "Союзах"; у Канадї велика більшість наших еміґрантів є власниками землї, мешкають на своїх фармах, є, так сказати-б, своїми панами й не потребують журити ся, що завтра йтиме дощ і не буде на два, три днї працї. Через такі то причини не орґанїзовано в Канадї таких союзів на взірець "Українського Народнього Союза" й инших у Злучених Державах. За те є в Канадї багато инших дрібних орґанїзацій, які роблять культурну роботу й сяк-так удоволяють потреби наших еміґрантів. До таких треба зачислити сотки читалень з маленькими біблїотеками, розсипаних по фармах у цїлій західній Канадї між хлїборобами; драматичні та співацькі товариства по більших містах; українські народнї доми по центральних містах, як Віннїпеґ, Брендон, Едмонтон і инших; дві чи три бурси для молодїжи, що ходить до середніх шкіл, а передовсїм орґанїзації анґлїйсько-українських учителїв у провінціях Манїтобі й Саскачеванї. Народні вчителї Українцї в провінції Манїтобі зорґанїзували ся вже який десяток лїт тому в "Орґанїзацію анґлїйсько-українських учителїв", до якої вступило більше нїж сотня учителїв, пізнїйше завели таку саму орґанїзацію й народнї вчителї Українцї в провінції Саскачеван, стоячи в близьких зносинах з учителями з Манїтоби. Цїлями сих орґанїзацій є на першім місцї дбати про права рідної мови в народній школї, старати ся збільшувати число українського народнього вчительства, поширювати національну свідомість серед дїтвори наших еміґрантів через сходини й біблїотеки по одноцїльнім плянї й загалом дбати про потреби нашої дитини в чужій школї з чужою викладовою мовою. Орґанїзації вчителїв поки-що не видають нїякого свого власного opґaнy, хоч плянують уже давно приступити до видавання такого, та заки він буде, вчительські справи поки що обговорюють ся в тижневнику "Український Голос", друкованім у Віннїпеґу. Згадані вчительські орґанїзації, що правда, не можуть робити й не роблять так багато, як подібні орґанїзації в инших краях, через віддаленнє й розсипаність, учителї не можуть частїйше з'їхати ся нїж раз у рік на збори. Зате кожний учитель робить більше осібняком, оскільки може й уміє, в своїй шкільній окрузї. На річних зборах порозумівають ся тільки, як вести акцію, означують своє відношеннє до правительства й инших учительських ґруп, ставлять домагання до правительства й радять над загальними справами, що відносять ся до народнього шкільництва.

 

Кажу що раз, що всї ті орґанїзації й товариства істнують осібняком, кожде для себе, недостає нитки, яка вязала-б у щось одно більше й загальнїйше, координувала їх сили й засоби та надавала всїм їм більшого значіння й сили. Через те саме багато змагань пропадає марно, витрачуєть ся на пусто багато часу й гроша, розводить ся дрібничкова партійність і сектанство, ріжні ґрупи й партійки борсають ся на розпуттю, самі не знають, куди йдуть і чого хочуть, нищать те, що вчора будували, безпощадно накидають ся на своїх нїби-то противників, — а все те наслїдком недостачі освіти в людей, які беруть ся давати напрям народній роботі й, замісць вести її, зводять на бездорожжа. Таку характеристику можна прикласти й до наших еміґрантів у Злучених Державах, а не тільки в Канадї, та менше з тим, бо в останнїх часах, як видно з американських українських часописей, українські еміґранти в Америцї пізнали свою помилку й безцїльність дрібного партизанства та беруть ся лучити ся в загальні всенароднї орґанїзації, про що свідчить найкраще недавно скликаний "Сойм" у Злучених Державах, цїлю котрого було загальне порозуміннє, злученнє сил до спільної працї й поставлення дороговказу на будучність у культурній, полїтичній і економічній роботї серед наших земляків у північній Америцї. Подібні змагання проявляють ся також серед Українцїв у Канадї й можливе, що по війнї прийде до конкретного зреалїзовання тих змагань.

 

Де кращі вигляди для еміґрантів.

 

Найкращі умови й вигляди на будучність має наша еміґрація до Канади, а то з таких причин: 1) В Канадї наші еміґранти осїдають ся на фармах, захоплюючи в руки землю, стають самостійними панами й не потребують скитати ся по ріжних заробітках. 2) Осїдають ся масово по деяких кольонїях і є завжди в постійнім звязку з собою. 3) В меншій мірі деморалїзують ся нїж зарібники по містах, живуть зовсїм порядним селянським життєм. 4) З огляду на те, що осїли ся збитою масою, не так скоро асимілюють ся вони самі й їх дїти, як ті зарібники, що осїли ся по містах і, коли не сьогоднї, то завтра згублять ся й потонуть у чужім морі. 5) В Канадї наші еміґранти скорше дістають право горожанства, бо вже по трьох роках замешкання, коли в Злучених Державах треба на се пятьох лїт. 6) Дальше те, що в Канадї наші еміґранти можуть орґанїзувати ся полїтично й прийти до полїтичного значіння в державі, вибирати своїх соймових і парляментарних заступників, мати вплив на народню школу, мати своє народне учительство, мати свої чисто-українські повітові ради ("мунїціпалїтети") й загалом більшу спромогу жити національним життєм через навязуваннє угод і компромісів з иншими народами Канади, як Французами, Нїмцями або иншими для зміцнення свого полїтичного впливу та значіння.

 

Тому еміґрація до Канади є пораднїйша, нїж до инших країв Америки, а навіть було б дуже пожаданим якби наші еміґранти з Злучених Держав і полудневої Америки виеміґрували по війнї, як не назад до рідного краю, то до Канади й там масовно осїли ся на землях в одній з провінцій, де вже є українські оселї. Тодї не розтрачували ся-б по ріжних закутинах Америки та здобули-б собі поважне полїтичне значіннє в Канадї, як також і лїпше матеріяльне забезпеченнє для себе й потомства.

 

Асиміляція й культурні впливи.

 

Є багато людей, які придержують ся того погляду, що вся наша еміґрація до Америки є великою національною втратою й раді-б еміґрацію припинити, бо вважають, що кождий, хто виїхав до Америки й там на постійно осїв, пропащий для українського народу, коли не він самий, то вже напевно потомство.

 

Зовсїм справедливо, воно було-б далеко краще, якби нашим селянам не треба було втїкати до далекої Америки, колиб їм не заглядала в очі нужда й не приневолювала їх покидати рідних сїл і їхати в далекий світ. Та коли така еміґрація є, — вона на мій погляд не є такою шкідливою, якою її вважають,— то найкраще близше до неї приглянути ся, пізнати обставини, серед яких опинюють ся наші еміґранти, та способи й засоби, якими чужинцї хочуть засимілювати наших братів-земляків. Тоді й протидїлаюча акція мала-б лїпші успіхи, бо показало ся-б, що асиміляція серед наших еміґрантів не йде таким скорим кроком, як се дехто думає, живучи далеко від місця, й можна сказати, безпідставно голосить трівожні та розпучливі погляди, що, мовляв, всї наші заморські земляки поволї відчужують ся від рідного краю та пропадають. Про се може бути дві гадки.

 

Безперечно, що впливи вищої культури, окруження, взаїмного спожиття, школи, театру і т. д. роблять свою асиміляційну задачу, але практика показала, що коли еміґранти мають добрі орґанїзації й виступають всюди спільними силами, то мають змогу узброїти ся в ті самі засоби, всюди підсувати й давати то саме, що дає американська культура. Так справа й маєть ся, але тільки в части, тому й не слїд тут говорити про те, що могло-б бути, або що повинно-б бути, а радше треба обмежити ся тим, що є й що грозить нам.

 

Споміж наших еміґрантів в Америцї найбільш наражені на асиміляцію наші зарібники по більших містах, а головно не так вони самі, — старші живуть духово "старим краєм", — як їх дїти, котрі ходять до американських народнїх шкіл, всюди стикають ся з анґлїйськими дїтьми, бавлять ся з ними, говорять лишень одною анґлїйською мовою й виховують ся тамошнїми впливами, лєктурою й часописями. Успішність тої асиміляції полягає властиво найбільше в тім, що Американцї й Анґлїйцї роблять усе лагідно, непомітно й тихенько, без шуму, як се дїєть ся в природї. Нїколи не роблять нїчого силою або під примусом, нїчого не забороняючи, як напр. говорити рідною мовою, читати рідну лїтературу, друкувати книжки й писати, виставляти в театрі народні драми, співати рідну пісню, — а навпаки, вони й радо всього того самі послухають, похвалять, будуть навіть усїм тим одушевляти ся й широко розписувати ся по своїх часописах; але-ж заразом усе будуть послїдовно й уперто тихцем і з усмішкою на устах підсувати також і своє — книжку, часопись, школу, церкву, товариство, театр, а вже передовсїм свою мову. Мовою звичайно зачинають. Починають від такого арґументу: "Пощо тобі говорити инакшою мовою, нїж анґлійською, коли тебе не зрозуміють, не дадуть роботи, скоро довідають ся, що ти не вмієш говорити анґлїйською мовою або що ти чужинець. Лїпше забудь свою мову й говори лишень анґлїйською, буде се для тебе краще" і т. д. Розумієть ся, що такий матеріяльний арґумент найбільше промовляє до наших і инших еміґрантів і знаходить немало таких, кого перекопує й бере з собою. Поза звичайною народньою школою заводять для дїтей еміґрантів чужинцїв недїльні школи, куди втягають чи заманюють дїтей просто з вулицї, як не цукорком, то образком або дрібною монетою, а там уже музикою, співом, забавою зискають таких дїтей для себе: дальше заводять для чужої молодїжи приватні бурси, куди безплатно приймають нашу молодїж і дають їй можність вступати до середніх або вищих шкіл. Правда, вони заявляють, що роблять се все з альтруїстичних мотивів, та се, розумієть ся, звичайна вимівка всїх державних асиміляторів.

 

Поза шкільною дїтворою другим найлїпшим полем для асиміляції є доростаюча молодїж, яка в молодім віцї не одержала відповідної освіти, з чим звичайно йде разом і національно освідомленнє. В віцї від 15 до 20 року життя молодїж наших еміґрантів, коли вона вже вступає в службу, або до якихось зайнять, виявляє найбільший наклін цурати ся власного народу й зачисляти себе до другого, звичайно до народу, що переважає чисельно й панує. Річ природна та зрозуміла. У своїх не бачить того самого, нема такої сили, орґанїзації, товариської культури, ріжних культурних інституцій, тому й гнеть ся молодїж до чужої народности, гнеть ся або радше преть ся там, де бачить огладу, блеск, силу й вишу культуру. Тим впливам підпадають найбільше молоді дївчата наших еміґрантів, які звичайно йдуть на службу по приватних анґлїйських домах, хлопцї також, але вже в меншій мірі. Не належить се до рідкости серед наших еміґрантів в Америцї стрінути таких, що сьогоднї називаюсь ся Катерина, Тетяна, Гриць, Василь, а завтра будуть уже Kаtіе, Тіlly, Hаrry й William. Та нехай-би там зміняли вже імена, а то часто й назвища міняють так, що пізнїйшіе нїяк добачити Українцїв в їх назвищах. Також багато наших українських дївчат вінчають ся з Анґлїйцями або иншими чужинцями. І в тім нема нїчого дивного, бо кожда така дївчина українського еміґранта не побачить того самого в домі свого батька; в товаристві своїх так з нею не обійдуть ся й не пошанують, тому вони й хилять ся до блеску й полїтури. Вже далеко менше наших мущин женить ся з дївчатами Анґлїйками або иншими, звичайно через неотесаність, недостачу освіти й загалом прикмет, які присягали-б когось, а не відтручували, як се звичайно буває в товариськім поведенню наших еміґрантів. Старші споміж наших еміґрантів дуже рідко входять в приязні товариські зносини з Анґлїйцями або Американцями, хиба лишень оскільки сього вимагає спільна праця в фабрицї, варстатї або деинде, головно через незнаннє мови, дальше недостачу освіти й второпности або, лїпше сказати правду, через те, що свідомійші чужинцї сторонять від нашого еміґранта в приватних, товариських зносинах, гидять ся ним й оминають його. Анґлїєць чи Американець, коли розізлить ся на нашого еміґранта, нїколи инакше не скаже як: "dirty Galician" або "dirty Slovak" (брудний Галичанин або Словак), бо американський загал не розберає в тім, чи ми Рутенцї чи Українцї, а звичайно називає еміґранта по краю, з якого приїхав. Правда, що в відношенню до молодого покоління наших емігрантів нїколи так не ставлять ся, а навіть дуже похвально висловлюють ся про нього, про здібність наших дїтей до засвоювання здобутків вищої культури в короткім часї. Головно педаґоґи й учителї дуже підносять й величають здібність наших дїтей до науки.

 

(Кінець буде).

 

[Вістник Союза визволення України, 15.04.1916]

 

(Докінченнє).

 

Захід і наш пересїчний еміґрант.

 

Про вплив західної культури на нашого еміґранта, переселеного до Америки, треба б багато писати, щоб оповісти все в подробицях і дати вірний образ його нового духового обличчя. Все се тут не може мати тепер місця, хиба побіжно. Характеристичне для нашого еміґранта-селянина те, що він чіпаєть ся гіршого боку чужої культури, присвоює собі в самім початку самі лихі сторони західної культури, а на добрі навіть не зверне уваги, бо, що правда, він їх не бачить тому, що не має до того очей. У самих початках засвоюють собі наші еміґранти все зле й облудне споміж тих суспільних кляс, серед яких вони обертають ся. Піятика, розтратність гроша, пересада в одежі, бундючна зарозумілість саме через здобуттє більше гроша, нїж вони мали в ріднім краю, се перші прикмети, які наш еміґрант присвоює собі, й рідко котрий відбігає від них дальше, коли не підлягає нїяким иншим впливам як льокальним. Правдива культура досягає тільки більше свідомих людей, людей з уродженою інтелїґентністю й хистом спостерігання, які навіть через практичний щоденний досвід учать ся дуже багато. Вся анґлїйська лїтература, журнали, полїтична преса, загалом усе друковане в анґлїйській мові запечатане для загалу наших еміґрантів, для всїх у старшім віцї, бо їм недостає часу й може таланту на вивченнє анґлїйської мови так, щоб читати й розуміти лїтературу. Дальше оглада щоденного життя, товариські зносини — словом спосіб життя лишають ся в них такий самий, що й у старім краю, тільки з малими виїмками, бо наш еміґрант під сим оглядом дуже консервативний і реформа йде дуже повільним кроком. Він дальше мешкає тісно, все в одній кімнаті, не нoсить ся чисто, лихо провадить домашню кухню, часто побиває свою жінку, не дбає за вихованнє своїх дітей, грубий у товариськім спожиттю, часто запиваєть ся; в забаві нїколи без того не обійдеть ся, щоб один другому не побив голови, з чого наші еміґранти вже дуже звісні в цїлій Америцї, головно при всяких весїлях і сходинах, навіть родинних. Правда, всї свідомійші одиницї, як також і молодше поколїннє, не поступають так і всюди червонїють ся за вчинки й поведеннє своїх земляків. До зіпсуття та зведення на бездорожжа наших еміґрантів притінюють ся в великій мірі маси ріжних сальонів і піяцьких нор, потім виборчі перекупства й шахрайства, в основі, розумієть ся, байдужність, легкодушність і темнота самого нашого еміґранта, бо всім тим злам можна оперти ся, що багато й робить, якби тільки був розум у нашої людини.

 

Зовсїм лїпше маєть ся справа з молодшим поколїннєм, яке скорше виучуєть ся анґлїйської мови, більше обертаєть ся в анґлїйських кругах, ходить до шкіл, як не в день, то до вечірнїх, поза тим при варстатї чи в фабриці засвоює собі дуже скоро матеріяльну західну культуру, бо се бачить на кождім кроцї, й серед таких обставин живе, що вимагають як найскоршого присвоєння собі того, чим живе й послугуєть ся окруженнє. З духовою культурою серед молодїжи наших еміґрантів іде справа повільнїйше, але поступи все є й будуть, чим більше люде зживуть ся з окруженнєм, ґрунтовно пізнають обставини й, що найголовнїйше, коли прийдуть до самостійности в матеріяльнім значінню того слова. В самих початках еміґрації всї мусили брати ся за обробленнє ґрунту (фарми), збудованнє хати, справленнє господарських знарядів, загалом за вдоволеннє елєментарних конечностей, а пізнїйше вже можна думати про школу, просвіту й орґанїзацію, а особливо про висиланнє своїх дїтей до середніх і вищих шкіл.

 

Під нинїшню пору багато молодїжи українських еміґрантів побирає науку по американських середніх школах, як також і по унїверситетах: у Злучених Державах по унїверситетах східних стейтів, а в Канадї в манїтобськім унїверситетї в Віннїпеґу і в Едмонтонї в Альбертї. Багато з тих, що ходять, се ґімназійні ученики зі старого краю, які там не покінчили науки й виїхали з рідного краю до Америки. Немалий процент між ними становить і молодїж, яка всю свою освіту, почавши від народньої школи, побирала в американських школах в анґлїйській викладовій мові, а сливе всї з них гарно говорять і пишуть українською мовою та є добрими й свідомими українськими патріотами, хоч багато з них родило ся вже в Америцї й виховало ся серед чужих людей.

 

Еміґранти й рідний край.

 

Про відносини американських Українцїв до рідного краю можна сказати і дещо втішне, як також і навідворіт. Я вже вище зазначив, що загал наших еміґрантів в Америцї живе дальше духовим життєм "старого краю", інтересуєть ся всякими вістками з рідного краю, читає старокраєві часописи, часто жертвує на ріжні фонди, призначені для несення матеріяльної помочи орґанїзаціям у ріднім краю, але рівночасно також і дуже нарікає на "старий край" так, що нераз можна почути терпкі слова з уст звичайного нашого переселенця на адресу рідного краю. Також нерадо хочуть еміґранти вертати назад до рідного краю, хиба ті, котрі виїхали з тим заміром, що колись вернуть ся. Та навіть і сї, повернувши до рідного села, забирають родину й їдуть удруге до Америки. Лишень завдяки свідомійшим нашим одиницям, що виїхали до Америки, істнують які такі духові звязки між рідним краєм і переселенцями, бо сї розуміють, чому мусїли виїхати й хто завинив у тім, а простолюдин тільки нарікає на рідний край і багато не розумує, щоб пізнати причини свого виїзду, чи причини тих невідрадних обставин, що пхнули його на дорогу еміґрації. Пояснити йому справу також не приходить ся легко, хоч і робить ся в сім напрямі дещо в тій цїли, щоб звязи вдержати на все, а також і намовити заможнїйших наших еміґрантів вернути назад до вітчини.

 

Щоб на все вдержати звязи з нашими переселенцями в Америцї, варто-б і рідному краєви подбати про се, бо звідки не брати-б справи, то все з того вийде користь для самої вітчини, як також і немалий досвід, якого Українцям так дуже треба для будучої полїтичної незалежности. Ріжними способами можна піддержати такі звязки. Багато робить і робитиме старокраєва преса, звертаючи увагу на американських Українцїв, які все пильно інтересують ся, що пишуть про них старокраєві часописи; дальше тим, що стягає українську молодїж з тамошнїх вищих шкіл на студії до рідного краю та для познайомлення з українським питаннєм, як також і велику місію можуть зробити поїздки поважних людей з вітчини до Америки з викладами, відчитами й т. д.

 

Зневірою, що всї заморські переселенцї пропащі, не зробить ся нїчого, бо се раз не сходить ся з правдою, а потім вони самі дають про себе знати без нїякої помочи зі старого краю. Так само й апріорні осуди еміґрації, її роботи, а головно способів ведення її, не повинні бути такі невирозумілі, як дотепер, бо коли візьметь ся під увагу обставини, місце й край, дальше рівень інтелїґенції нашого пересїчного еміґранта, бо Гомера мало котрий з них читав, тодї зрозуміємо, чому в них прийняли ся такі методи. Лїпше зближити ся, пізнати та порозуміти себе, нїж ставити ся неґативно й осуджувати.*

 

* Колиб хто з шанованих читачів більше й докладнїше хотїв довідати ся про еміґрацію, хай звернеть ся до великої працї д. Ю. Бачинського "Українська Імміґрація в Зєдинених Державах Америки", том І, який обговорює головно еміґрацію до Злучених Держав. У другім заповідженім томі, який ще не появив ся, буде мова про Канаду.

 

[Вісник Союза визволення України, 30.04.1916]

30.04.1916