Кажуть, що немає нічого більш постійного за тимчасове. Український уряд на чолі з Арсенієм Яценюком в останні тижні виглядав на дуже «тимчасовий» — але, на превеликий подив, спромігся вивернутися від неминучої, здавалося, відставки. Тепер житимемо з цим Кабміном щонайменше до вересня, адже Конституція забороняє двічі протягом однієї сесії братися за розгляд резолюції недовіри урядові. Хіба ще, може, Арсеній Петрович зважиться на добровільну відставку. Хоча що змусить його до такого кроку, якщо він не пішов з Грушевського досі? До того ж під час голосування за відставку кабінету виявилося, що в Яценюка неабиякі покровителі.
Яценюк знову «вижив»
- Я ще п'ять хвилин. Може, це останній виступ, – Арсеній Яценюк звітував перед парламентом бадьорим голосом і не хотів показувати власної печалі. Він просив у спікера продовжити час виступу, аби розповісти про здобутки уряду й несправедливість обвинувачень.
- Навіщо так песимістично, Арсенію Петровичу? – відповів на це Володимир Гройсман. – Будь ласка, ще п'ять хвилин додайте.
Додали. І не п'ять хвилин, а – потенційно – кілька місяців, якщо не трапиться інших катаклізмів…
Такого химерного вотуму недовіри український парламент іще не бачив. Сварилися, кривилися, плювалися – а потім розійшлися й подякували одне одному за роботу. Варто було чути і бачити гучну тираду Юрія Луценка на адресу урядової ложі, який ущент розбив політику Кабміну і згадав про «запах палаючих шин на Майдані», і невдоволене обличчя Арсенія Яценюка, який слухав цей виступ з непідробною відразою. Як трапилося, що після цього постанова про визнання роботи уряду незадовільною набрала 247 голосів, натомість резолюція недовіри – лише 194? Як сталося, що парламент реанімував кабінет за лічені хвилини після того, як забив у віко урядової труни першого цвяшка? Як так, що Яценюку підставили свої плечі олігархи і – опосередковано – президент?
Арсеній Яценюк мусить завдячувати свій мандат «Опозиційному блоку», «Відродженню», «Волі народу» та… Блоку Порошенка. Тобто силам, контрольованим олігархами, і президентові. Так, група «Відродження», яку пов'язують з Ігорем Коломойським, не дала жодного голосу ані за відхилення звіту, ані за відставку. У БПП за звільнення Яценюка голосували 97 зі 136 депутатів, тобто нестачу голосів можна було компенсувати винятково за рахунок нардепів «президентської» фракції. Також варто наголосити, що «порошенківці» справді активно тиснули зелені кнопки, коли йшлося про визнання роботи уряду незадовільною – проте за кілька хвилин 23 голоси просто «розтопилися». Подібне спостерігалося за «Опозиційним блоком» (між двома голосуваннями «випарувалося» 18 голосів) та «Волею народу» (9 голосів).
Частина депутатів Блоку Порошенка трактують події у парламенті як змову президента з прем'єром та олігархами. «Провал голосування за відставку уряду – це результат змови олігархів – Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського і Сергія Львочкіна – з одного боку. І Петра Порошенка та Арсенія Яценюка – з іншого боку. Події минулого тижня були добре відрежисованим спектаклем», – прокоментував Мустафа Найєм. Подібну думку висловили не лише депутати, що належать до незгодних у президентській фракції, а й поміркованіші. Костянтин Усов, якого вважають близьким до голови фракції Луценка, зазначив, що «найбридкішим є те, що шоу, здається, від початку було погодженим усіма учасниками процесу». Ірина Геращенко заявила: «Всі все бачать і всі все зрозуміли. Гидка і брудна оперета. Бридко, що зіграли цю "масовку". Найгидотніше, що це не врятує ані цей уряд, ані вже й цю коаліцію» (пізніше пані Ірина видалила цю нотатку зі своєї сторінки у Facebook).
Цілком очевидно: президент України завиграшки міг провести через парламент вотум недовіри до уряду. В нього вистачає для цього і голосів, і хисту до інтриґ. Та цього разу ресурси Порошенка, з його волі чи випадком, спрацювали в інший бік – на збереження Яценюка.
Гройсман про все знав?
На тлі вечірнього голосування вельми цікаво аналізувати звернення президента до українців, у якому він, зокрема, закликав «розміняти» звільнення Віктора Шокіна на відставку Арсенія Яценюка. Якщо прислухатися, то Порошенко якраз і не декларує своєю метою звільнення Яценюка і не говорить нічого такого, що згодом могло би трактуватися як його персональна поразка. Інакше він пошився би в дурні. Очевидці кажуть, що й напередодні, коли перспективу звільнення Яценюка обговорювалося на засіданні фракції БПП, Порошенко не висловив своєї позиції з приводу уряду: не став ані вмовляти депутатів на відставку прем'єра, ані відмовляти від цієї ідеї.
У який спосіб президентові вдалося вийти з води, залишивши – як він сам любить казати – порох сухим? Президент подає себе як політика, що прагнув оновлення уряду й навіть згодився на поступку з власного боку, проте його закликів не почули ані прем'єр, який, на відміну від генпрокурора, не пише заяву до демісії, ані парламент, який не може змобілізуватися на важливі голосування. Насправді намір «продати» Шокіна скидається на спробу торгуватися за зношені подерті штани. Президент тримав цю карту як «козир» на зручну оказію й використав генпрокурора для власної користі тоді, коли здавалося, що той може працювати вже хіба на збиток.
До того ж у зверненні чітко проступила й інша річ – президент прагне відмежуватися від урядової кризи й покладає провину за неї на інші органи влади («Напруга між урядом та фракціями стала настільки високовольтною, що створює загрозу життєздатності коаліції», «Поки між двома будівлями на Грушевського, неначе гарячу вуглину, перекидають відповідальність, ціла країна не рухається вперед і тупцює на місці»).
Але облишмо цю гру, одна з назв котрої – «Путін всєх пєрєіграл» (замість «Путіна» в нас інше прізвище на «П»).
Вівторкове засідання дуже яскраво показало, що проблема України – не лише в уряді, а отже, відставка Кабміну – не єдина відповідь на цю проблему.
Український політикум переживає системну кризу й демонструє тотальну неготовність до якісних змін. Бажання залишитися на старих правилах притаманне не лише Кабінетові Міністрів, а й парламенту, президенту та політичним і фінансовим середовищам, які за ними стоять. За таких обставин спроба відставити уряд виглядає як намір знайти офірного цапа. Авжеж, Арсеній Яценюк був дуже зручним персонажем, щоб повісити на нього власні гріхи й, за звичаєм, відпустити до якоїсь пустелі.
Механіка вотуму недовіри до уряду проявляється, зокрема, в тому, що парламент констатує невідповідність кабінету власним очікуванням, а фактично – оголошує його невартим свого рівня. Застановімося: чи є в нинішній Верховній Раді щось унікально таке, що дозволило би вважати її кращою за цей Кабмін? Хіба це не роль саме парламенту – наповнювати будь-яку, навіть найменшу реформу належною законодавчою базою? Бо, знаєте, коли стоїш у лижах на асфальті, а ніякого лещатарства не відбувається, – то винна не лише погода.
Збір підписів за відставку уряду Яценюка
Подивімося, які закони ухвалював парламент у вівторок, перш ніж він перейшов до вотуму недовіри. Перебуваючи лишень у периметрі одного пленарного дня, можемо пересвідчитися, наскільки багато є довкола «яценюків» (чи будь-кого іншого, кого ви вважаєте винуватцем українських проблем).
Отже, Верховна Рада, попри заклики представництва Євросоюзу в Україні, вкотре не змогла ухвалити законопроекти про аґенцію з розшуку та управління активами, одержаними корупційним шляхом, та про інститут спеціальної конфіскації. Зате парламент ухвалив закон, який вихолощує ідею електронного декларування: виводить з-під підозр низку родичів чиновників; підвищує мінімальний поріг декларування для низки пунктів декларації – покупка, подарунки, вклади, фінансові зобов'язання тощо; дозволяє маніпулювати майном «на прописці» і за місцем проживання. А крім того – Верховна Рада ухвалила закон про «партійну диктатуру», який дозволяє вилучати кандидатів зі списків уже після виборів. Парламент повертався до цього одіозного закону кількадесят разів, і завжди знаходилося вдосталь депутатів, які наважилися чинити опір. У вівторок, коли п'ять фракцій (чотири коаліційні й Радикальна партія) висунули спікеру вимогу ще раз поставити на голосування цей авторитарний документ, голоси вже знайшлися.
У тому всьому – теж провина Яценюка? Так, бо він лідер партії «Народний фронт», яка своїми голосами все це схвалила. Але як щодо інших?..
Президент, до речі, теж «відзначився», подавши до Верховної Ради вже «надцятий» проект змін до закону про прокуратуру – цього разу про те, як узалежнити Спеціальну антикорупційну прокуратуру. Ці напрацювання наразилися на критику Євросоюзу. А Банкова знову постає в ролі «поганого учня», як свого часу Віктор Янукович, який всіляко намагався уникнути виконання власних зобов'язань перед ЄС, а також торгувався ледь не за літери «домашнього завдання», аби тільки не виконувати його в той спосіб, як настановляли «вчителі».
Завважте: все це проявилося протягом одного коротенького парламентського дня!
Отже, запит суспільства та його активної, проґресивної частини мусить бути спрямований не лише на відставку уряду, а на щось ширше. Звільнення уряду в наших умовах має відбуватися на підставі визнання власних помилок парламентською коаліцією, а ширше – панівним політичним прошарком. Відставка Яценюка, навіть якби вона стала доконаною, нічого би не вартувала, якби коаліція не оголосила про нові засади та цілі своєї роботи. Вівторкове засідання підтвердило: парламент так само далекий від цього, як наш цап від тієї пустелі. За таких обставин вотуми – це лише з'ясування політичних стосунків, без занурення до глибших процесів. Тобто ситуація, коли хтось зазнає поразки, а хтось інший виграє. І так до нового герцю.
У вівторок увечері хтось програв. Просто не той, про кого ми думали ще в обід. У наступнім раунді буде спроба реваншу. Саме такою є логіка процесу. Саме за такою логікою «Батьківщина» вже оголосила про відкликання свого міністра Ігоря Жданова, а «Самопоміч» заявила про відмову працювати у пленарних засіданнях. Вони вже давно казали про небажання співпрацювати з Арсенієм Яценюком, а тепер ця ворожнеча лише посилиться. До того ж вони мають про запас варіант – вихід з коаліції, що на далеку перспективу вмикає сценарій дочасних парламентських виборів. А вже на найближчу – позбавляє уряд навіть ефемерид підтримки від «союзницьких» фракцій. Звідки «порятований» уряд братиме голоси? Надалі стукатиметься до «Волі народу»? Дарма, не до волі народу… В який спосіб уряд із президентом повертатимуть довіру депутатів, які «проковтнули» хитромудру заготовку і промовляли такі гарні, такі запальні промови?
Суспільне невдоволення урядом, попри сподівання «обнулити» його репутаційний лічильник, нікуди не поділося. Навпаки, ґарантований процедурою піврічний імунітет, але передусім – олігархічний та висококабінетний консенсус – ще більше делеґітимізовуватимуть владу. Зокрема, наражатимуть на ризик справжніх, а не бутафорних протестів.
«Народний фронт» аплодує своєму прем'єрові
До вівторка видавалося, що ослабленого Арсенія Яценюка буде легко змусити до втілення реформ та ліквідації «хвостатих» проблем, бо його крісло висить на волосинці. Публічні звинувачення, кинуті Айварасом Абромавичусом, а також авторами інших демаршів – Віктором Чумаком, Віталієм Каськом – оголювали систему в її потворному вигляді. Тиск громадськості, поєднаний з тиском Заходу, міг би вилитися в розробку «дорожньої карти» невідкладних реформ, до того самого «технократичного» уряду. (Саме це мав на увазі Захід, коли вимагав «зберегти єдність»: ішлося не про механічне збереження «пірамідки», а про те, що влада навіть у нинішньому форматі може продукувати реформи, ішлося про те, що вона не мусить набувати «ідеальний уряд» чи «ідеальний парламент», а просто виступити в ролі функції і втілити реформи №1 і №101).
Також скидалося на те, що коли звільнять Яценюка, то це буде шансом відкрити нову сторінку зі згаданим порядком денним. Але спрацював найгірший із трьох варіантів – Яценюк замість батога дістав перину, а Банкова ніби позбулася мороки з «переформатуванням» Кабміну.
Найстрашніше, що реваншувався не Яценюк. Реваншувалася система. Успішне втілення «договірних» конструкцій детермінує їхній рецидив і в майбутньому. Те, що варилося на кулуарних домовленостях та обміні ґарантіями, те змушуватиме учасників працювати в тому самому ключі й надалі. Бо вони собі не залишають інакшого виходу.
Так от, про запит. Урядова криза поглиблюватиметься, бо проблеми не зникли, а конфлікт розпалився – і на рівні парламентсько-політичному, і на рівні суспільному. Ця криза, попри очевидні ризики для країни, дасть шанс примусити представників влади до поступок і до вчинків. Зараз добра нагода озвучити перед ними власні вимоги. В умовах, коли влада занурюється в кризу і кожен окремий гравець дедалі більше відчуватиме, що не має достатньої міцності для того, щоб подолати всіх інших чи навіть залишитися на поверхні плеса, – саме час пропонувати альтернативу. Від озвучування принципів – і до переліку пріоритетних для ухвалення законопроектів. Так, як це минулого тижня зробили група експертів (Бистрицький, Коліушко, Глібовицький, Сушко, Горбач та інші) або група чиновників середнього рівня у міністерствах (Нефьодов, Вітренко, Омелян, Гусєв та ін.). Тепер буде ще важче, бо проти змін виступає структурована порука.
Не варто покладатися на ідеї, які стають елементом політичної гри, способом перемогти і завдати поразки саме у «візантійському» трактуванні. Саме тоді часто зароджуються і «договірняки», і схеми дерибану. А той, хто звик грати у такий спосіб, має набагато ліпші шанси перемогти, аніж той, хто лаштується зламати традицію. Вівторковий вотум для уряду та розчарування депутатів, які повірили у добру справу, – лише приклад.
P.S. Щодо гри, одна з назв якої – «Путін всєх пєрєіграл». Зважаючи на витончені комбінації Порошенка на внутрішній арені та його вміння викрутитися навіть у затиснутому просторі, можемо, мабуть, полегшено зітхнути з отими мінськими домовленостями та іншими нормандськими форматами. Не переграє.
Фото – «Української правди» і Богдана Бортакова
17.02.2016