Рух виборчій.

Посол Юліян Романчук стає завтра дня 13 н. ст. лютого перед своїми виборцями в Калуши, щоби здати им справу из своєї дїяльности в соймі.

 

"Червоная Русь", по остатних для неї так фатально скінчивших ся вічах і згромадженях народних в Самборі, Стрию, Збаражи і Калуши, не може прийти до себе. Підбурює і підюджує духовеньство, наражаючи повагу єго в такій спосіб, як се стало ся н. пр. в Бережанах і в Стрию, де відтак самі селяне виступали против тих, котрих повинні тілько поважати. Тепер відгребала она старе оружіє атеїзму і соціялізму, котрим воює против народовцїв, дарма, що за той час витворивша ся фракція радикалів против тих самих народовцїв вoює закидами клерикалізму і консерватизму! Між иншим "Червоная Русь" закид атеїзму звернула і против п. Романчука. Ми знаємо, що п. Романчук з засади нїколи не дементує нїяких клевет і ложей на него киданих. Ми-ж из своєї сторони лише тілько скажемо:

 

При кінци серпня 1890 р. ми помістили вступну статью з дня 16 (28) серпня 1890 р., в котрій виступлено против атеїзму взагалї, а именно против ширеня атеїзму межи шкільною молодежію. Ся статья звернула на себе загальну увагу, а сама "Червоная Pyсь" єї повторила, яко мнимий обяв зміни в поглядах редакції "Дѣла". Отже автором сеї статьї єсть не хто иншій, як — "атеїст" п. Романчук. Більше чей не потребуємо казати.

 

З Калуша одержуємо слїдуюче письмо:

 

"В 25 ч. "Червоної Руси" появилась допись від Калуша, повна видумок і клевет. В интересї справи хочемо річ представити совістно по правдї, як найвірнїйше.

 

"Дня 2 н. ст. лютого стала межи деканом о. Губчаком а п. Я. Коритовским (через довірочну особу, бо п. Коритовскій через слабість мало-коли з дому виходить) умова, щоби скликати передвиборчі збори на день 6 н. ст. лютого на годину 2-гу. По мисли тої постанови почато розписувати запрошеня (написано 80 рукою а решту відгектоґрафовано) і зараз 3-го лютого о 8-ій годинї рано о. Губчак запрошеня підписав. П. Коритовскій заняв ся розсилкою запрошень і (кромі до оо. Скоробогатого і Романовского, котрі відтягли ся від житя публичного, і до нотаря Бачиньского, котрий лежить хорий) запрошеня всїм вислано. Навіть для г. дописувателя "Черв. Руси" запрошенє було вже готове і коли г. дописуватель був д. 4 лютого в Калуши, п. Коритовскій посилав п. Іосифа Теницкого, щоби єму доручив, але на той час надійшов о. Сеник з Новицї і сказав, що г. дописуватель їде до свого свояка коло Калуша, но в пятницю на зборах буде (отже не "случайно"). П. Коритовскій узнав, що коли та, то вже непотрібно посилати запрошенє післанцем, тим більше, що на те нема нїяких фондів.

 

"На доказ того, що не "для ока" запрошено лише міщан з Калуша та Войнилова, і що селян не було дуже мало, — наводжу, о скілько памятаю, з котрих місцевостій були селяне на зборах, — а то: з Пійла, Сївки калускої, Тужилова, Берлог, Новицї, Каміня, Слободи небилівскої, Голиня, Завадки, Мостищ, Копанок, Довпотова, Бабина, Підгорок, Вістови, Перевізця, Мединї, Томашовець, Верхнї, Збори, Завою, Мислова, Рипянки, Кропивника, Угринова старого і середного, Бережницї, Хотїня, Загіря і др. Селян з Підмихайля і Добровлян не було, — длячого, не звістно, але запрошеня були вислані і річ відома, що о Скородиньскій з Підмихайля запрошенє одержав, но за для недуги прибути не міг.

 

Хід нарад представив г. дописуватель певне вірно, що зібрані гукали: "славно!" в т. п., бо зібраних було до 300 людей, а при такій масї не може бути так тихенько, як в школї. Таж так само бувало на зборах виборчих в рр. 1883, 1885 і 1889, а прецїнь тогдї г. дописуватель не згадував анї словом о "гуканю" — а п. Коритовскій тогдї "гукав" (siс!) ще голоснїйше, бо був здоров... За те невірно представив г. дописуватель бесїду господаря з Верхної і радного повітового п. Ивана Дуди, мов-би то він виступав против пралата о. Сїнгалевича і духовеньства. П. Дуда так сказав: "Ми виборцї-селяне, в роцї 1885 голосували з священиками і вибрали о. пралата Сїнгалевича, котрого від того часу ми й на очи не бачили і він не сказав нам, чи що зробив для нас у Відни, — тепер же ми хочемо вибирати свого кандидата народного, то Ви, священики идїть з нами!" На ті слова кількох священиків (знані противники п. Романчука, аранжувавші тото нещасливе письменне вотум недовірія для калуского посла) вийшли з салї, але лишились — не самі сотрудники, бо прецїнь остав ся в сали Вп. о. Сеник, парох Новицї, і взяв участь в зборі аж до кінця нарад, а пізнїйше надїхали оо. Николай Рожаньскій, Чирняньскій, Любинецкій з Дубовицї, а хоть, спізнившись, в нарадах участи не взяли, то однак у хвали зборів одобрили. Впрочім годить ся і то додати, що хотяй о. К. опустив салю, то виборцї-селяне з єго села остали ся на зборах до кінця.

 

"Чи таке поважнє зібранє селян і міщан годить ся називати "скотами" і т. п. — о тім не хочемо говорити."

 

В справі тих зборів одержали ми ще одно письмо — а то від комітету виборчого в Калуши — такого змісту:

 

"В 24 ч. "Червоної Руси" в дописи "от Калуша" сказано між инчим, що нїби-то комітет порозсилав "приглашенія" на передвиборчі збори з підписом декана о. Губчака "без єго відома", дальше, що нїби то о. декан до середи (4-го лютого) нїякого "приглашенія" не підписав і навіть о нїчім не знав. Отож подаємо до відомости, що комітет в порозуміню з о. деканом визначив збори на день 6 н. ст. лютого, о. Г. 3-го лютого рано підписав зaпрошеня і ті запрошеня розіслано до священиків і всїх виднїйших селян і міщан в повітї.

 

З того показуєсь, якою ложію воюють дописувателї з Калущини до "Черв. Руси".

 

Комітет.

 

З Турки одержали ми пізним вечером і длятого тілько в одній части накладу "Дѣла" подали ми слїдуючу телеґраму:

 

"Турка 10 лютого: Турчаньскій комітет виборчій (рускій) поставив вчера більшостію голосів кандидатуру К. Телишевского. — К. Яворскій."

 

Нинї в тій справі одержуємо з відтам ось такі близші вісти:

 

"Дня 9 н. ст. лютого відбуло ся засїданє руского комітету передвиборчого. На 17 присутних членів комітету заявило ся: 11 членів за кандидатурою посла К. Телишевского, 2 члени за кандидатурою д-ра Н. Антоневича, а 4 члени здержались від голосованя. Предсїдателем комітету єсть о. Корн. Яворскій з Ломни."

 

Один наш Вп. Читатель з Турчаньского доносить нам:

 

"Тут злобні люде з табору "обєдинительної Червоної Руси" кольпортують для баламученя народу і легковірних з нашої интеліґенції вість, що мов-би то Єго Ексц. митрополит утворив собі окремий комітет, до котрого належать два єзуїти. Ми тут в то не віримо, але стрічають ся такі наївні, що повтаряють сю дурницю..."

 

Наша редакція чей-же не потребує богато слів тратити на рішуче запереченє тої підлої видумки. Як звістно, Єго Екоц. митрополит вислав двох своїх делєґатів (крил. о. Туркевича і о. Ив. Чапельского) до головного руского комітету виборчого.

 

З Долиньского пишуть нам: "Політичне товариство "Народна Рада в Долинї" скликує своїх членів і правиборцїв до Долини на день 19 н. ст. правиборцїв до Долини на день 19 н. ст. лютого на нараду в справі вибору посла до ради державної.

 

Іосиф Заячківскій з Лопянки."

 

З Перемишля пишуть нам: "Передвиборчі збори на сїльскій округ виборчій Перемишль-Добромиль-Мостиска відбудуть ся дня 13 н. ст. лютого о годинї 11-ій рано в Перемишли в комнатах "Рускої Бесїди". Просить ся о як найчисленнїйшу участь всїх интересованих — Впов. отцїв духовних, интеліґенцію світску і селян."

 

З Городенки пишуть нам: "Дня 8 н. ст. лютого скликав посол д-р Окуневскій збори з повіту городеньского в справі вибору посла до ради державної. Д-р Окуневскій виступив з бесїдою, а зібрані оголосили єго кандидатом.

 

"Дня 9 н. ст. лютого відбули ся другі збори, на котрі зібралась интеліґенція і селяне уже з двох повітів — з городеньского і залїщицкого. Сі збори також узнали, що з між піднесених трех кандидатур (судьї Антона Дольницкого, редактора Ивана Белея і д-ра Т. Окуневского), кандидатура д-ра Окуневского єсть найвідповіднїйша на округ Городенка-Залїщики-Борщів. Постановлено при тім, щоби комітети зі Львова "не накидували" якогось другого кандидата, а узнали лише того, за ким заявить ся нарід.

 

"На день 18 н. ст. лютого скликано збори до Товстого яко осередка всїх трех повітів і там кандидат виголосить свою проґраму. Збори ті мають остаточно потвердити кандидатуру д-ра Окуневского.

 

"З польскої сторони кандидує в нашім окрузї ґраф Мечислав Борковскій з Мільницї, бо дотеперішний посол Хамец, ставши заступником маршалка в видїлї краєвім, не кандидує."

 

В справі виборчої акції в тім окрузї, одержав Kurjer Lw. ось-таки вісти:

 

"Дня 8 н. ст. лютого відбули ся в Залїщиках в радї повітовій збори (польского) комітету передвиборчого. На збори явили ся війти з 11 сел, делєґати повітів городеньского і борщівского, о. Угриновскій з Литовець, деякі дїдичі і урядники, разом 34 осіб. По оголошеню, що п. Хамєц кандидувати не буде, поставив Тадей Цїньскій з Дрогишівки кандидатуру ґр. Меч. Борковского в Мільницї, котрий уже згодив ся приняти мандат. Проміньскій поставив кандидатуру Т. Цїньского, а д-р Бялковскій кандидатуру Волод. Гординьского адюнкта суд. з Городенки, котрий — як казав бесїдник — походить з шляхти ходачкової, боронить люду і опікуєсь ним. Однакож против кандидатури Гординьского виступили: Ляховскій, Проміньскій і Росинкевич, мотивуючи своє супротивленє тим, що п. Гординьскій єсть урядником. Цїньскій зрік ся кандидатури в користь ґр. Борковского, за котрим дуже горячо промавляв віце-маршалок борщівскій Знамировскій. Д-р Бялковскій ще раз обстав за кандидатурою Гординьского, запевняючи, що то не Nummerlöscher, але дуже здібний чоловік. За Гординьским промовив також Кароль Малявскій, але Ляховскій знов спротивив ся, бо, казав: по при здібність, треба ще независимости, а урядник независимостію похвалитись не може. Потім оден селянин поставив четвертого кандидата — Блажовского, а Скшишовскій з Хартановець ще поставив самого себе. Вкінци комітет згодив ся на кандидатуру ґр. М Борковского, але делєґати з Городенки зажадали, щоби ґр. Борковскій лично представив ся виборцям з повіту городеньского і привіз з собою кількох селян з Борщѣвского, котрі би селянам з Городенщини єго захвалили яко посла ludowego...."

 

З Лїського повіту пишуть нам:

 

Рускій комітет виборчій в Лїську розіслав до Русинів в повітї слїдуючій окружник:

 

"Ваша Всечестности!

 

По причинї розписаних на день 2-го н. ст. марта 1891 виборів до думи державної з менших посїлостей в окрузї виборчім Сянік-Лїсько-Березів, завязали Русини округа виборчого Лїсько комітет передвиборчій, вибравши Вп. о. Теодора Карпяка, гр.-кат. пароха і декана в Устриках, предсїдателем, Вп. д-ра Ивана Струтиньского, адвоката в Лїську, містопредсїдателем, і Всч. о. Кипріяна Ясеницкого гр.-кат. пароха в Загочевю.

 

Позаяк вибори до думи державної для нас Русинів під взглядом політичним, реліґійним і економічним мають первостепенне значінє, про-те рішив комітет приступити з цїлою рішительностію до акції виборчої, опираючи тую-ж на солідарнім содїйствію всїх Русинів округа виборчого Сянік-Лїсько-Березів, а в первім рядї на содїйствію Всечестнїйшого Священьства.

 

Удаємо ся до Вашої Всечестности з прошенєм, щоби-сте зволили приступити до розпочатої комітетом акції виборної і приняли на себе слїдуючі обовязанности:

 

1. старати ся при правиборах о то, щоби за виборцїв були місцевий священик і люде, на котрих би можна певно числити;

 

2. на случай якихсь неправильностей при переведеню правиборів просимо безпроволочно удати ся до д-ра Ивана Струтиньского, адвоката в Лїську, в цїли внесеня евентуального протесту, при чім зауважає ся, що найлучше би було, єсли би в таких случаях два і більше правиборцїв удали ся особисто до Лїська;

 

3. по переведеню правиборів просимо подати комітетови, на руки адвоката д-ра Струтиньского, имена вибраних виборцїв і их вартість для нашої акції.

 

О дальшім ходї акції виборчої повідомить комітет Вашу Всечестність по переведеню правиборів.

 

Знаючи Ваш щирий патріотизм і прихильність для дїла народного, надїємо ся, що в так важній для Русинів хвили політичній не відкажете своєї ласкавої помочи.

 

Лїсько дня 5 н. ст. лютого 1891.

 

За комітет передвиборчій:

 

Т. Карпяк, голова.

Кипр. Ясеницкій, секретар.

 

[Дѣло, 12.02.1891]

 

Від Вп. о Н. Галущиньского одержали ми, з просьбою о уміщенє в "Дѣлі", слїдуюче:

 

Повідомленє.

 

Світлий Рускій окружний комітет бучацкій дня 9 н. ст. с м. зволив назначити мене кандидатом посольским на округ Бучач-Чортків, з таким застереженєм, що на сей раз віддав першеньство назначеня посольского кандидата окружному комитетови чортківскому, длятого поставленє моєї кандидатури було тілько провізоричне.

 

Дня 10 с. м. уконституований окружний комітет рускій чортківскій ухвалив одноголосно, за-для вельми узасаднених причин, руководячись благом справи, не увзгляднити постанови Світлого комітету бучацкого, котра дотикали особи кандидата,— длятого кандидатура моя упала. Світлий комітет окружний чортківскій одноголосно поставив кандидатом посольским на округ Бучач-Чортків Високоповажного пана Іосифа Кульчицкого ц. к. адюнкта судового з Будзанова.

 

Я льояльно піддав ся розумній поставові Світлого комітету чортківского, а уповажнений через Світлий комітет бучацкій, заявив я именем комітету бучацкого і в заявив я именем комітету бучацкого і в своїм власнім имени, згоду на ухвалу Світлого комітету чортківского.

 

Подаю се до відомости Тих, кого ся справа обходить. З поважанєм Николай Галущиньскій, парох в Звинячи.

 

На зборах виборчих в Чорткові принято з одушевленєм проґраму Вп. посла Романчука і заразом ухвалено вислати адресу признаня для Вп. посла Романчука і для Преосв. епископа Станіславівского. Адреси вишлють ся сими днями.

 

В телеґрамі з Городенки до Кurjer-a Lwowsk-oгo з дня н. ст. лютого в описї звістних уже нашим читателям двох зборів в Городенцї, читаємо такій уступ:

 

"Обговорювано тут три кандидатури: Антона Дольницкого, котрого ставить комітет Народної Ради, nie zapytawszy woli ludu, — Ивана Белея редактора "Дѣла", котрий ставить сам свою кандидатуру, мимо того, що належить до того самого табору, що й Дольницкій, і д-ра Окуневского, і рішено поставити того остатного".

 

На сей уступ редактор "Дѣла" має честь заявити:

 

"Редакторови "Дѣла" анї не снило ся ставити самому в Городенцї (Залїщиках-Борщеві) свою кандидатуру, тим більше против кандидатури п. Антона Дольницкого, котрого має ставати комітет "Народної Paди" — а о чім редактор "Дѣла" першій раз довідуєсь из тої телеґрами в Kurjer-і, хоть має честь належати до того комітету (як рівно-ж належить п. Дольницкій).

 

Хто кандидатуру редактора "Дѣла" підносив на зборах в Городенцї, — він до нинїшного дня не знає. Кандидатура редактора "Дѣла" могла бути піднесена кимсь из чч. виборцїв міщан та селян повіту городеньского, котрим редактор "Дѣла" знаний яко бувшій кандидат на посла до сойму з того повіту в роцї 1889.

 

З Рогатиньского пишуть нам:

 

"На округ Бережани-Підгайцї-Рогатин побіч неважної кандидатури адвоката з Бережан д-ра Андрія Чайковского, за котрою стоїть нарід і загал рускої интеліґенції, висувають борбіфакси на командо "обєдинителїв" зі Львова кандидатуру декана о. Стеткевича з Божикова. На чолї тої непатріотичної, розєдиняючої акції стоїть знаний з віча бережаньского о. Билинкевич з Куропатник.

 

"Дня 16 н. ст. лютого мають зїхати ся до Бережан делеґати зі всїх трех повітів для поставленя кандидата. Не знаємо, як відбули ся вибори делеґатів в повітах бережаньскім і підгаєцкім, але у нас о. Билинкевич на власну руку скликав мале число своїх до Бурштина і там перефорсував вибір себе і одного селянина остаючого під єго впливом, а третій вийшов о. Маркевич. Зробив ся хаос. Не всї знали о роботї о. Билинкевича і приїхали з околицї бурштиньскої до Рогатина на нараду, аж тут доперва дізнали ся о махінаціях...

 

З того вийшли наріканя на о. Билинкевича: чому він робив тихцем? — і т. п. Ну, але о. Билинкевич, як знав, на що торік подер статути "Народної Ради", котра мала завязати ся в Рогатинщинї, так і тепер знав, на що робить заколот межи Русинами в повітї. Але один селянин сказав єму в очи: "Ми вас, отче, на делеґата до Бережан не хочемо, бо вас знаємо з бережаньского віча, яку ви там зробили бурсу (бурду)".

 

"Не пересуджуємо результату нарад делеґатів в Бережанах дня 16 н. ст. лютого, однак можна надїяти ся, що делегати, по більшій части священики, схотять підпорядкувати всякі побічні взгляди, добру загальному, послухають і голосу Є. Ексц. митрополита взиваючого до єдности та згоди, і голосу народу, котрий просить і домагаєсь мати кандидатом лише — д-ра Чайковского горячого патріота і щирого приятеля народу — тому то нарід за ним так убиває ся. Чейже і голосу народу зібравшого ся на передвиборчі збори в Рогатинї не можна легковажити, а треба з ним числитись, бо він поставив ультіматум: "Чи ви (священики) пійдете з нами, чи поставите собі якого свого кандидата, ми будемо аґітувати лише за д-ром Чайківским і на него голосувати.

 

Нам треба послів не на параду, але людей робітних, правників добрих..."

 

З Косова одержали ми вчера слїдуючу телеґраму:

 

"Передвиборчі збори косівского повіту піднесли одноголосно кандидатуру нотаря Лушпиньского. — Мелешкевич."

 

Польскій комітет центральний затвердив вже слїдуючі кандидатури до ради державної: кн. Юрія Чарторийского на округ виборчій Ярослав-Чешанів — Антона Тишковского на округ Перемишль-Добромиль-Мостиска — і ґр. Николая Воляньского на округ виборчій Бучач-Чортків.

 

[Дѣло, 12.02.1891]

 

Головний комітет рускій у Львові на засїданю своїм дня 14 н. ст. лютого постановив поставити кандидатами:

 

1. Юліяна Романчука, посла до сойму краєвого, професора рускої ґімназії у Львові, на округ Долина-Калуш-Бібрка.

 

2. Константина Телишевского, посла до сойму краєвого, нотаря в Турцї, на округ Самбір-Старе місто-Турка-Рудки.

 

3. Льва Шеховича, секретаря ради суду окружного в Перемишли, на округ Золочів-Перемишляни.

 

Стрийскій комітет виборчій, оснований загальним збором "Підгірскої Ради", рішив дня 13 с. м. предложити головному комітетови кандидатуру о. Озаркевича. Рівночасно і комітет жидачівскій, хотя не порозумівав ся з стрийским комітетом, поставив також о. Озаркевича своїм кандидатом. В Дрогобицкім повітї, котрий враз в стрийским і жидачівским творить один округ виборчій, більшість виборцїв єсть за п. Охримовичом.

 

В Коломиї відбуло ся дня 13 с. м. засїданє сполучених комітетів коломийского, косівского і снятиньского повітів. Ухвалено поставити кандидатуру п. А. Підляшецкого, совітника суду окружного в Коломиї. Найбільше голосі по п. Підляшецкім мала кандидатура п. Лушпиньского, нотаря з Косова, котрий недавно переселив ся туди з Комарна.

 

З Калуша одержали ми в пятницю дня 13 с. м., вже по видрукованю нумеру "Дѣла", отсю телеґраму: "Збір на 600 людей одноголосно і ентузіястично приняв справозданє посла Романчука, одобрив єго поступованє і поставив кандидатуру до ради державної''.

 

Вчера-ж одержали ми письмо з слїдуючими близшими подрібностями:

 

"Ha справозданє посольске п. Романчука зібрало ся до 600 виборцїв і правиборцїв зі всїх, бо й найдальших сторін Калущини, межи ними 10 священиків старших і молодших. Посла витано ентузіястично як при самім приїздї на двірци, де єго принято хором "многая лїта" і промовою бурмістра п. Теницкого, так і в сали на місци збору. Не тілько цїла саля ради повітової битком була заповнена, але так само і прилягаючі комнати, а крім того богато народу стояло на дворі і слухало та заглядало крізь вікна, котрі помимо острого морозу мусїли бути отворені. Явило ся також кілька пань і кількох Поляків. Зі сторони правительства був староста Дроздовскій. Збори відбули ся в взірцевім порядку і спокою під предсїдательством о. декана Губчака. П. Романчук в цїлогодинній бесїдї пояснив дїяльність сойму в остатній сесії, а особливо свою і своїх одномишленників політику. На завізванє до ставленя интерпеляцій не зголосив ся нїхто, лише кількох бесїдників священики і селяне, заявляли своє повне довіріє для п. Романчука. Відтак і ухвалено одноголосно вотум довірія для посла і так само одноголосно поставлено єго кандидатуру до ради державної.

 

"Головні аранжери славетної адреси недовірія, даної п. Романчукови на письмі в місяци грудни, оо. Січиньскій, Козак і дяк Петрів, не мали смілости станути до очей, — і се им публично витикано. Оден здаєсь з них здобув ся лише на те, що прислав анонімне письмо п. Романчукови, що старші виборцї, для уникненя скандалів, які на инших "собраніях в новій ері" дїяла ся, рішилась не брати участи при посольскім справозданю. Автор того письма, розумієсь, не хоче знати, що власне нїхто иншій, як тілько єго сторонники, всюди викликували і викликують галабурди і робили скандали.

 

Нарід відпровадив п. Романчука громадно до двірця зелїзницї а там ждав довго, доки поїзд не відїхав, співаюча за весь час "многая лїта" а на кінци "Ще не вмерла Україна".

 

З Самбора пишуть нам:

 

"Комітет народний на засїданю з дня 12 н. ст. лютого в Самборі поставив одноголосно кандидатом на посла до ради державної п. Костя Телишевского з Турки і зараз вислав по повітї друковану відозву до виборцїв з повідомленєм о кандидатурі і візванєм підперти сю кандидатуру. "Увідомляючи Вас, Любимі Братя, о тім — стоїть в відозві — просимо: боронїть своєї чести народної — не дайте ся звести борбіфаксам, но йдучи за голосом свого Архипастиря, вибирайте на посла народного кандидата Костя Телишевского! Ще раз кличемо: боронїть своєї чести — а дасть Бог лучшу долю для нас!" Відозву підписали за комітет: о. Николай Боберскій і п. Иван Бережницкій.

 

З Старо-міского повіту пишуть нам:

 

"Bі второк дня 10 н. ст. лютого відбуло ся зібранє в Старім містї у декана о. Щавиньского. На тоє зібранє явив ся також посол д-р Антоневич з Перемишля, котрий в тім окрузї форсує свою кандидатуру против кандидата народного п. К. Телишевского. Д-р Антоневич голосив там, що нїби-то п. Телишевскій в тім окрузї не кандидує, однакож нїхто тому не вірив. На зібраню в Старім містї вибрано комітет виборчій на повіт старо-міскій в той спосіб, що головою комітету поставлено декана о. Щавиньского, а яко членів комітету сїмох священиків з судового повіту старо-міского, а чотирох з старо-сільского, друге стілько вибрано міщан, а кождий священик має собі добрати селян. Також ухвалено: зараз віднестись до комітетів в Турцї (на руки о. Прухницкого), в Самборі (на руки о. Чайковского з Городища) і в Гудках (на руки о. декана Каламунецкого) з запитанєм: кого ставлять кандидатом? [Нонсенс, бо всюда вже поставлено п. Телішевскoгo.] Вправдї д-р Антоневич рад був, щоби комітет старо-міскій зараз поставив єго кандидатом, однакож тілько оден о. Скородиньскій подав д-рови Антоневичеви руку і сказав, що він і єго виборцї будуть голосувати на него, — а всї прочі ухвалили так, як подано висше. Д-р Антоневич з пенсіонованим учителем з Страшевич їздить по селах і аґітує за собою..."

 

З Жовкви пишуть нам:

 

"На зазив жовківского комітету повітового зголосили свої кандидатури:

 

1. Василь Ковальскій з Відня.

 

2. Наталь Вахнянин зі Львова.

 

3. Іосиф Брилиньскій, дек. з Жовтанець.

 

4. Василь Чернецкій, парох з Сїльця белзкого.

 

5. Юліян Несторович, ц. к. надкомісар скарбу з Перемишля.

 

6. Проф. д-р о. Іосиф Черлюнчакевич з Перемишля.

 

Поляки ставлять кандидатуру начальника суду в Мостах великих п. Пивоцкого."

 

З Перемишля пишуть нам:

 

"Дня 13 н. ст. лютого відбули ся в Перемишли передвиборчі збори для поставленя кандидата і веденя акції виборчої в окрузї Перемишль-Мостиска-Добромиль. Кандидатом поставлено одноголосно о. Іоана Войтовича, крилошанина з Перемишля, а комітет повітовий удав ся до головного комітету у Львові з просьбою, щоби той сю кандидатуру, маючу за собою найбільше шанс, затвердив."

 

З Станіславова пишуть нам:

 

"Коли на припорученє головного комітету руского у Львові завязав ся вже був 2 н. ст. лютого окружний комітет виборчій в Станіславові, о своїм завязаню через делегацію завідомив Преосв. еп. Пелеша і оповістив в "Дѣлї", тогдї деякі священики з "старої" партії, при нагодї зїзду комісії вдовичо-сиротиньского фонду, задумали завязати окремий, покутний комітет виборчій. Однак коли архипресвитер о. Фацієвич і крил. Шанковскій не приняли в виду завязаного уже комітету предкладаного им предсїдательства (оба згадані крилошане вступили в комітет окружний, завязаний з рамени головного комітету руского), тогдї ті иніціятори залишали свій партійний намір. Тим способом урядує в Станіславові лиш оден правдивий окружний комітет виборчій складаючій ся з Русинів станіславівских і з околицї.

 

"Щодо кандидатів, то з-першу (дня 5 н. ст. лютого) заявив був еп. Пелеш свою кандидатуру, але пізнїйше (и то зараз дня 6 н. ст. лютого) на засїданю окружного комітету відкликав крил. о. Фацієвич именем Преосвященого зголошену кандидатуру. Повітовий комітет польскій в Станіславові підпирає кандидатуру о. Корнилія Мандичевского, котрий зголосив свою кандидатуру також в окружнім комітетї рускім. По-при тоту кандидатуру виринула друга — адюнкта судового п. Клима Воляньского, щиро-руского патріота. Чия кандидатура буде поставлена, рішить ся певно по попереднім порозуміню з головним комітетом руским у Львові на зїздї всїх чотирох комітетів повітових в Станіславові в найблизшій четвер с. є. дня 19 н. ст. лютого."

 

З Заліщицкого пишуть нам:

 

"Дня 9 с. м. відбули ся в Городенцї передвиборчі збори для наради над вибором посла до ради державної з названих трех повітів. З повіту залїщицкого прибула до Городенки делеґація з 4 членів від завязаного вже повітового комітету, а на повіт городеньскій завязав ся комітет таки того самого дня. Потім приступили оба комітети до обговореня способу переведеня виборів і до кандидатури. Селяне з Городенщини поставили кандидатом адвоката Окуневского. Той приняв кандидатуру тілько условно, а особливо, єсли за ним стане і священьство, і заявив, що уступить місце другому, єсли би єго кандидатура сталась неможливою до переведеня, і єсли б виступив кандидат, котрий би мав більші шанси від него. Дали ся чути голоси межи зібраними, що дадуть ся вибрати на виборцїв і будуть голосувати на предложеного кандидата, але під условієм, що той буде потверджений головним руским комітетом виборчим у Львові під проводом "Народної Ради", а один голос дав ся чути, щоби кандидат не був радикал.

 

"На тім зібраню ухвалено також скликати віче передвиборче до Тлустого на день 19 н. ст. лютого, на котрім мають явити ся також представитель повіту борщівского і на котрім буде остаточно рішена справа кандидатури. Там отже можуть явити ся кандидати і зложити своє віроисповіданє політичне. В Городенцї була піднесена кандидатура п. Ант. Дольницкого, судьї зі Львова і редактора "Дѣла" п. Ив. Белея. На то запримічено, що п. Белей не гадає кандидувати, а що-до п. Дольницкого заявили зібрані, що єго не знають і длятого мусїли би єго вперед видїти і близше пізнати."

 

З Брідщини пишуть нам:

 

"В нашім повітї великій заколот. "Обєдинителїі" ще від вересня 1890 року — отже ще нїкому анї снило ся, що в клюбі рускім прийде до роздору — розвинули сильну аґітацію за п. Геровским з Инсбрука (подібно як в Золочівщинї за о. Костецким зі Львова). Аґітація за п. Геровским зорґанізована дуже добре. Аґітаторами суть торговельники безрог з Бродів, Підкаменя і Залозець, котрі звивають ся по селах і з найбогатшими селянами, звичайно виборцями, мають торгові дїла. Також шевцї з тих міст уже від вересня аґітують по всїх ярмарках за п. Геровским. Ще в осени — перед роздорами в клюбі рускім, Смаль з Підкамена показував лист від п. Геровского, що він кандидатуру на округ Броди-Камінка приймає. Словом, в Брідщинї уже від давна почато підготовлювати енерґічно кандидатуру п. Геровского. За п. Геровским мають бути підроблені кути: залозецкій, брідскій, лопатиньскій і кусень каменецкого. Розуміє ся, тілько по части, бо часть интеліґенції і селян стоїть рішучо за кандидатурою Русина-народовця. Се показало ся і на зборах передвиборчих в Бродах, на котрі явили ся священики і до 80 селян. Зборам проводив посол о. Сїрко і візвав селян, щоби они зголосили чию кандидатуру. Часть селян закричала: "Геровскій!" О. Дуткевич, о. Лотоцкій, о. Тарнавскій і деякі селяне виступили против кандидатури Геровского, уважаючи єї зовсїм неможливою, а чей-же правдивий патріотизм вимагає, щоби з виборів не робити играшки, якогось "щиреня зубів", але приступати до них на серіо, з повагою, і поставити кандидатуру якогось щирого Русина-народовця, н. пр. посла Романчука. На те не хотїли згодитись сторонники кандидатури Геровского, піднесли крик — і збори скінчились на нїчім..."

 

С Снятинщини пишуть до Kurjer-a Lwowsk-oгo:

 

"В Снятинї відбули ся дня 11 с. м. передвиборчі збори мужів довірія, скликаних радою повітовою до утвореня комітету, котрий разом з комітетом коломийским і косівским має поставити кандидатуру з округа Коломия-Косів-Снятин. Збори вибрали предсїдателем д-ра Кшиштофовича, заступника маршалка. Предсїдатель зазначив, що Поляки годять ся, аби вибрати Русина з партії Романчука, не будуть ставити польского кандидата, але польскі виборцї хотять мати пересвідченє, що рускій кандидат не буде ворожій польскому елементови. О. Гаморак, посол до сойму краєвого, виступив, на загальне зачудованє, против кандидатури свого зятя д-ра Даниловича з Коломиї, поставленої коломийскими передвиборчими зборами, поборював єго кандидатуру яко радикальну, кладучи вагу на то, що нїякій рускій священик, яко виборець, не може за ним голосувати, а поставив кандидатуру дотеперішного посла о. Озаркевича і предложив єго зголошенє на письмі. Маршалок Мойса замітив, що все одно, хто буде, чи Русин чи Поляк, щоби лише не пустими словами при виборах але дїлом в радї державній боронив і підпирав интереси руского народу. На темат кандидатури о. Озаркевича відбула ся відтак дискусія, але піднеслись деякі голоси, що о. Озаркевич змінив своє поступованє, від коли зачепив єго особисто долиньскій староста, і виступав против Поляків. В оборонї о. Озаркевича виступили д-р Игнатій Каміньскій, о. Гаморак і о. Трильовскій, доказуючи, що він виступав лише против урядників-Поляків. Д-р Каміньскій представив відтак о. Озаркевича яко свого товариша з ради державної і доказував, що він був завсїгди прихильний Полякам і нїколи не виступав ворожо против них та ревно займав ся справами свого повіту; о. Озаркевич єсть, на єго погляд, одиноким кандидатом, около котрого зберуть ся всї партії консервативні, як рускі так і польскі. О. Гаморак поставив відтак кандидатуру маршалка Мойси, але той заявив, що мандату не прийме, бо хоче, щоби той округ репрезентував щирий Русин, приятель Поляків і руского народу. Наконець приступлено до вибору делеґатів, котрі на передвиборчих зборах в Коломиї дня 12 с. м. мали вибрати кандидата на посла. До тої делегації вибрано: маршалка Mойcy, д-ра Николая Кшиштофовича, Гошовского, старшого инспектора податкового, о. Рогозиньского з Тростянця, о. Курпяка з Карлова і о. Заревича з Рожнова.

 

З Заболотова пишуть нам:

 

"В нашім містї заарештовано двох молодих людей, одного укінченого академика а другого бувшого студента, котрі їздили аґітувати за кандидатурою д-ра Даниловича. [Kurjer Lw. подає, навіть имя арештованого академика — п. Кирила Трильовского.] По ревізії в урядї громадскім вивела поліція обох за місто і пустила."

 

З Тернополя пишуть нам:

 

"Видїл "Подільскої Ради" спросив на день 12 н. ст. лютого довірочних людей на нараду в справі допильнованя правиборів і вибору комітету. Однакож як тілько запрошені побачили пригнаних на збори пів села з Кутковець і Петрикова, зараз догадали ся, що тут уже не буде спокійної наради, бо тих селян спроваджено для хаосу, для галабурди. Ледви предсїдатель о. декан Чубатий приступив до справи вибору комітету і висказано кілька имен патріотів місцевих і замісцевих, настав гамір. Селянин Левандовскій почав говорити, що вперед треба поставити кандидата, а потому вибирати комітет. Хто-ж висказував инакшу гадку, того спроваджені крикуни з Петрикова і Кутковець заголомшували. Не помогли розсудні голоси таких селян, як Гарматїй, Коцюрка, Ремінник, Янківскій, Думка — вереск був такій, що нїяке внесенє, навіть таке, котре би промовляло для оо. Ясеницкого і Кобляньского та скликаної ними компанії, не могло прийти під голосованє — і предсїдатель був приневолений замкнути засїданє.

 

"Заким замкнено засїданє, селянин Левандовскій піднїс був кандидатуру о. Кобляньского, а о. Кобляньскій висказав знов погляд, що він би найрадше видїв послом у Відни — хлопа. Але самі селяне (кромі кутковецких і петриківских) не згодились на той "дуже мудрий" концепт о. Кобляньского, а заявили ся за кандидатурою проф. Ол. Барвіньского, наводячи єго заслуги для просвіти народу в Тернопільщинї. Галабурдники виступали тогдї з арґументами "Червоної Руси" і "Страхопуда" на звістний темат, а коли побачили, що селяне мають свій розум, довели — як уже сказано — до того, що предсїдатель декан о. Чубатий закрив збори без нїяких ухвал.

 

"Тогдї крикуни, котрі з початку засїданя богато плели о солідаряости, вийшли з комнат Рускої Бесїди і — як зачуваємо — крадьком сотворили собі свій комітет, комітет, котрого головою мав бути о. Кобляньскій а секретарем о. Ясеницкій, і поставили кандидатом о. Кобляньского — строячи собі хиба жарт з такої поважної справи, як вибір посла до ради державної. Всї патріоти в повітї тілько плечима здвигають на таку непатріотичну роботу..."

 

З Чортківского пишуть нам:

 

"Щасливо знайшов ся я в Чорткові саме того дня, коли мали тут відбувати ся передвиборчі збори, т. є. дня 10 лютого. Цїкавий, зайшов я до салїі чортківского видїлу повітового. Признаю ся, що побачивши тут громадку селян, яких 50 людей, та 7-ох священиків, подумав я собі: давна, стара Чортківщина!... Я сподївав ся знайти кілька соток людей... Доперва тогди, коли я прислухав ся нарадам і порозумів, що тут зібрані репрезентують кожду місцевість обширного повіту чортківского і будзанівского, я переконав ся, що тут зібраний, з маленьким виїмком, сам цвіт, сама краса Чортківщини. Ті селяне і духовні — то були свідомі патріоти наші. Я пересвідчив ся, що нинїшна Чортківщина — то вже не та, яка була давно, то вже не глухій кут.

 

"Головою зборів вибрано о. Михалевича з Білобожницї. До президії ще засїли оо. Лукашевич з Бичковець, Гордїєвскій зі Шманьковець і два селяне, пп. Петро Тильний з старої Ягольницї і Кузь Бабяк з Угриня. На секретаря візвано п. Іосифа Кульчицкого, адюнкта судового з Будзанова. О. голова в поважній, патріотично настроєній річи висказав присутним цїль зборів і оголосив, що можна записуватись до голосу.

 

Як усюди по краю, так і тут не могло обійтись без того, щоби не знайшов ся бодай оден "борбіфакс". Тим "борбіфаксом" явив ся тут один панич — господин Іосиф Крушельницкій з Ягольницї старої. Очевидячки з єго инспірації виступив селянин Тильний з Ягольницї старої і почав говорити, що вичитав у ґазетах, що посол Романчук зле зробив, що в соймі поставив проґраму, бо Русинам проґрами не потрібно. Відтак почав Тильний нападати на о. Галушиньского: як він смів на якійсь радї у Львові казати, що повіт чортківскій годить ся на проґраму посла Романчука, і висилати п. Романчукови якусь адресу?... Однакож зібрані селяне обрушились на таку балаканину Тильного і за кождим реченєм єго заявляли голосно, що з ним не годять ся.

 

О. Галущиньскій пояснив зібраним, що єго уповномочнила "Народна Рада в Бучачи", щоби яко відпоручник на загальних зборах "Народної Ради" у Львові заявив именем Русинів повіту бучацкого і чортківского признанє для посла Романчука. Ч. Тильний очевидячки читав якісь баламутні ґазети, де справа була представлена фальшиво. З Чортківщини доси не була оповіщена нїяка адреса. "Народна-ж Рада в Бучачи" приймає членів так добре з чортківского повіту як з бучацкого. І дїйстно, на 100 членів — майже половина чортківских. Найлїпшій доказ, що о. Н. Галущинь з Чортківщини, а мимо того загальні збори "Народної Ради в Бучачи" вибрали єго головою товариства.

 

Діссонанс, якій викликав Тильний своєю безтактною напастію на о. Галущиньского, вразив зібраних неприємно. Всї бачили, що хтось обаламутив сараку Тильного і підюдив єго, щоби кинув ся напастливо на о. Галущиньского яко ймовірного кандидата посольского в теперішних виборах.

 

По о. Галущиньскім забрав голос щирий патріот Кузь Бабяк, війт з Угриня, і сказав: "О. Галущиньскій учинив добре і справедливо, ми єму за се повинні бути вдячні. Проґраму Романчука одобряє цїлий нарід, бо тота програма єдино розумна". — Вимовний сей бесїдник, глядячи на проґраму из становища простого люду, піднїс особливо то, що Русини, придержуючись проґрами Романчука, з часом порозуміють ся і полагодять ся з Поляками.

 

Потім до голосу прийшов господин Іосиф Крушельницкій, син пароха з Старої Ягольницї — і вилїзло шило з мішка та всїм стало ясно, що то сей господин, певно в спілцї і не без цїли, инспірував Тильного. Завдяки тілько рускій добродушности, презідія удїлила голосу сему молодому героєви. Добравши міни, він промовив: "Я зовсїм не годжу ся на політику Романчука. Рускій нарід єсть льояльний. О. Галущиньскій не мав права говорити уЛьвові за повіт чортківскій [Крик: Відобрати голос! що він за один, той панич!] О. Галущиньскій так, як війт. Війт не сміє без дозволу громади говорити! [Бесїдника переривають і він уступає.]

 

Запитуючись про сего панича: хто він такій? — менї відповіли: "син свого тата!" Сего я не розумів. Від селян же довідав ся я, що то "панич Ягольницкого ксьондза і у тата господарить". Тілько всего.

 

Відтак забрав слово о. Лукіян Сїчиньскій, парох з Угриня. Бесїдник ще раз пояснив вимовно і зрозуміло для всїх зібраних проґраму і заразом нинїшну ситуацію політично народну. Взяв горячо в оборону о. Галущиньского, кажучи: На загальних зборах "Народної Ради у Львові" з Чортківщини був також і я. Ми всї не могли говорити. Єсли о. Галущиньскій заявив від повіту чортківского признанє для посла Романчука, зробив добре і правно. Єсли би він ceго був не зробив, то я би був учинив то саме. Ми здибували ся з виднїйшими патріотами в повітї і знали, як они думають. До тепер не було нагоди зійтись нам разом, аж сталось се нинька. Отже аж нинька підписуємо і висилаємо адреси. — На останку візвав бесїдник зібраних, щоби ті, котрі хотять добровільно і з пересвідченя, приступали до підпису адреси. [Всї: славно!]

 

По підписаню адрес зібрані вибрали з між себе тїснїйшій комітет. Предсїдателем комітету вибрано на ново декана о. Михалевича.

 

Першій голос дістав о. Гордїєвскій, парох Шманьковець і так промовив: "Я чув, що комітет бучацкій назначив на кандидата о. Галущиньского. О. Галущиньскій — то мій брат в виноградї Христовім, віддаю єму всю честь, на яку собі заслугує, — і кажу щиро: наш повіт богато завдячує о. Галущиньскому. Однакож, я раджу і вношу усунути кандидатуру о. Галущиньского. Знаю напевно, що о. Галущиньскій єсть для Поляків найнесимпатичнїйшою личностію. Менї казали Поляки: Єсли ви Русини будете ставляти кандидатуру о. Галущиньского, то за кождий раз упадете. О. Галущиньскій вже два рази упав, і тепер упаде. Я вношу иншу кандидатуру. Єсть тут між нами Впов. судья п. Кульчицкій з Будзанова — я предкладаю єго на кандидата.

 

На те п. Кульчицкій заявив, що не хоче кандидувати а предкладає таки о. Н. Галущиньского.

 

О. Галущиньскій подякувавши о. Гордїєвскому за добру о нїм гадку заявив, що зовсїм дїлить погляд о. Гордїєвского, що кандидатура п. Кульчицкого єсть певнїйша, анїж єго. Ще раз переконував п. Кульчицкого, що так єсть дїйстно, і радо та з найбільшою щиростію перелив постанову комітету бучацкого, именно поставлену там свою кандидатуру, на п. Кульчицкого.

 

Коли О. Лукашевич візвав п. Кульчицкого, в имя народної справи, щоби не відказував ся, тогди п. Кульчицкій сказав: "Піддаю ся і кандидатуру приймаю". Отже стало на тім, що кандидатом на округ Бучач-Чортків поставлений в Чортківщинї одноголосно п. Іосиф Кульчицкій з Будзанова.

 

Так відбули ся збори передвиборчі в Чорткові. Най Бог щастить Чортківянам і Бучачанам! Єсть надїя, що при одушевленю, при щирости, чей справа народна побідить!

 

Федорович.

 

В справі вибору посла з курії міст Бережани-Тернопіль одержуємо з Бережан слїдуюче

 

Оповіщенє.

 

В цїли вибору посла до ради державної з міст Тернопіль-Бережани уконституував ся в Бережанах в дни 4 н. ст. лютого зібраний з иніціятиви бурмістра міста п. Ґертлера комітет передвиборчій і вибрав підписаних до комітету тїснїйшого, заразом же рішив, щоби при виборі увзгляднити лише ті личности, котрі свої кандидатури зголосять найпізнїйше до дня 17 лютого і на запрошенє зложать перед виборцями своє політичне віроисповіданє.

 

На підставі того рішеня запрошує комітет всїх, котрі о мандат з міст Тернопіль-Бережани убігають ся, о надсиланє зголошень своїх кандидатур до комітету на руки секретаря адв. д-ра Станіслава Шецля.

 

Бережани дня 11 лютого 1891.

 

Мендель Бандлер, Тома Блашкевич, д-р Андрій Чайковскій, Маєр Фрід, Іосиф Ґертлер, Яков Гальберталь, о. Теодор Кордуба, Матїй Кашевко, Леон Ляндав, д-р Леон Мадейскій, Кароль Мерль, Віктор Рамскій, Стан. Радецкій, кс. Леонард Солецкій, д-р Стан. Шецель, Володислав Турскій, Франц. Вольскій, Іосиф Вершлер, д-р Альберт Цавдерер.

 

З Гусятина пишуть нам:

 

"Дня 12 н. ст. лютого відбуло ся в Гусятинї зібранє передвиборче, скликане комітетом польским. Зібранє було численне, бо того дня відбувало ся льосованє до асентирунку. Перед зібраними ставав бувшій посол, а заразом новий кандидат на посла п. Чайковскій, дїдич з Медведовець. Розуміє ся, захвалював ся сам, і другі дїдичі єго захваляли, — але чи селяне хотять єго мати послом, не питав нїхто. Чого до сего часу не бувало ще нїколи в нашім повітї, устроєно таки в радї повітовій "яденіе і питіє" передвиборче... a се, розумі єсть, дуже "созидало" наших селян..."

 

Політичне товариство "Руска Рада" в Чернівцях поставила і вже оголосила двох руских кандидатів на послів до ради державної: в окрузї Путилів-Вижниця-Заставна-Кіцмань-Станівцї д-ра Василя Воляна з Черновець, а на округ Чернівцї-Садагура-Серет-Сторожанець сов. Исидора Винницкого з Черновець. Відозву поручаючу виборцям обі сі кандидатури, підписали в имени товариства "Руска Рада": д-р Степан Смаль-Стоцкій, професор університету, яко голова товариства, — Омелян Попович, надучитель, яко секретар і Єротей Пігуляк професор і посол соймовий, Иван Тиминьскій, комісар скарбовий і посол соймовий, Николай Вердеш-Влад контрольор податковий і Володимир Корнич-Ясеницкій, совітник суду краєвого — яко члени видїлу.

 

Уже підчас загальних зборів товариства "Руска Рада" в Чернівцях дня 3 н. ст. лютого піднїс був учитель Юрій Бігарій з Берегомітки, що Григорій Купчанко, редактор "Русскої Правди" з Відня, вічний кандидат, певне знов буде кандидувати. На те хтось из зібраних запи тав: "Хто за ним?" — а всї закричали: "Нїхто!" Але г. Григорій Купчанко справдї кандидує, як се бачимо з єго ґазетки "Русской Правди". Там ставить він свою кандидатуру на округ Кіцмань і т. д., а на округ Чернівцї радить поставити хлопа. "Коли виберете — пише в Русскій Правдї — Григорія Купчанка і одного русского мужика, то они два в радї державній вироблять вам так много облегченій і полегшеній, яких не виробили вам всї дотеперішнї ваші посли за трицять років." Дальше перечить г. Купчанко, мов-би він не мав права кандидувати і каже, що се "гола безстидна брехня, се все підла лайдацка і гунцвотска клевета, складена на Григорія Купчанка лайдаками-піяками та лапсердаками..." Переконавши такими арґументами виборцїв, що він має право на кандидата, г. Купчанко "єдиний просвітитель і ублагороднитель буковиньско-руского народу" кінчить своє заявленє кандидатске тим, ще не може тепер їхати до виборцїв, бо має роботу при ґазетцї "Русской Правдї", але як єго виберуть, то він уже яко посол "тотчас поїдит і обідит всї округи і села аби сібрати жалоби і желанія і предложити их потім в Відни державній радї, панам міністрам і найяснїйшому монарху." Щоби тим більше заохотити виборцїв за собою, г. Купчанко в тім самім числї "Русской Правди" обіцює збирачам етнографічного матеріялу, присиланого на єго руки, "по одному хорошому сребному кешеньковому зигарку або по 2 золоті червінцї"... Розуміє ся, кандидатури г. Григ. Купчанка не можна брати на серіо, а ми, заговоривши про него, хотїли тілько показати спосіб, в якій той "обєдинитель" аґітує за собою.

 

[Дѣло, 16.02.1891]

 

Головний рускій комітет виборчій на засїданю своїм з дня 16 н. ст. лютого затвердив і поставив дальших кандидатів:

 

4. Адольфа Підляшецкого, совітника окружного суду в Коломиї, на округ Коломия-Косів-Снятин.

 

5. о. Ивана Озаркевича, пароха в Болехові, на округ Стрий-Дрогобич-Жидачів.

 

6. Д-ра Андрія Чайковского, адвоката краєвого в Бережанах, на округ Бережани-Підгайцї-Рогатин.

 

7. о. Ивана Войтовича, крилошанина в Перемишли, на округ Перемишль-Мостиска-Добромиль.

 

8. Іосифа Кульчицкого, адюнкта суду в Будзанові, на округ Чортків-Бучач.

 

9. о. Михаїла Карачевского, крилошанина у Львові, на округ Львів-Городок-Яворів.

 

Від головного руского комітету виборного у Львові одержуємо слїдуюче письмо з просьбою о уміщенє єго в "Дѣлї":

 

Заявленє.

 

Вість подана в "Червоной Руси" о заключеню угоди межи комітетами виборчими — руским і польским — єсть незгідна з правдою.

 

З головного руского комітету виборчого.

 

Д-р К. Левицкій, секретар.

 

Ю. Романчук, предсїдатель.

 

Поміщаючи се спростованє, мусимо з своєї сторони додати, що після нашої гадки рускій головний комітет виборчій робить без потреби за много чести "Червоной Руси", трактуючи на серіо єї писанину. Досить указати на сам склад того комітету і склад редакції "Червоной Руси", щоби знати, хто заслугує на віру і чи люде, належачі до комітету, спосібні дїлати не в користь або не в честь Руси.

 

Відтак і представленє "Червоной Руси" єсть того рода, що навіть без взгляду на особи у людей хоть трохи мислячих і незаслїплених до крайности не може збудити віри. "Червоная Русь" не глядить навіть на то, що неправдивість декотрих єї тверджень кидає ся просто в очи. Н. пр. пише, що "романчуковскій комітет" крив ся з своїми переговорами з польским комітетом, — коли противно, "Дѣло" вже в ч. 22-ім з 7 лютого о них виразно і отверто говорило! Так само мусить же зараз вийти на верх неправда твердженя "Червоной Руси", що рускій головний комітет именно професорів рускої ґімназії у Львові і членів львівскої консисторії ставить кандидатами, або що лише 6 кандидатів буде ставити, — бо-ж прецїнь оголосить ся спис кандидатів! Длятого ми гадаємо, що "Червоную Русь" можна зовсїм лишити на боцї, а єї елюкубрації оставити хиба для "Зеркала"...

 

Від Заболотова пишуть нам:

 

"Дня 11 н. ст. лютого в сам день Трех Святителїв заарештовано двох молодих интеліґентних людей в Заболотові. Я був власне у містї, коли жандарм стації заболотівскої і поліціянт вели их до уряду громадского. В день Трех Святителїв відбував ся в Заболотові ярмарок, тож зі всїх сторін були люде в містї — і я довідав ся від людей, що то "гаґітатори" [як нарід каже] за кандидатурою д-ра Даниловича. Они були вже перед тим в різних селах, а на той день приїхало до Заболотова і сусїдного села Демича. Якійсь жидок — з Рожнова чи з-відки — мав донести на них жандармерії, що они "підбурюють нарід против священиків і против жидів" і се мало бути причиною их арештованя. Коли их заведено до уряду громадского, переведено у них на приказ бурмістра Ратта (жида) строгу ревізію і відобрано від них деякі письма та й спис людей зі всїх повітів округа виборчого. По ревізії вивели два поліціянти обох заарештованих за місто і там пустили."

 

В справі вибору посла з міст Коломия-Бучач-Снятин одержав головний рускій комітет виборчій у Львові таки дві телеґрами:

 

З Бучача дня 12 н. ст. лютого: "Збори христіян ухвалили підпирати одноголосно кандидатуру Едмунда ґр. Старженьского на посла до ради державної з Бучача, о. чім повідомляємо рівночасно комітети місцеві в Коломиї і Снятинї. Тую кандидатуру просимо потвердити. — Кс. Станіслав і Громницкій, предсїдатель."

 

З Коломиї дня 15 н. ст. лютого: "На нинїшнім зборі присутних 600 виборцїв христіян коломийских враз из делеґатами христіяньских комітетів з Снятина і Бучача поставили однодушно кандидатуру Едмунда ґр. Старженьского і просять о затвердженє єї. Справозданє листом. Именем сполученого комітету христіян міст Коломия-Бучач-Снятин. — Григорій Кульчицкій з Коломиї, крил. Громницкій з Бучача, д-р Игнатій Каміньскій з Станіславова."

 

[Дѣло, 17.02.1891]

 

Головний рускій комітет виборчій у Львові на засїданю дня 18 н. ст. лютого поставив кандидатом:

 

10. Олександра Барвіньского, професора учительскої семінарії у Львові, на округ Броди-Камінка.

 

З Сокальщини пишуть нам:

 

"Комітет передвиборчій сокальскій поставив кандидатуру п. Вахнянина 12 голосами проти 2. Але не лишень комітетові суть за Вахнянином, — по всїх селах люде лиш о нїм говорять, а навіть кажуть, що не гарно би то було, що торік розбивались за п. Вахнянином, а сего року мали би йти за ким иншим. Одним словом, в Сокальщинї кандидатура п. Вахнянина єсть найсимпатичнїйша...

 

"Сего тиждня відбувають ся у нас в Сокальщинї правибори, а в суботу наступну "обрахунок совісти". Але спосіб переводженя сих правиборів може сего разу безперечно всїх задивувати, бо не різнить ся в нїчім від практики давнїйшої, коли п. Поляновскій за стебелину хапав ся, мов той потапаючій... Але-ж тепер повинно бути инакше. Таж дня 9 лютого зїхались були в Сокали Поляки і урадили навіть "аґітувати" за Русином-народовцем. Се була дуже мудра ухвала, не з того боку мудра, що они би мали "аґітувати" між Русинами, але ми були певні, що "аґітувати" будуть між Поляками. А тепер дїєсь инакше. Роблять ся правибори — і от навіть народовця замазують, а все нїби з страху перед кандидатом "Русскої Ради". А прецїнь же повинно бути всїм тим панам відомо, а особливо п. старостї, що у нас в Сокальщинї москвофілів майже нема [бо тих щось 4—5, впрочім людей дуже правих, не можемо уважати за репрезентацію москвофільску в Сокальщинї]. Коли ж панове Поляки слїпі і глухі! Коли власне було зібранє передвиборче і всї однодушно бажали мати кандидатом до ради державної Русина-народовця, хоть-би і против Рави та Жовкви, то панове Поляки трубіли, що księża Lewicki і Jajus z drugimі za Moskalem agituja..." Така невідомість стану річей може таки на Поляках зімстити ся, бо селяньство наше може не з переконаня, а з вражди політичної, плюнути на всяке помиренє і відвернутись від своїх провідників, а тогдї і нїякі уступки не поможуть. Треба було, панове, дати нам тепер свобідно вибрати своїх виборцїв, а були би ви переконали ся, якої ми масти, і була би надїя на помиренє до спільної роботи коло подвигненя краю з нужди матеріяльної і моральної...

 

З Бережан пишуть нам:

 

"Дня 16 с. м. зібрали ся в домі д-ра Чайковского в Бережанах делеґати трех руских комітетів повітових (з Бережан, Рогатина і Підгаєць) для поставленя кандидатури. Заким донесемо о тім зборі ширше, скажемо лиш коротко ось що: кандидатур зголошено чотири: д-ра Чайківского, адвоката з Бережан, судьї Жегестовского з Пігаєць, ректора о. Бачиньского і о. Джулиньского з Лапшина. Наради не довели до нїякого результату, бо мимо 4-кратного голосованя нїкотрий кандидат не діставь більшости. З тої причини запанувало серед селян велике огірченє.

 

"Того дня відбув ся також зїзд ширшого комітету Русинів і Поляків в радї повітовій. З кандидатскими річами виступали д-р Чайковскій і Заремба. Від п. Чайковского жадали Поляки, щоби він вступив до польского "кола", але він рішучо відмовив, заявивши, що навіть центральний комітет польскій такого бажаня нїколи не висказав. Потім вибрано тїснїйшій комітет з 16, по половинї з Русинів і Поляків, а той комітет, відбувши зараэ засїданє, заявив, що найбільше шанс має кандидатура д-ра Чайківского."

 

З Долини пишуть до Dziennik-a Polsk-oгo:

 

"Дня 16 с. м. зібрав ся комітет передвиборчій і значне число селян з околичних сел до салї маґістратскої. Предсїдатель п. Мазаракій, відкривши засїданє, представив делєґата центрального комітету виборчого, п. Северина Генцля, котрий знов представив зібраним кандидата п. Казимира Рудницкого з повіту бобрецкого, а сей виголосив свою кандидатску річ в язицї польскім і рускім (отже два рази? Ред.). По промові лат. ксьондза Бабика з Рожнятова, вибрано тїснїйшій комітет з 22 членів. По довшій дебатї п. М. Витвицкій, заступець бурмістра і властитель реальности, поставив кандидатуру Романчука. Судья Ковбляньскій з Болехова і д-р Подлускій, лїкар з Болехова, заявили именем комітету болехівского, що цїла Болехівщина буде голосувати на Романчука. На те зажадав делєґат центрального комітету (польского) рішучого заявленя, котрого кандидата будуть підпирати, а більшість комітету заявила ся за Рудницким. По довших розправах запала слїдуюча ухвала, вручена делєґатови на письмі: "Тїснїйшій комітет предвиборчій в Долинї заявляє ся значною більшостію в першім рядї за кандидатом К. Рудницким, однак в разї, коли-б кандидатура Рудницкого не мала певних шанс перейти, зобовязує ся одноголосно підпирати кандидатуру проф. Юліяна Романчука а тим самим поборювати инчу, противну для обох народностей."

 

З Борщівского пишуть нам:

 

"У нас в передвиборчій роботї безлад. На завізванє головного руского виборчого комітету у Львові кинулись деякі щирі наші патріоти по повітї, щоби скликати довірочну нараду та обдумати плян виборчої акції. Завязано повітовий комітет та порішено на кандидата візвати п. Михайла Кульчицкого, адюнкта судового з Коломиї. П. Кульчицкій яко вельми интеліґентний, честний на скрізь народовець, тїшить ся як у нашої интеліґенції так і у народу широкою симпатією. На случай, єсли би п. Кульчицкій (чого не надїєм ся) не приймив кандидатури, порішено запросити на кандидата д-ра Костя Левицкого зі Львова. О всїм повисшім повідомлено головний рускій комітет у Львові і передових людей з повітів залїщицкого і городеньского. За кандидатами, поименованими повисше, пійшла і наша аґітація.

 

"Нараз дійшла нас чутка, що залїщицкій і городеньскій повіти завязали комітет виборчій "независимий" анї від головного руского комітету анї від "Русскої Ради" — і сей комітет кладе кандидатуру на наші три повіти — д-ра Окуневского. Зазначити мушу, що д-р Окуневскій, відкликуючись до нас письменно, з візванєм до спільного дїланя, підписав ся "не кандидат", чим і зробив свою кандидатуру безпредметовою.

 

"І се не маловажна річ, що маючи на думцї кандидатуру п. Кульчицкого, евентуально д-ра К. Левицкого, поручив наш комітет священикам-патріотам, щоби всїми силами старались бути виборцями. Супротив кандидатури д-ра Окуневского знайдуть ся священики-виборцї в превеликій колізії. Бо або голосуючи на д-ра Окуневского, не потвердженого лєґальним головним комітетом руским, з тим же комітетом демонстративно зірвуть, або, відтягаючись взагалі від голосованя, скріплять шанси вибору ґрафа Борковского, польского кандидата, для Русинів, що найменче, несимпатичного. Всї ті колізії можна було оминути, єсли б Городенщина і Залїщики зволили були ласкаво порозуміти ся з нами, заким клали д-ра Окуневского кандидатом.

 

"Борщів до урни виборчої кидає тілько голосів, що Городенка і Залїщики разом взяті.

 

"За несповна шість лїт, т. є. від часу послїдних виборів до "ради державної", коли то нашим кандидатом був п. М. Кульчицкій, значно піднеслась Борщівщина невсипущим трудом одиниць. Майже через половину наші священики — честні непохитні патріоти рускі. Мимо ворожих заходів наших противників заложено много читалень, нарід приходить до самопізнаня. Не мало заслуг положив в тім відродженю адюнкт п. Кульчицкій.

 

"Вертаючи до кандидатури д-ра Окуневского, скажу, що ми перед послїдними подїями в соймі самі думали, що як здібностями так і добре заслуженою у интеліґенції та і у народу симпатією, д-р Окуневскій для нас найвідповіднїйшій кандидат. Не наша вина, що ситуація змінилась.

 

"Що-до аґітації за польским кандидатом, то ведесь она по давному. — П. ґрафа Борковского зовуть пів-урядовим кандидатом та розсилають по всїм усюдам юрбу найгіршої вартости моральної аґітаторів, щоби добути на виборцїв самих Хрунїв. Ся погана робота, навіть самим добромислячим Полякам мерзка, не удаєсь, бо нарід загально не любить ґрафа Борковского. Нас лише дивує, як може сам п. староста залїщицкій брати удїл в тій аґітації? П. Ляховскій настає, (се до відомости Є. Ексц. п. намістника), щоби народні учителї дали ся вибирати на виборцїв! Найби п. Ляховскій пійшов в науку до свого товариша по уряду, пана ц. к. старости борщівского, а той певно сказав би, що повагу і значінє добуваєсь лише "тактом і безсторонностію"...

 

Не той.

 

Поважана Редакціє!

 

Відповідно до дописи в ч. 32. "Дѣла" "З Сокальского", просить маґістрат о поміщенє слїдуючого спростованя:

 

Неправда, що ліста виборча єсть стороннича. Доказом, що ліста уложена правильно, єсть се, що, мимо пильного студіованя, увійшли лише три реклямації міщан. В одній реклямації домагають ся спростованя помилки писарскої при имени виборця, замість Стефан — Василь, син Стефана, а в двох зажадали вписати не уміщеного на лістї виборця.

 

Не правда також, що п. Збієвскій, котрий, прямо навпаки твердженю кореспондента, від 11 лїт єсть урядником і від 5-ти лїт сталим урядником, именно контрольором і рахмайстром міским, заявив міщанам, що на даремно будуть доходити своїх прав, бо на єго справозданє п. староста в двох мінутах відкине всї справозданя, — позаяк п. Збієвскій заявив лише одному Якову Семенюкови і Максимови Логиньскому, т. є. тим двом міщанам, котрі внесли реклямації о свої права виборчі, на питанє их, що він (Збієвскій) уважає их реклямації за безосновні з тої причини, що Семенюкови приписаний після виказів податкових лише податок домовий 1.70 зр. а висшій податок ґрунтовий 8.80 зр. Семенюкови і єго покійній жінцї, а Логиньскому лиш податок 2.05 зр.

 

Вкінци випадало би спростувати уступ дописи, дотикаючій поученя референта і уступ, після котрого уряд бурмістра в Сокали не єсть аґентурою ц. к. староства, — щоби однак не перейти рам спростованя, обмежає ся Маґістрат до вказаня на припис §.52. обовязуючого в Сокали закона громадского, після котрого справи порученого круга дѣланя громади, до котрих належать справи виборчі, полагоджує бурмістр в спосіб законом приписаний або властями указаний.

 

Маґістрат кор. вільн. міста Сокаля, дня 12. лютого 1891.

 

Д-р Вайда.

 

[Дѣло, 19.02.1891]

 

До Головного руского комітету виборчого прийшла вчера така телеґрама з Чорткова:

 

Сполучений комітет на повіти Бучач і Чортків за згодою п. Іосифа Кульчицкого за-для важних причин поставив кандидатом о. Галущиньского. За комітет: Михалевич.

 

В 28-ім н-рі "Дѣла" з 5 (17) лютого на сей округ оголошена була кандидатура п. Іосифа Кульчицкого, за котрою на зборі комітету повітового висказав ся був і о. Галущиньскій, і длятого Головний комітет єї затвердив. Не сумнїваємось, що тепер, на змінену пропозицію комітетів повітових, Головний комітет змінить своє рішенє та потвердить кандидатуру о. Николая Галущиньского, длятого вже нинї о нїй доносимо.

 

Про передвиборчі збори в Бібрцї, де посол Романчук ставав яко кандидат і де поставлено єго кандидатуру, пишуть нам:

 

Дня 19 н. ст. лютого відбуло ся в Бібрцї передвиборче згромадженє, на котрім ставав запрошений ц. Романчук. Сим разом мусїв п. Романчук на дві сторони вести борбу: против польского кандидата і против "твердих". Польскій кандидат п. Рудницкій, властитель села в бобрецкім повітї, спровадив своїх людей, особливо Нїмцїв, і ще перед самим згромадженєм старав ся і инших селян приєднати для себе. "Тверді" знов спровадили своїх людей, а найзавзятїйшій з них, о. Билиньскій з Стрілиск, їздив передше до Львова і привіз відтам з собою п. Маркова. Однак заходи одної і другої сторони показали ся зовсїм даремними: п. Рудницкій ще завчасу уступив з честію, а "тверді" дізнали соромного пораженя. Показало ся знов наглядно, як і на всїх попередних згромадженях народних, що нарід стає рішучо по сторонї народовцїв, що "обєдинителї" тратять що-раз більше ґрунт під ногами.

 

Передвиборче згромадженє відбуло ся в сали ради повітової. Надїзджаючого п. Романчука хор бобрецких міщан, котрі єго знають ще з кандидованя до ради державної перед шістьма роками, привитав перед будинком співом "многая лїта!". В сали явило ся кільканацять Поляків, дїдичів, священиків і світскої интеліґенції, кілька жидів, кільканацять Нїмцїв, а решта рускі священики, міщане і селяне, всїх разом до 200 людей. Правительство не вислало свого репрезентанта.

 

О. Дзерович, парох з Бібрки, котрий скликав сі збори, привитав згромаджених теплою промовою, потім вибрано презідію зборів, а именно предсїдателем о. Дзеровича, і він представив згромадженим п. Романчука.

 

П. Романчук, заявивши, що він не з власної иніціятиви яко кандидат виступає, тілько на візванє мужів поважних і впливових в повітї, a при тім ревних патріотів руских, пояснив становиско, яке посол з сего округа виборчого займати повинен. Именно повинен той посол заступати интереси селяньскі і маломіщаньскі, интереси рускі і, розуміє ся, при тім загальні интереси краю та держави. Яко Русин стоїть кандидат на основі своєї проґрами, виголошеної в соймі, котру коротко поясняє. Дальше згадав о становищи Русинів супротив Поляків в дусї своєї соймової бесїди проґрамової і відозви виборчої Головного комітету руского, а перейшовши до загальної ситуації в Австрії, грозячих зі внї і внутр небезпеченств, указував на конечність помиреня народностей і задоволеня народів, особливо на поли матеріяльного добробиту. Правительство зачало вправдї дїло помиреня народностей, але з найтруд нїйшого кінця, від Чехів і Нїмцїв; лучше було би перевести вперед лекше трохи дїло — помиреня Русинів і Поляків. На поли економічнім привернено вправдї рівновагу в буджетї державнім, натягненєм аж до остатних границь шруби податкової, але тепер треба, не зменшаючи взагалї до ходу, податки рівномірнїйше розложити, зменшити для найубожших податників податок ґрунтовий і заробковий, а заведенєм податку особисто доходового втягнути більше нїж до тепер капіталістів, лихварів і т. и. Згадавши ще о потребі скоршої реґуляції рік, дешевшої соли і о инших того рода справах селяньских, закінчив, що на случай вибору свого може лише приречи добру свою волю і щире сповнюванє посольских обовязків, але не хоче робити нїяких пустих обіцянок і надїй, і перед такими перестерігає.

 

Відтак представив свою кандидатуру п. Рудницкій. Віддавши похвалу красноречивости і учености попередного бесїдника, висказав в польскій а потім і в рускій бесїдї, що він за те лучше знає потреби народу, бо серед него жиє, єсть хлїборобом таким як і селяне, платить зарівно з ними податки, навіть секвестрували єго раз, і буде сміло боронити всїх справ народу, до чого єсть і укваліфікований, бо перед 20 роками скінчив права, пійде до міністрів, і т. и. [Бесїдї єго часто притакував о. Билиньскій, а приплеснули єго селяне.]

 

Зачали ся интерпеляції, а радше в значнїйшій части инкрімінації.

 

О. Каміньскій в досить довгій промові указував, що наш край називає ся Галичина, Galicya, Gralizien; що у нас нема нї Українцїв, нї Москалїв; що найлучше було до 1848 р.; що непотрібно назви "руска школа, польска школа, нїмецка школа", але треба, щоби в всїх школах учено і по польски, і по руски, і по нїмецки, — взиває отже п. Романчука, щоби в тім напрямі дїлав.

 

О. Штогрин годить ся цїлком на проґраму п. Романчука, проголошену в соймі, заявляє найбільшу вірність церкві і цїсареви, котрому вносить відспівати "многая лїта" [що і стало ся], виступає також против всякої ґравітації до Россії [оден з Поляків кликнув при тім: ruble! — на що о. Штогрин відповів з тактом], але закидує п. Романчукови, що він своєю проґрамою розєдинив Русинів.

 

О. Билиньскій, після якихсь довгих на цїлім аркуши понотованих записок, интерпелює насамперед предсїдателя, за чиїм уповажненєм він скликав сі збори і чому не всї подіставали запрошеня? [О. Дзерович відповів, що кождий обиватель держави має право скликувати збори, а короткій час не позволив єму припильнувати, чи запрошеня всюди були розіслані.] — Відтак звернув ся о. Билиньскій до п. Романчука і запитав єго: чим він оправдає своє поступованє в рускім клюбі посольскім, укриванє перед клюбом свого наміру виступати з проґрамою і недодержанє слова супротив своїх товаришів клюбових? [Вже бесїда о. Штогрина була виголошена в тонї горячковім, а о. Билиньскій промовляв в спосіб крайно пристрастний; визиваючій і безтактний, викрикуючи і ходячи доокола столика та розмахуючи руками, так що якійсь час можна було бояти ся, що вийде галабурда. Дїйстно-ж о. Билиньскій викликав тілько загальне обуренє против себе; священики, міщане і селяне, декотрі таки в острих словах, домагали ся, щоби єму відобрати голос, але о. Дзерович, заховуючи все такт і повагу, хотяй відобрав був хвилево голос, дав єму відтак знов.]

 

На всї три промови п. Романчук спокійно і з легкою на-пів иронічною усмішкою відповів: 1) що не можна мішати понятій краю і народів, а примус до науки всїх краєвих язиків єсть виключений основними законами державними; 2) єсли проґрама єго єсть добра, то проста і зовсїм льоґічна консеквенція, щоби єї всї Русини приняли, а тогди й перестане всяке розєднанє; 3) що-до свого поступованя в клюбі єсть він обовязаний здати справу товаришам клюбовим а що-до сойму своїм виборцям калуским, але не интерпелянтови; скаже єму тілько, що нїколи в житю нїякого слова не зломав.

 

Відтак промовляв ще о. Глиньскій против п. Романчука, однакож в спосіб неясний, так що годї було добре знати, о що єму властиво ходить.

 

Підчас того всего Поляки відойшли з салї до другої комнати і радили межи собою. Наконець вернули, і промовив п. Рудницкій. Висказавши свій жаль, що межи рускою интеліґенцією показує ся роздвоєнє, котрого не знати, хто єсть першим мотором, заявляє, що, єсли п. Романчук дїйстно говорив щиро о потребі згоди межи Русинами а Поляками, і єсли дасть єму на то руку, — то він своєї кандидатури зрече ся в користь п. Романчука, як і зрік би cя єї евентуально в користь п. Кулачковского, коли-б сей першій появив ся. [Се говорив, дивлячись просто в очи п. Романчукови.]

 

П. Романчук відповів, що він не привик до того і не дав нїколи нїкому поводу, щоби о щирости єго слів сумнївано ся. Однакож до згоди потрібно двох сторін: єсли п. Рудницкій і єго сторона щиро будуть думати о згодї і в дусї згоди поступати, то можуть бути певні, що так само щиро буде поступати і бесїдник та єго сторона.

 

Одтак оба кандидати подали собі руку, а п. Романчук подякував п. Рудницкому — не за то, що в користь єго зрік ся і тим улекшив єго вибір, але за то, що своїм зреченєм усунув евентуальну деморалізацію народу, яка при виборах практикує ся.

 

Потім всяка дискусія перестала. Міщанин з Бібрки п. Козакевич поставив внесенє, щоби приняти кандидатуру п. Романчука. О. Билиньскій, поховавши ті свої аркушеві нотатки незужитковані вповни, противив ся сему внесеню, однакож з виразним застереженєм, що то тільки на тепер, доки не покінчать ся правибори, домагає ся отже відложеня ставленя кандидатур аж до того часу. Внесенє о. Балиньского упало, а кандидатуру п. Романчука дуже значною більшостію принято. Коли однакож друга сторона ще опирала ся, зроблено контрапробу, котра, з-разу недобре зрозуміна всїми, особливо селянами, викликала маленьку замішанину, але вкінци показалося, що против поставленя кандидатом п. Романчука окрім згаданих 4 священиків піднесли ся з посеред селян ще лише три руки, котрі однак також зараз поховали ся.

 

Як зреченє кандидатури п. Рудницкого, так і остаточний результат голосованя рускі міщане та селяне і більшість руских священиків приняли з повним задоволенєм. Міщане бобрецкі ще на відїзднім зробили п. Романчукови овацію, відпровадивши єгo три чверти милї до зелїзницї з патріотичними співами "Ще не вмерла Україна", "Щасть нам Боже" і и., і нa самім двірци зелїзницї співами попращали свого кандидата.

 

[("Червоная Русь") поміщаючи вчера справозданє о сих зборах, після свого звичаю, все перекрутила і подала множество фальшів. Може то бути зручний маневр виборчій, але чи честний, то инше дїло. — Ред.]

 

Про передвиборчі збори в Долинї, скликані видїлом долиньского руского товариства політичного "Народна Рада" на день 19 н. ст. лютого, пишуть нам:

 

Голова "Народної Ради" о. Іос. Заячківскій з Лопянки пояснив цїль зборів і візвав до вибору презідії — зібрані вибрали одноголосно: предсїдателем о. Заячківского, заступником предсїдателя о. Щуровского, а на секретаря покликано о Т. Горникевича з Гозїєва.

 

О. Заячківскій сказав: Головний комітет рускій у Львові поставив уже п. Романчука на кандидата на наш округ (опираючись на тім, що судовий повіт болехівскій предложив сесю кандидатуру). В долиньскім повітї судовім не раджено ще над жадною кандидатурою, бо не було ще завязаного комітету, отже тепер, на сих зборах, може кождий забрати голос і заявити, чи годить ся на кандидата головного комітету, чи на якого иншого.

 

П. Патрій з Перегиньска забрав слово і промовив: "Головного комітету анї нїякого иншого я не узнаю. За посла Романчука не кажу нї сяк нї так, — ми маємо вільний голос. Дотеперішні посли наші — і ксьондзи, і пани — не зробили нам нїчого доброго, н. пр. не вибороли таної соди і сировицї." Бесїдник почав розводитись над потребою соли, а наконець порадив, щоби поставити кандидата в сїраку.

 

О. Т. Горникевич з Гозїєва сказав: Центральний комітет не накидує своїх кандидатів, а питає ся о волю повіту. Яко член комітету на судовий повіт болехівскій знаю, що перед затвердженєм кандидатури посла Романчука, головний комітет відносив ся до комітету місцевого і питав за кандидата, а коли комітет болехівскій, подібно як калускій і бобрецкій, предложили кандидатуру п. Романчука, доперва тогдї єго затвердив. З п. Патрієм не полемізую, бо річ ясна, що коли нї ксьондзи нї пани не виробили соли, то не виробить єї і селянин-посол.

 

О. Щуровскій з Струтина в краснорічивій бесїдї збивав виводи п. Патрія. Не маємо — казав о. Щуровскій — горячійшого бажаня, як, щоби були селяне просвічені і щоби найшов ся між ними кандидат на посла. Кождий нарід старає ся вислати сам цвіт до Відня, то-ж і нам не треба на сміх виставлятись. В радї державній ходить о важнїйші річи, як о сіль, — там ходить о важнїйші річи, як о сіль, — там н. пр. укладаєсь законодавство. Хто єсть посол Романчук і що він зробив, се знає кождий; хто має єму що закинути, най каже отверто, бо говорити за сіль, то дуже нефортунний спосіб аґітованя.

 

П. Патрій забрав у-друге голос і повторив за "Червоною Русію", що посол Романчук нїби-то зробив роздор, а притакнув єму в тім Василь Диндин з Тяпча.

 

На те в сали счинило ся зворушенє, селяне почали протестувати.

 

О. Заячківскій пояснив: що то за роздор і хто єго робить? а потім запитав: що тому винен посол Романчук?

 

Нї п. Патрій нї Диндин не мали що відповісти і змовчали, натомість промовило кількох селян, між ними ч. Стас Фединяк з Струтина, доказуючи неможливість кандидатури селяньскої і жалуючи, що упав голос, роблячій кривду послови Романчукови. В тім підперли ч. Фединяка всї селяне.

 

По промовах оо. Мулика, Щуровского, Заячківского і селян на темат кандидатури селяньскої і "роздору", предсїдатель піддав під голосованє кандидатуру посла Романчука, а всї присутні з великим одушевленєм єї одобрили, можна сказати, одноголосно, бо нїякій противний голос не дав ся чути.

 

О. Заячківскій внїс потім вислати адресу довірія послови Романчукови і подяку митрополитови Впр. Сильвестрови, котрий, як мало котрий з єго попередників, заняв ся тепер народною справою і йде з народом. Присутні приступили до підписаня адреси і збори закінчились.

 

Збори були, як на прикрий час, численні. Відбулись би були цїлком спокійно коли-б не були колотили два підбунтовані селяне з Цїневи, котрі, сховавши ся, викрикували на посла Романчука, чим обурювали прочих селян, котрі не могли стерпіти, щоби хто зле о нїм відзивав ся. Коли-ж п. Михаїл Витвицкій, заступець бурмістра з Долини, запросив тих двох селян, щоби не ховались а отверто говорили, бо кождий має вільний голос, то оба смільчаки утекли, і був уже спокій.

 

О. Теофиль Горникевич з Гозїєва, секретар зборів.

 

З Бережан під днем 17 н. ст. лютого пишуть нам:

 

Дня 16 н. ст. лютого зібрали ся в домі д-ра Чайківского в Бережанах делєґати руских повітових комітетів. Рівночасно явила ся поважна депутація руских селян з Рогатинщини, котрі енерґічно допоминали ся, щоби им поставити на кандидата адвоката д-ра Чайковского, а заразом запротестувала словами о. Боднара з Свистїльник против неправильного вибору делєґатів: о. Билинкевича з Курапотник і о. Чировского. О. Билинкевич зумів повести справу так, що засїданє делєґатів, помимо протесту деяких делєґатів, відбуло ся тайно. По такій ухвалї випрошено всїх селян і интеліґенцію до делєґації не належачу з канцелярії а остали самі делєґати.

 

Зголошено кілька кандидатур. Між инчими о. Навроцкій зголосив кандидатуру д-ра Чайковского; п. Жегестовскій начальник суду з Підгаєць зголосив кандидатуру свою; о. декан Макогоньскій зголосив кандидатуру ректора о. Бачиньского, д-р Чайковскій відчитав лист о. Джулиньского в котрім він мотивував зголошенє своєї кандидатури. Лист сей дословно такій:

 

"Високопочтенний Господине Меценате!

 

Осміляюсь на Ваші руки переслати моє зголошенє ся о кандидатуру на крісло посольске до думи державної і просити о ласкаве предложенє Світлому Собранію. Дуже жалую, що не могу лично явитись, так як скорше могли бисьмо ся порозуміти.

 

"На тім зголошеню моєї кандидатури до обох повітових комітетів, ограничаєсь цїла моя дїяльність. Що дальше має статись, цїлковито не гадаю тим журитись. Довідуюсь, що має бути множество кандидатів, а кандидатура о. ректора Бачиньского має бути запевненою. Мушу Вам признатись що єдино добро і дальшій розвій моїх народних видавництв приневолив мене убігатись о то посольство. С печатнею маю безконечно много клопотів. В Бережанах було зле, ві Львові єще гірше і нераз щось такого вложать, що аж за голову потреба взятись. Довідуючись з Дѣла, що і Ви кандидувати наміряєте. Щасть Боже! буде нас більше. Хотяй будемо може суперниками, але я такой надїюсь, що колибисте пішли до Відня, певно виробили для мене концесію на печатню в Лапшинї. Менї ся видить, що тоє собраніє єще за вчасно устроєно; ситуація єще не виклярувалась; в прочем політика не моя річ.

 

"Поручаюсь Вашой памяти і жичливости, остаю ся с глубочайшим почтенієм нижайшій Джулиньскій. Лапшин 15 (2) 1891."

 

Против кандидатури ректора о. Бачиньского виступили сильно два священики, д-р Чайковскій і оден поважний селянин з Підгаєцкого. — Відтак поставив о. Билинкевич интерпеляцію до д-ра Чайковского: чи він яко посол буде підпирати етімольоґію чи фонетику, котра єсть для Русинів згубною, а о. Чировскій додав, що хто уміє фонетику, той не знає прочитати апостола. Честним интерпелянтам дісталась порядна відправа від ч. господаря Содомори, а д-р Чайківскій запевнив интерпелянтів, що у віденьскім парляментї нїколи не буде бесїди про фонетику анї про термінольоґію руску. Впрочім признав ся сей кандидат, що він не займав ся фільольоґією до тої степени, щоби міг відповісти, котра правопись лїпша, а по єго гадцї се пусте, хто як пише, коби лише мав руске серце та здоровий мозок. Кандидат заявив, що єму передовсїм, — не сходячи з ґрунту національного — лежить на серци матеріяльний і моральний добробит нашого хлїбороба, котрий єго послом мати хоче. — П. Жегестовскій піднїс, що належить до народовцїв і яко такій єсть знаний.

 

Приступлено до голосованя над кандидатами. Д-р Чайківскій видячи, як фракція "обєдинителїв" — против него заїло виступає, предложив, щоби всї згодили ся на кандидатуру п. Жегестовского, а він єму уступить. Але се нїчого не помогло, бо голосовано чотири рази — і нїхто більшости не дістав, а помимо того, що о. Макогоньскій цофнув кандидатуру о. Бачиньского "обєдинителї" давали на него кождого разу по чотири голоси. — Все то завдячити належить оо: Билинкевичеви і Чировскому, котрі так само як уміли вибрати себе на делєґатів против волї народу, і тут уміли розбити солідарність делєґатів. Огірчені тим селяне стали просити п. Жегестовского, щоби уступив д-ру Чайковскому, бо они лише єго хотять мати послом, а і судью мало знають. Однак було все на дармо бо п. Жегестовскій уступати не хотїв. Огірченє страшне, а о. декан Стеткевич заявив що ще такого розладу не затямив.

 

Того самого дня відбув ся зїзд ширшого повітового комітету в радї повітовій, на котрий запрошено поважне число Русинів. Кандидатів зголосило ся кількох, між ними п. Заремба і д-р Чайківскій, котрого наміренєм було — щоби уникнути деморалізації сельского люду — допровадити до компромісу.

 

Д-р Чайківскій забравши голос, висказав предметово погляд на наші оплакані відносини краєві, на загиренє власности земскої, злий стан економічний, брак просвіти люду, і теплими словами взивав Поляків до згоди. "Я не розумію тої згоди так, щоб я мому противникови мав цїлу заскаржену претенсію з коштами заплатити. Коли у вас, панове, щира згода на думцї, то мусите з ваших жадань де-що опустити. Виречіть ся польщеня нашого народу; виречіть ся відновленя Польщі историчної, бо се утопія. Ви би мусїли ceteris paribus вести політику заборчу, а тая політика вам найбільше дала ся в знаки, коли вашу вітчину розпайовано. Ви будуйте Польщу етноґрафічно-національну — до такої працї щасть вам Боже! Хоть ми слабші, ми перші подаємо вам руку до згоди. Коли єї приймете щиро, будемо як два брати працювати над добром нашого краю, — коли-ж відкинете єї, то ми нашу руку з жалем цофнемо, але другій раз єї не простягнемо, а ви того колись жалувати будете..."

 

Бесїда д-ра Чайковского зробила дуже добре вражінє, всї ґратулювали бесїдникови і се впровадило зібраних в щирий настрій. Відтак наступили интерпеляції. На интерпеляції в справі податку ґрунтового і реформи податку взагалї, додатку конкурентного і т. п., дав д-р Чайківскій вдоволяючу всїх відповідь з свідомостію річи. Дальше заявив, що в справах дотикаючих интересів краю може ити згідно з "колом" польским, з Поляками, як то сказано в ухвалї польского центрального комітету, — але деякі Поляки казали, що сего за мало і домагали ся від кандидата, щоби безусловно вступив до "кола" польского. Д-р Чайківскій відповів, що за нїяку цїну такого приреченя не дасть, тим більше, що не знає, яке то "коло" буде, бо єсли-б оно було таке, як до тепер, то Русин вступаючи до него, стратив би характер посла руского, а инчим послом интерпельований не хоче бути. Инша річ, сли би в радї державній витворило ся "коло" галицких послів, котрі би взяли собі за мету: дбати о интереси краю, — до такої репрезентації він міг би вступити. [Додати треба, що ті интерпеляції були дуже томлячі, бо крутили ся заєдно коло того, о чім кандидат сказав, що зобовязати ся не може.]

 

Відтак виступав з бесїдою дотеперішний посол п. Заремба. Говорив коротко та самими фразами, а відповідаючи д-ру Чайковскому, заявив, що член "кола", сли не хоче над чим голосувати, — wychodzi na dwór...

 

Зараз по тім приступлено до вибору тїснїйшого комітету з 16, до котрого війшли по рівній половинї Русини і Поляки. Позаяк комітет той (засїданє було о 5 годинї) заявив, що найбільше шанс має кандидатура д-ра Чайковского, і се дано яко информацію трем делєґатам [маршалок Вольфарт, Вольскій і о. Кордуба] до комітету окружного, то розпочали ся поновно интерпеляції, щоби д-р Чайківскій зобовязав ся вступити до "кола". І тут заявив интерпельований, що такого зобовязаня не дасть, а сли би Поляки ставили єму се яко conditio sine qua non, то нехай забудуть о єго кандидатурі. За д-ром Чайковским вступили ся деякі Поляки, як кс. Солецкій, д-р Цавдерер і Вольскій, однак другі таки конечно напирали, щоби вступив до "кола" польского. Тогді відозвав ся проф. Санат: "Я бачу, панове, що ви умисне ставите рускому кандидатови такі условія, бо в засадї не хочете єго приймити". Поляки заявили, що они хотять щиро поступати та хотять мати ґарантію, що посол, котрого они поставлять не пійде у Відни з централами против Поляків. Доперва д-р Цандерер списав свої постуляти в дусї ухвали центрального польского комітету і так дискусія скінчила ся.

 

Єсли то не підступ Поляків — а о якійсь нещирости можна вносити з сего, що деякі напирають на те, щоби кандидат-Русин вступав до "кола польского" (чого навіть центральний комітет польскій не вимагає), — єсли се, кажемо, не підступ з сторони Поляків, то в нашім окрузї вибори пійшли би першій раз без деморалізації народу — жаден хрунь анї би понюхав ковбаси при сих виборах..."

 

Під днем 19 н. ст. лютого пишуть нам з Бережан:

 

"Якійсь злий дух повіяв на наші відносини провінціональні. Нинї можемо напевно сказати: finita la comedia в справі угодовій з Поляками в нашім повітї. Як уже звістно, бережаньскій комітет повітовий, зложений на половину з Поляків і Русинів, вибрав на подобу других комітетів трех делеґатів до комітету окружного. На делєґатів вибрано: маршалка Вольфарта, віцемаршалка Вольского, і о. Кордубу. Делегати всїх трех повітів мали зїхати ся до Бережан на день 19 н. ст. лютого о годинї 11-ій рано. І дїйстно, в своїм часї всї позїздили ся, але замість зійти ся до ради повітової, зійшли ся до мешканя нотаря Вольского. О. Кордуба чекав в радї повітовій до 1-ої години ще з одним делєґатом рогатиньским. Потім прислано там по рогатиньского делєґата, щоби явив ся у п. Вольского, О. Кордубу виелімінувано від тої наради, хоч се був оден на девять і не міг би пп. Поляків переголосувати...

 

"Рускі члени того утраквістичного комітету уважаючи в тім поступованю польских менерів обиду, відказали ся демонстративно від дальшого удїлу в нарадах того спільного комітету. З цїлої тої акції видно, що польскі шовіністи підступно зложили утраквістичний комітет, щоби за руским параваном перевести кандидата свого.

 

"Яко кандидатами предложено центральному комітетови польскому маршалка Вольфарта, Іосифа Мілиньского, дуже поважаного властителя Гелєнкова і Теофіпільки, та й селянина Маковича з Підгородя з-під Рогатина. Додати треба що п. Мілиньскій заявив кільком людям, що єму анї не снило ся кандидувати і що нїкого не уповажнив єго кандидатуру підносити. Що до Маковича, то се першій аґітатор польского комітету при кождих виборах — ну, і робить на тім добрі інтереси. — Пана Зарембу, дотеперішного 3/4-річного посла, пущено в відставку — перейшли над ним до порядку дневного."

 

Зі Стрия:

 

Стрийскій комітет виборчій запрошує сим Честних Виборцїв всїх трех повітів на передвиборчі збори, котрі відбудуть ся в четвер дня 26 н. ст. лютого о год. 2-ій по полудни в сали "Руского Касина" в Стрию.

 

На зборах тих представить ся Честним Виборцям кандидат руского комітету Вп. о. Иван Озаркевич, парох з Болехова.

 

Просить ся о як найчисленнїйшу участь!

 

Від стрийского руского комітету виборчого.

 

Савин Теодорович, предсїдатель.

Алекс. Бобикевич, секретар.

 

З Станіславова пишуть нам:

 

На зборі делеґатів комітів повітових округа виборчого Станіславів, котрий відбув ся в сей четвер с. є. 19 н. ст. лютого в Станіславові, явило ся над 10 священиків, — між ними о. архипресвитер Фацієвич — і над 40 селян, самих свідомих справи. З Надвірняньского не явив ся майже нїхто.

 

З-першу поставили зібрані одноголосно кандидатуру Преосв. єпископа Пелеша і сейчас вислали до него депутацію. Однакож Преосвящений не схотїв приняти предкладаного єму мандату, а депутація, вернувши, зборови се обявила. Тогдї прийшло до вибору між двома, зголосившими свою кандидатуру, с. є. о. Корн. Мандичевским і судьєю Кл. Воляньским. Підносили ся голоси против о. Мандичевского, тому, що він помимо письменного візваня не явив ся перед виборцями з справозданєм из своєї дїяльности. Но конець-кінцем не рішено ся за жадною кандидатурою. Именно мовчанє селян давало много до мисленя. Однак постановлено на-ново скликати збір виборцїв на слїдуючій четвер с. є на 26 н. ст. лютого, на котрий ухвалено запросити кандидатів, щоби виповіли свою політичну сповідь.

 

Недостаткови децизії наилучше зарадив би Головний комітет виборчій у Львові, коли б поставив сам кандидата, котрий би відтак виборцям на згаданім зборі в Станіславові представив ся і політичну сповідь висказав. — У.

 

З Жидачева одержали ми друге письмо з описом віча в Жидачеві дня 18 н. ст. лютого, з котрого, в доповненю уміщеного вже справозданя, подаємо деякі дати:

 

"Кандидат на посла з округа Стрий-Дрогобич-Жидачів Впов. о. Ив. Озаркевич виступив з довшою бесїдою і говорив поважно, патріотично і з жаром молодечим. Коли-б не интереси "обєдинительскі" — то нїхто не міг і не повинен був виступити против о. Озаркевича, бо о. Озаркевич не будучи послом соймовим, не брав прецїнь участи в витвореню нової ситуації, против котрої "обєдинителї" так горлають на всїх зборах, баламутячи нарід, бо очевидно не о проґраму Романчука им ходить анї о спосіб виголошеня єї, але о интереси "обєдинительскі", о интереси тих, котрим служать львівскі — як их назвав пок. Ст. Качала — "юрґельтники". З чувством глубокого сожаліня глядїли ми на купу збаламучених селян під командою о. Савюка з Заболотовець, котра уставилась близько презідії, щоби "горлати"...

 

З тої то купи вийшла опозиція против о. Озаркевича, опозиція негідна, несовістна. З тої то купи висунено якогось селянина (навіть з чужого округа виборчого), котрий сказав, що нїби-то "о. Озаркевич немічний старець, а нам треба молодих сил", с тої то купи "великій бесїдник" Ґренджола почав свою бесїду: "Є люде й людиска, є попи й пописка" і звернув на кандидата, що "старий хлїб плїснїє" — тілько-ж нї одному нї другому бесїдникови обурений нарід не дав докінчити... Се найкрасша сатисфакція для о. Озаркевича! Що тілько не збаламучене "обєдинителями", все то щиро стоїть за ним. По зборах, коли предсїдатель о. Сїнгалевич зійшов з трибуни, вискочив на ню о. Савюк і заинтонував Ґренджолї "многая лїта!" — взяв за високо, тяг аж упрів, підкомендні єго не могли так високо підтягнути, а загал селян і міщан висвистав і перекричав тото "многая лїта"... Чого-ж ще більше треба?...

 

З Бучацкого пишуть нам:

 

"В Тростянцях повіту бучацкого, розписані були правибори на 18 с. м. на 9 годину рано. В ночи з 17-го на 18-го межи годиною 1-ою а 3-ою по опівночи приїзджає комісар виборчій п. Лянґе з писарем Примаковским, кличуть двох чи трех своїх господарів і в порозуміню з війтом Иваном Яцишиним, перепровадили правибори. Зворушенє межи народом страшне. Три поважні господарі, з жалобою покритою 60 підписами, поїхали до староства бучацкого. Якій буде результату, не знати."

 

З Золочева пишуть нам:

 

"В нашім повітї переводять ся правибори дивно. Делєґати уживають всяких средств, щоби вибрати таких виборцїв, як коли-б ишло о вибір не Русина, але якого Поляка, зненавидженого Русинами. В Білім Камени, Сасові, Поморянах, Струтинї, Городилові, Жуличах, перефорсовано на виборцїв — в місточках жидів і Поляків, а по селах війтів і скарбових слун. Всюди внесено протести... Люде нарікають... Навіть по тих селах, де голоси певні для кандидата Русина-народовця, не відбувають ся правибори як слїд... За кандидаток "Русскої Ради" о. Костецким велика аґітація, і то, як загально говорять, не на сухо..."

 

[Дѣло, 21.02.1891]

 

Головний рускій комітет виборчій на засїданю з дня 22 н. ст. лютого приняв резиґнацію п. Іосифа Кульчицкого, по мисли нових заявлень комітетів повітових затвердив і поставив:

 

О. Николая Галущиньского, пароха из Звиняча, кандидатом на посла з округа Бучач-Чортків.

 

Посол Poманчук одержав з Долини слїдуюче письмо:

 

Високоповажаний Пане!

 

Збори "Народной Ради повітової в Долинї" а заразом Збори передвиборчі, в узнаню великих заслуг, положених около нашої Матери Руси, посилають Тобі, Достойний Мужу, слова признаня і повного довірія, а годячись на проґраму виголошену в соймі, ставлять з одушевленєм, одноголосно Вашу кандидатуру на посла до ради державної в нашім окрузї.

 

В Долинї дня 19 н. ст. лютого 1891.

 

О. Лев Левицкій, декан перегиньскій. — о. Теофиль Горникевич, декан болехівскій. — о. Іоан Головкевич, приходник з Спаса. — о. Игнатій Мулик з Илемя. — о. І. Щуровскій з Струтина вижного. — о. Т. Павлюк з Рожнїтова. — о. І. Заячківскій з Лопянки. — о. Т. Горникевич з Гозїєва. — Иполит Шелиньскій, бурмістр, Михаїл Витвицкій, заступн. бурмістра, Лев Витвицкій, секретар, Красовскій Іосиф І. асесор громади Долини — [і многі міщане з Долини та господарі-селяне з Ракова, Грабови, Надїєва, Лопянки, Погорільча, Струтина, Спаса і других.]

 

З Камінки пишуть нам:

 

Комітет польскій повітовий в Камінцї зрік ся ставляти кандидатуру Поляка і згодив ся, так само як рускій комітет повітовий, на кандидатуру п. Олександра Барвіньского. За спільним порозумінєм ухвалено скликати на день 26 н. ст. лютого передвиборчі збори в Камінцї, на котрих наш кандидат зможе стати перед виборцями н датись им пізнати.

 

М. Цегельскій, предсїдатель комітету.

 

Кандидат на посла з округа Бережани-Підгайцї-Рогатин д-р Андрій Чайківскій стає перед виборцями: в Рогатинї дня 25 и. ст. лютого (в середу), в Підгайцях дня 26 н. ст. лютого (в четверг), в Бережанах дня 27 н. ст. лютого (в пятницю) всюди о годинї 11-ій в сали ради повітової.

 

З Підгаєць одержали ми слїдуюче:

 

Оповіщенє:

 

По мисли рішеня комітету повітового з дня 5 н. ст. лютого, скликуємо на четвер дня 26 н. ст. лютого збір виборцїв до Підгаєць, де представить ся кандидат.

 

Членів комітету просимо, щоби повідомили о тім виборцїв в своїх громадах.

 

Від комітету повітового в Підгайцях.

 

Ил. Стеткевич, предсїдатель.

 

Корн. Дудикевич, секретар.

 

З Львівского пишуть нам:

 

Сими днями розіслав п. Давид Абрагамович своє посольске справозданє та відозву до громад і обшарів двірских, щоби при надходячих виборах лише на него голосувати. Знов здає ся в-друге в своїм житю заговорив пан з Семенівки до нашого народу по руски, — але яка то покалїчена бесїда польскою мішаниною! Знов закадив собі сам в згаданім печатнім справозданю таким тиміяном самохвальби про свої величезні заслуги, положені около хлопских интересів в радї державній, що певно від сеї хвальби та чванливости самому справоздавцеви закрутило ся в голові, — а все обертає ся около податків та екзекуції. Однак ми селюхи, котрих интереси так "красно" заступає наш львівскій посол, раді би знати, чому він не стоїть за тим, щоби тягари конкуренційні на школи і церкви та будинки приходскі були рівно розложені на громаду і двір, лише йде разом з панами та звалює все на хлопів, до котрих так тепер присуває ся? чому він був в соймі за відобранєм громадам права презенти учителїв? чому не підпер руских послів, коли они в соймі домагали ся руских шкіл? Ба, він любить хлопскі голоси, любить засїдати на посольскім кріслї призначенім для хлопского заступника, але хлопа, єго домагань, єго бідноти, єго кривди, єго слїз і плачу, він не чує і не бачить... Серед паньского гурту, в хороших паньских палатах, серед достатків та вигоди єму навіть і не спить ся нїколи хлопска біда та гризота. Для того, пане Давиде, покиньте заступництво хлопских интересів! Ми пошукаємо собі між собою такого, котрий з нами разом горював та бідував, котрий знає наше житє і нашу долю та лїпше зможе і схоче обстати за нами, нїж ви! Та й ще одно: пан Давид при кінци свого справозданя навіть згадав нїби щось нїби нїчо про руску справу, наплїв щось про Високопр. о. митрополита: що виголошена митрополитом бесїда в соймі буде для него наукою. Добре! коли пан Давид респектує нашого митрополита, то повинен респектувати і руску проґраму народну, котру підписав цїлий наш рускій галицкій епископат, — а коли ся проґрама має у него яку увагу і значінє, то і заступники руских владик, засїдаючі в рускім головнім комітетї, не будуть у него без значіня... А власне заступник Преос. еп. Пелеша в головнім комітетї рускім — о. Михайло Карачевскій поставленим кандидатом на посла з округа Львів-Яворів-Городок. Отже нехай п. Давид кандидує з більших посїлостей, а сей округ сельскій нехай полишить о. Михайлови Карачевскому, а тим дасть найлїпшій доказ, що добро селян лежить єму дїйстно на серци. Я ручу, що за се дїло буде єму нарід всїх трех повітів більше вдячний, нїж за се, єсли, виступивши до борби з нашим народним кандидатом, через своїх попличників буде роздувати вражду. Впрочім, коли п. Давид вже скликував передвиборчі збори до Львова, годило ся було запросити на ті збори ширшій круг людей, а не тілько своїх заушників, котрі навіть на священиків уїдали... П. Давид в такім случаю міг був почути де яке правдиве слово і про себе... Нїхто засвіченої свічки не прикриває горшком, але ставить на стіл, щоби всїм світила — каже Христос, — а ви що? ви бояли ся, щоби вам хто не сказав: ми не хочемо вашого заступництва! уступіть місце другому! V.

 

З Яворівщини одержали ми вчера телеграму такого змісту:

 

"Комітет запрошує виборцїв повіту яворівского на четвер пополудне до Яворова на нараду виборчу."

 

Зі Щирця:

 

Виборцї повіта львівского, Всечестні Отцї духовні і Дорогі братя Селяне!

 

Щоби обговорити і нарадити ся, як вам належить перевести вибір посла поставленого через центральний комітет рускій на округ Львів-Городок-Яворів, скликуємо Вас на раду до Щирця в суботу 28 н. ст. лютого о годинї 1 по полудни до дяківки коло церкви міскої.

 

На нараду прибуде наш кадидат крилошанин о. Михаїл Карачевскій, тож будемо могли предложити єму наші жаданя і потреби.

 

Кождий, кому добро сельского народу лежить на серци, хто признає, що интереси того люду відчуває, розуміє, і зуміє боронити тілько наш рускій кандидат а не иншій, най прибуває в суботу до Щирця!

 

Комітет передвиборчій щирецкого округа судового.

 

В окрузї Гусятин-Теребовля кандидатура о. Богоноса, поставлена більшостію голосів комітету гусятиньского, не має шанс і длятого можна сподївати ся, що з рускої сторони буде там поставлена инча кандидатура.

 

З того округа одержуємо вісти з жалобами, що правибори відбувають ся там незаконно. В однім селї (Б) комісар виборчій взяв голоси від священика і кількох громадян, а потім від кількох жидів і людей від двора зависимих, а дальших голосів брати не хотїв, подиктував писареви: "Głosowanie zamknięto bez względu nа ilość głosów" і в 10 мінутах скінчив голосованє. Коли священик звернув увагу п. комісаря на те, що правибори відбулись незаконно, п. комісар відповів, що можна вносити протести до староства, до намістника і до міністерства справ внутрішних...

 

З Бучача: Рускій повітовий комітет виборчій в Бучачи має честь запросити Всеч. Виборцїв на день 25. н. ст. лютого на годину 2-гу по полудни до Манастириск, а на день 26 лютого на годину 2-гу по полудни до Бучача (до готелю Векслєра), щоби вислухати промови кандидатскої нашого кандидата о. Николая Галущиньского. Від руского повітового комітету виборчого.

 

Бучач 21. лютого 1891.

 

О. Юліян Левицкій, предсїдатель комітету.

 

З Чортківского пишуть нам:

 

В окрузї Бучач-Чортків комісарі виборчі переводять правибори в многих місцевостях неправильно. З між многих фактів подаємо лише що-найяркійші:

 

В Тростянцях коло Устя зеленого комісар Лянґе замість перевести правибори о годинї 9-ій рано дня 18 н. ст. лютого перевів по опівночи на 18 лютого в присутности трех людей. [О тім уже було ширше в 32-ім числї "Дѣла".]

 

Покривджені громадяне вислали зараз депутацію зложену з 5 господарів до ц. к. староства в Бучачи [пять миль дороги] а рівночасно віднеслись телєґрафічно до ц. к. намістництва. Ц. к. староста бучацкій не вислухав депутації.

 

В чортківскім судовім окрузї в громадах по-над Серет і при трактї з Бучача до Чорткова переводив правибори не-урядник староства Чаплиньскій (попович). В Слобідцї джуриньскій при голосованю дня 19 н. ст. лютого Віцко Тимків дістав першій раз 24, другій раз 16 голосів а Тимко Фабіян першій раз 16, другій раз 9 голосів, — а комісар п. Чаплиньскій оголосив виборцем не Віцка Тимкова, але Тимка Фабіяна! — В Джуринї (власности ґр. Воляньского, пущеній в посесію жидови Дувидови Гіршгорнови, через котрого люде дуже страждають) явив ся комісар п. Чаплиньскій того-ж дня на годину 3-ю пополудни; на той час прибув тогдї також жандарм і ксьондз Банах з Слобідки, великій ненавистник Русинів, а в канцелярії громадскій явив ся також посесор Гіршгорн. Громада Джурин дає трох виборцїв. Почалось голосованє, а громадска партія, для контролї, списувала голоси, рукою господаря Григорія Цепенди. Після запису контрольного, котрого оріґінал буде предложений ц. к. намістникови, дістали: Яким Квасниця 44, Софрон Сисак 42, Тадевко Чапор 42 голоси; дальше: Дувид Гіршгорн 27, війт Гринь Блаженька 21, Иван Коцюк 17, Петро Колївошка 3, Никола Стадник 1 голос. А комісар оголосив виборцями: Гіршгорна, війта Блаженьку і Ивана Коцюка! Що дїялось по тім оголошеню результату голосованя, не подаємо, бо ц. к. прокураторія певно би сконфіскувала. Покривджені громадяне внесли протест до ц. к. староства.

 

В судовім окрузї будзанівскім переводив правибори комісар теребовельскій Винярскій. Там була тенденція — вибирати війтів.

 

Поляки а особливо двори розвинули пекольну аґітацію за кандидатом польским ґр. Воляньским. Гроші вже в ходї...

 

[Прим. Ред. Ц. к власти правительственні повинні докладно розслїдити факти, наведені в нашій дописи, і єсли сконстатують урядово правдивість их, повинні сейчас наказати перевести в Тростянцях, в Слобідцї і в Джуринї нові правибори. Правибори в Слобідцї і Джуринї переводив не-урядник староства, — тож може бути, що або не знав права виборчого, або помилив ся, а фальшиве оголошенє результату виборів мусїло викликати велике розяренє серед виборцїв.]

 

В справі кандидатури д-ра Петра-Казимира Осташевского-Бараньского в окрузї Самбір-Турка-Старе місто-Рудки містить нинїшний Kurjer Lwowski слїдуюче письмо з Самбора:

 

"Дня 19 с. м. відбуло ся в Самборі засїданє ширшого комітету в справі вибору посла до ради державної з курії громад сельских, на котрім представив ся яко кандидат п. д-р Петро-Казимир Осташевскій-Бараньскій. В своїй промові представив він, що горить охотою прислужити ся краєви; що лише за-для того посвятив ся дневникарству, хоч він в силї добити ся лїпшого становища; що весь дохід из своїх двох сїл, які має в золочівскім повітї, обертає на ті "шмати" (с. є. на Dziennіk Polski), та що лише спонуканий чувством "miłości dla ludu" старає ся о мандат; вкінци сказав, що то він власне єсть автором угоди порозуміня межи Поляками а Русинами народовцями. [То раз уміє брехати!]

 

Член комітету, Иван Баранецкій, висказав своє здивованє, що п. Осташевскій-Бараньскій, будучи автором угоди польско-рускої, виступає яко контр-кандидат поставленого Русинами-народовцями кандидата п. Телишевского, і в довшій острій промові спротивив ся кандидатурі п. Осташевского-Бараньского.

 

На кілька интерпеляцій, поставлених членом комітету п. Бережницким, а именно: в якій спосіб погодить кандидат свої погляди, висказувані в Dziennik-y Polsk-ім — а не прихильні рускій справі — з интересами Русинів, котрі майже виключно замешкують виборчій округ? — як глядить на угоду польско-руску, котрої, як сам виразив ся, єсть автором? — чи, будучи міщанином, знає відносини, жаданя і бажаня селян? — чи убігає ся о мандат посольскій виключно і справдї з охоти прислужити ся для тої кляси людности, чи може лише для цїлей партійних, личних, або щоби винести себе на яке становиско, до чого мають послужити єму хлопскі плечі? — відповів кандидат, що він виховав ся під соломяною стріхою, у бідного шляхтича, що живив ся бараболями і знав, що то значить біда, — що отже интересів сїльскої курії потрафить боронити, — а що-до згаданої угоди польско-рускої, то кандидат жадної угоди не знає і жадної угоди не було!

 

При голосованю одержав Осташевскій-Бараньскій 14 голосів польских, а присутних було 26 членів комітету.

 

Кандидатура п. Осташевского-Бараньского викликала межи Русинами велике огірченє. Один з членів комітету, п. Иван Баранецкій виступив зараз з комітету, девятьох комітетових відтягнулось від голосованя, а Иван Михас, котрий на вічу так завзято виступав потив москвофілів, тепер заявив, що як п. Осташевскій-Бараньскій не відкличе своєї кандидатури, то він получить ся з москвофілами. Супротив такого стану річи єсть можливо, що з урни виборчої вийде Антоневич…

 

Яку опінію має п. Осташевскій-Бараньскій у Львові, видко з голосів, які відзивались о нїм на зборах виборців львівських в ратуши, на котрих вчера ставав бувшій посол до ради державної д-р Леваковскій. Коли на тих зборах редактор Prac-і п. Данилюк сказав: Ми не анальфабети, котрим безчельно може накидати ся першій лїпшій морально збанкрутований керманич публичної опінії півурядової! відозвались голоси: То Dziennik polski, то Осташевскій-Бараньскій! Коли відтак той сам п. Данилюк докоряв пoc. Щепановскому за то, що той мовив, що в Галичинї не дасть ся завести загальне право голосованя, бо там єсть аж 78% анальфабетів, і сказав: "Чого-ж стає там, де тілько анальфабетів — а именно в Турцї, Старім містї, Самборі і Рудках — єго аґітатор двох имен і двох назвищ Петро Казимир Осташевскій-Бараньскій, редактор Dziennik-а?" — то загреміли в сали голоси: "То встид! то ганьба! То була би кара Божа для селян!"

 

З Ярославщини пишуть нам:

 

Мимо завізваня головного руского комітету не видно доси між Русинами як чешанівского так і ярославского повітів нїякого живійшого руху в виду зближаючої-ся важної хвилї виборчої. В Чешанівскім як читаємо в часописях, мав завязатись повітовий комітет, но сей не порішив ще остаточно, хто має бути кандидатом до ради державної. Доходять однак до нас вісти, що в Сїнявщинї підносять кандидатуру тамошного судьї повітового п. Володимира Мандичевского, і то кандидатуру піднесену по більшій части селянами — Русинами і Поляками. А що більше, зачуваємо, що і декотрі интеліґенти Поляки прихильно відносять ся до особи кандидата. Ми, о скілько могли довідатись, що-до особи п. Володимира Мандичевского скажемо, що має се бути личність дуже популярна в околици, при тім чоловік з характером, не цураючій ся нї своєї народности, нї церкви. Коротко сказавши, кандидатура п. Мандичевского єсть в Ярославщинї популярною. Не знаємо, як повіт чешанівскій віднесесь до ставленої нами кандидатури, але думаю, що зі взгляду на недалекій уже речинець виборів повинен комітет чешанівскій добре застановитись над нею і, порозумівши ся з комітетом ярославским, віднестись до головного комітету руского у Львові о затвердженє кандидатури п. Мандичевского. Уважаймо, щоби так важна хвиля в житю політичнім не заскочила нас неприготованих і щоби потім о нас не казали, що ми Русини вже зрекла ся впливу на ті два підмазурскі повіти.

 

Від п. Юліяна Несторовича з Перемишля одержуємо слїдуюче письмо:

 

"В Перемишлї дня 20/2 1891.

 

Ваше Благородіє Господин Редактор!

 

На кореспонденцію з Жолкви, поміщеною в н-рі 27 Вашої часописи, заявляю, що я не кандидую на посла до думи державної в сокальско-равско-жолковскім повітї, а поміщеніє мене в числї соубігателей о тот мандат может полагати лиш на ошибочнім вирозумінію моєї дописи до повітового комітета предвиборового, о чем можна пересвідчити ся у предсїдателя того-ж комітета ВБл. Г. Д-ра Дрималика. Для исправленія предлежащого недоумінія прошу о заміщеніє мого заявленія в своєї часописи і приняти вираз почтенія, с яким ся пишу.

 

Юліан Несторович, ц. к. надкомисар финансової дирекції.

 

[Прим. Ред. Кореспонденцію з Жовкви, поміщену в 27 ч. "Дѣла", одержали ми від презідії жовківского комітету повітового.]

 

Кандидат христіян з округа міст Коломия-Бучач-Снятин ґр. Едмунд Старженьскій видав відозву до "виборців христіян", в котрій між иншим каже:

 

"Як я вже згадав на загальнім зборі передвиборчім в Коломиї, проґрамою моєю єсть проґрама лївицї нашого сойму, що Русинів уважаю за братів і як братів люблю, і трудитись буду усильно, щоби через увзглядненє всїх их справедливих жадань зникли різницї, роздїлюючі на спільну шкоду два братні народи."

 

З Станіславова доносить нам тамошний комітет виборчій, що проєктоване на 26 н. ст. лютого віче виборче не відбуде ся з причини, що комітет не має певности, чи кандидати за-для надто короткого часу на тім вічу змогли би явити ся.

 

Черновецка Gazeta Polska пише:

 

"Найцїкавійше і загально слїдять всї аґітацію руску і румуньску, горячу але достойну, в окрузї Чернівцї-Садагура-Серет-Сторожинець, де ц. к. старости мають сидїти спокійно, а борба межи кандидатом руским (сов. Винницким) а румуньским (бар. Гормузаким) відбуває ся без нїякої пресії, полишена цїлком лише обом сторонам. Округ сей дає около 400 голосів, з чого випадає на повіт черновецкій 90, на садагурскій 100, на серетскій 106 а на сторожинецкій 90 голосів. Кажуть, що доси шанси румуньского кандидата стоять лучше в повітах садагурскім і сторожинецкім а руского лучше в серетскім і черновецкім. Хто побідить, побачимо, а побіда буде приємна, бо кандидат буде — "вибраний" і в правдивім значіню того слова.

 

[Дѣло, 23.02.1891]

 

Головний комітет рускій у Львові на засїданю з дня 23 н. ст. лютого поставив:

 

11. Наталя Вахнянина, професора рускої ґімназії у Львові, кандидатом на округ Жовків-Рава-Сокаль.

 

12. О. Корнилія Мандичевского, пароха з Надвірни і маршалка ради повітової, кандидатом на округ Станіславів-Богородчани-Товмач-Надвірна.

 

Дальше ухвалив головний комітет рускій поручити руским виборцям з міст Коломиї-Бучача-Снятина кандидатуру ґр. Едмонда Старженьского.

 

Комітет "Русскої Ради" оголосив вчера в "Червоной Руси" пять кандидатур своїх, а именно:

 

1. Василія Ковальского, надвірного совітника з Відня, на округ Жовків-Рава-Сокаль.

 

2. Д-ра Николая Антоневича, професора ґімназії в Перемишли, на округ Самбір-Старе місто-Турка-Рудки.

 

3. Дениса Кулачковского, урядника фінансової прокураторії в Кракові, на округ Калуш-Долина-Бібрка.

 

4. Д-ра Юліяна Геровского, урядника фінансової прокураторії в Инсбруцї, на округ Броди-Камінка.

 

5. О. Михаїла Карачевского, крилошанина капітули львівскої, на округ Львів-Городок-Яворів.

 

Польскій комітет центральний, на основі предложень комітетів повітових, затвердив дальше кандидатури:

 

Ґр. Леона Пининьского на округ Тернопіль-Збараж-Скалат.

 

Францишка Вольфарта на округ Бережани-Підгайцї-Рогатин.

 

Адольфа Підляшецкого на округ Коломия-Косів-Снятин.

 

З Старого міста пишуть нам:

 

Дня 19 н. ст. лютого зібрав ся в Старім містї рускій комітет виборчій [Зібранє числило з деякими гістьми звиж 50 людей] і поставив одноголосно кандидатуру посла К. Телишевского.

 

З Комарна пишуть нам:

 

Заким подамо Вам ширше справозданє из передвиборчого збору, якій відбув ся дня 22 н. ст. лютого в нашім містї, подаємо поки-що менше головні моменти тих зборів:

 

О годинї 4-ій пополудни відкрив засїданє бурмістр п. М. Кос. Виборцїв і правиборцїв явилось до 200. Предсїдателем вибрано о. Бачиньского з Клїцка. О. Бачиньскій представив зібраним прибувшого на той день до Комарна посла К. Телишевского. Потім п. Телишевскій виголосив кандидатску промову, котра зібраних одушевила і всї однодушно поставили кандидатуру п. Телишевского на посла до ради державної.

 

З Турки пишуть нам:

 

В нашім повітї акція виборча розігралась зі всеї сили. Русини — як Русини: нї єдности, нї вирозумілости межи ними. Але за то польскій комітет виборчій веде свою аґітацію на всї застави.

 

Першим і найголовнїйшим аранжером в польскім комітетї являєсь п. Зенон Ґлажевскій, ц. к. практикант концептовий при тутешнім старостві. Той пан, уже не конче молодий, якось не може авансувати, а вже сивіє практикантом... Тепер п. практикант хоче, здаєсь, заслуги собі придбати... А має до того дуже легку нагоду, бо будучи головним членом польского комітету виборчого в Турцї, переводив також яко урядник ц. к. староства правибори виборцїв по селах і так файно списав ся, що майже всюди жидів повибирав. А жиди — то задушевні други пана практиканта.

 

Другим не менше головним аранжером в польскім комітетї єсть звістний п. Брисєвич, почтар з Турки. Той держить портфель касієра каси виборчої і єму з тим найлучше...

 

Старий Мазуриско, пробощ з Турки кс. Мікус, радуєсь також дуже, що гроші на вибір прийшли, і в своїй мазурскій наївности бьє ся перед жидами по кишени і кричить: Habemus papam!

 

Не менше розщибаєсь при агітації з польскої сторони ґеометр евіденційний п. Грабович. Того паниска держали всї тутешні Поляки зі взглядів на народність до недавна — нї за пса нї за барана. А тепер, коли гроші, і то великі, обявились на аґітацію, то. п. ґеометр не уступає в патріотизмі польскім хоть-би й Костюшкови...

 

Правду сказавши, дуже а дуже нужденно заховуються многі панки-Поляки при аґітації виборчій. Но чекайте, панове, правда вийде на верх! Для жидів упала манна від пана д-ра Kazimierza-Piotra Ostaszewskiego-Barańskiego. Гей, гей! тож то ви, панове, придурковаті!

 

З Самбора:

 

Самбірскій рускій комітет виборчій запрошує всїх Честних Виборцїв на збори, котрі відбудуть ся дня 28 н. ct. лютого (в суботу) в Самборі в готели Полякевича о годинї 1-ій пополудни.

 

На зборах сих представить ся Честним Виборцям рускій кандидат п. Кость Телишевскій.

 

Надїємо, що Ви, Честні Виборцї, поспішите як найохотнїйше, щоби пізнати свого кандидата і почути, як він буде Вас заступати в радї державній!

 

Від руского комітету виборчого в Самборі.

 

О. Ник. Боберскій, предсїдатель.

Ив. Бережницкій, секретар.

 

З Жовкви пишуть нам:

 

На зїздї повномочників повітових комітетів, скликаних жовківским комітетом т. зв. "независимим", не могло прийти до згоди що-до вибору кандидата. "Тверді" підпирали кандидатуру сов. Ковальского, а всї з Сокальщини стояли твердо при кандидатурі проф. Вахнянина, доказуючи, що єго кандидатура і симпатична і найбільше може мати шанс. Таким способом в нашім окрузї будуть аж три кандидатури: кандидата "твердих" з Равщини і Жовківщини взглядно "Русской Ради" — сов. Ковальскій; кандидат Сокальщини і Русинів-народовцїв в окрузї, взглядно "Народної Ради" — проф. Н. Вахнянин, і третій ще кандидат о. декан Брилиньскій з Жовтанець.

 

Від проф. Наталя Вахнянина одержуємо слїдуюче письмо з просьбою о уміщенє в "Дѣлї":

 

"Високоповажаний Пане Редакторе!

 

Прошу сих кілька стрічок умістити ласкаво в найблизшім числї Вашої многоцїнної часописи.

 

Патріотам Русинам, именно повітів Сокальского і Белского, як і приятелям моїм з Равщини та Жовківщини, котрі поставили мою кандидатуру посольску до ради державної в окрузї виборчім Жовків-Рава-Сокаль, складаю сим щиру подяку за труди, яких доложили, щоб тую кандідатуру піддержати.

 

Рівно дякую і Головному комітетови рускому, що на засїданю дня 23 н. ст. лютого зволив кандидатуру мою на згаданий округ виборчій потвердити.

 

Однакож в виду того, що в тім окрузї виборчім випливуло в часах послїдних дуже богато кандидатів і що одна сторона поставила кандидатуру о. Іосифа Брилиньского, — я відступаю рішучо і невідклично від моєї кандидатури і прошу умильно приятелїв і одномишлеників моїх, щоби були ласкаві віддати свої голоси при грядучих виборах в користь того кандидата, на котрого голосувати велить им совість і добре понятий интерес народу руского.

 

Прошу при тім приняти глубоке моє поважанє, з яким остаю для Вас, Високоповажаний Пане Редакторе, слуга Ваш — Наталь Вахнянин."

 

До письма сего, для поясненя справи, мусимо додати з нашої сторони ось-що:

 

Як тілько рознеслась вість про нові вибори до ради державної, витворив ся в окрузї виборчім Жовків-Рава-Сокаль дїйстний вавилоньскій хаос що до кандидатур. Сокальщина, де проф. Вахнянин тїшить cя великою і щирою симпатією від послїдних виборів до сойму краєвого майже у всїх патріотів руских, — тая Сокальщина поставила зараз з-разу кандидатуру проф. Вахнянина. На зібраню делєґатів Сокальщини на дни 16 н. ст. лютого порішено офіціяльно кандидатуру проф. Вахнянина 12 голосами против 2.

 

Однакож против кандидатури сеї поставили сторонники "Ради Русскої" рівночасно кандидатуру сов. Ковальского. Відтак завязав ся т. зв. "независимий" комітет передвиборчій з Жовкви під проводом д-ра Дрималика. До сего комітету зголосили свої кандидатури до дня 14 лютого слїдуючі личности: сов. Вас. Ковальскій, проф. Нат. Вахнянин, о. Іосиф Брилиньскій, о. д-р Іосиф Черлюнчакевич (бувшій професор теольоґічного факультету університетів львівского і краківского), п. Юліян Несторович з Перемишля і о. Вас. Чернецкій з Сїльця белского. Комітет жовківскій відбув дня 18 н. ст. лютого тайне засїданє враз з делєґатами других повітів в справі порішеня кандидатур. Ухвали своєї комітет той не оголошував, однакож мимо того стало явно, що до даввих кандидатур прибула ще нова, сема кандидатура — д-ра Короля.

 

З другої сторони знов розвинено акцію виборчу в користь о. Іосифа Брилиньского з Жовтанець.

 

Головний комітет рускій однодушно заявив ся за кандидатурою проф. Вахнянина і всїми силами рад був єї піддержати. Центральний комітет не міг навіть зробити инакше. Кандидатура проф. Вахнянина була не лише симпатична для виборцїв згаданого округа, але єї піддержав також з власної иніціятиви епископат перемискій.

 

Не знаємо ще нинї на певно сказати, чи в згаданім окрузї виборчім побіч кандидатур сов. Ковальского з одної сторони, а о. Брилиньского з другої, хто-небудь з Русинів схоче ще кандидувати. Русини-народовцї з округа Сокаль-Жовків-Рава і головний рускій комітет виборчій, піддерши і поставивши кандидатуру проф. Вахнянина, сповнили свій патріотичний обовязок.

 

З Жидачева:

 

Після постанови на вічу в Жидачеві мав би комітет виборчій зібратись в пятницю слїдуючого тиждня, т. є. 27 н. ст. лютого, на наради. Позаяк посол Герасимович заявив, що скликує своїх виборцїв на четвер 26 н. ст. лютого, то в той-же сам день відбудуть ся а наради комітету.

 

[Дѣло, 24.02.1891]

 

Головний рускій комітет виборчій у Львові на засїданю з дня 23 н. ст. лютого поставив:

 

13. Михайла Кульчицкого, адюнкта судового з Коломиї, кандидатом на округ Залїщики-Борщів-Городенка.

 

Головний рускій комітет виборчій удав ся до п. намістника в справі незаконностей, яких допускають ся деякі комісарі виборчі при правиборах. Особливо підносив комітет з натиском поступованє п. Чаплиньского в Джуринї, Слобідцї-Джуринскій і п. Комітет одержав запевненє, що справа буде точно розслїджена і після справедливости залагоджена.

 

Нинї була у п. намістника депутація з 5 людей з Єзуполя, интеліґенції і міщан, з жалобою на незаконне і образливе поступованє комісаря виборного при правиборах в тім-же місточку.

 

З Тернополя пишуть нам:

 

В дни 28 н. ст. лютого о годинї 3-ій по полудни відбуде ся збір передвиборчій з округа Тернопіль-Скалат-Збараж в готелю Ляндава в Тернополи, на котрий всїх виборцїв з громад сельских того округа маємо честь запросити.

 

Тернопіль 24 лютого 1891.

 

За видїл "Подільскої Ради": Чубатий. — Р. Бачинскій.

 

З Лїська пишуть нам:

 

Комітет виборчій на округ Лїсько-Березів-Сянок скликав зібранє на день 23 н. ст. лютого до Сянока в цїли поставленя кандидата. На зібраню тім явило ся поважне число священиків і селян зі всїх трех повітів. Селяне брали живу участь в нарадах і по зрілій розвазї поставили кандидатуру Романа Яминьского, совітника суду окружного в Сяноцї.

 

Зі сторони польскої єсть дві кандидатури: бувшій посол Гнївош і демократичний — селянин Ян Сквара з Тарговиск.

 

З Долиньского пишуть нам:

 

Вже лиш кілька днїв маємо до виборів. Ми не сумнїваємось, що п. Романчук вийде у нас послом. Дарма, що наші "обєдинителї" тайком ведуть позакулісову роботу, дарма що "Червоная", "Русское Слово" і "Русская Рада" на взаводи кидають на нашого кандидата несовістні инсинуації та відоймати хотять всяке значінє доброму вражіню, яке зробило виступленє п. Романчука на зборах в Бібрцї і в Калуши. Як видко, "тверді" не перебирають в средствах, щоби лише шанси і добру славу п. Романчука доконче підорвати. Може вже нїгде так скрито і закулісово не веде ся аґітація, як в Долиньскім. По селах в Болехівскім до недавна завзято увивав ся В. Диндин, орудіє о. Бирчака, і підступно аґітував за п. Кулачковским против п. Романчука.

 

Противники не можуть доказати, чим Романчук спроневірив ся народній справі. Фактів на се не мають жадних, инакше виступали би явно, а не скрито. Два селяне з Цїневи, що по указу своїх инструкторів, на зборах передвиборчих "Народної Ради" в Долинї вигукували з заду против п. Романчука, а коли их візвано, щоби сказали отверто: що мають сказати? — не важились виступити, але поховали ся.

 

Дивно, що в самій Долинї, отже в центрі повіту, передові люде рівнодушні для справи виборів, підчас коли другі міста під тим взглядом передують, а там нема проводу, нема иніціятиви від тих від котрих она повинна би виходити. Але най буде і так! Спокійно дожидаємо дня 2-го марта, — дасть Біг побіда буде наша!

 

Долиньскій Русин.

 

З Городка пишуть нам: В четвер дня 19 с. м. зїхав був до Городка і Абрагамович, дотеперішний посол до ради державної з округа виборного Львів-Городок-Яворів. Ставши в сали сторожи огневої городецкої перед виборцями, виголосив довгу бесїду досить плавно по руски про свою дїяльність в радї державній.

 

Не маючи нїяких позитивних успіхів своєї дїяльности, якими міг би виказатись перед нечисленно зібраними виборцями, п. Абрагамович намагає штучною фразеольоґією на темат: Я такий самий хлїбороб-рільник, як і ви, честні селяне; я так само відвертаю плугом скибу землицї на моїй ниві, як ви на своїм поли; що вас болить, те і мене болить; що вам долягає, те й менї долягає, наші интереси і потреби однакі, і т. д. Нотакими арґументами очевидно нїкого не переконав хитрий властитель Семенівки.

 

По скінченій бесїдї интерпелював посла о. Черепашиньскій з Кирницї: Як именно бувшій посол задивляєсь на справу руску в тім видї, як она проявилась при кінци послїдної сесії соймової? По вдоволяючій відповіди п. Абрагамовича, забрав голос о. Шведицкій з Мшаної і заявив, що що пана Абрагамовича можна після єго дотеперішної дїяльности в соімі і радї державній уважати за одного из здібнїйших членів kola polsk-ого і годї мати якій заміт против єго кандидатури, але з курії більших посїлостей, до котрої він яко дїдич належить; там най зверне ся о. Абрагамович з своєю кандидатурою, а коли єго товариші-дѣдичі виберуть на свого посла, можна сподїватись, що буде гідно заступати интереси тих, котрі єго виберуть. То-ж без потреби накидує ся о. Абр—вич на посла курії селяньскій, бо-ж кождий се признасть, що властитель більших посїлостей не може бути щирим заступником стану селяньского, котрого ивтереси і потреби часто дуже різко противлять ся интересам і бажаням посїдателїв лятіфундій. Єсть ще инша дуже важна причина — говорив дальше о. Шведицкій — котра мене спонукує не підпирати кандидатури п. Абр—ча, а се именно тая, що п. Абр—вич не єсть Русином. Два роки тому був я на купелах за границею, а познакомившись з деякими людьми не обзнакомленими з нашими обставинами, я им сказав при нагодї, що я Русин, а не Поляк, за якого мене мають. Чужинцї видивились на мене, як би на якого Готентота та признались менї отверто, що першій раз то чують, що в Галичинї окрім Поляків суть ще инші люде, котрі називають себе Русинами. З сего виходить, що ми Русини мусимо оглянутись за таким мужем на нашого посла, котрий би був також репрезентантом нашої рускої народности перед лицем правительства і Европи. Яко такого мужа, посїдаючого вповнї кваліфікацію на посла селяньского округа Львів-Городок-Яворів, заселеного в переважній части Русинами, предкладає крилошанина Михаїла Карачевского, котрого кандидатуру вже затвердим головний комітет виборчій рускій.

 

По досить тактовній відповіди п. Абрагамовича на сю бесїду, забрав голось кс. Бассарабович, латиньскій сотрудник городецкій, та полємізуючи з о. Шведицким, назвав єго бесїду "podburzaniem". Ho, ceгo було вже за богато і деяким незаслїпленим Полякам, они поучили сего "ксєнжуня"-шовініста, що в конституційній державі кождій народности вільно упоминатись о приналежні їй права, то-ж годї се і Русинам вміняти во зло, що они ставлять свого кандидата. Вкінци більшостію голосів ухвалено таки вотум довірія для п. Абр—ча, а Русини з своєї сторони постановили всїми силами стояти при кандидатурі крил. М. Карачевского.

 

Згадати ще випадає, що городецке староство уживає пресії на виборцїв, кладучи им на серце, щоб голосували на п. Абрагамовича, бо він єсть кандидат rządowy. Що о такім поступованю думати, ми не годні збагнути. Бо єсли заявленя в соймі репрезентанта правительства були щирі, то в такім случаю староства на провінції повинні стояти на становищи безпарціяльнім, а не вести політику на власну руку, бо де-ж тогди шукати тої познаки, що, мовляв, система змінилась?... Erkläre uns, Graf Oerindur, diesen Zwiespalt der Natur!

 

Дня 24 н. ст. лютого о 3-ій годинї по полудни в домі о. Стрільбицкого в Янові відбули ся передвиборчі збори. На ті збори явив ся рускій кандидат о. крил. Михаїл Карачевскій, прибув начальник суду повітового п. Денис Герасимович, 14 священиків-виборцїв і 70 виборцїв-селян з янівского повіту судового і по части з повіту судового городецкого.

 

Першій, яко голова комітету, промовив горячо до виборцїв п. Денис Герасимович і попросив, щоби вибрати президію до нарад. Головою вибрано п. Дениса Герасимовича а на секретарів покликав голова о. Криницкого з Дубровицї і о. Шведицкого зі Мшани. Предсїдатель пояснив засадничо і всесторонно значінє посла до ради державної і в горячих та патріотичних словах візвав, щоби вибрали собі на посла Русина, котрий буде підпирати цїлою душею интереси селяньскі, котрий би улекшив долю селяньску, і представив яко щирого Русина патріота о. крил. Михаїла Карачевского. Потім перестеріг виборцїв в ярких словах перед деморалізацією, негідною честного чоловіка, і візвав, щоби не зрадили народної справи — вітчини.

 

Потім представив ся зібраним о. Михаїл Карачевскій серед грімких оплесків. "Не хочу словами доказувати, — говорив бесїдник — я тілько дїлами можу доказати, що я з дїда-прадїда Русин і яко Русин буду боронити справи рускої, а при тім щиро буду підпирати интереси селяньства і міщаньства."

 

О. Криницкій згодив ся зовсїм на висказану бесїду кандидата. — О. Шведицкій сказав: "Я був в Городку, де здавав справу посол Абрагамович. Мушу заявити сожалїнє, що девять лїт минуло, а він не явив ся анї разу перед виборцями, а два рази єго вибрали, — а що дивно, що не питав ся, чи люде єго хотять, але сам накидує ся. Він засланяє ся Є. Ексц. митрополитом, що підпирає справу руску, а коли Є. Ексц. митрополит згодив ся на кандидатуру крил. о. Карачевского, то він не повинен старати ся о мандат против крил. Карачевского. — Ще промовляли о. Кебузиньскій з Верешицї, о. Криницкій з Дубровицї, о. Зельскій, Василь Заяць з Мальчич і много других селян. Дискусія була незвичайно оживлена, а серцем оживленя були п. Денис Герасимовичі, і о. Михаїл Шведицкій зі Мшани. Ситуація дуже добра. О. крил. Карачевскій дуже довго розмовляв з селянами і став ся популярним.

 

Очевидець.

 

З Збаража пишуть нам:

 

Вчера зібрало ся на нараду в Збаражи 40 виборцїв (правибори ще не всюди перепроваджено). З тих 31 заявило ся за кандидатурою о. Сїчиньского і зажадали потвердженя від центрального комітету. "Обєдинителї" оо. Билиньскій і Зарицкій, мимо всякої агітації, роздобули ледви 9 виборцїв за кандидатурою о. Кобляньского. Цїкава річ, що "обєдинителї" привели з собою на нараду Поляка Пізуньского, котрий, удаючи пяного, хотїв межи виборцями заколот учинити. На щастє виборцї завчасу порозуміли штуку "обєдинителїв" і не допустили до сварнї. Поляки взагалї аґітують грішми, деревом і пивом за Юрієм Борковским, хотя той зрік ся кандидатури. Мабуть аґітатори польскі тілько закривають ся именем Борковского, а на думцї мають нашого кандидата, котрого на-разѣ встидають ся народови показати, і таким способом тут на руку "обєдинителям". [Поставлений ґр. Пининьскій. —  Ред.]

 

Цїкава річ, що о. Кобляньскій на серіо бере свою кандидатуру і шибає собою день і ніч по староствах, дворах і мужицких хатах, представляючи себе, як єму треба: то австріяком правдивим, то великим приятелем Поляків, то спасителем Руси. Марна то робота о. Кобляньского, з неї не буде хлїба! Нам тілько дивно, як наша пара "обєдинителїв" мають відвагу ширити гниль помежи нарід. Ми маємо надїю в Бозї, що тих кількох виборцїв, котрі дали ся отуманити, ще в час прозрять і не зрадять своїх братів мужиків. А прозрять певно, як довідають ся, що о. Билиньскій ще ніколи не дав голосу на руского кандидата! Лучша часть Поляків уже нинї добачує, куда "обєдинителї" тягнуть, тож надїя, що розум прийде перед шкодою.

 

Будь-що будь Збаражчина не заведе, і всї рускі виборцї як один віддадуть свій голос на о. Сїчиньского.

 

З Комарна пишуть нам:

 

На день 22 н. ст. лютого розписали виднїйші тутешні патріоти запрошеня на збори передвиборчі, на котрі також запросили Вп. Костя Телишевского, кандидата на посла до ради державної.

 

Уже від 3-ої години снували ся купки селян і міщан по містї, нараджуючись, як им до боротьби ставати против двох несимпатичних кандидатів: против Поляка д-ра Осташевского-Бараньского і "обєдинителя" Антоновича. Вже на ринку добре подготовлено чотири "обєдинителї" аґітатори викрикували, що не дадуть поставити кандидатури Телишевского, бо они мають уже свого кандидата, а деякі Поляки одурені секретарем ради повітової Зброжком (котрий висилає по всїх усюдах своих аґітаторів баламутити нарід, мов-би то намістник, староста, видїл повітовий і инші не кажуть вибирати Телишевского) гукали за Бараньским. Але-ж все замовкло, коли по 4-ій годинї явив ся на зборах кандидат Телишевскій, а зовсїм ситуація змінила ся, коли всї вислухали єго кандидатскої промови.

 

Хід нарад був ось такій:

 

По годинї 4-ій, коли зібрало ся до 200 виборцїв і правиборцїв, пояснив Вп. Кос, бурмістр Комарна, в якій цїли скликані збори і предложив зібраним на предсїдателя збору о. Бачиньского з Клїцка. Всї згодились. О. Качиньскій покликав на секретарів пп. Петра Будзиньского і Дмитра Ольхового з Комарна. Опісля вияснив важність хвилї, представив п. Телишевского і удїлив єму голосу.

 

П. Телишевскій промовив більше-менше так:

 

"Я, стаючи тут перед вами яко кандидат, говорю не за собою, бо я далекій від личних амбіцій, — а говорю в оборонї справи, котра всїм нам дорога, а я для неї свої услуги і сили положити готов, — стаю яко кандидат, щоби станути в оборонї наших интересів малих посїдателїв, справ нашого селяньства і маломіщаньства.

 

"Не хочу видурювати від вас мандату, не могучими здїйстнитись обіцянками, не хочу манівцями єго добиватись, не хочу навіть щоби ви віддали свої голоси несвідомі справи, котру я заступати маю. Нехай ясна стане гадка між вами а послом вашим, — длятого я, візваний сюда, отверто висказати хочу свої гадки і вказати дороги, як ваш заступник у Відни поступати повинен.

 

"Злишно розвивати тут всї погляди на нинїшну політичну ситуацію. Всї, хто більше сею справою займає ся, знає добре важність хвилї, знає і відчуває, чим важні сі вибори для нашого народу, для краю і держави, а особливо для нас Русинів за-для послїдних подїй в соймі. Не потребую вам толкувати, чим єсть рада державна, якій єї круг дїланя і о скілько она нас безпосередно дотикає, — се кождий знає, а оно богато би часу забрало. Натякну лише, що подібно, як рада громадска в громадї, рада державна рядить державою. Де в громадї добра рада, там і зверхність громадска береже добро громадске; так само і в радї державній: які репрезентанти, такі і виходять закони. Я, висказуючи погляди свої, буду лише маркувати дороги, якими йти думаю в раді державній, а ви самі осудїть, чи добрі они і чи годен я вас заступати.

 

"Отже я заявляю, що лише таке правительство думаю підпирати, котре добро всїх країв і народностей буде мати на оцї.

 

Потім перейшов бесїдник до проголошеної проґрами більшости руских послів соймових кожду точку з осібна, а при точцї "Ми — Русини, окремий нарід від польского і московского" сказав: "Ми хочемо розвивати і утримати бесїду наших дїдів в слові і письмі, а ту стають фальшиві апостоли і кажуть: "Нї, ваша руска бесїда хлопска! не здібна до розвою! Ми маємо инчу, культурну бесїду від сївера, вже готову, виобразовану!" Се неправда. Сила нашого народу лежить в самім народї, і сей нарід віками затримав свій найдорожшій скарб, нашу чисту руску бесїду. На народнім ґрунтї нам працювати, просвітою нарід з пониженя двигати, єго просвічати на нашій питомій бесїдї, єго идеали берегти — то прапор народовцїв, за котрим я все вірно стояв і все єго буду піддержувати. Ті, що шукають деинде идеалів а помочи для нашого народу, дуже милять ся і богато шкоди народови наносять; необачні не знають, що випустивши народний прапор батьків і дїдів наших з рук, самі гинуть для народу свого, як о тім наглядно поучає нас примір на Наумовичу, котрий нас научив читати по руски, богато доброго робив, доки стояв на ґрунтї народнім, — а як тілько опустив прапор народний, — став для нас пропащій, перестав жити для руского народу. Отже то не правда, мов-би то проголошена проґрама мала сили рускі розбити, Русь розєдинити. Противно, проґрама ся має на цїли сполучити всї рускі сили до спільної працї, а лжепророки, виступаючи против проґрами, тілько баламутять несвідомих, щоби тим лекше в каламутній водї ловити рибу. Я що-день стикаю ся з народом, знаю єго потреби, знаю єго гадки, і упевняю вас, панове, що кождий з народу мого тую проґраму за свою уважає і ся проґрама нашому житю зовсїм відповідає. Врештї не знаю: чи хто з нас може бути иншої гадки! Чи може хто з вас не Русин? Нас всї опустили! Шляхта, богатше міщаньство відцурали ся своєї питомої бесїди, имились чужої... Наша-ж мова — то одинокій скарб позісталий нам по дїдах і батьках наших. Дорожімо-ж ним!

 

"Дальші точки проґрами — то вірність нашому цїсареви та й державі і вірність своїй церкві. Не знаю, чи знайде ся хто тут сему противний! Ми маємо волю в Австрії і з тої волї хочемо видобути як найбільші користи, хочемо що-раз більше ублагородняти ся просвітою на ріднім слові. Хто показує дорогу Руских на сївер, нехай нагадав собі указ з 1876 року, котрим то указом 18 Miліонам Русинів закріпощено рідне слово! Ми, розвиваючи свої идеали в вільній Австрії, хочемо вказувати правительству дороги і підносити культуру на Руси; хочемо щоби і правительство і сусїди наші зрозуміли, що нас Русинів, яко часть 21 міліонового народу, легковажити не можна.

 

"Остатня точка в нашій проґрамі, то "економічне подвигненє нашого народу." Дехто робив нам народовцям докір: чому ми се поставили на останку? По их гадцї — се перша річ і найважнїйша, а проче то справи меншої ваги. Нї, панове! Розвій економічний перша і важна річ, то правда, і ми на сю точку проґрами кладемо велику вагу, але щоби инші точки проґрами були менше важні, відпираю сим, що добробит народу иде безпосередно за єго просвітою, а просвіта лише за свободою і плеканєм рідного слова. Приміром для нас нехай стануть инші народи, котрі через просвіту, відродженє національне також в добробитї посунули ся на перед а ми поки-що дуже по заду лишили ся. Важна і дуже важна ся точка проґрами, але не менше важні они всї для нас Русинів.

 

Наш нарід бідний. Говорять, що то вина самого народу, бо він темний, лїнивий, піячить і т. и. Протестую против сего! Убожество нашого народу — то не єго вина. Причина лежить в невідрадних обставинах економічних, серед яких він жиє — котрі доконче поправити потреба, до чого послужать подвиги самого народу, підпирані правительством і репрезентацією державною; причина сего — то слабе поле культурне, котре доконче розвивати треба, а котре проґрама наша всїм приятелям сего бідного народу кладе на серце і до спільної працї всїх взиває. Тому-ж то я, яко кров з крови, кость з кocти сего народу, сеї проґрами сильно придержуюсь і єї нїколи за нїщо не відступлю!

 

"Наконець, панове, запитаю: чи справдї ся проґрама — то щось нового, (як то вороги єї голосять), що має наш нарід розєдинити, єго комусь инчому жертвувати? Таке баламученє людей доброї віри, то дїло не лиш не патріотичне, але несовістне! Та-ж таку саму проґраму поставили наші патріоти вже в роцї 1848! Чому тогди нїхто з Русинів не піднимав крику против неї? Бо всї тогди мали на серци добро руского народу, а нинї, на жаль, суть люде, котрі свої личні интереси висше ставлять, анїж добро народу!"

 

Потім бесїдник перейшов до спору межи Русинами і Поляками. Спір сей не вгасає, але що-раз більше змагає ся, чим-раз більші круги обгортає. А чи-ж се не виходить на некористь обох народів? чи-ж би оба народи не могли помирити ся? Оба ті народи славяньскі, оба мають спільні цїли, оба стратили свій бит політичний і нинї, розкавалковані, в нашім краю суть лише відломами, получені спільною адміністрацією державною, — оба мають богато спільних цїлей і лише сполученими силами можуть их добивати ся. Чи мусять же они теряти час і сили на безхосенні спори? чи незнані нам наслїдки тих спорів? чи не відбились они зарівно на обох народах? чи не користає з того третій — елємент, котрий нїколи не взнїс ся на становище горожанина сего краю, з котрого золото загортав, а все показував ся невдячним сусїдского приюту на сїй земли і безоглядно експльоатуовав як Русина так і Поляка, — елемент, котрий ще до нинї з сих спорів тягне зиски і ширить деморалізацію між одними і другими... З тим елєментом казано нам Русинам раз лучити ся против Поляків, а в нагороду за послух обдаровано нас тим банком, що нас зруйнував і много братів наших з землї батків і дїдів вигнав, звів на жебри!... Чи мало для нас науки з минувшини? Чи потребую панам Полякам нагадувати: що они стратили через таку політику невирозуміня? Не новий се оклик, але правдивий: "Згода будує, незгода руйнує", — не легковажмо-ж собі сего! — і я ту заявляю, що се, що стало ся, уважаю за почин до спільної працї і з сим окликом сміло стаю перед вами яко кандидат на посла до ради державної.

 

"Натякували менї, що спори такі не лиш у нас в Галичинї, але скрізь в державі, приміром в Чехах. Не розбираю, чи такі спори взагалї добрі, — певна річ, що ослабляють державу, — але ту вискажу і сю правду, що нїгде таких спорів, як у нас, нема. У нас спорить брат з братом, — там же борба расова, двох зовсїм инших народів о инші идеали: там спорять Славяне з Ґерманами, а се, панове, зовсїм що иншого. Я маю надїю, що оно скорше чи пізнїйше полагодить ся в користь як нашу, так і нашого сусїда. Нам Русинам-народовцям далека політика ненависти! [Гучні оплески].

 

"Я стою на ґрунтї автономій краю нашого. Обовязки наші до держави великі і тягари розмірно більші, нїж де инде, — нехайже і користи для нас від сеї держави будуть також не малі, нехай і ми з иншими народами засядем до спільного стола! До нинї на поли протеґованої державою економії край наш трактовано по мачошиному, і коли инші народи повними пригорщами брали з стола вспільної працї, — для нас лишали окрухи і казали ще, що наш край пасивний. Отже яко син краю таке поступованє уважаю погубним і сему зарадити повинна репрезентація цїлого краю, без огляду на погляди політичні. Инчі краї нашої держави — то краї промислові, для них богато роблено і они високо стали в загальній культурі, там добробит скоро на перед поступає. Наш же край, переважно рільничій, єсть шпихлїрем державним, з котрого вічно сирі продукти вивозять, але аби сей шпихлїр не зубожав нїчо — на те зроблено дуже а дуже мало хотяй кождий добрий господар знає, що єсли до шпихлїря не досиплесь a лише все братись буде, то з часом добере ся до дна і лишить ся пустка.

 

"Делєґація нашого краю в радї державній має неутомимо старатись і катеґорично домагатись, щоби наш край не як доси дрібницями зацикчувано, але щоби єго трактовано, як инчі краї. Жадати доконче треба, щоби у нас підносити рільництво через закладанє і зреформованє шкіл в напрямі рільництва. Школи наші доконче треба приложити до житя! Школи нехай стануть ся першим елементом до культурного двигненя нашого селяньства і маломіщаньства.

 

"Важна дуже річ для нашого краю єсть нерівномірність тягарів в цїлій суспільности Австрії. Ту у нас всякі тягари тїсно звязані з землею. Домагаю ся справедливого роздїлу тягарів від всеї суспільности. Розвій Австрії і єї сила нехай опирає ся на всїх станах і дикастеріях: рівні користи і рівні обовязки. Міністер Дунаєвскій, хоч усунув дефіцит, все таки не перевів оподаткованя великих капіталів, а без того вічно збільшувати ся буде тягар на землю, котра вже й нинї дуже обтяжена.

 

"Ба не лише ті справи повинна делеґація нашого краю мати на увазї. От возьмім наше судівництво, як оно храмає! Процеси цивільні лїтами проволїкають ся і руйнують наших селян, право спадкове часом визуває сиріт з майна, — а всему винна стара вікова процедура, котра до нинїшних відносин уже зовсїм не надав ся. [Ту бесїдник поясняє примірами хиби сих законів.] Колиж в инчих краях на 8.000 людности єсть оден суд, то у нас оден на 40.000 і більше! Тому то справи так поволи тягнуть ся!

 

"На ті річи я кладу дуже велику вагу і всї ті справи посла найбільше мають обходити, а дотикають они нас всїх, зарівно Русинів як Поляків, болять одних і других, — і лише тото правительство можуть посли нашого краю підпирати, котре схоче для нас се учинити, — а противно, инчому: правительству своєї підпори сміло відмовити можуть, ба навіть повинні!

 

"Коби то ми вже раз не потребували шукати судьїв справ наших домашних у Відни, а розмежником між Русином а Поляком не був Нїмець, бо пропадемо, як пропали инчі родини славяньскі, — Нїмцї так нам віддячуть за зазив, як свого часу віддячили ся Полякам хрестові рицарі. Они не чують наших болїв, они не зрозуміють, нас, але о собі не забудуть і визискають наш спір для себе. Я не хочу йти дорогою ненависти і рад би-м не бачити розладу в краю. При помиреню обох народів нїхто і не згадував би про подїл краю нашого на дві части: західну і всхідну.

 

"З такими гадками стаю перед вами яко кандидат. Хто уважає сей напрям пожиточним, нехай віддасть свій голос на мене, а хоть я не обѣцюю, що все те зараз перевести буду в силї — не хочу вас і себе манити, бо то не від мене залежать, але від цїлого складу ради державної,— однак заручаю, що тими гадками яко посол все руководитись буду. Я скінчив. [Гучні оплески і клики: "Славно!"]

 

В дискусії першій забрав голос Віржбицкій (по польски), просячи кандидата, щоби яко посол не забув за ремісників, і заявляючи ся сердечно за єго кандидатурою. Кандидат відповів, що ремісла всї буде підпирати і зазначує, що делєґація повинна старатись, о скілько можна, улекшити збуток виробів через достави для армії, і т. д.

 

Потім обізвав ся Дяків з Вербіжа (підготовлений "обєдинителями"): "Ту, бачу, не всї наші отцї духовні зібрали ся, а й богато селян нема. Ми собі поставимо инчого кандидата! [Гамір на сали: Не правда! не хочемо иншого!]

 

Томас, Поляк з Хлопів, похваляє і прилучує ся до виводів кандидата, гремить на Дякова, але наконець каже: "My sobie w Rudkach może tego, może innego postawimy." [День перед тим були у Томаса аґітатори за Бараньским.]

 

Будзиньскій, учитель з Комарна, вказує, що неправду сказав Дяків, мов би то не було священиків на зборах, бо і предсїдатель і два єго сусїди — священики, а й селян много.

 

Ольховий з Комарна заявив, що запрошеня розіслав до всїх без взгляду на сторонництва, а що деякі не явили ся, то може им що перешкодило. Міщане поступили зовсїм льояльно, просячи всїх, а чому то "обєдинителї" зробили збори потайки в Подільцях і нїкого з народовцїв не запросили? То скрита робота, не чиста і мабуть не честна!

 

Наконець промовив предсїдатель о. Бачиньскій: Мушу відперти заміт, мов-би ту не було священиків, бо і я священик і бачу ту більше священиків. Центральний комітет затвердив уже кандидатуру п. Телишевского, а в тім комітетї засїдають відпоручники наших князїв церкви, тож і духовеньство сю кандидатуру певно підпирати буде. Вільна однак воля кождому, отже хто годить ся на кандидатуру п. Телишевского, нехай руку піднесе. [Всї, крім чотирох, підносять руки і кличуть: Славно!]

 

По відспіваню многолїтства цїсареви, кандидатови, міщанам комарняньским, селянам, духовеньству і о. предсїдателеви збору, замкнено засїданє, а всї сердечно горнули ся до посла К. Телишевского, стискали єго дружну руку, бажаючи єму побіди над всїми супостатами! — Присутний!

 

 

Отверте письмо до якогось там пана д-р а К.-П. Осташевского-Бараньского, редактора Dziennika Polskiego у Львoві.

 

Ходить певна чутка, що Ви, якійсь там пане редакторе, убігаєтесь о мандат посольскій з курії сїльскої зa округ виборчій Самбір-Рудки-Старе місто-Турка. Ми тому не хочемо повірити, щоби щось подібного на світї могло дїятись. Ми Вас цїлковито не знаємо, нї Ви нас нїколи не бачили, — ми собі цїлком чужі. Чого Ви від нас хочете? чого Ви нас чіпаєтесь? за що Ви на нась запосїли ся? Ми всї бідні хлїбороби-селяне і ремісники, спроваджені через різні неприязні нам обставини до крайної вже нужди, хочемо самі ратуватися, хочемо мандать посольскій дати такому чоловікови, котрого ми знаємо і він нас, і котрий буде старати ся нашій бідї запобігти. Пане редакторе! знаєте Ви, що то єсть мандат посольскій? Мандат посольскій — то єсть наш неоцінений скарб в державі конституційній, а той дорогій скарб предся ми бідні хлїбороби-селяне і ремісники не можемо повірити тому, кого цїлковито не знаємо. Ви хочете у нас мандат посольскій — той наш неоцїнений скарб — видурити, витуманити, хочете нас нечувано скривдити. Деякі пани кажуть, що Ви маєте бути ученим чоловіком, доктором права і фільософії (? — Ред.). Добре, як Ви направду учений чоловік, то будете знати, що то не до лиця буде Вам кривду нам робити, і то кривду тяженьку. Чи здали Ви собі справу з того, в якій спосіб хочете Ви мандат посольскій з нашого округа виборчого для себе хопити?

 

Польскій центральний комітет у Львові, в котрім нї жаден хлїбороб селянин, нї жаден ремісник, тілько самі великі пани і Ви з ними засїдаєте, торгують нами, як яким товаром і напихають Вас нам на посла, і Ви самі силоміць напихаєтесь. Ви дуже радо ведені пустою амбіцією і може полагаючи на личні матеріяльні зиски, приймаєте кандидатуру без нашої відомости — і певне, що обіцюєте нашим кровавим коштом панам за то вислугуватись. Чи знаєте о тім, пане редакторе, яких средств уживаєте Ви до виманеня у нас посольского мандату? Та певне, що знаєте, та й ми знаємо. На аґітацію складають пани обивателї шляхта гроші. На що иншого потрібного у панів грошей нема. А і на дїлї они переважно боками гонять, а жидова попричіплялась их і висисає з них послїдні соки. Но на аґітацію гроші мусять бути в имя "патріотизму". Але тих грошей зложених шляхтою не вистарчає, длятого отвираєте Ви, пане редакторе, свою богату кишеню і даєте гроші. Предся тото все єсть явна тайна, ми о тім всїм добре знаємо і кождої хвилї, як хочете, докажемо Вам то хоть би і перед судом! Так в якій же спосіб аґітують Ваші поплечники? Аж сум згадати! Ваші поплечники, пане редакторе, відложивши добру пайку з грошей одержаних на аґітацію, для себе за фатиґу, наймають жидову і розличного рода посїпаків, котрі бідний темний нарід страшать, розпоюють, підкупують, туманять і деморалізують у всякій нечуваний спосіб, щоби для Вас голосов придбати. Нанята жидова, і всякі наняті підлі личности аж облизують ся за для захопленого гроша. Для деморалізована народу йде хиба третя часть грошей, а дві треті розкрадують собі Ваші аґітатори. Бійте ся Бога, пане редакторе! — чи міркуєте, до якого огидного дїла Ви руки прикладаєте? Шляхта-обивателї, переважно матеріяльно цїлковито зруйновані, складають послїдний гріш на деморалізацію людей! Бідному нужденному молотїльникови, або якому-небудь зарібникови або й ремісникови — то жалують о оден мізерний крайцар в платни підступити, а на таку ганьбячу акцію, як аґітацію за мандатом посольским для Вас, остатне дати не жалують. Ту бідні дїточки по селах — голі, босі, не мають в чім в зимі до школи йти, ні таблички ні книжки з бідноти не мають, неоден людскій учитель від рота послїдне собі віднимає, а з милосердія купить троха паперу, щоби бідні дїти в школї мали на чім писати і учити ся, а Ви, пане редакторе, богатий чоловік, на що тисячі розмітуєте? На крайну деморалізацію!

 

Чи таке поведенє годить ся з Вашим розумом? З вашим великим розумом певно годить ся, але з честнотою нї, а у нас розум без честноти не варта нїчо. Чи на тото великі науки посїдаєте, щоби-сте Ваші руки прикладали до так ганьбячого дїла? Чи правдиво образовані люде в світі так поступають? Замість, щоби Ви, пане редакторе, яко образований чоловік, научали словом і дїлом, як ми хлїбороби селяне і ремісники маємо хіснувати з прав конституційних, щоби нашу незавидну долю получшити, то Ви нищите нас, затираєте в нас всяке чувство благородне. Ви, пане редакторе, може й маєте образований розум, але природженого не маєте, коли так робите. Оставте нас, пане редакторе, — не видирайте у нас мандат посольскій! Най панове з більшої посїлости Вас собі на посла вибирають ми Вас не хочемо, відчепіть ся від нас хлїборобів і ремісників!

 

Правиборцї і виборцї сїльскої курії з округа Самбір-Рудки-Старе місто-Турка. [Слїдує 500 підписів з повіту турчаньского.]

 

З Борщівского пишуть нам:

 

Наш кут називає ся глухим", але щодо підступів і аґітацій виборчих ледво чи найде ся другій в Галичинї повіт, котрий би Борщівскому в тім взглядї устояв ся.

 

Тутешна рада повітова не єсть нїчим иншим, як лиш аґентурою виборчою, котра до помочи добирає собі braci mojżeszowego wyznania і всяких уганячів. По селах головними аґентами суть війти, котрі, хотячи освободитись від всяких прегрішеній "вольних і невольних", стоять рішучо під розказами видїлу повітового. Однак наші селяне прийшла до того пересвідченя, що годї вже вибирати послів таких, котрі лишень тогди одвітним узнають представляти ся своїм виборцям, як надходять вибори до сойму, або до державної ради. Наш посол ґр. Борковскій з Мільницї до сегодня вірним єсть своїй проґрамі. А вже-ж нїхто так не побивав ся і не побиває ся за згаданим нїби-то ludowy-м posł-ом, як учитель з Гермаківки Александер Москвиньскій, Павло Горбачевскій з Кудринець і адюнкт мільницкого суду Иван Кивяровскйі. Учитель Москвиньскій, лишаючи школу на волю божу, їздить по селах і баламутить людей, будь-то намістник видав приказ до староства і всїх заступництв банку в нашім повітї, щоби за всяку цїну ґр. Борковского переперти на посла. Чи ся духова пресія мала би бути ознакою згоди між Русинами і Поляками?

 

Нарід тутейшій охотно закладає читальнї і учащає на збори до них дуже радо. Хотячи вступити в слїд инчих патріотичних повітів, домагає ся від довшого часу посла руского по серцю і воли. В нашім повітї досить легко можна би переперти руского посла, коби лишень світла интеліґенція, як духовна так і світска, жертвувала троха труду і доброї волї, а заходи єї певно не будуть безуспішні. Однак на жаль сказати мусимо, що в нашім повітї почислив би на пальцях тих людей, котрі підносять наших селян до патріотичного діланя. Нуж добродії! неустрашимо ступаймо до борби виборчої і дня 2 н. ст. марта віддаймо свої голоси на руского кандидата, котрого рускій головний комітет виборчій поставить. Сим способом зітремо з себе тоту чорну пляму, котра вже так довгій час соромить наше руске чувство!

 

Міщанин Тамтой Другій.

 

В справі виборчого делєґата нічника одержуємо з провінції ось таке письмо:

 

Відома річ, що майже всї звірята хищні тілько в ночи виходять на жир і лови, а в день відпочивають, криючись в недоступних закутках. Між людьми бувають такі нічники дуже рідко.

 

Тілько надетатова великість, ясне вельможний Николай ґр. Воляньскій, кандидат польского комітету центрального на округ виборчій Чортків-Бучач має то надетатове щастє, що в тім окрузї виборчім переводить правибори п. Лянґе, належачій очевидячки до породи нічників двоножних. Так бодай судити треба з того, що в Тростянцях перевів він правибори межи годиною 1 а 3 по півночи дня 18 с. м. Докладне описанє тої рідкої появи природничої лишаємо фаховим ученим, а скажемо тілько те, беручи річ з практичного становища, що для таких людей-нічників найвідповіднїйшим занятєм була би посада якихсь вартівників нічних. В кождім разї після истнуючих приписів правних урядникам "о полунощи" урядованя зачинати не вільно, отже і переводити правиборів, — і ми надїємось, що Єго Есецелинція п. намістник зволить о тім поинформувати телєґрафічно пп. старостів всхідної Галичини. Кажемо телєґрафічно, бо информація звичайною урядовою дорогою не мала би нїякои цїли — прийшла би запізно. — А. С.

 

Від автора статьї Mądry Polak po szkodzie, п. A. C., одержуємо слїдуюче письмо:

 

Wer zuletzt lacht, lacht am besten!

 

На мою статейку Mądry Polak po szkodzie засміялись і одні і другі: і премудрі Поляки і хитрі "обєдинителї". Тілько-ж их сміх не однаковий. Поляки засміялись власне для того, що "Поляк мудрий по шкодї", а "обєдинителї" засміялись радїючи з того, що Поляк може й мудрий, але аж по шкодї. Значить: перші несказано наївні, другі з тої наївности сміють ся.

 

Полякам не хочесь повірити тому, щоби виборчі "пособія" виносили аж 80.000 рублїв. Ну! ті "пособія" не переходили через мої руки, тож я знати не можу, кілько их було; може бути, що й троха менче, се річи не зміняє. Я повторив тілько те, о чім цвірінькають вже воробцї на даху, а що ті старі воробцї не цвірінькають так зовсїм без причини, о тім єсть уже позитивні вісти з повітів бобрецкого, долиньского, брідского і золочівского.

 

Але не в тім вага моєї статейки Мądry Polak po szkodzie, а вага єї в тім, що польскій комітет центральний, накидуючи руским округам виборчим кандидатів Поляків, та ще й до того таких, котрих шанси можуть тілько опиратись на продажности виборцїв-Хрунїв, шкодить не тілько Русинам-народовцям, але шкодить також — може навіть ще більше — добре зрозумілим интересам свого власного народу. Запевне, хто тримає ся передпотопової паролї "най буде як бувало" і видить тілько світа, що в вікнї, той мене може й не зрозуміє, але від людей, що взяли на себе тяжке і одвічальне дїло кермованя польским рухом виборчим цїлого краю, вимагаємо цїлком справедливо трохи ширшого погляду і трохи менче пристрасти політичної, чи може навіть кастової, як заявив доси своїми кандидатурами польскій комітет центральний.

 

А. С.

 

[Дѣло, 25.02.1891]

 

Про аґітацію наших обєдинителїв грішми доносять нам з різних округів, на котрі обєдинителї поставили не pro forma своїх кандидатів, а раді би будь-що-будь переперти их против кандидатів-народовцїв. Найбільше форсують в округах Калуш-Долина-Бібрка, Золочів-Перемишляни і Броди-Камінка. [Чи обєдинительскі гроші в курсї також в окрузї Самбір-Старе місто-Турка-Рудки, того не знаємо, бо доси з-відтам таки вісти нас не дійшли.] З повіту золочівского навіть приїздили до Львова селяне, стоячі за кандидатом головного комітету руского, щоби звернути увагу на те, що обєдинителї форсують грішми...

 

З Калуского пишуть нам:

 

Аґітація тутешних, а як зачуваємо й долиньских обєдинителїв, змогла ся значно против посла Романчука від хвилї, як польскій кандидат Рудницкій зрік ся кандидатури в Бібрцї. Се зреченє Рудницкого дуже их сконстернувало, бо, коли стояли три кандидатури, то "обєдинителї" уложили собі були плян дуже хитрий і непатріотичний. Як би при евентуальнім тїснїйшім голосованю розходило ся межи Рудницким а Романчуком, то "обєдинителї" мали дати солідарно свої голоси на Рудницкого, — як же би розходилось межи Рудницким а Кулачковским, то они сподївали ся, що Русини-народовцї дадуть свої голоси на Кулачковского... Коли-ж Рудницкій зрік ся, то тота рахуба провалилась, — против себе стали лише Романчук і Кулачковскій... тож "обєдинителї" подвоїли форсу аґітаційну против Романчука. [Прим. Ред. То само доносять нам і з Бобреччини.] Однак цїла несовістна і нечестна аґітація их против Романчука на нїчо не здасть ся, бо за Романчуком стоїть міщаньство і значна більшість незбаламученого селяньства. Довідуємо ся, що так само добрі шанси має кандидатура п. Романчука в повітї долиньскім.

 

З Долиньского пишуть нам:

 

Аґітація обєдинителїв против п. Романчука ведесь тут місцями дуже завзято. Межи аґітаторами, що їздять по селах, знаходять ся також п. Патрій з Перегиньска, котрий має якусь особисту уразу до народовцїв, до "Дѣла" і т. д.

 

[Прим. Ред. Єсли п. Патрій має уразу до "Дѣла", то хиба за непоміщенє дописи з чисто-личною напастію на пароха перегиньского о. Небиловця, котрого ми знаємо і поважаємо яко чоловіка заслугуючого вповнї на честь і повагу і яко доброго руского патріота.]

 

Проф. Наталь Вахнянин одержав нинї таку телеґраму из Сокаля:

 

"Збір виборцїв Сокальщини стоять при Вашій кандидатурі і не відступить від неї. Левицкій, Погорецкій."

 

На ту телеґраму відповів проф. Наталь Вахнянин, наклонений своїми політичними приятелями, слїдуюче:

 

"Виборцї рускі Сокальщини! Ваша воля для мене розказом. Кандидую. Я не хотїв кандидувати, бо не хотїв роздору в родинї рускій. Віддайте голоси Ваші за мною як один муж. Борба буде тяжка. Против мене поставлено о. Брилиньского і сов. Ковальского. Держіть ся! Интереси руского селяньства знаю. Они суть для мене дорогі. Оборона их, се моя проґрама. Полякам я не ворог, але я хочу повної рівноправности Русинів. Наше дїло чисте і нам Бог поможе. Наталь Вахнянин."

 

Вість тую прийме, здаєсь, Русь галицка лише з радостію. Проф. Вахнянин зразив ся закулісовими интриґами деяких ліліпутів і волїв відтягнутись, як щоби роздором слабі сили рускі деморалізувати. Другі повіти виборчі, именно Равщина і Жовківщина, повинні зрозуміти, як в теперішній хвили поступити: чи віддати голоси свої на сов. Ковальского, або на о. Брилиньского, чи станути солідарно за проф. Вахнянином, котрого широка безкористовна дїяльність звістна всїй Руси галицкій. О тім предметї поговоримо завтра ширше.

 

Від д-ра Михайла Короля з Жовкви одержуємо слїдуюче письмо:

 

Високопочтенний Господине Редактор!

 

Прошу о поміщенє в Вашій почтенній ґазетї слїдуючого заявленя:

 

В ч. 34 часописи "Дѣло" в рубрицї "Рух виборчій" поміщено, що на засїданю жовківского передвиборчого комітету, котре відбуло ся дня 18 н. ст. лютого с. р. при участи делеґатів повітів Рава і Сокаль в справі порішеня кандидатур посольских до думи державної, прибула ще нова, сема кандидатура — д-ра Короля.

 

Щоби усунути всякі недорозуміня і ошибочні толки, заявляю, що я о мандат до думи державної з округа виборчого Жовків-Рава-Сокаль не убігав ся і не убігаю ся. Кандидатуру мою піднесли самі селяне у всїх трех повітах і домагали ся настійчиво, щоби-м о мандат убігав ся. На зїздї делеґатів піднїс мою кандидатуру делеґат повітового комітету Сокальского, на що всї прочі делеґати заявили, що на мою личність дуже радо виборцї всїх трох повітів без взгляду на партії згодять ся. Я заявив однак рішительно, що готов єсмь принести жертву для загального добра і приняти мандат посольскій на той случай, єсли переконаю ся, що моя кандидатура усуне борбу межи самими Русинами і положить конець скандалічним сценам, які викликує аґітація виборча за кандидатами розличних сторонництв.

 

Понеже однак тоє все не наступило, я з своєю кандидатурою не виступив і виступати не думаю.

 

С истинним почтенієм

 

Д-р Михаїл Король, посол на сойм краєвий.

 

З Рогатина пишуть нам: Нинї, с. є. 25 н. ст. лютого представляв ся д-р Андрій Чайківскій виборцям в Рогатинї. Народу зібрав ся здвиг великій. Всї вислухали єго кандидатскої річи, оголосили єго своїм кандидатом на посла і обіцяли віддати лише на него свої голоси.

 

Єсьмо уповажнені до заявленя, що о. ректор Александер Бачиньскій зі Львова не кандидує на посла до ради державної з нїякого округа, отже і з округа Бережани-Підгайцї-Рогатин. Одним-одиноким кандидатом на посла до ради державної в окрузї Бережани-Підгайцї-Рогатин єсть адвокат д-р Андрій Чайківскій з Бережан. Тих кількох отцїв духовних в тім окрузї виборчім, котрі висунули против д-ра Чайковского кандидатуру о. ректора Бачиньского, дїлають против волї не тілько самого о. Бачиньского, але і против волї Єго Ексцеленції митрополита. О. ректор Бачиньскій нїкого не уповажнив підпирати свою кандидатуру та аґітувати за нею, і зовсїм не був би вдячний тому, хто би ним хотїв шкодити справі народній і поборювати кандидатуру д-ра Чайковского, поставленого головним комітетом руским.

 

З Золочівского пишуть нам:

 

Видно, що якась дуже дивна апатія овладіла нашим повітом, коли нїхто і не згадує про рух передвиборчій. Здавалось би, що у нас все благоденьствує, — де там! — дуже грізна ситуація. У нас стають до борби три сторони — народовцї, обєдинителї і правительство — і кожда ставить кандидата. Але годить ся розказати де-що подрібнїйше.

 

Перші збори передвиборчі відбули ся 4-го лютого в домі о. декана Чемериньского в Золочеві під проводом о. Грабинского, а скінчили ся на малій бурдї, до котрої дав почин дуже ще молоденькій політик о. П. Розходило ся именно о то, що акція виборча має переводитись на основі народної проґрами, на котру однак "тверді" (межи ними і один молоденькій декан) не хотїли підписати ся. Народовцї рішили тогди скликати другі збори до ради повітової в Золочеві на 9 лютого і ті дїйстно відбули ся під проводом о. К. Винтоняка і при участи так різнородних елєментів, що подивляти належить, що в часї нарад не упало анї одно невластиве слово.

 

На тих зборах зголошено пять кандидатур, именно: п. Онишкевича, нотаря зі Зборова (котрий зараз зрезиґнував) кандидатуру п. Шеховича з Перемишля, дальше пп. Кароля Підляшецкого і Харака, судьїв з Золочева, і п. Товарницкого, начальника суду в Глинянах. Зібрані, по довшій дискусії, рішили на внесенє самих селян — підтримувати кандидатуру пп. Підляшецкого і Товарницкого з порученєм, щоби оба кандидати, порозумівши ся, один другому уступив, або щоби піддали ся рішеню головного комітету.

 

Однакож оба ті кандидати (на представленє головного комітету) резиґнували, а головний комітет поставив кандидатом п. Шеховича, котрого шанси були вже предметом нарад на зборах дня 9 лютого.

 

Що-ж робить тверді? [Застерігаємо ся, яко-би "твердими" були всї ті, що не признають ся формально до народовцїв. Ми розуміємо під "твердими" людей, що не борють ся за якусь идею, але за рублї, і з засади ведуть всюди політику деструктивну. Межи "старими" бувають люде і з чистим характером та з чистими руками, а оден такій у нас пропонував зборам народовця п. Шеховича на кандидата.] "Старі" у нас мають велику силу. Прецїнь то повіт виборчій, що виховав Захарчуків, Муринів, Ґолембйовских, Білоруских, Конашів — тих паломників православно політичних. Єсть у нас тверді і межи интеліґенцією світскою і духовною. Не так давно відбував ся у нас славний процес політичний дяка Книша, і сказати коротко — немало у нас тої ґанґрени, — богато вже на верху, а много ще укритої. І кинули ся тепер ті господинове до роботи — а мають, як самі величають ся, 30 летучих добрих робітників, що їздять село від села, розкидують відозви "Русскої Ради" сотками і друковані картки: "Иван Костецкій, професор в Львові", — деморалізують нарід, мовлячи: "Не вибирайте свого попа, бо він належить до мягких — аранжують майже кождого дня в иншій місцевости наради, приміром: 16 лютого в Краснім у Мендля (на котрі їздив по селах запрашати Баландюк з Ляцкого), пізнїйше в Поморянах, аранжовані Ляховичем, в Глинянах, дуже часто в Золочеві то у Ґроскопфа, то по инших закутках, на котрих бувають молоденькі отци духовні і один доктор прав — і горлають за о. Костецким... А прецїнь можна було явно поставити єго кандидатуру на зборах дня 9 лютого, на котрих присутні були Захарчуки, Мурини та й прочі, і де свобода слова кождому була забезпечена! Єсть у нас і професор, що запрашає до себе "на нисколько слів" — коротко сказавши: аґітація завзята.

 

Щож на те правительство? Розуміє ся, оно в такім повітї, як золочівскій, має в часї кождого руху, зі взгляду політично-ґеоґрафічного, передвсїм державний интерес на оцї. Тут правительству в першій лінії розходить ся о то, щоби не тріюмфували "рублї". Коли кандидат-народовець, поручений головним комітетом руским, при таких відносинах не мав би шанс вийти з урни виборчої [мимоходом скажемо, що п. Шехович доси не являв ся в окрузї, а о. Костецкій обїздив уже два рази повіт: раз в осени, другій раз в грудни, і з своїми аґентами стоїть в безпереривних зносинах, бо єго кандидатуру піднесли тверді посли соймові ще в осени минувшого року], а о. Костецкій при нечуваній за ним явній і тайній аґітації — з "пособієм" — міг би числити на більшість, — то правительство здає ся хотїло забезпечити собі позицію і поставило сво го кандидата в особі дуже популярного старости п. Пляжека. Впрочім п. Пляжека предложив і місцевий комітет польскій, котрий на свої наради не запросив анї одного Русина.

 

Так у нас представляє ся рух передвиборчій. На 26 с. м. заповів рускій комітет передвиборчі збори виборцїв в радї повітовій в Золочеві, де і кандидат п. Шехович представить ся, а осібно завязав ся комітет "селяньскій" ("твердих") і запрошує на такі-ж збори і на той сам день, але "під зелїзницю"!

 

Много причин склало ся на ті сумні результати. І так: нечувана деморалізація народу за помочію рубля, — брак орґанізацій межи народовцями, — брак людей, котрі би уміли в такім повітї в ситуації зорієнтувати ся і над ситуацією запанувати. Не згадуємо вже про де-що инше.

 

X.

 

З Перемишляньского пишуть нам:

 

В нашім повітї товчуть ся мов "гамани" аґітатори "обєдинителїв". В нашім кутї увивають ся між иншими два: Гладун з Журавник в повітї львівскім і Кость Антонів, дячок з Полюхова. Коли ми звернули их увагу, що головний комітет поставив кандидатуру Льва Шеховича а не Костецкого, і показали им се надруковане в "Дѣлї" і "Батьківщинї", то они (видко, добре вимуштровані) відповіли: "Та то україньскі ґазети, не рускі..." Доперва тепер, по розриві між народовцями а обєдинителями, показало ся, кілько то "обєдинителї" до того часу здеморалізували людей кілько впоїли отруї не лише серед интеліґенції, але вже і серед селяньства...

 

Комітет "Русской Ради" поставив дальше кандидатами на послів до ради державної:

 

О. Стефана Кобляньского, пароха з Драганівки, на округ Тернопіль-Збараж-Скалат.

 

О. Іоана Войтовича, крилошанина капітули перемискої, на округ Перемишль-Добромиль-Мостиска.

 

Польскій центральний комітет затвердив кандидатуру Едварда Гнївоша на округ Сянік-Березів-Лїсько.

 

Радикальний кандидат д-р Т. Окуневскій скликує виборцїв повіту борщівского на день 1-го марта на 3-ю годину пополудни і стане там перед ними. Перед тим обіхав д-р Окуневскій многі села в борщівскім, був на численнїйших зборах в Борщеві, в Залїсю і в Устю епископскім, а на збір 1-го марта запросив д-р Окуневскій також польского свого контр-кандидата ґр. Борковского з Мільницї, щоби і той станув перед виборцями.

 

З Гусятинщини пишуть нам:

 

Правибори у нас майже покінчені, а "рух" по них великій: протестів тілько, що нїколи, але-ж бо й нїколи не дїяло ся так, як в сїм роцї. Коли вибори мають таке огірченє по собі лишати, то лучше най би их і не було! Кажу: "огірченє" не партій, бо певні зручні аранжери поховалась за чужі плечі, а цїле огірченє обернуло ся на кого иншого, що підриває всяке довіріє до функціонерів. Характеристична річ, що сим разом сам нарід шукає справедливости. Не хочу передчасно голосити світови того, що говорить ся межи народом. Священьство руске має також свої рахунки, котрі буде мусїло конечно полагодити. Може здивуєте ся, що таких справоздань Ви ще нїколи з-відси не мали. Але-ж бо навіть тогдї, коли правительство форсувало своїх кандидатів, заховувано позори лєґальности, — нинї-ж нї. То головний начерк. А тепер детайлї:

 

В Трибухівцях коло п. комісаря сидїв жидок і той при викликуваню голосуючих кваліфікував: "schlecht" або "güt" і після того допускано виборця до голосованя або нї. Коли-ж осягнено для "певних" один голос більшости, замкнено голосованє і вже не допущено голосувати, хотяй присутні добивали ся права свого. — Покривджені внесли протест.

 

До Чорнокінець малих комісар виборчій замість приїхати о 9-ій рано, приїхав о 7-ій рано і вибрали ся на виборцїв привезені жиди і учитель. Голосували 3 пpавиборцї а війт не дав навіть печатки. — Покривджені внесли протест.

 

В Боссирах не допущено 25 виборцїв до голосованя, хотяй ждали від рана. Вибрано жидів. — Покривджені внесли протест.

 

В Вільхівчику відбулись вибори неправильно в коршмі — і ще щось... — Покривджені внесли протест.

 

В Куцюбинцях комісар казав священикови вийти, голосів не обчислив, і без підпису війта поїхав. — Покривджені внесли протест.

 

В Нижбірку старім також щось зайшло, бо покривджені внесли протест.

 

В Яблонові при правиборах гуляв пан "ржондца" і зайшла маленька неточність: На 62 голосуючих кандидати "певні" одержали: один 70, а другій 65 голосів. — Внесено протест.

 

Рух межи селянами небувалий. Бувають случаї, що неправно вибрані виборцї зрікають ся свого вибору!...

 

В Целїєві правибори тим славні, що там збирає лаври Mości Adolf z Ludwipola. Мимо заходів того ojca powiatu вибрано місцевого священика Ганкевича і другого господаря. П. Адольф заїхав бундючно з своїм економом а відїхав вилаявши порядно хлопів, що невдячні за торічні бараболї та за те, що княгиня Чарторийска дарувала матеріял на школу [котре то добре дїло пан Адольф собі приписує, і взагалї за добродїйства княгинї собі затягає лаврові вінцї]. В наслїдок свого лихого гумору Mości Adolf z Ludwipola викинув слугу в зимі з хати, бо той під напором людей голосував не на пана Адольфа; побережника, що зле аґітував за паном Адольфом, викинув з хати, людей пелїївских відправив з роботи з лїса — і таке наче цїкаве, — а з того такій наслїдок, що родить ся квестія соціяльна і, вірте або нї, а кажу вам: будить ся в той спосіб квестія робітнича! Панове колєґи пана Adolfa най не забудуть колись може — перші почини сеї квестії почислити в заслугу ceгo Mości пана. — При правиборах хотяй священик одержав 49, а другій виборець 39 голосів, а пан Адольф тілько 5 голосів, — мимо того поплечники пана Адольфа подали також протест...

 

З Бучацкого пишуть нам:

 

В Коропци заповіджено вибори одним на 10-ту годину рано, другим на 1-шу пополудни дня 23 н. ст. лютого. Тимчасом п. Манастирскій, урядник податковий, зїхав о годинї 8-ій рано і перевів правибори з 12 жидами та 10 селянами і о 8½ години скінчив. Управнених до голосованя було 321, тож можна собі представити огірченє народу. Покривджені внесли протест, покритий 120 підписами правиборцїв.

 

О кандидатурі редактора DziennikРоlsk-oгo Петра-Казимира Осташевского-Бараньского пише львівска Trybun-а:

 

"Межи кандидатами з округів меншої посїлости звертає на себе она особливу увагу. На округ Самбір-Рудки-Старе місто-Турка затвердив центральний комітет для всхідної Галичини кандидатуру редактора Dziennik-a Polsk-ого Осташевского-Бараньского. При ставленю кандидатур на ті округи не має комітет центральний свобідного вибору і не вибирає тих, котрих би хотїв, але приймає тих, котрих подадуть єму округи. Тут впали на гадку приятелї Осташевского-Бараньского поставити єго кандидатуру. Що він им сподобав ся, то річ их ґусту, але чи они поступили політично, то инша річ.

 

"Понимаємо, що малу посїлість може виступати властитель більшої посїлости, що проживає в тім окрузї, там господарить і здобув собі довіріє селян, і знає добре, чого им потреба. Понимаємо, що послом селян може бути н. пр. нотар, котрий має тисячні интереси з селянами і може им стати ся пожиточним, виробивши собі у них довіріє своєю справедливостію і честностію. Але з-відки в тім случаю має ся им накидати на репрезентанта журналіст, не маючій нїяких зносин з селянами округа виборчого? — то трудно поняти. Нїчо их не лучить — які отже мотиви, які средства мають ужити ся, щоби перевести вибір кандидата? Побоюємо ся, що хиба підкупство, що хиба корупція, та "ковбаса і горівка", о котрі кождий приятель свободи лише з відразою може говорити — або сильна пресія правительства. Чи то ситуація для журналіста? Чи він як-раз має бути прапором для деморалізації або пресії?

 

"А возьмім ще й то на увагу, що по другій сторонї кандидатом єсть посол Телишевскій, той сам посол рускій, що як в соймі так і на засїданю Народної Ради висказував ся ще з найбільшою прихильностію для Поляків. Отже против Телишевского висувають Поляки журналіста, котрий з цїлою силою нападав на Русинів і аж тогди помяк, коли "з-під кавок" дано знак робити згоду з Русинами. Чи то політично? Чи то має бути акція, прокладаюча дорогу вже не порозуміню правительства з Русинами, але народу з народом?

 

"Коли ходить о вибір журналіста, то полем для него може бути лише місто або округ більшої посїлости. Най там виступає отверто з своєю проґрамою перед виборцями свідомими своєї цїли. Лише серед таких условій був би для нас славою вибір журналіста; все инше може бути комедією, подступом і брехнею. Най отже д-р Осташевскій-Бараньскій стає в містї або в окрузї шляхотскім, коли єму в тім не стане на перешкодї змінчивість переконань і легке покиданє засад для вподоби правительству. Коли того зробити не може або не хоче, то уважаємо за негідне для представителя публичного званя, щоби пхав ся крадькома і деморалізуючими средствами на репрезентанта темних і несвідомих елементів. Що они винні, щоби их так карати?"

 

У Львові веде ся завзята борба межи сторонниками кандидатури д-ра Леваковского, а сторонниками кандидатури Щепановского. Борба ся тим цїкавійша, що оба кандидати належать до так званої "демократії" польскої, з тою різницею, що Щепановского за проводом Dziennik-a Polsk-oгo підпирають на-пів демократи, на-пів буржуази [Щепановскій єсть сам властителем предприємства нафтового], а д-ра Лєваковского підпирають елєменти більше скрайно демократичні (соціял-демократи) з Kurjer-ом Lwowsk-им на чолї.

 

Сторонники кандидатури Щепановского скликали вчера вечером передвиборчі збори виборцїв міста Львова до салї ратушевої, щоби нарадитись над дальшою акцією виборчою. Коли-ж приклонник Щепановского, п. Штаркель почав захвалювати в своїй промові єго кандидатуру, на ґалєріях счинив ся був такій страшний галас і крики: "Лєваковскій!" "Щепановскій!" — що бесїдник не міг докінчити своєї бесїди, a председатель, не могучи нїяким способом привернути ладу і успокоїти ґалерію, мусїв збір розвязати. Стало лише на тім, що тїснїйшій комітет сторонників Щепановского, зложений з пп. Фран. Зіми, Тадея Романовича і Бернарда Ґольдмана, видав сеї ночи відозву з припорученєм кандидатур Смольки і Щепановского.

 

В окрузї виборчім з міст Перемишль-Городок були з-разу дві кандидатури: д-ра Г. Колішера, властителя фабрики паперу в Черлянах, і п. Фр. Ґамского з Перемишля, за котрим заявили ся перемискі ремісники. Оба ті кандидати зрезиґнували супротив третого кандидата д-ра Витолда Левицкого, редактора Ekonomist-a і урядника видїлу краєвого. Д-р Левицкій ставав минувшої недїлї перед виборцями в Перемишли, котрі приняли єго кандидатуру. На тих зборах интерпелював між иншими д-ра Левицкого (подаємо за Gazet-ою Przemysk-ою): судья Шехович (по руски): якого вин погляду дотично угоди Русинів з Поляками? — а на се відповів кандидат, що справа тая не належить до атрибуції ради державно і мусить бути полагоджена у нас в краю; — потим о. Черлюнчакевич, сказавши щось о парті соціялістично-демократичний, зажадав поясненя: чи він уважає Галичину за стало прилучену до Австрії? — а кандидат застеріг ся против подібних инсинуацій зради державно і против звязи польскої демократії з соціялістами.

 

З міст Стрий-Самбир-Дрогобич кандидує дотеперішний посол д-р Рошковскій і не має контр-кандидата.

 

В окрузї міскім Бережани-Тернопіль стають два кандидати: дотеперішний посол д-р Евсевій Черкавскій і д-р Єкелес, львівскій адвокат Єкелеса підпирають польскі демократи а навіть п. Тад. Романович, член видїлу краєвого, їздив особисто в тій справі до згаданого округа виборчого і з сторони праси консервативної, именно Przegląd-y, дістав остру за се нагану. Минувшої недїлї ставав д-р Черкавскій в Бережанах, впроваджений на збори о. Кордубою, і здавав справу зі своєї дїяльности посольскої. По нїм промовляв д-р Євелес. Між интерпеляціями була одна зі сторони проф. Саната в справі рускій.

 

В окрузї міскім Станіславів-Тисьмениця кандидує дотеперішний посол д-р Билиньскій. Але виринула і друга кандидатура, станіславівского міщанина Рубчака, торговельника безрогами. Кандидатуру Рубчака піднесли міщане тисьменицкі, а властиво торговельники безрогами, котрі хотять вибором посла з-між себе охоронити на будуче торговлю безрогами від упадку. Рубчак має досить шанс за своєю кандидатурою і єсли, як пише Przegląd, 800 виборцїв тисьменицких та лиш 150 станіславівских віддасть голоси на Рубчака, то вийде він послом. На зборах 23 лютого в Станіславові промавляв Рубчак і виявив значний досвід в справах торговельних і промислових. Жид Епштайн промовив також за кандидатурою Рубчака, яко конечною для заступництва интересів рукодїльничих, а Билиньскій може кандидувати з більших посїлостей.

 

З міст Броди-Золочів, котрих послом був доси бар. Сохор, кандидує тепер ще д-р Емиль Бик, адвокат львівскій, сильно підпираний польским комітетом центральним. Бар. Сохор мав цофнути свою кандидатуру, а натомість появилась кандидатура д-ра Натана Лєвенштайна. Комітети місцеві, після порученя польского комітету центрального, порішили увзглядняти кандидатури лише тих, що уроджені і замешкалі в Галичинї, та зобовяжуть ся вступити до кола польского. [Бар. Сохор, як відомо, минувшої каденції стояв окремо від кола польского.]

 

[Дѣло, 26.02.1891]

 

Про аґітацію наших обєдинителїв грішми доносять нам з різних округів, на котрі обєдинителї поставили не pro forma своїх кандидатів, а раді би будь-що будь переперти их против кандидатів-народовцїв. Найбільше форсують в округах Калуш-Долина-Бібрка, Золочів-Перемишляни і Броди-Камінка. [Чи обєдинительскі гроші в курсї також в окрузї Самбір-Старе місто-Турка-Рудки, того не знаємо, бо доси з-відтам таки вісти нас не дійшли.] З повіту золочівского навіть приїздили до Львова селяне, стоячі за кандидатом головного комітету руского, щоби звернути увагу на те, що обєдинителї форсують грішми...

 

Дальше, обєдинителї напечатали в друкарни Института Ставропигійского (!!) у Львові стоси памфлетів на кандидатів-народовцїв і розіслали по округах на руки платних аґітаторів, котрі памфлети ті розкидують по селах. Про оден такій памфлет — против посла Романчука — пише наш дописуватель з Долинщини. [Мимоходом звернемо увагу на той факт, що памфлет на Романчука печатаний в друкарни Ставропигійского Института, котрого посол Романчук єсть членом.]

 

Чим близше до дня виборів, орґан обєдинителїв "Червоная Русь" кидає що-раз більше клевет на кандидатів Головного руского комітету виборчого, на послів Романчука і Телишевского, а навіть не щадять Єго Ексцел. митрополита. В кождім майже числї знаходить ся якась клеветлива видумка на Єго Впреосвященьство. До таких видумок належить і вість, що нїбито митрополит, приймаючи якусь депутацію з Городенщини за д-ром Окуневским, мав поробити всякі ревеляції, з котрих потому "Черв. Русь" уклепала навіть вступну статью против "нової ери". Розумієсь, все то видумка: ревеляцій нїяких не могло бути, бо у митрополита не було нїякої депутації.

 

З Калуского пишуть нам:

 

Аґітація тутешних, а як зачуваємо і долиньских обєдинителїв, змогла ся значно против посла Романчука від хвилї, як польскій кандидат Рудницкій зрік ся кандидатури в Бібрцї. Се зреченє Рудницкого дуже их сконстернувало, бо, коли стояли три кандидатури, то "обєдинителї" уложили собі були плян дуже хитрий і непатріотичний. Як би при евентуальнім тїснїйшім голосованю розходило ся межи Рудницким а Романчуком, то "обєдинителї" мали дати солідарно свої голоси на Рудницкого, — як же би розходилось межи Рудницким а Кулачковским, то они сподївали ся, що Русини-народовцї дадуть свої голоси на Кулачковского... Коли-ж Рудницкій зрік ся, то тота рахуба провалилась, — против себе стали лише Романчук і Кулачковскій... тож "обєдинителї" і подвоїли форсу аґітаційну против Романчука. [Прим. Ред. То само доносять нам і з Бобреччини.] Однак цїла несовістна і нечестна аґітація их против Романчука на нїчо не здаєть ся, бо за Романчуком стоїть міщаньство і значна більшість незбаламученого селяньства. Довідуємо ся, що так само добрі шанси має кандидатура п. Романчука в повітї долиньскім.

 

Рускій повітовий комітет в Калуши видав і розіслав літоґрафовану відозву до виборцїв, в котрій запрошує их на богослуженє до міскої церкви о годинї 7-ій рано дня 2 н. ст. марта, подав указки, як мають поводитись до хвилї голосованя, а вкінци взиває их, щоби "на нїкого иншого не голосували, як лише на нашого руского кандидата Вп. Юліяна Романчука, професора ґімназії у Львові, а також щоби своїх знакомих і приязних виборцїв до відданя голосу на того самого кандидата наклонили". Відозву підписали о. декан Игнатій Губчак і д-р Иван Куровець.

 

З Долиньского пишуть нам:

 

Аґітація обєдинителїв против п. Романчука ведесь тут місцями дуже завзято. Межи аґітаторами, що їздять по селах, знаходить ся також п. Патрій з Перегиньска, котрий має якусь особисту уразу до народовцїв, до "Дѣла" і т. д.

 

[Прим. Ред. Єсли п. Патрій має уразу до "Дѣла", то хиба за непоміщенє дописи з чисто-личною напастію на пароха перегиньского о. Небиловця, котрого ми знаємо і поважаємо яко чоловіка заслугуючого вповнї на честь і повагу і яко доброго руского патріота.]

 

Аґітатори — пише нам дальше наш Вп. дописуватель — розкидають по селах друкований в друкарни Ставропигійскій у Львові памфлет на посла Романчука, дуже підлий. На одній сторонї — портрет Дениса Кулачковского з смішними кадилами для него, а на другій сторові безчельні клевети на п. Романчука, котрий — як там сказано — "піддался на ласку панів" і т. п. Памфлет кінчить ся покликом, випечатаним грубими буквами: "Проч с ним!" Обєдинителї в нашім повітї страшно деморалізують нарід не тілько такими підлими пам флетами, але і грішми, котрі, чим близше до дня виборів, курсують що-раз лїпше. "Хрунї" можуть тїшитись, бо мошонку Поляків заступила мошонка обєдинителїв.

 

З Бобрецкого пишуть нам:

 

Остерігаємо чч. Виборцїв з повіту бобрецкого, щоби не вірили аґітації о. Билиньского з Стрілиск против посла Романчука тим, що нїби-то "посол Романчук зробив се, що нинї громадам накидують учителїв, що престації на учителїв такі великі" і т. п., бо се — неправда. Просимо наших людей интеліґентних сю ширену неправду виборцям поясняти... Вправдї о. Билиньскій на селян не має впливу, навіть в своїй парохії, але всякі ложні вісти треба усувати.

 

Проф. Наталь Вахнянин одержав вчера таку телєґраму из Сокаля:

 

"Збір виборцїв Сокальщини стоїть при Вашій кандидатурі і не відступить від неї. Левицкій, Погорецкій."

 

На ту телєґраму відповів проф. Наталь Вахнянин, наклонений своїми політичними приятелями, слїдуюче:

 

"Виборцї рускі Сокальщини! Ваша воля для мене розказом. Кандидую. Я не хотїв кандидувати, бо не хотїв роздору в родинї рускій. Віддайте голоси Ваші за мною як один муж. Борба буде тяжка. Против мене поставлено о. Брилиньского і сов. Ковальского. Держіть ся! Интереси руского селяньства знаю. Они суть для мене дорогі. Оборона их, се моя проґрама. Полякам я не ворог, але я хочу повної рівноправности Русинів. Наше дїло чисте і нам Бог поможе. Наталь Вахнянин."

 

Вість тую прийме Русь галицка з радостію. П. Вахнянин зразив ся закулісовими интриґами деяких повітових ліліпутів і волїв відтягнутись, як щоби роздором слабі сили рускі деморалізувати. Другі повіти виборчі, именно Равщина і Жовківщина, повинні зрозуміти, як в теперішній хвили поступити: чи віддати голоси свої на сов. Ковальского, або на о. Брилиньского, чи станути солідарно за проф. Вахнянином, котрого широка безкористовна дїяльність звістна всїй Руси галицкій.

 

Від д-ра Михайла Короля з Жовкви одержуємо слїдуюче письмо:

 

Високопочтенний Господине Редактор!

 

Прошу о поміщенє в Вашій почтенній ґазетї слїдуючого заявленя:

 

В ч. 34 часописи "Дѣло" в рубрицї "Рух виборчій" поміщено, що на засїданю жовківского передвиборчого комітету, котре відбуло ся дня 18 н. ст. лютого с. р. при участи делєґатів повітів Рава і Сокаль в справі порішеня кандидатур посольских до думи державної, прибула ще нова, сема кандидатура — д-ра Короля.

 

Щоби усунути всякі недорозуміня і ошибочні толки, заявляю, що я о мандат до думи державної з округа виборчого Жовків-Рава-Сокаль не убігав ся і не убігаю ся. Кандидатуру мою піднесли самі селяне у всїх трех повітах і домагали ся настійчиво, щоби-м о мандат убігав ся. На зїздї делеґатів піднїс мою кандидатуру делеґат повітового комітету Сокальского, на що всї прочі делеґати заявили, що на мою личність дуже радо виборцї всїх трох повітів без взгляду на партії згодять ся. Я заявив однак рішительно, що готов єсмь принести жертву для загального добра і приняти мандат посольскій на той случай, єсли переконаю ся, що моя кандидатура усуне борбу межи самими Русинами і положить конець скандалічним сценам, які викликув аґітація виборча за кандидатами розличних сторонництв.

 

Понеже однак тоє все не наступило, я з своєю кандидатурою не виступив і виступати не думаю.

 

С истинним почтенієм

 

Д-р Михаїл Король, посол на сойм краєвий.

 

З Рогатина пишуть нам:

 

Нинї, с. є. 25 н. ст. лютого представляв ся д-р Андрій Чайківскій виборцям в Рогатинї. Народу зібрав ся здвиг великій. Всї вислухали єго кандидатскої річи, оголосили єго своїм кандндатом на посла і обіцяли віддати лише на него свої голоси.

 

Не повірите, але доношу Вам яко факт, що в нашім повітї кількох сусїдів зїхалось дня 24 лютого до Куропатник і поставили против д-ра Чайківского кандидатуру — звістного борбіфакса Билинкевича з Куропатник. Нарід тим обурений і голосно говорить, що то интриґа польска, аби вийшов Вольфарт, а не д-р Чайковскій, котрий оден-єдиний має шанси. Хто тут провинив, розкажемо опісля все докладно... Сторона польска сильно форсує грішми.

 

Єсьмо уповажнені до заявленя, що о. ректор Александер Бачиньскій зі Львова не кандидує на посла до ради державної з нїякого округа, отже і з округа Бережани-Підгайцї-Рогатин. Одним-одиноким кандидатом на посла до ради державної в окрузї Бережани-Підгайцї-Рогатин єсть адвокат д-р Андрій Чайковскій з Бережан. Тих кількох отцїв духовних в тім окрузї виборчім, котрі висунули против д-ра Чайковского кандидатуру о. ректора Бачиньского, дїлають против волї не тілько самого о. Бачиньского, але і против волї Єго Ексцеленції митрополита. О. ректор Бачиньскій нїкого не уповажнив підпирати свою кандидатуру та аґітувати за нею, і зовсїм не був би вдячний тому, хто би ним хотїв шкодити справі народній і поборювати кандидатуру д-ра Чайковского, поставленого головним комітетом руским.

 

З Тернополя пишуть нам:

 

В окрузї Тернопіль-Збараж-Скалат стоять супротив ґр. Пининьского два рускі кандидати: кандидат народу — о. Сїчиньскій і кандидат "Русской Ради" — о. Кобляньскій. О. Сїчиньскій, зрікшись кандидатури в Гусятинщинї, приняв кандидатуру і в нашім окрузї тілько на усильне домаганє селян, котрі закляли єго на все в світї, щоби ратував ситуацію. Первістно о. Сїчиньскій, з причин родинних, не гадав кандидувати, тому то наш комітет не предложив в пору єго кандидатури Головному комітетови рускому у Львові, а дорадив полишити справу кандидатури нашому окружному комітетови. За о. Сїчиньским пійдуть солідарно всї Русини народовцї.

 

З Турки одержали ми з дня 26 н. ст. лютого слїдуючу телеґраму:

 

"Дня 25 н. ст. лютого ставав Осташевскій-Бараньскій перед виборцями в сали ради повітової. Виступленє Бараньского і єго партизантів було дуже нетолєрантне і провокаційне. В радї повітовій явили ся, крім кількох виборцїв міста Турки, жиди і деякі міщане Поляки. Міщане рускі, під проводом пароха о. Прухницкого, опустили салю. Збори зробили цїлковите фіяско. Наконець партизанти Бараньского трохи не побили ся між собою."

 

О кандидатурі редактора Dziennik-a Polsk-oгo Петра-Казимира Осташевского-Бараньского пише львівска Trybuna:

 

"Межи кандидатами з округів меншої посїлости звертає на себе она особливу увагу. На округ Самбір-Рудки-Старе місто-Турка затвердив центральний комітет для всхідної Галичини кандидатуру редактора Dłiennik-a Polsk-ого Осташевского-Бараньского. При ставленю кандидатура на ті округи не має комітет центральний свобідного вибору і не вибирає тих, котрих би хотїв, але приймає тих, котрих подадуть єму округи. Тут впали на гадку приятелї Осташевского-Бараньского поставити єго кандидатуру. Що він им сподобав ся, то річ их ґусту, але чи они поступили політично, то инша річ.

 

"Понимаємо, що малу посїлість може заступати властитель більшої посїлости, що проживає в тім окрузї, там господарить і здобув собі довіріє селян, і знає добре, чого им потреба. Понимаємо, що послом селян може бути н. пр. нотар, котрий має тисячні интереси з селянами і може им стати ся пожиточним, виробивши собі у них довіріє своєю справедливостію і честностію. Але з-відки в тім случаю має ся им накидати на репрезентанта журналіст, не маючій нїяких зносин з селянами округа виборчого? — то трудно поняти. Нїчо их не лучить — які отже мотиви, які средства мають ужити ся, щоби перевести вибір кандидата? Побоюємо ся, що хиба підкупство, що хиба корупція, та "ковбаса і горівка", о котрій кождий приятель свободи лише з відразою може говорити — або сильна пресія правительства. Чи то ситуація для журналіста? Чи він як-раз має бути прапором для деморалізації або пресії?

 

"А возьмім ще й то на увагу, що по другій сторонї кандидатом єсть посол Телишевскій, той сам посол рускій, що як в соймі так і на засїданю Народної Ради висказував ся ще з найбільшою прихильностію для Поляків. Отже против Телишевского висувають Поляки журналіста, котрий з цїлою силою нападав на Русинів і аж тогди помяк, коли "з-під кавок" дано знак робити згоду з Русинами. Чи то політично? Чи то має бути акція, прокладаюча дорогу вже не порозуміню правительства з Русинами, але народу з народом?

 

"Коли ходить о вибір журналіста, то полем для него може бути лише місто або округ більшої посїлости. Най там виступає отверто з своєю програмою перед виборцями свідомими своєї цїли. Лише серед таких условій був би для нас славою вибір журналіста; все инше може бути комедією, підступом і брехнею. Най отже д-р Осташевскій-Бараньскій стає в містї або в окрузї шляхотскім, коли єму в тім не стане на перешкодї змінчивість переконань і легке покиданє засад для вподоби правительству. Коли того зробити не може або не хоче, то уважаємо за негідне для представителя публичного званя, щоби пхав ся крадькома і деморалізуючими средства ми на репрезентанта темних і несвідомих елементів. Що они винні, щоби их так карати?"

 

Виборцї міста Львова видали в двох язиках рускім і польскім, відозву до виборцїв селян в окрузї Самбір-Старе місто-Турка-Рудки, в котрій остерігають перед вибором Осташевского-Бараньского. В відозві тій сказано між инчим:

 

"Ми знаємо Осташевского-Бараньского тут у Львові докладно і маємо певність, що добиваючись Ваших голосів і крісла посольского у Відни, він зовсїм не дбає о Вас анї о Ваше добро, але хоче зробити на Вас ґешефт, як баришівник на худобі... В своїй ґазеті "Dziennik Polski" він нїколи не хотїв признати Русинам нїяких прав, все накликував на них шандарів та старостів. Коли де завязала ся яка руска читальня, зібрали ся Русини на яке віче, — він усе зогиджував, обсміював і старав ся показати урядови, що Русини бунтівники та ворохобники. О Русинах він усе говорив, що від них чути дегтем та гноєм, щоби цїлому світови виставити на сміх Вашу чесну працю. Він усе заскакував коло великих панів та богатих жидів, що то держать у своїх руках банки та шкіру лупять з бідного чоловіка. Им він служив, для них працював, их ласки запопадав, щоби при их помочи обловити ся. Таким способом для свого спільника він вистарав ся о дирекцію львівского театру, на котрий що року йде 80.000 зр. краєвих грошей. Таким способом вистарав ся він для себе о посаду міского статистика, що має обраховувати, кілько в містї людей, кілько родить ся, вмирає, женить ся і т. и., за те бере він 2000 річно, а роботи не робить. Таким самим способом старає ся він тепер о посольство, підмовивши кількох панів з рудецкого повіту, щоби єго підпирали. В своїй ґазетї "Dziennik Polski" зогиджує він не тілько Вас, братя Русини; не раз і не два кидав він в нїй болотом і на чесних Поляків, котрі хочуть з Вами згоди і домагають ся, щоби Русини й Поляки замість сварити ся, спільно взяли ся до роботи та науки щоби им вороги землї з під ніг не виривали. Такі люде були сілью в оцї для Осташевского-Бараньского, і він не вагував ся огидними та брехливими словами паплюжити их. А коли єму виказувано брехню і жадано, щоби вернув честь ображеному, або надставив груди в оборонї своїх слів, то він звивав ся як пискор, заслонював ся жінкою й дїтьми, ховав ся, як то кажуть, в мишачу нору. Такій то чоловік бере ся Вас заступати, та й то в таких молодих лїтах, що иншій на єго місци навіть би о тім не подумав. Бо треба Вам знати, що п. Осташевскій-Бараньскій не має повних 30 лїт і що після права навіть коли би-сте єго вибрали, то вибір єго буде неважний. Просимо Вас за тим, дорогі Братя, не дайте ся туманити непрошеному опікунови. Памятайте наші слова і держіться при виборах так, щоби анї оден Ваш голос не впав на того пана Осташевского-Бараньского. Ми, Поляки зі Львова, відзиваємо ся до Вас: Голосуйте на свого, руского кандидата! і для Русинів і для Поляків лїпшій буде з руского округа рускій посол, нїж такій Поляк! — Львів д. 25. лютого 1891.

 

Кандидат Головного руского комітету у Львові на округ Броди-Камінка п. Олександер Барвіньскій ставав дня 25 лютого в Бродах, а дня 26 го в Камінцї, перед численно зібраними виборцями і виголосив кандидатскі промови. На обох тих зборах поважні виборцї постановили голосувати на п. Барвіньского, а з сожалїнєм глядїли на деяких підбунтованих львівскими обєдинителями борбіфаксів, котрі намагали ся викликати заколот і галабурду... Та не удало ся!

 

З Станіславова пишуть нам:

 

До Станіславова прибуло дня 26 с. м. під проводом Олекси Барабаша 28 єго приятелїв з Старих Богородчан і з декотрих инших сїл, і окликали єго своїм кандидатом. Се мізерне число присутних на 740 виборцїв, котрих той округ ставить, єсть найлучшим доказом на безсильність поставленої через них кандидатури, котру, з виїмкою згаданих 28 селян, нїхто з интеліґенції нашої не хотїв підперти.

 

З Золочівского пишуть нам:

 

Видно, що якась дуже дивна апатія овладїла нашим повітом, коли нїхто і не згадує про рух передвиборчій. Здавалось би, що у нас все благоденьствує, — де там! — дуже грізна ситуація. У нас стають до борби три сторони — народовцї, обєдинителї і правительство — і кожда ставить кандидата. Але годить ся розказати де-що подрібнїйше.

 

Перші збори передвиборчі відбули ся 4-го лютого в домі о. декана Чемериньского в Золочеві під проводом о. Грабинского, а скінчили ся на малій бурдї, до котрої дав почин дуже ще молоденькій політик о. П. Розходило ся именно о то, що акція виборча має переводитись на основі народної проґрами, на котру однак "тверді" (межи ними і один молоденькій декан) не хотїли підписати ся. Народовцї рішили тогди скликати другі збори до ради повітової в Золочеві на 9 лютого і ті дїйстно відбули ся під проводом о. К. Винтоняка і при участи так різнородних елементів, що подивляти належить, що в часї нарад не упало анї одно невластиве слово.

 

На тих зборах зголошено пять кандидатур, именно: п. Онишкевича, нотара зі Зборова (котрий зараз зрезиґнував), кандидатуру п. Шеховича з Перемишля, дальше пп. Кароля Підляшецкого і Харака, судьїв з Золочева, і п. Товарницкого, начальника суду в Глинянах. Зібрані, по довшій дискусії, рішили на внесенє самих селян — підтримувати кандидатуру пп. Підляшецкого і Товарницкого з порученєм, щоби оба кандидати, порозумівши ся, один другому уступив, або щоби піддали ся рішеню головного комітету. Однакож оба ті кандидати (на представленє головного комітету) резиґнували, а головний комітет поставив кандидатом п. Шеховича, котрого шанси були вже предметом нарад на зборах дня 9 лютого.

 

Що-ж робять тверді? [Застерігаємо ся, яко-би "твердими" були всї ті, що не признають ся формально до народовцїв. Ми розуміємо під "твердими" людей, що не борють ся за якусь идею, але за рублї, і з засади ведуть всюди політику деструктивну. Межи "старими" бувають люде і з чистим характером та з чистими руками, а оден такій у нас пропонував зборам народовця п. Шеховича на кандидата.] "Старі" у нас мають велику силу. Прецїнь то повіт виборчій, що виховав Захарчуків, Муринів, Ґолембйовских, Білоруских, Конашів — тих паломників православно-політичних. Єсть у нас тверді і межи интеліґенцією світскою і духовною. Не так давно відбував ся у нас славний процес політичний дяка Книша, і сказати коротко — немало у нас тої ґанґрени, — богато вже на верху, а много ще укритої. І кинули ся тепер ті господинове до роботи — а мають, як самі величають ся, 30 летучих добрих робітників, що їздять село від села, розкидують відозви "Русской Ради" сотками і друковані картки: "Иван Костецкій, професор в Львові", — деморалізують нарід, мовлячи: "Не вибирайте свого попа, бо він належить до мягких", — аранжують майже кождого дня в иншій місцевости наради, приміром: 16 лютого в Краснім у Мендля (на котрі їздив по селах запрашати Баландюк з Ляцкого), пізнїйше в Пoморянах, аранжовані Ляховнчем, в Гли нянах, дуже часто в Золочеві то у Гроскопфа, то по инших закутках, на котрих бувають молоденькі отци духовні і один доктор прав — і горлають за о. Костецким... А прецїнь можна було явно поставити єго кандидатуру на зборах дня 9 лютого, на котрих присутні були Захарчуки, Мурини та й прочі, і де свобода слова кождому була забезпечена! Єсть у нас і професор, що запрашає до себе "на нисколько слов" — коротко сказавши: аґітація завзята.

 

Що-ж на те правительство? Розуміє ся, оно в такім повітї, як золочівскій, має в часї кождого руху, зі взгляду політично-ґеоґрафічного, передвсїм державний интерес на оцї. Тут правительству в першій лінії розходить ся о то, щоби не тріюмфували "рублї''. Коли кандидат-народовець, поручений головним комітетом руским, при таких відносинах не мав би шанс вийти з урни виборчої [мимоходом скажемо, що п. Шехович доси не являв ся в окрузї, а о. Костецкій обіздив уже два рази повіт: раз в осени, другій раз в грудни, і з своїми аґентами стоїть в безпереривних зносинах, бо єго кандидатуру піднесли тверді посли соймові ще в осени минувшого року], а о. Костецкій при нечуваній за ним явній і тайній аґітації — з "пособієм" — міг би числити на більшість, — то правительство здає ся хотїло забезпечити собі позицію і поставило свого кандидата в особі дуже популярного старости п. Пляжека. Впрочім п. Пляжека предложив і місцевий комітет польскій, котрий на свої наради не запросив анї одного Русина.

 

Так у нас представляв ся рух передвиборчій. На 26 с. м. заповів рускій комітет передвиборчі збори виборцїв в радї повітовій в Золочеві, де і кандидат п. Шехович представить ся, а осібно завязав ся комітет "селяньскій" ("твердих") і запрошує на такі-ж збори і на той сам день, але "під зелїзницю"!

 

Много причин склало ся на ті сумні результати. І так: нечувана деморалізація народу за помочію рубля, — брак орґанізації межи народовцями, — брак людей, котрі би уміли в такім повітї в ситуації зорієнтувати ся і над ситуацією запанувати. Не згадуємо вже про де-що инше.

 

X.

 

З Перемишляньского пишуть нам:

 

В нашім повітї товчуть ся мов"гамани" аґітатори "обєдинителїв". В нашім кутї увиваються між иншими два: Гладун з Журавник в повітї львівскім і Кость Антосів, дячок з Полюхова. Коли ми звернули их увагу, що головний комітет поставив кандидатуру Льва Шеховича а не Костецкого, і показали им се надруковане в "Дѣлї" і "Батьківщинї", то они (видко, добре вимуштровані) відповіли: "Та то україньскі ґазети, не рускі..." Доперва тепер, по розриві між народовцями а обєдинителями, показало ся, кілько то "обєдинителї" до того часу здеморалізували людей, кілько впоїли отруї не лише серед интеліґенції, але вже і серед селяньства...

 

Комітет "Русской Ради" поставив дальше кандидатами на послів до ради державної:

 

О. Стефана Кобляньского, пароха з Драганівки, на округ Тернопіль-Збараж-Скалат.

 

О. Іоана Войтовича, крилошанина капітули перемискої, на округ Перемишль-Добромиль-Мостиска.

 

О. Ивана Костецкого, професора зі Львова, на округ Золочів-Перемишляни.

 

О. Антонія Билинкевича, пароха з Куропатник, на округ Бережани-Підгайцї-Рогатин.

 

Польскій центральний комітет затвердив кандидатуру Едварда Гнївоша на округ Сянік-Березів-Лїсько.

 

Радикальний кандидат д-р Т. Окуневскій скликує виборцїв повіту борщівского на день 1-го марта на 3-ю годину пополудни і стане там перед ними. Перед тим обїхав д-р Окуневскій многі села в борщівскім, був на численнїйших зборах в Борщеві, в Залїсю і в Устю епископскім, а на збір 1-го марта запросив д-р Окуневскій також польского свого контр-кандидата ґр. Борковского з Мільницї, щоби і той станув перед виборцями.

 

Комітет хлопскій березівского повіту видав відозву (по руски і по польски) взиваючу виборцїв округа Сянік-Березів-Лїсько, щоби голосували на селянина Яна Сквару з Торговиск, повіту коросняньского.

 

З Гусятинщини пишуть нам:

 

Правибори у нас майже покінчені, а "рух" по них великій: протестів тілько, що нїколи, але-ж бо й нїколи не дїяло ся так, як в сїм роцї. Коли вибори мають таке огірченє по собі лишати, то лучше най би их і не було! Кажу: "огірченє" не партій, бо певні зручні аранжери поховались за чужі плечі, а цїле огірченє обернуло ся на кого иншого, що підриває всяке довіріє до функціонерів. Характеристична річ, що сим разом сам нарід шукає справедливости. Не хочу передчасно голосити світови того, що говорить ся межи народом. Священьство руске має також свої рахунки, котрі буде мусїло конечно полагодити. Може здивуєте ся, що таких справоздань Ви ще нїколи з-відси не мали. Але-ж бо навіть тогдї, коли правительство форсувало своїх кандидатів, заховувано позори леґальности — нинї-ж нї. То головний начерк. А тепер детайлї:

 

До Чорнокінець малих комісар виборчій замість приїхати о 9-ій рано, приїхав о 7-ій рано і вибрали ся на виборцїв привезені жиди і учитель. Голосували 3 правиборцї а війт не дав навіть печатки. — Покривджені внесли протест.

 

В Вільхівчику відбулись вибори неправильно в коршмі — і ще щось... — Покривджені внесли протест.

 

В Нижбірку старім також щось зайшло, бо покривджені внесли протест.

 

В Яблонові при правиборах гуляв пан "ржондца" і зайшла маленька неточність: На голосуючих кандидати "певні" одержали: один 70, а другій 65 голосів, — Внесено протест.

 

Рух межи селянами небувалий. Бувають случаї, що неправно вибрані виборцї зрікають ся свого вибору!...

 

В Целїєві правибори тим славні, що там збирає лаври Mości Adolf z Ludwipola. Мимо заходив того ojca powiatu вибрано місцевого священика Ганкевича і другого господаря. П. Адольф заїхав бундючно з свом економом а відїхав вилаявши порядно хлопів, що невдячні за торічні бараболї та за те, що княгиня Чарторийска дарувала матеріял на школу [котре то добре дїло пан Адольф собі приписує, і взагалї за добродїйства княгинї собі затягає лаврові вінцї]. В наслїдок свого лихого гумору Mości Adolf z Ludwipola викинув слугу в зимі з хати, бо той під напором людей голосував не на пана Адольфа; побережника, що зле аґітував за паном Адольфом, викинув з хати, людей целїївских відправив з роботи з лїса — і таке инче цїкаве, — а з того такій наслїдок, що родить ся квестія соціяльна і, вірте або нї, а кажу вам: будить ся в той спосіб квестія робітнича! Панове колеґи пана Adolfa най не забудуть колись може — перші почини сеї квестії почислити в заслугу ceгo Mości пана. — При правиборах хотяй священик одержав 49, а другій виборець 39 голосів, а пан Адольф тілько 5 голосів, — мимо того поплечники пана Адольфа подали також протест...

 

З Бучацкого пишуть нам:

 

В Коропци заповіджено вибори одним на 10-ту годину рано, другим на 1-шу пополудни дня 23 н. ст. лютого. Тимчасом п. Манастирскій, урядник податковий, зїхав о годинї 8-ій рано і перевів правибори з 12 жидами та 10 селянами а о 8½ години скінчив. Управнених до голосованя було 321, тож можна собі представити oгіpченє народу. Покривджені внесли протест покритий 120 підписами правиборцїв.

 

У Львові веде ся завзята борба межи сторонниками кандидатури д-ра Лєваковского, а сторонниками кандидатури Щепановского. Борба ся тим цїкавійша, що оба кандидати належать до так званої "демократії" польскої, з тою різницею, що Щепановского за проводом Dziennik-a Polsk-oгo підпирають на-пів демократи, на-пів буржуазія [Щепановскій єсть сам властителем предприємства нафтового], а д-ра Лєваковского підпирають елєменти більше скрайно демократичні (соціял-демократи) з Kurjer-ом Lwowsk-им на чолї.

 

Сторонники кандидатури Щепановского скликали вчера вечером передвиборчі збори виборцїв міста Львова до салї ратушевої, щоби нарадитись над дальшою акцією виборчою. Коли-ж приклонник Щепановского, а. Штаркель почав захвалювати в своїй промові єго кандидатуру, на ґалеріях счинив ся був такій страшний галас і крики: "Лєваковскій!" "Щепановскій!" — що бесїдник не міг докінчити своєї бесїди, a предсїдатель, не могучи нїяким способом привернути ладу і успокоїти ґалєрію, мусїв збір розвязати. Стало лише на тім, що тїснїйшій комітет сторонників Щепановского, зложений з пп. Фран. Зіми, Тадея Романовича і Бернарда Ґольдмана, видав сеї ночи відозву з припорученєм кандидатур Смольки і Щепановского.

 

В окрузї виборчім з міст Перемишль-Городок були з-разу дві кандидатури: д-ра Г. Колішера, властителя фабрики паперу в Черлянах, і п. Фр. Ґамского з Перемишля, за котрим заявили ся перемискі ремісники. Оба ті кандидати зрезиґнували супротив третого кандидата д-ра Витолда Левицкого, редактора Ekonomisty і урядника видїлу краєвого. Д-р Левицкій ставав минувшої недїлї перед виборцями в Перемишли, котрі приняли єго кандидатуру. На тих зборах интерпелювали між иншими д-ра Левицкого (подаємо зa Gazet-oю Przemysk-ою): судья Шехович (по руски) якого він погляду дотично угоди Русинів з Поляками? — а на се відповів кандидат, що справа тая не належить до атрибуції ради державної і мусить бути полагоджена у нас в краю; — потім о. Черлюнчакевич, сказавши щось о партії соціялістично-демократичній, зажадав поясненя: чи він уважає Галичину за стало прилучену до Австрії? — а кандидат застеріг ся против подібних инсинуацій зради державної і против звязи польскої демократії з соціялістами.

 

З міст Стрий-Самбір-Дрогобич кандидує дотеперішний посол д-р Рошковскій і не має контр-кандидата.

 

В окрузї міскім Бережани-Тернопіль стають два кандидати: дотеперішний посол д-р Евсевій Черкавскій і д-р Єкелес, львівскій адвокат. Єкелеса підпирають польскі демократи а навіть Тад. Романович, член видїлу краєвого, їздив особисто в тій справі до згаданого округа виборчого і з сторони праси консервативної, именно Przegląd-y, дістав остру за се нагану. Минувшої недїлї ставав д-р Черкавскій в Бережанах, впроваджений на збори о. Кордубою, і здавав справу зі своєї дїяльности посольскої. По нїм промовляв д-р Єкелес. Між интерпеляціями була одна зі сторони проф. Саната в справі рускій.

 

В окрузї міскім Станіславів-Тисьмениця кандидує дотеперіший посол д-р Билиньскій. Але виринула і друга кандидатура, станіславівского міщанина Рубчака, торговельника безрогами. Кандидатуру Рубчака піднесли міщане тисьменицкі, a властиво торговельники безрогамн, котрі хотять вибором посла з-між себе охоронити на будуче торговлю безрогами від упадку. Рубчак має досить шанс за своєю кандидатурою і єсли, як пише Przeglad, 800 виборцїв тисьменицких та лиш 150 станіславівских віддасть голоси на Рубчака, то вийде він послом. На зборах 25 лютого в Станіславові промавляв Рубчак і виявив значний досвід в справах торговельних і промислових. Жид Епштайн промовив також за кандидатурою Рубчака, яко конечною для заступництва интересів рукодїльничих, а Билиньскій може кандидувати з більших посїлостей.

 

З міст Броди-Золочів, котрих послом був доси бар. Сохор, кандидує тепер ще д-р Емиль Бик, адвокат львівскій, сильно підпираний польским комітетом центральним. Бар. Сохор мав цофнути свою кандидатуру, а натомість появилась кандидатура д-ра Натана Лєвенштайна. Комітети місцеві, після порученя польского комітету центрального, порішили увзглядняти кандидатури лише тих, що уроджені і замешкали в Галичинї, та зобовяжуть ся вступити до кола польского. [Бар. Сохор, як відомо, минувшої каденції стояв окремо від кола польского.]

 

[Дѣло, 27.02.1891]

 

Вчера, т. є. в недїлю 1 н. ст. марта, ставав п. Романчук перед виборцями в Долинї. В сали ради громадскої зібрало ся около 300 виборцїв, правиборцїв і гостей, священиків, міщан і селян, світскої интеліґенції, також кілька жидів і кільканацять Поляків. Проводив зборам поважний патріярх долиньского повіту о. Заячківскій з Лопянки. По виголошеню кандидатскої бесіди, в котрій п. Романчук з натиском піднїс, що стає тілько на зазив руских патріотів і прийме мандат тілько з вольної волї народу, завізвав предсїдатель до ставленя интерпеляцій. Нотар Мінкусєвич з Рожнїтова, польскій демократ з роду демократів Kurjer-a Lwowsk-oгo, поставив три запитаня: 1) Чи кандидат супротив koł-a posk-oгo у Відни гадає стояти на тім становищи, яке всказав мвтрополит сими днями рускій депутації, явившій ся у него в справі Окуневского? 2) Яке становище заняв би кандидат в справі ограниченя подїльности селянских ґрунтів? і 3) Що гадає о конфесійній школї? П. Мінкусєвич заставив очевидно три ланки, і хотїв першою интерпеляцією порізнити п. Романчука з Поляками, другою з селянами, третою з духовеньством. Однакож зробив повне фіяско. П. Романчук відповів на першу интерпеляцію, що нїякої депутації у митрополита не було і митрополит в спосіб поданий дневниками перед нїким не виражав ся; впрочім в справах загально краєвих (реґуляція рік, додатки державні на піднесенє господарства і промислу краю і т. и.) порозумінє і згідне поступованє обох клюбів, руского і польского, єсть пожадане і потрібне, в справах національних має кождий з них очевидно свої интереси. Нa другу интерпеляцію відповів, що єсть за подїльностію селяньских ґрунтів (в чім притакнули і селяне), на третю, що порушуванє справи конфесійних шкіл, котра, як показалось в минувшій сесії ради державної, готова викликати найзавзятїйші спори в державі, в теперішній тяжкій і непевній порі було би неумістне, а додатково сказав, що єсть за повним впливом духовеньства на школи народні, именно що-до морального і реліґійного веденя молодежи. Дальше заинтерпелював о. Заячківскій, навязуючи до передвиборчого згромадженя в Бібрцї, як кандидат розуміє згоду межи Поляками а Русинами, чи єсть за безусловною згодою чи за условною. П. Романчук відповів, що єсть за згодою межи обома головними народами краю, але згодою основаною на повній рівноправности а не на верховодженю одного над другим, що в Бібрцї не зобовязав ся до нїчого, а тілько заявив, що згоду буде підпирати, єсли і друга сторона буде в дусі згоди поступати; всякі вісти, подаючи якісь дальші зобовязаня, суть неправдиві. П. Мінкусевич поставив ще одну интерпеляцію: які вигляди суть на поступованє руского клюбу в радї державній супротив польского кола, коли акція, заиніціована п. Романчуком в соймі, розбила клюб рускій? П. Романчук відповів, що аж будуча сесія соймова покаже, чи клюб рускій єсть розбитий, чи нї, і що иншого єсть клюб рускій соймовий а евентуальний клюб рускій в радї державній. Навязуючи до тої интерпеляції, запитав оден жидок: що то єсть з тою незгодою межи Русинами? П. Романчук відповів, що се внутрішна справа самих Русинів.

 

Помимо кількократного завзиваня предсідателя і п. Романчука до ставленя дальших интерпеляцій, именно щоби противники єго кандидатури сказали свої заміти просто до очей, нїхто не обізвав ся. Тогди селянин Гошівскій з Тростянця, висказавши деякі потреби селяньства, н. пр. в справі шкіл від лїсної звірини, реґуляції рік і т. и., завізвав всіх виборцїв, щоби не слухали нїяких скритих підшептів "москволюбів", але всі згідно віддали свої голоси на п. Романчука. Коли нїхто против тої кандидатури не заявив ся, відспівано з одушевленняс "многая лїта" цїсареви і п. Романчукови. Потім співано єще "Мир вам братя", а згромаджені стали розходити ся. Однак многі єще довго стояли на дворі, щоби ще побачити свого будучого послав і з ним поговорити.

 

В останних днях окрім кандидатури п. Кулачковского появилася несподївано кандидатура а. Грабовского, судії повітового в Долинї. Як слухи ходять, висунув ся п. Мікусєвич і оден рускій священник. Очивидно цїлею єї може бути хиба то, щоби урвати п. Романчукови якесь число голосів, бо кандидатура сеся не має нїяких шанс. Доси п. Грабовскій, помимо налягань руских патріотів, не взяв своєї кандидатури назад.

 

З Камінки Струмилової пишуть нам:

 

В Камінцї Струмиловій відбули ся дня 26 н. ст. лютого о годинї 2-ій з полудня збори виборцїв на запросини обох повітових комітетів, руского і польского, в сали ради повітової. На збори явило ся до 200 виборцїв, переважно селян, а також кільканацять священиків і властителїв більших. Збори відкрив маршалок повітовий ґр. Станіслав Бадені і, зазначивши цїль зібраня, візвав до вибору презідії. Зібрані згодились однодушно на ґр. Баденія яко предсїдателя а о. Цегельского яко заступника, котрому по відкритю зборів предсїдатель відступив провід зборів.

 

В довшій промові, виголошеній з великим жаром патріотичним перейшов о. Цегельскій політичний розвій Русинів під австрійским правленєм, пояснив нову ситуацію, витворену проголошеною в соймі проґрамою, і внїс многолїтство цїсареви, по чім представив кандидата посольского проф. Олександра Барвіньского зі Львова і запросив єго до виголошеня політичного исповіданя. Кандидат виголосив бесіду [підносячи в нїй справи, звістні вже нашим читателям з брідского справозданя — Прим. Ред.], а присутні приняли єї оплесками — з виїмкою горстки крикунів з Дернова і Нестанич, над котрими командо обняли тут оо. Красицкій і Данилович. Крикуни ті бажали галасом розбити збори, однак енерґічному веденю презідії повело ся удержати лад і "обєдинителї" "посрамлені" мусіли видержати до кінця.

 

Головним проводиром "обєдинителїв" явив ся о. Красицкій і бажав своїми виходками звести дискусію на улюблене поле рекрімінацій політичних, котрі з виборчими зборами не мали нїякої звязи, однак на візванє презідії мусів вернути до предмету, і, заперечивши всякі прояви москвофільства у нас, заявив, що він стоїть на "австрійскій почві галицко-русскій", що єго проґрама "вірность Австрії і церкві" та піднїс заміт против кандидата за те, що єго похвалила Gazeta Narodowa, і, виймивши з кишенї "Червоную Русь", вмовляв в кандидата, що будь-то він в "Правдї" написав, що "унія неспособна для русского народа, лише штунда".

 

По тій промові насамперед о. Цегельскій відпер підсунені а не висказані ним слова; потім ґр. Бадені, котрому о. Красицкій закинув, що бере собі в монополь аранжованя зборів ludzi dobrej woli, в рішучій промові заявив, що має до того повне право яко господар повіту і запросив всіх виборцїв, а не поступив так, як день перед тим о. Красицкій, котрий до себе скликав лише своїх одномишленників. Дальше зазначив ґp. Бадені, що згідне поступованє обох комітетів, котрі одного лише кандидата поставили, уважає дуже пoхвальним, а вибір випав на такого кандидата, котрого і митрополит як найгорячійше єму поручив, і длятого о. Красицкій не має права сумнїватись о переконанях реліґійних в тім случаю, де князь церкви сказав своє слово.

 

Интерпелювали відтак: лат. священик Шубер в справі судів мирових а о. Гарух в справі шкіл конфесійних, на що кандидат дав вдоволяючі відповіди. О. Kpaсицкій, поставивши кандидатуру Геровского, интерпелював проф. Барвіньского, 1) в справі шкіл конфесійних, 2) що-до знесеня патронату, 3) що-до права презентації учителїв шкіл народних і 4) що-до знесеня рад повітових.

 

Що-до двох перших точок відповів кандидат, що буде поступати так, щоб интереси нашої греко-катол. церкви на тім не утерпіли, і в так важних справах не дїлав би без попередного порозуміня з владиками рускими. Дві послїдні справи, яко неналежні до обсягу ради державної, узнав кандидат безпредметовими для сих зборів. На-останку запитав кандидат о. Красицкого: чи читав тую статью в "Правдї", на котру покликував ся, а коли о. Красицкій признав ся прилюдно, що не читав, показало ся наглядно, на яких основах опирали ся всї єго виводи. Також нагадав кондидат о. Красицкому цїлу исторію побідиньскої кольонії у Львові і заявив, що се дуже сумно, що у нас ширить ся така деморалізація навіть поміж наріж і вмовили ся в него, що єго бесїда "хлопска"а треба говорити і писати образованим язиком, яким промовляв о. Красицкій, так що самі селяни просили: "Говоріть, отче, зрозуміло, бо то якось дуже тупо!"

 

Селянин Кивалюк з Дернова интерпелював кандидата, на що він скасував руску азбуку і відобрав "академію Народний Дім"? Се викликало загальний сміх і показало, які то информації йдуть між наших селян від "культуртреґера" дернівского...

 

При кінци промовляли ще декан о. Словицкій і о. Свистун — і підносили ті заслуги, які положив проф. Барвіньскій около розбудженя руского житя в Тернополи і на Поділю та й около просвіти народу і науки виданями просвітними та своєю "Рускою Историчною Бібліотекою", і як найгорячійше підпирали єго кандидатуру. По зарядженю голосованя показало ся, що за кандидатурою Барвіньского станули по правій сторонї салї всі виборцї, а по лївій за Геровским купка дернівских і нестаницких крикунів під проводом оо. Красицкого і Даниловича... Стало видно, по чиїй сторонї — нарід!

 

По зборах зібрали ся наші патріоти з кандидатом головного комітету руского в домі судьї п. Герасимовича і тут постановили оснувати в Камінцї філію товариства "Просвіти".

 

З Стрия одержали ми в ночи з пятницї на суботу слїдуюче письмо:

 

"Хвальна Редакціє!

 

Просимо о ласкаве поміщенє в "Дѣлї" отсего нашого заявленя:

 

Зваживши, що польскій комітет центральний і повітовий, не увзгляднивши cпpaведливих домагань Русинів-народовцїв, поставив против их волї найнесимпатичнїйшу всїм кандидатуру п. Ксенофонта Охримовича; зваживши, що ц. к. власти і Поляки наших повітів заявилась против поставленої народовцями кандидатури о. І. Озаркевича; зваживши, що за кандидатурою п. Охримовича розвинено навіть зі сторони ц. к. властей превелику аґітацію; зваживши вкінци, що пан Никола Герасимович заявив публично, що годить ся на кожду точку проґрами из 1848-го року, а проголошеної в соймі Вп. послом Романчуком, і що в разї вибору до думи державної, буде в справах руских ити солідарно з більшостію руских послів; зваживши, що кандидатура того-ж пана Николи Герасимовича єсть єще найможливійшою, а не хотячи через несолідарність домомогти до нечестної побіди пана Охримовича, — заявляємо, що годимо ся на кандидатуру Вп. пана Герасимовича і взиваємо всіх Русинів-виборцїв наших повітів виборчих, щоби дня 2-го марта віддали свої голоси на пана Николу Герасимовича, начальника ц. к. суду в Николаєві.

 

Від головного виборчого комітету повітового в Стрию.

 

Стрий дня 26 лютого 1891.

 

Савин Теодорович, предсїдатель. — Рoман Тишовницкій, Богдар Кирчів, Андрусь Верник, Федь Дергало — члени комітету. [Писав і з уповажненя підписав всїх: Алекс. Бобикевич, секретар.]"

 

До того письма долучене було слїдуюче рукою п. Николая Герасимовича написане заявленє:

 

"На жаданє моїх виборцїв заявляю, що проґрамма з року 1848, оголошена в соймі п. Романчуком, єсть моєю, годжусь на всі точки тойже і що в разї вибору до думи державної буду в справах руских ити солидарно с більшостью руских послів.

 

Николаєв 28. ІІ. 1891.

 

Николай Герасимович.

 

Прошу о поміщенє того заявленя."

 

Не входячи в мотиви рішеня комітету повітового в Стрию, скажемо де-що про саму річ:

 

Постанова стрийского комітету повітового не могла змінити ситуації в окрузї Стрий-Дрогобич-Жидачів, по перше длятого, що наступила без порозуміня з поставленим уже кандидатом о. I. Озаркевичем [о. Озаркевич, як довідуємось, ще вчера, в недїлю, телеґрафував до комітету в Стрию, що стоїть при своїй кандидатурі] а по друге, що о. Озаркевич стояв до послїдної хвилї яко кандидат комітету повітового в Жидачеві і яко кандидат головного комітету руского у Львові. Головний комітет львівскій не одержав до сеї хвилї анї резиґнації о. Озаркевича, анї нїякого заявленя з Стрийщини та Жидачівщини від комітетів повітових, в тім дусі, що повисше письмо прислане редакції "Дѣла".

 

Що-до заявленя п. Николая Герасимовича, то безперечно тїшить нас, що п. Герасимович нарештї дня 18 н. ст. лютого згодив ся на всі точки проґрами, виголошеної в соймі послом Романчуком дня 25 н. ст. падолиста 1890 року, і заявив, що на случай вибору буде йти з більшостію послів руских (розуміє ся клюбу руского). Жаль, що се заявленє п. Герасимовича прийшло так пізно. Коли-б оно наступило було скорше, було-б обійшло ся без тих прикрих сцен на зборах в Стрию і в Жидачеві, де сторонники кандидатури п. Герасимовича виступали так пристрастно против посла Романчука а за п. Герасимовичем в тім пересвідченю, що він єсть противником проґрами посла Романчука і в радї державній не буде йти солідарно з послами, котрі би вийшли з рамени головного руского комітету виборчого...

 

Від Теребовлї пишуть нам:

 

Тут було велике одушевленє за вибором посла о. Н. Січиньского, то і правибори випали досить добре; о те ми вже дбали. Коли-ж о. Н. Січиньскій відкликав депешею свою кандидатуру, то принято предкладаного по о. Н. Січиньскім через Гусятинщину о. Вас. Богоноса, почестного крилошанина капітули станіславівскої, ординаріятского шкільного комісаря і пароха в Хоросткові, чоловіка независимого, знаючого потреби сільского народу, бо з него походить, поважаного як своїми так і чужими. До того примітити належить, що о. Богонос єсть добрим бесідником і кандидував уже в 1879 р., а в 1885 р. зрік ся був на користь д-ра Шараневича і о. Січиньского, а — той послїдний був тогди зрік ся також в користь д-ра Шараневича, а то тим більше, що тогди як і тепер многі "приятелї" о. Н. Січиньского против него виступали і псували солідарність.

 

З-під Тернополя пишуть нам:

 

У нас обєдинателї, як звістно, поставали на кандидата о. Кобляньского, — но чи на серіо можна брати єго кандидатуру? Польскій комітет поставив ґр. Льва Пининьского з Грималова, доктора прав і члена кодіфікаційної комісії до карного права. Перед двома недїлями здавав він своїм виборцям в Тернополи справу яко посол з більших посілостей і, одержавши одноголосно вотум довірія, був поставлений на посла з більших посілостей, — однак потому назначив єго польскій центральний комітет на посла з наших сельских громад. З помежи священьства нашого мають важний голос: о. декан Чубатий, о. І. Вітошиньскій, о. Н. Січиньскій і другі, а за ними пійде священьство і нарід. Наш старенькій декан о. Фортуна не бере нїякої участи в житю політичнім; збараскій декан о. Чубатий ревно займає ся дїлами церковними і народними, а третій декан, о. Слюзар з Скалата, вступив від разу до комітету польского, ймовірно за впливом свого свата о. Ганкевича з Буцик, нїколи ще з Русинами не державшого, а утїшеного певно тепер, що кандидує ґр. Пининьскій, колятор єго і єго сина звістного Михаїла, бо певно під их впливом тоастував декан скалатскій по виборах 1889 р. в честь шляхти ляцкої і неляцкої [рускої чи жидівскої?] При пресії і намовах нема доброї надїї, однак ми не упадемо нїколи духом, бо наше дїло — святе!

 

Від д-ра Андрія Чайківского з Бережан одержали ми слїдуюче, згідне з правдою, заявленє:

 

"Заявляю публично, що я не посилав листу о. Джулиньского до поміщеня в "Дѣлї" і нїкого до сего поміщеня не уповажнив.

 

Бережани 26 лютого 1891.

 

Д-р Андрій Чайківскій, адвокат краєвий."

 

Ми від себе — на прошенє о. Джулиньского — додамо ще, що поміщений в "Дѣлї" в повній основі лист о. Джулиньского до д-ра Чайківского, був писаний приватно, а не був призначений до оголошеня прилюдного, о чім ми, оголошуючи зміст єго, не мали відомости.

 

З Бучацкого пишуть нам:

 

Русини міского округа виборчого Коломия-Бучач-Снятин, руководячись супротив Поляків льояльностію, заявили, що будуть підпирати кандидатуру ґр. Едмунда Старженьского, но заразом сподївали ся, що добромислячі Поляки сільского округа виборчого Бучач-Чортків будуть також для Русинів вирозумілі і льояльні і посполу підпиратимуть руского кандидата о. Галущиньского, а бодай не будуть ворожо і завзято против нашого кандидата виступати. Але Русини завели ся в своїх надїях. Не тілько правительство з натиском, не тілько польска шляхта з аґітацією і деморалізацією, але і польске священьство і их парохіяне з антипатією і спів-аґітацією виступили против о. Галущиньского тілько длятого, що то рускій кандидат і рускій священик. З-між численних фактів що-до третої сторони (польского священьства і их парохіян) згадаю тілько о ненавистній а фальшивій кореспонденції кс. Сцїсловского в Przegląd-ї і в Dziennik-y Polsk-ім про віче бучацке з 9 марта; о ненавистній і загонистій аґітації сотрудника бучацкого кс. Банаха в Джуринї і Слоббіцї, про ненавистну і неправдиву кореспонденцію до Pszczółki селянина Сови з Бариша, котра вийшла имовірно також з якоїсь канцелярії парохіяльної ritus latini, а в котрій кореспондент кидає на нашого о. кандидата послїдні брехнї і инсинуації, щоби тілько підкопати єго повагу між польским людом. Хотяй те все ясно доказує нельояльність Поляків супротив нас Русинів, то однакож ми не будемо уважати на те, а покажемо світови, що ми морально стоїмо від них висше, не шукаємо мести і не будемо відплачувати ся им за камінь каменем, але хлїбом, і хоч-би дня 2 марта анї оден Поляк не дав голосу на нашого руского кандидата; ми додержимо слова даного і голосувати будемо дня 4 марта лише на ґр. Едмунда Старженьского. — Правдолюб.

 

[Дѣло, 02.03.1891]

02.03.1891