У Львові дня 4 (16 н. ст.) сїчня 1890.
Нове положенє, в котрім найшлась Русь галицка по 25 падолиста минувшого року, пояснене, по нашій гадцї, вже майже всесторонно. З одної сторони двигнула Русь галицка прапор свій національно-політичний високо, з другої сторони правительство центральне та краєве, як і поважнїйша часть орґанів польских зрозуміли докладно змаганя наші, узнали их оправданими, для краю і держави спасенними та конечними, і в наслїдок того витворилось повсюди пересвідченє, що крайний час зірвати рішучо з тою політикою, яку инавґуровано на шкоду не лиш Руси самої, але і прочих чинників, в 1866 роцї супротив Руси галицкої.
Наколи тут і там нову ситуацію з незнаня сути дїла або з личних та фракційних мотивів стараєсь хто-небудь затемнювати, то в виду серіозности справи не чуємо доконечної потреби спорити з ним або давати єму поясненя. Нам виходити нинї з такого становища, що як мертвому не поможе вже і кадило, так слїпому або злобному не поможуть нїякі докази, що почате дїло — чисте і розумне в заснові і що се дїло мусить вінчатись позитивними для Руси результатами, бо добро і розвій Руси галицкої звязані тїсно з интересами держави, як не менше з интересом всего краю.
Нас обходить нинї розвязка о много серіознїйшого питаня, а тим єсть, яка робота предстоїть Русинам галицким, щоби нове положенє політичне, результуюче из зміни звістної системи, як найширше використати в користь народу свого.
По нашій гадцї дві головно річи суть нам нинї на потребі, а то: орґанізація внутрі і акція на внї. Перша додасть нам доконче потрібної сили, друга усуне все то, чим до тепер спинювано розвій нашого елементу.
На темат орґанізації писали ми в "Дѣлї" нераз, і кождий патріот розуміє, в чім лежить суть єї. Але мимо того скажемо про се дїло бодай кілька слів.
Передовсїм мусить, по нашій гадцї, слїдувати щире і повне довірія зближенє интеліґенції рускої до себе. Під прапором: будучність Руси галицкої лежить в розвою єї на основі проґрами виголошеної послом Романчуком, — під сим прапором мусить зібратись руска интеліґенція світска та духовна. Тої проґрами нам виключно держатись і до осущеня тої ясної цїли докладати нам спільного труду з найбільшим висиленєм і пожертвованєм. Яких средств доберуть собі до того зближеня патріоти наші в краю, в поодиноких повітах, містах і місточках, се полишаємо их добромнїню. Але зближенє природних провідників і защитників справи рускої мусить наступити. Вимовлятись або заставлятись чим-небудь, чи то личними взглядами, чи то становищем, — значить одно, що недостаток патриотичного чувства любови до свого, а буде може і знаменем непростимої зради на власнім народї. Зближенє се має бути повне довірія — сказали ми нарочно, бо всякій, хто трудив ся для загального добра, знає докладно з власного досвіду, що недовіріє було завсїгди у нас тим адским породом, о котре розбивались всякі наші найчистїйші і найблагороднїйші змаганя.
Сполучена духовна і світска интеліґенція мусить відтак зблизитись до руского міщаньства і селяньства. В розвою тих станів, як вже і указано в проґрамі пос. Романчука, лежить запорука будучности нашої. До тих двох станів мусить однакож интеліґенція руска зблизитись реально, се значить: интеліґенція та має зрозуміти льокальні потреби руских міщан та селян i ті потреби заспокоїти. Чи то довершить ся засновуванєм читалень, чи кас позичкових, зсипів збіжевих, відчитами о умній господарцї, будженєм охоти до промислу домашного, садівництва, пчільництва і других галузей господарства, чи то зближенє наступить хоч-би в зносинах товариских, — все одно. Але міщане і селяне наші мусять своїх природних заступників бачити ревними тружениками або бодай щирими порадниками своїми. Нарід наш не упав ще так низько, щоби добре і для него користне дїло не найшло до душі єго приступу. Противно, де-хто завидує нам того народу. А ми самі були свідками, що він гадкою отверезїня так само загально одушевляв ся, як пізнїйше читальнями, просвітою себе, всякими порядками громадскими, поправою господарства, промислом домашним і дрібною, крамничною торговлею. Що більше, нарід наш давав уже нераз докази, що він розуміє становище своє національне та політичне в краю і що хоче стояти бодро і кріпко в защитї прав своїх конституційних.
Розумна орґанізація сил наших вимагає від нас дальше розумного подїлу труду. Згадане нами зближенє интеліґенції рускої до себе і зближенє тої ж интеліґенції до міщаньства та селяньства руского стане тогдї лиш успівати, як товариства наші подїлять ся роботою. Дїло просте і ясне. Провід в руху національно-політичнім мусить виходити і бути кермований "Народною Радою". Пpoсвiтну сторону руху мусить обняти "Просвіта". Зї єї ініціятиви мусять виходити нові читальнї в краю, а видавництвами фаховими або відчитами мусить она будити любов народу до веденя умного, поправного господарства і до розвою домашного промислу, "Народної Торговлї" задачею повинно знов бути закладанє крамниць і спілок торговельних для збуваня виробів промислу домашного на лад "Спілки Гуцульскої" в Коломиї.
Розумна орґанізація вимагає вкінци і безусловної карности. Провінція мусить ити солідарно з центрами руху провінціонального. а ті центри мусять піддаватись під провід згаданих центрів руху краєвого. Наші дотеперішні змаганя тим тілько мало доси успівали, що нами правила засада: "що голова, то розум".
Другою справою, стоячою на порядку дневнім а доконечною під теперішну хвилю єсть акція на внї. Ми нинї не хочемо пересуджувати, якого рода має бути тая акція, але то відчуває кождий з нас, що нам не можна сидїти дальше з заложеними руками і плятонічно дивитись на те, що сталось. Які потреби має Русь галицка, то річ всїм докладно звістна. Потреби ті висказували і вичисляли від давних лїт конституційні наші заступники в радї державній і соймі краєвім. Они були давнїйше предметом численних пропамятних письм, потреби ті висказав і пос. Романчук на послїдних зборах "Народної Ради". Их відчуває кожда душа руска і бажає того, щоби були полагоджені. Ново-витворена ситуація має на цїли скріпити елемент рускій в Галичинї. Консеквентно виходить з того, що Русини мусять жадати, а правительство, більшість соймова польска і більшість ради державної мусять старатись о то, щоби бажаня Русинів галицких були заспокоєні. Що Русини галицкі мають жадати вже тепер а що пізнїйше, те лишаємо осудови як самих послів руских і "Народної Ради" у Львові, так і прилюдної опінії. Потреби Русинів будуть більше або менше пекучі, більше менше наглі. Одні вимагають скорої полагоди, другі можуть бути полагоджені пізнїйше. Чистий плятонізм, пусті слова о "згодї та примиреню" були би одно, що "варенє води", переливанє з пустого в порожне. Тому, коли говоримо нинї о акції Русинів на внї, то маємо на увазї ухвалу членів "Народної Ради" на послїдних зборах загальних, де було сказане, що се політичне товариство має тепер обовязок в практицї переводити то, що в теорії показалось конечним.
Акція на внї мусить діткнути в части центральне і краєве правительство, в части соймову більшість і більшість ради державної. Наколи-ж ті чинники хотять добра Руси і скріпленя елементу руского, як то заявлено вже і в соймі по річах пoc. Романчука і Впреосв. митрополита, то з тої сторони, надїємось, Русь галицка не повинна натрафити на нїяку серіознїйшу опозицію. Наколи тут і там в прасї польскій або орґанах централів віденьских, взвичаєних до пустого кокетованя з Русинами, відзивають ся ще нинї якісь голоси противні згаданій нами акції, то голоси ті не можуть бути рішаючими в справі так важній, якою стала тепер справа руска. Уступства суть доконечні, наколи Галичина бажає спокійного розвою у внутрі, a солідарної роботи в радї державній.
[Дѣло]
16.01.1891