Ярослав Підгора-Гвяздовський

З нового року в Україні почало працювати представництво одного з найбільших американських кабельних провайдерів - Netflix. Таким чином до нас на всіх парах заходить офіційний контент. Для чого, якщо у нас панує піратство? Власне, чи створить він для збіднілого і прибитого війною та кризою українського народу конкуренцію з піратською продукцією – питання на мільйон доларів.

 

Ми ж наразі безкоштовно пірнемо в тему, в якій той таки Netflix став революціонером: він одним з перших провайдерів самотужки почав створювати власні серіали і викладати всі серії серіалу в один день, а не розтягувати це на місяці, як інші. Який в цьому сенс? Аби це зрозуміти, варто спочатку усвідомити кардинальну зміну у світі кіно, особливо у світі американського кіно, яка сталася посеред 2000-х років…

 

Отже, до ‘90-х років серіали мали внутрішньо-ужитковий сенс і були цікавими загалом для аудиторії домогосподарок та людей старшого віку. Наразі найважливіша аудиторія для виробників серіалів знаходиться в діапазоні від 18 до 49 років. Мова про американських виробників, для яких телесеріали – великий бізнес, тепер більше орієнтований на закордонних покупців. Чотири країни в світі є найбільшими покупцями саме американського контенту – Великобританія, Австралія, Німеччина та Франція. Останніми роками вони закупають більше половини з близько 350 серіалів, що знімаються в США впродовж року. Це стало можливо, відколи з’явився контент, цікавий в першу чергу для молодої аудиторії, та способу перегляду цією аудиторією контенту через мережу інтернет.

 

Все почалося з війни між телеканалами за глядача. Надзвичайні причини, як от необхідність перетягнути кращі кадри до себе, примусили телеканали надати можливість режисерам, актора і особливо сценаристам підписувати контракти про співпрацю, де їм надавалися повноваження ще й продюсерів. Що у свою чергу надавало їм більше влади і контролю за виробництвом. Таким чином голлівудські артисти, маючи перспективи, кинулись у серіальний світ, який до цього для них був чимось ницим і брудним. А більші вимоги до якості сценаріїв остаточно змінили картину кінематографічного світу. Тепер режисери, не отримуючи від голлівудських мейджерів можливості реалізувати свої задуми у великому прокатному кіно, із задоволенням робили це у телевізійному форматі. Так до серіалів долучилися Бред Андерсон («Прослушка»), Брайан Сінгер («Доктор Хауз»), Агнешка Холланд («Вбивство»), Джеремі Подесва («Карнавал»), Джонатан Демме («Просвітлення»), Петті Дженкінс («Антураж») і багато-багато інших режисерів. З часом частина з них стали винятково серіальними. З іншого боку, у якості промоакцій для створення серіалів почали запрошувати відомих режисерів. Олівера Хершбігеля запросили розпочати серіал «Борджіа», Девіда Фінчера – розробляти «Картковий будинок», Мартіна Скорсезе – «Підпільну імперію», Френка Дарабонта – «Ходячих мерців», а Джоді Фостер, після заяви на «оскарівській» церемонії 2013 року про її нетрадиційну орієнтацію – зняти кілька серій серіалу про жіночу в’язницю «Помаранчевий – хіт сезону».

 

 

З розвитком кабельних мереж та інтернету телебачення почало наступати на п’яти великому кіно. Серіали почали перетворюватися на фільми, натомість раніше було навпаки. Так «Секс і місто» після 6 суперуспішних сезонів набув 2008 року повнометражного вигляду (і мав ще й продовження). Те ж саме сталося із «Секретними матеріалами» і «Антуражем».

 

Часто-густо серіали ставали оригінальнішими, сміливішими та серйознішими за прокатне кіно. Британці в цьому плані завжди давали фори американцям. «Тупик» про зомбі вийшов 2008 року, за два роки до славнозвісних вищезгаданих американських «Ходячих мерців». Про захмарний рівень сарказму «Масовки» 2005 року в США не могли і мріяти (звісно, якщо не враховувати анімаційних «Сімпсонів», «Футураму» і «Південного парку»). А з виходом «Чорного дзеркала», «Утопії» та «Шерлока», кожний з яких був куплений як формат для переробки Голівудом, англо-сакси довершили свою телевізійну перемогу над Новим світом. Втім, треба сказати, що американці та британці знаходяться в різний ситуаціях - найбільший телевізійний канал Великобританії – ВВС – є державним. Відтак бізнесова конкуренція відсутня.

 

 

В США ця конкуренція нічим не відрізняється за світ Юрського періоду: компанії та корпорації жеруть одна одну не гірше за динозаврів, як нам засвідчують палеонтологи. Чотири найбільші мультинаціональні медійні холдинги Сполучених Штатів – Comcast, The Walt Disney Company, Twenty-First Century Fox, Inc., Time Warner і CBS Corporation – фактично поділили кінематографічний, телевізійний, інтернет- і музичний світ Північної Америки. Щоб зрозуміти рівень напруги і величину грошових потоків в медійному середовищі США, потрібно забути про купівлю компанії «Лукас фільм» компанією «Волт Дісней» за 4 мільярди 50 мільйонів доларів як про найбільшу угоду. Це пшик в порівнянні з тим, що сталося в лютому 2014 року. Тоді найбільша в світі медійна і кабельна корпорація Comcast об’єдналася з другою за розмірами у США компанією Time Warner Cable, і придбала 100% її цінних паперів на суму в 45 мільярдів 200 мільйонів доларів… І тут не суттєве минулорічне розірвання угоди, адже потрібна сума грошей була, якщо угоду спершу ратифікували – ви лишень вдумайтеся в цифру! Це більше ніж бюджет України в її кращі часи! А йдеться ж лише про медійний простір.

 

Тепер паралельно з розробкою нових горизонтів у прокатному кіно, розробляється і телевізійний світ. Так само, як в Голлівуді зрозуміли вигідність франшиз на кшталт «Зоряних воєн», «Володаря перстнів» та «Гаррі Поттера», і напружено шукають їм замінники, на телебаченні намагаються реалізувати те ж саме. Наприклад, шукають продовження науково-фантастичного екшну «Зоряний крейсер «Галактика». І наприкінці минулого року той самий канал, що відповідав за «Галактику», SyFy, як частина Comcast Corporation, запустив серіал «Простір». Відчутний новий рівень драматургії: тут поєднуються жанр космічної фантастики з «нуарним» детективом, а історія стала складнішою і винахідливішою.

 

 

На тому ж каналі вийшли в ефір пригодницький серіал «Чарівники» – очевидна сюжетна і жанрова спроба потрапити в аудиторію любителів Гаррі Поттера, тільки вже для невибагливих до сенсу, але ласих до спецефектів підлітків старших класів та студентів коледжів. А молодіжний фентезійний серіал «Хроніки Шаннари» – це так само очевидне паразитування на темі «Володаря перстнів». Комп’ютерна графіка та епічність тут можуть зацікавити, але «текстова» частина та гра акторів відчутно провисають – творці явно зекономили на сценаристах та кастингу.

 

 

Отже, знімаються десятки серіалів для універсальної, світової аудиторії, любителів фентезійних, комедійних чи детективних кліше. Маємо лавину екранізацій коміксів та сценаріїв про супергероїв і вампірів, крутих поліцейських і розумних лікарів. З поміж них трапляється різновид високохудожніх серіалів, які слугують для розширення аудиторії певного каналу і отримання певної кількості призів, що, звісно, сприяє підняттю рейтингу. Саме тому FX Network, підрозділ Twenty-First Century Fox, запустив серіал «Фарго», створений братами Ітаном і Джоелом Коєнами на базі свого однойменного фільму 1996 року, премійованого призом на Каннському кінофестивалі та двома «Оскарами». З тої ж причини Netflix створив свій «Картковий будинок», про який говорить навіть президент Сполучених Штатів Барак Обама. Та це все краплина в морі. Цілком ймовірно відкриття минулого року, серіал «Містер робот», дасть купу «Золотих глобусів» каналу USA Network, або інше відкриття, «Десниця Бога», потішить призами Amazon Studio. Проте вони – не база телеканалів Америки, бо вони не становлять суттєвого бізнесового впливу.

 

 

Профільні серіали великих ефірних каналів, таких, як ABC (власність Walt Disney) – це сімейна комедія «Голдберги», кожну серію першого сезону якої дивилося понад 7 мільйонів глядачів, або фентезійні пригоди для широкої аудиторії «Якось у казці», що шостий рік поспіль має шалені рейтинги. ABC покриває більшу аудиторію, ніж три таких канали, як SyFy, USA i Netflix, разом. А канал Hellmark Chennel дивляться ще більше глядачів. Таким чином ми повернулися туди, з чого починали, запитуючи – чому Netflix прийшов в Україну, де наразі панує піратське скачування і перегляд серіалів? Тому, що Україна має 44-мільйонне населення, тому, що ми почали рух до Європи з її цінностями, де піратство є законодавчо переслідуваним. З часом так буде і у нас. А Netflix просто передбачливо готує собі кубельце, чекаючи на сприятливі обставини для збирання яєць. І їх буде достатньо. Адже з початку року Netflix одночасно почав працювати на додаткових 130 (!) територіях. Ось ідеальна стратегія розвитку – глобальна експансія в глобалізованому світі. Той, хто буде всюди і першим – той і виграв.

14.01.2016