Приречені мігранти

К.: Нора-Друк, 2015. – 240 с. Серія: Читацький клуб. Тверда обкладинка

Постійний пошук заробітку та захисту. Зневага та ненависть до «не своїх». Людські стосунки через призму відстані, розчарування та недовіри. Нова книга Артема Чапая «Понаїхали» пропонує читачеві познайомитися із темою міграції у найрізноманітніших її формах.

Артем Чапай, він же Антон Водяний, ще зовсім недавно презентував разом із Катериною Сергацковою книгу репортажів «Война на три буквы». А вже восени вийшов його новий художній роман про міграцію. Передмова до книги обіцяє, що це лише початок трилогії про місто Білий Сад, де й відбуваються події твору.

Родина Ткачуків живе скромно, але досить затишно. Оля і Юра познайомилися ще в юності, мають двох синів, взаємне кохання та хрущовку із галасливими сусідами. Старший син Сергій закінчує школу і для його навчання Ткачуки потребують грошей. Батько їде закордон.

Юрій, інженер-програмувальник верстатів, півроку виживає у Новому Орлеані. Останньою сигаретою тут із ним ділиться Ельвін із Гондурасу. Вся тусовка навколо Юри – темношкірі і, здається, вони йому подобаються. Хоча, все ж виникають конфлікти, адже він – на чужій території:

«– Ти сніжок, – сказав він. – Ти приїхав у мій чорний район і в моєму районі ти називаєш мене брехуном?», – погрожує йому розлючений чорношкірий сусід на сходах.

Поки батько із шаленими податками через Western Union намагається передати додому хоч сотню доларів, Сергій разом із друзями трощить кіоски афганців, переслідує і б’є китайців та сирійців. Він ненавидить тата, але продовжує жити за його рахунок. Натомість менший, Володя, живе у власному інтелектуально вигаданому світі.

Після повернення Юри, в Італію їде Оля. Свого часу вона захистила дипломну про супутники на геостаціонарних орбітах. На заробітках жінка доглядає за двома немічними бабусями.

«Я не якась азіатка чи африканка. Я не потенційний мігрант. Я людина з вищою освітою», – думає Оля, допомагаючи бабі Олімпії сходити до туалету. 

Минає рік, потім іще один. Врешті-решт, родина зруйнована, зв’язку між її членами більше немає, Юра зраджує Олі і повертатися їй вже немає куди…

Події у романі по колу зав’язані поміж собою. Це щось схоже на постійне повернення: що робиш ти чи хтось із твоєї родини – те й отримуєш у відповідь. Сергія, який намагається працювати в Москві, сприймають за «чурку», і він також отримує належне. Фактично кожен герой роману особисто відчуває ставлення до мігрантів на чужині.

Автор використовує найрізноманітніші деталі, які часто додають роману присмаку темного пива і дешевих сухарів. Уся книга написана жорсткою, простонародною мовою. Тонкі порівняння, суржик, жаргон та добра порція нецензурної лексики. Це – вулиця. Досить велике індустріальне місто. Читаючи роман, потрапляєш на околиці цього міста, де тутешня банда живе за своїми «правилами», щовечора цмулить пиво біля загадженого кіоску, і ходить відлити за ріг. Підлітки тут граються у ксенофобію та расизм. А іноді це зовсім не ігри.

Мова роману ритмічна. Події відбуваються паралельно, весь текст поділений на маленькі частини – кожна переносить читача у просторі й часі, стосується певного місця та героя. Часто можна зустріти інверсії й повтори.

Роман, здається, зачіпає надто різні аспекти і проблеми міграції – трудову, у пошуках притулку, туристичну. Про все це неможливо розповісти в одному творі повноцінно, тому багато аспектів охоплені поверхнево. Автор намагається якомога різноманітніше показати – всі навколо ненавидять один одного. Через походження, віру, мову, звичаї. Артем уміє нагнітати: якщо це поїзд до Москви – там обов’язково п’яні «западенці», а палестинець Алі в Білому Саді одружується з українкою Машою. Якщо мігранти із Близького Сходу, то обов’язково продають в Україні шаурму.

«Он недавно сам міністр внутрішній справ заявив: мігранти несуть із собою злочинність, наркотики і екзотичні хвороби», – розповідає один із героїв, коментуючи ситуацію із мігрантами у Білому Саді.

Артем Чапай доволі довго мандрував Америкою, тому історія про заробітки Юри в Новому Орлеані – реалістична і цікава. Якщо українські мігранти в Італії – це досить буденна тема, то за океаном – менш популярна.

Не обійшлося у романі без легкої еротики, сексуальних сцен та драматичного підліткового кохання. Тут є все: і мєнти, і стосунки між батьками й дітьми, і соціальні проблеми у Сирії... Після прочитання залишається неоднозначне відчуття приреченості – хепі-енду у цій історії не сталося. Відбувся «розпад, який починається непомітно з невинних дрібниць і несподівано виявляється незворотнім». У романі немає позитивних тенденцій – так чи інакше страждають усі. Хоча, можливо, світло в тунелі все ж з’явиться – у наступних книгах про Білий Сад.

Для більшості читачів події роману можуть здатися дещо перебільшеними – не можна сказати, що усі міста України переповнені мігрантами. У невеликих населених пунктах це взагалі нетипова річ. Натомість виховання дітей бабусями, поки батьки на заробітках, – більш звична ситуація для всієї країни, але ця тема розкрита, на жаль, лиш побіжно. Зачіпаючи стільки наболілого і соціального у великому клубку, Чапай таки не подужав розгорнути ці нитки до кінця. Роман про мігрантів та розпад родини «Понаїхали» сповнений приреченості. Та, мабуть, частково такою і є наразі наша реальність.