Віче в Бережанах

Віче бережаньско-рогатиньско-підгаєцке відбулось 25 н. ст. грудня в Бережанах, в сали повітовій, при участи яких 750 людей.

По богослуженю в місцевій церкви, котре відправив місцевий парох, о. Кордуба, відкрив збори о. Лепкій. Ледви однакож cкaзaв кілька слів, як зараз, не допрошуючись голосу, став викрикувати о. Билинкевич з Куропатник на темат, що "він не знає, по-що і на-що і хто скликав віче до Бережан?" Крикови єго вторували ще грубшим голосом пп. Микитка з Купчанець, повіту тернопільского, Бачиньскій з Городища, Мащак, син о. Балинкевича молодий признав з Черновець, правник Зарицкій і горстка підпитих селян, котрих спроваджено нарочно на віче і перед тим угощено. Запити верещали: "Не треба нам віча! то зрада!" і зробили такій гамір в сали, що о. Лепкій яко відкрившій збори не міг прийти до голосу. Дарма, що люде статочні представляли о. Билинкевичеви, що він по уконституованю зборів і по виборі презідії буде міг до нехочу говорити і висказувати погляди свої, — він і товпа, комендерована згаданими проводирами, кричала на всї заставки, горлала аж до охрипленя і не допускала нїкого до голосу. Цїлею проводирів було: будь-що-будь зірвати збори, зводячи цїлу річ ad absurdum. Они були тої думки, що староста, п. Коляржовскій, котрий лично явив ся на зборах, в виду такого хаосу розвяже збори, a тогдї буде можна сказати, мов-то ті три повіти зовсїм не солідаризують ся з проґрамою посла Романчука. О. Билинкевич аж поблїд з утоми, а коли побачив, що власть місцева не показує охоти розвязати збори, а дивить ся на него мов на недужного, звернув ся до п. старости і сказав ті памятні слова: "Panie starosto, już czas rozwiązać zgromadzenie!" Тимчасом инакше сталось. Крикуни викричались і на хвилинку запанував спокій. Се вистало, щоби до голосу дібрав ся о. Лепкій яко такій, що враз з д-ром Чайковским скликали збори.

О. Лепкій став говорити о давній незавидній доли народу руского, о прилученю Галичини до Австрії, о 1848 роцї, о знесеню панщини і о тім, що Русини галицкі не для одної цїли стала трудитись, а тим і спинили ся в розвою своїм. Він і завізвав присутних до вибору презідії віча.

Предсїдателем вибрано о. Соневицкого, місцевого катихита ґімназіяльного. Ceй покликав зараз секретарів і заявив дуже рішучо, що не знесе нїяких кpиків і нападу. Здавало ся, що крикуни вже оговтають ся, але о. Билинкевич виступив на ново, став кидатись на всї боки, а рукою давав безперестанно знаки людем своїм, щоби підносили крик. Оден з єго достойних товаришів обірвав навіть шараґи зі стіни і вооружив ся. То дало причину, що староста спровадив до салї трех жандармів, котрі розставились коло пяних крикунів. Від сеї хвилї развивались наради майже вже правильно. Тілько о. Билинкевич кидав ся ще трохи і поводив ся мов хлопятко. Єму мусїв навіть староста загрозити, що велить єго арештувати. Голос дістав д-р Чайковскій яко референт віча.

Д-р Чайковскій сказав: Передо всїм мушу подякувати о. Билинкевичеви, що з єго то причини на вільних зборах Русинів мусїли явитись жандарми! Люде! ви знаєте мене, бо і я з вами терпів, коли ви терпіли. До поганого дїла я рук своїх не приложу! В послїдних часах ми переходили сумні хвилї. Нас підозрівано о симпатії до Россії і о схизму. Противники наші уміли ті підозріваня використати против нас. Сил наших не могли ми обернути на добро наше. Ми не могли двигнутись анї з нашої матеріяльної нужди, анї розвиватись в народнім дусї. Нам зі всїх сторін ставлено перешкоди. Не маючи відповідного числа заступників наших в тїлах законодавчих, не були ми в силї боронити прав своїх. Податки росли, шкоди наші не виховували нам молодежи, спосібної до хлїборобства, закон дороговий пригнетав селянина. В тій бідї звернулись ми до правительства і устами послів соймових заявили: хто ми і чого хочемо. Зробив се головно пос. Романчук в своїй соймовій річи, виголошеній дня 25 падолиста. Однакож на нещастє наше, різні люде стали річ пос. Романчука толкувати так, будь-то би він зрадив свій нарід. Але ті що так казали, не подали навіть до відомости народу, що сказав пос. Романчук в соймі краєвім. Длятого я чую потребу відчитати вам, Панове, тую річ, і ви, вислухавши все, осудїть самі, чи посли рускі зрадили нарід свій?

Д-р Чайківскій відчитав відтак річ пос. Романчука, висказану в соймі краєвім дня 25 падолиста, після записок стеноґрафічних, і як-раз то відчитанє зробило ефект. Навіть і о. Билинкевич слухав єї з увагою. О. Микитка опустив єго і пійшов собі межи людей. Молоденькій син о. Билинкевича сїв собі в кутику, п. Мащак став собі під стїною, а пяні селяне витверезились навіть. Д-р Чайківскій відчитав відтак з оріґіналу і проґраму Русинів з 1848 року і доказав як на долони, що проґрама тая не відходить нї на одну йоту від проґрами пос. Романчука. І там було сказано, що ми єсьмо народом окремим від народів польского і россійского, числячим тогдї 15 міліонів. Правда, ще раз захотїлось о. Билинкевичеви повторити авантуру. Він закричав наново: "Се сфальшована проґрама з 1848 року!" Але коли д-р Чайківскій приложив єму майже аж до носа старий пожовклий акт з 1848 року, випечатаний в "Галицкій Зори" з надписею: "Відозва до руского народу", а підписаний пок. Яхимовичем, Куземским, жиючими ще Малиновским, Борисикевичем, Гушалевичем, a навіть пок. Денисом Зубрицким, Трещаковским і др.; коли д-р Чайківскій відтак кинув єму в очи слова: "Так говорити — то — —!" — тогдї вже і о. Билинкевич оговтав ся і, блїдий як з хреста знятий, слухав уважно і бесїду митрополита виголошену в соймі і стояв тихенько. Тяжкі удари правди вплинула і на єго обаламучений ум. Д-р Чайківскій став тепер питати зібраний нарід: А що, чи Романчук зрадник, чи митрополит зрадник, як ту деякі кричали? Чи він запродав нас Полякам? На питаня ті грімкими кликами: "То першій патріот! то наш батько! ми за ним! то наша проґрама!" — віче бережаньске зсолідаризувалось вповнї з проґрамою послів руских і митрополита, а доказом того наглядним єсть факт, що сейчас по зборах присутні підписали три адреси: до цїсаря, пос. Романчука і Є. Ексц. митрополита Сильвестра. Сказано нам, що межи підписаними єсть і о. Микитка.

По річи д-ра Чайковского зазивали сусїди о. Билинкевича, щоби він забрав голос і виложив свою проґраму, але у о. Билинкевича не було вже охоти. Він висунув ся тихенько з салї, покритий славою першего борбіфакса, за котрі певно "Черв. Русь" випише єму имн похвальний.

Комічне intermezzo зайшло при тім в часї зборів. Звістний учитель народний Кокуревич, той сам, що в часї виборів послїдних до ради державної видав відозву до учителїв рогатиньского повіта против вибору Романчука, — той сам герой крикнув в часї бесїди о. Лепкого: "Москалї!" Тим словом обидились зібрані люде до тої степени, що крикнувши: "Ми не Москалї, ми Русини!" — викинули Кокуревича з салї. Як відзивав ся народ і о поступованю о. Билинкевича, сего прилюдно казати годї. Своїм поведенєм не принїс він чести собі і станови, до котрого належить.

Адресу до цїсаря на руки намістника, як і адреси до пос. Романчука і митрополита доручить на днях окрема депутація віча бережаньского, зложена з д-ра Чайковского, о. Соневицкого, о. Лепкого і одного селянина.

[Дѣло]