Рускі посли соймові в клюбі і в соймі.

 

Вчера розказали ми послїдні подїї в Рускім клюбі соймовім і в галицкім соймі, щоби освідомити наших читателїв найперше о тім, що єсть найважнїйше і найблизше: нинї доповняємо наші вчерашні донесеня розвязанєм попередних подїй, без котрого пізнїйші подїї не будуть ще вповні зрозумілі. А розкажемо знов, так як вчера, на підставі найавтентичнїйших информацій і закомунікованих нам протоколів Руского клюбу.

 

Уже з самого початку сегорічної сесії соймової ситуація в Рускім клюбі була значно відмінна від торічної. На місце попередної бодрости, щирости і солідарности зачала показувати ся певна апатія, недовірчивість і завидливість. Тамтого року межи рускими послами в соймі першу ролю грали народовцї: Романчук, Сїчиньскій, Телишевскій, Окуневскій, Гурик; з послів старої партії стало голоснїйшим тілько имя д-ра Короля, имя же д-ра Антоновича значно померхло. А вже-ж для загального добра руского зовсїм байдуже, чи посол з сего чи з того сторонництва виступить з яким користним внесенєм, интерпеляцією або бесїдою; впрочім поле для хосенної працї зарівно вільне для всїх. Але львівскій кліцї обєдинителїв, ґрупуючій ся коло д-ра Добряньского і редакції "Червоної Руси", не на руку було се, що в Рускім клюбі перевагу мають і в очах Русинів цїлого краю наперед висувають ся народовцї, а прихильники "старої" партії, идучи з вини солідарно, служать більше мов-би то за декорацію народовскому клюбови. Кліка старала ся отже мало-помалу (від разу супротив кріпкої солідарности клюбу було се неможливо) підюджувати "стару" партію в клюбі против народовцїв. Се показало ся вже на зїздї мужів довірія дня 25 марта с. р., а ще більше за нової сесії соймової. Коли н. пр. ходило о то, щоби клюб одобрив привитанє нового маршалка пп. Романчуком і д-ром Савчаком, оден член "старої" партії зразу похваляв сей крок, пізнїйше-ж, очевидно підюджений клікою ("Черв. Русь", як звістно, против того кроку виступила), заявив ся вже в цїлком противнім дусї.

 

Кліка обєдинителїв робила взагалї, вже невдовзї по замкненю торічної сесії соймової, все можливе, щоби солідарність Русинів, яка запанувала в Рускім клюбі, зовсїм розбити. "Червоная Русь", по короткій перерві, уїдала дальше з властивою їй заїлостію на Русинів-народовцїв; коли "Русская Рада", за прикладом "Народної Ради", Рускому клюбови посольскому переслала адресу довірія, кліка з заїлою лютостію кинула ся за то на "примирительних" предсїдателя і секретаря "Русской Ради", котрі тую адресу виготовили; при виборах посла до ради державної в Бережанах-Підгайцях-Рогатинї підпроводир тої кліки, о. Костецкій, предовгою, чисто формалістичною, факційною опозицією не хотїв допустити навіть до перших кроків спільного комітету; рускій комітет голодовий завязала та кліка за цїлковитим виключенєм народовцїв (а все то в порі трактованя згоди межи сторонництвами галицкої Руси!), хотя польскій комітет голодовий в свої члени запросив і Русинів, не виключаючи навіть п. Маркова; на зїздї мужів довірія 25 марта пп. Добряньскій і Костецкій, а вкінци ще п. Марков, підняли знов факційну опозицію против згоди, хотя люде "старої" партії з провінції, a навіть розважнїйші Львовяне за згодою ставали; по тім зїздї "Червоная Русь" з очевидною тенденцією не допустити до узнаної за конечну згоди зачала ще лютїйше кидати ся на народовцїв; в лїтї оден висланник тої кліки обїзджав повіти, аґітуючи вже тепер против поставленю на будучі вибори до ради державної кандидатами народовцїв, — і т. д., і т. д.

 

В таких обставинах удержанє давної солідарности в Рускім клюбі було не легким дїлом. За щирою, правдивою згодою стояли тілько д-р Король і Рожанковскій; найбільшим противником був д-р Антоневич, — котрому ще надане на загальних зборах общества Качковского на рівни з Стросмаєром почетне членівство завернуло голову і закрутило манією великости, — неприхильними щирій згодї були також пп. Кулачковскій і Герасимович, хоч сесі, особливо першій, до часу уміли лучше скривати своє успособленє; пп. Сїрко і Барабаш ишли за більшостію свого сторонництва.

 

При такім настрою кождий припадковий, хоть-би і дрібний факт мусїв тілько збільшати взаїмно недовірє. Розійшла ся вість, що міністер Залескій, будучи у Львові, зробив візиту п. Телишевскому. Оден посол з "старої" партії интерпелював отже п. Телишевского на 8-ім засїданю клюбу з 27. жовтня: чи правда то, що у него був намістник (!) і міністер Залескій? в якій цїли і з яким успіхом? бо справу тую лучать з тим, що при наміреній реорґанізації видїлу краєвого д-р Савчак, ставшій немилим для декотрих впливових сфер, мав би уступити а на єго місце мав би вибраним бути п. Телишевскій. Интерпельований відповів, що дїйстно був у него особисто (замість щоби, як другим послам, тілько білєт післати) мін. Залескій, але не застав єго дома; п. Телишевскій єго ревізитував, але також не застав дома, і оба з собою зовсїм не видїлись. Намістник не був у п. Телишевского, тілько п. Телишевскій був на авдієнції у намістника, а то в справі турчаньского повіту.

 

Зайшла відтак справа з Народною Торговлею. Як звістно, народовцї, помимо того що мали більшість в сїм товаристві, хотїли при сегорічних виборах нового управляючого совіта з другою стороною зробити компроміс і предложили їй вибрати до того-ж совіта по рівному числу членів. Однак кліка обєдинителїв, против волї розважнїйших людей "старої" партії, компроміс відкинула і згодила ся тілько на вибір одної третини членів з помежи народовцїв; она бо надїялась, що вписанєм в члени з до 20 селян з Золочівщини і Перемишлянщини, по части званих з процесу Книша, і спровадженєм их на збори переголосує народовцїв. Але народовцї зміркували се і скликали деяких своїх людей з провінції, при помочи котрих переголосували лісту противну 26 голосами, все-ж таки вибрали 3 людей з противної сторони, хотя тота сторона, по розбитю компромісу, на своїй лістї не ставила анї одного народовця. Полiтичне товариство львівске "Народна Рада", користаючи из зїзду на збори Нар. Торговлї, запросило зїхавших ся до себе на нараду і в своїх справах. Тая нарада від була ся в день зборів Народної Торговлї в комнатї Рускої Бесїди рано, а говорено, окрім о Торговли, о загальних зборах Народної Ради, о ситуації на провінції, о будучих виборах і т. и. З причини, що голова Народної Ради, д-р Александер Огоновскій, був хорий, просив п. Романчука, щоби той яко член-основатель товариства, хотя не член видїлу, на єго місци предсїдав зборови. Так і сталось. Розуміє ся, що на ту нараду запросив видїл Народної Ради і своїх львівских членів, отже і тих з послів, котрі до неї належать. Однак з тих послів явило ся мало, з причини случайних перепон, декотрі були навіть на той день виїхали зі Львова. Ураджено именно, щоби видїл Народної Ради більше, нїж доси, брав акцію політичну в краю в свої руки, лишаючи послам акцію в соймі.

 

Вість о тій нарадї знов розійшла ся і дала повід до нових интерпеляцій в Рускім клюбі. На 14-ім засїданю з 17. падолиста интерпелював д-р Король предсїдателя п. Романчука: що єсть правди в тих слухах, що п. Романчук именем Руского клюбу скликав збір, на котрім мали запасти ухвали що-до будучого зїзду нотаблїв, і що п. Романчук именем молодшої партії мав заключити з намістником якійсь договір, в котрім за цїну кількох мандатів до ради державної приняв певні зобовязаня именем клюбу? П. Романчук відповів, що він нїякого збору не скликував анї именем клюбу анї в якім-небудь имени; що на зборі, скликанім деякими членами Народної Торговлї і видїлом Народної Ради, о зїздї нотаблїв і не говорено; що він зовсїм не переговорював ся з намістником а тим менше міг приняти які-небудь зобовязаня і що впрочім кілька мандатів до ради державної не уважав би відповідною цїною зa зміну політики клюбу; "але — додав — єсли б дїйстно правительство з якою-небудь партією хотїло переговорювати ся на підставі концесій не для партії але для цїлого народу руского, то входженє в такі переговори не тілько не брав би-м за зле, але узнав би м за дїло добре." Д-р Король заявив, що з тої відповіди єсть задоволений.

 

Але на тім не конець. На засїданю клюбу 20 падолиста, при читаню протоколу, д-р Антоневич, котрий не був на клюбі в часї интерпеляції д-ра Короля (як і взагалї мало ходив на клюб), заявив, що єго відповідь п. Романчука не задоволяє, бо п. Романчук анї не розказав всего, що на зборі ураджено, анї не запросив на той збір всїх послів, як єму було препоручено, наконець, що кн. Чарторийскій по бесїдї п. Телишевского, з дуже немилою для Поляків згадкою о Познаньщинї, сказав до него в соймі: Teraz wszystkie związki między nami zerwane. П. Романчув відповів, що не був навіть управнений всїх послів запросити, і посли, не належачі до Народної Ради, не можуть мати до того претенсії; о чім раджено, то сказав, хотя до того не має обовязку; що до кн. Чарторийского, сей сказав зовсїм що инше. О. Сїчиньскій додав, що д-р Антоневич ходить неустанно на довірочні наради в Народнім Домі, a нїхто єго о те не интерпелює, хоч радить ся там о справах, обходячих всїх послів руских; і нїкого з народовцїв не кличуть на ті наради, а п. Антоневич робить собі претенсію, щоби товариство, до котрого він не належить, на свої наради єго запрошувало, або щоби члени клюбу не сміли на наради своїх товариств приходити без него. Скінчило ся на тім, що на внесенє п. Рожанковского клюб відповідь п. Романчука приймив "з задоволенєм" до відомости; против тому голосували пп. Антоневич і Кулачковскій (п. Герасимовича не було на засїданю).

 

Такі і тим подібні подїї показували наглядно, що в Рускім клюбі нема вже взаїмної щирости і довірія. Ходили вісти, що д-р Добряньскій, котрий на зборах Нар. Торговлї, в спосіб не конче навіть приличний для него, вів обструкційну політику, з своєю клікою непримиримих роблять вже заходи, щоби вїзд нотаблів або розбити або взяти верх і вибори до ради державної узяти в свої руки. Розказувано з всякими подрібностями, що при ухвалюваню в соймі закона санітарного польска опозиція, зложена з таких найзавзятїйших противників Русинів, як Поляновскій, Козловскі і им подібні, до своїх нарад над обаленєм того закона запросила і двох "твердих" членів Руского клюбу, побачивши, що они одні стояли при другім читаню против закона, і намовляла их до спілки з ними а підюджувала против народовцїв і правительства, котрі будьто-би з собою порозуміли ся. Однак показало ся, що опозиція в соймі буде безуспішна. "Тверді" піддали ся і голосували за законом, за котрим о. Сїчиньскій стояв від самого початку а другі народовцї по переконуючих виясненях в клюбі також освідчили ся.

 

Тимчасом ставало що-раз яснїйше, що при дальшім веденю такої політики, як доси, Русини нїяких успіхів не можуть надїятись. З "старою" партією, признаючою ся явно до національного єдинства з Россією і виправившою в тім напрямі не одну демонстрацію, нї яке правительство не схоче мати нїякого дїла. Єсли хто може що для Русинів узискати, то тілько рускі народовцї, котрих, по виступленю т. зв. радикальної партії, вже нїхто о які соціялістично-революційні тенденції не може посуджувати. Видїл Народної Ради отже, не вязаний, так як Рускій клюб посольскій, супротивними елементами, взяв акцію в свої руки. Дня 24 падолиста в вечер предсїдатель Народної Ради д-р Александер Огоновскій, секретар д-р Кость Левицкій, професор Барвіньскій, з руских послів пп. Мандичевскій і Телишевскій, а крім того митрополит були у намістника. Намістник сказав виразно, подібно як опісля в соймі, що правительство може підпирати тілько таких Русинів, котрі зазначать ясно своє становище, котрі хотять розвивати свою народність в Австрії яко таку в напрямі згіднім з идеєю державною, котрі рішучо отрясуть ся і увільнять ся від всего, що розвоєви рускої народности на основі чисто австрійскій перешкоджає, і котрі будуть ити разом а князями своєї церкви. Програми нїякої там не укладано, і взагалї депутація розійшла ся без всяких умов.

 

П. Телишевскій увідомив о тім п. Романчука. Сей хотїв о тім увідомити клюб і порозуміти ся в тій справі. Однак вже 25 падолиста мав п. Романчук, після ухвали клюбу, виступити при ґенеральній дебатї буджетовій, а тілько при сїй случайности можна було зазначити становище Русинів. За-для короткости часу скликанє клюбу анї не було можливе анї, при настрою, якій був в клюбі, не довело би имовірно до нїякого позитивного результату. П. Романчук уложив отже в остатній хвили свою проґраму, що до котрої нї з ким не радив ся, а уложив таку, щоб кождий Русин міг на ню згодити ся, і виголосив так, що не навязував і клюбови, лише схарактеризував оба напрями національні серед Русинів, поступаючи притім з найбільшою льояльностею супротив "старої" партії. Як звістно, більшість клюбу і митрополит тую проґраму приняли.

 

Два моменти треба в тій справі увзгляднити: 1) При поступованю львівскої непримиримої кліти обєдинителїв згода і солідарність межи Русинами не дала ся нїяк удержати; 2) Правительство може увзгляднити тілько таких Русинів, котрі стоять на ясній національній і політичній проґрамі, якою єсть проґрама п. Романчука.

 

[Дѣло]

02.12.1890