Для театру Лесі Українки відкриття нового театрального сезону почалося зі зміни керівництва. Скандал з екс-директором Олексієм Коломійцевим змусив і нову театральну адміністрацію/колектив, і навколотеатральну громаду, з одного боку – добряче понервуватися останні кілька місяців, з другого – напружити весь свій креатив, аби запропонувати місту нову стратегію театру . Втім, 1 грудня стало відомо, що суд поновив Олексія Коломійцева на посаді художнього керівника театру, легітимізувавши в такий спосіб конкурс, де затверджене Коломіцевим-директором журі обрало художнім керівником Коломійцева же ж зі списку з трьох претендентів, два з яких відмовились від участі в конкурсі. Відтак, теоретично через десять днів законний, з точки зору суду, керівник повернеться до роботи. Звісно, за умови, якщо Міська рада не подаватиме апеляцію. А ще позавчора театр навіть і уявити собі не міг такого сценарію. Отже, чим до останніх днів жила «Леся» і що ми знаємо, а що не знаємо про цей театр зараз?
Хто керує, ким керує, куди керує?
Керують наразі директор (кризовий менеджер) Микола Павлів і художній керівник (режисер) Євген Худзик. В жовтні, після офіційного відкриття сезону, керівництво театру провело кастинг до акторської трупи. На дванадцять місць претендувало понад сорок учасників. Комісію складали колеги по культурному цеху, викладачі мистецького факультету, культурні діячі міста. Театр Лесі муніципальний, тобто, підпорядкований місту, і, відповідно, ним же й фінансується. Власне тому нова політика театру спрямована на те, щоби не тільки запропонувати мешканцям Львова новий майданчик оригінальних театральних ідей та видовищ, але й продумати можливості альтернативного заробітку, в першу чергу, на власні проекти, в якості перспективної платформи для інвестування.
Як театр нового директора «зустрів»
Розповідає директор Микола Павлів.
«Директора театру призначає Управління культури, це не конкурсна посада. Мене запросили в першу чергу як кризового менеджера, бо тут була проблема зі всім: і з документацією, і з колективом тощо-тощо. Моя попередня робота була пов’язана з нерухомістю, регулювання орендних відносин. Ця посада вимагала певної моральної стійкості, міцних нервів і вміння виходити з конфліктних ситуацій меншою кров’ю. Я пройшов співбесіду і отримав пропозицію очолити театр.
Вже в перші дні виявилося багато плачевного. Театр мав купу заборгованостей перед іншими організаціями, наприклад, перед рекламодавцями, фірмами з поставки обладнання. Щоби вийти з цієї ситуації, було прийнято багато радикальних рішень. Одне з них: всіх працівників було звільнено, ми набрали нову команду, яка не була ангажована в попередніх театрально-кулуарних конфліктах, тож мала можливість подивитися на ситуацію театру новим поглядом.
Я приблизно уявляв, з чим матиму справу, але коли прийшов сюди, все одно щодня дивувався. Буквально кожного дня ми знаходили якісь нові й нові схеми попереднього керівництва. Все це забирало багато часу, коли ти постійно думаєш: «ну як це провернулося?», відстежуєш нюанси і наслідки. Нам допомогла перевірка КРУ, яка виявила фінансові порушення, за якими ми вже скеровували листи на повернення коштів. А збитків там на суму понад 350 тис грн. Процес повернення дуже тривалий, думаю, якщо через два роки ми ці гроші побачимо, то буде дуже добре.
Ми не судимося безпосередньо проти Коломійцева, є багато організацій, які були в договорах з ним і яким було проплачені надлишкові кошти. Але і тут існує проблема – до суду потрібно оплатити завдадок, а з цим трудно, ми просто не маємо зайвих грошей. Будемо просити Львівську міську раду допомогти нам скласти позови, а поки збираємо всі матеріали.
Щодо поновлення на посаді худкерівника Коломійцева, то однією з його вимог є скасувати наказ про його відсторонення і оплатити йому час вимушеного прогулу. Бо фактично, до рішення суду, він перебуває на посаді, і лише суд може скасувати договір з ним. Євген Худзик працює на півставки режисером, але в його посадових обов’язках прописано, що він виконує роль художнього керівника. Тому фактично Євген – зараз режисер театру Лесі Українки.
Коли весь цей адміністративний безлад нарешті врегулюється, то Львівська міська рада мала б призначити нову людину на посаду директора. Хоча, звісно ж, за цей час, що я керую театром, я до нього «прив’язався». Якщо поглянути на це з точки зору емоції, то ти вклав сили, працю свою, а тебе потім просто переводять на іншу посаду. Але згідно правил менеджменту – так повинно бути».
Нова візія театру
Розповідає Олександра Давиденко, керівник проекту «ЛесяАртРезіденс».
«У вересні на тренінгу з командної роботи в УКУ тодішній керівник управління культури пані Ірина Магдиш запропонувала нашому кластеру попрацювати з найпроблемнішими локаціями Львова, і одна з них – це був театр Лесі. Наша команда тиждень креативила, і ми створили проект візії театру, продумали, яким чином його можна було б розвивати. З цієї презентації почалося моє знайомство з теперішнім директором і художнім керівником. Ми прийшли, нам провели екскурсію, дирекція сказала, що вони готові експериментів, що їм хочеться змінюватися і співпрацювати з нами.
Ми швидко стартанули в соцмережах, бо було важливо налагодити комунікацію з креативним середовищем. Потім була прес-конференція, де ми проговорили місту про наш план, про те, що може бути в театрі. Далі була «Толока». Все пройшло чудово, бо ми показали перспективи співпраці з нами, відкрили громадськості та інвесторам унікальні приміщення цієї локації. З інакшого боку, як виявилося, я й гадки не мала, з чим зіштовхнуся на практиці. Насправді, для пересічного мешканця міста театр Лесі відомий тільки на рівні організаційцних проблем: ну так, були там протести акторів, були фінансові скандали, про це і я знала. Але те, що театр – руїна, ніхто не попереджав. І це не лише паперова чи фінансова діра, це буквально вибиті двері і погром в приміщеннях.
Тому нам буде нелегко і не швидко відновитися. Дирекція мусить «розгрібати» всю паперову роботу, судитися, з’ясовувати, чому якийсь секонд-хенд «Каламбур» зайняв наше приміщення? Поки що ми виграли грант від облдержадміністрації. За ці гроші вже відновили столярню, яку активно використовували під час «ЛесяАртРезіденс».
Я особисто маю окремий офіс в театрі і окремий договір про співпрацю з театром як представник громадської організації «ІСІ». Це дозволяє нам подаватися на гранти і якісно займатися справами. В процесі безпосередньої роботи все дуже змінюється, щось відсіюється, щось приходить, тож направду, дуже мало залишилося з того, що пропонували у вересні. Але я маю лише одну надію – театр мусить стати місцем, де будуть збиратися ініціативні люди і створювати щось хороше».
Що очікувати від театру?
«Lesya Art residence» стане щорічною подією, яку фінансуватиме місто. Олександра Давиденко відповідальна за її проведення, а учасниками є художники та дизайнери, які подають свої проекти. Подальша участь в резиденції дає можливість здійснити проекти.
«Радіосцена». Ведучі радіо «Сковорода» працюватимуть на малій сцені театру.
Драбина театру. Драма.UA повернулася і тепер в афішах можна побачити заходи, організовані мистецьким об'єднанням.
Репертуар, плани, події, ідентифікація…
Розповідає Ольга Чистоклєтова, адміністратор театру Лесі Українки.
«Коли я прийшла працювати в театр Лесі, тут дуже бракувало людей, не знала, за що хапатися, що в першу чергу робити? Зараз, мені здається, вже є ідея, є напрямок. Дуже добре, що актори підтримують Євгена Худзика і його бачення розвитку театру. От знаєте, мене якось на телебаченні спитали: «А чи не є зараз театр Лесі Українки філіалом театру Леся Курбаса?». Мовляв, у нас працюють актори з іхнього тетару. Перепрошую, але з чого нам бути чимось філіалом? Як на мене, шлях, яким рухається наш театр, і яким вже дуже багато років рухається театр Курбаса – абсолютно різні.
Саме зараз ми активно працюємо над постановкою соціальної опери «В пошуках короля Ліра: Верді». Це спільний проект Польщі та України, в якому задіяні музиканти з Львівської філармонії, а також один актор з нашого театру. Думаю, це одна з найграндіозніших театральних подій Львова.
Поза тим, маємо нову трупу і думаємо, чим заповнити репертуар. На мій погляд, дуже добре, що нам допомагають студенти. Хоча їм нелегко, вони мусять багато працювати, щоби від рівня учнівських робіт дорости до справжньої сцени. Наприклад, вистава «Великий льох», де лише тепер це починає виглядати зріло, вистава буквально виростає на очах. Або «Декамерон»: спочатку був допремєрний показ, тому що сценографія і костюми були під питанням, і над цим треба ще працювати, аби зробити таку виставу, щоби можна було сміливо сказати: «Ми запрошуємо на премєру!»
У нас існував деякий брак репертуару для дітей, але зараз ми готуємося до Миколая, бо хочеться зробити для них якесь диво. «Байки для дітей від Езопа до Миколая» – це дуже цікава пропозиція, думаю, у Львові таке точно вперше. Автори цього проекту вважають, наш Миколай має коріння у… Давній Греції. Байки веселі, інтерактивні, вони можуть чомусь навчити. Ця вистава для всіх категорій, від 8 до 108 років. На Різдво для дітей буде ще одна камерна вистава, філософська, глибока для сприйняття.
Буде також прем’єра від Олексія Кравчука, а Євген Худзик робитиме виставу музичну. Вона буде хоч і рядзвяна, але для дорослих.
Оце зараз ми вигадуємо, як зробити на свята, щоби у нас працювали творчі майстерні для дітей. Це було б чудово, якби діти не просто маялися-бігали, не знали чим зайнятися, а могли б зробити щось цікаве. Займатися з дітьми буде весь колектив, не задіяний у виставах: костюмери, художники, я також щось памятаю з орігамі, можу навчити.
Щодо роботи з новим колективом, то це ж творчій процес, не можна все зробити за два тижні чи за місяць. Не можу назвати вам точну дату, і трохи боюсь наврочити. Але очікувати варто. Загалом нова політика театру Лесі – відкритого театру – мені подобається, але не варто забувати, що театр має бути театром. Ми не просто приміщення, куди можна зайти будь-коли будь-кому і робити що завгодно. Якщо театру не буде – не буде куди приходити митцям. Я за таке формулювання, що театр – це дім. У нас відкриті двері, але вас зустріне все ж таки господар».
PS. Наразі театр відмовляється коментувати ситуацію з рішення суду щодо поновлення на посаді Олексія Коломійцева. Швидше за все безтурботна атмосфера знову полишить ці стіни найближчим часом. Невідомо також, якою буде реакція громадськості. Ця ситуація, безумовно, позначиться і на репертуарній пропозиції. Нова команда обіцяла повноцінні вистави вже з Нового року, тепер, скорше за все, очікування затягнуться. Для театру стане черговим випробовуванням необхідність продемонструвати баланс між позалаштунковими інтригами і творчою роботою.
Зі сторони історія виглядає дуже заплутано, дві конфліктні сторони не в стані комунікувати між собою, що вже унеможливлює подивитися на все позаконтекстно. Можливо, попереду нас чекає не розвязка, а чергова кульмінація, і хто яку роль обере цього разу, невідомо.
