Задушні днї, яких нїколи
Не було й може не буде,
Могили скрізь лежать по поли,
А жаль, як гураґан гуде.
У крові сонечко заходить,
І безлїч зір, як тисяч свіч,
Сіяє. З лїса вовк виходить
І виє, виє довго в ніч.
Вже й він замовк. Тиша бездонна.
Хто тут заснув той твердо спить.
Тільки щось шепне квітка сонна.
Тільки луна палахкотить.
[Вістник Союза визволення України]
07.11.1915