Паркан, що руйнує Європу

Будуючи паркани й зводячи стіни, Європа сама починає перетворюватися на в'язницю. Слідкуймо уважно, бо паркан від біженців може бути хрестом і для наших безвізових перспектив.

 

 

Угорський уряд радісно рапортує, що йому на кордоні зі Сербією вдалося звести паркан з колючого дроту завдовжки 175 кілометрів. Можливо, біженцям з бідних і нещасних країн тепер важче буде дістатися в Євросоюз, але є й інший бік медалі — будуючи паркани й зводячи стіни, сама Європа поволі починає перетворюватися на в'язницю. Хоча й розуміє, що така самотужки зведена тюрма не може бути щасливою. Ми живемо у ґлобальному світі, коли бути неприступним островом щастя й достатку все важче і важче.

 

Що аж ніяк не означає, що біженці з Сирії чи Афганістану — не проблема. Лише протягом липня на кордонах Євросоюзу виявлено 107 тисяч міґрантів. Логічно припустити, що як мінімум удвічі більшій кількості біженців вдалося потрапити до Європи непоміченими. Серед специфіки останнього літа — зміна головного міґраційного шляху в ЄС. Якщо раніше більшість біженців потрапляли до Європи «середземноморським шляхом», через Італію, то тепер головний потік утікачів від недолі пролягає через Балкани. 20 липня Македонія через це оголосила надзвичайний стан і закрила кордон із Грецією. Втім, це не допомогло.

 

Як автор цих рядків мав змогу пересвідчитися у кількох балканських країнах, проблема з біженцями набуває справді загрозливого масштабу. Вони вже не переховуються, не маскуються й не намагаються непомітно прошмигнути транзитні країни — тепер біженці рухаються цілими колонами, кілометровими валками, залюднюють цілі площі. У самісінькому центрі Белґрада ви можете побачити тисячі втікачів із Сирії, що лежать, їдять чи просто стоять на вулицях. Належить брати до уваги, що біженці, які вирушили в Європу, переважно мають гроші й документи, вони не просять милостині, виглядають більш-менш охайно. Але сама їхня кількість мимоволі вражає і навіть лякає.

 

Мабуть, Україні найлегше зрозуміти масштаб гуманітарної катастрофи, пов'язаної з вимушеними міґрантами й переселенцями, адже ми маємо своїх, внутрішніх, біженців. Тому знаємо: це люди, які гостро потребують допомоги, які втратили все чи майже все, кожен день яких є битвою за виживання. Ми бачили на власні очі тисячі сімей, що знаходили прихисток у притулках, що шукали в наших містах можливість орендувати квартиру чи знайти роботу. Проте знаємо ми й інше: не завжди переселенці хотіли прийняти правила життя нового реґіону проживання. Діти в садочках і школах, які демонстративно відмовлялися говорити українською і обзивали всіх навколо бандерівськими вбивцями; жінки, які брали матеріальну допомогу від України і водночас не соромилися говорити, що їхні чоловіки воюють за ДНР; мажори-мільйонери, які втекли від війни і на широку ногу живуть у мирних містах, але ніколи на жодну копійку не допомогли своїм землякам-втікачам, — усе це також біженці. Словом, безумовно треба допомагати біженцям, але не можна й не брати до уваги той факт, що частина з них — небезпечні, не захочуть інтеґруватися, не шануватимуть законів нової країни-домівки, дестабілізуватимуть ситуацію в містах, що надали їм притулок. Ці небезпеки і щораз більша тривога європейських суспільств мають цікавити нас не лише з огляду на моральний аспект справи — острах перед нашестям біженців зачинить і двері наших безвізових перспектив.

 

Хай там як, а Європа виявилася не готовою до такої масштабної кризи. І будівництво парканів аж ніяк не зможе врятувати ЄС від напливу біженців. На жаль, ця проблема не має вирішення, яке задовольнило б усіх. Що робити, коли аналітики, уряди і паркани безсилі? Як на мене, у таких ситуаціях найкраще керуватися серцем, мораллю, інстинктом добра: намагатися поширювати солідарність, допомагати. Це саме той рецепт, який може виявитися успішним у довшій перспективі. Тимчасом як будівництво парканів з колючим дротом лише поглиблюватиме кризу і створюватиме відчуття ґлобальної в'язниці. Для всіх — і біженців, що не мають надії, і поки що щасливих європейців.

 

Відгороджуючись від людей, що потребують і просять допомоги, Європа перестає бути Європою; руйнує ті цінності, що їх сама ж і створила; своєю власною поведінкою знищує ті високі моральні імперативи, на яких збудовано європейську ідентичність. Це все, звісно, високі слова, але чим же буде Європа без них?  

 

 

02.09.2015