Загальні Збори товариства "Просвіти" в Коломиї.

Мабуть ще жадні збори наших товариств народних не відбули ся так красно, так дїйстно величаво, і при так великій і живій участи самих просвічених селян наших, як послїдні загальні збори товариства "Просвіта" в Коломиї. Тут сполучила ся руска интеліґенція з руским селяньством і міщаньством в одну гармонійну цїлість, представляючу одну велику родину, котра спільними силами двигає ся успішно на перед з тої недолї і темноти, що столїтями пригнетали єї і не давали видобути ся нї національній свідомости загалу, нї самопочутю власного достоїнства одиницї. Загальні Збори "Простіти" дали дуже гарний образ поступу просвіти як-раз в тій части краю, котра ще до не-давна уважала ся за одну з нaйтeмнїйшиx в нашім краю, а заразом був то і доказ, що наша интеліґенція, духовна і світска, що наші учителї народні трудять ся не надармо, а здорове зерно просвіти і науки, яке они сїють, не паде на ялову землю, а на плодовиту, котра віддає сторицею те, що їй повіряють. Комітет коломийскій, устроюючій вечерницї для членів "Просвіти", в котрих взяли участь самі сили селяньскі і міщаньскі, приготовив гостям правдивий пир духовий і подав нагоду пересвідчити ся наглядно, яка велика сила спочиває в нашім народї. Дарма, що противники нашого народу і єго національного розвитку ставлять єму перешкоди на кождім кроцї, — чого примір бачили ми і на сих Зборах, — дарма, що ворожі нам елементи хотїли би конче наш нарід удержати в давній темнотї, — нарід наш уже прозрів, уже побачив правдиву дорогу, і сміло поступає по нїй наперед за своїми старшими братами, — щирими та вірними братами.

 

На збори "Просвіти" в Коломиї дня 16 (28 н. ст.) серпня явило ся надсподївано богато участників; ми начислили звиж тисячку, хоч завірювано нас, що було таки до півтора тисяча. Селян згромадилось множество з цїлого Покутя, хоч, розумієсь, найбільшій контінґент доставила Коломийщина. Всї они в своїх красних строях народних представляли мальовничій образ. Було також богато интеліґенції, духовної і світскої з родинами, з панями і паннами. Самих священників було около вісімдесят. З руских послів соймових прибули: член видїлу краєвого д-р Савчак, о. Гаморак, д-р Окуневскій і пос. Гурик. Годить ся піднести з приятностію, що і учителї і учительки народні, навіть з подальших сторін, загостили досить численно. Також молодїж академічна, перебуваюча на вакаціях в коломийских сторонах, доставила спорого числа участників.

 

В день збору, о 8 годинї рано відправило ся в міскій церкві заупокійне богослуженє за померших членів "Просвіти". Службу Божу відслужив місцевий парох і крилошанин о. Кобляньскій з діяконами, відтак до парастасу стануло дванацять священиків, а хор коломийских міщан звеличав богослуженє прекрасним співом.

 

О 10-ій годинї скінчило ся богослуженє і нарід став збирати ся на засїданє в просторім павільонї в міскім огородї. Незадовго наповнив ся битком цїлий павільон так, що богато людей мусїло вже уставитись на дворі. Наради могли вже була розпочинатись, але видїл центральний і комітет місцевий уважали ще за відповідне зачекати хвильку, доки не явить ся правительственний комісар. [Прим. Ред. На нашу гадку, зовсїм без потреби!] Вже доходила 11 година, а комісаря все ще не було. Тогдї голова коломийскої філії "Просвіти" крил. о. Ив. Кобляньскій повитав збори короткою промовою.

 

Промова крил. о. Ив. Кобляньского.

 

"Витаю щирим серцем тебе, Світлий видїле центральний нашого товариства; витаю вас мужі трудолюбивости, що хочете вашим теплим словом розбудити просвіту в нашім народї; витаю вас поважні члени, що мимо спеки і трудів прибули сюда; витаю і всїм вас, тих, якої би ви не були народности, що прибули сюда; радую ся з того, бо ви спізнаєте наше товариство "Просвіта" і єго цїли. Дай Боже, щоби просвіта народна ширила ся як найдальше: від міст до місточок, від місточок до сел, і щоби всїх обґорнула, щоби процвитала праця та ощадність і хоронила нас від убожества!"

 

По сих словах представив о. Кобляньскій зборам голову товариства "Просвіти", проф. д-ра Омеляна Огоновского, а той запросивши на ceкpeтapiв субститута нотаріяльного п. Володимира Левицкого з Станіславова в посла д-ра Окуневского відкрив збори промовою.

 

Промова д-ра Омеляна Огоновского.

 

Світлий Зборе!

 

Вже другій раз загальні збори товариства "Просвіта" відбувають ся по-за Львовом в більшім місті галицкої Руси. Давнїйше через 19 лїт члени нашого товариства збирались що-рік у Львові, куди тілько деякі сусїдні селяне й міщане могли приходити. Про-те на тих зборах не бувало більше як 100—150 осіб. Аж ось минувшого року першій раз відбулись загальні збори по-за Львовом в Ставіславові. І от, мимо поганої непогоди зібралось там звиш 400 членів товариства, переважно селяне, котрі вже горнуть ся до світла науки і бажають видобутись з тяжкого свого лихолїтя. Сего-ж року на запросини братій Коломийцїв зібрались ми в столици Покутя над Прутом і поглядаємо веселим оком на сусідню верховину, про котру співав Микола Устіянович: "Верховино! світку ти наш, гей як у тебе так мило!" і з сеї-то верховини прийшли сюди леґінї стрункі як ялиця, швидкі й ворушливі як Черемош, — прийшли славні Гуцули з топірцем в руцї і витають ся сегодня з братьми з Підгіря і Поділя. І справдї весело нам тут межи тими гарними леґінями, весело межи поважними селянами з над Черемоша і Прута, — весело нам і мало в сїй славній Коломиї, де в-перше творились і співались наші коломийки, котрі тепер суть дорогим майном цїлого народу руского.

 

І ось сегодня діждались ми великого свята народного! Се бачимо тут сотки земляків з найдальших сторін галицкої Руси; тутки зближають ся священики і світскі люде письменні, мов приятелї до селян і мiщaн і доказують дїлом, що найкрасшеє добро на світї — се братолюбіє! Тому-то мило менї, повитати навперед вас, високоповажані отцї духовні, що вмієте вести перед не тілько в церкві, але й в громадї. Між вами бачу деяких, що від двацяти років суть невідступними товаришами в наших просвітних змаганях, що вже посивіли в трудах церковних і народних. Честь вам, славні провідники темних, незрячих братів! — Витаю відтак славних наших послів, витаю руских адвокатів, нотарів, лїкарів, cyдьїв і всїляких урядників, — витаю професорів, учителїв, редакторів і письменників, — витаю купцїв і промисловцїв, — витаю нашу многонадїйну молодїж, академиків і студентів! Здорові були, дорогі братя! Серце радує ся, що ті грамотні люде обіймають любвою найменшого брата. Серце радує ся, — бо ось усміхає ся заплакана мати, видячи, що єї дїти добивають ся всї разом до лїпшої долї. Так то, земляки дорогі! Вас всїх, що носите сердаки, опанчі, свити, витаємо по-братерски, бо ми кість від кости вашої, кров від крови вашої, — ми з вами одна родина руска!

 

От повитав я всїх братій Русинів, що явились на сих зборах, та трохи-не забув на тих, що суть окрасою нашого земского побуту; — та нї, годї забути руского жіноцтва; котре також прибуло сюди для спільної працї в хосен народу руского. Бачу тут між нами рускі учительки, деякі жінки й дочки нашої интеліґенції, котрі дружно зближились до простих жінок, що також прийшли сюди на свято народне.

 

А вже ж нема між нами деяких патріотів, що запопадливо займались справами народними. Тїло тих щирих дїячiв лягло по трудах земских в могилї, але дух их є тут межи нами і втїшає ся змаганєм Руси в боротьбі зі всїлякими противниками. Память тих незабутних покійників світлий Збір зволить почтити повстанєм из місць!

 

Привитавши вас, дорогі громадяне і братя, позволяю собі именем видїлу товариства "Просвіта" здати справу з деяких важнїйших прояв нашої дїяльности за час від послїдних загальних зборів до сегодня. Пригадуєте собі, дорогі братя, що минувшого року на загальних зборах на внесок високоповажного отця Антона Струтиньского, пароха з Ямницї, одноголосно ухвалено, просити всї три Консисторії рускі, щоби поручили всечестному духовенству занятись справою заснованя і ширеня читалень. Доси відповіла нам на наше письмо Консисторія Перемиска. Та жаль сказати, що всесвітла тая Консисторія не прихилилась до бажаня кількох сотень Русинів, священиків, світскої интеліґенції, селян і міщан, і мов-то гордувала голосом поважного збору народного.

 

Відтак підношу важну справу виданя етноґрафічної карти цїлої Руси-України. Признають, що видїл товариства "Просвіта" приготований на докір загального Збору, що доси не полагоджено сеї пекучої справи. Вже-ж кождий Русин рад-би побачити вірний образ своєї дорогої Матери, — кождий хотїв би видїти на картї ті простори, які займає двацяти-міліоновий наш нарід. Та ба! не так-то легко зладити таку величну карту! — не так-то легко віддати вірно обличє і всю стать нашої многострадальної матери-мученицї! Таке велике дїло вимагає довгих приготовань. Поки-що заявляю, що перед двома роками така етноґрафічна карта не зможе бути виготовлена, позаяк в сїм роцї має зладитись в Галичинї нова конскрипція, котру в сїй картї треба ачей увзгляднити.

 

Коли-ж годї було доси видати етноґрафічну карту Руси-України, то постарав ся наш видїл о виданє популярної, илюстрованої Исторії Руси. Сподіємось, що світлий Збір прийме радо сей просвітниій дарунок та подякує сердечно єї авторови, многозаслуженому патріотови, професорови Олександрови Барвіньскому, що для народу написав Исторію нашої батьківщини, котру надруковано з 40 образками і з двома картами. Тепер зможе кождий Русин дізнатись: хто ми? чия правда? чия кривда і чиї ми дїти? Аж тепер, коли видано Исторію Руси, велика варта етноґрафічна буде мати справдїшню стійність.

 

Дальше заявляю, що видїл нашого товариства дбав про розвій читалень, бо сотнями своїх книжочок надїлив 41 читалень в Галичинї й на Буковинї, та подарував свої книжочки ще й деяким братствам церковним, декотрим ученикам в далекій Славонії, угорским Русинам-патріотам в Куцурі, воякам львівского ґарнізону і деяким школам народним.

 

Мов-то в заміну за просвітні дарунки видїл одержував від руских патріотів стародавні книжки, грамоти, монети й инші старинні річи, котрі знадоблять ся для будущего музея. Відтак свічні наші земляки посилали нам в дарі крім книжок ще й рукописи й збірники народних пісень. Именно високоповажаний Исидор Єзерскій, голова нашої філії золочівскої, подарував бібліотецї "Просвіти" богатий свій збірник пісень народних. Годить ся ж тут заявити, що два патріоти на Українї обіцяли записати нашому товариству великі свої бібліотеки.

 

Великою підмогою товариства "Просвіта" суть лєґати, записані єму в тестаментї кількома рускими патріотами. Минувшого року довідались члени товариства, що славний патріот бл. п. о. Стефан Качала записавсь для "Просвіти" 8000 зр. Тепер же оповіщаю світлий Збір, що Иван Кизима, покійний парох в Слободї белехівскій, записав нашому товариству около 1.800 зр. та що по покійнім патріотї Евсевію Грушкевичу, адтюнктї податковім в Ниску, одержить "Просвіта" досить значну спадщину. Тілько-ж поступованє спадкове в справі тих трьох лєґатів в дотичних судах ще не укінчилось.

 

При своїх многосторонних занятях і трудах члени видїлу товариства "Просвіта" робили, що могли й як уміли. Може бути, що де-хто з вас, високоповажані громадяне, замітить в наших дїлах деяку недостачу або й похибку, може бути, що читальнї вимагали більшого догляду, — та ба! до лїпшого веденя справ просвітних, треба би запрягати лиш таких мужів, що були-б вільні від всяких инших праць і свої сили присвячували-б тілько просвітї народній. Та на щастє повелось видїлови перед чотирма місяцями зєднати собі мужа, котрий що-день від 8 години рано до 10 в ночи займав ся веденєм дїл директора канцелярії "Просвіти". Сим патріотом є квієкований ц. к. політичний комісар, п. Володимир Лаврівскій, син покійного віце-маршалка соймового, Юліяна Лаврівского, що в 1870-десятих роках був головою товариства "Просвіта". Сему-ж п. Володимирови Лаврівскому висказую на cїм місци именем видїлу велике спаси-Біг за єго вельми хосенну і зовсїм безкористну працю. Тепер же сей щирий патріот заявив бажанє, працювати в видїлї товариства й присвятити і дальше весь свій час та всї свої сили справам просвітним. Коли-ж світлий Збір зволить вибрати сего мужа до нового видїлу, то зможемо тїшитись надїєю, що дїла канцелярійні нашого товариства і справа читалень полагодять ся що-раз лїпше.

 

Вислухавши наше справозданє зможе світлий Збір обдумати способи, як би направити в де чім наш побут просвітний і суспільний. Що сей наш побут не конче добрий, схоче кождий признати. Хоть закони конституційні запоручають нам Русинам рівноправність, то супроти братів Поляків буваємо часто покривджені в наших правах. Сельскі наши школи польщать ся, дарма що мовою викладовою має бути мова руска, в більших місточках галицкої Руси нема нї одної народної школи — просвітні книжочки нашого товариства бувають в читальнях нераз конфісковані і стають ся причиною тяганини по староствах і судах, — руска мова не має пошанівку в деяких урядах, — руске письмо буває часом противниками нашими зневажане більше від карлючок жидівских. А вже ж жидова позаймала у свій полон богато наших селян і міщан та виперла их из прадїдної батьківщини, ба й на полонинах нашої верховини умовкає гуцульска трембіта а відзиває ся жидівске харамарканє. Коли-ж на Буковинї Румуни випирають Русинів из поконвічної их землї, то в галицкій Руси непрошені наші опікуни заливають Мазурами чисто-рускі села, щоб лиш спольщити рускій народ.

 

І так наруги терпить Русин на своїй рідній земли лиш для того, що втративши силу віковою недолею, все ще нездужає і не може покористуватись, як слїд, законами конституційними. Нам треба вже раз очуняти після довгого сну, — треба зєдинити роздроблені наші сили для змаганя просвітного й народного і для поправи суспільного побуту. Чей же звістна вам, дорогі братя, от-ся коломийка, котру співають в наших горах.

 

Ой калино, калинице!

Чого в лузї стоїш?

Чи сонїйка визираєш?

Чи вітру ся боїш?

 

І відповідає калина:

 

Я сонїйка визираю,

Вітру ся не бою, —

Де мя мати породила,

Там собі постою!*)

 

Отже й ми, дорогі братя, не біймо ся вітру, що віє нам в очи, — вже-ж ми визираємо сонїнька, — визираєм єго на сїй земли, де нас мати породила.

 

Братя селяне! Не давайте собі видерти тої землї, де вас мати породила! Держіть єї твердими руками, бо се найдорожша спадщина по ваших дїдах і батьках. Щоби-ж ви на своїй земли були по-правдї господарями, то набувайте світла науки, — засновуйте по селах читальнї. Читальнї мають тим бути в громадї, чим в тїлї чоловіка є серце; — они повинні бути осередком громадского житя! Тому-то заводїть читальнї там, де их нема, — а де они є, то старайтесь о теє, щоб в них бували поучаючі відчити, вечери деклямаційно-музикальні: а побіч читалень засновуйте крамницї, шпіхлїрі громадскі, та й заводїть инші порядки в селї. Всїми силами дбайте о те, щоби просвіта сполучалась з піднесенєм добробиту, — щоб ви визволялась з лихви жидівскої і позбулись біди на своїй батьківщинї.

 

Побіч управи землї займайте ся також промислом домашним, до котрого особливо Гуцули оказують вроджену здібність. Та-ж сницарскі вироби Василя Шкрибляка з Яворова суть славно звістні не тілько в Галичинї, але й за границею. Ба, гуцульскій промисл домашній звертає на себе увагу світа на промислово-господарскій виставі у Відни. А вже-ж сей домашній промисл, що є твором Гуцулів-самоуків, розвине ся ще красше, коли ті селяне набудуть науки й познакомлять ся з поступом промислу за границею. — Годї ж тут замовчати, що з гуцульским промислом домашним пізнав ся ширшій світ заходами професора Володимира Шухевича, котрий родившись між Гуцулами, пізнав их звичаї та вироби промислові і відтак зумів видобути на верх ті окраси гуцульскі, котрі скривались доси в закутках нашої верховини.

 

Читальнями і промисловими спілками піднесуть ся з упадку також наші ремісники по містах, котрі через конкуренцію і лихву жидівску не можуть добитись до лїпшої долї. Почин до піднесеня промислу селяньского й міщаньского поклав щирий патріот Илярій Гарасамович, котрий завязав "Гуцульску Спілку" в Коломиї.

 

Так отже ми ще не пропали по довговiчнім лихолїтю! Скрутнява натура Русина видобуде ся из тих сїтій і западень, якими окружили єго противники. Правда, що Русин нераз довго залежує ся й нерадо до працї бере ся, — але-ж як він, научений тяжким досвідом, схопить ся до роботи, то в постійнім трудї не перестигне єго нї Поляк, нї Чех, нї Нїмець. Треба, щоб Русинови біда доїла до живого, тогдї він швидко витверезить ся і буде працювати без перестанку, поки не довершить свого дїла.

 

Тілько більше світла науки між нами, а ми видвигаємо ся небавом на верх між народами славяньскими. Та й є кому піднестись з упадку та йти в гору що-раз більше! Ось бо нас Русинів є велика сила, — є двацять міліонів, переважно хлїборобів, котрі в розвою суспільного і народного житя мають більшу вагу, нїж шляхетчина родова та грошева. і ті-то міліони Русинів говорять такою красною і мило-звучною мовою, якою мало котрий нарід може похвалитись. Про-те не загинемо в світї, дорогі братя! — Русинів жде-дожидає славна будущина, бо від них навчать ся другі народи славяньскі ладу громадского і братерства братнього.

 

Поки-що треба нам терпіти кормигу наших сусїдів-Поляків, котрі маючи власть в руках не хочуть нам признавати тих прав, що нам належать ся по законам природи і держави. Та терпіти Русин навик від покон-вікy, але шиї своєї не угне під гнетом несправедливим. Минають ті часи, коли сильний побивав слабшого, — тепер і бідний мужик перед законом є рівний панови! Вже ж жиємо в державі конституційній; а хотяй би ми часом і не могли добитись до наших прав в урядах, то є ще корона, — є, найяснїйшій наш цїсар, котрий вже нераз заявляв свою ласку вірним Русинам. Тому-то світлий Збір схоче грімко кликнути: "Найяснїйшій наш цїсар Франц Іосиф І. най жиє многі лїта!"

 

Стоячи-ж під захистом Корони добиваймо ся сміло наших прав в дорозї конституційній! Наслїдуймо Чехів в их патріотизмі, котрі в протягу кількадесяти лїт здвиглись з упадку до великої сили. Але Чехи говорять між собою і з людьми чужої народности тілько по-чески, до урядів пишуть від давна тілько по-чески, а товариствами просвітивши і спілками промисловими піднеслись ческі селяне і міщане до освіти і добробиту. Ми-ж не доросли ще до такого патріотизму Чехів! Русин боїть ся заговорити до Поляка по-руски, як коли-б то стояв панщиняний хлоп перед своїм паном! Русин стидає ся подавати рускі письма до урядів цїсарских і автономічних, думаючи собі, що ті пани урядники кинуть рускі поданя до коша. Ми все ще понижаємо сама свою мову й народність, гадаючи, що слабому Русинови годї мірятись з могучим Поляком. Аже-ж ми єсмо тепер слабі з власної вини. Чого-ж нам бути несмілими у своїй хатї на своїй земли? Правда, що та хата віком похилилась, та що сусїди раді би єї завалити, а на єї місци свою хату поставити, але они за-пізно беруть ся до такого дїла! Вже-ж нагромадилось у нас богато матеріялу до своєї нової хати, ба й будівничі забирають ся вже до працї. Дасть Бог, небавом стане на своїй земли нова хата, в котрій буде своя правда й сила й воля. Русь може вже нинї повторити слова калини в народній коломийцї:

 

Я сонїйко визираю,

Вітру ся не бою, —

Де мя мати породила,

Там собі постою!

 

І справдї, братя-громадяне! тепер уже постоїмо по-вік тут, де нас мати породила! А коли-б противники просвітного й народного нашого розвою хотїли й дальше занапащувати нашу батьківщину, — коли-б своєю нетерпимостію перли нас до боротьби, то ми станемо в оборонї наших прав, бо вже-ж наш безсмертний Кобзар Тарас Шевченко сказав ось що праведним борцям:

 

Боріте ся! поборете

Вам Бог помагає!

За вас сила, за вас воля

І правда святая!

 

Сконстатувавши відтак достаточне число членів, відкрив голова товариства дискусію над справозданєм центрального видїлу.

 

На внесенє проф. Ив. Вахнянина из Стрия відступлено від читаня справозданя.

 

Проф. Вол. Шухевич зі Львова забравши голос зажадав поясненя що-до бібліотеки товариства, а именно: кілько книжок має бібліотека, з яких книжок она складаєсь і чи она вже упорядкована, чи ще нї.

 

Начальник канцелярії товариства п. Вол. Лаврівскій відповів на се, що бібліотека тепер порядкуєсь. Сего року вплинуло дуже богато книжок из дарів; книжки ті вписуєсь тепер в катальог. Недавно прийшла богата бібліотека дарована пок. Евсевієм Грушкевичем; редактор "Дѣла" п. Ив. Белей дарував також богато книжок, а бібліотеки дарованої ческим писателем, п. Франтішком Ржегожом, котра єсть в переховку у проф. Шухевича, товариство ще не одержало. По упорядкованю бібліотеки видїл отворить єї до публичного ужитку.

 

Проф. Шухевич заявив, що вдоволяє ся сею відповідію, але дивує ся, чому в Справозданю центрального видїлу нема згадки про даровану п. Ржегоржом бібліотеку "Просвітї". Належало би, щоби бодай і на другій рік не поминено п. Ржегоржа в Справозданю.

 

Д-р Ом. Огоновскій відповів, що він не заслужив собі на таку нагану. Товариство фактично бібліотеки ще не одержало, то-ж і годї було про те згадувати, а Справозданє єсть виготовлене за рік 1889, коли тимчасом п. Ржегорж свою бібліотеку доперва сего року товариству жертвував. Впрочім бібліотеку був упорядкував уже давнїйше дуже совістно і докладно теперішний директор института Товариства педаґоґічного им. св. Николая п. К. Паньківскій, тепер же треба єї на ново упорядкувати.

 

Проф. Шухевич зажадав був ще голосу до справи книжочок товариства "Просвіти" і почав був уже говорити, коли нараз настала

 

Сцена з правительственним комісарем.

 

Єсть право, що перед кождими зборами якогось товариства треба на три днї наперед повідомити дотичну власть політичну, в котрої окрузї мають відбути ся збори. Отже центральний видїл товариства "Просвіти" вислав ще 12 н. ст. серпня повідомленє до коломийского староства почтою і за рецепісом, котрий переховуєсь в актах видїлу "Просвіти" [число рецепісу 185 з IІ філії почти львівскої]. Повідомленє мусїло отже конче дійти до староства. Хто єго там відобрав і що з ним зробив — чи знищив, чи де затратив, — не знаємо. Старости коломийского нема, бо він на урльопі; єго заступає старшій комісар, звістний п. Вайдович. Але як-раз в день зборів "Просвіти" десь і п. Вайдович подїв ся, а остав ся лише заступник заступника, молодшій комісар п. Крушиньскій [з роду руского, але до Русинів не признає ся].

 

Збори відбували ся зовсїм спокійно, а правительственний комісар все ще не являв ся. Нараз влїтає якійсь молоденькій панок в мундурі і при шпазї, дуже бистро перебиває ся крізь товпу народу і задиханий стає коло президії та допитуєсь за головою товариства. Єго представлено д-ру Ом. Огоновскому, а він тогди каже по польски:

 

— Позаяк староства не повідомлено, що тут мають відбувати ся збори, а жандармерія зробила тепер донесенє, що збори відбувають ся, длятого розвязую збори і прошу візвати зібраних, щоби в сїй хвили опорожнили салю.

 

Начальник канцелярії "Просвіти" п. Лаврівскій, котрий сам висилав повідомленє, старав ся молоденького того урядника переконати, що повідомленє мусїло прецінь наспіти до староства, бо він має в своїх руках рецепіс надавчій. На то п. комісар:

 

— Ja о tem nic nie wiem. W protokole starostwa nie ma zapisanego żadnego doniesienia. Proszę natychmiast opróżnić salę, bo w przeciwnym wypadku użyję zbrojnej siły!

 

На таке dictum молодого і горяченького урядника — він називаєсь Пшебиславскій і має ледви другій рік практики — не було що робити; урядник політичний може нераз наробити таке, чого й не придумаєш. Таке загроженє użycia zbrojnej siły було може і не на вітер сказане, бо ще на день перед тим говорено по Коломиї, що в містї сконсиґновано жандармерію з поблизьких стацій. Ми самі видїли, як шляхом Надвірняньским приїхало шість жандармів, а трохи пізнїйше за ними ще і якійсь постенфірер. Правда, що певности не маємо, чи то була лише случайна подорож, чи их умисне покликано, — але що они не їхали до Коломиї яко члени "Просвіти", — то річ певна.

 

Д-р Ом. Огоновскій повідомив зібраних о тім, що стало ся, і просив, щоби розійшли ся, доки цїла річ не вияснить ся. Між людьми стало дуже велике огірченє. Селяне з-разу не хотїли навіть розходити ся. Понеслись крики: Телеґрафувати до Відня! до міністрів! до Найяснїйшого Пана, що дав нам конституцію! За дві недїлї не то зі Львова але і з Америки дійшов би лист до Коломиї!" Голова і другі члени видїлу та де-хто з интеліґенції старались успокоїти огірчений нарід і наклонити єго, щоби розійшов ся.

 

Тимчасом ухвалено вислати депутацію до заступникового заступника ц. к. старости, а рівночасно дано знати телеґрафом і до Львова, щоби там пороблено відповідні кроки в намістництві. Д-р Огоновскій, посли д-р Савчак і д-р Окуневскій, начальник канцелярії "Просвіти" п. Лаврівскій і член місцевого комітету, директор "Гуцульскої Спілки" п. Герасимович пійшли до молодшого комісаря п. Крушиньского і представили єму цїлу справу. По довшій пересправі заявив п. заступник заступника старости, — розумієсь в язицї urzędowym, бо не зволив анї слова промовити до рускої депутації і на рускій земли по руски — що коли голова товариства і начальник канцелярії заручують почтовим рецепісом, що повідомленє вислано до староства, то збори можуть дальше відбувати ся під оком правительственного комісаря, того самого п. Пшебиславского.

 

На тім закінчилась сцена з правительственним комісарем, але збори мусїли бути перервані на цїлу годину! Товариство "Просвіта" внесе жалобу за те і посли pyскі як в соймі так і в радї державній поставлять интерпеляції до правительства, котре чей же схоче пояснити причину тої заборони зборів товариства "Просвіти". Шкода, що Збори зараз по заборонї не вислали телеграми до Відня, до ґp. Таффого... Були би там уже знали о тім фактї не доперва через телеґраму з Коломиї до Neue freie Presse.

 

По перерві говорив проф. Шухевич дальше о книжочках "Просвіти", а опісля проф. Ив. Вахнянин зі Стрия відчитав слїдуюче

 

Письмо проф. Стеф. Дубравского из Стрия.

 

До Достохвального Видїлу Товариства "Просвіта" у Львові, на руки Високоповажаного Пан-Отця д-ра Омеляна Огоновского, професора університету, яко голови товариства.

 

Посвятивши ся з замилованєм званю учительскому, працював-єм в тім заводї через 36 лїт при школах народних і середних в Перемишли, Кракові, Новім Санчи, Львові і Стрию, і старав-єм ся через той час дальше образуватись, аби статись пожиточним для себе і менї повіреній молодежи в школах. Кромі того жив-єм ощадно і думав-єм над поліпшенєм загальної просвіти народної, аби для тої цїли придбати хотяй якую дрібнїсеньку лепту і статись пожиточним до духового двиганя нашого народу, длятого в Завіщаню моїм з дня 10 лютого 1885 постановив-єм слїдуюче:

 

Після того мого Завіщаня, Артикул VI, призначив-єм:

 

"Товариству "Просвіта" у Львові, котре перше з товариств просвітних властиво поняло задачу свою і так в короткім часї свого истнованя так много причинилось до піднесеня моральности, добробиту і самопізнаня поміж руским людом, записую Два Тисячі зрн. а. в. в паперах цїнних, т. є. в Листах заставних галицкого Банку краєвого, а именительно 4 штуку 4½%, сер. III. н-р 01820, н-р 01950, н-р 01962 і н-р 01965, кожда по Пятьсот зрн. Сума тая Два Тисячі має на вічні часи остати ненарушеною, яко фонд желїзний, котрого що-річні відсотки мають ся рік-річно уживати на преміюм за написанє найлучшої популярної розправи в малорускім язицї из исторії, ґeoґрафії, етноґрафії, економії політичної, господарства і права. Фундація тая і премія має носити назву: "Фундація имени Стефана Дубравского". Премію тую, по розписаню конкурсу, має роздїлювати Видїл "Просвіти" по своїм добромнїню. Видавництво преміованих праць покрити має Товариство власними фондами. Видані в той спосіб працї стають ся власностію Товариства. Кладу однакож яко условіє, щоби леґована мною сума 2000 зр. що-річно в Справозданях Товариства "Просвіти" яко фундація имени Стефана Дубравского окремо була виказувана; щоби що року в ґaзeтax оповіщено було, котра праця преміована зістала; щоби кожде видавництво розправи, з повисшої фундації преміованої, заосмотрене було моїм портретом і прилучено до того короткій нарис моєї біоґрафії; щоб по 2 примірники кождого преміованого дїльця до моєї бібліотеки в Стрию, по 2 примірники для кождої рускої Бурси в Галичинї, а по 5 для моєї родини в Топільници і Турім, як неменше по 1 примірнику кождому надїленому одним з моїх повисших стипендій безплатно вислано було. [Прим. Ред. О стипендіях очевидно бесїда в попередних артикулах Завіщаня I—V.] Не з честолюбія, не для слави жадаю розповсюдненя згаданих видавництв, а для вказаня, як працею і ощадностію найбіднїйшій чоловік може збогатитись, і як для справи святої народної належать жертвувати овочі своїх трудів. Желанєм моїм було би, щоби в льокалю Товариства був приміщений мій портрет. На случай розвязаня Товариства "Просвіта" фонд премійний переходить на того, на кого перейде проче майно "Просвіти", однакже всегда з обовязком уживаня відсотків на популярні виданя в малорускім язицї."

 

Понеже рад би я чим скорше прислужитись народови мому сею дрібною лептою, хоч тоє моє повисше постановленє мало по моїй смерти доперва наступити, бажаю, аби тая моя фундація єще за житя мого введеною була, про-то прошу о принятє такової під повисшими условіями. Повисшу суму 2.000 зрн. в цїнних паперах передаю рівночасно.

 

В Стрию дня 27 серпня 1890.

 

Стефaн Дубравскій, емерит. ц. к. професор ґімназіяльний.

 

Відчитавши се письмо проф. С. Дубравского проф. Вахнянин передав прилюдно 2000 зр. в цїнних паперах до рук голови товариства д-ра Омеляна Огоновского.

 

Між зібраними запанувало велике одушевленє з патріотичного дїла благодушного жертвователя, а на внесенє проф. Ол. Барвіньского ухвалили збори вислати телеґрафічно п. Дубравскому таку подяку:

 

"Зібрана на Загальних Зборах тисячка членів "Просвіти" заявляє щиру подяку зa щедру фундацію для товариства."

 

*) Яков Головацкій "Народния пісни галицкой і угорской Руси", IIІ т., стор. 486.

 

[Дѣло]

 

ІІ.

 

По звістній вже сценї з правительственним комісарем говорив проф. Шухевич дальше о книжочках "Просвіти". Бесїдник зазначив насамперед, що мимо того, що в книжочках "Просвіти" порушують ся всїлякі справи, він все-таки ще в двох напрямах бачить в них недостачу. Головно же видить він, що нема книжочки, котра би порушувала справу забезпеченя селяньства від нужди; в сїм отже напрямі треба би за помочію книжочок "Просвіти" розвинути більшу аґітацію. Давно — казав бесїдник — цурались наші люде забезпеченя від огню; тепер они вже спізнали хосен того забезпеченя. Але треба би звернути увагу селян ще й на другій рід забезпеченя, котрого наші люде не знають, а то, щоби родичі забезпечували своїх дїтей. Таке забезпеченє не коштувало би богато, a прецїнь по кількох лїтах приносило би забезпеченим хорошій капітал. В сїм напрямі могло би товариство "Просвіта" богато зробити, лиш треба би видати популярну книжочку о такій асекурації. Само виданє такої книжочки не коштувало би навіть нїчого, бо коли-би "Просвіта" порозуміла ся з яким-небудь товариством асекураційним, то кожде таке товариство взяло би радо на себе цїлий наклад. Дальше домагав ся проф. Шухевич, щоби "Просвіта" видала таку книжочку, котра би поучала нас о звичаях і обичаях нашого народу. На таке видавництво міг би видїл товариства призначити 100 зр. Бесїдник поставив по сїм дві резолюції: 1) Поручає ся видїлови товариства доповнити свої виданя книжочкою о забезпеченю дїтей; 2) видати книжочку о звичаях і обичаях нашого народу і визначити на тую цїль якусь суму. — Обі резолюції принято одноголосно.

 

По сїм відчитав проф. Вахнянин звістний запис 2.000 зр. проф. Дубравского из Стрия.

 

Опісля наступив вибір предсїдателя на час зборів. На внесенє п. Полотнюка из Станіславова вибрано одноголосно предсїдателем члена видїлу краєвого д-ра Дамяна Савчака а єго заступником посла Гурика. По покликаню до комісії скрутаційної о. Порайка из Станіславова, проф. Ив. Вахнянина та о. В. Попеля, приступлено до вибору видїлу. Збори ухвалили на внесенє проф. Барвіньского, вислати проф. Дубравскому телеґрафічну подяку (подану вже в попереднім числї "Дѣла") а крім того поручила видїлови вислати зі Львова двох членів, котрі би устно зложили подяку видїлу. Голова товариства д-р Ом. Огоновскій подякував проф. Вахнянинови за те, що він заняв ся записом проф. Дубравского. Проф. Врецьона здавав справу в имени контрольної комісії о дїловодстві видїлу і внїс, щоби уступаючому видїлови удїлено абсолюторію; на се збори і згодили ся.

 

Тепер настала перерва, підчас котрої відбував ся вибір нового видїлу. До видїлу вибрано пп.: д-ра Омеляна Огоновского, проф. Олександра Барвіньского, проф. Юліяна Романчука, о. Касіяна Куницкого, проф. Иларія Огоновского, д-ра Костя Левицкого, Вол. Лаврівского, Костя Паньківского і академика Ивана Копача. Заступниками видїлових вибрано пп.: проф. Грушкевича, Романа Заклиньского, Антона Дольницкого, Павла Кирчова і п. Колессу.

 

На внесенє посла Гурика вибрано до контрольної комісії: проф. д-pa Целевича, проф. Бічая і проф. Врецьону.

 

Опісля слїдували внесеня видїлу.

 

Проф. Барвіньскій предложив Зборам заименованя почетними членами: 1) п. Володислава Федоровича з Вікна, котрий заслужив ся для "Просвіти" тим, що жертвував для неї 10.000 зр. і тим причинив ся до того, що товариство се може тепер розвивати ся; 2) Франтішка Ржегоржа, Чеха, котрий посвятив молодий віз свій на те, щоби пізнати наш нарід, єго житє, єго звичаї і обичаї; він написав богато цїнних студій, з котрих світ дізнає ся о Русинах; чотирох писателїв з України: 3) Житецкого з Кієва, 4) Олександра Кониського з Кієва, 5) Володимира Антоновича, професора кієвского університету, котрий сего року обходив 25-лїтний ювилей своєї дїяльности яко професор исторії, і 6) Ивана Левицкого (Нечуя) з Кієва.

 

П. Волод. Левицкій з Станіславова поставив, яко член товариства, додаткове внесенє, щоби за великі заслуги около товариства именувати також теперішного єго голову, д-ра Омеляна Огоновского, почетним членом, а проф. Барвіньскій внїс, щоби именувати почетним членом ще і проф. Стефана Дубравского, котрий підчас сих Зборів так великодушно надѣлив товариство новою фундацією. — Всї ті три внесеня ухвалили збори одноголосно.

 

Тепер наступили внесеня членів.

 

П. Колеcca, академік, мотивував звістний уже нашим читателям свій проєкт зміни статутів і переобразованя товариства "Просвіта". Бесїдник звернув на самперед увагу нате, що наші читальнї мають богато хиб, а усуненєм их може заняти ся хиба лиш товариство "Просвіта", котре після §.2 своїх статутів має до того обовязок. Треба признати — мовив бесїдник — що товариство "Просвіта" перше заняло ся засновуванєм читалень, але статути виготовлені давнїйше для засновуваня читалень, не конче суть добрі серед теперішних обставин. Статути ті треба конче розширити, a тогдї і спинить ся дїяльність польских "кулок" рільничих. Так само замало увзглядняє ся в читальнях бік економічний. Наші селяне привяжуть ся тим сильнїйше до читалень, коли з них будуть мати матеріяльний хосен.

 

На основі §.2. своїх статутів i на основі статутів для читалень не може "Просвіта" розширити своєї дїяльности і тому то читальнї, завязані а полишені самим собі, не розвивають ся. Нарід стратив (?—Ред.) привязанє до читалень. Найбільша хиба лежить в тім, що товариство має в своїх статутах за-мало права мішати ся до заряду читалень; оно повинно би заняти ся основним перестроєм читалень, а се може зробити лише тогдї, як настане зміна статутів. Бесїдник каже, що він виготовив уже такій проєкт статутів [головні точки ми подали в "Дѣлї" — Ред.], але за обширний, щоби єго тут відчитувати, то наводить лише що найважнїйше з него і предкладає між иншим, щоби цїлий заряд товариства складав ся з заряду центрального і зарядів повітових. Заряд центральний повинен би складати ся з членів подїлених по половинї на дві секції: 8 членів становили би секцію, котра займалась би видавництвом книжочок для народу, а 8 членів творили би секцію заряджуючу читальнями. Дальше розважав бесїдник дві евентуальности: чи власти позволили би на таку зміну і чи знайшлось би досить людей до роботи. Що-до першого, бесїдник не видить нїякої причини, длячого би власти не мали на то позволити, коли на таких самих основах заложені "кулка" рільничі. Що-до другого, то босїдник пересвідчений, що знайшлись би люде до заряду; коли-ж би не знайшлись, то "ми пізнали би ся тогдї на фарбованих лисах"(!) Наконець застановляв ся бесїдник над тим, що може стати ся з єго проєктом. В "Дѣлї" — казав бесїдник — було сказано, що проєкт мій можуть Збори зовсїм відкинути, але "Дѣло" тої евентуальности не допускав, тож і я так само маю надїю, що мій проєкт не будо відкинений; "Дѣло" сподїває ся, що проєкт той буде переданий окремій анкетї. З сим послїдним годжу ся, тілько ставлю внесенє, щоби збори вже тепер в засадї мій проєкт приняли.

 

Пос. д-р Окуневскій годив ся на гадки висксазані п. Колессою і сказав: Були тут порушені дуже красні гадки, дуже важні справи, але такі, котрі, сполучені разом, бодай чи не довели би наше товариство до катастрофи. Поручати видїлови, щоби він справу порушену тут п. Колессою залагодив так, як то п. Колесса предкладає, і ухваляти, щоби товариство займало ся і справами економічними, то річ трудна; взагалї трудно рішити, що подавати народови насамперед: чи хлїб, чи науку. Так само трудно єсть зорґанізованє читалень. Я знаю з досвіду, як то трудно удержати заряд в читальнях одному чоловікови, котрий нїчим більше не займаєсь, як лиш читальнями; часто і він не може дати собі ради. Гадка п. Колесси єсть красна, але трудна до переведеня. Бесїдник застановляв ся відтак над можливостію децентралізації товариства і признав, що і то до якоїсь міри єсть трудно. П. Колесса — мовив д-р Окуневскій — сказав, що коли не знайде ся досить людей, то "ми пізнаємо ся на фарбованих лисах"; то сказав п. Колесса, як пристало на молодого чоловіка; але-ж погляньмо, що нераз не сповняють ся обовязки, хоч і суть люде і беруть обовязов на себе. Д-р Окуневскій поставив наконець внесенє, щоби проєвт п. Колесси передати надїлови до зрілої розваги.

 

Проф. Барвіньскій годив ся також з гадкою п. Колесси і казав, що єсть сам тої гадки, з справою читалень конечно треба щось зробити. Проєкт п. Колесси єсть в засадї і загально добрий, однакож тут ходить о цїлий перестрій товариства, а прецїнь, думаю — казав бесїдник — не знайдесь нїхто, хто-би хотїв нараз все горі днем перевернути. Проєкт сей, як сказав д-р Окуневскій, то рамки, в котрі дасть ся все уняти; легко єго зробити, але не так легко перевести. Хто знає, чи і під взглядом юридичним далось би єго перевести. Отже бесїдник поставив внесенє, щоби для сего проєкту вибрати окрему комісію, зложену з пп.: д-ра Омеляна Огоновского яко голови товариства, Колесси, д-ра Костя Левицкого, прф. Грушкевича і проф. Юл. Романчука. Комісія тая мала би право кооптації, а розібравши проєкт п. Колесси, здала би справу видїлови, а той скликав би в лютім Загальні збори товариства, котрим би річ остаточно предложено.

 

П. Трильовскiй, навязуючи до слів д-ра Окуневского, казав, що треба народови подавати і науку, і хлїб; треба звернути увагу і в другу сторону, треба подбати і про міщаньску та селяньску шкіру, а дотого як-раз стремить внесенє п. Колесси. Читальнї наші упадають тому, що люде не видять з них користей. Наші противники дають нам примір, як маємо поступати. Бесїдник перейшов відтак на орґанізацію "кулок" рільничих в доказував, що их централізація та бюрократизм були би для нас шкідливі отже централізацію треба би оминути, яко шкідну для нас. Ще й то зле у нас — казав бесїдник — що як то вже сказав пос. Окуневскій, мало єсть людей до такої роботи; і справдї так, навіть з молодших людей не виробили ся потрібні до того люде. Моя бесїда — кінчив п. Трильовскій — иде до того, щоби признати, що орґанізація економічна єсть нам конче потрібна; на те годили ся всї мої передбесїдники; розходить ся лиш о то, як до неї взяти ся. Бесїдник єсть за проєктом п. Колесси і годить ся з тим, щоби єго передати комісії, котру предложив проф. Барвіньскій.

 

На внесенє пос. Гурика замкнено дискусії, а відтак промавляли ще Савкевич і академік Невестюк за проєктом п. Колесси. Першій бесїдник виказував потребу більшого надзору над читальнями, наданя им також економічної орґанізації та закладаня при них крамниць, a другій підпирав внесенє п. Колесси та відповідаючи д-рови Окуневскому сказав, що коли доросте молоде поколїнє, буде і досить людей до такої роботи.

 

При голосованю удержало ся внесенє проф. Барвіньского з додатком д-ра Савчака, щоби до наведеної повисше комісії вибрати ще пос. Гурика. Внесенє п. Колесси, підперте п. Невестюком упало.

 

[Ухвала Зборів випала зовсїм так, як ми перед Зборами предложили в "Дѣлї." — Ред.]

 

Тепер прийшло внесенє видїлу в справі будови дому "Просвіти" на порядок дневний. Збори поручили видїл центральному, щоби прибрав собі людей свідомих річи і приступив до будови дому.

 

Ч. Василь Дутчак поставив внесенє щоби в "Календари Просвіти" або і окремою книжочкою подати поясненє десяточних (децімальних) ваг, позаяк тепер майже всюди тими вагами важить ся, а селяне их не розуміють. — Внесенє се принято.

 

П. Вашкевич з Перегиньска поставив внесенє, щоби видїл постарав ся о то, щоби на слїдуючі Збори хтось из лїкарів або ботаніків руских привіз из собою окази ростин лїкарских і пояснив их селянам, так, щоби они из зборів винесли якусь наглядну користь; а дальше, щоби "Просвіта" видала опис ростин лїкарских з кольорованими рисунками. — Принято.

 

На внесенє проф. Барвіньского уповажнено видїл дати запомогу п. Ивасюкови, маляреви-артистови, котрий наміряє образувати ся дальше в Монахіюм і посвятити ся историчному малярству рускому.

 

[Тут мусимо додати, що п. Ивасюк предложив образ своєї роботи, представляючій Хмельницкого під Зборовом, котрого фотоцинкотипічна репродукція находить ся в "Исторії Руси" виданій "Просвітою".]

 

Промавляв ще ч. Махайло Крайковскій з Різдвян, заохочуючи селян в импровізованім стишку до просвіти і науки.

 

Наконець поставив п. Полотнюк з Станіславова внесенє, щоби просвіта видала "Лїкаря домового". — Внесенє се принято.

 

Тепер наступив вибір голови товариства. Вибрано професора о. д-ра Омеляна Огоновского, а зібрані повитали сей вибір з одушевленєм. Ново-вибраний голова подякував Зборам за сей вибір і додав:

 

"Я служив товариству 15 лїт. Може бути що иншій заняв би ся був більше орґанізацією товариства — я робив, що міг; буду ще служити якій рік а відтак передам провід иншому". По сих словах закрив новий голова Збори а присутні разійшли ся на хвильку бо зараз мали розпочати ся вечерницї.

 

Селяньскі вечерницї устроєні коломийскою філією "Просвіти".

 

Ми вже на вступі сего справозданя зазначила, що вечерницї селяньскі були правдивим пиром духовим, якій зладила коломийска філія "Просвіти" і місцевий комітет зібраним членам "Просвіти". Ми признаємо ся отверто, що не сподївали ся того, щоби наші міщане та селяне могли так красно вивязати ся з своєї задачі, то-ж радість наша і одушевленє стало тим більші, коли ми побачили на власні очи, як далеко вже наступила просвіта в нашім народї. Правда, що вечерницї ті мали і деякі свої хиби, хоч більше формальної натури, але все то затерлось під вражінєм того чувства радости, яке кождий мусїв з них винести. Головна хиба була в аранжованю вечерниць, в виступованю хорів і их уставлюваню, але все то дасть ся оправдати з одної сторони спізненою порою — вечерницї розпочали ся доперва по 5 год. замість о 3 год. — з другої сторони фактичним браком сил в місцевім комітетї, котрий мимо того робив, що лиш міг. Вечерницї розпочав член комітету місцевого і філії "Просвіти" п. Герасимович слїдуючою промовою:

 

Всесвітлий Зборе!

 

Тогідь припала менї честь запросити Вас в Станіславові на сегорічні Збори "Просвіти" до Коломиї. Нинї-ж знов удостоїв ся я ще більшої чести повитати Вас, щирих тружеників просвітних, тут на нашім Покутю. Витаю-ж Вас нинї цїлим серцем, цїлою душею, милі дорогі нам гостї зі всїх окраїн нашої галицкої Руси! Витаю Вас именем тутешної філії "Просвіти", витаю Вас именем тутешного покутского руского народу. Спаси-Бог Вам великій за Ваш труд, за Вашу гостину!

 

Старинним руским звичаєм, годилось би нам гостити нинї Вас, дорогі братя, бодай хлїбом-сілью. Але ми злагодили нинї Вам иншу гостину. Ото рускій нарід покутскій підносить Вам нинї иншу хлїб-сіль, — хлїб-сіль душевну; рускій нарід покутскій гостить Вас нинїшними вечерницями. Прийміть тоту гостину; може она не знатна, може она не праладжена, як слїд, але она йде від щирого серця. Нарід покутскій своїми Гуцулами, Підгірянами і Полянами гостить Вас своєю кормою душевною.

 

З нинїшних вечерниць побачите, що рускій нарід і сих сторін будить ся, рве ся і пре ся до поступу і до участи в ширшім житю. Радістний се дуже обяв. Справдї нарід рускій по всїх усюдах сам уже глубоко відчуває, що ити би єму, дорівнювати наукою, просвітою і поступом иншим народам. Важна се дуже хвиля. Нинї вже наші рускі люде не кажуть: "Сего наші тати не робили, то й ми не будемо робити." Нинї нарід сам шукав доріг до поступу; нинї нарід сам заходить ся около закладаня читалень, кас, крамниць і т. д.; нинї нарід перевідує на десятім селї за доброю книжкою, за доброю ґазетою, щоби разом цїлою громадою поучити ся з них, щоби свій розум присвітити і своє житє полїпшити. Ще раз кажу, що радістний се обяв, а то тому, що нарід сам зачинає думати над собою, що нарід зачинає витворювати своє нове историчне житє. А треба знати, що исторію кождого народу не витворюють поодинокі люде, але весь нарід сам. Найкрасші гадки ґеніїв і пророків народних не здалі до нїчого, як не відчує, не зрозуміє увесь нарід, як той нарід не найде в собі сили, тоті гадки увести в своє щоденне житє. Де тої сили нема, там слова ґеніїв і пророків лишають ся лише словами, а нарід такій не спосібний до дальшого житя, такій нарід призначений на загибіль.

 

Нинїшна ж пора і весь рух просвітний, походячій з-поміж нашого народу, єсть ознакою, що нарід рускій спокійною і мирною працею починає вирабляти лучші условія свого нового житя, що власне чує в собі тотy силу, виробити собі красшу долю, красшу нову исторію. І справдї, сила в народї нашім велика. Сила тота не фізична, а душевна. Сила наша лежить в великих душевних спосібностях цїлого народу, котрі доси дрімали, а котрі в нинїшній хвили починають на всїх полях житя духового проявляти ся і розвиватись. Я вірю, я доконую ся кождої днини, що нарід рускій своєю лагідною, не бурливою, як цїла єго тисячелїтна исторія доказує, силою душевною, своєю спокійною але витревалою працею над самим собою, дібє ся лїпшої будучности і вже незадовго стане поровень з иншими просвіченими народами. Задачею отже нинїшної пори єсть: піддержувати той всенародний новий рух до нового историчного житя, розвивати тоті таланти, кріпити в народї волю, отворити єму всї жерела всесвітної науки, а той нарід сам рішить о своїй лїпшій доли. Доля наша лежить в наших руках! Идїм отже дальше сміло в своїй праци, а будучність наша!"

 

По промові відспівав коломийскій хор міщаньскiй пісню "Не згасайте ясні зорі" М. Шашкевича. Продукция випaлa удачно і показує ся, що хор сей має дуже здібні сили. Опісля виступила на естраду гарненька молодичка з Воскресїнець під Коломиєю, Анна Довганчук в святочнім строю підгірскім і виголосила "Тополю" Шевченка. Правда, що та поезія не конче може надавалась до деклямації для декляматорки сїльскої і то ще такої, котpa першій раз виступала перед так численною публикою, а все-ж таки Довганчукова сміло держала ся і виголосила досить удачно свою деклямацію, а ми переконані, що за другим разом удасть ся їй деклямація ще красше.

 

До деклямації виступив хор балинецкiй під проводом учителя п. Барнича і при участи єго жени п-нї Олени Барнич. Хор се молоденькій і голоси в нїм дитинячі, а однакож він держав ся добре. За першим разом слїдно було непевність в співі, але за то пізнїйше, особливо же по вечорчицих при забаві в огородї, збирав він грімкі оплески. Годить ся тут піднести заслуги не лиш учителя п. Барнича, але також і єго жени п-нї Олени, котра — як нам розказувано — підпирає в науцї співу свого мужа і бере всюди участь в хорі. З хору самого годить ся подати бодай отсі имена: Доця Грабовецка, молодичка, що лише що недавно вийшла з школи, i дївчата єї подруги: Настуня Угринчук, Настуня Григорчук і Анна Семочка.

 

По сїм виступив квартет селяньскої музики з Космача: двох скрипників, цимбаліст і оден, що грав на фльоярі. Музикa ся викликала велику радість серед присутних. Короною же цїлих вечерниць була деклямація молодого леґіня з Космача, Ябліньского, котрий скінчив лиш сїльску школу і дяківскій курс в школї п. Полотнюка в Станіславові, і продукція хору з Снятина.

 

Ябліньскій деклямував "Довбуша" Федьковича так сміло і з такою вервою a місцями навіть з таким артизмом, що здавало ся, що маємо перед собою ученого декляматора. Особливо той уступ поезії, де жена Дзвінки переговорює з Довбушем, віддав декляматор так добре, підобрав до него голос і тон так удачно, що зискав собі признанє навіть у тих, що неконче вдоволяють ся деклямаціями хоч-би учених декляматорів. Лиш сам конець деклямації випав не конче удачно, бо замість спокійного більше оповідаючого тону, декляматор згадавши про гори попав в невідповідний патос. Мимо деяких хиб деклямація Ябліньского подобалась так загально, що присутні нагородили єго грімкими оплесками.

 

Хор снятиньскій відспівав знаменито "На беріжку" пісню народну, гармонізовану Лисенком. Ся продукція сподобалась так, що хор мусїв на загальне жаданє повтаряти єї аж три рази. Снятиньскій хор єсть мішаний і має дуже добрі женьскі сили сопранові, з котрих годить ся тут занотувати дївчата: Каролю Шимчук, Олену Мардарович, Марію Чабан і Катерину Радевич; в альтах співали: Анна Григорчук, Вишневска і Дмитро Козулькевич. Снятиньскій хор належить до старших. Єгo заложив ще бл. п. о. Теофіль Кобриньскій а тепер він удержуєсь при читальни. Діріґентом того хору єсть півець церковний п. Иван Ґоїв, котрий очевидно також немало причиняє ся до удержаня і дальшого розвою сего хору.

 

Додати ще потреба, що хори балинецкій і снятиньскій робили ще дуже миле вражінє своїми красними строями народними в жіночих віддїлах. Хори ті були би тим більшій робили ефект, коли б були відповідно уставлені і коли-б естрада була занята лиш виключно самими виступающими на нїй а то на вечерницї зібралась така маса людей — навіть дуже богато з місцевої интеліґенції польскої, що годї було де помістити ся, тож хто міг, то добивав ся на естраду.

 

Знаменито представив ся також хор з Печинїжина під діріґентурою Василя Недїльского, чоловіка вже старшого, котрий, мимоходом сказавши, розпоряджає дуже гарним голосом теноровим і як видко було з єго рухів і постави єсть cпіваком душею і тїлом. Представте собі на естрадї селян — хоч то був хор з міста — в довгих сїраках і постолах та в звичайних білих сорочках, людей старших і поважних, стоячих півколесом а серед них такого-ж самого селянина, котрий ними всїми діріґує. Не хотїлось-би навіть вірити, що сі люде потрафлять та ще і так красно в нот співати. Не диво що і сей хор знайшов так загальне признанє, що мусїв ще кілька разів продукувати ся.

 

Опісля виступив дует селяньскій з Ворохти. Старенькій селянин грав на скрипцї а молодий, може 15-лїтний хлопчина грав на фльоярі (сопілцї без денця) а грав так красно що аж серце радувало ся. Відтак виступив ще раз коломийскій хор і відспівав "Ой по горі poмен цвите" Шевченка, музика Вахнянина — так красно, що публика нагородила єго знов грімкими оплесками.

 

Тепер слїдувала ще деклямація поезії Шевченка "Посланіє", котру виголосив зовсїм удачно і з відповідним зрозумінєм п. Михайло Кшивецкій з Коломиї.

 

Наконець станули всї хори разом і почавши від піснї "Заспіваймо всї враз товариші мої" відспівали руско-україньскій имн "Ще не вмерла Україна". Сей конець зробив так велике вражінє, що хори на загальне жаханє мусїли єго кілька разів повтаряти.

 

Нa тім закінчили ся вечерницї. За-для спізненої пори мусїв відчит п. Невестюка: "З-відки беруть ся хороби і як нaлежить жити, щоб можливо найменше слабувати" відпасти. По вечерницях устроєно для селян і хорів мале угощенє в міскім огородї. Часть интеліґенції пійшла до льокалю товариства "Родина", де мали відбути ся танцї i часть лишила ся в огородї. Хто скоро вийшов з огорода, жалував потому того, бо тут доперва розпочались правдиві олімпійскі забави. Хори розсївшись в різних сторонах співали на переміну всїлякі пісні а одні красші від других, очевидно як коли-б хотїли одні других перевисшити співом. Участники зборів і численно зібрана публика коломийска бігали з одного місця в друге, щоби прислухатись співови і нагороджували співаків грімкими оплесками. Хори коломийскій, снятиньскій і балинецкій не хотїли оден другому уступити, але остаточно таки признали всї, що снятиньскій хор всїх побідив. Наконець станули знову всї хори разом а имн "Ще не вмерла Україна" закінчив продукції хорів, бо мyзика печенїжиньска стала всїх зарівно набити до себе, всїм почали ноги дрожати до веселого танцю. Около 10 год. закінчилась забава в огородї, а розпочалась забава в льокалю Родини, де явилось дуже богато панночок охочих до танцю a позаяк було богато і тих, що належать до поганого пола, то-ж танцї вели ся аж до рана. До кадриля стануло 68 пар. Знатоки казали, що на сїй забаві красша половина людского роду дібралась була так, що між нею не було aнї королевої анї цїсаревої, лиш запанувала република.

 

[Дѣло, 01.09.1890]

 

III.

 

Наконець подаємо телеґрами і письма, які наспіли на Загальні Збори "Просвіти":

 

Відень: Шлем з чужини привіт щирий всїм братям Просвіти. Рідняймо ся, — ми не партії, ми народу дїти. — Русини у Відни.

 

Відень: Научайте і учіть ся, а ми горою — Товариство Сїч.

 

Войнилів: Дорогі Братя! Щасть Боже! Ви неустрашимі борцї, що взяли ся за просвіту народну та піднесли високо прапор народний, і тим повните заповіт нашого великого ґенія Тараса: "Обниміте, брати мої, найменшого брата, нехай мати усміхнеть ся, заплакана мати". Дасть Бог, що і наш нарід просвітить ся, a тогдї стане "В своїй хатї, своя правда і сила і воля". Ми духом з Вами! — Товариство "Світ" в Войнилові.

 

Войнилів: Щасть Вам Боже, рускі Соколи, що злетїлись на раду з усїх кінцїв Галицкої Руси. Радьте ж на добро і славу Руси-України, а

 

"Буде слава по вік віки,

А буде велика,

Що просвітите ніч темну

І довгу і дику"

 

Духом з Вами — Ґаврило Коваль, Игнатій Борисик, Михайло Самотовка, Никола Дурбак, члени тов. "Просвіта".

 

Дрогобич: Ще не вмерла Україна! Бог батько, Русь мати! Щирий поклін братям — Михайло Воробець.

 

Дрогобич: Учителї округа дрогобицкого шлють сердечний привіт провідникови "Просвіти" народу. Лучимось духом з Вами, желаємо пожаданого успіха. Щасть Боже!

 

Завалів: Достославний Зборе! Отсими кількома щирими словами заявляємо при нинїшній нагодї наше горяче бажанє: Щоб слава про просвіту нашого люду — довершена головно достохвальним Товариством "Просвітою"— залунала як найшвидше могучим відгомоном поміж инчими просвіченими народами, а Вам, дорогі краяни та братя, щоб додала ще більшої сили і відваги до оборони святих святощів полишених нам нашими предками. — В имени читальників завалівский свящ. Евген Гузар.

 

Задвірє: Всї постанови світлого Збору в хосен двигненя просвіти і добробиту нашого селяньства і міщаньства вдячно прийме вся Русь-Україна, а имена невсипущих тружеників на сїй ниві жити-муть у вдячній памяти міліонів. — Виктор і Клявдія Єзерскі з Полонич; Микола і Ромиля Левицкі з Яричева; Володимир Левицкій, богослов.

 

Золочів: Дочка шле зичливий привіт матери. Душею з Вами, щирі братя! — Філія Золочівска.

 

Калуш: Зібраним Вам радити над просвітою люду шлемо наш щиро сердечний поздоров! — Калускі міщане.

 

Львів: Слава і честь правдивим просвітителям руского народу! — Редакція "Батьківщини".

 

Миколаїв: Світлий Зборе! В день XXII. Загальних Зборів на цїлий світ славної та знаної "Просвіти" і ми з далека, шлемо Вам, щасливі єго участники, наше сердечне "щасть Боже!" до святої працї около народної ниви і відзиваємо ся до Вас словами незабутного ґенія Юрія:

 

"О збирайтесь, о злїтайтесь,

Усї рускі дїти!

О збирайте ся, злїтайте

Из усього всюду:

Дайте ради, дайте світла,

Ваша слава буде!

Буде слава по вік-віки,

А буде велика,

Що просвітите ніч темну

І довгу і дику!"

 

За видїл "Читальнї" в Миколаєві повіту бобрецкого: Лопачиньскій, голова; М. Кочоровскій, секретар.

 

Монастириска: До Всехвального Збору товариства "Просвіта" в Коломиї. Помагай Біг! Слава Вам хоробрі рицарі "Просвіти", що зібрали-сте ся в славній Коломиї на раду, на віче "Просвіти". Витаю Вас славні рускі патріоти в стїнах підкарпатскої столицї цвітоносного нашого красного Покутя. Слава і честь Вам, що зібрали-сте ся нинї тут в славній старій Коломиї на раду, на віче "Просвіти", щоб показати братам Славянам, що ще не замерла наша Руска Мати, що ще жиє рускій славний нарід і жити буде во віки! З нами Бог! Яко член вношу внесенє перед світлим Збором, що добре би зробив видїл "Пpoсвіти", аби видав "Герб Руси", щоби такій герб — золотий лев — міг ся знаходити в кождій читальни, щоби міг наш нарід пізнати свою відзнаку, яку він має, — Василій Кроподра з Монастириск.

 

Перемишль: Славному товариству, що стоїть за просвітою і добром молодшого брата, підставою і житєм народу мало руского, шлють нинішного дня сердечний привіт. — Перемискі члени "Просвіти".

 

Перемишль: Честь Вам борцї світла і правди! Рука в руку, а покажемо, чиї ми дїти! — Власюк, Меличковска, Москва, Вакулиньскій, Мариляк.

 

Рогатин: Спаси-Біг, що не забуваєте на меншого брата! — Читальнї Лучинцї і Залуже.

 

Рогатин: Щасть Боже, братя, на дїло святе!

Благодатні лучі няй "Просвіта" шле;

Щаблї на серпи, на плуга міняйте;

Кримінали, арешти збіжем наповняйте;

До церкви, до школи няй стежка веде,

До судів травою заросла буде!

Бог допоможе на красний сей труд,

Щоби піднести наш рускій люд!

Незрячого брата до серця пригорнїм,

Народної просвіти похідню несїм,

Вороги щезнуть, в бою побідим!

Сонце лїпшої долї до нас усміхнеть ся!

 

Дзерович, Яворскій, Аркадія Порубальска, Михайлина Мерунович, Ґурґула, Чубатий, Грицикевич.

 

Станіславів: Щирим серцем витаємо Земляків, зібраних на зборах нашого високозаслуженого товариства "Просвіта". Радьте, брати, над освітою нашого народу і над чим скорійшим піддвигненєм єго матеріяльним і моральним, тямлячи гаразд, що час летить і що тілько ту в австрійскій державі вільно нам працювати для нашої Вітчини, для матери Руси-України, та дїлами оказувати, що "Ще не вмерла Україна!" — Товариство "Руска Бесїда". За видїл: Стахевич, заступ. голови; Л. Гузар, член видїлу.

 

Тернопіль: Достойному Зборови всеславного товариства "Просвіта", єго щирим труженикам і участникам всїм засилає Тернопільска філія сердечний привіт, а заразом, по мисли рішеня філіяльного 3бору і видїлу предкладає уклінну просьбу, щоби слїдуючій загальний збір "Просвіти" відбув ся в Тернополи. Радьте, братя, спільно, славно, най засвітить ясне сонце правди і науки на цїлій Руси-Українї, а пітьма най гине. — Тернопільска філія "Просвіти".

 

Хирів: Сердечний привіт в день Зборів! Щасть Боже щирим неустрашимим труженикам за просвіту і добро нашого народу. Вашими заходами вже знає о нас цїлий світ, тож кличемо голосно: Ще не вмерла Україна! — Хирівскі члени "Просвіти".

 

Чернівцї: Слава просвітителям України-Руси і щире помагай Біг! — Черновецкі товариства: Руска Бесїда, Руска Рада, Народний Дім і Руска Школа.

 

[Дѣло, 02.09.1890]

02.09.1890