В життю народів бувають сумні роковини, яких годі не памятати. Такими роковинами для Холмщини є рік 1940. Саме 600 років тому, т. є в 1340 р. впала Галицько-Волинська держава від нахабної руки польського короля Казимира й Холмщину разом з Галичиною прилучено до Польщі.
Понад чотири й пів століття польського панування на Холмщині — це жахливі часи, що довершилися уже в новій Польщі в 1918—1939 рр.
По розборі Польщі, а саме після віденського конґресу 1815 р. Холмщиною "заопікувався" рос. царат з метою зробити з неї міцне забороло царату на заході. Але й тоді поляки не проґавили моменту. Вони самі хоча опинились під денаціоналізаційним царським обухом, спромоглися перебрати на себе діло винародовлення холмщан, яке колись вели польські уряди, і за поміччю котела, панських дворів, цехів, торгівців і т. д. за час до 1914 р. (за 100 літ) спольщило половину колишнього українського населення Холмщини.
Треба підчеркнути, що це було зроблено вже за часів царського панування тут.
Царські політики, урядовці та чинники православної церкви бачили, що замість "обрусенія" Холмщини й зміцнення православя йде спольщення й олатинювання холмщан, а спершу у переходових формах "упорствуючих" чи "калакутів" з їхніми "краковськими" шлюбами, "бабським" хрещенням дітей, лісовими містеріями, описаними Реймонтом, і т. д., а від 1905 р., коли проголошено реліґійну толєранцію, — вже в явних формах перетягання менше стійкого населення. Царська влада добре бачила все це, та щораз загострювала режім для все то нових засобів охорони холмщан від реліґійного відступництва. Та осяги були непомітні.
В чому ж була сила польського суспільства, позбавленого своєї держави, та безсилля всесильної царської влади?
Ці явища мали два джерела: по перше залишення Холмщини в межах т. зв. "Королівства Польського", й по друге, русифікація холмщан замість зберігання їх національних питомостей, себто ослаблювання замість скріплювання українства.
В 1815 р. польське суспільство виявило немало політичного сприту й не без його участи Холмщину актом віденського конґресу залишено в межах "Королівства Польського". Розрахунок польського суспільства був правильний: залишилася "приналежність" Холмщини до Польщі, що впливало на психіку мас; на українських землях обовязувало те саме право й та сама адміністраційна практика, як і на етноґрафічних польських теренах; центром краєвої влади була польська столиця Варшава; холмським життям кермували ті самі люблинський і сєдлецький ґубернатори й ті самі урядовці, що кермували життям польської частини цих ґуберній, а роздвоюватися їм не завсіди було легко.
Правда, з метою охорони Холмщини вводилися ті чи інші обмеження поляків, але вони виглядали не як життєва правда українського населення, бо воно нічого українського не мало, а як неправда в відношенні до поляків на користь росіян.
Звідси галасування польської еміґрації, а навіть місцевої польської преси про буцімто русифікацію польського населення, а не охорону українців від польонізації. Звідси крики в державній Думі про те саме Дмовських, Наконечних та інших. Звідси мобілізація всіх польських сил з метою остаточного спольщення Холмщини.
Після революції 1906 р., коли на Холмщині молоде покоління, що почало поволі відчувати свою національну відмінність від росіян, мало можливість гуртуватися, вироблювати свій власний погляд на холмську дійсність і приходити до голосу, серед гуртка тодішніх піонерів, сьогодні вже старших осіб, зродилася думка про відірвання з поданих вище причин, Холмщини від т. зв. "Королівства Польського" й прилучення до Київщини. В них власне, а не в Євлогіїв та ґрафів Бобринських зродилася ідея виділення Холмщини. Ці останні лише реалізували її, бо мали вплив на владу.
Відбудована в 1918 р. Польща, маючи ті самі польонізаційні цілі, як і давня Польща, холмську ґубернію зліквідувала, вливши її у люблінське воєвідство.
Так був відновлений стан Холмщини з часів віденського конґресу й в такому стані застала її остання війна та дальші події.
Сьогодні нема щоправда царської русифікації, зате російські еміґрантські кола роблять немалі зусилля, щоб відновити її знову, зокрема в церковній ділянці.
Ті самі неґативні явища вимагають тих самих заходів і засобів.
Сьогодні, в 600-ті сумні роковини було б вищим актом справедливости й найдоцільнішим практичним заходом виділення цих земель в окрему адміністраційну одиницю з поверненням їй усіх питоменностей та ознак українського національного життя.
[Краківські вісті]
19.07.1940