Польща принишкла у невизначеності, перебуваючи між першим і другим турами президентських виборів. Хто стане наступним головою держави: чинний презент, ставленець урядової партії «Громадянська платформа» Броніслав Коморовський чи претендент від опозиційної партії «Право і справедливість» Анджей Дуда? Вони обидва, нібито, запевняють Київ у лояльності й жорстко критикують дії Кремля. Утім суттєва різниця між ним — з погляду користі для України — все ж існує.
У вівторок, 10 травня, Державна виборча комісія Польщі підбила офіційні підсумки першого туру президентських виборів, який відбувся в неділю. Перше місце здобув кандидат Анджей Дуда, набравши 34,76% голосів. За чинного президента Броніслава Коморовського проголосували 33,77% виборців.
Найближчим переслідувачем Дуди і Коморовського, як і показували попередні соціологічні дослідження, залишився колишній рок-музикант, а нині громадський діяч Павел Кукіз, якого підтримали голосами 20,8% виборців. На четвертому місці — ультраправий Януш Корвін-Мікке (3,26%). На п'ятому — кандидатка від Союзу лівих демократів Маґдалєна Оґурек, (2,38%).
І оскільки жоден з кандидатів не набрав понад 50% голосів виборців, то за два тижні, 24 травня, відбудеться другий тур, на якому за президентське крісло змагатимуться Коморовський і Дуда.
Які висновки ми можемо зробити з наведених цифр? По-перше те, що Броніслав Коморовський доволі оперативно зумів розгубити популярність серед електорату. Ще в січні результати опитувань громадської думки пророкували йому понад 60-відсоткову підтримку й перемогу на кшталт порошенківської, тобто в першому турі. Вже в квітні соціологія давала президентові лише 46%. Хоча його лідерство залишалося незаперечним, оскільки за найближчого переслідувача Анджея Дуду висловлювалися тоді лише 32% опитаних.
Як же сталося, що Коморовський втратив за місяць ще 14 відсотків? Політологи пояснюють це цілим комплексом причин. Так, з одного боку Польща за час правління Коморовського і його «Громадянської платформи» увійшла в число лідерів серед країн-членів Європейської Унії, економічний розвиток яких найстрімкіший. Це зовсім не означає, що поляки позбулися всіх соціальних проблем. Утім на тлі сусідів і з Півночі, і з Півдня візерунок Польщі дуже навіть привабливий.
Проте саме в такі порівняно ситі роки електоратові зненацька спадає на думку змінити обличчя політичних лідерів, які вже притерлися. Так було в Німеччині 1998 року, коли на зміну християнському демократові Гельмуту Колю прийшов соціал-демократ Гергард Шредер, чи в Іспанії 2004 року, коли виборці поміняли консерватора Хосе Марію Аснара на соціаліста Хосе Луїса Родріґеса Сапатеро, тощо. Потім, звісно, були нарікання на самих себе, але така вже природа людська — прагнути змін, навіть якщо вони не надто корисні.
Багато поляків не можуть пробачити Коморовському трагедію 2010 року під Смоленськом, коли загинули тодішній президент Лех Качинський і багато представників польської політичної еліти. Здавалося б, у чім провина Коморовського? Але, як не крути, саме ця катастрофа відкрила йому шлях до президентства. Крім того, багато критиків Коморовського закидають йому недостатню наполегливість в організації розслідування трагедії.
Ще одним чинником тимчасового програшу Коморовського стала його надмірна самовпевненість. Попередня соціологія зіграла з ним злий жарт. Перебуваючи на вершині популярності, він вирішив спочивати на лаврах, не надто переймаючись передвиборчою кампанією. Історик, батько п'яти дітей, колишній активний член профспілки «Солідарність», він не засвітився у жодних скандалах. 62-річному Коморовському важко було б висунути чи претензію щодо роботи, чи претензію особистого характеру.
Тож президент був настільки впевнений у собі, що напередодні першого туру навіть відмовився від участі в передвиборних теледебатах. Коморовський пояснив, що візьме в дебатах участь тільки в разі другого туру, коли залишаться тільки два фіналісти, а не десяток претендентів.
А тим часом його на 20 років молодший конкурент Анджей Дуда не гребував жодною нагодою засвітитися перед виборцями. Він об'їздив усю Польщу, рекламуючи себе й критикуючи свого конкурента та його політичну силу.
У певний спосіб свиню Коморовському підсунули й українські депутати. Адже саме в той день, 9 квітня, коли польський президент виступив у Верховній Раді, запевняючи у свій підтримці український народ в його протистоянні з Росією, народні обранці не вигадали нічого кращого, як ухвалити закон про вшанування УПА. Хоча відомо, що поляки дуже болісно ставляться до цього питання. І, звісно, після цього критики Коморовського не оминули можливості закинути президенту, що той, мовляв, виступав перед шанувальниками «волинських убивць».
Всі перелічені чинники тою чи іншою мірою зіграли на користь Дуди. Але його лідерство у першому турі аж ніяк не означає, що саме він стане новим президентом. Поки що більшість аналітиків надають вищі шанси чинному голові держави. Це підтверджує й остання соціологія. Згідно з минулотижневими опитуванням, яке перепровадив Центр дослідження громадської думки CBOS, у другому турі за Коморовського готові проголосувати 51% виборців. За Анджея Дуду в другому турі висловили бажання проголосувати лише 34%, тобто фактично стільки само, скільки проголосували за нього у першому турі. Зрозуміло, що за ці дні електоральні преференції можуть стрімко змінитися, тому ці цифри можна розглядати дише як інформацію для аналізу.
Проаналізувати варто теж географічний і віковий розподіл голосів між двома кандидатами. За Коморовського голосувала головно заможніша Західна Польща, а Східна віддала перевагу Дуді. Цікаво, що молодому Дуді віддавали перевагу люди, старші за 40 років. Тимчасом як за літнього Коморовського голосували виборці віком від 30 до 39 років. А серця молодих польських виборців (молодших за 30 років) полонив вже згаданий «антисистемний кандидат» Павєл Кукіз.
Отже, за десять днів у Польщі відбудеться другий тур президентських виборів. Кого українці мали б підтримати, принаймні ментально, — Коморовського чи Дуду? Питання це не таке просте, як може видатися на перший погляд.
Обидва кандидати, як вже наголошувалося, є проукраїнськими, принаймні послуговуються такою риторикою. Хоча якщо брати суто риторичний аспект, то Дуда в своїй проукраїнськості переважає конкурента. Саме він, виступаючи у січні в ефірі польського радіо, заявив, що Польщі варто задуматися про «можливість участі своїх військовиків у бойових діях на території України, щоб підтримати сусіда в боротьбі з аґресією Росії».
Коморовський, звісно, таких сміливих заяв собі дозволити не міг. Інша річ, чи зміг би їх повторити й сам Дуда, отримавши президентський мандат? Зрештою, він уже й без того, що називається, «з'їхав з цієї теми» й нічого подібного і войовничого більше не проголошував.
І все-таки цього виявилося досить, щоб на сполох забила Росія. Тамтешні політологи вже один наперед одного виступають, ледь не б'ючись в істериці, що нібито в Польщі може стати президентом русофоб.
Зрештою, аналізуючи політичні події в Польщі, й українці, й росіяни часом забувають, що президент не є там аж такою сильною фіґурою, як в Росії чи навіть Україні. Всю зовнішню і внутрішню політику визначають Сейм та уряд. Президент не має права навіть призначати своїх міністрів оборони чи закордонних справ. Тому актуальні президентські вибори радше є підготуваням й індикатором парламентських виборів, які відбудуться восени.
Тож чи на користь нам, українцям, заміна на президентській посаді Коморовського на Дуду? Радше ні. Пригадаймо часи президентства Леха Качинського. Так, він був добрим другом України й особисто Віктора Ющенка. Але чим він запам'ятався Західній Європі? Перманентними конфліктами — з Берліном, Брюсселем, Парижем.
Чим для нас є цінною Польща? Тим, що вона є адвокатом України в ЄУ, місточком до елітарного європейського клубу. Чи може бути корисним адвокат-скандаліст, який до того ж подеколи грає на євроскептичних настроях певної частини своїх громадян? Навряд чи.
Тим часом Броніслав Коморовський і польський уряд, сформований «Громадянською платформою», попри свою стриману позицію щодо воєнної допомоги Україні, відряджають сюди військових інструкторів, приймають на навчання українських офіцерів. То чим погана така позиція?
15.05.2015