Терпеливости, ми передержимо!
Принятє провідників парляментарної репрезентациї українського народу Галичини й Буковини начальним вождом австро-угорської армії архикн. Фрідріхом і наслїдником престола архикн. Карлом Францом Йосифом являєть ся одним з полїтичних актів, який знайде живий відгук в широких кругах українського громадянства — скрізь, де воно від теперішної сьвітової війни сподїваєть ся лїпшої долї для України.
Висказані з такого міродатного становища слова найвисшого признаня для хоробрости, самопосьвяти і вірности вояків-Українцїв на полях боротьби — при рівночаснім ствердженю безоглядного патріотизму всеї полїтичної дїяльности Українцїв в Австриї — тай факт, що сї заяви зложені саме в найкритичнїйшім моментї сеї війни, — все те разом надає ласкавим словам начального вожда і наслїдника престола значінє висше і тривкійше понад конвенціональні комплїменти. Приймаємо слова сї як запоруку, що — в супереч заходам ворогів наших — звязок українського народу і української землї з монархією Габсбургів видержав кріваву пробу і що він нинї, задокументований кровю соток тисяч українських синів, істнує тривкійше й певнїйше, нїж коли-небудь передтим.
Сей звязок між Габсбурською монархією й українським народом має також своє значінє pro futuro. Звязавши свою полїтичну долю в теперішній сьвітовій війнї з Габсбурською монархією й її союзником, український нарід сподїваєть ся, що після війни полїтичне положенє українського народу не тільки в границях монархії, але також — на скільки се буде лежати в сфері великодержавних впливів монархії і її союзника — поза її границями змінить ся згідно з його визвольними змаганями.
Росийська господарка на Гуцульщинї.
Спостереженя очевидця.
На Гуцульщинї застав я велику руїну, хоча не таку страшну, як я надїяв ся.
Микуличин сильно потерпів, але церков і парохіяльні будинки стоять, а місцевий парох о. Галайчук остав на місци і сповняє свої обовязки.
Яремче майже зовсїм знищене, віллї попалені, а так caxtio і в Дорі згоріли всї будинки по обох боках цїсарської дороги. Всеж таки спаслось значне число хат і господарських будинків, а тамошні Гуцули томились в зимі по кілька родин в одній хатї.
За те в Делятинї зробили Росияне великі шкоди. Більшу пайку жидівських домів в ринку так спалили, що остали лише обсмалені мури та стоять комини, які наслїдком дощу розпадають ся і валять ся.
Салдати спльондрували всї мешканя, в яких нїхто не мешкав. Мешканя урядників, — а особливо Українців — основно порабували та понищили, повиривали двері, побили шиби, поломали вікна, повалили печі. Також понищили, занеохаїли та спльондрували судовий будинок. На коридори, в судових салях, в кімнатах судиїв, а навіть в кімнатї, в якій переховують ся ґрунтові книги, лишили гній, солому і нехарство. По коридорах і салях порозкидали подерті книги ґрунтові, акти з реґістратури порозмітували, а більшу пайку спалили. Вікна здебільша повибивали, двері познимали, всї замки повиривали, стїни обтовкли, а в деяких комнатах понабивали цьвяхів в стїни: ту вішали салдати свої кріси. Нї одного мебля не лишили цїлого — салдати зі злоби нароком рубали і калїчили меблї, а в комнатах судиїв порубали бюрка і шафи, та позабирали з них судейські тоґи та книжки з підручних біблїотек. Від довгих столів повідтинали і попалили ноги, видно столи були їм за високі на прічи до спаня. Перед судовим будинком стоять обкорені овочеві дерева; се салдати облупили кору зі всїх дерев, щоби опісля посхли.
Відходячи, забрали зі собою кілька книг ґрунтових і судову печатку, які опісля покидали, утїкаючи перед нашим війском. Судову печатку знайшла наша жандармерия на угорській граници в Яблонові, а одну ґрунтову книгу аж у Ворохтї.
Як наші відобрали Делятин, війскова команда хотїла помістити війско в судовім будинку. Треба було відставити кількадесять жовнїрів, які тяжко напрацювались, заки випрятали гній і сьмітя, полишене "освободителями Галичини". Колиж опісля на приказ властий вернули до Делятина судові урядники і суд мав розпочати свою дїяльність, вісїм жінок через цїлий тиждень мило і чистило судові комнати, які помимо того подобають більше на міломістечковий шинк, як на бюра судейських урядників.
Дуже лихо поводилось росийське війско з українським сьвящеником о. Ісайчиком.
Команда зажадала від него, щоби поминав при богослуженях царя, хоронив на цвинтари коло церкви павших офіцирів росийських і сповняв для їх війска обовязки війскового капеляна. Колиж він опер ся тому приказови, вигнали його з Делятина на Заріче, спровадили свого батюшку, що видправляв для них богослуженя що недїлї в мійській церкві, та хоронив офіцирів на цвинтари під самими стїнами церковними. На могилах поставили Росияне хрести з написями, з яких слїдно, що між похороними було кількох Українцїв.