Мирослава Іваник

В Україні паралельно з мобілізацією триває і демобілізація. Від кінця березня додому повертаються тисячі тих, хто протягом року захищав країну далеко від дому. Життя багатьох цих людей назавжди змінилось через отримані поранення. Але складними є й інші травми, яких не побачити, — гострі стресові стани та посттравматичні стресові розлади.

 

 

Світова статистика, яка здебільшого базується на дослідженнях американських психологів, стверджує, що посттравматичний розлад може формуватися у 25–30% тих, хто повертається з війни. Однак, як зазначає координатор Кризової психологічної служби міста Львова Оксана Наконечна, для України така статистика не цілком прийнятна. Адже американці досліджували ветеранів в'єтнамської війни, які повернулись у суспільство, що не сприймало їх і називало вбивцями. З ними не працювали психологи, а через засекреченість усіх даних вони навіть не могли спілкуватись з тими, з ким були на війні, адже, як часто бувало, просто не могли їх знайти. Щойно через кілька років у США ветерани В'єтнамської війни почали створювати так звані RAP-групи, щоб дати раду вже зі сформованим і задавненим посттравматичним стресовим розладом.

 

«У нас — це захисна війна на своїй території. Це вже впливає на те, що меншою мірою розвивається посттравматичний стан після бойового стресу. Наших хлопців зустрічають квітами, і для нас вони герої та захисники. Вони мають контакти з побратимами і, що дуже важливо, вони одразу почали отримувати допомогу від психологів. Її не завжди достатньо, бракує військових психологів, але ми все одно працюємо на випередження і дбаємо про раннє втручання, яке би мало попередити розвиток проблем», — каже Оксана Наконечна.

 

За оцінкою деяких психологів, що працюють з військовиками, тих, у кого розвивається посттравматичний стресовий розлад, буде орієнтовно 3%. Натомість в Інтернеті часто можна натрапити на цирфи 80–90%. «Проблема у тому, що цифрами оперують не фахівці, які не розуміють, що таке гострий стресовий стан, а що таке посттравматичний стресовий розлад. Це зовсім різні речі», — наголошує Оксана Наконечна. І додає, що однією із запорук здорової психіки у майбутньому є вдале повернення додому і за потреби вчасне звернення по психолога. Нашому суспільству щойно тепер доведеться навчитись приймати допомогу фахівців і зрозуміти, що це нормально.

 

Після розмови з Оксаною Наконечною Z підготував практичні поради, як поводитися родичам демобілізованих, щоб допомогти їм якнайшвидше повернутись до звичного мирного життя.

 

Про що говорити телефоном з близькою людиною, яка на війні

 

Перша порада — телефонувати якнайменше. Причина очевидна — це небезпечно для бійців. Не варто через свою потребу зменшення тривоги наражати близьких людей на смертельну небезпеку. Краще домовитись заздалегідь, в який день тижня зідзвонюватись. Говорити треба про добрі речі: що ми тебе чекаємо, що город скопаний, донька передає вітання, а син пишається тобою. Робити акцент на тому, що все добре, ми тебе чекаємо і любимо. Якщо вояк не буде певен, що вдома все добре — він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. У жодному разі не варто робити істерик, недовіряти чи вимагати сказати «всю» правду. Недовіра принижує бійців.

 

Як може змінитись поведінка людини, яка пройшла війну

 

Для розуміння ситуації можна уявити собі простий побутовий приклад. Якщо ми їдемо в Карпати, на море чи в іншу країну, а потім повертаємось, нам треба трохи часу, щоб адаптуватись до звичної реальності. І це не були стресові події. Натомість на війні люди мають справу зі стресовими подіями, які захоплюють усю реальність. Той, хто на війні, нею живе, бо це питання виживання. Тому люди, які повертаються з війни, часто приносять її з собою. Передова може опинитись у вас вдома, і до цього треба поставитися з розумінням. В жодному разі не можна казати «скільки можна», вимагати взяти себе в руки тощо. Кожному потрібен певний період для адаптації.

 

Коли люди переживають травматичні події, то ще протягом тижня після завершення тих подій 90% з них можуть зберігати симптоматику. Це реакція нормальної людини на ненормальну ситуацію. Найпоширені симптоми: розлади сну, страшні сни про події, що сталися, часті перепади настрою, пригнічений настрій, вибухи аґресії і дратівливість, лякливість, відчуття страху від спогадів, фізичне перенапруження і часто почуття провини «того, хто вижив», якщо загинули товариші, вживання алкоголю чи заспокійливих у великих кількостях. До семи днів ці симптоми можуть бути досить гострими, а відтак переважно спадають. Зберігати таку симптоматику протягом місяця можуть 60% осіб. А після 30 днів вона спадає у більшості. Тоді у частини людей може формуватися посттравматичний стресовий розлад.

 

Як поводитися, щоб допомогти рідній людині адаптуватись

 

Дуже часто, бажаючи зробити краще, родичі роблять, навпаки, гірше. Часто близькі намагаються запросити багато знайомих, влаштовувати свята, щоб нібито розвеселити людину, що повернулась. Але при тому вони не пробують почути, чого ж хоче сама людина. Можливо, їй відразу не треба такого активного спілкування. Якщо боєць наразі хоче обмежити своє спілкування, до цього треба поставитися з розумінням, але бути разом з ним і не давати замикатись. Треба розуміти, що він мусить адаптуватись, вийти з пережитого і помалу залишити його в минулому. Але якщо людина зовсім відгороджується від оточення, то, очевидно, варто подумати про те, щоб звернутись до фахівця чи до духовної особи. В кризовій психології є поняття «watchful waiting» — уважне очікування. Йдеться про те, щоб не сильно втручатися, бо можна наразитись на аґресію, але і не полишати людину саму. Дуже важливо знайти цей баланс. Якщо у сім'ї перед тим були добрі стосунки, це буде легше зробити, бо є повага, розуміння і відчуття одне одного. Це ніби прості речі, але вони не завжди прості до виконання, бо є дуже емоційно затратними.

 

Також важливо чоловіка поступово залучати у повсякденне життя. Це допоможе адаптуватись. Він має розуміти, що потрібен і тут, у мирному житті. Інакше у свідомості бійців виникає розлом: там він герой, а тут дружина робить все сама, щоб він начебто відпочив. У жодному разі не варто жаліти військовика. Треба поважати його досвід, підтримувати й допомагати адаптуватися до мирної реальності.

 

Що має насторожити

 

Варто насторожитись, якщо людина зациклена лише на травматичних спогадах і постійно розповідає про страшні події. Якщо рідні не можуть більше цього слухати, можливо, варто звернутись до психолога.

 

Насторожити має, якщо гострота симптомів чи одного симптому не спадає. Якщо людина поступово заспокоюється, значить організм дає з тим раду. Якщо минуло три місяці, а гострота не спадає, це однозначно має стати приводом для звернення до психолога. Хоча можна звернутися і швидше, адже раннє втручання дуже ефективне. Але якщо людина категорично відмовляється йти до психолога, змушувати не можна. Силування ні до чого не приведе. Треба шукати мотивацію, шукати літературу, щоб постраждала особа прочитала про проблему й сама вирішила звернутись до фахівця. Це легше відбувається, коли людина розуміє і відчуває, що має вибір. Треба пам'ятати, що люди, які пережили травматичну подію, погано реагують на спроби настирливої допомоги. Це теж один із симптомів у гострому стані. Для них весь світ небезпечний і вони постійно напоготові. Якщо занадто сильно переконувати, тиснути — вони автоматично переходять у захисну позицію.

 

Насторожити також має зловживання алкоголем. Якщо боєць постійно п'є після повернення додому, краще звернутися до фахівців.

 

Треба також пам'ятати, що прояви бойового стресу можуть бути відтерміновані в часі, й не дивуватися, якщо через півроку після подій виникнуть певні симптоми, а звернутись по допомогу.

 

Як родичам допомогти собі?

 

Якщо ваші рідні ще в зоні АТО, найкращий вихід — активна позиція. Не варто пасивно чекати, переживати і накручувати себе до нервового зриву. Можливо, варто долучитись до якоїсь волонтерської допомоги, а якщо є сім'я і діти, то завдання жінки — забезпечити тил. Тоді тривога не руйнує зсередини. У Львові є також групи самопідтримки для жінок, чоловіки яких воюють в АТО, і до цих груп можна приєднатись.

 

Після повернення бійця додому не лише йому, а й сім'ї, не можна замикатися. Соціальна підтримка дуже важлива.

 

Чи варто чекати від демобілізованих активної громадської позиції

 

Хлопці з АТО прийдуть втомлені війною. Вони вже свій обов'язок виконали. Заяви про те, що вони мають щось робити, здебільшого звучать від тих, хто сам нічого не робить. Тому вони радше спитають: «А що ви зробили, щоб тут був порядок?».

 

Контакти служб психологічної допомоги

 

Львів:

 

• Телефон довіри 1558

+38068 699 41 71
 

• Кризова психологічна служба міста Львова
Військово-медичний клінічний центр Західного регіону (шпиталь на Чехова), хірургічний корпус, 1-ий поверх, кімната «Психологи»
Координатор Оксана Наконечна
тел: (067) 314 6895
 

• Групи психологічної підтримки жінок, матерів, сестер, подруг військовиків.
Львів, вул. Б.Хмельницького 36, монастир Св.Онуфрія.
Вілена Кіт, тел: (050) 668 6109

 

• Індивідуальні консультації для учасників АТО
Студія «Сенс», тел: (098) 979 06 10

 

• Психологічно-реабілітаційний центр «Цвіт Нації»
тел: (067) 995 69 25 Львів
тел: (097) 919 26 42 Яворів

 

• Львівський обласний психоневрологічний диспансер, 2-ге стаціонарне відділення,

Львів, вул. О.Басараб 2

тел: (032) 2753243


Львівська область


• Координатор мобільних бригад
Кошулинська Зоряна
тел: (067) 284 8017

 

Івано-Франківськ:

 

• ГО «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій»

тел: (066) 4512200

kovtun.if@gmail.com

 

• Обласна психоневрологічна лікарня №3, стаціонарне відділення кризових станів та первинного психотичного епізоду

Медична, 15

м. Івано-Франківськ

тел: (0342) 77 49 68

 

• Центр психологічної допомоги учасникмм АТО

вул. Січових Стрільців, 25

м. Івано-Франківськ

тел: (050) 0499702, (098) 3410042

 

Тернопіль:

 

• ГО «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій»

тел: (097) 9517320

 

Луцьк:

 

• Осередок Психологічної Кризової Служби

Мельник Антоній

тел: (095) 8103432; (097) 2141624

 

Закарпаття:

 

• Осередок Психологічної Кризової Служби

Наталя Цезар

тел: (066) 2420360, (098) 9583060

 

Хмельницьк:

 

• Осередок Психологічної Кризової Служби

Марина Малиновська

вул. Молодіжна 2 / 3а центр розвитку «ПРОСТІР»

тел: (067) 7527640, (097) 3278066, 0382726165

 

22.04.2015