Велика Британія голосує за «дітей з трьома батьками»

3 лютого 2015 року Нижня палата британського парламенту проголосувала за те, щоб на законодавчому рівні дозволити нові технології запліднення, які лікуватимуть тяжкі спадкові хвороби. Закон підтримали 382 депутати, 128 – були проти. Методики, які називають пронуклеарним трансфером і трансфером веретена поділу (spindle transfer), виліковують спадкові дефекти мітохондрій. У цих органелах відбуваються реакції, що постачають енергію клітинам. Хоча нові технології випробовували на людських клітинах й вважають надійними, проте ще жодна дитина, зачата з їхньою допомогою, не народжувалася. Переважна частина населення й медичної фахової спільноти Сполученого Королівства впровадження технологій підтримує.

 

 

 

Закон про дозвіл на нові методи запліднення підтримали 382 депутати Палати громад, 128 – були проти

 

 

Мітохондрії – органели, що їх часто порівнюють з електростанціями чи батареями. Кожна клітина організму потребує їх, щоб жити. Незалежно від ядра клітини, де закладений специфічний генетичний мікс від батька й матері, у мітохондріях є свій власний набір 37 генів. Вони передаються тільки по материнській лінії. Вади в цьому спадковому матеріалі можуть мати різні наслідки залежно від того, чи забезпечують вони енергією серце чи клітини мозку. В одному випадку з 5 тисяч пацієнти через такі відхилення тяжко хворіють або помирають.

 

Генетичні вади мітохондрій спричиняють генетичні зміни, але не у спадковому матеріалі яйцеклітини, а в генах самих мітохондрій.

 

Методи усунення пошкоджень в цьому окремому геномі базуються на технологіях так званого ядерного трансферу: ядро одної яйцеклітини матері переносять до здорової яйцеклітини донора, з якої заздалегідь видаляють ядро. Вони відрізняються тільки тим, коли відбувається запліднення: перед переміщенням ядра чи після нього. За допомогою цих методів виліковують спадкові мітохондріальні хвороби.

 

Отже, мітохондрії неможливо замінити, як батареї. Якщо хтось хоче врятувати життя дитині з мітохондріальними дефектами, мусить вдатися до пронуклеарного трансферу або трансферу веретена поділу.

 

У випадку пронуклеарного трансферу спочатку штучно запліднюють яйцеклітини матері й донора. Потім з яйцеклітини донора усувають ядро, залишається оболонка зі здоровими мітохондріями. В цю оболонку переносять клітинні ядра ще не об'єднаних в єдине яйцеклітини матері й сперматозоїдів батька. З утвореної зиготи розвинеться ембріон, і якщо він ростиме нормально, його перенесуть до тіла матері. Якщо все йтиме згідно з планом, у дитини будуть тільки здорові мітохондрії, вони й переходитимуть до нащадків. Отже, відбудеться спадкова терапія й таким робом – втручання до лінії нащадків. Цей метод розвинули науковці на чолі з Доґом Турнбулом (Doug Turnbull) з Ньюкаслського університету.

 

У випадку з трансфером веретена поділу яйцеклітини матері й донора перед заплідненням піддають спеціальній процедурі. Техніку розробив Шукрат Міталіпов (Shoukrat Mitalipov) з Орегонського Університету здоров'я і науки. У цьому випадку етичної проблеми немає, бо жодного ембріона не знищуватимуть (від батька чи донора).

 

Дотепер обидві технології випробовували лише на тваринних моделях й на людських клітинах, не на пацієнтах. Отже, ще неможливо зробити висновки щодо того, який шлях буде безпечнішим для дитини. Зрештою, менше критикують метод трансферу веретена поділу.

 

Після того, як 2012 року Ньюфілдський комітет біоетики дав зелене світло дослідженню, наглядова рада Human Fertilisation and Embryology Authority (HFEA) мусила тримати пульс на громадській думці. Комітет влаштовував воркшопи у трьох містах, відкриту дискусію в Лондоні й Манчестері, перепровадив опитування пацієнтів та членів їхніх сімей, а також британців загалом. Також створили сайт, на якому всі охочі могли відповісти на різні теми, зокрема про статус донора, дозволені дії з ембріоном, втручання до спадкової лінії людини й можливі кризи ідентичності «дитини з трьома батьками».

 

Незважаючи на всі моральні підводні камені, більшість мешканців Сполученого Королівства запровадження цих методів підтримують. Про це в березні 2013 року повідомила наглядова рада HFEA. Тоді вона опублікувала рекомендації британському урядові змінити законодавство в такий спосіб, щоб воно дозволяло клінічні досліди на предмет лікування таких генетичних вад на людях.

 

Католицька та Англіканська Церкви критикували методи й вимагали більше часу для відкритої дискусії. Але британці готові змиритися з тим, що доведеться зламати численні табу тільки задля того, щоб мати можливість уникнути мітохондріальних захворювань. Такими табу будуть дії, пов'язані з втручанням до зародкової лінії людини й використанням статевих клітин третіх батьків, тобто в дитини буде набір генів від батька, матері й донора яйцеклітини.

 

Нові методи запліднення не вноситимуть жодних змін до геному – цим вони більше подібні до трансплантації як генетичного методу, хоч і мають подолати генетичні дефекти. «Немає жодного солідного етичного обґрунтування для того, щоб відхилити ці методи», – пише в Guardian етик Джуліан Савулеску (Julian Savulescu) з Оксфорда.

 

Щоб закон набув чинності, його мусить ще схвалити Верхня палата парламенту. Те, що саме так і буде, практично не викликає сумнівів, адже Палата лордів дуже рідко голосує всупереч рішенню Палати громад.

 

 

Зреферувала Соломія Кривенко

05.02.2015