У недавньому слові до спільноти УКУ Мирослав Маринович зазначив, що для нього 2014 рік почався 11 грудня 2013-го, невдовзі після першої спроби розчавити наметовий табір на Майдані Незалежності. Того дня пан Мирослав зачитав звернення від університету з вимогою негайної відставки керівництва держави — і був вражений, як переповнена каплиця на Свєнціцького у Львові вибухнула схвальним оплесками невдовзі після пронизливої тиші. «Саме з цього моменту і почався Новий, 2014-й, рік — рік надії і смутку, героїзму і жертви, натхненного волонтерства і важкої втоми», — каже віце-ректор УКУ.
Спілкуючись з моральними авторитетами, громадськими діячами та економістами щодо підсумків минулого року, «Z» попросив Мирослава Мариновича розвинути його ж таки метафору: а коли закінчився той 2014 рік? Чи, може, він ще триває?
«Якщо говорити про спротив центральній владі, бо саме з того моменту розпочався рішучий спротив, то в такому сенсі рік таки закінчився, і закінчився набагато швидше, аніж календарний рік, — відповів Маринович. — Але в сенсі викликів, які стоять перед Україною, то ні. Пологи нової України, які розпочалися у 2014 році, ще тривають. Ми ще, вибачте за натуралізм, час від часу відчуваємо перейми, потерпаємо від болів в очікуванні на нове життя».
Помстою за Революцію гідності, за прагнення українців бути собою, стала атака Росії на Крим та розпалювання війни на Донбасі. Один зі співрозмовників «Z» — голова кримської організації «Український дім» Андрій Щекун. У березні він пробув 11 днів у полоні російських спецслужб, а нині змушений святкувати з сім'єю Різдво далеко від домівки.
2014 рік відкрив задавнені рани. Від занедбаного економічного боввана відпала облямівка позірної стабільності. Економічні експерти — президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко та голова Комітету економістів України Андрій Новак — пророкують, що 2015 рік стане продовженням нинішніх труднощів, однак картають Уряд за змарнований час і вимагають негайно розпочати реформи, інакше владу чекатиме спалах протестів.
Натомість старійшина української політики, учасник групи «Першого грудня» Ігор Юхновський закликає нас усіх до терпіння. «Дивлюся на майбутнє з повним спокоєм і усвідомленням, що в нас є великі перспективи», — резюмує Ігор Рафаїлович.
Мирослав Маринович:
Українці пережили великий ментальний зсув
– Перед нами неглибока, але широка гірська ріка. Кожен, хто переходив колись гірську річку, знає спосіб, як це належить робити. Плигаєш на один камінь — тоді на інший камінь, і так потрошечки переходиш усю ріку. Долаючи перешкоди, не завжди рухаєшся рівно, перпендикулярно до берега. Один раз у лівий бік, другий раз — праворуч, як камінь ляже. Очевидно, що є якісь помилки. Є недопрацювання з боку влади, виникають застереження до компромісів, на які вона може піти.
Великі проблеми є поки що в економічній площині. Без допомоги Заходу держава завалилася б в одномоменті. На щастя, надається допомога, і вона супроводжується жорсткими вимогами щодо реформ. І це правильно: треба, щоби Уряд не мав люфту, щоби він не міг викрутитися від змін.
Мене не лякають труднощі і не лякають помилки. Мене трішечки лякає амплітуда нашого реагування на ці події. В один момент ми покладаємо величезні надії на владу, а при перших же помилкових чи недостатніх кроках кидаємося в іншу крайність. Або «осанна» — або «розіпни». Дуже мало спокійного вдумливого домагання своїх інтересів, мало розуміння, що в житті нічого ідеального не буває. Ми реальні земні люди. Як громадяни ми й самі не є ідеальними: обертаємося на кожному кроці і платимо чи беремо хабарі. Ідеального уряду не буде, якщо ми самі подаємо погані сиґнали і самі формуємо недобросовісне середовище.
Поза тим, у психологічному відношенні відбувся величезний ціннісний та ментальний зсув. Він є запорукою нашого успіху в майбутньому.
Олександр Сугоняко:
Ми маємо великі борги перед хлопцями, полеглими у боротьбі
– Українці, які відчувають країну, стали свідками пасіонарного вибуху, що був на Майдані. Вони чують Україну і відчувають, що вона є їхньою частиною. Вони ствердилися у думці, що Україна була, є і буде, що вона буде багатою та успішною державою. І навпаки: у нас багато говорили про «п'яту колону» — і сьогодні вже кожен знає сутність цієї «колони». Це люди, які живуть в Україні, але не приймають її як країну. Вони вважають, що її нема, не було і не буде — або, як каже Путін, що вона є «помилкою історії».
Процес нашого самоусвідомлення відбувається дуже важко. Важко за рідних і друзів, які загинули у боротьбі, але мусимо сприймати ці процеси по-християнськи. Ці хлопці пішли в бій за своїх ближніх, принесли себе в жертву — і ми несемо за них великі борги. Це не марні жертви. Це великі люди, які своїм життям і смертю просвітили нам шлях, яким мусимо йти далі. Як це не дивно, та це дорога любові — любові до країни, любові до ближніх.
Чи в правильному напрямку рухається країна? Рухається, як рухається… Могло бути й гірше. Можу сказати за Геґелем: все дійсне — розумне, а все розумне — дійсне. Ця біда — це наслідки наших попередніх помилок. Ховаємося за словом «криза», а в китайській традиції «криза» означає, що це не тільки заслужене покарання, а й додаткові можливості.
Щодо економічних підсумків року, то анексія Криму та окупація частини Донбасу, безумовно, відбилися на стані нашого господарства, вдарили по нашому експортному потенціалу. Та навіть якби ми уникли російської аґресії, то міни під українською економікою були закладені попередніми чотирма роками. Колишні керівники зруйнували банківську діяльність, змарнували десятки мільярдів доларів на штучний курс гривні, займалися грабежем держави, накопичили величезні борги. Нічого дивного, що українська економіка падає впродовж кількох років. Ми ж пожинаємо плоди злочинної діяльності попередньої влади.
Зміни на краще в економіці не можуть бути швидкими. Але що мене непокоїть найдужче, це те, що в головах наших правителів, відповідальних за економіку та, зокрема, за банківську діяльність, нема розуміння, яким чином її розвивати. Адже без розвитку економіки не буде і перемоги у війні. Будь-яка проблема, яка заважає нам нормально почуватися (не в духовному значенні, а в матеріальному), — це наслідок відсутності економічної політики у наших правителів. Суть їхньої економічної політики — позичати гроші за кордоном. Чим же вони відрізняються від «азірових»?
При тих ресурсах, які є в Україні, і при тих людях, які тут працюють, нам під силу вийти на позитивні показники. Можу висловити своє невдоволення й державним бюджетом на 2015 рік. Люди, які не вірять в Україну та її економічний потенціал, які не вірять в українців, а замість того зайнялися економічним «зачищенням» суспільства, — прирікають себе. Цей бюджет — шалений удар по бідних і середньому класу. Я вважаю, що люди, які стоять за цим бюджетом, а це крупний бізнес, який має своїх креатур у політиці, — вони самі ж собі пишуть вирок, рубаючи своє майбутнє так, як рубав Янукович. Або вони візьмуться розвивати українську економіку і працюватимуть як частина цієї економіки — або Україна їх викине, як організм викидає інородне тіло. Якщо ж нинішні керівники цього не розуміють, то Україна їх поміняє, і досить скоро.
Андрій Щекун:
Україна повстала і зуміла спинити натиск ворога
– 2015 рік стане першим роком, який моя сім'я зустріне за межами домівки. Ми з Бахчисарая, і наразі не можемо мешкати в рідних стінах у зв'язку з окупацією Криму. Цей рік не є легким для нас, ми зустрічатимемо його з гіркотою. Та ми не втрачаємо надії і сподіваємося повернутися на малу батьківщину, де лишилося багато друзів та родини. Важко святкувати в той час, коли наші солдати та добровольчі загони оберігають державу, сидячи в окопах, у холодних землянках...
Думаю, що нам треба зробити великі висновки для майбутнього, розробити стратегію розвитку Української держави, а зокрема — стратегію повернення Криму. Радію з того, що Україна повстала і змогла себе захистити. Ми визріли як нація і зміцнилися в цінностях. Нам вдалося спинити натиск зовнішнього ворога — це велика заслуга українського народу. Сподіваюся на реформи, які дозволять нам набувати добробуту й зміцнюватися в гордості за свою державу. Потрібно переглянути підходи до національної безпеки України. Мусимо захистити свої сім'ї та кордони. Вважаю дуже добрим, що Україна скасувала позаблоковий статус, відмовившись сидіти на двох стільцях у статусі буферної зони.
Окупація Криму стала платою за те, що Українська держава протягом 23 років нічого не робила для зміцнення українських середовищ. Усе давалося на відкуп комуністам, потім шовіністам, а пізніше сепаратистам, які й допомогли Росії здійснити захоплення Криму. Слід зробити висновки з неправильної державної політики. На жаль, за минулі дев'ять місяців я не побачив реальних кроків у цьому напрямку, не бачу розуміння органами влади, а насамперед органами виконавчої влади, стратегії поведінки щодо Криму. Коли Арсеній Петрович за кілька днів до Нового року каже, що, можливо, вже наші діти, наступні покоління, визволятимуть Крим, то в мене постає питання: а нинішня влада невже не планує нічого робити для деокупації Криму?
Через те покладаю великі сподівання на громадські середовища. Мусимо підштовхувати владу до правильних кроків і реформ. Не маємо права повторити гіркий досвід 2005 року, коли ми здобули перемогу, але відмовилися від контролю влади, втративши час та енергію. Громадськість мусить бути на вістрі всіх рішень і подій, і мусить брати дії влади під свій контроль.
Андрій Новак:
Проблеми 2014-го перейдуть у 2015-й, адже Уряд не провів реформ
– Економічні підсумки 2014 року повністю залежать від воєнно-політичних подій. Україна зазнала прямої воєнної аґресії: Росія анексувала Крим та здійснила воєнне втручання на Донбас. Звичайно, це відобразилося на загальній економічній ситуації, вплинувши на падіння ВВП, яке за підсумками року становитиме близько 8%. Упала промисловість, адже воєнні дії відбуваються у найбільшому промисловому реґіоні України. Від іще більшого падіння нас урятував аграрний сектор, який продемонстрував ріст на 11%, а також незначне зростання у фармацевтичній галузі.
Українці найбільше відчули кризу через подвійну девальвацію гривні. Це значно підсилило інфляцію, відтак рівень життя різко знизився.
Усі ці економічні проблеми перенесуться і в 2015 рік. Тим більше, що в 2014 році Уряд не провів жодних реформ, і навіть підготований Урядом та схвалений Верховною Радою бюджет не демонструє жодних системних реформаторських кроків.
Наприкінці року ми побачили протести під будівлями органів влади, хай і нечисельні. Українці не терпітимуть відсутність реформ і не виправдовуватимуть бездіяльність Уряду, який стверджує, що все можна «списати» на війну. Українці під час Майдану остаточно втратили страх. Тому якщо Уряд буквально у першому кварталі не продемонструє серйозних кроків до змін, то боюся, що ця влада може політично не дожити до кінця 2015 року.
Чи є підстави для оптимізму? Вони пов'язані переважно з тим, що Україна стала геополітичним гравцем. Україну не кинули в протистоянні з Росією, і весь цивілізований світ надає нам допомогу, в тому числі й фінансову. Моя надія також пов'язана з публічним тиском цивілізованого світу на українську владу, який вимагає кардинальних змін. Це дозволить нам стати міцнішими.
Ігор Юхновський:
Ми досягли дуже багато, неймовірно багато!
– Хочу відмітити результати нашої великої революції, Революції Гідності, під час якої українці показали себе дуже велично і справді гідно. Україна — молода держава. Ми зробили багато помилок у минулому і десь припускаємося помилок зараз, однак на них треба дивитися в розрізі історії. Вважаю, що ми за цей рік досягли дуже багато, неймовірно багато! Я старий політик, пройшов багато різних стадій державотворення і твердо можу оцінювати те, що ми маємо.
Вперше за 25 років маємо парламент, у якому нема комуністів. Маємо парламент, де є українська більшість. Початок цього скликання показує, що в парламенті є дискусія, він горить роботою. Маємо президента, який намагається озброїти українську армію і їздить по всіх усюдах. Отож я дивлюся на майбутнє з повним спокоєм, вимагаючи від нас самих трьох речей. По-перше, патріотичності. Це має починатися зі шкіл, із вчителів. Друге — сплати податків. Всі, хто одержує прибуток, мають платити податки. І жодних зарплат «у конвертах». Третє — маємо озброїти армію, щоби ми могли протистояти Росії.
Я закликаю українців до відповідальності. У суспільстві має з'явитися відчуття субординації. Маємо стати більш солідарними, маємо підтримувати один одного і підтримувати державу. Вважаю, що у суспільстві має виникнути послушність у найкращому значенні цього слова. Так, цього важко чекати після революції. Нікому не подобатиметься влада. Але треба відштовхуватися від того, що цього року ми вперше здобули українську владу. Ми одержали дуже багато. Одержали самі. Нам ніхто цього не подарував — ми його вибороли. І саме тому воно тривке і вічне. Це мають розуміти всі. Коли ви маєте державу, то мусите бути дисциплінованим.
31.12.2014