Сенат академичний львівского университету супротив руского язика і письма.

На донесенє руских газет, що сенат академичний львівского университету прихилився до прошеня руских академиків і порїшив в кореспонденціях з рускими товариствами академичними уживати руского язика і руских букв — узнав той же сенат академичний за відповідне помістити в урядовій GazetLwowsk-ій таке заявленє:

 

"Червоная Русь" а за нею инші краєві газети донесли, що "сенат львівского университету згодився на просьбу академиків Русинів, додану після гадки рїшень академичного віча, щоби на поданя, внесені по руски академиками, відповідати також в рускім язиці". Що-до сеї вісти рїч маєся так, що на поданє товариства "Академичне Братство", щоби власти университетскі в зносинах з ним уживали язика руского, сенат академичний дав слїдуючу відповідь: До видїлу товариства "Академичне Братство" на руки голови п. Євгенія Левицкого, слухателя философії. В відповіди на поданє de praes. 27 падолиста с. р., містяче в собі просьбу, щоби власти университетскі в урядових зносинах з товариством "Академичне Братство" уживали язика руского, сенат академичний звіщає видїлови товариства, що власти университетскі обовязані придержуватись і придержуються що-до урядового язика приписів виданого найв. рїшенєм з дня 4 липня 1871 министеріяльного розпорядженя з дня 11 липня 1871 ч. 523, а також виданого найв. постановленєм з 4 червня 1869 розпорядженя минист. з дня 5 червня 1869 (ч. 24 В. з. кр.), котре то послїдне розпорядженє примінено до властей университетских після найв. постановленя з дня 27 цвітня 1879. З сенату академичного. Львів 10 грудня 1889.

 

Хибна єсть також вість, подана тими самими газетами, що відкинено пропозицію проф. д-ра Яновича, щоби відповідати по руски але латиньскими буквами.

 

З факту, що сенат академичний признав відповідним простувати вість про порїшенє уживаня в кореспонденціях з рускими товариствами академичними руского язика і руских букв виходило-би, що наведені в тім спростованю законні постанови і розпорядженя управняють єгo до чогось противного, а именно до відповідей рускими товариствам в польскім язиці взглядно польскими буквами. Тимчасом рїч маєся зовсїм инакше. Сенат академичний покликуєсь на найвисше постановленє з 4 липня 1871, на розпорядженє министерске з 5 червня 1869 (ч. 24 В. з. кр.) публикуюче найвисше постановленє з 4 червня 1869, а вкінци на найвисше постановленє з 27 цвітня 1879.

 

Постановленє з 4 липня 1871, котре подибуємо на стор. 132 Verordnungsblatt-y für den Dienstbereich des Ministeriums für Cultus und Unterricht з p. 1871, публиковане під днем 16 липня в ч. XI., не містить в собі нїякого припису що-до язика, якого має уживати сенат академичний в зносинах з сторонами. Що більше, постановленє то не дотикає навіть язика урядового сенату, а лиш язика викладового на львівскім университетї, і то лиш о стілько, що звіщає о усуненю всїх обмежень що-до викладів польских і руских на видїлах правничім та философичнім і ставить засаду, що на будуще катедри тих видїлів можуть обсаджуватись лише такими кандидатами, котрі знають докладно один з тих двох язиков. Більше не містить в собі постановленє з 4 липня 1871 нїчого, отже тяжко відгадати, в якій ціли і в якім змислї зацитував єго сенат в своїй відповіди "Академичному Братству" а відтак в своїм спростованю; — бути може хиба, що сенат хотїв згадкою про се постановленє поучати молодїж университетску, належачу до "Акад. Братства" о правдивім характерї львівского университету, що именно той университет не єсть de jurе таким, яким здаєсь dе facto — не єсть чисто польским (як міг-би хто не без підстави судити по пануючих в нїм відносинах) але рівно і руским, як виходить ясно з того постановленя. Може бути, що сенат хотїв per analogiam вказати тут, що як виклади можуть відбуватись в одній або другій мові, так само і в урядованю та зносинах з сторонами належить уживати одної або другої мови, — а в такім случаю дїйстно удачно і щасливо поставив тую анальогію, хоч впрочім згадане постановленє з питанєм, о котре тут ходить, не стоїть в прямій звязи.

 

Так само не розвязує прямо і безпосередно того питаня наведене авадемичним сенатом найвисше постановленє з 4 червня 1869 публиковане розпорядженєм министерств справ внутрїшних, просвіти і віроісповідань, скарбу рільництва і краєвої оборони з дня 5 червня 1869 ч. 24 В. з. кр., котре то розпорядженє після найвисш. постановленя з 27 цвітня 1879 має відноситись також до властей львівского университету. Вправдї постановленє то вводить у внутрїшне урядованє властей і урядів в Галичинї належачих до кождого з вичислених министерств польскій язик урядовий, але §. 5 єго застерїгає виразно, що "истнуючі постанови що-до кореспонденцій властей, урядів і судів з сторонами, властями неправительственними, корпораціями і громадами остають в своїй повній силї".

 

Сенат академичний, котрий так старанно наводив всї пізнїйші постанови, хоч они навіть до піднятого рускими академиками питаня строго не відносяться, не уважав відповідним навести найважнїйшої постанови, а именно тої, о котрій §.5 розпорядженя з 5 червня 1869 р. говорить яко о "истнуючій що-до кореспонденції з сторонами" і котру лишає він в повній силї. А постановою тою єсть рескрипт министерства державного з 10 цвітня 1861 р. ч. 2325, оголошуючій найвисше постановленє з тої самої дати, щоби всї власти в Галичинї і Буковинї приймали рускі поданя, писані руским письмом і на них по руски відповідали, котре то постановленє взяте в звязи з виданим пізнійше артикулом 19 основного закона державного з 21 грудня 1867 ч. 142 В. з. д. не полишає нїякого сумнїву, що всї згадані власти, от же і университетскі в зносинах з сторонами мають обовязок на рускі поданя лише по руски відповідати.

 

З наведених дат стає очеввдним, що зацитованє законних постанов і розпоряджень, які наводить сенат академичний в своїм спростованю, як-раз виказує то, що написали рускі газети т. є., що сенат обовязаний на рускі поданя товариств відповідати по руски. Яку ціль і яке значенє має супротив того спростованє сенату, то рїч загадочна, котру лише сам сенат міг-би вияснити, бо нам годї припускати того, щоби в интересї поваги найвисшої наукової институції в краю лежало затемнювати ясну рїч неясними і неповно поданими датами, котрі конець-кінцем не в силї закрити немилої може і невигідної кому правди, не в силї змінити права прислугуючого і так нинї de facto на львівскім университетї дуже упослїдженій рускій народности. З якого би боку і не брати, то все 2+2 буде 4, то-ж лучше без непотрїбних циркумскрипцій сказати, як єсть, і сповняти, що закон велить. Таке поступованє якось далеко лучше пристає до лиця поважній институції науковій.

 

Ще менше ясним єсть уступ спростованя, котрий відносить ся до внесеня проф. Яновича, щоби рускі відповіди редаґовано польскими буквами. Из слів спростованя можна би думати, що таке внесенє дїйстно було і що єгo принято. Було-би то дуже сумно, бо давало-би новий доказ, що навіть там, де виключно повинна рїшати наука, цвите загорїлість і нетолеранція. Адже-ж з наукового погляду не може нинї бути і сумнїву, що рускі букви буть сущною частею руского язика і що, пишучи рускі письма польскими буквами, нарушуєсь основне право Русинів, запоручене в арт. 19 осн. зак. держ. з 21 грудня 1867 р. ч, 142 В. з. д. Засаду тую вирїк трибунал державний в рїшеню з 25 цвітня 1882 p. ч. 54, засаду тую голосив з катедри львівского университету професор публичного права австрійского д-р Ст. Старжиньскій, посол ради державної, а вкінци стверджує єї довголїтна практика того самого университету, бо-ж звістна рїч, що руска комисія екзаминаційна испиту правно-судового видавала і видає все в имени университету свідоцтва рускими буквами, а і давнїйше уживав сенат академичний в своїх кореспонденціяз з рускими товариствами академичними руского язика і руских букв, а проф. д-р Черкавскій, коли був ректором университету, підписувався все на таких кореспонденціях рускими буквами.

 

П. Яновичеви вільно нинї ставити противне внесенє і єму анї ми анї нїхто не подивуєсь, але не хочеся майже вірити, щоби сенат супротив всїх тих прецеденсів апробував таке внесенє. Коли-би так було дїйстно, то не підпадало-би нїякому сумнївови, що польска партія, котра нинї господарить на университетї, далась пірвати пануючій нинї між Поляками нетерпимости до руского слова, яка показалась наглядно в соймі, і подібною политикою хоче поводитись і на университетї. Не потреба і доказувати, як страшно потерпіла-би через то сторона наукова і повага самої институції!

 

[Дѣло]

20.12.1889