Юрій Андрухович
Виявляється, вже можна говорити про зрілу культурну ситуацію. Ніяких стогонів, жодних нарікань чи плачів – нещасна нація, занапащена культура, знищена мова. Як не любити цю країну?
27.05.2016
Тарaс ПРОХАСЬКО
Що це все – змарноване життя, ілюзія наповнення років, безцінний досвід, колаборація, помилки історії? Так є завжди – каже Кундера – людина перестрибує з одного паскудства в інше, але так з'являється відчуття темпу життя. 
26.05.2016
Тимофій Гаврилів
Він зустрівся з нею на Schönhauser Allee. Востаннє він так хвилювався в сімнадцять. Їхня зустріч пройшла невимушено, наче від їхнього останнього перебування разом спливло не двадцять сім років, а один день...
25.05.2016
Тарaс ПРОХАСЬКО
Якщо ми хочемо стільки карпатської бринзи, то нема таких овець і полонин, аби вона була бринзою. Якщо до Львова приїжджає стільки туристів, щоби побачити Бандерлянд, то там уже нема ніякого Бандерлянду. Якщо отримувати стільки новин, то нема чого дивуватися, що через рік вони видаються новинами. Якщо… 
24.05.2016
Софія АНДРУХОВИЧ
...про освіту, яку диктує дедалі швидший темп життя і необмежений доступ до інформації — це радше можна окреслити як розвиток навички знаходити потрібні знання; цей спосіб обіцяє наявність вільного простору, розвагу і гру
23.05.2016
Юрій Винничук
Декомунізація – один з найвагоміших здобутків нашого часу. Переважна більшість українців не надає цьому всьому великого значення, бо мислить іншими категоріями: декомунізація нас не нагодує, є справи й важливіші. Так, але вирве нас із лабет Москви
22.05.2016
Василь МАХНО
про Париж пописати – повітря вкусити за бузковий цвіт – за свою цитру – і за те що немає ходу
21.05.2016
Юрій Андрухович
«І залишилися ми лиш удвох – на весь світ самі-самісінькі», – сумно іронізує грузинський друг. Під «ми» він має на увазі нас, грузинів та українців. «Мовою окупантів це називається "Вот и встретились два одиночества"», – віджартовуюсь я.
20.05.2016
Радко Мокрик
Україна очима російської літератури: імперіалізм і шовінізм нашого північного сусіда нікуди не зникне. Він там прописаний, здається, майже на генетичному рівні.
19.05.2016
Мирослав Трофимук
Профанувати усталене і корисне, доцільне і виважене, апробоване – винятковий талант роду людського.  Хоча спочатку людство схильне щось сакралізувати
18.05.2016
Наш біль і страждання не повинні залишитися для нас кайданами
кир Борис ҐУДЗЯК

 

Ці дні листопада сповнені для нас, українців, особливого символізму, в них тісно переплелось минуле і сучасне, радість і біль, відчай і надія. Ми поминаємо жертв Голодомору – штучного голоду в Україні 1932-1933 рр. Ми відзначаємо День свободи і гідності як спогад про дві революції духу нового часу – Помаранчеву і Революцію Гідності. Ми молимося за упокій воїнів, що щодня гинуть на східних кордонах України. Ми згадуємо чисту жертву Небесної Сотні, тих, які віддали своє життя за солідарність і громадянську відповідальність. Молимося за постраждалих через анексію Криму, зокрема за наших братів-мусульман кримських татар, яких вже вдруге позбавляють батьківщини.

 

Геноцидальна історія ХХ століття від вірменської трагедії, сторіччя якої молитовно згадуватимемо 24 квітня 2015 року, до страшних вбивств в Раунді залишатиметься назавжди невимовним болем людства. Історики зазначають, що в 1930-40-их Україна була найнебезпечнішим для життя місцем у світі. І, на жаль, сьогодні в Україні небезпека знову зростає.

 

Голодомор є центральним та знаковим проявом тривалого геноциду на українській землі, який в ХХ столітті нищив політичну і культурну еліту, селянство, духовенство і вірних всіх конфесій та призвів до приблизно 15 мільйонів жертв. В Україні система нищила систематично.  Проект творення нового homo sovieticus перекреслював Божественне начало людини, її Богом дану гідність. Голодна смерть мільйонів людей на найродючішій землі на планеті, яку Гітлер намагався вивозити вагонами до Німеччини, є образом радянської системи, яка була брехливою ілюзією про минуле, про майбутнє, про людину і про світ. Коли українські селяни помирали від голоду, Радянських Союз експортував зерно на захід, щоб розвивати свою індустріальну та мілітарну потугу. В Європі не вірили, що існує голод в країні, яка постачає їм збіжжя.  Так само і сьогодні багатьом важко повірити в інвазію східної України. 

 

Багато років геноцид українського народу, а це був саме геноцид, бо люди померли тому, що були українськими селянами, замовчувався і був невідомий світові, та й самі українці не були свідомі тої великої травми, якої їм завдав Голодомор.

 

Адже, Голодомор, який позбавив життя мільйони людей, зруйнував родини і стер з лиця землі цілі села – це не просто трагедія, це токсична травма українського народу. Голодомор і радянський терор посіяв страх. Страх перед владою, що забирає останній шматок хліба. Страх перед сусідами і знайомими, які можуть виявитися агентами КДБ. Страх, що через необережне слово або чиюсь вигадку можна отримати розстріл або заслання на Сибір. Страх передавати дітям віру в Бога, бо духовна практика, життя Церков – православних, католиків, протестантів, та інших релігій – юдеїв і мусульман - режим жорстоко переслідував.  Страх перед собою – перед тим, у що може голод перетворити людину.

 

Чому це так? Чому відбувся вірменський геноцид, Голодомор, Голокост? Як з’явилися Сталін, Гітлер, Іді Амін, Пол Пот? Чому десятки мільйонів смертей в Китаї? Чому винищують наших братів і сестер християн на Близькому Сході, в Сирії та Іраку? Чому стільки дітей щороку гинуть голодною смертю? Чому смерть взагалі? Чому модерна епоха, доба раціоналізму, поступу, технологій породила такі «ізми», тоталітарні безбожні системи, їхні війни, їхні геноциди, що  призвели до 150 – 200 млн жертв. Чому?

 

Стоїмо перед таїнством лукавства (mysterium iniquitatis), стоїмо перед страшним потенціалом людської свободи, нашої з вами поведінки, наших ідеологій, черствості наших сердець, байдужості до людського терпіння.

 

У цій нашій пітьмі made by man – візьмімо як людство на себе відповідальність – стоїмо ми з Великим Богом, який став людиною і стоїть з нами, який себе умалює, який поринає у пітьму нашого гріха, у саму нашу смерть.

 

Протягом років незалежності ми молилися, щоб ця травма, наш біль і страждання не залишилися для нас кайданами. Ми молилися, щоб кров мучеників, мучеників Голодомору, була насінням Церкви, насінням живого, радісного, мирного народу.

 

Минулої зими ми це досвідчили: ми вирушили  мирним паломництвом від страху заляканого homo sovieticus до гідності.

 

Ми побачили гідність в очах і обличчях людей різного віку, статусу, конфесій, національностей, мови,  які зібралися на Майдані, готові жертвувати своїм часом, здоров’ям (в деякі ночі температура була -20°C) і зрештою, життям. Вони засвідчили свою гідність, на яку ніхто не сміє посягнути.

 

Ми пам’ятаємо ці гідні обличчя – Устима Голоднюка, 20 річного юнака, що помалював свій шолом у голубий колір миротворця ООН, показуючи свої мирні наміри, викладача Українського католицького університету Богдана Сольчаника, 17-річного хлопчика Назара Войтовича , єдиного сина в сім’ї, який пробув на Майдані всього дві години в трагічний ранок 20 лютого. Їх кров, кров Небесної Сотні, пролита на Майдані, мученицька смерть жертв Голодомору, воєн та терорів вже стали насінням. Вони здійснили неможливе. Проте тепер ми відповідальні за дозрівання цих плодів. Наше паломництво непросте, але переможне.

 

Сьогодні ми згадуємо Голодомор не заради смерті, а заради життя. Нашого життя, життя наших нащадків, життя Європи. Безумство мучителів і жорстокість катів не може перекреслити потоки життя і життєдайності, які випливають з нашої історії. Сьогодні ми є. Навіть після Голодомору. Навіть після комунізму. Навіть після інвазії.

 

Пам’ять про Голодомор, про Майдан, про сучасні виклики, нас об’єднує. Ця єдність стає таїнственною, пасхальною, переходом від хреста до Воскресіння. Парадоксально сьогодні Голодомор дає нам єдність і життя. Майдан дає нам життя. Мужність на сході, якими б страшними, болісними і безглуздими не видавалися б втрати, є заради життя, заради Воскресіння.

 

Владика Борис Ґудзяк,

Єпископ Паризької єпархії УГКЦ, президент Українського католицького університету

 

Цей текст буде зачитаний французькою мовою в Соборі Паризькою Богоматері 23 листопада під час поминальної Літургії за жертв Голодомору, героїв Небесної Сотні та загиблих на сході України 

 

 

22.11.2014
Останній раз з владикою – тоді ще отцем – ми говорили під диктофон дванадцять років тому, а таке враження, що тільки на хвильку перервали розмову і оце продовжили знов: Леннон і Київська Церква, восточництво і «загниваюча» Європа, церковна корупція і компроміси etc.
25.02.2016
Нагороди вручають науковцям за стремління «До глибин».
04.02.2016
Про Шептицького важко говорити стандартними фразами, його вчинки були нестандартними. Це був ґлобальний лідер, і українцям, греко-католикам Галичини просто пощастило, що він народився саме в цей час. 
01.07.2015
Владика про новозасноване братство Бориса і Гліба: місія, завдання, етапи.
30.11.2014
«Ми спішимо жити потім, а виходить, що найбільше шкодуємо за тим, що було колись. Озирнувшись, зрозуміємо, як часто ми без вдячності, як належне сприймали те, що маємо»
13.10.2014
Ситуація тривожніша, люди потребують більше підтримки. Це як на фронті – там, де свистять кулі, мало атеїстів.
14.12.2013
«Наші розчарування є настільки сильними, наскільки астрономічно великими є наші очікування. А починаймо самі від себе. Проект Україна може бути успішним тільки тоді, коли будуть здорові, щасливі, духовно збагачені українці».
04.11.2013
Собор має соборно проголошувати правду про Бога і людину — авторитетно, широко, об’ємно, прекрасно, вражаюче. Собор має промовляти, комунікувати. А для цього треба чітко знати ЩО висловлюється, ДО КОГО і ЯК.
14.08.2013
Кажуть, що то тільки нещасні всі по-різному, а от щасливі всі однаково. «Z» опитав відомих українців (від політиків до художників) і з'ясував, що для них це відчуття – далеко не одне й теж. Зрештою, краще про щастя українців знають соціологи, які ретельно дослідили це питання й розповіли не тільки про кількість щасливих в Україні а й про фактори, від яких це щастя залежить.  
05.07.2013
Цими кадрами не вибухнув Інтернет. Але на них – теж ми. Такі, як є: веселі, радісні, інтеліґентні. Ми вміємо розважатися з повагою одні до одних. Фоторепортаж «Z» про вчорашній Поливаний понеділок – він був таки світлим…
07.05.2013