Важко зараз усім, і письменники-фантасти – не виняток. Їхні дискусії на фестивалі «Карпатська мантикора», що вже втретє пройшов у Івано-Франківську, точились навколо позиції письменника в темні часи. Чи реагує фантастика на навколишню реальність, яка в Україні подекуди перевершує будь-яку мистецьку фантазію? Що ця література може дати суспільству, яке пережило Майдан?
Зустріч розпочалась у Прикарпатському університеті й продовжилась у горах, біля давнього святилища Лада Терношорська на Косівщині. Серед учасників цьогорічної «Карпатської мантикори», що долали шлях до «місця сили» пішки, переходячи гірські річки – українці Сергій Грабар, Володимир Арєнєв, Дара Корній, Степан Процюк, Юрій Володарський та Ольга Деркачова, росіяни Марія Галіна, Аркадій Штипель та Ігор Сід. (Російські гості, втім, зізнавалися, що почуваються на Прикарпатті краще, ніж в охопленій імперською лихоманкою Москві.) Організатором і модератором фестивалю є івано-франківський письменник Володимир Єшкілєв. За його словами, фантастика «дає розуміння, де ми є й чого нам чекати далі».
Говорили про зміни. Навесні конкурс фантастики «Зоряна фортеця» обрав для себе тему «Темний бік часу». Українська ліга конкурсу подала сорок два, російська – шістдесят три тексти з цієї теми, й більшість авторів визнала темними часами саме теперішні. Ба, більше: пропонували повернутись у минуле й скоригувати його, змінивши сьогодення. Страх письменників перед майбутнім, натомість, зник.
«Зараз нас ще цікавить темна епоха, бо ми не повністю заглибились у війну», – каже Володимир Єшкілєв. На думку російської письменниці, редактора відділу критики й публіцистики журналу «Новый мир» Марії Галіної, традиція «виправлення минулого» в російській фантастиці існує вже років десять. Вона пояснює цю тенденцією політичною ситуацією та тиском на літераторів. У російських сюжетах дедалі частіше з’являються «сталіни» – мудрі й сильні володарі. «На жаль, – констатує Галіна, – пропаганда надто сильно змішалась із мистецтвом, особливо літературою». Вона закликає не плутати пропаганду з патріотизмом, якого в теперішній російській літературі, на її думку, якраз і бракує.
На думку українця Володимира Арєнєва, чий найсвіжіший роман «Душниця» презентували на Форумі видавців у вересні, російська держава спромоглася змусити літературу працювати на потребу пропаганди: героїзувати Велику Вітчизняну, виправдовувати Сталіна тощо. «У інформаційній сфері у читачів постійно підтримують певний рівень ненависті, бо людиною в такому стані легше маніпулювати». З ним погоджується критик Юрій Володарський, який вважає, що образи російських теленовин і телевізійного кіно перегукуються з тими, які можна зустріти в сучасній літературі.
Згадали і про письменника-фантаста Федора Березіна, донеччанина, який підтримав проросійських сепаратистів і став правою рукою Ігоря Гіркіна-Стрєлкова. На думку учасників дискусії, це – наслідок пропагандистського промивання мізків.
Аркадій Штипель.
Володимир Єшкілєв зауважує, що конструювання міфів часто передує реальним політичним подіям. Наприклад, в інформаційній війні, яка точиться паралельно з реальним протистоянням на Сході, перевіряються меседжі та фрейми, які потім пропонують людям у вигляді певних суспільних змін і політичних рішень. Тож і література, що має пропагандистську функцію, за таких умов може певною мірою провокувати політичні події.
Єшкілєв убачає в інтересі до регіоналізму та децентралізації, що панує в суспільстві, певну перспективу для літератури. Наприклад, книга «Фелікс Австрія» Софії Андрухович – це спроба побавитись міфами та реальною історією західноукраїнського міста, створюючи регіональний погляд на дійсність. «Розмови про федералізацію, створення анклавів та загострений інтерес до окремих регіонів є негативом у політиці, але для літератури може стати поштовхом для появи чогось нового – літератури регіону», – пояснює письменник.
Говорили фантасти і про Майдан. Як відреагувала література на цю подію, що несла в собі величезний емоційний заряд? За словами Марії Галіної, справжньої прози про Майдан іще не з’явилось. Якісна проза, особливо великих форматів, досить інертна, вона потребує часу на осмислення подій. Натомість, бурхливо відреагували публіцистика та поезія. «Ми маємо багато віршів про Майдан – одні хороші, інші культові», – жартує російська гостя. Ще не знайдені ні влучні метафори для осмислення Майдану, ні особлива мова, якою про нього слід говорити.
Юрій Володарський погодився з тезою про інертність прози. Він планує видати збірку «Украинские рассказы о войне и мире» з творами відомих українських літераторів про війну. «Показово, що спеціально для цієї збірки написали тексти лише кілька людей. Більшість дали свої давні твори. Це ще раз підтверджує, що Майдан і подальші події ще не осмислені прозаїками», – каже критик. Дуже складно писати, додає Галіна, коли реальність виявляється набагато драматичнішою, потужнішою за літературу, і знезброює автора. Тоді варто зупинитись і дати емоціям трохи влягтися, адже «Майдан – це шекспірівська драма, що розігрується в нас на очах».
На кам’яному вівтарі Терношори з доісторичними солярними знаками фантасти з України та Росії говорили про те, як поєднати зусилля та «поділитись» аудиторією. «Ми у своїх творах вчимося знаходити спільну мову між людьми, вивчати людську сутність і, зрештою, створювати свої реальності», – говорить про завдання фантастики Володимир Арєнєв.
Більшість учасників дискусії погодилися, що «темні часи», які загрожують Україні, можуть стати по-справжньому плідними для її культури. Народження нових героїв, свіжий фокус тем, переосмислення Майдану й війни навіть за умов політичної нестабільності та економічної скрути може дати потужний поштовх для розвитку творчості. Адже в такій ситуації письменник має нагоду допомогти суспільству подивитись на себе збоку, знайти і зрозуміти себе та час, у який ми живемо.
17.10.2014