У Львові дня 5 н. ст. жовтня 1889.
При нагодї приїзду министра просвіти до Львова мусимо піднести одну пекучу справу, котру що-до ваги єї треба на рівнї ставити з основуванєм нових гимназій з руским язиком викладовим. Певне, що ми повинні домагатися руских гимназій, бо они нам належаться, але ми тим більше не повинні спускати з уваги науки язика руского в польских і нїмецких гимназіях у всхідній Галичинї.
Треба памятати що в тих гимназіях ходить до півтора тисяча рускої молодежи, а яких понять набере она в гимназії о рускім язиці і рускій литературї, таки і потім в житю задержує. Мала тілько часть може пізнїйше, стикаючися з свідомими рїчи, доповнити недостаюче, а ложне поправити. Тому-то всї народи кладуть цілу вагу в гимназіях на науку рідного язика. Рідний язик єсть основою образованя молодця і вихованя на честного, пожиточного, рїшучого і отверто прихильного члена народу краю і держави.
Коли вже завдяки уставі з 1867 р. не можуть рускі ученики і побирати науки инших предметів в язиці рускім, — то повинна им бодай бути дана можність побирати серіозно науку самого рідного язика в єгo литератури, пізнати достоїнство свого язика і полюбити єго, щоби потому, в житю, вповнї свідомі краси і богатства свого язика, не встидалися уживати єгo в житю приватнім і публичнім.
В нинїшній добї радять і пишуть брошури про поправу науки язика нїмецкого в гимназіях галицких; товариство учителїв висших шкіл від давна вже займаєся гідним трактованєм язика польского, а на загальних зборах в 1887 р. навіть поставило внесенє, щоби оснувати другу посаду язика польского по гимназіях, що і без того уже єсть в деяких гимназіях. Тілько про науку язика руского і они забули, і ми не памятаємо, бо де-хто навіть з наших, — до кого тая справа именно належить, — легковажить науку язика руского...
А тимчасом з деяких гимназій виходить молодїж з попутаними понятями о якімсь "общерусскім" язиці, якого в світї нема; велика часть молодежи не уміє чистим язиком руским писати, а мішає польщину, церковщину, россійщину, уважаючи тую мішанину за язик "учений" (!), не уміє нїякої правописи, а о литературї нераз такі хибні має відомости, що лучалося чути, як матурист Пушкина вичисляв — risum teneatis! — межи нашими рускими поетами...
Чи-ж серед таких обставин буде дивом, що рік-річно значна часть из укінчених матуристів затягаєся в ряди отчайдухів, котрі не виучивши основно і совістно свого язика і не полюбивши єгo, плюють на него, відстають від народу, висять без грунту у воздусї, уносячись якимись мрїями язика в "общерусскости"... З гимназій польских і нїмецких, правда, не виходить руска молодїж спольщеною, але, в значній части, не виходить і рускою: богато буває серед неї тїни без житя і иниціятиви, що гонить за чимсь, чого не знає, і йде туди, куди поведе якій отчайдух...
А чей же не лиш Русинам, но і державі повинно залежати на усуненю того зла. Длятого проч з пів-средствами! Коли учити язика руского, то не про людске око, але серіозно, поважно, щиро, як сего вимагає нинїшне ніво филологичних і линґвистичних добутків на ниві язика руского, яко самостійного члена индо-европейских язиків.
Тілько-ж до того треба, як се єсть для польского язика, фахово-образованих учителїв, котрі би спеціяльно, з цілою интензивностію і замилуванєм віддавалися студіям язика руского і литератури, трудилися на тім поли і науку та дослїди посували у перед, бо й дїйстно тут єсть ще много а много до роботи.
А тимчасом як оно дїєся? Науку язика руского часто поручають таким учителям, що години науки руского язика уважають за години відпочинку; або дають учити руского язика — аж до VIIІ-ои кляси! — неквалификованим суплентам, котрі нїколи не займалися фаховими студіями того язика, або наконець кажуть учити русчини таким людям, що суть отвертими противниками руского язика. Чи з-під таких учителїв може винести молодїж любов до язика руского?
Маємо в университетї львівскім вельми дїяльного професора язика і литератури рускої, що студії руского язика поставив на високім ніво; маємо, дякуючи єму, основно і науково оброблену граматику руского язика і исторію литератури рускої, — а наука язика руского в декотрих гимназіях стоїть так погано, що годї! Тілько розглянутись по тематах до задач письменних — то аж волосє встає на голові! Подибаєш такі дивогляди, як: "Нашествіе Батия на Русь по Несторї" — "будучности" — влїяніе моря на обителей" — "Що лучшое, відомости или имініе" — і т. д., і т. д. Повно чи то ортографичних чи язикових похибок!
Як сказано треба фахових учителїв, бодай до висших гимназій. Но щоб такі були, треба і обсаджувати катедри руского язика в гимназіях всхідної Галичини фаховими учителями.
Тимчасом в тім взглядї панує всїляка практика. Коли н. пр. в Дрогобичи на 62 учеників-Русинів сего року єсть дїйстний учитель до руского язика, то в Самборї на 90 учеників від 1870 року нема дїйстного учителя, а в Золочеві на 70 учеників в р. 1888, а на 84 в році 1889 даєся учити руского язика першому-лучшому. Дальше, коли в рускій гимназії у Львові і в паралельках в Перемишли, хоть там зовсїм нема польскої молодежи, єсть 2 години науки язика польского в кождій клясї, — то в Сяноці на 83 учеників в році 1888, а на 81 в році 1889 єсть тілько 4 години науки руского язика для цілої гимназії, а в Бродах на 77 учеників в році 1888, а на 78 в році 1889 суть тілько 2 віддїли по 2 години для цілої гимназії, хотяй у львівскій гимназії нїмецкій на 74 учеників-Русинів учать руского язика в кождійклясї по 3 години тижднево, як язика взглядно-обовязкового.
Уже из самих дат тих бачимо, яка велика не одностайність і довільність панує в справі науки руского язика в гимназіях. Час би вже раз тому зарадити!
[Дѣло]
05.10.1889