Уже проминув спекотний липень 2014-го. Минув у нестерпно-тривожному очікуванні нових повідомлень зі східних теренів України. Щось мене здавна непокоїло в українському медіа-просторі, якісь асоціації з глибин історичної пам’яті. Аж із першими серпневими бурями образ вималювався нарешті вражаюче контрастно: це ж 490 років тому в нас уже діялося подібне, щоправда, тоді буряну негоду в Україну приносили інші геополітичні вітри. Але про все — за порядком.
„Nova et miranda de turcis victoria mense Iulio” Миколи Гусовського
Літературна спадщина Миколи Гусовського належить до вершинних здобутків латиномовної поезії Ренесансу. Їх неодноразово публікували. Серед поетичної спадщини білорусько-литовського поета є твори, тематично пов’язані з Україною. Нема нічого дивного: більшість етнічних українських і білоруських територій упродовж кількох сторіч – від XIV ст. і до Люблінської унії 1569 року – входили до складу Великого Князівства Литовського (ВКЛ). Микола Гусовський – носій гуманістичного ренесансного світогляду — гостро співпереживав військово-політичні та соціальні проблеми українських територій.
Микола Гусовський народився в с. Гусові (Усові; Білорусь) близько 1480 року (точна дата невідома). Підписувався Hussovianus, Hussoviensis, Ussovius, Hussowski. Не знаємо докладно, де саме здобував освіту; ймовірно, починав у Вільні, продовжив у Краківській академії. Відомо, що його батько був затятим мисливцем і працював єгерем; молодий Микола перейняв від батька любов до природи і полювання. Точної дати смерті не знаємо; після 1533 року відомостей про поета немає.
У 1518–1522 роках перебував у Римі як член посольської місії Великого Князівства Литовського і Польського Королівства. Після повернення до Кракова написав твір про перемогу об’єднаних військ поляків, українців і литовців, який в українському культурному обігу фігурує під назвою „Перемога над турками під Теребовлею 2 липня 1524 року” (в оригіналі „Nova et miranda de turcis victoria mense Iulio”). Очевидно, що твір написано у стані сильного емоційного стресу: як свідчить сам автор — за один день (87 дистихів – 174 віршові рядки).
Твір написано у формі спогаду, перетканого філософськими медитаціями. Сам автор не був учасником подій: про це виразно сказано у прикінцевих рядках твору. Автор скаржиться на поганий стан здоров’я (ця скарга бринить у перших віршах, вона повторюється ще раз у кінці), наголошуючи, що саме у написанні твору знаходить розраду від страждань, завданих хворобою.
Поему написано з дотриманням приписів поетики: вона починається інвокацією – традиційним зверненням до „вищої сили”, яка повинна допомогти авторові створити вдалий твір. Хоча ренесансна інвокація зазвичай адресувалася музам, Аполлонові, – котромусь із божеств античного пантеону, яке мало стосунок до поетичної творчості, – у Гусовського бачимо звернення до християнського Бога. У творі лише раз вжито ренесансний евфемізм на позначення Бога: „summus Tonantus” – „верховний громовержець”.
Стиль поеми ренесансно прозорий, не переобтяжений риторичними засобами, висловлювання автора радше лаконічні.
Твір написано елегійним дистихом, проте автор дещо модернізує цей античний віршовий розмір, застосовуючи прийом iunctura versuum, властивий (і рекомендований теорією) для дактилічного гекзаметра: замість постійно завершувати думку в межах двовірша, він подає суцільну оповідь, продовжуючи речення й пов’язуючи дистихи змістом. Так Гусовському вдається досягнути динаміки поетичної оповіді у тих місцях поеми, де мова йде про рух війська, при описах батальних сцен.
Дія поеми триває на українській території (нині Теребовля – районний центр Тернопілля). Саме ці терени були ареною постійної боротьби з татарсько-турецькими нападниками, у якій брали участь підрозділи військ польських, литовських і українських маґнатів. У поемі Гусовського польський король висилає надвірне військо з Кракова через Львів до Теребовлі; у дорозі до жовнірів приєднуються добровольці, щоби надати відсіч 30-тисячному турецькому війську – „validos exercitus hostes” – „могутнім переважаючим ворожим полчищам”.
Оповідне полотно поеми розділяють позасюжетні вставки – промови. Це поширений засіб вираження авторських ідей, без якого не обходиться практично жодна з епічних поем XVI–XVII століть, незалежно від того, якою мовою вона написана. Микола Гусовський вводить у поему три короткі промови. Перша вкладена в уста короля: у ній постулюється необхідність захисту рідної землі від загарбників, упевненість у Божій допомозі та сформульовано доктрину, висловлючись сучасним терміном, партизанської тактики ведення війни з огляду на нерівність сил.
Наступна промова вкомпонована після доволі натуралістичного опису спустошень і знущань, яких турки завдали теребовлянцям: зґвалтування дочки на очах у батька, яка внаслідок цього помирає; вбивство вагітної жінки („Ille utero gravidae transactum coniugis ensem/ Atque una luget morte perisse duos” – „...бо турок дружину вагітну/ Шаблею вбив, і одна смерть погубила аж двох”). Ця промова виголошена анонімом – одним із постраждалих. Вона кардинально контрастує зі змістом промови короля й демонструє світоглядний злам стероризованого люду, який у момент розпачу звертається до чужого бога: закликає Магомета повернути загиблих членів сім’ї.
Третя промова належить колективному персонажу – жовнірам: у відповідь на спробу командира спонукати їх до бою, солдати не дають йому висловитися й закликають негайно подати сиґнал до бою.
Після третьої промови вкомпоновано опис розгрому турецьких загонів і завершення цього короткого (всього 174 рядки) епічного твору розмислами автора про полеглих. У заключних дистихах Гусовський просить читачів бути прихильними до його твору, бо він може бути недосконалим з огляду на важку хворобу автора.
Микола Гусовський майстерно використав можливості композиції поеми для відтворення динаміки воєнних дій і опису панорами боротьби на українських теренах проти турецької інвазії. Основну роль у масиві виражальних засобів покладено на авторські відступи, промови-вставки, у яких висловлені головні ідеї. Епічна напруга оповіді досягається не лише за допомогою динаміки подій і духу промов. Гусовському вдалося створити реалістичну картину зміни настроїв: уся оповідь має три основні частини: описові конструктивного спокою жовнірів на чолі з королем, які рішуче йдуть виконувати військовий обов’язок, протистоїть змалювання розпачу населення, стероризованого турками, яке сягає свого апогею у згаданій „відступницькій” промові; своєю чергою, зі змістом цієї промови контрастує ентузіазм воїнів, рішуче намірених на відсіч ворогу; врешті, твір завершує вислів медитативного смутку автора, який наприкінці поеми мисленим оком оглядає місця боїв. Поема пронизана гуманістичними настроями.
Антимусульманська тема, опрацьована Миколою Гусовським у творі „Перемога над турками під Теребовлею 2 липня 1524 року”, була дуже поширеною у полімовному літературному процесі Європи XVI ст. Щоби зрозуміти спрямованість і усвідомити ідею твору Гусовського, необхідно пригадати історію політичного протистояння Османської імперії та антитурецької коаліції європейських держав. Тривала запекла боротьба на бойовищах південної та східної Європи, але водночас тривав і процес осмислення різниці поміж “європейським” (християнським) і “чужинецьким” (у цьому разі – мусульманським). Одними з вершинних здобутків антитурецької публіцистики є, безперечно, “Турчики” – дві промови Станіслава Оріховського (1513-1566). У них Оріховський аналізує дві антагоністичні цивілізації, які протистоять на теренах Європейського континенту – демократичний уклад суспільства, властивий європейським країнам, і деспотичний уклад Османської імперії, спрямований на завоювання та поневолення.
Оріховський протиставляє дві системи – європейської демократії в іпостасі „шляхетської” демократії Речі Посполитої й азійської деспотії в образі Османської імперії. Власне свідома співдія громадян, на переконання Оріховського, є головною перевагою демократичного суспільства над невластивою для людини негуманною структурою азійської імперії, заснованої на насильстві. Суголосні „Турчикам” Оріховського ідеї висловлювала переважна більшість тогочасних ренесансних авторів, зокрема, Себастіян Брандт, Ульріх фон Ґуттен, Міґель Сервантес, Луїс ді Камоенс, Френсіс Бекон та ін.
Можна твердити, що саме внаслідок цих півстолітніх спроб осмислити суть європейської культури та цивілізації на противагу деспотичному й виразно тоталітарному державному устрою Османської імперії та завдяки публіцистичній діяльності згаданих ренесансних вчених і митців політична еліта європейських держав спромоглася сконсолідуватися. У Відні 1619 року було засновано новий лицарський орден – Ліґу християнської міліції, орден, до якого мало причетність і Військо Запорозьке.
У своєму латиномовному творі поет і дипломат Микола Гусовський не застосовує надміру мітологічних топосів, ощадливий у риторичних оздобах. Композиція поеми засвідчує канонічне використання риторичних приписів, зокрема, тричленної структури. Могло би виникнути враження, що автор намагався створити віршований твір публіцистичного спрямування. Проте аналіз змісту й образних засобів поеми переконує, що емоційне враження – спонука до творчості – було доволі сильним, що й вилилося у низку яскравих образів. Образність його оповіді корениться у місцевій літературній традиції та життєвій практиці. Він постійно використовує антитези, метафори, як-от „розставляння сітей пам’яті” — на означення літературної творчості й намагання осмислити логіку швидкоплинних подій. Промовиста метафора танцю на позначення важкого бою, виснажливої боротьби з іншого твору Миколи Гусовського, “Пісня про зубра”: „Крутяться в колі вузькім сам на сам у жорстокім двобої / Муж проти звіра ведуть дикий смертельний танок”. Варт згадати і про вражаючу метафору убивства одним ударом ятаґана двох жертв – вагітної жінки і нового життя – на означення жорстокості мусульманських нападників. Ці образи витворені самим Гусовським, а не запозичені з давнішої літературної традиції; вони є ознаками індивідуального авторського письма.
Отак воєнні події місяця липня 490 років тому спонукали Гусовського до написання поеми, присвяченої подіям на українських територіях, яка, можливо, є одним із перших антитоталітарних творів. Ці твори поклали початок тривалому процесові самоусвідомлення європейців.
На жаль, від часу написання поеми Гусовського до створення Ліґи християнської міліції 1619 року минуло 95 років. І щойно 1621 року Османській імперії під Хотином було завдано рішучої поразки. А 1683 року, після битви під Віднем, результат 300-літнього цивілізаційного протистояння вже був визначеним.
Скільки ще часу нам, українцям, нині потрібно, щоби вирватися з новітньої “сіті пам’яті”, щоби доздати пропущений залік історії, щоби надолужити півтисячолітню прогалину формування самосвідомості і врешті реанімуватися як повноцінна демократична європейська нація? Питання риторичне...
Cogito ergo sum. Cogito ergo сум бере...
15.09.2014