Гданьськ 1939. Донецьк 2014

"Ми не вмиратимем за Ґданськ"! – ця фраза стала символом позиції представників Західної Європи стосовно вибуху війни 75 років тому. Франція і Великобританія своїм допустовим мовчанням тричі осмілювали диктатора Німеччини. Аншлюс Австрії, окупація Судетів а потім Чехословаччини не спричинили жодних серйозних наслідків для Гітлера і Третьої Рейху.

Навіть коли 1 вересня 1939 р., після підписання німецько-радянського пакту, пролунали, і у Ґданьську в тому числі, перші постріли західні держави наважилися почати тільки т.зв. дивну війну. Тим самим вчетверте осмілили Гітлера, помилково сподіваючись, що ціною смерті Ґданьська врятують власну шкіру.

Після Варшави черговою окупованою столицею був Париж, незабаром опісля бомби почали падати на Лондон. Лише тоді західний світ заволав: "Стоп! Ніколи більше війни"!.

Така еґоїстична і короткозора політика європейців стосовно агресора ніколи не повинна повторитися. Але, все ж, нинішня ситуація в Україні нагадує ту з 1939 р.: агресивна Росія окупувала Крим, що є частиною території меншого сусіда, — України. Війська і спецслужби президента Путіна, вдаючи часто російськомовних громадян України, діють на сході цієї країни, підтримуючи банди, що тероризують тамтешнє населення, і відверто погрожуючи вторгненням.

Новацією в порівнянні з 1939 р. є те, що останніми роками аґресорові вдалось втягнути в орбіту своїх інтересів багатьох європейських політиків і бізнесменів, котрі наївно повірили в його "людське обличчя". Лобі, що створилось тоді, почало впливати на політику багатьох країн. Східну політику провадили тоді під гаслом "Russia first", а навіть "Russia only". Тепер ця політика зруйнована. Європа терміново потребує нової, реалістичної Ostpolitik.

Тому ми апелюємо до наших сусідів, співгромадян Європи та їх урядів :

Президент Франції Франсуа Олланд та його уряд збираються перевершити пасивність Франції 1939-го і зробити ще шкідливіший крок: хочуть підтримати, яко єдина серед європейських країн, аґресора, продавши йому нові великі військово-десантні судна «Містраль». Ще в 2010 р., коли Франція почала співпрацю з Росією у цій справі, це викликало чисельні протести, які попередній президент, Ніколас Саркозі, заперечував звикло формулою "холодна війна закінчилася". З початком "гарячої війни" зникли підстави реалізації старої угоди. Декілька політиків разом з філософом Бернар-Анрі Леві запропонували Франції продати свої кораблі НАТО чи ЄС. Якщо президент Олланд найближчим часом не змінить своєї думки, громадяни Європи повинні його переконати, бойкотуючи французькі товари. Франція, згідно зі своєю великою традицією, повинна зберегти вірність ідеї європейської свободи!

Федеральна Республіка Німеччини ще з 1982 р. почала великомасштабне узалежнення від російського газу. Вже тоді польські інтелектуали, серед яких були і Чеслав Мілош та Лєшек Колаковський, застерігали щодо нових трубопроводів, називаючи їх потенційним "знаряддям шантажування Європи". На це звертали увагу і президенти Польщі — як Алєксандр Кваснєвський, так і Лєх Качиньський. Однак німецьким політикам – чи то з причини німецького комплексу вини, чи то з віри в "російське економічне диво" і надії на особисті вигоди, дуже залежало на співпраці з російською владою. Таким чином, несвідомо, мабуть, продовжили нещасливу німецьку традицію бачити Росію єдиним партнера на Сході. Останніми роками російські державні фірми і фірми олігархів запустили в Німеччині глибокі корені – від енергетики до футболу і туризму. Німці повинні покласти край цьому вкоріненню, котре завжди породжує політичну залежність.

Всі європейці і кожна держава повинні взяти участь в акціях допомоги загроженій Україні. Сотні тисяч емігрантів зі східних регіонів країни і з Криму потребують гуманітарної допомоги. Економіка знекровлена багаторічними невигідними газовими контрактами з дотеперішнім монополістом – російським Газпромом, що сказав Україні, одному з найвбогіших покупців, платити найвищу ціну. Українська економіка терміново потребує допомоги, нових партнерів та інвесторів. Партнерства і підтримки потребує також чудова, жива сфера культури, медіа і громадянських ініціатив.

Європейський союз багато років давав Україні зрозуміти, що вона не має шансів ні на членство, ні на більшу, аніж чисто символічну підтримку. Небагато змінила тут політика "східного партнерства", яка на практиці виявилася радше сурогатом. Однак зненацька ці проблеми дістали власну динаміку завдяки незламній поставі українських демократів. Вперше в історії люди гинули під кулями з прапором Європи в руках. Якщо Європа не проявить солідарності з ними, це означатиме, що ідеї революції 1789 р. – свобода і братство – вже нічого для неї не значать.

Україна має право захищати свою територію і своїх громадян від зовнішньої аґресії, в тому числі з використанням поліції та військ, і в тому числі в прикордонних з Росією реґіонах. Там, в донецькому регіоні, як і у всій країні, від 1991 року панував спокій, не було ані одного значного конфлікту, пов'язаному, зокрема, з правами меншості. Владімір Путін, спускаючи з ланцюга пса війни і тестуючи новий вид аґресії, перетворює Україну в полігон, на кшталт Іспанії років громадянської війни, де фашистські загоди при підтримці гітлерівської Німеччини атакували Республіку. Кожен, хто не скаже Путіну "no pasaran", виставляє на посміховисько Європейський союз разом з його цінностями і погоджується з руйнуванням світового порядку.

Ніхто не знає, хто правитиме Росією через три роки. Ми не знаємо, що станеться з нинішньою владною елітою, що нині провадить авантюристичну політику всупереч інтересам власного народу. Ми знаємо одне: той, хто сьогодні веде політику "business as usual", ризикує смертями чергових тисяч українців і росіян, чергових сотень тисяч емігрантів — рівно як і путінською імперіалістичною атакою на чергові країни. Вчора Ґданьськ, сьогодні Донецьк: ми не можемо допустити до того, щоб Європа багато років жила з відкритою, кровоточивою раною!

Гданьськ, 1 вересня 2014 р.

Władysław Bartoszewski,
Jacek Dehnel,
Inga Iwasiów,
Ignacy Karpowicz,
Wojciech Kuczok,
Dorota Masłowska,
Zbigniew Mentzel,
Tomasz Różycki,
Janusz Rudnicki,
Piotr Sommer,
Andrzej Stasiuk,
Ziemowit Szczerek,
Olga Tokarczuk,
Eugeniusz Tkaczyszyn-Dycki,
Magdalena Tulli,
Agata Tuszyńska,
Szczepan Twardoch,
Andrzej Wajda,
Kazimierz Wóycicki,
Krystyna Zachwatowicz