Вигнана з ганьбою з «Великої вісімки», притиснута санкціями, позбавлена закордонних кредитів й інвестицій Росія намагається змайструвати антизахідну коаліцію. Головні надії Кремль покладає на Китай. Пекін і Москва справді могли б знайти багато спільних інтересів, які, зокрема, йдуть у розріз з інтересами ЄУ й США.
Тому то вівторковий візит російського президента Володимира Путіна до Китаю був аж ніяк не пересічним візитом чемності. Зустріч у Шанхаї російського лідера і його китайського колеґи Сі Цзіньпіна ще напередодні деякі західні аналітики охарактеризували як формування нового східного альянсу між Пекіном і Москвою, причому і з геостратегічного, і з економічного погляду.
Наскільки цей альянс справді буде антизахідниим (а що він носитиме певні ознаки протистояння окцидентальності, це ні в кого не викликає сумнівів) поки що ніхто не береться прогнозувати. І то визначати рівень антизахідності буде передовсім Китай, а не Москва. Зрештою, Пекін взагалі став нині головним бенефіціаром так званої «української кризи».
Піднебесна небезпідставно претендує на звання наддержави, адже світове економічне зростання приблизно на третину залежить саме від китайської господарки. Пекін вже давно навчився справно жонґлювати на геополітичній арені, розташованій між Заходом та Москвою, збираючи в капелюха пристойні гроші на власні національні інтереси. А нині перетворення Росію на країну-парію змушує її за будь-яку ціну домагатися тісного політичного, економічного і навіть військового союзу з Китаєм. І цю ціну тепер диктуватиме саме Пекін.
Так, Москва ще намагається впиратися, збивати ціну, але всі розуміють, що особливого вибору в неї немає. Під час вівторкової зустрічі в Шанхаї Володимирові Путіну і Сі Цзіньпіну не вдалося домовитися про постачання російського газу до Китаю. Китайська сторона визнала, що запропонована Росією ціна — 360 доларів за тисячу кубічних метрів — занадто висока. Путін вдав типу «нєхатітє, как хатітє». Хоча Цзіньпін добре розуміє, що це — не більше ніж поза, варіантів у Росії особливих немає, тим більше на тлі втрачання європейських енергетичних ринків.
До речі, проект будівництва двох газогонів від російських газових родовищ до Північно-Східного і Північно-Західного Китаю розроблено ще десять років тому. Потужності газотранспортної системи вистачало б на помпування до Китаю 70 мільярдів кубометрів газу річно. Але весь той час між Москвою й Пекіном точилася суперечка за газову ціну. Згідно з інформацією російських аналітиків енергетичного ринку, названа ціна в 360 доларів була нібито узгоджена сторонами заздалегідь. Але оскільки контракт таки зірвався, то все вказує на те, що Пекін відчув свою силу, здатність дотиснути Москву до мінімально можливої ціни.
У Путіна не залишається ні простору, ні часу для маневру. Найпевніше, невдовзі ми почуємо про укладання між відповідними державними структурами Росії й Китаю газової оборудки з новою ціною, яка не перевищуватиме 300 доларів за тисячу кубометрів. Кремлю конче потрібно якнайшвидше продемонструвати, що він здатен обходитися й без західних грошей.
Коли ж російсько-китайську газову угоду таки буде укладено, чи не нейтралізує вона санкцій Сполучених Штатів та Європейської Унії щодо Росії? Якщо й нейтралізує, то дуже неістотно, бо, як ми вже нині бачимо: Пекін тиснутиме на Росію набагато серйозніше, ніж це міг собі дозволити Захід, який необачно узалежнив себе від російських енергоносіїв. Це по-перше. По-друге, газогон до Китаю ще треба збудувати, це триватиме не один рік і коштуватиме не один мільярд доларів. По-третє, Китай активно розвиває власне газовидобування. А варто зазначити, що, за попередніми підрахунками, саме Піднебесна володіє найбільшими покладами лупакового газу в світі.
Проте у будь-якому разі Китай стає для Путіна новим-старим стратегічним пріоритетом. До 2020 року очільник Кремля має намір нинішній торговельний оборот у 90 мільярдів доларів наростити вдвічі. Країни планують активізувати спільні проекти в багатьох галузях, зокрема в літако- і гелікоптеробудуванні, атомній енергетиці, хімічній галузі. Росія пропонує Китаю відмовитися від доларів для взаємних розрахунків і запустити в обіг азійські валюти. Заплановано масштабні спільні військові маневри на суші й на морі.
Водночас у Пекіні чітко усвідомлюють, що заплановані проекти вдасться реалізувати дуже нескоро. А головне — господарський потенціал Заходу на порядок перевищує потенціал Росії. Тож Якщо Москва й зможе більш-менш компенсувати свої втрати від блокування співпраці із Заходом кооперацією з Китаєм, то Пекін втрату західного потенціалу аж ніяк не компенсує Росією. Тож Піднебесна не згортатиме своїх контактів ні з ЄУ, ні з США за жодних умов.
21.05.2014