14-20 квітня 1914

14 квітня 1914 р.

 

Чи Aвстро-Угорщинї й Нїмеччинї загрожує росийська війна? 

Під таким заголовком умістив старенький Ґустав Шмолєр велику статю в сьвяточнім числї Neue Freie Presse. Виводи сього знавця сучасних відносин, чоловіка з дуже широким кругом інтересів, варті всякої уваги.

 

Наслїдник Сандовича. З Холма пишуть нам, що в кругах росийських патронів царо- і православної пропаґанди в Галичинї не має певности що до можности душпастированя батюшки Сандовича в найблизшій будуччинї. Оттомуто вже підготовляють наслїдника для него, а саме в особі "юноші" Стефана Клубока, котрого мають посьвятити як раз на Великдень. Нового душпастиря для Граба має висьвятити холмський архиепископ Евлогій. Сьміємо припускати, що Ексц. Коритовський анї не зложить новому росийському місіонареви "куртуазийної" візити та що не зложить на його руки заяви прихильности для його "культурної росийської роботи" в Галичинї…

 

Шкільний рік в краєвих низших рільничих школах в Бережници (пов. Стрий), в Городенці, Ягольници, Кобєрнїцах, Мілоцінї і Суходолї почнеть ся 1. липня.

 

Жертва званя. В Кракові пoмеp д-р Станислав Дроба, доцент бактеріольоґії в краківськім унїверситетї та управитель ізоляцийного павільону шпиталя сьв. Лазаря. Д-р Дроба набрав ся від лежачого в ізоляцийнім павільонї сторожа Маслоня. Від Маслоня набрав ся отже сеї страшної недуги передше один хлопець та також помер. Заряджено всякі средства осторожности.

 

Краєве Бюро оплат шинкарських проти читальнї "Просьвіти". Пишуть: Наказом заплати з 22 сїчня 1914 р. ч. 55.263 вимірено читальни "Просьвіти" в Комарнї податок за “покутне пляшкованє пива”. Сего не було нікого. Мимо того на склепаря наяложено гривну — неправосильно, але мало ще сього. Рівночасно вимірено податок читальни “Просвіти” 160 кор. від 200 пива. Отсе нові засади правні! За недоказану провину слуги, кара на безвинного господаря. Всі вчинки кари гідні і треба… оподаткованя. Чим більше буде вчинків карних, тим більше буде податку. Кара окремо, а податок окремо. При таких засадах мирне пожити народів краю і придбанє фондів для краю запевнене. Просимо наших послів звернути увагу на сі нові нечувані практики автономічно-фіскальні. — Проти наказу заплати внесено рекурс, але він не полагоджений аж разом з рекурсами проти безправного урядованя хрунївських рад громадських, а податок тимчасом — стягне ся.

 

Боронїмо видїлову школу! (З кругів учительських.)

Часто дивують ся дописувателї Дїла, що мало Українців зголошує ся до вступного іспиту в учительській семинариї. А причини ось в чім: Заки школяр з народної школи дістане ся в учительську семинарию, мусить передше пройти школу видїлову. А в тій школї через дуже густе сито пересївають Українців! Одних таки не приймають задля "браку місця", других зовсїм польщать, а як котрий завзятійший, і останеть ся Українцем, то вийде звідтіля зовсїм знеохочений до дальшої науки, до школи, або не може вчащати дальше через злу ноту, яку одержує за свою українську приналежність! І нам здаєть ся, що се зовсїм природно, як бачимо, що з видїлових шкіл приходять Українці. А тимчасом, приглянувшись близше відносинам, переконуємось, що тільки чудом перейде крізь те пекло який Українець. Се длятого, що нема у видїловій школї учителів наших.

Ще в мужеській видїловій школї — усяко буває. Десь-часом заблукаєть ся там який, як не цілий то хоть на пів Українець (виняток тільки Коломия, де є кілька Українців).

Але по жіночих школах — то вже звичайно нема нї одної Українки. Ще як катехит — порядний чоловік, то на науці реліґії осьвідомляє наші дївчата. Але як москвофіл, то йому все одно.

Польки шовінїстки в найвисшім степени, вчать української мови! Такі, що говорити по українськи не вміють! Як почнуть читати книжки уступ чи вершик, то дївчата наші лиш сьміють ся тайком. Ті самі учительки Польки, котрі на попередній годинї польської мови, напитуючи Українки, за неправильну вимову польської букви "w" (як "у") сільським дївчатам роблять такі уваги: "Ach, jak ty to wymawiasz okropnie! Co to za ordynarny ten ruski język!" І се дїє ся в часах, коли навіть чужі вчені виписують похвалу нашій мові за її милозвучність! І се так говорить вчителька, яка сама не вміє навіть читати по українськи, а яка вчить Українців української мови і лїтератури! Чи було би можливо, щоби Українка, яка не вміла би по польськи читати, вчила польські дїти польської мови? А у нас се можливо. Бо в нас в кождій статї нарікає ся на такі відносини, а притім додає ся: "чому посли нїчого не роблять?" Але такий панок не піде поміж ту дітвору, не випитає ся їx гаразд: що в школі дїє ся, чи не мають якої кривди, чи не знущають ся над ними Поляки. Не поговорить про національну гордість, про нашу історию, лїтературу, не позичить відповідних книжок, не запросить до себе, щоби дїти бачили, що й поміж "панами" є Українці, що є кому стояти за ними. — Ті панове тільки придержують ся теориї, а зійти до практики не хотять. А наша молодїж лишена всякої опіки, польщить ся, бо в школї чує лиш висьміванє всего рідного, а захвалюванє чужого. Уратують ся лиш ті одиниці, котрі вже з народної школи винесли деяку, хоть обкроєну, національну сьвідомість. Але не легко й се, бо всї підміські села обсаджені звичайно Поляками...

Ось такий факт: В однім місточку в жіночій видїловій школї час від часу учителька каже усїм Українкам та Жидівкам йти до дому, лишаючи самі тільки Польки і там навчає їx, як мають поводити ся з товаришками Українками, щоби їx скорше спольщити. Потім Польки відзивають ся зовсїм недвозначно до Українок:

“Jaka ty dobra. Jakby to było ładnie, gdybyś je-szcze do tego była Polką!"

В однім містї крім польских учительок є в одній жіночій школі 3 учительки, але — кацапки, у другій школі 1 — також кацапка. А ті сидять там, наче мальовані, і пальцем не кивнуть.

Длятого тепер попри учительські семинариї мусимо звернути ще й увагу на видїлові школи.

Богданський.

 

Подорож престолонаслїдника.

ТРИЄСТ (Ткб.) Арх. Франц Фердинанд виїхав учера з Мірамаре до Мінхен.

Зїзд мінїстрів.

ВІДЕНЬ (Ткб.) Мінїстер заграничних справ ґр. Берхтольд в товаристві шефа секциї Форґача виїхав учера до Абациї.

ВІДЕНЬ (Ткб.) Австро-угорський посол в Римі відїхав учера до Абациї.

РИМ (Ткб.) Мінїстер заграничних справ ді Сан Джулїяно в товаристві шефа кабінетової канцеляриї Гарбасо виїхав учера до Абациї.

Міжнародна вистава самоходів.

ПРАГА. (Ткб.) В часї сьвят створено тут в промисловій палатї на повиставовій площі XI. міжнародну виставу самоходів.

З Kopфу.

КОРФУ. (Ткб.) Цісар Вільгелм запросив учера на свїданє мін. Стрейта і відзначив його ордером Червового Орла І. кляси.

БЕРЛЇН (Ткб.) Канцлєр Бетман Гольвеґ виїхав учера на Корфу.

Відложенє румунського парляменту.

БУКАРЕШТ. (Ткб.) Палата з огляду на сьвята відложила ся до 27. с. м. По фериях пічнуть ся наради над зміною конституциї в ІІІ. читаню.

Цар в Лївадиї.

ЯЛТА. (Пет. aґ.) Цар з жінкою і дїтьми приїхав до Лївадиї.

Росия готовить ся.

ПЕТЕРБУРГ. (Ткб.) Вчера почали ся праці в балтийських доках.

Революция в Мехіко.

НЮ ЙОРК. (Ткб.) Повстанці, котрі отаборили ся коло Сантіяґо і Ля Ваґа в републиці Домінґо, піддали ся правительству; ціла країна тепер в руках правительства. Всюди царює мир з виїмком північного сходу.

Чума.

ГАВАНА. (Ткб.) Двох Еспанців занедужало тут на чуму.

 

(«Дїло»)

 

Z świątecznych dni.

Piękne one były bardzo, słoneczne i cieple. Pogoda utrzymała się od soboty. W niedzielę Wielkanocna padał w nocy rzęsisty deszcz, a dzień poniedziałkowy był znowu słoneczny i zazieleniły się jakby różdżką czarodziejską dotknięte krzewy i drzewka.

Tysiące ludzi korzystając z pogody zapełniły parki lwowskie, pobliskie pola i lasy. Ci najlepiej spędzili święta. Mnóstwo osób wybrało się do Brzuchowic powozami, automobilami, lub pieszo.

Nie brakło i takich oczywiście, którzy piękne dni przepędzili przy kieliszku lub szklanicy i tarzali się potem po ulicy. Jakiegoś wyrostka znalezionego na ulicy, odwieziono do szpitala, gdzie stwierdzono u niego opilstwo. Zapełniły się areszty takimi, co wytrzeźwienia potrzebowali. Awantur i kalectwa było też dość. Stacja ratunkowa przez oba dni udzieliła swej pomocy w 87 różnych wypadkach.

Strzelanina uliczna i po dziedzińcach domów nie ustala, mimo ścigania strzelających chłopców przez policję. Kilkunastu chłopców zostało silnie poparzonych lub skaleczonych podczas świątecznej strzelaniny. Kilku odwiozło pogotowie ratunkowe do szpitala.

 

(«Kurjer Lwowski»)

 

____________________________

 

15 квітня 1914 р.

 

Незнані портрети Дорошенка і Юрася Хмельницького? Пишуть з Відня: З початком сього місяця уладив археольоґічно-епіґрафічний семинар віденського унїверситету велику прогульку на полудне в наукових цілях. В прогульці брало участь також нас трох Українців. Звиджуючи місточко Петшав над Дравою в Стириї, ми поступили також до старого замку, положеного на гербі, що належить до ґрафів Герберштайна і Проскау. Оглядаючи кімнати сього замку, ми задержали ся довше в кімнаті, де висіли на стінах ріжні портрети. Бачили ми тут портрети турецьких баш та инших достойників турецьких, а між ними звернув на себе нашу увагу портрет особи, що видавала ся нам Українцям досить знайомою. Портрет представляв козацького гетьмана з булавою. Слуга пояснив нам, що се портрет якогось... росийського князя з 17. ст. Однак ми, приглянувшись близше, розпізнали гетьмана Дорошенка. Що справдї його був той портрет, можна певно сказати, бо з карточки, яка находила ся на портреті, вичитали ми, що імя зачинало ся на "Д", а кінчало ся на "енко". Опісля побачили ми ще два инші портрети козацьких гетьманів, з котрих оден мабуть представляв Юрася Хмельниченка. Написи на них не було нїякої, а обводячий нас слуга не міг нам нічого иншого подати, хиба те, що образи ті переходили в роду на рід. Близше заняти ся тими образами ми не мали змоги. Проф. Борман, під проводом котрого ми відбували ту подорож, порадив нам подати се до одної з наших часописий, що я на сїм місци і роблю. Можливо, що ті потрети вже звісні нашим історикам aбо "Національному Музеєви". Ст. Прідун, студ. філ.

 

Вічевий рух.

Бережанщина і Перемишлянщина. Дня 20. с. м. в другий день гр. кат. сьвят відбуде ся велике віче під голим небом о год. 2-ій по полудни в Вербові повіта бережанського. Дня 26. с. м. в провідну недїлю відбуде ся рівнож віче під голим небом в Коржелицях пов. Перемишляни. Дня 29. с. м. відбуде ся велике повітове віче в Бережанах в сали "Надїї" о год. 12 в полудне, на котрім відбуде ся вибір повітової ерґанїзациї.

На всїх тих вічах посол Тимотей Старух виголосить полїтичні реферати. На вічу в Kopжелицях пов. Перемишляни явить ся рівнож і виголосить реферат п. Володимир Сінґалевич яко посол соймовий. Того самого дня о год. 1-ій по полудни відбуде ся в Коржелицях посьвяченє січового прапора.

Всї дооколичні села і всї "Сїчи" в одностроях повинні численно явити ся на тих вічах.

 

Епільоґ коропужської афери. Депутатам Лашкевичеви і тов. в альбом.

Нам пишуть:

Читачі Дїла певно пригадують собі сю аферу з 31 серпня 1910 р., котрою доказав галицький український мужик свою любов "к русскому народу" і "русским депутатамъ". Того дня приїхали були до Коропужа в рудецькім повітї о. Маркил Раставецький з Рімна з послом до Думи державної в Петербурзї, лїбералом a la п. Лашкевич, п. Стаховичем на отворенє пожарної Дружини. Знаючи, що Коропуж українське село, то о. Р. привіз з собою около 40 дружинників з ріжних сьвітів, і музику. Та нашим людям вже досить було влїзливости о. Раставецького, тай хотїли задемонструвати своє "почтеніє къ русскому депутату". Коротко кажучи, перетріпали так ґрунтовно о. Раставецького, п. Стаховича і приїзжих "палочників," що о. Р. "лишав ся" дома поверх 6 тижнїв, а прочі гостї довше або коротше. З того вийшов 3-тижневий процес. Карний трибунал, в котрім надавав тон звісний руссофільський "деятель," радник Павликів, засудив наших селян на довші або коротші кари в вязници. Оден Стахович зник з лиця землї, і хоч як його пошукувала ц. к. прокуратория як пошкодованого і на сьвідка, не знати, до тепер де він обертає ся...

Настали инші часи: тепер "мученики" за росийську ідею триюмфують, пирствують у Лясоцького, тепер депутатів обвозять по Львові неначе "добродїїв" краю. Тепер "інтелїґентний" москвофільський хулїґан сьміє публично демонструвати свою "русску" етнольоґію, виводячи назву України від слова "украв," і — волос йому за те з голови не впаде... Очивидно часи змінили ся: нема тої відпорної сили у наших "панів" у Львові, яку показали "мужики" в Коропужи..

Одначе справа доси не покінчена. Правда, о. Раставецький зник з горизонту полїтичного, тай в загалї як "русский дѣятель," богато з селян колишних його другів, вилїчило ся ґрунтовно з москвофільства і тепер по нас пристали, москвофільства майже нема в рудецькім повітї. Але наші селяни потерпіли не лиш тим, що сидять або ще будуть сидїти в вязници, але саме тепер о. Раставецький лїквідує собі кошти зa "біль" і прч. в сумі 570 кор. з прц а ще тілько тяжить иншої претенсиї на засуджених. О. Раставецький перевів безоглядно екзекуцию мобілїярну і через право заставу табулярного на Олексї Щупакови, Василеви Лопадчакови, Василеви Цигиликови і Іванови Бобелякови. Може би наша суспільність помогла тим убогим селянам, що дали доказ ріжниці між "русскостию" і українством, хлопським арґументом, тай схотїла зложити для них готівку на викуп їх худоби і ґрунтів з лабет о. Раставецького.

Ласкаві датки приймає адмінїстрация Дїла.

**

Редакция Дїла вповнї приєднює ся до висловленого тут зазиву і горячо кличе до українських громадян, щоби користуючись Великодними гостинами, не забували про українських селян, котрі дїлом виявили своє обмерзїнє до руссифікациї і ї тутешних і закордонних аґентів та в як найкоротшім часї сплатили претенсиї москвофільського "батюшки". Викази жертв будуть оголошені в нашій часописи.

 

Неохота Анґлїї змінити порозумінє на союз.

Недавно росийські газети пустили як "ballon d'essay" чутки про те, що незабаром потрійне порозумінє між Анґлїєю, Франциєю й Росиєю має перемінити ся в тіснїйший союз. Француська преса дуже зайняла ся сею справою і аґітує на її користь. Одначе льондонський кореспондент Temps зазначує, що не можна серіозно говорити про переміну порозуміня на союз. Се неможливе тим більше, що анґлїйська публична опінїя висловлюєть ся дуже різко проти того, щоби Анґлїя заключила союз.

Ми зазначимо від себе, що для Росиї, а по-части і для Франциї заключенє союзу з Анґлїєю дїйсно мало би чималу вагу. Одначе для Анґлїї навіть участь в порозуміню є в значній мірі примусового, a часом і невигідною. Крім того останними часами серед анґлійської суспільности все більше сили набирає напрям отверто ворожий до Росиї, який вказує на те, що для Анґлїї від співдїланя з Росиєю є лише шкода.

Можливість цлової війни між Росиєю й Нїмеччиною.

Наложенє Росиєю цла на нїмецьке жито зрозуміли в Нїмеччинї як визов до цлової війни, кинений Росиєю Нїмеччинї. В сїм годять ся всї голоси нїмецької публичної опінїї і ріжниця заходить тільки що до питаня: що вийде з ceї війни і хто заплатить її кошти. Нїмецькі аґрариї, для користи котрих нїмецьке правительство завело експортові премії на жито, кажуть, що на ворожі росийські цла в будучих торговельних відносинах між Росиєю й Нїмеччиною відповідять нїмці ворожими цлами на росийські продукти. Нїмецькі аґрариї думають, що високі нїмецькі цла за якийсь час скріплять нїмецьке рільництво, a нїмецькій державі нїяк не пошкодять, бо Росия без нїмецького промислу не обійдеть ся і не перестане купувати нїмецьких фабрикатів мимо аґрарної цлової війни.

Та за те невдоволені промисловці і вони закидають аґрариям каригідну легкодушність в так оптимістичнім поглядї на будучність. Промисловці пригадують, що Росия перед десятьма лїтами мала на карку війну з Японїєю, а в себе вдома революцию, і в таких обставинах заключувала останні торговельні договори. Нинї Росия анї не веде війни, анї не стоїть в огни революциї і має до диспозициї так само добре капітал француський як анґлійський і навіть американський. Кожда з сих держав готова кожної хвилї помогти Росиї до піднесеня її промислу. Чим довше потреває цлова війна між Нїмеччиною й Росиєю, тим скорше буде розвивати ся Росия, і на промислову державу. Значить, що нїмецький промисл буде Росиї непотрібний і він заплатить своїми втратами на росийськім торзї кошти цлової аґрарної війни між Росиєю й Нїмеччиною. І то заплатить не лише тепер, але і на будуче.

Нїмецькі промисловці наводять ще і сей арґумент, що Росия в разї цлової війни може кождої хвилї завдати діймаючий удар нїмецькому промислови рільництву, іменно може не пустити через границю своїх робітників до Нїмеччини.

До того пригадують промисловці, що Нїмеччина у цловій війнї з Росиєю не може числити на нїяких союзників. Противно, анї з иншими нїмецькими краями, анї з сусїдними державами не має Нїмеччина порозуміня в сій справі. Таким чином на випадок такої війни Нїмеччина легко могла би найти ся осамітнена.

 

(«Дїло»)

 

Budżet m. Lwowa.

W tych dniach pojawi się nieco spóźnione sprawozdanie m. komisji budżetowej o budżecie m. Lwowa na r. 1914. Z zestawienia gener. refrenta oddziału p. Bolesława Lewickiego wyjmujemy cyfry następujące:

Wydatki zwyczajne 10.890.870 kor. Dochody zwyczajne kor. 10,913.793, wobec czego spodziewana nadwyżka wynosi 22.923 kor.

Wydatków nadzwyczajnych komisja budżetowa nie preliminuje żadnych, dochody nadzwyczajne preliminuje komisja w kwocie 2.000 kor., ogólna przeto nadwyżka budżetowa wynosić będzie 24.923 kor.

Na r. 1913 preliminowano: wydatki zwyczajne 10,256.960 kor., dochody zwyczajne 10,313.496 kor., wydatki nadzwyczajne 46.830 kor., dochody nadzwyczajne 2.000 kor., razem przeto wydatki 10,303.790 kor., dochody 10,315.496 kor., nadwyżka 11.706 kor.

W porównaniu z uchwalonym w r. 1913 budżetem przedstawia się zatem projekt budżetu na r. 1914: w wydatkach zwyczajnych wyższy o kor. 633.910, w dochodach zwyczajnych wyższy kor. 674.865, w wydatkach nadzwyczajnych niższy o kor. 46.830, w dochodach nadzwyczajnych bez zmiany. Budżet gminy brutto wraz z zakładami przemysłowymi wynosi w dochodach 19,513.103 kor., w rozchodach 19,410.612.

Wedle zamknięć rachunkowych wydatki gminy m. Lwowa wynosiły: za r. 1870 1,312.279 k., 1880 2,134.808 k., 1890 2.594.184 k., 1900 4,717.466 k., 1905 5,464.799 k., 1906 6,092.246 k., 1907 7.171.226 k., 1908 7,268.912 k., 1909 7.958.447 k., 1910 7,738.103 k., 1911 10,935.619 k., 1912 10,007.493 k., 1913 10,256.960 k., 1914 preliminuje się 10,890.870 koron.

 

(«Kurjer Lwowski»)

 

____________________________

 

16 квітня 1914 р.

 

І. Свєнціцький. Національний Музей.

Національний Музей у Львові (ул. Мохнацького 42) пригадуєть ся отсим українській суспільности з нагоди великого дня Воскресеня Христового. Ідеал, що присьвячує управі Музея в її роботї, се — зібрати памятники нашого духового житя у минувшинї і тим робом дати трівку основу історичним дослїдам над нашим культурно-національним розвитком на всїх полях духової діяльности рідної країни.

 

Смерть краєвого маршалка.

Маршалок краю ґр. Адам Ґолуховський помер раптом на удар серця вчера вечером коло 8. години в своїм мешканю при вул. Сикстуській ч. 64. а.

Покійний вернув зi сьвят ві второк і вчера проводив на сесиї краєвого Видїлу. По засїданю пішов на обід до міського касина, звідси поїхав відвідати сестру до санаториї Червоного Хреста і коло год. 6.30 вернув до дому. Видав прикази службі що-до вечері і засів в сальонї на софі, щоби, як звичайно, послухати ґазет, які читає йому лєкторка. Серед читаня маршалок підняв ся і пішов до спальні напити ся води. Простягнув руку по карафку, та в тій хвилї упав на землю. Лєкторка почула лоскіт, але в першій хвилї думала, що походить він від якогось предмету, потрушеного маршалком в темнотї. Та коли маршалок не вертав, лєкторка вибігла за ним і застала його лежачого на підлозї з останними проявами житя. Заалярмована служба завізвала лїкарів, та вони тільки сконстатували смерть в наслїдок удару серця.

Тїло зложено тимчасом в спальни і повідомлено братанка помершого ґр. Войтїха Ґолуховского і брата Аґенора.

На вість про смерть маршалка, явили ся в його помешканю член кр. видїлу Онишкевич і директор соймової канцеляриї Пйотровський. Тїло перевезуть до Скали боршівського повіту.

Ґр. Адам Ґолуховський родив ся 1855 року. Покінчив нїмецьку ґімназию у Львові і вернув в свої добра та посьвятив ся господарці і громадянській дїяльности в повітї, де вибрано його повітовим маршалком. Від 1885 р. був з перервами послом до парляменту, а 1912 року став маршалком Галичини. Послом до сойму був від 1895 року без перерви і тут звісний був як знавець санїтарних справ. З господарськими і фінансовими справами краю познайомив ся за час свойого членства Надзірної Ради іпотечного Банку і товариства льокальної зелїзниці Львів—Янів. Членом палати Панів був від року 1909-го.

 

Великодні писанки.

Наближають ся Великодні сьвята, з котрими звязаний цікавий і розповсюднений на цілій Україні Руси звичай писати писанки. Сей звичай, що має початок свій в далекій минувшинї, на жаль, дотепер розслїджений ще дуже мало, хоч міг би розкрити перед нами не одну цікаву сторінку з духового житя наших предків — їx вірувань, понять, поглядів на оточуючі їx явища природи, познайомити вас з памятками їx обрядів, що переховали ся до наших часів, характером і способом житя.

Причиною було головно те, що занадто мало зібрано досї того сирого материялу, на підставі котрого можна б робити загальнїйші висновки та намалювати повний і докладний образ сього звичаю.

Особливо-ж мало зроблено у нас для дослїдженя і використуваня незвичайно богатого і красного орнаменту писанок, що має велике значінє і інтерес так з погляду археольоґічного і історично-культурного, як рівнож етноґрафічного та артистичного.

Очевидно, що належне дослїдженє орнаменту писанок можливим стане лише тодї, коли буде зібрана значна їx скількість в приступних до студіованя колєкциях публичних інституций і то з усїх місцевостий нашої землї.

Наукове Товариство ім. Шевченка вже двічи звертало ся до суспільства з горячим зазивом допомогти йому в справі збираня писанок та материялу до виясненя звязаних з ними звичаїв. І треба сконстатувати, що суспільство відкликало ся на сї зазиви, хоч може і не в такій мірі, як можна б було сподївати ся з огляду на інтерес і значінє справи. Останнїй раз звернуло ся Наукове Товариство з зазивом в справі писанок в 1913 році і наслїдком уміщеної в часописях відозви було те, що до музея Товариства вплинула досить значна скількість нових і цікавих оказів. На жаль одначе не всї ті, що прислали писанки, уважали за потрібне подати докладно місцевість, звідки походять писанки, назву орнаменту й инші дуже важні відомости, без котрих самі предмети дуже богато тратять на своїй науковій вартости.

Тому управа музея Наукового Товариства ім. Шевченка, поновляючи з нагоди надходячих Великодних сьвят свою горячу просьбу до всїх тих, кому лежать на серці інтереси культури нашого народу та її розвитку, присилати до музея писанки, уважає необхідним подати всїм шановним збирачам їх отсї вказівки що до збираня і пересилки:

1) На окремім куснику паперу, розміру около 1/4 звичайного концептового аркуша, записати докладно: а) село (місточко) і повіт (або місто), де написано писанку; б) коли можливо, назвиско, імя, вік, стан і ступень просьвітний особи, що писала писанку; в) час (рік або й докладнїйше), коли написана писанка; назву орнаменту (взopy, десенї) сеї писанки і складових частин його, (уміщених на писанці ґеометричних фіґур, подобизн ріжних предметів, ріжних подїлок, пасків, крисок і знаків і т. п.); д) якими фарбами закрашено сю писанку, чи купованими чи свого домашнього виробу? Як звуть ся і з чого вироблені ужиті до того фарби? Як звуть ся в зазначеній місцевости кольори сеї писанки? е) чи орнамент присланої писанки є загально розповсюднений в згаданій місцевости, чи, може, він нового походженя (в такім випадку коли і звідки його позичено), чи нарештї такий, котрого вже не уживають (aбo не всї уживають) в тій місцевости? ж) назвиско, імя і стан особи, що присилає (або дарує) писанку до музея.

2) В згаданий кусник паперу з інформаціями завинути дотичну писанку; писанки запакувати в міцну деревляну скриночку (або якесь деревляне начинє, що може бути інтересне для музея), вистелену чимсь мягким (леном, клочєм, дрібними шматками або пересипати їх ґрисом, дрібною тирсою (трачинєм) і т. п. і переслати почтою (ще лїпше передати кимсь при нагодї, розумієть ся, коли ся нагода трапить ся невдовзї) на адресу: "Музей Наукового Товариства імени Шевченка", ул. Чарнецького ч. 24, у Львові (Lemberg, Oestrrreich Австрия).

3) Окремим листом повідомити управу музея про посилку і подати, чи надіслані писанки — дар посилаючого, чи, може, посилаючий жадає звороту коштів за пересилку, опакованє або за самі писанки та в якім розмірі?

Управа музея просить приняти до відомости, що всї видатки на пересилку, доставу, опакованє і т. п. готова звернути всїм, хто того зажадає, і тому просить тих, кого зупиняє від присилки до музея писанок лише неможливість понести необхідні для того видатки, мати певність, що сї видатки зapaз же по повідомленю і отриманю посилки будуть їм зверненї.*)

Назвиска всїх тих осіб, котрі пришлют писанки, будуть опубліковані в справозданях музея.

Управа музея Наукового Товариства імени Шевченка.

*) Для музея дуже інтересні і важні будуть також инші предмети, звязані з Великодними сьвятами і Великоднем сьвяточним ритуалом, як напр. взірці ріжних: сьвяточних печив з тїста, що дали би ся законсервувати, напр. в засушенім видї або з котрих можна би поробити моделї; ріжного роду забавки, котрі дарують дїтям з нагоди сього сьвята; фотоґрафічні знимки з народних ігор, забав, з місцевого населеня підчас ріжних великодних обрядів і церемонїй і т. п.

 

Конфлїкт Мехіко зі Злученими Державами.

ВАШІНҐТОН. (Ткб.) Воєнні кораблі атлянтийської фльоти, які стоять в Гемтон Ровд, одержали приказ відплисти до Тампіко. Перевозовий корабель "Гембкок" дістав приказ відплисти з 800 жовнїрами маринарки на покладї в Нового Орлеану до Тампіко. Воєнний корабель "Санта Каролїна", який є в дорозї з Сан Домінґо до Сполучених Держав, дістав бездротну телєґраму з порученєм плести до Тампіко. Має там відплисти канонїрка, стаціонована в бостонській пристани і фльотиля терпедовців, стаціонована під Пензаколя.

Кабінет відбув двогодинну нараду. Державний секретар Бріян відложив свій виїзд на урльоп. Зачувати, що президент Вілзон не бажає уживати сили, має ся її примінити лише в найгіршім випадку. Коли прибудуть американські воєнні кораблї до Тампіко, контрадмірал Беджер мати ме до розпорядимости 20 великих воєнних кораблїв, зібраних на мехіканських водах.

Доносять, що мехіканський представник був в суботу у державного секретаря Бріяна і повідомив його, що Гуерта готов згодити ся дати привітні вистріли для американської канонїрки "Дельфін", яка сповняє почтову службу, але лише під певними услівями. Бріян заявив, що Сполучені Держави домагають ся, щоби дано вистріли без нїяких застережень. Приятелї Гуерти, що перебувають у Вашинґтонї, коли пізнали вагу хвилї, вислали телєґраму до Гуерти з порадою, щоби згодив ся на домаганє Сполучених Держав.

БЕРЛЇН. (Пр. тел.) В справі конфлїкту Злучених Держав з Мехіком запевняють в дипльоматичних кругах, що ще може буде полагоджений мирним способом. Гадають, що Гуерта в послїдній хвили сповнить домаганя Вілзона.

ЛЬОНДОН. (Пр. тел.) Воєнна американська ескадра прибуде до Тампіко на другий тиждень і висадить на сушу 15.000 моряків. В Ню Йорку цікавлять ся, як Гуерта поступить у відношеню до посла Злучених Держав. Евентуальне видаленє американського посла з Мехіка — становило би casus bellі.

ФІЛЯДЕЛЬФІЯ. (Ткб.) Воєнний корабель "Мічіґен" відплив учера вечерем до Мехіко.

ТАМПА. (Ткб.) З залоги нїмецького корабля "Азаґе", котрий прибув сюди, двох моряків на покладї ранено підчас війни в Тампіко.

Заприсяженє ульстерської армії.

ЛЬОНДОН. (Пр. тел.) Вчера відбуло ся заприсяженє ульстерської армії. Заприсяженя доконав сер Едвард Керзон, а посьвяченя прапорів армії епископи, що стоять по сторонї Керзона.

Боротьби в Альжирі.

ПАРИЖ. (Ткб.) В Зеральдї 30 км від Альжиру звели кольоністи правильну боротьбу з тубильцями. 3 тубильці вбиті, 7 Европейців і 1 тубилець тяжко ранені від карабінових і револьверових куль.

Воздушна труба.

ЛЇСБОНА, (Ткб.) Воздушна труба знищила в Порто Амелїя (Мозамбік) посїлости товариства "Uyassa". Богато тубильців згинуло, богато є ранених. Европейців перевезено до Ібо.

Лет до Відня.

ЙОГАНІСТАЛЬ. (Ткб.) Летун Райтер піднїс ся о 4.40 рано разом з товаришем Найманом до лету до Відня.

 

(«Дїло»)

 

____________________________

 

17 квітня 1914 р.

 

Galicyjska pożyczka krajowa.

Wydział krajowy na wczorajszej sesji pod przewodnictwem śp. Adama hr. Goluchowskiego zatwierdził układ zawarty przez członka Wydziału kraj. dra Jahla i dyrektora Banku krajowego dra Steczkowskiego z konsorcjum bankowem we Wiedniu, mocą którego konsorcjum bankowe obejmuje 50 miljonów pożyczki krajowej płatnych najpóźniej do 5. maja br. po kursie 87 i pół, zaś dalszych 30 miljonów do końca września br. po kursie 87 i trzy czwarte. — Subskrypcja wyłożona będzie obecnie po kursie 89 i jedna czwarta, a o ile przy subskrypcji będzie osięgnięty wyższy kurs, osiągnięta nadwyżka przypadnie po połowie krajowi i konsorcjum bankowemu.

Do konsorcjum bankowego należą następujące instytucje finansowe: Anglo-Bank, Bankverein, Bodenereditanstalt, Creditanstalt, Depositenbank, Fiscomptegesellschaft, Laenderbank, Lombard i Escomptebank, Mercur, Unionbank i Verkehrsbatik we Wiedniu, Źivnostenska banka i Boehmische Union bank w Pradze, Bank krajowy, Bank przemysłowy i Bank ludowy we Lwowie, oraz Bank dla handlu i przemysłu w Krakowie. W konsorcjum wiedeńskiem mają ponadto udział Deutsche Effecten-Wechsel-Bank w Frankfurcie nad Menem, banki angielskie i belgijskie. Subskrypcja wyłożona będzie w Austrji, Niemczech, Anglji i Belgji, a kupony tej pożyczki płatne będą (dwa razy do roku) w Austrji w koronach, a zagranica w markach, funtach angielskich lub frankach. Losowanie listów odbywać się będzie tylko raz na rok.

 

(«Kurjer Lwowski»)

 

____________________________

 

18 квітня 1914 р.

 

Остап Грицай. Воскресенє!

Тодї він забажав жити опять.

У тій сьвятій тиші перших блесків Сьвята, коли ранним сьвітом понесла ся солодка пісня Ангелів про Воскресшого Спасителя, він відіймив чару отруї від уст своїх і зболїлим оком поглянув на сяєва першої зелени там на всьміхнених просторах сьвіта і він — забажав жити опять.

 

Волод. Гнатюк. Два нові фонди стипендийні.

Олександер Кониський і Яків Головацький.

З початком сього року повстали при Науковім товаристві ім. Шевченка два нові стипендийні фонди; один імени Олександра Кониського, другий імени Якова Головацького. З огляду, що в нас дуже мало ще таких фондів, а потреби на них по причини зросту середних шкіл тай недалекого заснованя унїверситету дуже великі, подаємо про них докладнїйші інформациї в надїї, що вони будуть заохотою для маєтнїйших наших людий до наслїдуваня щедрих жертводавців.

 

О. Галичанка. [Олена Кисілевська] День сьвітлого воскресення... 

Оповідання.

Якось в осени дістала наша сусїдка Щербакова Параска відомість з Америки — що не задовго вертає ся її чоловік. Чутка ся, не лише на Парасці, а й на цілім селї зробила не аби яке вражінє. Ходило тут не так о сам факт Дмитрового повороту по майже пятилїтній неприсутности, як ще більше про те, як прийме він сю новину, що до прибутку в його ґаздівстві, поли, худобі та всему добуткови знайшов ся прибуток ще й в його власній сїмї: — до троїх дїтий, які Дмитро полишив при відїздї до Америки, Дмитриха недавно придбала собі ще одно маленьке.

 

М. Лозинський. Ювилей Івана Франка.

Цілий минулий рік відбували ся ювилейні обходи в честь 40 лїтньої лїтературної і громадянської дїяльности Івана Франка, і ті обходи відбувають ся далї ще й у сїм році. В усїх огнищах нашого національного житя суспільність віддає честь праці і заслугам одного з найбільших в нашім народї, — одного з тих, що не тільки за житя свого показують народови свому дорогу до лїпшої будучности, але й по смерти своїй остають для народу свого безсмертні творами свого духа і мов стовпи огненні осьвічують дорогу грядущим і грядущим поколїням

 

Викопаний скарб. В Долинянах (рогатинський пов.) виорав сими днями парібок в поли горщок з срібними монетами з часів Жигмонта III. та Івана Казимира.

 

Гуцули в Москві. Сими днями уладив письменник Г. Хоткевич у Москві, в синодальній школї, етноґрафічно-лїтературно-музичний гуцульський вечер. Вечер почав ся відчитом Г. Хоткевича про Гуцулів, їх житє й побут. Потім Гуцули й Гуцулки деклямували, співали й грали на флоярі, скрипці і цимбалах. Публика щиро витала виконавців.

 

Україножер директором утраквістичної семинариї. Директором жіночої семинариї в Перемишли іменувало мінїстерство до першого провізоричного управителя сего заведеня, Еміля Зарембу, який не так давно "вславив ся" на весь край своїми антиукраїнськими подвигами в Яворові.

 

Василь Щурат. Христос воскрес!

І.

Вбираєть ся в житє й красу,
Що вчора вяло без часу.

Цьвіт руку смерти з себе зверг 
І з пупінка добувсь на верх.

Чи чудо се?... Дитя хиба
Повірить в чудо. Се борба.

З зимою бореть ся весна,
Зиму й поконує вона.

З під каменя житє встає
І силу мертвому дає.

Борба є джерелом чудес,
А клич борби: Христос воскрес!

ІІ.

Не дивуй ся, народе мій,
Красї весни, нїмий не стій!

З зелених піль, з цвитучих гір
Бери собі живий примір.

Нехай вони тобі у грудь
Охоти до житя нальють.

Нехай стає їх сьвіжий цвіт
Порукою твоїх побід.

Побідиш — здійсниш мрії-сни
Своєї власної весни.

Побідиш... Лиш не жди чудес!
В борбу! на труд! Христос воскрес!

ІІІ.

І стане в сьвітї голосна
Нова українська весна.

Бо в кождій пяди нив і лук
Зросить ся потом чорних рук;

І видержить в своїй красї
Всї приморозки й тучі всї;

І дасть надїю сївачам,
А послїп зависним очам;

І жайворонків вишле в світ
З дзвінкими піснями побід;

І буде початком чудес,
Що стануть ся... Христос воскрес!

 

Зїзд в Абациї.

До Відня телєґрафують, що на останній конференциї мінїстрів докладно обговорено балканські справи; конференция довела до цілковитої згоди поглядів на ріжні справи. Між иншим обговорено справу Альбанїї й економічної експанзиї Австриї й Італії в Малій Азиї. Неофіцияльно Сан-Джулїяно звернув увагу ґрафа Берхтольда на публичну опінїю в Італїї, яка дуже прихильно відносить ся до потрійного союзу, але бажає, щоби були сповнені бажаня австрийських Італїйців що-до унїверситету. Берхтольд запевнив італїйського міністра, що він дуже щиро ставить ся до бажань італїйського населеня і бажає їх сповненя.

Ще про зміну потрійного порозуміня на союз.

Недавно відомий француський історик Лявіс умістив у ґазетї Тemps статю, в якій різко нападав на Анґлїю за те, що вона не досить дбає про розвій воєнних, сухопутних сил. На його думку, порозумінє з Анґлїєю не дає особоливих користий для Франциї. Красшим був би союз між Росиєю, Франциєю і Анґлїєю. Тепер Daily News умістила відповідь, в якій між иншим говорить ся: "можемо запевнити п. Лявіса, що анґлійський нарід, не зважаючи на свої симпатиї до Франциї, нїколи не стерпів би нї воєнного, нї фльотового союза з Росиєю. Вже сама згадка про такий союз викликає велике обуренє серед Анґлїйців".

 

(«Дїло»)

 

____________________________

 

19 квітня 1914 р.

 

O porządkach we Lwowie i przepychu jego okolic.

Ilekroć przybędę na krótki pobyt do mego miasta rodzinnego tyle razy muszę ze smutkiem stwierdzić na nowo jego opuszczenie pod względem zewnętrznego porządku.

Rozpatrując się po beznadziejnie wykrzywionej fizjognomji jego popękanych chodników i wy-boistych ulic, przedstawiających powierzchnię morza wśród burzy — staję zdumiony — rozglądam się w koło siebie — podnoszę wzrok do góry i widzę mniej, lub więcej okazałe gmachy — niektóre o 4-rech piątrach, z marmurowemi portalami, poniżej zaś rzędy lamp łukowych — zapytuję się, gdzie jestem i co znaczy cała ta maskarada? Gdzie tu jest logika i gdzie harmonja? W jaki tu sposób, przy największej chęci łudzenia siebie, pogodzić owe niby monumentalne gmachy — o architekturze krzyczącej wiedeńskiej secesji — z dziurawemi chodnikami i wyboistym brukiem.

Mówili mi zawsze ludzie, że Lwów jest wielkiem miastem; ja zaś zmuszony jestem po tem, co ostatnio widziałem, ze smutkiem stwierdzić, że jest on malem miastem, na wielkiej rozlożonem przestrzeni; wygląda to drogie moje (bardzo drogie!! przyp. Red.) miasto, jak jegomość okazale i suto ubrany, w piękną szubę i sobolowa czapkę, mający na nogach powykrzywiane i dziurawe buty.

I czy nie ma na to rady? prześwietna Rado! Jakże długo będziesz wystawiała na próbę anielską zaiste cierpliwość twych 200.000 mieszkańców i zdumiewającą wytrzymałość ich 400.000 nóg?

Z uczuciem niesmaku przymykam oczy, nie chcąc patrzeć na ten bezład — a muszę je zamknąć również przed kurzem, który na mnie pędzi chmurą od źle zmiatanych t. zw. ulic i wynoszę się, jak niepyszny (o bo nie ma się pysznić z czego), uchodzę za miasto, z którego przyległych wzgórz parkowych, królewski rozciąga się przepych na wspaniale okolice.

Jestem w parku na "Żelaznej wodzie" i widziwić się nie mogę tej nagłej zmianie — tam, u stóp bezład i chaos, tu harmonja, spokój i wzorowy porządek... ale cisza taka, że słyszysz skrzyp i echo swoich kroków; natura budzi się do życia, liście poczynają się rozwijać, tą nieskalaną, miękką, czystą, dziewiczą barwą.... i tylko skowronek zanurzony gdzieś wysoko w błękicie, wydzwania radosne swe trele... a ludzi — ani na lekarstwo... Mimo wyborną komunikację — jakże mało, znikomo mało mieszkańców t. zw. grodu, korzysta z poezji swych parków!... Ha! wola "Karola Ludwika" —- niechże im wyjdzie na zdrowie!...

— Ja, rozkoszując się przyrodą i niewytłomaczonym dla mnie porządkiem, jaki zastałem w parku, schodzę orzeźwiony z górzystych jego stoków i tuż za stawkiem Kamińskiego i miejską stacją pomp, spostrzegam u stóp pagórka, domek malusi, tuż pod jego bokiem się tulący — a obok szklarnię — całość wygląda na zaimprowizowany zakładzik ogrodniczy i istotnie — wszystko tu jest improwizacją. Zacny gospodarz — pomocnik ogrodnika miejskiego — któremu dozór nad parkiem jest oddany, szanowny p. Andrzej Paliński (Polak, jak z naciskiem i pewnym odcieniem dumy, przedstawiając mi się dodał), pokazał mi z nietajonem zadowoleniem swych siwych poczciwych oczu wszystko, co tu — przy pomocy gminy, sam zdziałał. Więc szklarnię zimową, do której piec sam zbudował, z dostarczonego przez śp. Roeringa cegieł, następnie szklarnie letnią, gdzie widziałem mnóstwo szkarletek (około 500 sztuk mniej więcej) ucieśnionych wszakże w tak malusie doniczki, że biedaczkom brak miejsca i oddechu do rozrostu; żal mi się zrobiło tych biednych więżni... nic znam się na tem, ale zdaje mi się, że większe doniczki byłyby bardzo zbawiennemi dla dalszego ich życia.

Robi biedak co może, kochający całą duszą ten swój świat roślinny i marzy o tem, aby park cały przyozdobić pięknie swemi wychowankami. Pokazywał mi np. mnóstwo szczepów różanych, które zbierał z głogów po okolicznych górach, aby je u siebie zaszczepić... i "wszystkie prawie mi się przyjęty — mówił z rozrzewnieniem — prócz tych kilku — pokazał na zeschłe badyle, leżące opodal. Ogromnie sympatyczny syn natury i zacny. Zapragnąłem zobaczyć wewnątrz domek, który zamieszkiwał... jedna izba wszystkiego o niziutkim suficie, gołej ubitej ziemi, miast podłogi i bardzo wilgotnych ścianach! I to jest mieszkanie człowieka, urzędnika gminy stoł. m. Lwowa, gdzie coś niecoś wiedzą, a dużo mówią o porządkach sanitarnych i hygjenie...

Stanowczo: Lwów jest najpiękniejszym — poza Lwowem!

Franciszek Wysocki.

 

(«Kurjer Lwowski»)

22.04.2014