Отже, головне питання на нині: навіщо фашисти концентрують війська на нашому кордоні – якщо не збираються нападати, навіщо викидають в трубу стільки грошей, якщо не мають наміру починати аґресію? Хіба сам цей факт не каже, що війна неминуча? Відповім одразу: я не можу ручатися, що Путін не почне війни, я навіть не беруся оцінювати шанси того, наскільки це ймовірно. Міцно підозрюю, що ніхто на світі не знає сьогодні путінських остаточних планів, включаючи його самого. Мета цих нотаток – всього лиш показати, що у подій і фактів, які всіх насторожують, можуть бути й інші пояснення.
Власне, всі ці різноманітні пояснення можна об'єднати в одне – покращення переговорних позицій. Як не несподівано все це прозвучить, але ж нинішні події в будь-якому випадку завершаться переговорами. Не буду перебирати варіанти, що буде обговорюватися в разі, якщо аґресія розшириться, але і зараз уже, після анексії Криму, вони неминучі. Для прикладу, на переговорах мають бути вреґульовані питання водо- та електропостачання Криму, режиму поїздок туди росіян, українського майна, в тому числі військового, і багато чого іншого.
Уявіть, наприклад, питання «Чорноморнафтогазу» і розробок видобутку на шельфі. Навряд чи сьогодні навіть «Газпром» зважиться вкладати в це значні суми. Адже приналежність Криму і його шельфу Росії ніхто на світі не визнає, відповідно, вони незаконні, і Україна цілком може знайти підстави і можливості вимагати в деяких міжнародних судах компенсації за це піратство. А оскільки майна «Газпрому» і РФ взагалі в країні (Україні) і за кордоном вистачає, то з забезпеченням і виконанням рішення суду великих проблем не виникне – не потрібно навіть заарештовувати будівлі посольств.
А тепер уявіть, що Україна від претензій з такого питання відмовиться добровільно, в договірному порядку. Запитайте, з чого б? Бо ж уявіть собі, що альтернативою такої домовленості є воєнна аґресія на материкову Україну. Хіба це не «пом'якшить» позицію апріорі слабшої сторони?
Я тут назвав тільки одне з багатьох питань, які так чи інакше будуть обговорюватися. Власне, це з проблем поки що «прихованих», неочевидних, але ж є й інші, відкриті – перелічені, наприклад, в російському ультиматумі. Переконаний, що Росія цілком припускає «пом'якшити» позицію української сторони саме скупченням військ на спільному кордоні і змусити сісти обговорювати не звільнення Криму, а федералізацію України.
Головне питання тут: що буде, якщо український уряд займе жорстку позицію і не піде на таке національне приниження – до того ж, вкрай небезпечне. Чи нападе Путін? Тяжка і невдячна це справа – прогнозувати поведінку божевільного. Але вислідковий наклад такого рішення буде дуже важким, можливо, згубним для нього. На відміну від Криму, тут неминуча великомасштабна війна, з величезними жертвами і неочевидним результатом.
Позиція Заходу з приводу військової допомоги Україні неминуче зміниться – в діапазоні від поставок техніки до введення чогось в стилі «безпілотних зон», що нівелює перевагу Росії в ВВС.
Втримувати захоплені території буде неймовірно складно – думаю, Путін вже зрозумів, що п'ята колона його доволі невелика, а опір народу буде дуже сильним.
Третій етап санкцій, вже підготовлений США і партнерами, в найбуквальнішому сенсі слова обвалить російську економіку. Адже війна – це, в першу голову, гроші. Та й настрої російського електорату, як і еліт, підозрюю, від усіх цих новин і неминучого краху нормального життя зміняться в цілком протилежний до нинішнього бік. Не вірю, що Путін цього не прораховує.
Що ж робити нам? Перше, не падати в істерику, не панікувати, не нагнітати і дозволити уряду і західним союзникам спокійно робити свою роботу. З іншого боку, не рвати їх на шмаття і не звинувачувати у зраді, якщо вони змушені будуть йти на поступки аґресору, бо поступки ці вимушені, набагато важливіше – зберегти життя людей і саму незалежну країну Україну.
Ось, коротко, моя думка. До того ж: військові експерти стверджують, що Росія в найближчий тиждень не буде готова до початку широкомасштабної операції. Точка неповернення не пройдена.
27.03.2014