Хуліганське мистецтво артаутсайдерів

 

Персонажів цих жителі міста на вигляд добре знають, дехто знайомий особисто, але не всі асоціюють їх з художниками. Тим більше, з цікавими художниками, тим більше – відомими у вузьких колах. Відсутність художньої освіти компенсується невгамовним бажанням малювати.  У Івано-Франківському Центрі Сучасного Мистецтва триває виставка графіки Крейзіка та Парфьона.

 

 

Крім малювання, Романа Шаблєвського та Олега Парфьонова поєднує любов до музики – Крейзік в минулому учасник і співзасновник декількох скандальних музичних формацій – "Стратегічні Сперматозоїди", "Бирчик ЕмСі та доктор МакКрейзік", "Нетютюнонейм", "Франшиза" – яскравий, потужний, безалаберний панк, по-юнацьки завжди енергійний і революційно запальний, і ніколи невтомний. А Парфьон закінчив свого часу Ленінградську консерваторію, грав на клавішах у групі Альони Апіної (якщо комусь це про щось говорить), працював завклубом, а по приїзді в Івано-Франківськ, одразу ж заприятелював з Мохом, знаним пропагандистом нестандартної та модної музики, і тусувався з "Минулою Юнню". Відповідно, музичні смаки радикально різняться. Парфьон і сьогодні задушевно грає на електрооргані в протестантській общині пафосну християнську музику, а Крейзік з радістю включається у будь-який спонтанний музичний перформанс, щедро ділячись своєю енергетикою.

 

Графічне мислення теж різне. Крейзік тяжіє до літературності, наративності: його сюжети оповідні, сповнені сюрреалізму, магічності, казковості та інших чудасій. Зображення можна безкінечно переповідати, відшуковувати підтексти, суперечливо трактувати. Теми – до кольору до вибору: еротика, війна, пиятика, наркотичні галюцинації, натюрморти, портрети, фантастичні ландшафти та різноманітні побутові ситуації. Парфьон малює лишень портрети – демони, ангели, знайомі, приятелі, привиди, нічні жахи та інша нечисть. Гоголю би сподобалося. Вставляє величезна кількість намальованого обома, більшість з чого роздаровано друзям та знайомим. Випадкові продажі не рахуються. Експозицію зроблено за килимовим принципом, щоб вмістити якнайбільшу кількість робіт. Треба відзначити, що ці художники не поодинокі в місті, знаю ще зо п’ять самородків. Кожен зі своїм ухилом – хтось в примітив, хтось у фентезі, хтось імітує кіч, якщо його можна імітувати. Але повернемося до наших героїв. Крейзік малює з дитинства, і скільки себе пам’ятає, ніколи не покидав улюбленої справи. Активніше почав прикладатися до олівця під час навчання (за освітою історик, Дрогобицький педінститут), коли нудність лекцій розбавляв поринанням у світ фантазій на маргінесах конспектів. Парфьон займається образотворчістю останні років п’ять, коли почалися особисті побутові негаразди та проблеми зі здоров’ям. Кожен знаходить своє пояснення в тому що робить – за для задоволення, без котрого не жити, або втеча від реальності, де можна хоч на мить про все інше забути.

 

 

Роботи Парфьона багатьох якщо не лякають, то залишають настороженими – навіщо таке страшне малювати? Де краса? Хто ці потворні лики може стерпіти, витримати, коли навіть споглядати їх іноді напряжно? Хто погодиться тримати в себе дома такі картини? Художник не комплексує з цього. Усьому своє місце і час, філософствує вголос. Стан з розумінням мистецтва в країні оцінює доволі тверезо і критично – більшості населення просто не до цього. Хоча вірить, що людина без любові до краси не спроможна вижити в цьому світі. Тай взагалі, краса рухає усім в світі людей – бажаннями, грошима, чеснотами. Не погодитися важко. Парфьон вже має за плечима п’ять персоналок в Івано-Франківську. Усі відбулися в КМЦ "Є". Але жителям міста він краще знаний як постійний відвідувач літніх ресторацій, який постійно малює. На серветках, обгортках, коробках, фанері чи дипті. Олівцями, фломастерами, гуашшю, темперою чи олією – не має значення. Навіть на відкритті виставки художник скористався нагодою і на заготовлених матеріалах створив новий образ просто на очах присутніх. Експресивні портрети, нервові обличчя, одухотворені образи, застиглі лики, незворушні персонажі. Пантеон сучасників. Галерея героїв. Перелік діючих осіб. Іконостас. Дошка пошани. Переконує, що це люди, котрі його оточують – так він їх бачить без масок з натягнутою усмішкою, без фарисейських кривлянь. Може, ми справді такі?

 

 

Космогонія Крейзіка заплутаніша та різножанровіша. Якщо у Парфьона превалює експресивно-живописний підхід, то графіка Крейзіка цілком залежна від лінії, її пластичності, нервовості та впевненості. Він мало малює олією, але й тут таке саме. Побудована лінійна композиція пізніше розфарбовується, як школярська заготовка. Відповідно, кольору відводиться зовсім другорядна роль допоміжного, чисто декоративного фактору. Мабуть тому і така велика кількість робіт зовсім не зафарбовано, залишені на стадії рисунку. Лінія стелиться як сліди змій, заплутуючись в космогонічний орнамент. Рисунки про зовсім життєві, побутові ситуації, вперемішку з сюрреалістичними сюжетами витягнутих з підсвідомого снів розташовані поруч, без ознак субординації, навпаки з намаганням децентралізувати послідовне мислення глядача через творення хаосу та неконвенційності. Подібний підхід як спосіб насмішок з ринкових стратегій, що кумедно й непереконливо співіснують в країні безринкової економіки. Автори не переживають, що ринок їх з’їсть, вони відверто насміхаються з його потуг, бо готові малювати, продавати й малювати ще більше. Це ж в радість, а чого в житті ще треба?

 

Художники, можливо, не зовсім сучасні за теперішніми мірками – Парфьон зовсім не дружить з комп’ютером, але в його руках інколи можна побачити мобілку. Крейзік теж не в найкращих стосунках з технікою, але з іншої причини – в його руках будь-які гаджети швидко виходять з ладу, б’ються, топляться, глючать. Можливо тому від їх робіт підозріло віддає середньовіччям, похмурістю, пусткою.

 

 

Глядача приємно дивує бажання кожного з авторів довго, детально і з любов’ю оповідати про кожну зі своїх робіт, як народжувався сюжет, в яких умовах малювалося, що зображено і що воно значить… До драстичної реакції деяких глядачів художники вже звиклі – знають, що з часом все змінюється. Надмір робіт на виставці пояснюється спробою перевірки мистецького ринку. Рано чи пізно ринок поглинає усе, навіть найабсурдніші мистецькі жести потрапляють на його прагматичні полички, стають товаром для перепродажу. Дюбуффе, Манзоні тепер у музеях в поважному обрамлені й гоноровому оточені.

 

Відкриття виставки запам’яталося ще й виступом достатньо незвичної музичної формації «Перкалабські придатки». Колишні засновники та фронтмени тепер добре знаної групи «Перкалаба» Андрій Федотов (гітара, вокал, міміка), Ярема Стецик (бас, вокал, міміка) та Левко Скренткович (ударні, міміка) влаштували органічне 15-ти хвилинне шоу на підтримку революції в Україні (розпочавши дійство з молитви) та свободи мистецьких жестів. Новий образ знаних музик разом з несподівано гучною і драйвовою мелодикою вдало вписувався в контекст експозиції. Публіка вимагала ще.

 

Виставку було заплановано ще минулого року, тому її відкриття випадково співпало з революційними подіями в країні, але і в цьому можна віднайти підтекст. Мистецтво – найрадикальніша людська діяльність, продукти котрої мало кому потрібні, але за допомогою котрої боремося з реакційними пережитками минулого.

 

Художники майже щодня зобов’язалися бути присутніми на виставці (хоча Роман Шаблєвський часто буває на Майдані в столиці). Їхня поведінка теж доволі артистична і незвична для обивателя. Впевненість розслабляє. Але куди вже далі. Художники достатньо розслаблені люди. Ідеї, які вони продукують, безкінечні та невичерпні. Безмежність фантазії не вкладається у загальноприйняті рамки. З чим вас і вітаємо та запрошуємо до діалогу. Триватиме до 6 березня.

 

25.02.2014