Війна Карімових

Під здавалося б вічним президентом Узбекистану Ісламом Карімовим захиталося крісло. Тихий, мирний і стабільний Узбекистан почало нівроку лихоманити внаслідок боротьби за владу між представниками різних політичних кланів. Чи радше одного клану, який розколовся – карімівського. Найсмішніше, що змагаються між собою  дві красуні-доньки президента – Гульнара і Лола – зрозуміло, з потужними групами підтримки. Сторони протистояння вихлюпують у пресу найгостріший компромат один на одного. Вони до того захопилися взаємним поборюванням, що вже не зважають на те, що у полум’ї скандалу на очах згоряє політична система країни.

 

 

Досі його влада була узбецького президента абсолютною. Карімову вдавалося підтримувати баланс сил між впливовими узбецькими кланами і тримати їхніх  лідерів під повним контролем. Важливу роль у цьому відігравали силові структури , в першу чергу Служба національної безпеки. У будь-якому випадку питання про політичну дестабілізацію в Ташкенті не виникало.

 

Але чи замислювався коли-небудь Іслам Абдуганійович, що дестабілізацію політичної ситуації в країні спровокують його гаряче кохані доньки. Ну просто шекспірівський сюжет, «Король Лір» та й годі. Саме вони підточать позиції залізного президента.

 

Цікавою вже є й сама біографія Іслама Карімова. Він народився 30 січня 1938 року в місті Самарканді Узбецької РСР в родині службовців – іранця Абдугані і таджички Санобар Карімових. У 1941 році батьки віддали трирічного Іслама в самаркандський сиротинець, щоправда вже через рік забрали додому. Але в 1945 році знову віддали до дитбудинку. Так фактично він і зростав без батьків.

 

У чому причина такої жорстокості тата й мами? Відповідь проста: за два роки до народження Іслама (а він вже був третім сином у родині) його батько потрапив до в’язниці й вийшов щойно 1941 року. Тому Абдуганові стати натуральним батьком третього сина було доволі проблематично.

 

Сиротинське дитинство не могло не накласти свого відбитку на формування характеру майбутнього узбецького лідера. Існують відомості, що  7-8 класах дитячобудинівець Карімов прославився на Самаркандському ринку під прізвиськом «крадій динь». За деякими відомостями, в старших класах він із ножем у руці погрожував учителям, які ставили йому низькі оцінки. Був відвертим шибеником і забіякою.

 

Тим не менше, завдяки своєму твердому характеру він зумів вирватися з кримінального світу й взятися за голову. Після закінчення середньої школи вступив до Середньоазійського політехнічного інституту в Ташкенті.

 

1960 року Карімов закінчив інститут, отримавши спеціальність інженера-механіка, працював на заводі «Ташсільмаш», обіймав посади помічника майстра, майстра і технолога заводу.

 

Але Іслам Карімов розумів, що доля приготувала для нього значно серйознішу роль. 1967 року він закінчив Ташкентський інститут народного господарства і отримав спеціальність «економіст». З переходом на роботу в Держплан Узбецької РСР почалася його політична кар’єра. Він досить стрімко піднімався чиновницькою драбиною від головного спеціаліста до першого заступника голови Держплану республіки. І вже 1983 року Карімова було призначено міністром фінансів Узбецької РСР. Потім – заступником голови Ради Міністрів республіки, головою Держплану.

 

Далі він пішов партійною стежкою і 23 червня 1989 посів головне крісло Узбецької РСР – став  першим секретарем ЦК Компартії Узбекистану, заступивши на цій посаді Рафіка Нішанова. А 24 березня 1990 на сесії Верховної Ради УзРСР його було обрано президентом республіки. Через півтора року УзРСР перетворилася на самостійну Республіку Узбекистан, а Карімов на своїй посаді залишається й понині. На президентських виборах (2000 і 2007 років) він стабільно набирав свої 90 відсотків голосів виборців, без проблем продовжував свою каденцію через відповідні постанови. І донедавна не було жодних підстав йому турбуватися за власну посаду.

 

 

30 січня Карімову виповниться 76 років. Саме похилий вік узбецького лідера й спровокував родинне протистояння. В Узбекистані розпочалися події, які експерти вже встигли назвати «карімовською гойдалкою».

 

На наступний рік у країні призначено чергові президентські вибори. Чи братиме в них участь чинний президент – велике запитання, з огляду на його не найміцніше здоров’я. Найімовірнішою наступницею свого батька мала б стати Гульнара Карімова, яка ще недавно була амбасадором Узбекистану в Іспанії.

 

 

Окрім того, що претендентка була красунею, вона ще й активно займалася творчою діяльністю, грала на різноманітних музичних інструментах, співала, захоплювалася моделюванням одягу. Словом, була всебічно розвинутою особистістю.

 

Але її сестра Лола – представник країни при ЮНЕСКО – теж не бажала поступатися. Розуміючи, що президент Узбекистану – це надовго, вона вирішила зіграти на випередження. А компромату на свою старшу сестру Лола мала більш ніж достатньо.

 

 

Була щоправда серйозна проблема: жодне узбецьке видання не опублікувало би надані матеріали. Ну, не самогубці ж вони. На російські ЗМІ теж не було особливої надії. Тому Лола пішла іншим шляхом – вона передала компромат у західні видання. І вже незабаром в Узбекистані спалахнув серйозний скандал.

 

Отже надбанням громадськості стали факти злочинної діяльності Гульнари Карімової. Зокрема , повідомлялося про те, що багато підприємств були змушені щомісяця виплачували їй від 50 до 70 мільйонів доларів – так звану «президентську частку». Щорічно Гульнара Карімова шляхом погроз і шантажу вибивала з державного бюджету країни понад 16 мільйонів доларів на проведення осінніх заходів «Art Week Style», «Золотий Гепард » тощо.  Окрім того, телеканали TV Markaz, Forum TV, NTT, «СофтС» , а також радіоканали  Zamin FM, A'lo FM та Terra FM, які належать бізнес-імперії Карімової, не сплачують жодних податків та інших обов'язкових платежів до бюджету країни. І ще маса інших дрібніших звинувачень.  



Найдивніше, що про ці діяння своєї доньки не знав батько. Глава узбецьких спецслужб Рустам Іноятов ніяк «не наважувався» доповісти Ісламу Карімову про подвиги Гульнари. Коли ж президент таки дізнався, то, як стверджують очевидці, побив спершу Іноятова, а потім і власну доньку.

 

Зрозуміло, що керівнику Служби національної безпеки Іноятову зовсім не йшлося про те, щоб уберегти президента від неґативних емоцій. Він, з одного боку, підігрував Гульнарі Карімовій як першій спадкоємиці трону, з іншого – вів власну гру, яка, ймовірно й передбачала влаштування такої «карімовської гойдалки».

 

Експерти не виключають, що саме Іноятов передав Лолі Карімовій компромат на сестру й надихнув її на активні дії. Та піддалася на провокацію, і от уже весь клан Карімових дискредитовано. І можна не сумніватися, що в надійній шухлядці Іноятова є ще доволі компромату, як на членів клану Карімова, так і на інших амбітних політиків республіки.

 

 

Таким чином Служба національної безпеки перетворилася на найвладнішу інституцію в Узбекистані. Тож, як передбачають експерти, наступним президентом країни з високою часткою ймовірності може стати ставленик саме Іноятова, а сам голова СНБ de-facto перетвориться на найвладнішу людину в країні.

28.01.2014