Віктор Янукович твердо вирішив, що розв’язуватиме нинішню політичну кризу силою. Збоку видається, що він діє за принципом «зуб за зуб». На кожен крок протесту він відповідає ще жорсткішим, іще жорстокішим кроком. Це, на думку правителя, мало би залякати й упокороти ворогів.
Київ. 22 січня 2014 року. "Беркут" зачищає вулицю Грушевського
Минулої ночі на вулиці Грушевського, яка стала епіцентром протистояння з правлячим режимом, почали вбивати людей з вогнепальної зброї. Це відповідь на радикалізацію протесту, яка настала після ухвалення «законів про диктатуру». «Закони ж про диктатуру» були відповіддю на пікети чиновницьких маєтків, Автомайдан, збір інформації про служителів режиму. І так далі, до точки відліку – 21 листопада…
Медична служба Майдану заявила у середу про п’ять смертей. Щоправда, нема достеменної інформації про хлопця, котрого скинули із колонади на вході до стадіону… Правоохоронці офіційно підтвердили смерть двох учасників акцій. Увечері було оголошено про ще одну жертву: під Києвом знайшли тіло євромайданівця, львів’янина Юрія Вербицького, викраденого невідомими. Він умер не від кулі, а від тортур з боку якогось новоявленого «ескадрону смерті».
Градус і далі пнеться вгору. У середу опозиція заявила про готовність радикалізувати протест, провівши три години у безрезультатних переговорах на Банковій. Увечері лідери висловили Віктор Януковичу черговий ультиматум, якщо влада протягом доби не піде на поступки (наскільки можна судити, йдеться про скасування «законів про диктатуру», а також про відставку уряду). «У нас є два шляхи: перший – зупинити кровопролиття. На цей шлях у нас залишилось 24 години, – заявив на мітингу Арсеній Яценюк. – Якщо цього не буде, то я скажу за себе: я із соромом жити не буду. Завтра підем уперед: якщо куля в лоб, то куля в лоб». «Завтра, якщо президент не піде назустріч, ми підемо в наступ. Іншого виходу нема», – заявив також і Віталій Кличко.
Отже, це буде нова відповідь Майдану. На яку – страшно подумати – відреагує і Віктор Янукович… Чи є вихід? Чи стала смерть кількох активістів Рубіконом, після якого вже нема вороття ні для Євромайдану, ні для режиму? «Z» попросив прокоментувати «чорний День Соборності» у експертів – політологів Вадима Карасьова й Тараса Березовця, правозахисника Євгена Захарова.
Вадим КАРАСЬОВ:
СТАТУС-КВО ВІДНОВИТИ ВАЖКО
Рубікон іще не перейдено. Але перспектива проходження зростає, якщо негайно не відшукати механізмів зупинення ескалації конфлікту, не встановити бар’єри для реалізації силового сценарію. Інакша ситуація буде вже незворотня. Або влада повністю виграє – і тоді «горе переможеним», тоді Україна опиниться в іншій політичній, адміністративній, нормативній, правовій реальності. Або вже самі люди, не зважаючи на опозицію, прийматимуть рішення у той спосіб, який вони вважають за потрібний. І тоді теж – «горе переможеним». Статус-кво відновити буде дуже важко.
По-друге, ситуація до такої міри зайшла в глухий кут, що будь-яка поступка з будь-чийого боку може спричинити таку ланцюгову реакцію, яка приведе до поразки. Тому Янукович не йде на поступки, бо це було би сприйняте за слабкість, монолітну конструкцію влади буде зламано. Наприклад, перший компроміс – відмова від репресивного законодавства, ухваленого 16 січня. Навіть він похитне позиції влади.
Ситуація дедалі більше стає патовою. Влада не може перемогти протест у Києві, не тільки на Майдані. А з іншого боку, і протест не знає, що робити далі. Іти на штурм, як закликає Тимошенко? Влада достатньо сильна для того, щоби тримати оборону. Вимагати і «вицарапувати» поступки від влади? Це може привести до розчарування в лідерах опозиції. Воно й так уже набухає... Ми бачимо, що протест не завжди і не у всьому контролюється опозицією. І це виводить на перший план радикалів. Радикальна частина не хоче довготривалих перемов, вона не хоче стояти на морозі й іще чекати: вони чекали два місяці, а вагомих результатів політична опозиція так і не досягла… Радикали не тільки поступово очолюють протест – вони ще й формують ґрунт, інспірують процеси, які розв’яжуть руки владі й уможливлять силову розв’язку.
І у владі, і в опозиції має відбутися перегрупування. Влада мусить перебудувати свої ряди і збільшити вплив поміркованої частини, не віддавши ситуацію у руки силовиків. Перегрупування потрібне і опозиції. Безумовно, потрібен лідер протесту – або Кличко, або хтось інший – хто став би головнокомандувачем. А як інакше? І він міг би проводити потенційні перемови з владою.
– Чи є достатньо потенціалу у поміркованої частини української влади? Що змушує їх мовчати? Чи можуть вони піти на якісь речі…
– …вони не можуть піти на «якісь речі», бо вони не знають, до кого йти. Вони не можуть піти на «якісь речі», бо вони не знають, до кого йти. Для того, щоб на щось піти, треба знати, до кого. У 2004 році знали, що треба йти до Віктора Ющенка – він був реальним кандидатом у президенти, у нього була реальна перемога, і на нього почали орієнтуватися і представники силових структур, і адміністративна частина. Поки що ні з ким розмовляти. З Тягнибоком, Яценюком, Кличком, усіма трьома?.. Для того, аби представники провладного корпусу зважилися переорієнтуватися на опозицію, потрібні політичні гарантії. Якщо ґарантій не озвучують, якщо ні з ким говорити – вони й мовчать і терплять тих, хто замовляє музику у президентській команді.
Саме тому потрібно, щоби опозиція діяла більш консолідовано, мобільніше, адже весь досвід подолання авторитарної кризи – а ми сьогодні переживаємо авторитарну кризу, ситуацію на межі демократії й авторитаризму – полягає в тому, щоби розхитувати владу, грати на розкол еліт, переманювати поміркованих. Хіба не так було за радянських часів, коли сипалася КПРС? Хіба не так було у 2004 році? Було! Потрібно використовувати цей досвід. На жаль, опозиція на це не спромоглася. Вони ж могли сформувати парламентську більшість, дати людям ґарантії, пообіцяти місце в уряді... Влада сьогодні сильна. Політична еліта не розкололася. Поки цього не сталося – у протесту недостатньо шансів перемогти. Просто з вулиці зайти у кабінети – неможливо. У 2004 році владу взяли, тому що еліту спіткав розкол.
– Як ви оцінюєте створення Народної ради опозиційними депутатами?
– Якби був розкол у державному апараті, тоді це було би ефективно. Інакше це лише віртуально. Це не реалістично і не прагматично. Понад те, це може відмобілізувати державний апарат на користь Януковича, тому що вони не знають, чи залишаться при владі. Перш ніж оголошувати такі сценарії, слід мати реалістичні підстави. А так це красива комп’ютерна гра. Політика ж – не ігрові автомати.
– Події на вулиці теж більше не іграшкові…
– У таких ситуаціях перемагає той, хто вміє працювати на багатьох рівнях – і на вулиці, і на переговорах у кабінетах.
Євген ЗАХАРОВ:
ВЛАДА ЗОБОВ'ЯЗАНА ВІДСТУПИТИ
Зараз головне – припинити ескалацію насильства. Адже це призведе до нових жертв, радикалізації дій із обох сторін. Це шлях у нікуди. Мають відбутися переговори. Але для того, щоби вони здійснилися, влада має виконати попередні умови. Не можна однієї рукою кликати до переговорів, а іншою – давати дозвіл на використання огнепальної зброї і вбивати людей… Для того, щоб ці переговори відбулися, президент має відкликати підпис під законом 16 січня. По-друге, він має відвести «Беркут» із вулиць – тоді люди повернуться на майдан, і те просиляння, яке відбувається зараз, припиниться. Зараз цього немає. Якщо ситуація триватиме далі, це призведе до дуже великої кількості поранених.
…Я зараз у Києві. Люди не можуть заспокоїтися через ті вбивства. Те, що Захарченко фактично уможливив застосування зброї – поява загиблих є якраз наслідком цього. Люди злі на владу, вони готові до всього. Майдан не розходиться, люди продовжують іти на Грушевського. Вони озброюються, виламують бруківку, будують барикади… Триває ескалація. Хочу підкреслити, що відповідальна за це сама влада, яка нічого не зробила для того, щоби почути людей, які майже два місяці проводили мирний протест. Їх не тільки іґнорували, а ще й застосували насильство, репресії, а потім прийняли закони 16 січня, які створили базу для ще більших утисків, водночас вивівши з-під відповідальності міліцію, яка перевищила повноваження. Тим самим влада леґітимізувала насильство з боку правоохоронців – і тепер ми бачимо насильство з боку людей.
Слід мати на увазі, що це не спрацює. Ці люди не розійдуться, цілковито можна зрозуміти їхній емоційний стан. Бо те, що трапилося у середу – це просто вбивство, інакше назвати це не можна. Влада зобов’язана відступити, вона зобов’язана піти на діалог. А щоби діалог відбувся – вона має піти на поступки і виконати попередні умови. Іншого шляху, як це припинити, я не бачу. Та якщо цього не робити – це скінчиться страшно: великою кількістю жертв із обидвох боків.
Тарас БЕРЕЗОВЕЦЬ:
ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ НЕ БУДЕ
Віктор Янукович для себе вже перетнув Рубікон. Найкращий вихід для Януковича – покинути владу й залишити межі України. Це йому можуть ґарантувати тільки міжнародні посередники – такі, як російський президент. Смерть активістів є червоною лінією. На жаль, цю лінію вже перейдено. Виглядає на те, що правоохоронні органи, які беруть активну участь у боротьбі з Євромайданом (насамперед «Беркут»), так само забруднені у крові. Вони не хочуть зупинятися, бо розуміють що завтра доведеться нести кримінальну відповідальність за злочини, які вони вчинили – вбивство, каліцтво, незаконне затримання громадян…
Є два сценарії. Або влада йде на все і до кінця – тоді це призведе до масштабної партизанської війни. Їм доведеться пересаджати кілька тисяч українських громадян, засудити більшу частину депутатів від опозиції (а вони це можуть легко), ввести надзвичайний стан. Але тоді від цієї влади відсахнеться весь світ. Це не Білорусь, за такого партнера буде складно брати на себе відповідальність... Другий варіант – якщо все-таки втрутяться міжнародні посередники. Це мають бути Росія, Сполучені Штати, Європейський Союз. Вони мають провести переговори про відхід Януковича від влади і дострокові парламентські та президентські вибори – тоді під ґарантії міжнародних посередників і під жорстким тиском він би міг на це погодитись.
– Наразі США та ЄС почали говорити про санкції…
– Слід розуміти, що Янукович не боїться санкцій. Його гроші перебувають поза компетенцією американських спецслужб, і він не боїться перспективи стати «нев'їзним» у США. Але санкції – це те, що лякає всю Партію регіонів. Особливо олігархів, для яких санкції – дуже чутливе питання.
– Попри це, «регіонали» не влаштовують демаршів.
– Вони всі пов’язані кров’ю. Вони бояться, що програш Януковича призведе до фізичних розправ над усіма прихильниками президента. Треба пояснити, що цього не буде, що відповідатимуть тільки ті підрозділи і виконавці, які вбивали людей. Вони потребують гарантій. Опозиція не запропонувала їм альтернативного сценарію. Якби вони дали ґарантії і почали з ними серйозно працювати, можливо, це їх би переконало.
– Провладні мас-медіа твердять, що ескалація конфлікту може спричинити розкол країни, громадянську війну. Ви бачите передумови для громадянської війни?
– Це не громадянський конфлікт – це конфлікт між частиною народу та владою. «Беркут», внутрішні війська – як люди, які владі підкоряються, відверті злочинці, «тітушки» – які роблять це не з переконань, а за гроші. Громадянське протистояння було б можливим, якби існувала інша сторона.
Проблема полягає в тому, що треба усувати ключові фігури від ухвалення рішень – міністра внутрішніх справ, керівника внутрішніми військами. Тоді вертикаль дуже швидко може посипатися. Треба знайти способи ізолювання цих людей, які фактично вчинили злочин. Треба формувати альтернативні органи влади й шукати вихід із кровопролиття.
– Як ви оцінюєте створення Народної ради?
– Це зрозумілий крок. Він напрошувався. Якщо не працює представницький орган, тоді починають працювати інші інституції. «Власть совєтов» була злочинною і позазаконною тільки до моменту, поки вона не взяла владу в країні. Таких прецедентів було дуже багато – коли те, що створювалося паралельно, пізніше ставало леґітимним.
23.01.2014