Сьогоднішній Майдан підняла молодь. Студентство історично є рушійною силою змін. Але якщо досі в Україні демонстрації власної громадянської позиції проходили мирно, то сьогодні проливається кров, кров тих, кого ще вчора можна було назвати дітьми. Але вже не сьогодні... Про роль студентства у сьогоднішніх подіях, а також про позицію одного з найбільших університетів Прикарпаття стосовно того, що зараз відбувається в країні, говоримо з доктором історичних наук, професором політології, проректором Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника Василем Марчуком.

 

Василь МАРЧУК:

 

КОНКУРЕНЦІЯ, ЯКА ЧЕКАЄ УКРАЇНСЬКІ ВУЗИ В ЄС, — ЦЕ НЕ ЗАГРОЗА, ЦЕ МОЖЛИВОСТІ

 

– Студенти Прикарпатського університету першими вийшли на Майдан і почали закликати студентів інших ВНЗ приєднуватись. Так було і на Помаранчевій революції. Це така революційна атмосфера у Вашому виші чи маєте якесь інше пояснення?

 

– Що стосується початку Майдану, то ми фактично діяли так, як і львівські ВНЗ. Ми вже маємо досвід співпраці і з громадськими, і з політичними організаціями, мали досвід участі студентів у виборчих кампаніях. Також нам багато допомагає той факт, що наш ректор не належить до жодної з партій. Це була його позиція ще під час виборчої кампанії ректора. Тоді він задекларував, що на час ректорства не буде вступати у жодну політичну силу. Тому сьогодні університет може бути більш незалежним при оцінці тих чи інших подій у країні.

 

Щодо активності наших студентів, то університет є класичним з вагомою гуманітарною складовою. Традиційно особливо активними є ті, хто навчається на історії, політології, міжнародних відносинах, філології чи педагогіці. Хоча не менш активними у нас є представники і природничих та технічних спеціальностей. Присутній дух університету, усвідомлення студентами того, що не можна бути байдужим до своєї держави, а також розуміння з боку викладачів.

 

І ми не є в цьому ориґінальними. За багато років незалежної України вже є вироблене розуміння і ставлення до таких подій. І якщо більшість студентів хочуть висловити свою громадянську позицію, то відповідно і викладачі це мають розуміти. Ректорат сьогодні ставить перед собою дидактичне і виховне завдання звузити відстань між викладачами і студентами — щоб викладач був колеґою, другом, співрозмовником, а не просто читав лекції. Частина викладачів стоїть на Майдані поряд зі студентами. Але це не тільки підтримка громадянської позиції студентства, це і їхня власна громадянська позиція.

 

– Як «витримує» страйк навчальний процес?

 

– Студенти досі ходили на страйк з 12:00 до 14:00 і, само-собою, на вечірні віча о 18:00. Тобто зранку і по обіді проводились пари. Ми радились і з студентськими організаціями, і з студентським сенатом, і з батьками, як це все упорядкувати, щоб студенти мали можливість виявити свою громадянську позицію, а з іншого боку — не завалили навчальний процес. У результаті підлаштували розклад так, щоб на перші пари поставити дисципліни, з яких студенти мають здавати екзамени. Бо ось зараз якраз розпочинається сесія. Розглядалась і можливість продовження навчання у січні. Але усі підрозділи університету, окрім одного, змогли реалізувати навчальні плани і встигли до сесії викласти матеріали.

 

Зараз керівник революційного штабу в Івано-Франківську Василь Попович оголосив, що основні сили треба скеровувати на Київ. Хоча в Івано-Франківську теж продовжуються віча. Намагаємось далі підлаштовуватись — хто ходить на сесію, потім на мітинґи, хто у Київ їде.

 

До речі, студенти, які зараз у Києві, зможуть здати сесію наприкінці січня, і це не вплине на їхню стипендію. Адже їхня відсутність на сесії зараз буде вважатись із поважної причини. Свідомими у громадському житті переважно є ті студенти, які є свідомими і в навчанні. Думаю, для них не буде жодних проблем здати сесію пізніше.

 

– Студенти завжди були рушійною силою революцій...

 

– Це свідомий молодечий максималізм. Студенти завжди були носіями чогось проґресивного, нового. Вони також не обтяжені досвідом минулого, який часто буває й неґативним. А тому на них не впливають якісь стримуючі фактори. З часом, з віком людина, набуваючи певний досвід, паралельно набуває і ось ці стримуючі фактори. Вона вже задумується, робити їй так чи не робити. У студентів цього немає. Вони прагнуть до нового, до кращого. Вони завжди на передовій.

 

Сьогодні студенти прагнуть демократичних змін і свідомо йдуть до цього. Вони вже мають достатньо знань. Багато хто з них був за кордоном, в тому числі за програмами обміну, виконуючи програми маґістратури за кордоном чи паралельно навчаючись у ВНЗ Європи. Зокрема, наш університет дає таку можливість, бо приєднався до системи подвійних дипломів. Буваючи за кордоном, студенти бачать, як би все мало бути. І вони розуміють суть демократичних процесів, які зараз проходять в Україні. Крім того, в університетах ще років десять тому не викладали дисциплін, що стосуються громадянського суспільства. Зараз студенти мають можливість все це вивчати і відповідно формується їхня громадянська свідомість. Вони хочуть змінювати свою країну на краще, вони хочуть бачити її європейською, і це їхнє природне право.

 

– Студенти вже зараз шукають шляхи для навчання за кордоном. Чи відкритість ЄС не стане загрозою для українських ВНЗ? В тому плані, що студенти щораз більше надаватимуть перевагу європейським університетам?

 

– Я б не сказав, що ЄС стане загрозою для українських університетів. Навпаки, можна говорити про дуже добру співпрацю, про здорову конкуренцію з «вузами» Європи. Ми контактуємо з багатьма з них, рівняємось на кращі — у Польщі, у Чехії. Наші студенти вже зараз вивчаючи мови — польську, англійську, німецьку і т.д., — можуть поїхати на стажування, а потім і отримати диплом, виконавши маґістерську програму європейського ВНЗ. Тобто студенти можуть поєднувати навчання тут і за кордоном. Тому я би не говорив про загрози, а швидше про можливості.

 

– Як фахівець з міжнародних відносин і політолог, що думаєте про арґументи уряду, президента щодо відтермінування підписання Угоди про асоціацію?

 

– Я переконаний, що альтернативи європейському вибору в України немає. Україна — це європейська держава. Мабуть, треба було вести ретельнішу підготовчу роботу, а не в останній момент говорити, що ми не підписуємо, бо це нам не вигідно. У нас достатньо в країні висококваліфікованих фахівців — істориків, політологів, економістів, менеджерів, — достатньо є науковців, які могли би обґрунтувати пріоритети вступу до ЄС та продумати взаємовигідні умови. Мені здається, що тут велику роль зіграла політична складова, а не економічна. Хоч зараз влада говорить, що постраждала би наша економіка і саме тому підписання відклали. Але питання вибору стоїть у першу чергу в цивілізаційній площині, а питання економіки, культури тощо мали би вирішуватись уже виходячи із цивілізаційного вибору України.

 

– Як Ви оцінюєте реакцію Європи на події в Україні? Чи не занадто вона м'яка?

 

– Європа є демократичною за своєю суттю і відповідно вона ставиться до своїх партнерів, сподіваючись на домінування засад демократії й у них. В цьому плані нам потрібно тягнутись до Європи. Європа не може диктувати Україні, як їй поводитись. Але, наприклад, Євромайдан показує, що Україна дозріла до демократичних перетворень. Лозунґ «Україна — це Європа» показує, що Україна вважає себе європейською. Молодь України, більша частина населення готові будувати європейське майбутнє своєї держави. Думаю, що Майдан переконав Європу, і тепер Європа швидше відкриє свої кордони для українців.

 

Український шлях є не таким, як, скажімо, шлях Польщі чи Чехії, чи інших країн Східної Європи. Україна — особлива країна. По-перше, вона величезна. А якщо взяти до уваги наше минуле — де ми були — і відповідно, як сформовані наші традиції, то тут від Європи мало би бути особливе ставлення. Можливо, європейські політики не завжди звертали на це достатньо уваги. Але думаю, що зараз вони це прекрасно розуміють.

 

– Якою є офіційна позиція Прикарпатського університету щодо асоціації з ЄС, Євромайдану, силових втручань?

 

– Університет стоїть на позиції європейського вибору України. Більше того, він зацікавлений у цьому виборі, у співпраці з Європою і вступі до ЄС. Ми вже сьогодні маємо одні з найкращих проектів з ЄС. Це і відновлення обсерваторії на горі Піп Іван, і Центр зустрічі української і польської молоді, і побудова в Микуличині історико-географічного комплексу. Тобто університет не чекав, поки Україна вступить в ЄС чи підпише Асоціацію. Ми вже співпрацюємо.

 

Стосовно силових сценаріїв, то ми засвідчили свою незгоду з діями влади, які просто не вкладаються в жодні рамки. Не можна у 21-му столітті вирішувати питання демократії силовим тиском, насиллям. Те, що пролилася кров на Майдані, зрозуміти не може ніхто. Більше того, ці дії треба не просто засудити, а розібратись у них і зробити так, щоби більше цього не повторювалось в Україні. За роки незалежності ми були чи не єдиною країною пострадянського простору, де не пролилось жодної краплі крові. Чому так сталось сьогодні? Якщо ми не розберемось у цьому завтра, ми не будемо застраховані на майбутнє.

 

– Університет якось застерігає студентів з цього приводу?

 

– Безсумнівно. Ми говоримо, що гордимось нашими студентами, але ми переживаємо за кожного з них. В університеті налагоджена ціла система роботи зі студентами — це й інститут академнаставництва, і психолого-педагогічна робота. Нам вдалося встановити довірчий взаємозв'язок із студентами. Зараз наша виховна та педагогічна робота направлені на те, щоби студенти вміли себе поводити адекватно до тих подій, які відбуваються, не наражали себе і своє здоров'я на непотрібну небезпеку. Адже сьогоднішні студенти — це наше майбутнє, майбутнє нашої країни.

 

Ми контактуємо зі студентами у Києві на рівні кураторів, викладачів, деканатів. Слава Богу, якихось особливих повідомлень наразі немає. Зате Ви, напевно, знаєте, що наш студент Максим Кицюк постраждав і в рідному Івано-Франківську. Дуже неприємний випадок. Максим добрий студент, активний громадський діяч. Дуже хотілось би, щоб сьогоднішні події в Україні не приносили таких неприємних сюрпризів.

 

–  Чи маєте якийсь прогноз на розвиток подій знову ж таки як політолог? Студенти проведуть зимові свята у родинному колі чи на Майдані?

 

– Одне можу сказати: недобре, щоб це все затягувалось. Хай би політикам стало розуму вирішити ситуацію, що склалась, якнайшвидше. Сьогодні все залежить від вищих ешелонів влади. Політики повинні зрозуміти, що Майдан розганяється не силами «Беркуту», а вирішується за столом переговорів. Безвихідних ситуацій не буває, бувають мудрі або немудрі політики.

 

Розмовляла Наталя ФЕДОЛЯК

 

13.12.2013