З Відня.
Дуже з часта жалуємось на наше упослїдженє, нерівноправність, нешанованє рускoгo письма і язика. Часто зсилаємось на обовязуючі, в нашу користь промовляючі закони, запоручаючі всїм народам повну рівність. Але все то коли не в часописях, то найбільше гомонить на устах в скритости, між своїми, в зачиненій комнатї. Рїдко коли відозвуться ті самі уста тим самим голосом там, де треба, а ще рїдше заскрипить о тім перо на письмі, адресованім не приватно та не до свого. Переглянути вноси до властей политичних, судових, автономичних, або і до урядів податкових, почтових та громадских, — як мало там взглядно дуже мало письм і язика руского! Усе не своє, а чуже на питомій земли! То таки наша байдужність і неоправдана боязкість! В Мораві не хочуть селяне податків зносити за то, що усунено з уряду податкової ческу таблицю, а у нас навіть такі люде, що покінчили университет, хилять шию під ярмо! До польского підпанка що скінчив чотири кляси нормалки, Русин з студіями университетскими не напише по руски, а до суду — Де, де! — справа вже програна, вже судія буде завзятий за саму гражданку! Звернутись по руски до староства, значить в фикції многих: стояти уже під багнетом жандарма... Сумно і соромно, але правдиво! Буває, правда, і инакше. Але то "инакше" лише виїмок, до правила ще далеко. А і для тих виїмків не цілком розгороджений у нас приступ до жерела рівности і справедливости.
Бідкаємось нераз, що ц. к. суди і другі власти на рускі письма відповідають прямо по польски, або по руски польским письмом. Питав я раз про се у одного совітника Трибуналу державного, прихильного рускій справі, а той сказав, що до иншої практики треба иншого закона. І справдї. В справах судових нормує відношеня язикові в Галичинї розпорядженє министерства справедливости з дня 9 липня 1860. ч. 10340. Після него не ухиблено правам руского язика: сторони і их правні заступники могуть у всїх судах, приналежних до ц. к. висшого суду краєвого у Львові уживати в своїх вносах язиків нїмецкого, руского або польского після своєї вподоби. Протоколи судові повинні виготовлятися в язицї нїмецкім, рускім або польскім, після того, котра з тих бесїд єсть матерною бесїдою сторони. Всякі виготовленя, адресовані до сторін, повинні що-до язика годитися з язиком внесеної жалоби, а остаточне устне полагодженє справи з матерним язиком обжалованого. Строге перестерїганє тих приписів згенерализовано ще реченєм: "Diese Anordnung verpflichtet alle galizisсhen Gerichtsbehцrden und fьr alle Ausfertigungen, daher fьr alle Entscheidungen, Erkenntnisse, Verstдndigungen, Vorladungen, Auftrдge und dergl." Як сказано, згадане розпорядженє министерске єсть для Русинів справедливе.
Але за то упослїджено Русинів що-до форми. Немов доповненєм до наведеного мин. розпорядженя з 1860 р. єсть розпорядженє министерства справедливости з дня 21 цвітня 1861 р., видане умисно за-для управильненя руского письма. Наведем тут єго дословно в автентичнім язиці нїмецкім: "Mit а. h. Entschliessung v. 10 April 1861 wurde angeordnet, dass slimtliche k. k. Behцrden und Aemter, sowie die Gemeindeдmter und Magistrate in den zum ehemaligen Lemberger Verwaltungsgebiete gehцrigen Kreisen Galiziens und in der Bukowina verpflichtet seien ruthenische Eingaben auch mit cyrillischen Schriftzeichen anzunehmen und dass es diesen Organen gestattet (лише?!) sei bei Aufnahme von ruthenischen Verhandlungs-protocollen oder bei Hinaus-gabe von ruthenischen Erledigungen an Parteien sich auch der cyrillischen Schriftzeichen zu bedienen (J. M. E. v. 21 April 1861 Z. 3297). Для Русинів єсть і того другого минист. розпорядженя часть перша справедлива. За то богато відскакує від голошеної і другими законами, передовсїм основними, запорученої рівноправности — часть друга наведеного розпорядженя. А і з правного становиска годї похвалити різниці, яку робить то розпорядженє, і годї вгадати на певно, якій мотив навів законодавця до тої різниці. Мабуть не инша тут ratio legis, як взгляди на час, в котрім се розпорядженє народилося. В 1861 р. не було письмо руске ще так розповсюднене і загально знане, як тепер, але до нинї минуло вже від того часу над чверть столїтя; часи стали инакши: письмо руске значно управильнилося і набуло повного права горожаньства по-при письмо польске; єго учаться і знають уже й не-Русини. Починена різниця що-до уживаня руского письма між принятєм вносу а видачею полагодженя справи противиться внутрїшному устройству наших урядів і логиці. Урядник принимаючій від сторони єї внесенє, чи референт реферуючій єго, єсть звичайно і органом рїшаючим в сїй справі, видаючим полагодженє справи. Коли він уміє руским письмом внесене прошеньє перечитати, єго приняти, зреферувати та здати собі справу і в интересї держави і приватно управненого, то чей нема нї найменшої штуки на то прошенє і по руски відповісти! Коли він обовязаний уміти читати руске письмо при принятю поданя, чому-ж не повинен єго знати при відповіди на него? Одностайності урядованя вимагає прецінь, щоби при одній і тій самій справі не кілька займалося осіб. Звинятися тим, що хтось не уміє на стілько руского письма, щоби аж ним відповідати, нїхто не сміє, бо кождий чоловік у нас мав нагоду від шкіл людових аж до укінченя студій университетских побирати публично науку руского язика і письма.
І тілько слів не треба було тратити на доказ, що минист. розпорядженє з 21 цвітня 1861 р. єсть для Русинів несправедливе і незгодне з теперїшними відносинами і духом часу. Ми не хочемо ласки ц. к. урядника ("gestattet"!), але домагаємося, щоби ми не були гірші других, щоб і для нас мусїв ц. к. урядник написати як ми хочемо, як се дїєся у всїх других краях коронних. Дотичне минист. розпорядженє повинно бути знесене або змінене в дусї повної рівноправности, і то в короткій дорозї, в дорозї нового розпорядженя министерского.
В мисль рїшень тисячів людей на наших вічах народних, нехай наше многозаслужене товариство политичне "Народна Рада" звернеся з тим жаданєм до нового министра справедливости гр. Шенборна. М. З.
[Дѣло]
21.11.1888