Європеїзація з-під палиці

Адепти ідеї української євроінтеґрації завмерли в очікуванні: до Вільнюського саміту, де підпишуть (чи не підпишуть) Угоду про асоціацію з ЄС, залишилися лічені тижні. Українська бюрократія й досі не виконала всіх вимог Євросоюзу, але шанси ще є, і надія помирає останньою. Але чи аж так треба нам та Європа? У чому вигода від руху України на Захід для «маленького українця»? Про це ми говоримо з заступницею головного редактора видання Kyiv Post Катериною Горчинською*. Говоримо також про те, чи мають переконання журналістів відбиватися у матеріалах, які вони готують для загалу; про те, як нас уявляють на Заході; про якість українських політичних еліт; про реформування країни «з-під палиці» громадських організацій.

 

 

 

Катерина ГОРЧИНСЬКА:

 

ЯКІСТЬ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ УКРАЇНИ ДУЖЕ НИЗЬКА

 

– Ви працюєте спеціальним кореспондентом для The Wall Street Journal в Україні. Які теми з поточного життя нашої країни є найцікавішими на Заході?

 

– Оскільки це бізнесове видання, за яким стежать підприємці й інвестори з усього світу, то всі знакові події, які відбуваються в Україні, їм цікаві. Насамперед інвестиційна політика України, співпраця з МВФ і, звісно, важливі політичні рішення — такі, як підписання Угоди про асоціацію з ЄС, справа Тимошенко, вибіркове правосуддя.

 

– А питання корумпованих та залежних судів, які також мають вплив на провадження та захист бізнесу?

 

– Це не тільки українська проблема. Бізнес в усьому світі зустрічається з чимось схожим. Особливість України в тому, що конфлікт з судами починається з моменту, коли інвестор хоче зареєструвати свою фірму на території України. Згодом — коли прагне захистити її від рейдерів. І так впродовж всієї діяльності в Україні.

 

Найчастіше такі проблеми розкриваються в західних ЗМІ персоналізовано — через історії конкретних компаній, бізнесменів, які мають проблеми з веденням бізнесу в Україні.

 

– Існує думка, що західні ЗМІ користуються набором стереотипів, коли пишуть про Україну. Чи правда це?

 

– Не треба узагальнювати всі західні видання, їх є дуже багато і всі вони різні. В окремих виданнях є люди, які спеціально займаються Україною. Це можуть бути дипломати, спеціалізовані неурядові організації, які відстежують проблему свободи слова чи дотримання прав людей. Ці люди знають про конкретні випадки в Україні дуже багато, більше, ніж ми можемо уявити.

 

Але більшість видань Україною не займаються. Відповідно їхні знання обмежуються статтями з інших газет чи інтернет-порталів.

 

– Росія провадить інформаційну війну проти України. Чи мають українські журналісти бути учасниками цієї війни?

 

– Основне завдання журналіста — інформувати читача. Не брати участі у війнах, не подавати інформації з чиєїсь точки зору, а тільки об'єктивно і своєчасно інформувати свою аудиторію. Це функція №1, яка стосується журналістів з усього світу, українські — не виняток.

 

– А журналіст може діяти з патріотичних міркувань? Чи існує таке поняття, як «журналістський патріотизм»?

 

– Патріотизм — це якісне виконання своєї роботи. Об'єктивно розповідати про те, що відбувається у вашій державі, — це патріотизм. Не вводити співгромадян в оману — це патріотизм.

 

– Для прикладу, багато українських ЗМІ ще з середини літа почали писати про те, що Україна обов'язково підпише Угоду про асоціацію з ЄС. Але водночас є мало критичних текстів і щодо самої угоди, і щодо ступеня підготованості України до її підписання. Це — введення громадян в оману?

 

– Думаю, що здебільшого це вияв непрофесійності. З іншого боку, можна спостерігати тенденцію посилення інформаційного потоку, пов'язаного з підписанням Угоди. Протягом останніх місяців збільшилася кількість економічних досліджень, які дають журналістам ґрунт для аналізу, досить емпіричних даних, на основі яких можна писати статті. Завдяки цьому з'явилася інфографіка, яка в доступний спосіб пояснює переваги і недоліки від зони вільної торгівлі. Не маю можливості говорити про телебачення, бо я його не дивлюся, але в друкованих виданнях, в Інтернеті є тенденція росту. Звісно, інформаційна кампанія почалася надто пізно, проходить повільно, але вона розвивається.

 

– Які наслідки отримає Україна від підписання Угоди про асоціацію? Угода спричинить глибинні зміни в українському суспільстві, політиці, економіці?

 

– Процитую економіста Ігоря Бураковського, який сказав, що цю угоду не треба ідеалізувати, але й не варто демонізувати. Угода відкриває перед Україною великі можливості, але чи скористаємося цим шансом, залежить від нас. Ми зобов'язані провести реформи — економічні та політичні. Але знов-таки, будь-яку реформу можна провести формально, а можна так, щоб вона спричинила структурні зміни. Тільки в цьому разі угода матиме відчутний вплив на політичне й економічне життя держави. Її ефективність визначатиметься тим, якою мірою ми приймемо правила гри Євросоюзу. Українське суспільство мусить зрозуміти, що глибина реформ і змін від підписання Угоди про асоціацію з ЄС залежить від того, як активно воно здійснюватиме вплив на владу.

 

– Якби Ви мали завдання адаптувати тему зони вільної торгівлі між Україною і ЄС до потреб пересічного українця, яку вигоду він від цього отримає?

 

– Це залежить від того, з якого боку підходити. Можна пояснити, наскільки підвищаться (знизяться) ціни в супермаркеті. Є, приміром, підстави говорити, який  асортимент товарів буде в магазинах через три роки. Збільшиться кількість європейських товарів, збільшиться конкуренція, а як наслідок — зменшаться ціни, податки. Теоретично — мають здешевіти товари у продуктовому наборі українця.

 

– А як  пояснити дрібному виробникові переваги або загрози від підписання Угоди?

 

– Частина підприємств, зокрема тих, які працюють на імпорт, вже пристосувалися до нових вимог і є конкурентними на європейському ринку. Наприклад, виробники курятини. Малий бізнес найпевніше зіткнеться з проблемами, але і збільшаться можливості. Тут важливий кут зору: буде можливість вчитися, як вести бізнес в Європі, малий бізнес матиме доступ до тендерів з держзакупівель в інших державах, підприємці зможуть надавати послуги за кордоном. І, наголошую, це стосується не тільки ІТ-компаній.

 

Візьмімо Польщу. Для них цей процес також був болючим, але ріст економіки Польщі після підписання угоди та переходу на європейські правила гри став безпрецедентним. Польська економіка, яка ще в 1990-х, була співмірною з українською, сьогодні в рази перевищує нашу. І все це — завдяки розвитку малого і середнього бізнесу.

 

– Чи очікуєте Ви якісних змін в українській політиці після президентських виборів 2015 року? Чи спочатку має змінитися суспільство?

 

– Якісне реформування держави може відбутися тільки під впливом суспільства, а не політичних еліт. Так, як це сталося з персональним голосуванням. Цю проблему внесли у порядок денний завдяки тиску громадських організацій, на які, своєю чергою, чинила вплив цільова аудиторія, з якою вони працюють. Думаю, що цей механізм змінюватиме українську політику і надалі.

 

Але є свої проблеми. Якість політичної еліти дуже низька, незалежно від того, говоримо ми про владу чи опозицію. До більшості з них є претензії, в тому числі і до якості кадрового резерву, який володіє дуже обмеженою компетенцією. Не факт, що він зможе провести потрібне реформування. Якість кадрів — це величезна недооцінена проблема української політики.

 

– Чи пов'язана низька якість кадрів з тим, що в країні не розвинена мережа громадських організацій, в яких виховувалися б майбутні політичні лідери?

 

– Це проблема комплексна. Сама структура політичних партій не сприяє просуванню нових лідерів. У нас всі партії лідерські, їх є близько двохсот, і вони крутяться навколо однієї людини — свого засновника. Немає партійних структур у тому розумінні, яке є на Заході, які дозволяють продиратися «нагору» молодим талантам.

 

– Тобто в Україні не діють соціальні й політичні ліфти?

 

– В Україні катастрофа з соціальними ліфтами, в тому числі в політиці.

 

– Олексій Гарань вважає, що запровадження відкритих партійних списків здатне оздоровити місцеві осередки політичних партій. Чи здатна реформа виборчого законодавства вирішити проблему якості кадрів, про яку ми говоримо?

 

– Я думаю, що відкриті партійні списки — найоптимальніший варіант для України. Така система працює в багатьох державах. Олексій Гарань дуже предметно про це говорить, я йому довіряю. Якщо він вважає, що в такий спосіб ми зможемо профільтрувати реґіональних лідерів і зростити нову еліту, то, мабуть, його думці в цьому питанні можна довіряти.

 

– Останні соціологічні опитування показують, що президент Віктор Янукович у другому турі президентських виборів програє будь-якому кандидату від опозиції. Це елемент маніпулювання чи стартував процес підготовки до виборів?

 

– Соціологічні опитування — це константа нашого життя. Щоденний зріз, без якого ми не можемо обійтися. Людям, які хочуть обиратися, безумовно, їх треба вивчати. Зокрема, варто цікавитися реґіональними рейтинґами, проблемами, які цікавлять людей.  Але, з іншого боку, рейтинґи вводять в самообман. Не раз повторювалася історія, коли рейтинґи одні, а результат на виборах — зовсім інший. Ще один нюанс, на який не звертають увагу, — досягнення піку популярності задовго перед виборами. Так було з Арсенієм Яценюком на президентських виборах та з УДАРом на минулих парламентських виборах.

 

– Як думаєте, буде висунений єдиний кандидат від опозиції вже в першому турі чи кожен сподіватиметься потрапити в другий тур, щоб виграти вибори?

 

– В те, що буде єдиний кандидат від опозиції, я категорично не вірю.

 

– Тобто Ви вважаєте, що українські політики не здатні поступитися власними амбіціями заради майбутнього країни?

 

– В Україні була ситуація, коли Юлія Тимошенко зняла свою кандидатуру в 2004 році, але це виняток з правил. Думаю, що в сьогоднішньому випадку і при цьому наборі кандидатів цього не відбудеться.

 

Розмовляв Олег БУДЗІНСЬКИЙ

 

* Горчинська Катерина —

заступник головного редактора видання Kyiv Post.

Вивчала філософію в Києво-Могилянській академії.

У 1995–1997 рр. працювала в тижневику Eastern Economist,

1997 р. була кореспондентом Deutsche-Presse Agentur в Україні, Молдові та Білорусі.

У 1997–2000 роках — кореспондент газети Kyiv Post,

у 2000-му — кореспондент газети Financial Times в Україні.

Як журналіст співпрацювала з Бі-Бі-Сі, ​​PBS (США), НТВ (Росія), «Радіо Свобода», Ukrainian Weekly (Канада), телеканалом ICTV.

Від 2008 року працює у Kyiv Post.

 

 

23.10.2013