Виборче законодавство: нове, старе чи покращене?

Європейська комісія пропонує Україні ухвалити новий Виборчий кодекс. Чи здатний він суттєво вплинути на ситуацію з виборами? Яка виборча система найкраще підходить Україні і що пропонує влада?

 

 

 

Адміністрація Президента: кодекс «на коліні» писати не будемо

 

Дискусії та круглі столи, які проводить Міністерство юстиції, відтягують час і створюють видимість, що законодавчий процес стартував. Віталій Кулик, заступник керівника Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України, каже: «Виборчий кодекс до саміту у Вільнюсі прийнято не буде — немає консенсусу між партіями, а писати кодекс “на коліні” в Адміністрації Президента відмовляються».

 

Громадські організації «Опора» та Комітет виборців України (КВУ) виступають за ухвалення Виборчого кодексу. Головний арґумент — вибори всіх рівнів мають відбуватися на основі однакових принципів. Кодекс уніфікує процедури для всіх видів виборів: муніципальних, парламентських, президентських. Буде однаковий і зрозумілий усім учасникам спосіб формування комісій, висунення кандидатів, розподілу коштів та інших технічних моментів.

 

Ольга Айвазовська, експерт «Опори», переконана, що настав час змінювати виборчу систему. На її думку, «кодекс Ключковського (зараз перебуває на стадії розгляду в парламенті) — революційний для України в частині спроби гармонізувати законодавство, яке реґулює виборчий процес. Втім, запропонована виборча система потребує перегляду».

 

Проте ухвалення кодексу не вигідне для парламентських партій. Раз і назавжди визначена виборча система їм не потрібна. Про виборче законодавство партії думають лише тоді, коли при владі, в іншому випадку — користають з того, що є. Ніхто не бореться за універсальні правила, всі думають, як максимально використати ситуацію.

 

Що було б, якби зберегли пропорційну виборчу систему

 

Востаннє  закон «Про вибори народних депутатів» змінили в листопаді 2011 року, менше ніж за рік перед парламентськими виборами. Цим законом виборчий бар'єр підняли з 3 % до 5 %, а на зміну пропорційній системі з закритими списками впровадили змішану. Партія реґіонів, яка під той час мала більшість в парламенті і стрімко втрачала рейтинґ, завчасно кувала перемогу — послідовно і систематично боролася за зміну виборчої системи.

 

 

Логіку партії влади легко пояснити: пропорційна частина дозволяє набрати високий результат «бідним» і популярним партіям, а мажоритарна — «багатим» і тим, які мають можливості для адміністративного тиску. Іронічні слова заступника голови Центральної виборчої комісії Андрія Магери про те, що «змішана виборча система несе всі недоліки пропорційної і мажоритарної системи»,  не схвилювали законодавців.

 

У проекті кодексу, який зараз перебуває на розгляді в парламенті, пропонують зберегти змішану виборчу систему. Це його головна вада, каже Ольга Айвазовська: «Наче не було масових фальсифікацій на минулих виборах, п'яти округів, на яких до сьогодні не відбулися перевибори».

 

Прості виборці, експерти й політики мають дуже різні уявлення про ідеальну виборчу систему. За результатами опитувань від Центру імені Разумкова, понад 30 % українців надають перевагу мажоритарній виборчій системі, бо вона проста і зрозуміла, є видимий зв'язок між кандидатом і виборцями.

 

Але для експертів повернення до мажоритарної системи є неприйнятним. Адже не враховуються голоси чималої кількості виборців. Французький політолог Моріс Дюверже ще в 1950-х роках писав, що мажоритарна система спотворює волевиявлення і дає великі можливості для підкупу виборців чи адміністративного втручання.

 

Пропорційна виборча система з закритими списками, за якою відбувалися вибори у 2006 і 2007 роках, також показала свою недієвість. Ситуація, коли керівництво партії самостійно ранжує кандидатів (кого поставити в прохідну частину списку, а кого — в кінець) сприяє елітарній корупції. Люди з великими грошима купують місця в прохідній частині списку, захищаючись від кримінального переслідування. І як наслідок — «тушки», міжфракційні переходи, звинувачення партійних лідерів у авторитарному врядуванні. Неприємні спогади з недалекого минулого: 52 депутати змінили фракцію, одного засудили за навмисне вбивство, корупційні скандали, що супроводили діяльність Верховної Ради VI скликання.

 

Вибори 2012 року відбулися за змішаною виборчою системою. Половину складу парламенту — 225 депутатів — обрано за мажоритарною виборчою системою, ще стільки само — за пропорційною. Як вже було зазначено, зміни в закон внесли лише для того, щоб забезпечити більшість Партії реґіонів, яка, використовуючи адміністративний тиск і підкуп виборців, забезпечила перемогу багатьом своїм «мажоритарникам». Підвищення виборчого бар'єру до 5 % закрило доступ у парламент малим партіям, а «їхні» голоси розподілено між тими, які подолали виборчий поріг. Це приблизно 7 % голосів, або 15 депутатських місць.

 

Щоб показати, наскільки виборча система змінює результативність виборів, звернімося до даних минулого народного волевиявлення. Припустимо, що партії отримали ту саму підтримку в одномандатних округах, що й у загальнонаціональному (дані з сайту ЦВК), а саме: Партія  реґіонів — 30 %, «Батьківщина» — 25,54 %, УДАР — 13,96 %, Комуністична партія України — 13,18 %, «Свобода» — 10,44 %. При тому до парламенту не ввійшли кандидати-самовисуванці.

 

Спочатку треба вирахувати, скільки місць (із 450) отримають партії у співвідношенні до того відсотка, який вони набрали, а згодом ще додати коефіцієнт «зайвих» місць, які розподіляються від тих, хто недобрав 5 %. Отримаємо ситуацію, суттєво відмінну від наявної сьогодні. Опозиційні партії недобрали десятки місць, які допомогли б їм створити стабільну більшість.

 

 

Як покращити пропорційну виборчу систему?

 

Пропорційна система має свої недоліки. Головним недоліком є те, що виборці не в змозі контролювати процес укладення списків і фактично голосують за першу десятку, сформовану зі «знаних облич». Експерт з виборчого права Олександр Черненко зазначив, що і пропорційна, і змішана виборча система не виправдали себе: «Потрібно пройти через цей етап і дати можливість виборцеві самому формувати списки кандидатів, яких він хоче бачити в парламенті».

 

 

Пропорційна виборча система з відкритими списками вимагає зміни організації виборчих округів. Замість єдиного загальнонаціонального округу країну належить поділити на певну кількість малих округів, щоб виборець знав людей, за яких голосує. Суть цієї системи в тому, що виборець власноручно надає перевагу кандидатам, яким найбільше довіряє, — преференціює їх. Через це створюються сильні реґіональні списки, оживає конкуренція всередині партії.

 

Політолог Олексій Гарань наголошує, що пропорційна виборча система з відкритими списками оздоровить політичну систему в країні: «Партії перетворяться на реальні політичні інститути, а депутати перестануть бути маріонетками в руках партійних босів».

 

Якщо пропорційна система забезпечує кількісну більшість для опозиційних партій, то система з відкритими списками сприяє їх якісному оновленню. Люди голосують за тих, кого знають і кому довіряють. Процедура голосування та підрахунку дуже проста. Оскільки система відкритих списків передбачає реорганізацію виборчих округів, то кількість кандидатів від кожної партії у бюлетені зменшується. Виборець власноручно визначає, хто з кандидатів має очолити список, хто — зайняти друге місце, хто третє і т. д.

 

Звісно, нема ґарантії, що виборці не проголосують за негідну людину, але шансів, що до парламенту увійде ще один Лозинський, все-таки менше.

 

Текст підготовлено в межах Школи міжнародної журналістики «Україна–ЄС», організованої Школою журналістики Українського Католицького Університету за сприяння Міністерства закордонних справ Данії та консалтинґової компанії NIRAS.

 

22.10.2013