Богдан Скаврон

11 жовтня минає 130 рокiв вiд дня народження славетного галицького скульптора Михайла Бринського.

 

 

Хоча Михайла Бринського називають одним з найвизначніших українських скульпторiв минулого століття, його життя та творчість дотепер до кінця не досліджені. В радянський час про Бринського згадували як про автора першого в Західній Європі скульптурного образу «вождя світового пролетаріату» - Володимира Ульянова-Леніна. Разом з тим причетність митця до Української Галицької Армії (УГА), де він служив при штабі, робила його в очах радянського комуністичного режиму ворожим націоналістичним елементом. Кажуть, саме через неоднозначну оцінку радянською владою постаті скульптора виконаний Михайлом Бринським проект пам’ятника Тарасові Шевченкові у Харкові (тогочасній столиці УСРР) журі конкурсу на початку 1930-х років відсіяло.

 

Після проголошення Україною незалежності стало відомо більше про творчу працю Михайла Бринського під час його служби в УГА та пізніше, коли після поразки визвольних змагань скульптор перебував в еміграції. Зокрема, несподівано виявилося погруддя провідника Листопадового Чину та військового міністра ЗУНР Дмитра Вітовського, яке майстер створив у 1919 році як надгробний пам’ятник. А нещодавно з’ясувалося, що Бринський також працював над першими військовими відзнаками для українських січових стрільців і деякі з них були виконані у металі. 

  

  Скульптура "Еней рятує свого батька"

 

…Так склалося, що славу митця наш краянин (уродженець села Долини, що на Тлумаччинi Івано-Франківської області) Михайло Бринський здобув за межами України. Ще 16-рiчним хлопцем вiн вирушив до мiста Закопаного, що у Татрах (тоді це була Західна Галичина, а нині Польща), здобувати мистецьку освiту. Ця подорож стала першим кроком до тривалої розлуки скульптора з батьківщиною.

 

  Одна з химер, що оздоблюють будинок на вулиці Шевченка (колишня Липова) в Івано-Франківську. Скульптор – Михайло Бринський (фото автора).

 

 

Із вiдзнакою закiнчивши студiї у Закопанській промислово-художнiй школi, Михайло Бринський у 1905 році на короткий час повернувся у Східну Галичину i три роки працював у Станиславові на фiрмi, як тоді казали, "штукатерiй", оздоблюючи фасади міських кам'яниць. Найяскравiшим взiрцем тогочасної творчостi скульптора стали фігури химер-атлантiв, якi на своїх плечах тримають балкон будинку на вулицi Шевченка, де на той час була Перша українська гiмназiя.

 

  Пам’ятник на могилі розстріляних робітників у Відні.

 

Згодом Михайло знову вiдбув на чужину, щоби продовжити навчання у Вищiй художньо-промисловiй школi при Академiї мистецтв у Відні. Саме пiд час вiденських студiй талант Бринського-скульптора був визнаний у мистецькому свiтi. Його учитель, прославлений Артур Штрассер, запропонував своєму студентовi створити надгробний пам'ятник на могилi розстрiляних пiд час вуличних демонстрацiй вiденських робітників на цвинтарі в Оттакрінґу. Ця скульптурна робота принесла молодому Михайловi Бринському перше визнання.

 

  Військова старшинська відзнака "Стрілецька Рада"

 

На жаль, творчу кар'єру скульптора перервала Перша свiтова вiйна. Призваний до австрійського вiйська, Бринський вiдбув у Галичину, на Східний фронт. Згодом він став добровольцем УГА, де служив телеграфiстом при штабi. Та вже невдовзі митець був відкликаний Державним секретаріатом військових справ ЗУНР для виготовлення проектів військових відзнак.

 

  Пропам’ятна відзнака "Галицький хрест", видана у 1928 році для ветеранів українсько-польської війни

 

Як тепер відомо, Михайло Бринський розробив щонайменше 8 таких відзнак, але через воєнні невдачі УГА нагороди так і не були запроваджені у війську. Проекти цих відзнак у 1929 році скульптор, перебуваючи на еміграції у Празі, передав до Національного музею у Львові. 1952 року їх разом з іншими експонатами (прапори, однострої, портрети воєначальників) знищили як ідеологічно шкідливі. З мистецької точки зору нагороди для січових стрільців (СС) виглядали привабливо. Скажімо, проект відзнаки “Стрілецька Рада” мав такий опис: ”Монограм СС переплетений галузкою червоної калини, на звороті аграфа. Розмір 44 х 40 мм”.

 

  Орден УГА "Золотий Тризуб" (мав чотири ступені). 

 

Ще один проект відзнаки “Стрілецька Рада” (ймовірно, нереалізований) мав такий опис: ”Двораменний хрест з кружочками на кінцях рамен, спаяним перснем, на якому 4 рази напис: ”LEX”, ("закон" – лат.) посередині на синьому емальованому кружкові монограм золотий “СС” з кілочком до вішання. Розмір 40х40 мм”. До речі, опис цього проекту подібний до виконаного Бринським 1928 року з нагоди 10-ї річниці Листопадового Чину пропам’ятного ордена Української Галицької Армії. Серед військових відзнак, які розробляв митець, вирізняється також проект ордена УГА “Золотий Тризуб”, який має велику мистецьку вартість і виявлений в одному примірнику.

 

Кажуть, у час визвольних змагань Михайло Бринський познайомився з Дмитром Вiтовським, чільником Державного секретаріату військових справ ЗУНР. Як розповів племінник скульптора, івано-франківський художник Богдан Бринський, скульптурний портрет невiдомого вiйськовика за радянської влади зберігався у сховищах обласного краєзнавчого музею.

 

«У вісімдесятих роках у рідному селі скульптора відкривали його музей, і цей бюст разом з іншими роботами Михайла Бринського передали на зберігання в Долину, – розповідав  Богдан Бринський. – Згодом, уже за незалежної України, коли з’явилися у відкритому доступі зображення діячів ЗУНР, виявилося, що ця скульптура – погруддя вiйськового мiнiстра ЗУНР».

 

…У родинних переказах Бринських, збереглася розповiдь про ще один химерний випадок, який ледь не змiнив долю скульптора. Якось Михайло з приятелями, завiтавши до одного зі шинкiв Станiславова, почали спiвати. У тому ж таки шинку вечеряла трупа театру Садовського. Директор театру, вражений голосом Михайла (у нього був рiдкiсний тенор), запропонував Бринському стати актором його трупи. Михайло без вагань погодився. 

 

  Проект надгробка Івана Франка

 

Кiлька рокiв Бринський у складi трупи Садовського гастролював Галичиною. Але театральна кар'єра закiнчилася так само раптово, як i розпочалася. Одного разу актор просто вiдмовився виходити на репетицiю, при чому обiзвав метра Садовського грубими словами. Пiсля цього Михайловi не залишалося нiчого iншого, як знову повернутися до занять скульптурою.

 

Пiзнiше в життi Михайла Бринського була ще одна випадкова зустрiч, яка теж згодом вплинула на його митецьку долю. Сталося це  у 1916 роцi у вiденському клубi "Родина". Там за одним зi столикiв сидiв якийсь гiсть iз Росiї, який спiлкувався з місцевими робiтниками. Як знавця росiйської мови Михайла Бринського запросили до компанiї. Спiврозмовником робiтникiв, як виявилося, був ніхто iнший, як Володимир Ульянов. Пiд час цiєї випадкової  зустрiчi Бринський зробив ескiз до портрету Ленiна.

 

 

Згодом, у 1924 роцi, за цим ескiзом Бринський першим у Західній Європi вилiпив погруддя Ленiна, давши своїй роботi назву "Ленiн-учитель". Цей витвір мав певний вплив на долю скульптора. Коли пiсля Другої свiтової вiйни вiн намагався повернутися на уже радянську Україну, саме погруддя Ленiна було головним арґументом лояльностi Бринського до тогочасного режиму. Але тодiшнi можновладцi не могли змиритися з тим, що скульптурний образ «вождя світового пролетаріату» належить колишньому вояковi УГА, емiґрантовi та ще й авторовi багатьох "нацiоналiстичних" творiв.

 

  Бринський працює над погруддям Т.Шевченка

 

Ще однiєю спробою здобути визнання на Радянськiй Українi Михайло Бринський зробив у 1930 роцi, коли став учасником вiдкритого Всеєвропейського конкурсу на проект пам'ятника Тарасу Шевченку в тодiшнiй столицi УСРР – Харковi. Тоді при консульствах 5 держав відкрили приймальні, куди свої роботи могли надсилати іноземці. Відгукнулося більше сотні митців, роботи яких оцінювали і відсіювали впродовж трьох років. За цей час відбулися фактично три конкурси. На першому (1931) першу премiю не присудили нiкому, другу отримав Михайло Бринський. Але потім «відсіяли» і його.

 

 

Врешті решт, у трагічному 1933-му переможцем несподівано виявився російський скульптор Матвій Манізер (потім він виготовив Шевченків ще й для Києва та Канева). Але, якщо порівняти проекти Бринського й Манізера, неможливо позбутися думки, що хтось у когось щось позичив…

 

  Проект пам’ятника Т.Шевченкові роботи М.Бринського.

 

 

Фраґмент пам'ятника Т.Шевченкові у Харкові (скульптор – М.Манізер)

 

Михайло Бринський помер у 1957 роцi. Але родина Бринських дотепер не знає справжнiх обставин його смертi. За офіційною версiєю, скульптор побився, падаючи зi сходiв. Та чеськi друзi митця стверджують, що його було збито невiдомим автомобiлем, який зник з мiсця пригоди. Дехто пов'язує раптову смерть Михайла Бринського з дiями органiв радянської держбезпеки, оскiльки найближчим часом планувалося повернення авторитетного художника на Батькiвщину.

 

Світлини – з архіву Богдана Бринського.

 

11.10.2013