До 760-ліття коронації Данила Романовича «Галицького».
Історіографія, присвячена коронації Данила Галицького, багата, і сказати щось нове про цю подію складно. Але позаяк у наукових публікаціях багато суперечностей, то можна спробувати розв’язати одну з них. Хоча сама розв’язка лежить, немов на долоні, але досі ніхто не звернув уваги на лінгвістичну сторону проблеми.
Суть суперечності, яку ми намагаємось розв’язати, така. Право коронування європейських володарів мали винятково Римські Архиєреї. І, звичайно, акт коронації мав супроводжуватися відповідним листом Папи Римського – в нашому випадку грамотою папи Інокентія ІV. Але, надсилаючи корону Данилові Галицькому, Папа таку грамоту не надіслав. Вказуючи на цю суперечність, Атанасій Великий, ЧСВВ дає їй своє пояснення в статті "Корона Данила Романовича: 1253-1953" в "Записках Наукового Товариства імені Шевченка", том CLXIX, яку можна знайти в більш пізнішому збірнику "Українські землі часів короля Данила Галицького: Церква і держава" (Львів, Логос. 2005).
Атанасій Великий вказує, що в реєстрах архіву Римської Курії нема слідів надсилання жодного документу про надання королівського звання Данилові, і його не могли вилучити недоброзичливці, бо архів тих часів є в доброму стані, і нема підстав припускати можливість такого зухвальства. На його думку, Данило Галицький, так само, як і його молодший брат Василько, вже мали королівський титул. Це засвідчують кілька листів римських пап, в яких князі Романовичі титуловані королями (rex), на відміну, скажімо, від Олександра Невського, називаного просто князем (dux). Що більше, знаменитий папа Григорій VII, який відлучив від церкви короля Гайнриха IV, чим змусив його на колінах смиренно просити прощення у Каноссі, у своїх листах до київського князя Ізяслава Ярославича та його сина Ярополка підносить їх до рангу королів. На ті часи символіка титулів важила багато, і тому Григорій VII титулував київських князів королями не з особистих симпатій чи політичних міркувань, а лише на законних підставах.
Атанасій Великий припускає, що корону отримав від Папи Римського вже Володимир Великий у 1000 році, водночас з угорським володарем Стефаном. Цей факт залишається невідомим в історії, бо архів Римської Курії не зберіг реєстрів за той період. Ця подія мала бути засвідчена в літописах, але про причину відсутності таких повідомлень Атанасій Великий не говорить. Ось цю причину ми і спробуємо пояснити. Але спочатку про літописи.
Наш найдавніший літопис "Повість минулих літ" в оригіналі не зберігся, він нам відомий у списках, тобто у копіях. Найдавнішим списком є Лаврентіївський, переписаний 1377 року невідомо з чого – чи то з оригіналу, чи то з давнішої копії. Жодної згадки про коронацію Володимира Великого там нема. Він (так само, як і наступні володарі) все називається князем.
Але титул князь походить від давньогерманського слова kuning (більш рання форма kuninggaz), яке на Русь занесли варяги, і ним титулувалися наші князі у якійсь подібній формі. А оскільки оригінал літопису з тих часів не зберігся, то ми не знаємо про це точно. Пізніші переписувачі переінакшили давні слова відповідно до того, як з часом змінилася його вимова на Русі. Згадаємо, що від слова kuning походить також німецьке König і англійське king (обидва – "король"). Отож і слово kuning, і подібні до нього розумілося у цілій Європі як «король». І якщо київський володар в силу історичних причин так іменувався, то він і вважався королем, і жодної потреби для коронації не виникало. Тому і Папи Римські, вважаючи руських князів королями, титулували їх як rex, перекладаючи давнє слово без уваги на його пізнішу вимову у слов’ян. Так само і Данило Галицький не особливо прагнув отримати корону від Папи, бо знав, що він і без того є королем. Зрештою факт шлюбних зв’язків між київськими князями і європейськими королями свідчить про те, що спочатку ці титули були рівнозначні, адже діти з монарших родин мали мати за пару рівню.
Але з часом значення слів «князь» і «король» змінилося. І не лише фонетичні зміни були причиною усвідомлення різниці між цими титулами. Слово «король» походить від імені Карла Великого, який був коронований Папою на імператора – а це вже вищій рівень. Через це титул князя з часом отримав меншу значимість, ніж король.
Отож, лінгвістика може суттєво допомагати історикам. Але користуватися нею треба обережно. Інакше можуть виникати прикрі ляпсуси. Одного з них допустився не знайомий зі слов’янською фонологією Ярослав Дашкевич у статті "Галицько-Волинські землі на перехресті орієнтацій: Захід, Русь, Схід (кінець X – середина XIV ст. ст.)" у вже згадуваному збірнику. Він доводить, що етнонім лендзяни, вживаний Константином Багрянородним, стосується не поляків, а лучан, бо мовляв, слово лях має зовсім інше походження. Якби вчений заглянув в етимологічні словники, то переконався би, що слова ляхи, лендзяни, лядський, так само, як і угорське lengyel (читається «лендьєл» – «поляк») і литовське lenkas (те саме), мають спільне походження. Така недбалість лише шкодить авторитетному вченому.
10.10.2013