Штиль у шумовіску і кіми в бадилях

Свій специфічний балак мало колись багато прошарків населення в Україні: сліпці, кобзарі, бурсаки, пастухи, львівські батяри. Була своя мова і в кримінальників – злодіїв, картярів, розбійників.

 

 

Повії в старому, ще австрійському, Львові теж мали свій спеціяльний балак, що складався з доволі цікавого лексикону. Правда, користувалися ним лише повії найнижчої категорії – шурхоти (обірванки), човганки (геть опущені), лясовки (повії, що мали свої кубла в хащах) і шанцовки (ті, що валялися п’яні по ровах і цегельнях) – усі вони підтримували стосунки зі злодіями і зі злочинцями ріжного ґатунку.

 

Через те говір львівських повій у багатьох випадках був наближений до злодійського говору, принаймні львівський злодій легко міг з повією порозумітися. Надто, що значна кількість повій хворіла на злочинницький інстинкт. У 1905 році з 392 львівських повій засуджено було 15 за ріжні злочини, головно за крадіжку і за схиляння до розпусти. Однак насправді крадійок було більше.

 

Кожна така дівчина зазнавала спокуси, коли потрапляла до помешкання свого клієнта, і своїм бистрим оком швидко помічала, де лежать усілякі дрібниці – від годинника до хустинки. Годі чекати на кращу можливість для крадіжки. А до того ж це малий ризик, бо з десяти окрадених клієнтів хіба один мав відвагу поскаржитися поліції і постати потім в суді у ролі постраждалого. Повія, яку ловили на гарячому, ризикувала найбільше тим, що її обізвуть лайливими словами, а з боку запального гостя дістане кілька ляпасів. Коли ж їй вдавалося покинути помешкання з краденою річчю, то на вулиці почувалася вже цілком безкарною.

 

Злодійками були переважно дуже молоді повії або дуже старі. Перших спонукала красти жадібність, а других – залежність. Найчастіше вони крали хустинки до носа – річ, яку мав найбідніший з клієнтів. Тому кожна повія могла похвалитися багатою колекцією хустинок, навіть така дівчина, яка гребувала крадіжкою, але не бачила нічого поганого в тому, щоб поцупити чужу хустинку. Часто вони крали також годинники, каблучки, запинки, брилки та інші дурнички, не кажучи вже про гроші з пуляреса.

 

Урожайним для повій-злодійок було літо, коли клієнтами ставало чимало «солом'яних вдівців» (себто чоловіків, чиї дружини поїхали на води чи на літнисько). Коли вони приводили повій до родинного помешкання, тут уже від спокус очі розбігалися, бо тепер можна було поживитися жіночими речами, крадіжка яких була навіть легша, адже завше можна було натягнути на себе на прощання кілька пар майток чи комбінацій. Зрештою, рідко який чоловік міг відріжнити, що є власністю дружини, а що належить повії. Бували випадки, що повія, виходячи з помешкання солом'яного вдівця, вдягала капелюх і накидку господині, прихопивши й парасолю, а господар цього й не помічав. А коли таки помічав, вона вибухала сміхом і обертала все на жарт.

 

Під час обшуків у житлах повій поліція знаходила зазвичай безліч крадених речей, які, правда, важко було визнати за крадені, бо на питання: «Звідки це в тебе?» – була стереотипна відповідь: «Один гість мені дав!» Перевірити правдивість цього твердження було неможливо, бо вона не мусила знати гостя з прізвища, та й заборонено приписами називати прізвище клієнта.

 

Траплялося також, що повія бувала спільницею зломників і потрапляла до чужих помешкань лише для того, щоб роззирнутися і підказати, куди найзручніше проникати, а навіть могла зробити на воску або в шматку мила відбиток ключа до вхідних дверей. Інколи, будучи в помешкання клієнта, відсувала замки на вікнах, так що її співучасники без зусиль могли дістатися до хати і пограбувати її. Щоб таку «підготовчу роботу» можна було виконати безперешкодно, дівчина зазвичай просила в господаря склянку води, але конче свіжої. І коли той ішов до кухні, вона швидко виконувала потрібні їй маніпуляції.

 

Цю злочинницьку слабкість повій окремі клієнти з успіхом використовували. Зокрема, у 1900-х роках серед повій мав лиху славу Чеслав Ж., який приводив до себе дівчат, поклавши спершу на нічному столику чи на іншому добре видному місці базарну каблучку за 20 центів. Дівчина, помітивши її, часто не могла опертися спокусі, щоб не вкрасти. Коли ж по любощах він розраховувався, то тут таки й «помічав» брак «дорогої золотої каблучки» і вчиняв коханці великий скандал. Але врешті заявляв з гідністю, що вона може вкрадену каблучку залишити собі, але щоб більше ноги її не було тут. Повія, задоволена з такого повороту, вибігала чимдуж на вулицю, навіть не допоминаючись оплати, тішачись, що й так достатньо винагороджена золотою каблучкою, яка згодом виявлялася латунною. Через те повії прозвали Чеслава «ківусь» – від «викивати», обдурити.

 

Другою залежністю, яка найчастіше знайомила повію з кримінальним правом, було схиляння до розпусти інших дівчат, щоб «ходили по фацетах». І чинили вони це не завше з метою зиску за те, що привели дівчину клієнтові. Частіше відігравала тут роль відома серед злочинців злостивість, яка спонукала залучити до свого заняття цілком невинних осіб. Так і повія – опустившись на дно сама, прагнула здобути якнайбільше подруг своєї недолі, щоб якомога менше було дівчат, які можуть сказати, що вони кращі і порядніші від неї.

 

Не дивно, отже, що повії просто вимушені були витворити свою специфічну мову, якою могли послуговуватися в присутності не посвячених в неї осіб. Цікаво, що говір, який вживали львівські повії, був цілковито чужий краківським або варшавським повіям, тобто творився на львівському ґрунті і не залишав мурів нашого міста, тоді як злодійський говір був однаковий в усій Галичині.

 

Таке явище пояснювалося тим, що повії найнижчого ряду дуже рідко виїжджали зі Львова, а отже, й не могли поширювати свої словечка й вирази. Натомість львівські злодії перебували у постійних мандрах, підтримуючи стосунки зі своїми колегами в інших містах, і вже справжніми академіями для злодійського говору були тюрми у Львові і Станіславові.

 

А тепер послухаємо ці розмови львівських повій, які дійшли до нас завдяки тодішнім нічним репортерам.

 

 – Як ти кікаєш? Йди до блендівки, там є каповидло. (Як ти виглядаєш? Йди до крамничної вітрини, там є дзеркало).

 

Цей ґаркотлук – куціха того шлапака з двома булками. Вчора якісь хіруси затащили її в шумовіско на штиль. (Ця служниця є коханкою того капрала. Вчора якісь пияки затягнули її в кущі на оргію).

 

Тій біні кляво йде. Має дзьобака, такого Ярецького в банячку, який дає їй дембакі, брики і бренькачі, кілько хоче. А недавно то була з неї разівка без піколєтів і мала кіми в бадилях. (Тій дівчині добре йде. Має віспуватого клієнта, старшого вже чоловіка в циліндрі, який їй дай каблучки, кульчики і грошей, скільки хоче. А недавно була ще сільська дівка без черевиків і мала воші у волоссі).

 

 – Ходила-м сьогодні до того мікрного ґлянцуся по малпу, яку мені був винен. Відчинив допіру, коли диркач пів години тиснула. Пригостив мене вар'ятом і харою, але валека не дав, бо не мав, а ще нафлядрувався зі мною, а потім зібралося йому на морали і робив клапачкою, як пліхач в бочці. (Ходила я сьогодні до того малого голяка забрати ґульдена, якого мені винен. Відкрив лише, коли протягом пів годин тиснула на електричний дзвінок. Пригостив мене цигарками і горілкою, але ґульдена не дав, бо не мав, а ще попестився зі мною, а потім захотілося йому читати мені моралі і робив ротом, як ксьондз на амвоні).

 

Дійшов до нас і невеликий словничок. Слова з зірочкою – не витворені повіями, а позичені в батярів.

 

архангел – сторож в будинку, шимон

бадилє* – волосся

банячок – циліндр

біня* – дівчина

блєндувка – вітрина в крамниці, але і фотографія

босьня – шпиталь

бренькачі – гроші

брики – кульчики

булка – зірочка на військовому комірі

бути під дзвінком – бути у відділенні венеричних хвороб

валек або малпа – ґульден

венґож, вугор – пояс

ґаркотлук – служниця, бо возиться з ґарками (горнцями, баняками)

ґрохов'янка – грубі коралі

дембак – перстеник

дзенькачі – срібні корони і гульдени

дзьобак – віспуватий клієнт

дзяд* – поліціянт

дзядзьо – головний лікар

дзядовня* – інспекція поліції

диркач – електричний дзвінок

диха* – паперові 20 корон

жултко (жовток) – золото

заґвожджона, зацвяхована – венерично хвора

йо* – так

кайзерки – перса

камфула – лікарняний слуга

каповидло – дзеркало

квач – відділення венеричних хвороб

кєлбек – светр

кєцка – сукня

кікати – виглядати

кіма – воша

кімати* – спати

кіноль, пушка, пахач, ферняк*, сьлізак – ніс

кірня – шинок

клапач – годинник

клапачка* – рот

клявий* – добрий, гарний

клявішник* – доглядач в арешті

колесо – шупас, етап

колька – заштрик ртуті

конюх – чоловік, хворий венерично

корито – харчі

куцатись* – боятися

куціха – коханка

кушер – срібло

лєжаньско – ліжко

лопкати – їсти

махати, махатися* – займатися сексом

мацько – шлунок

мікрний (від батярського мікруса) – малий, курдупель.

настиґі – штани

натягачки – жіночі майтки, труси

ніклі* – нікелеві монети, 10 і 20 галерів

обора – спідниця

павутина* – білизна, в злодіїв це також постіль, а відтак злодій, який крав простирадла, називався «павуком»

парадиж – лікарняні харчі, парадиж покруч від парадіс – рай

піколєти – черевики

піцусь або ґлянцусь – голий клієнт, без грошей, але понтовитий; «піцусь» походить від «піцика», який означав у батярів прутень, а «ґлянцусь» від слова «глянц» – лискучий, відполірований

пліхач – ксьондз, можливо, від «плішка» – трясогузка

пліхач у бочці – ксьондз на амвоні

префект – керуюча лікарняної палати

пухавка – перина

пшецьос – пулярес, гаманець

разівка – повія, що прийшла з села, слово походить від «разівки» – муки грубого помелу

разовий – арештантський, тут теж перегукування з чимось грубим, далеким від цивілізації

саламаха* – тюремні харчі

сіно* – тютюн

січка – дрібні коралі

стия – зад

філіпус або вар'ят – цигарка

філіха – хусточка до носа

фільовати – кокетувати

фляндрувати – пеститися

хатрак* – поліцейський агент

хатранка* – лапанка, облава

хірус* – п'яниця

хіхляж – вбиральня

шалєта – камізелька

швайнери* – мідяки

швайцар – цент

шлапак – жовнір піхотинець

шмати – сукні

штиль – оргія

шумовисько – кущі, хащі

Ярецька – старша жінка

Ярецький – старший чоловік

ятка – дім розпусти

 

Це, звісно, не весь лексикон, бо не увійшли сюди специфічні вирази, які стосувалися для того, чим займалися повії. Старі цнотливі видання, навіть наукові і з обмеженим накладом, соромилися таке публікувати. Але ще не все втрачено – пошуки тривають.

 

 

20.10.2021