Г.Шумливий.

Торонто, червень 1938.

В 1929 р. повстало в м. Торонто, на Сході Канади, одно підприємство із дивною мабуть для наших земляків на рідних землях назвою: "Toronto Sausage Co" (Спілка для виробу ковбас Торонто). Повстало воно в часі, коли американський добробут "prosperity" захитався, затріщав і завалився на довгі роки та полишив на своїх руїнах міліони безробітних. Направо й наліво ліквідувалися давні, великі торговельні підприємства, а в тому самому часі зростала отся українська торговельна установа. Зростала повільно, але певно — slow but sure як каже анґлієць. Спочатку працювало в ній два робітники — сам власник та його помічник. Опісля число робітників зростає, аж дійшло до числа тринацять.

Власником цього підприємства є гром[адянин] Б.Паславський, еміґрант з нашої таки Галичини з брідського повіту. Завдяки купецькому хистові, впертости та послідовности його мясарські вироби поволі опановують ринок. Бо виробляє він не тільки ковбаси, але ріжні-преріжні мясні продукти. Репортер одної торонтонської газети назвав його „українським королем ковбас".

Щоденно три прекрасні тягарові авта розвозять свіжий товар по цілому Торонті та довколичних містечках, а залізниця розводить ці продукти по всіх майже закутках Онтарія. Бо ковбаси Паславського — спеціяльно „вінерки" — стали дуже популярні.

При цьому й сама особа власника стає щораз-то популярніша завдяки щедрій жертвенності на всякі громадянські й орґанізаційні ціли. Нема української орґанізації в Торонті, що не дісталаб щедрої жертви від гром[адянина]  Паславського. Робить він це не із самолюбства, але щиро і дає так, що ліва не знає, що робить права. Попри свої щоденні заняття й турботи він цікавиться громадянським життям не тільки українським, але й у ширшому розумінні.

Недавно один репортер мав із ним розмову, яку помістив на сторінках одного торонтського щоденника. З тієї розмови ширший загал познайомився з одним цікавим пляном, що його продумав гром[адянин] Паславський, а саме з „пенсійним пляном“, що забезпечував би безтурботне життя людям на час їхньої старости, себто на час їхньої фізичної неспроможности до праці. Плян цей викликав велике зацікавлення серед канадійського громадянства, а преса рознесла його широко по всіх канадійських провінціях. Він опирається на отаких висновках: Держава має чимало клопоту із нездібними до праці громадянами, головно з тими, що з причини старшого віку втратили спроможність заробляти на свій прожиток. Для таких людей деякі держави, як от нпр. Канада, виплачують скупенькі т. зв. старечі пенсії. Щоб скинути такий тягар з держави та громадянства, гром[адянин] Паславський пропонує, щоб держава видала окремі значки,  які повинно закупити кожне детайлічне торговельне підприємство та видавати їх своїм покупцям на кожну, хочби й найменшу суму. Ці значки покупці тримають у себе, але за те кожний власник крамниці виплачує державі пять відсотків із загальної суми, зложеної покупцями за закуплені товари. Держава завідує цим фондом. Коли хтось не може більше працювати, йде з тими значками до державної каси та дістає своїх пять відсотків. Оце менш-більш були б головні засади цього „пенсійного пляну". Пляном цим зацікавилися вже й урядові кола, тимбільше, що саме тепер канадійський уряд занятий вирішуванням цієї самої проблєми.

Цікаве відношення гром[адянина] Паславського до своїх робітників. Він заявляє, шо ніякий страйк йому не загрожує, бо робітники, заняті в його фабриці (великій, обширній будівлі з наймодернішим устаткуванням та з великими холодільнями), зазнають найкращого відношення від свого роботодавця.

Кожного ранку він приводить своїх робітників до роботи і вечором відвозить додому. Крім цього щороку одну четвертину свого чистого приходу він розділює по рівній частині поміж своїх робітників; за минулий 1937 рік кожний дістав 110 дол. як додаток до своєї
звичайної платні.

Та надзвичайну популярність зєднав собі гром[адянин] Паславський одним ориґінальним жестом. Публично проголосив, що він платить кошти подорожі до Совдепії кожному большевицькому аґітаторові в Канаді, але словянського походження, який хоче туди виїхати на постійний побут без права повороту назад у Канаду. Вже пройшло кілька місяців від часу проголошення тієї заяви, але ще ніхто із тих крикунів не зголосився за шифкартою.

На закінчення годиться додати, що в Торонті самому за останніх 5 літ українці зробили величезний поступ на торговельному полі. Коли настала кріза, то кожному розважному стало ясно, шо на якусь роботу у фабриці нема чого ждати, а витрачувати готові гроші нерозумно. Тому кожний хапався за торговлю. Дехто стратив на тому, але більшість героїчно витримала крізу і тепер має забезпечений прожиток. У Торонті в останньому році було коло 200 українців власників споживчих крамниць. Крім цього багато є занятих вуличною продажею овочів та ярини; багато власників перевозових авт, багато українських ресторанів, кільканацять торговельних аґентів, що обслуговують більші гуртівні; накінець задля обслуги українського ринку збуту є в Торонті 4 великі пекарні й одна велика молочарня. Це все великі здобутки, що ними дійсно можна почванитися.

 

 

 

15.07.1938