дописи

»Краківські вісті« 07.02.1942 Відбудова господарського життя

(Від власного кореспондента).
Кінець січня 1942.
Люди, які побували в Україні і на московських етнографічних теренах занятих німецьким військом оповідають, що московське населення цих теренів не зазнало під большевиками такої нужди, яку терпів український народ. Це ще один доказ, що большевики свідомо, пляново — включно до жахливого голоду в 1932 р. — "розкуркулювали" Україну — себто: ожебрачували край, щоб у той спосіб зломити опір українського населення до большевицької влади. З усіх земель, що були покорені червоною Москвою, безперечно найбільших страждань зазнала Україна, а з усіх народів Сов. Союзу, найбільше відчув на власному тілі всі "добродійства" комунізму та вплив "соціялістичної культури" український народ. Але чого большевики не змогли осягнути в Україні протягом двадцять років з гаком, то вони осягали за кілька місяців свого відвороту. Тепер комуністки сміло можуть похвалитися тим, що вони дійсно "спролєтаризували" Україну на повних сто відсотків.
Розбудову в Україні культурного і господарського життя треба починати від основ так, начеб цей колись такий багатий і культурний край був якимсь "диким полем". Сьогодні в Україні, можна сказати, нічого нема. Селяни мусить самі виробляти собі серпи, рала, борони і самотужки обробляти ними поле. Міста починають свою розбудову від шевських варстатів, шапкарень, фрізієрень тощо. Але, здається, найкраще в Україні тепер "просперують фабрики" хрестів. Похоронні підприємства оголосили, що виробляють цвинтарні хрести. Населення розшукує могили своїх близьких і ставить на них хрести.
Перед нами список патентів, що їх видала Маріюпільська Міська Управа на промислово-торговельні підприємства та особисті промислові заняття. За час від 11. до 28 листопаду м. р. патенти вибрали: шевців — 156, візників — 45, бляхарів — 22, слюсарів — 19, дрібні торговці — 17, кравці — 15, фризієри — 14, ковалі — 8, точильники — 7, годинникарі — 7, зуботехніки — 4, шклярі — 4, рибалки — 3, зуболікувальні кабінети — 2, кавярні — 2, шапкарі — 2, комісійні магазини — 2, ремісничі варстати — 2, підприємства виробу штучних квітів — 2, фотограф — 1, лимар — 1 та ін., список цей сам за себе говорить.
Скрізь в Україні почали відновлювати поруйновані фабрики і майстерні. Яке було велике знищення, можна здогадатися хочби з того, що до сучасної німецько-совітської війни на Полтавщині було 11 цукроварень і при них 6 спиртних підприємств. При відвороті большевики вивезли устаткування, а частину фабричних будівель зруйнували. Тепер усі цукроварні і спиртні підприємства ремонтують незабаром вони зачнуть працювати. Для майбутньої кампанії нема фахівців цукроварництва. Взагалі треба сказати, що в Україні дуже потрібні інженери хемічного промислу, будівельні, елєктротехніки, зокрема фахівці до ремонту тракторів.
В Києві відбувається з ініціятиви гуртка інженерів орґанізація виробу сірників. До половини грудня відновило тут працю вже приблизно 30 кооперативних підприємств — транспортових, друкарських, для виробу фарб, ляків, ґалянтерійних виробів тощо. Інші знов кооперативні варстати виробляють — кожухи, валянки, рукавиці, замазку, меблі тощо. Маріюпільське кооп. підприємство інвалідів виготовляє — взуття, шапки, сіті та інше рибальське приладдя. Відроджуються славні традиції української кооперації. Тільки в межах кол. київської области вже зорганізовано 643 споживчих товариств і 48 районових споживчих спілок.
Одночасно з розбудовою господарського життя краю, йде організація та впорядкування суспільного життя: коло фронту — під проводом німецької військової влади, а в запіллі — цивільної влади. Окремими наказами відновлено стягання серед населення податкових недоборів. Там, де залишилися засоби харчів введено картки на хліб, яйця, молоко тощо. Де-ж таких засобів нема, населення само собі помагає, як може. Молоко треба віддавати до молочарень по ціні 70 коп. за літру. Наказом обласних управ відновлено діяння совітського закону про примусову трудову повинність. На підставі того закону, кожна доросла людина; чоловіки від 18 до 50 років, жінки від 18 до 45 повинні відробити в році шість днів при направі шляхів. Таксамо й тяглова худоба повинна теж відбути шість днів на роботах.
(Наказ ч. 51 Винницької Обласної Управи).
Яка іронія! Можна б подумати, що совітський громадянин усі інші дні в році справді був вільним чоловіком і не був закріпощений, як той раб, хто на фабриці, а хто в колгоспі чи радгоспі.
Дк.

»Краківські вісті« 06.02.1942 Збірка зимових теплих річей. — Як працює Чортківщина

Збірка зимових теплих річей.
Щоб успішно перевести цілу збіркову акцію та охопити її в певні рямці, доручуємо осьщо: 1. Всі УДК-Делегатури відбудуть негайно засідання Проводу та обміркують плян акції на їхньому терені діяння. До переведення акції визначать одну особу, що має кермувати цілою акцією та дбати про її переведення.
2. УДК-Делегатури видадуть найкоротшою дорогою Мужам Довіри та Проводам УОТ. доручення та вказівки, як перевести цю акцію по селах; найкраще було б обїхати всі села, поділити повіт на кілька районів і з кожний район післати одного чоловіка — та видати інструкції усно.
Вказаним було б створити в кожному селі окремий Комітет зложений зі священика, учителя, солтиса, голови УОТ, Мужа Довіря, щоб допильнували справи на місці. Добре було і попросити священиків, щоб вияснили вагу збірки в церкві після проповіди. Крім цього треба вивісити на відповідному місці — під дзвіницею, в Домівці УОТ, під громадським урядом — переслані афіші.
3. Передача жертвованих річей відбудеться бодай при двох свідках, — речі вписується на окрему листу, при чому треба точно означити предмет та в якому стані, пр. новий, знищений, ітп. Жертводавець одержує посвідку з печаткою. При відборі річей треба уважати, щоб, головно в околицях, де панувала недуга тифу, дехто не заразився тією недугою. Також треба звернути увагу, щоби при збірці не було якихнебудь зловживань.
4. Збірка має бути переведена в днях між 5—15 лютня ц. р. Між 15 і 20 ц. м. мають бути жертвовані речі передані УДК Делегатурам, а ці зі збірною листою передадуть їх своїм старостам, чи земельним комісарам. При передачі повинні бути Проводи УДК. Один відпис листи та посвідку від старости, чи її відпис перешлють негайно до УЦК.
5. УДК-Делегатури, що вже перевели y себе збірку, переведуть у себе збірку ще раз. Після переведення збірки пришлють точний звіт та посвідки з попередної та теперішної збірки.
Український Центральний Комітет.

Як працює Чортківщина
З розмови з головою Українського Комітету д-р М. Росляком.
Цими днями зустрінули ми у Львові голову Українського Окружного Комітету в Чорткові (він же одночасно і посадник міта) та нашого доброго знайомого, адвоката д-ра Михайла Росляка, що приїхав сюди не без труднощів, бо залізничого получення Чорткова зі Львовом ще нема (поїзди ходять тільки зі Львова до Тернополя та до Станиславова і назад). На наше прохання подав нам д-р М. Росляк такі інформації про життя й відносини в Чортківщині: Український Окружний Комітет у Чорткові кермує всім національним життям повітів: Чортків, Копичинці, Борщів і Заліщики. Йому підлягають всі українські культурно-освітні та господарські установи згаданих повітів. Від часу прогнання большевиків, зокрема в зимових місяцях, сильно оживився у нас рух на освітньому полі: всюди йдуть аматорські вистави і концерти, відбуваються сходини, відчити, курси для неграмотних та німецької мови ітд. Майже нема місцевости, в якій не відбулась би хочби одна імпреза при масовій участі населення.
В самому Чорткові маємо: ґімназію (учнів к. 400), триріч ну торговельну школу (учнів 360) і ремісничо-механічну школу (учнів к. 60); в Заліщиках працює садівничо-городнича школа. Для бідних учнів удержуємо в Чорткові три бурси: дві для хлопців та одну для дівчат. Учнів у них к. 130. Крім того маємо захоронку для cиріт і бідних дітей (всіх 115) та захист для старців обох полів (всіх 885). Обі ці установи ведуть С. Служебниці. В Чорткові й чортківському повіті працює в цьому шкільному році 58 українських і 8 польських шкіл.
Також на господарсько-кооперативному полі слідний у нас розвиток. Окружний Союз Українських Кооператив під начальною кермою дир. Шмати розвинувся в могутню установу, обєднавши кооперативно чотири повіти. Йому підлягають кооперативні крамниці в кожному селі. В Чорткові маємо крамниці Народної Торговлі (всіх 18) і Маслосоюзу (3). Поволі зачинають відчиняти свої крамниці і приватники; покищо маємо три такі українські крамниці в нашому місті: зі шкірою, ґалянтерією і мануфактурою. Розвиває діяльність також Українбанк.
Велику акцію розвинули ми для допомоги українським полоненим. Тут найбільше ініціятиви виявило українське патріотичне жіноцтво. З самої коляди в чортківському повіті вплинуло до У. О. К. на допомогу полоненим к. 25.000 золотих (тільки на 117 лист зібрали ми 19.057,01 зол., а ще 33 лист з 10 сіл збірщики нам не доручили). Ця сума кілька разів перевищує коляду з нашого повіту за польських часів.
Згадаю ще про нашу окружну тижневу газету "Тризуб", яка під редакцією м-ра Богдана Будника здобуває собі щораз більше признання. "Тризуб" виходить через обмаль паперу тільки в 5.000-ому накладі, а міг би легко розійтися і в 25.000 накладі, бо попит за ним величезний: на появу газети чекають люди сотнями цілі години; на жаль, багато їх відходить без нічого.
Місто Чортків, головний центр для полудневої частини Поділля, має бути за згодою німецької влади поширене таким чином, що до нього прилучать велике сусіднє село Біле, відділене від міста тільки рікою Серетом і звязане з Чортковом значно тісніше, як передмістя Синякова, Пастуше чи Бердо. Нинішній Чортків має 18.000 населення, з того кругло 6.000 українців, 6.000 поляків і 6.000 жидів. Коли ж до нього прилучать Біле з його 8.000-им українським населенням, то Чортків дістане відразу абсолютну українську більшість.
Приговляємо теж будову нової мурованої церкви в місті, бо дотеперішня парохіяльна церква у нас деревляна, тісна і така стара, що з ніякого погляду не може вже далі відповідати свому завданню. Комітет будови, що працює у рямках У.О.К., приступає вже з весною до праці. Маємо надію, що при теперішніх настроях українського населення будова церкви буде довершена в найкоротшому часі.
При кінці згадаю ще про товариську зустріч українців з представниками тутешньої німецької влади, що відбулася на Йордан в салях "Української Бесіди". Ця зустріч, що пройшла в гарній атмосфері, причиниться певно до обопільного зближення та зрозуміння.
Львовянин.

»Львівські вісті« 04.02.1942 Велике у малому

Львів, 4 лютого.
Великий час, великі події, великі люди, великі й епохальні факти, ось середовище, в якому маємо щастя жити. Всі переживаємо те все глибоко і потрясаючо. Всі прислухуємося до кожного відгомону, до кожного нового поруху дня. Притім кожний з нас має вроджений менший або більший гін до керування і вирішування, до означування життя. Безперечно, ми всі у меншій або більшій мірі до такого керування і вирішування також справді здібні.
Та — тут і перше наше "та"! Був би жахливий хаос і повний нелад, якби при вирішальному, керівному проводі були ми всі. Це, розуміється, була би повна нісенітниця. Цього з нас ніхто собі не бажає! Зате, навпаки, життя ставить до нас виразну вимогу, від якої не хоче ні-трішки відступити. Це вимога — підпорядкуватися керівному проводові. Тимкраще наладнається наше життя, на загальне добро, чимкраще і чимбільше свідомо підпорядковуємося веденню нашого проводу. Чимбільше в нас розвинутий гін до керування і вирішування тимбільше безоглядно і дисципліновано повинні ми якраз підпорядкуватися одній кермі, одному проводові.
Підпорядкування керівним чинникам не виключає нашої особовости і нашої оригінальности. У всіх наших діях, що їх ми обов'язані корегувати згідно в нас обов'язуючими напрямними провідних чинників, ми все таки самостійні. Наша самостійна поведінка находить, сказати б, свою підтримку і своє потвердження у цих нормах, означених проводом. Якраз у підпорядкуванні керівним чинникам виявляється наша самостійна поведінка.
Рівночасно перед нами стає друга важна вимога. Це вимога — виконувати кожне, і найменше діло, наскрізь совісно! Великі справи складаються з тисячів-тисячів малих. Природа цих малих справ у своїй сумі дає якість великих.
Важність виконувати малі справи — така сама цінна, як важність виконувати великі справи.
У нас, звичайно, недоцінюють цього. У нас думають тут, звичайно, зовсім просто, наче важними є тільки великі речі, а малі — маловажні. У дійсності воно так не є.
Великі речі можна довершувати в малих. Не треба аж бути в центрі, щоб не вестися по загумінковому. І навпаки: загумінковість можлива і в центрі.
Отже — совісність понад усе, совісність у кожному і найменшому ділі! Суспільна людина вміє справляти згідно з проводом свою самостійну поведінку при всіх своїх ділах, а рівночасно вміє кожну справу, і найменшу, виконати наскрізь докладно, глибоко і совісно.
Особливо в наш час ця повна підпорядкованість провідним чинникам, це постійне корегування свого самостійного "я" та повна совісність у виконанні і найменшого діла — конечні.
Ніколи, як сьогодні, здасться не відчували ми краще правильности золотої думки Івана Франка: "Кожний думай, що на тобі міліонів стан стоїть, що за долю міліонів мусиш дати ти одвіт!".

»Краківські вісті« 04.02.1942 Потреба духової опіки

Дуже докладно слідкуємо за статтями в українському щоденнику "Краківські Вісті", які торкаються нашого селянства й робітництва, що їде в Німеччину на роботу. В тих статтях обертається увагу на хосен, моральний і матеріяльний, цих наших людей, що їдуть на ці роботи. Самі знаємо, що ніякі школи не "отворять очей" так, як їх отвирає широкий світ. — Надто, нашому селянинові й робітникові побут у світі, серед тієї мішанини народів у сучаснїй Німеччині з усієї Европи, дає йому змогу не, тільки ці народи пізнати зблизька, пізнати й інші кращі способи управи землі, пізнати таємниці і справність роботи при машинах, на фабриках чи й у полі; — але дає йому змогу порівняти свої моральні здібності й вартості з іншими народами Европи. І хто знає селянина й робітника інших народів Европи, той напевне не буде песимістом супроти постави й вартости наших селян і робітників. Бо те, що наш селянин, який живе на своїм чорноземі, дещо повільніший від німця, італійця, француза, — то не його вина: на нашій землі, під цим небом і сонцем, то й рухливий та палкий італієць, притахнувби.
В Німеччину на роботу їдуть селяни й союзної Італії — і то в сотки тисяч. І з італійської преси часто можна вичитати, що це братання італійсько-німецького народу при праці на ріллі, дає позитивні користи, в першу чергу моральні і практичні обом народам. Бо, ніде правди діти, італійський селянин уміє працювати на своїй землі, яка — каміниста й гориста — вимагає таки важкої й витривалої праці. Одначе, він їде пізнавати ще й німецькі способи управи землі, щоб це присвоїти собі й поправити свій добробут.
Та при всіх заходах і піклуваннях, які необхідні й корисні, над нашим робітником у Німеччині, не звертається належної уваги на його релігійні душевні потреби. Дивне воно, що релігійні справи в нас у таких випадках не завсіди втримуються на належній і необхідній їм висоті. Що таке релігія і її значіння, не треба багацько пояснювати, — вистане кинути оком хоча би на наші, західні й південні, зокрема землі, де нарід забув був уже мову, але обряду так тримався, що це стало синонімом його політичної приналежности. Те саме явище бачимо й у Америці: і там мову забули вже діти, але своєї віри трималися цілі покоління.
Дивне — і позитивне в нашого народу! — ще й те, що над ним не завсіди і не всюди працюють духовні: інколи село довго не бачить свого священика в себе (хоч польський священик, який має лиш кілька новоздобутих душ, має час і прийде що неділі і свята!) — але наш селянин тримається свого обряду.
Приїзжають тепер наші селяни з Німеччини на відпустку на село до своєї хати. З деяким заходите в розмову. Приємно вам почути, що ті, з якими говорите, кажуть вам, що добре їм у Німеччині, що шанують їх там, за їх працю — люблять їх і сумлінно платять за неї. Але як зійде розмова: "Ну, а до церкви ходите?" — то дістаєте відповідь: "У тому селі, де я працюю, є нас до сотки наших, а поляків дещо менше: то до поляків приїжджає таки їх священик, а наш за цілий рік, ні разу не показався!"
При цій відповіді змовкаєте і стає вам прикро. Бо бачите, що наша молодь на чужині, на роботі росте без духовної опіки як ті верби в нас при шляху. І так рік, другий, третій і виросте ціле покоління без традиції, без Бога.
Цими рядками бажали б ми звернути увагу на це наших відповідних чинників, які — хто зна, чи не в впершу чергу! — своїм основним релігійним вихованням нашої молоді, наших селян і робітників, можу дуже багато зробити доброго.
М. Островерха.

»Львівські вісті« 03.02.1942 Правильний вибір професії

Значення лікарських досліджувань для вибору звання
Львів, 3 лютого. Вступаючи в життя та вибираючи звання на осліп, молода людина часто не застановляється над тим, чи вибрана професія відповідає її психічним та фізичним здібностям. Така непідібрана професія стає джерелом невдоволення та розчарування, ломить людину на ціле життя, загрожує рядом небезпек, хворіб, каліцтв а то й смертю.
Які небезпеки несе з собою невідповідний під фізичним оглядом вибір професії? Хто-небудь має нахил до недуги Базедова, тоді праця у фабриці йоду чи його перетворів у короткому часі викличе гострі прояви цієї недуги. Хоч недуга Базедова сама в собі не є професійною, в даному випадку стає професійною. Тільки лікарські оглядини можуть виявити нахили до цієї хвороби та спрямувати робітника до професії, вільної від йоду.
Знаємо, як небезпечний є для оточення хворий на туберкульозу відкритої форми, сифіліс, грибкові занедужання, ріносклєрому, трахому й інші інфекційні недуги. Іноді навіть вистачає короткого контакту з хворим, щоб товариші хворого на інфекційну недугу самі захворіли. Тому хворий на інфекційну недугу,не сміє працювати в такому оточенні, де міг би загрожувати здоров'ю своїх товаришів. Особливо важне є лікарське дослідження там, де хворий може інфекувати широкі маси населення, як пр. у споживчих крамницях, у фабриках харчових засобів, у молочарнях, школах та фризієрнях.
Людина з виснаженим організмом та слабо відживлена є дуже мало відпорна на недуги. Обов’язком лікаря є вказувати таким людям професії, що менше виснажують. Бо важка фізична праця може пошкодити з природи слабе здоров’я, може стати причиною туберкульози чи недуги серця або інших хворіб, а в дальшій послідовності й причиною смерті.
Невідповідний під фізичним оглядом добір професії загрожує частими нещасливими припадками й самому робітникові та його оточенню, та може стати причиною каліцтва або й смерти. Знаємо, що є люди, які на висоті дістають такого сильного завороту голови, що втрачають рівновагу й падають вниз. Такі люди не сміють працювати на будовах чи в інших професіях, які зв'язані з перебуванням на висоті (сажотруси, бляхарі й т. д). Рішення, чи завороти є хвилеві, проминаючі, чи це є тривале, чи хвилеве, чи важке пошкодження змислу рівноваги, може дати тільки лікар. Епілєптики не сміють працювати в званнях, в яких повірено їм життя й здоров'я інших людей, нпр. вагоноводії, візчики, машиністи льокомотиви і т. п. Епілєптична атака підчас виконування такої професії грозить каліцтвом й смертю, не лиш самому робітникові, але й десяткам, а то сотням людей. Оцінку та розпізнання епілєпсії може поставити тільки лікар, що не допустить епілєптика до виконування такої професії.
Докладне прослідження фізичного стану робітника та його фізичних диспозицій повинно мати разом з психотехнічним дослідженням вирішальний вплив на вибір професії. Це повинні пам'ятати не лише ті, що вибирають звання, але й керівництва заводів та установ. Дирекції підприємств у ніякому разі не повинні приймати на роботу осіб, які не перейдуть відповідних професійно-лікарських оглядин. Фізіотехнічні досліджування зменшать кількість пропущених днів недуги та кількість нещасливих припадків, збільшать ефективність праці та затримуватимуть флюктуацію робочої сили. Для одностайности, систематичности та можливости дальших наукових дослідів повинні керівництва підприємств вимагати від робітників обслідування в Інституті Психотехнічних Досліджувань міста Львова. Всебічне фізіотехнічне, психотехнічне та антропологічне дослідження у Психотехнічному Інституті запевнює вибір відповідного звання. Правильний підбір професії забезпечить робітника перед можливими недугами, каліцтвом і розчаруванням, дасть повне вдоволення своєю працею.
Д-р В. Лазорко, керівник III. Відділу Фізіотехнічних Досліджувань при Інституті Психотехнічних Досліджувань міста Львова.

»Краківські вісті« 03.02.1942 Студії у високих школах

Одна з найактуальніших і найпекучіших справ під теперішню пору — це справа студій нашої молоді у високих школах. Не є вона в теперішньому воєнному і переломовому часі легка до вирішення. — Вона може бути позитивно для нашого народу і передусім для нашого студентства розвязана тільки в загально-національній площині, організованим способом, а не лиш у площині інтересів кожного студента чи кандидата на студента зокрема.
Тому цією справою пильно займається Український Центральний Комітет у Кракові та Український Краєвий Комітет у Львові. Праця цих Комітетів іде в напрямі влекшення студій у німецьких університетах у Німеччині, у Протектораті і у Львові.
Справа вже на стільки дозріла, що її повна позитивна розвязка — це питання найближчого часу. Йде про те, щоб самі зацікавлені студенти й ті абсольвенти середніх шкіл, які хочуть студіювати у високих школах, ще більше ніж досі цією справою поцікавилися. В першу чергу студенти, які розпочали студії та їх наслідком політичних обставин і воєнних дій перервали, повинні скористати з нагоди, яка тепер відкривається, і постаратися за всяку ціну ті студії покінчити. Цього вимагає не тільки їх особистий життєвий шлях, але й інтерес цілої нації. Бо чейже відома річ, скільки ми стратили цінних фахових сил, які загинули в тюрмах НКВД або на засланні. А хіба не треба нікому доказувати того, що саме висококваліфікованих фахівців, передовсім у технічних і практичних ділянках, нам дуже багато не достає. Та не тільки у практичних і технічних ділянках бракує нам фахівців. — Також необхідне поповнення висококваліфікованих сил у гуманітарних науках, необхідне теж поповнення кадрів наукових робітників. Запотребування на цього роду фахівців постійно ростиме, в міру того, як розвивається наше нове національне і суспільно-економічне життя.
Тому студенти, які вже розпочали були студії, і ті, які мають намір їх розпочати, нехай негайно й масово реєструються в Українському Краєвому Комітеті у Львові, вул. Паркова (давн. Міцкевич) ч. 10, де існує Комісія допомоги українським студентам (КОДУС). Там одержать вони точні відомості про місце, час та умовини студій. Ще раз підкреслюємо, що в першу чергу йде про те, щоб ті, які перервали студії, постаралися їх закінчити.
Довідуємося, що в найближчому часі буде відкритий у Львові Медичний Інститут, опісля має бути відкрита Ветеринарна Академія, а відтак деякі факультети в Політехнічному Інституті. Аби справу студій наших студентів якнайскоріше поладнати, необхідні Українському Комітетові відомості про кількість наших студентів і роди їх студій. І саме для цієї мети переводиться реєстрація Студентів в Українському Краєвому Комітеті у Львові.
А покищо студенти нехай по змозі самі дома вивчають дисципліни з обсягу своєї фаховості, а передовсім нехай поглиблюють знання німецької мови, бо воно в неодному випадку буде передумовиною прийняття їх до одної з високих шкіл.
М. П.

»Краківські вісті« 01.02.1942 В Україні

(Від власного кореспондента).
Луцьк, січень 1942.
З останніх розпорядків адміністративної влади України, зокрема генерального комісаріяту Волині, найважнішим є про загальний перепис населення, маєтковий стан людей, коней, худоби і безрог. У найближчих днях цей перепис виявить не тільки число населення на українських територіях, а й теперішню кількість тяглої, молочної, мясної й іншої худоби краю. Крім науково-статистичного значіння, цей перепис матиме велике економічне значіння, хочаби у звязку з апровізаційними можливостями України й наладнанням її розхитаного війною господарського життя.
Радієвий заклик до збору теплих одягів для вояків на фронті знайшов свій відгук у широкій акції допомоги армії також на територіях України.
Усі технічні, господарські, торговельні й музичні школи (напр. Вищий Музичний Інститут ім. Леонтовича в Дубні) ведуть і дальше свою науку. Наука в початкових школах і гімназіях має початись з весною.
Одним із найпомітніших явищ господарської розбудови України є широка цукроварняна кампанія, що йде майже в усіх цукроварнях. Заслуга майже стовідсоткової відбудови цього найголовнішого українського промислу, зруйнованого большевиками при втечі, належить нашому робітництву й технічно-адміністративному персоналові цукроварень. Треба було бачити ту самопосвяту, повну героїзму працю робітництва, з якою воно взялося за відбудову знищених або цілком спалених фабрик. У багатьох випадках робітництво натрапляло на непоборні труднощі, особливо там, де пожежа спричинила завалення всіх фабричних поверхів, змішавши апарати з румовищами. Ентузіязм людей, які видобували з цих румовищ механізм й приладдя, а потім уставляли це все в заново реставрованих будинках, гідне окремої згадки з підкресленням високого патріотизму, винахідливости й геройського чину наших людей праці. Завдяки тому урухомлено кілька соток цукроварень, які комісією знавців були признані за цілковито нездатні до праці.
Збір цукрових буряків у цьому сезоні на Правобережній і на Лівобережній Україні, де кампанія також почалася, доходить до грубих мільйонів сотнарів. Виробнича спроможність цукроварень, завдяки спізненій кампанії, ушкодженням і неможливості замінити знищені апарати новими, у цьому році буде зменшена, проте обіцяє дати дуже поважну, кількамільйонову кількість сотнарів цукру. Не забуваймо, що 90 відсотків усіх українських цукроварень (а в Росії їх зовсім нема) є саме на землях звільнених уже від ворога.
Адміністративно українські цукроварні обєднані в цілій низці цукротрестів, які підлягають загальній централі (Головному Управлінню Цукроварної Промисловости України) у Винниці. На Правобережжі працюють такі цукротрести: полинський, житомирський, проскурівський, винницький, уманський, київський і смілянський. На Лівобережжі: харківський, сумський, полтавський, чернигівський і курський. Управа всіх цукротрестів тепер виключно в українських руках.
Крім основного свого завдання цукроварництво в Україні створило кілька окремих могутніх побічних промислів, як залізо-відливарний, механічний, ткально-полотняний та інші. Крім того цукротрести володіють величезними добрами (напр. виницький — 77 тис. гектарів землі, проскурівський — 13 тисяч). Усі ці промисли й маєтки при цукроварнях дають можливість прожитку мільйонам людей.
Треба додати до того, що з усіх українських цукроварень 21 цукроварень відійшли до Трансністрії.
О-д.

»Львівські вісті« 31.01.1942 Рух і прилюдна безпека

Львів, 31 січня.
Дорогово-комунікаційна ординація на терені Генерал.-Губернаторства, видана дня 17 травня 1941 р., окреслює подрібно і вичерпно справу, як поводитися в дороговому русі. Метою цих приписів з одної сторони є забезпечити якнайбільшу свободу і швидкість рухові, як господарському й суспільному явищу, з другої сторони запевнити безпеку одиниць. Основне значення має в тому зміст 1 параграфу згаданої ординації, що каже: "Кожний учасник у прилюдному дороговому русі має заховуватися так, щоб ніхто інший не зазнав шкоди або перешкоди, або якоїнебудь перепони в більших розмірах, як це необхідно потрібне." В цьому параграфі замикається цілий суспільний кодекс дороги й вулиці, який взаємно обов'язує всіх і вимагає взаємного зрозуміння. Поруч того виступає тут допомічний чинник, що управильнює рух вулиці й дороги, що відповідає за їх безпеку, що обов'язаний є інформувати і виховувати загал — це уряд безпеки, який сповняє свій обов'язок при помочі урядових комунікаційних знаків і при помочі поліційних органів, при чому громадянство мусить повинуватися поученням, наказам і знакам поліції.
Тому, що величезна більшість тих, що користають з вулиці — це прохожі, через те і спеціяльного значення набирає текст 32 § Дорогово-комунікаційної ординації п. н. "Як мають вестися піші особи". Не можна підходити до нього як до якогось бездушного припису. Він криє в собі гарантію вуличного ладу й порядку, зберігає прохожих перед небезпекою. Приписи прості й ясні, їх виконання не вимагає більшої уваги, треба лиш доброї волі та громадської солідарности. Ці приписи такі: "Піші особи мусять ходити хідниками. Вулиця не є призначена для пішого руху, її слід переходити на найкоротшому відтинку поперек до напряму їзди, зберігаючи при тому необхідну увагу й не задержуючися. Перехрестя доріг з зазначеними переходами слід переходити в тому місці, інші під простим кутом. При барієрах, ланцюгових огорожах піші особи повинні придержуватися й порушуватися в межах цих огорож. Не вільно ставати на рогах вулиць, якщо це перешкоджає рухові або загрожує йому небезпекою. Піші особи повинні користуватися правою стороною вулиці, якщо ведуть зі собою предмети, що могли б перешкоджати й утруднювати рух інших піших осіб або наражувати їх на небезпеку; одначе при тому повинні звертати увагу на вуличний рух возів."
Ось все, про що повинен пам'ятати кожний, хто користується вулицею й хідником.

без політиkи

Львівські вісті 01.02.1942 Не плачте, дівчата

Львів, 1 лютого.
Переходячи перед святами попри будинок ІІ. гімназії у Львові побачив я перед школою гурток заплаканих дівчат, тож звернувся до них з запитом, що сталося? На це одна з моїх бувших учениць з негодуванням відповіла через сльози: "Як то, що сталося? Нас не приняли до гімназії! Що ми маємо тепер з собою почати?" Була це якраз дівчинка, що на всіх годинах науки залюбки вишивала, гаптувала, плела светери, тож я пригадав їй це і порадив записатися до фахової школи. Моя розмовниця замовкла збентежена, та це не збило з пантелику її товаришок і вони, одна через другу почали говорити, що їх хочуть поробити швачками і куховарками, а вони бажають вчитися, бо ті, що покінчать високі школи, мають стати керівниками народу, чому ж вони мають бути звичайними робітницями? "Тепер не ті часи, щоб дівчина мала дома сидіти або підрядну роботу робити!" Таку і подібні відповіді діставав я, коли радив дівчатам, щоб таки подумали про фахове навчання, представляв їм усякі користи, які воно їм принесе, аж врешті добився цього, що сльози обсохли, дівчатка почали спокійніше говорити, а навіть слухати!
Я їм зовсім не заперечував права вчитися в загально-освітній школі, тільки старався їх переконати, що кожна праця є однаково вартісна, що минули часи, коли людей цінили за походження або шкільний патент, що тепер добуває собі провідне місце той, хто своєю працею, талантом і силою волі на це заслуговує, що загальну освіту добувається не тільки в школі, але теж дорогою самоосвіти, і правник, чи медик, який не читає, буде таким самим ремісником у своїй професії, як швець, чи кравець, що не бере книжки в руки. Навпаки — купець чи ремісник, який поза своєю фаховою працею цікавиться світом, читає, ходить на доповіді, вистави, буває в чужих краях, добуде собі широке загальне знання і стане справді освіченою людиною, а навіть провідником народу, чого доказом є численні державні мужі. Те саме можна сказати про духовий цвіт нашого жіноцтва, напр. Лесю Українку, Наталю Кобринську, Ольгу Кобилянську й ін. Скільки то прекрасних творів та ідей вони дали не лише жіноцтву, але і всьому народові, як зокрема Леся Українка, а того не добули вони шкільними патентами, тільки Божим даром, талантом і невсипучою працею. Та не всім нам стати провідниками. Вожді мусять мати армію передовиків і рядовиків. Вони мусять мати теж різні роди зброї: летунів, гармашів, моряків, а передусім масу піхотинців. Нарід мусить теж мати, крім учених медиків, правників, філософів, техніків і ін. ще також добрих хліборобів, ремісників, купців і промисловців, а також добрих матерів і господинь, які вміли б виховати дітей. Сьогодні хатнє господарство це складне діло, яке вимагає багато знання з обсягу товарознавства, гігієни і т. п. Тож і ця ділянка жіночої праці вимагає солідної підготови в школі, бо тут іде про велику справу: про виховання молодого покоління.
Знання якогось практичного фаху дуже добре можна погодити з домашніми заняттями жінок, як напр. кравецтво, білизнярство, моднярство, коронкарство, гаптярство, виріб галантерії, хемікалій, фризієрнї, сальони краси, готелярство, пансіони, гуртожитки, городництво, птахівництво, фотографічні, графічні, мистецькі, декораційні, керамічні й ін. підприємства. Тут не треба шукати за посадою, а можна бути своїм паном, виконувати у свому власному підприємстві продуктивну і дохідну працю.
Абсольвентки цих шкіл можуть теж стати вчительками фахових шкіл, а можуть теж перейти по їх закінченні до вищих шкіл.
Таке й інше ще оповідав я дівчаткам.
Одні з них мовчали і слухали, другі навіть притакували, але, мабуть, небагато з них пішло за моєю радою, бо ще сьогодні, поза торговельною школою, яка має вже славу, тяжко добуту роками праці й успіхів, ні одна українська фахова школа у Львові не є переповнена! У нас ще засильний "овечий гін", який усім нам каже йти одною і тою самою дорогою. Поки він не минеться, попливе ще неодна дівоча сльоза з приводу неприняття в загально-освітню школу, та неодин тяжко запрацьований батьківський гріш піде на довгі і непрактичні, а нераз і незакінчені студії доні, яка хотіла добути патент вищої освіти. Тимчасом на нас далі будуть дороблятися чужі, займаючись практичною працею, якою наші діти погордили. Ще нераз фальшива амбіція відведе їх з тої дороги, на яку для свого власного і загального добра повинні були вступити.
Прийде колись і каяття, та вороття не буде, бо тимчасом другі, розумніші займуть наші місця. Тож чи буде це хлопець, чи дівчина, з інтелігентної верстви, чи з простолюддя, якщо не має правдивого покликання і таланту до довгої теоретичної науки, хай іде до коротшої практичної школи, яка дасть йому скоро хліб і зробить його корисним та продуктивним членом суспільства.
Д. Коренець.

Краківські вісті 31.01.1942 Большевицька хвороба "гігантоманія"

(Від нашого кореспондента).
Січень 1942. Сьогодні ще тяжко сказати, де большевики краще "попрацювали", та де наробили більше шкоди; в Катеринославі, Одесі, на Запоріжжі, в Києві, на Дніпростані чи Харкові? І в Києві і в Харкові большевики частину великих будов, мостів, фабрик та підприємств знищили пекельними машинами та мінами, закладеними на деякий час аж тоді, коли в місто вступило німецьке військо. Торговицю, сітку електричних вуличних доріг тощо вони зруйнували перед своїм відворотом із міста. Це нищення зі стратегічного боку не мало ніякого змислу. Зате воно спричинило важкі втрати місцевому населенню, наслідки яких воно буде ще довго відчувати.
Большевики гадали зробити місту велику несподіванку багатоповерховою будовою Н. К. В. Д. Подібний "твір" мав повстати в кожному більшому совітському місті. Коли стало ясно, що большевики мусять залишити Харків, вони виарештували велику кількість українців і вкинули їх до льохів цього будинку. Відступаючи з міста, большевики окружили будову та з усіх сторін її підпалили. Окремі відділи червоноармійців відганяли від пожарища цивільне населення, яке намагалося прийти нещасним з допомогою. Багато соток невинних жертв згоріло разом із большевицькою катівнею НКВД, а їхні нелюдські і несамовиті крики, що час-від-часу долітали з огню, ще й тепер звучать в ухах мешканців Харкова.
Розпланована, відчищена та причепурена картина середмістя ніяк не відповідала виглядові його занедбаних, запущених, брудних передмість. Із середмістя рівними лініями в усі напрямки розбігаються асфальтовані шляхи. Пробігають вони темними, брудними невпорядкованими, заселеними найгіршою біднотою . передмістями. Обдряпані, понищені будинки, а часто лише їхні комини свідчать про завзяту та жорстоку боротьбу, яка нещодавно тут відбулася. А брудні, маленькі подвіря з блідими дитячими обличчями та надутими животами зраджують безмежну людську нужду громадян "большевицького раю".
За цими передмістями починається щось нове, цілком незвичайне, якщоб можна сказати — за ніч вибудуваний Харків. Фабрики, мешкальні дільниці побудовані в тому стилі, що й "Інтурист". Стиль цей німці дуже влучно назвали "гігантоманія" — поняття большевицької виставности, що так добре виявляє меншевартний комплєкс большевицьких провідників. На думку большевиків, ці їхні ґіґанти мали стати для світа документами величі та могутности большевицької епохи СССР. Большевики перенесли до Харкова з різних міст тракторні, текстильні, обувні фабрики, великі фабрики воєнного промислу, що у свою чергу викликало велике збільшення населення. Коротко перед вибухом сучасної війни місто нараховувало поверх мільйона душ населення тоді, коли ще перед восьми роками було його саме половина. Звичайно, що для такої великої кількости мешканців у Харкові не було приміщення і мешкальний голод із усіма його жахливими наслідками постійно панував у ньому.
На "гігантоманію" хворували большевики не тільки при розбудові свого промислу, але й при нищенні підчас відворотів. Хворували нею й інші совітські центральні уряди, але не в такій мірі, як це було в техніці, зокрема в архітектурі. — Пізніше самі большевики побачили, що ця система зовсім нераціональна, але вона була їм потрібна з одного боку для світової пропаганди, з другого — для концентрації промисловости. Большевики були певні, що шляхом машинізації вони вирівняють недостаток у Совітах фахових робітників. Тимчасом ці большевицькі пляни розбилися об відсутність добре зорганізованої управи та об совітський бюрократизм.
Коли все валилось, коли треба було залишати Харків, частину робітників большевики змобілізували. Після трьохденних вправ зі скорострілами та сякої-такої підготови кинуто їх на найнебезпечніші відтинки німецького фронту. Решту вивезено за Волгу, за Урал, у Сибір та киргізькі степи, де вони в нужді, голоді й холоді сортують наспіх вивезений большевиками технічний матеріял або будують бараки для провізоричних фабрик і підприємств.
Треба багато часу для того, щоб очистити Харків від румовищ та пустити в рух електрівні і водотяги, хоч у цьому напрямі вже чимало дечого зроблено: населення окремих районів міста дістає денно на протязі кількох годин воду, урядові та військові приміщення користуються електричним світлом, частинно відновлено телефон, виходить щоденник "Нова Україна", працюють український оперний і драматичний театри, заснували міський банк ітд.
дк.

Львівські вісті 29.01.1942 Мистці та поети на сцені

Заснування Українського Театру Малих Форм у Львові
Про потребу театру-ревії у Львові шкода й вести дискусію. Це наглядна конечність! Театр, де можна б послухати музики та поглянути на короткий скетч, де можна б побачити ефектовний танок та почути новий, гарний дотеп, а передусім де можна б одержати культурну, погідну розвагу — це мрія майже всіх мешканців Львова. І не диво, спроби заснувати такий театр не дали до тепер бажаного наслідку. Згадаймо хоч би часи "Цвіркуна", що — хоч як був живий — мусів упасти, згадаймо театр "Варієте", що не спромігся заповнити недостачу такого вимріяного театру-ревії. Все ж не можемо не підкреслити здобутків цих театрів. Від часів "Цвіркуна" почався розвій наших вокальних квартетів — ревелерсів; "Варієте" вчить нас, що без літературно-мистецького керівництва, без авторського складу такий театр існувати не може, і ось в українських молодих літературно-мистецьких колах Львова зродилась думка через театр оживити літературно-мистецьке життя. Чому ж замучувати та відстрашувати публику старими, нудними сценами, перетравленими десятки разів дотепами, коли стільки нових, ефектовних тем. Запрягти з однієї сторони авторів до воза муз, щоб відгукнулись вони на теперішність, дати з другої сторони львівській публиці новий, актуальний і передусім мистецький репертуар та, найважніше, оживити мистецьке життя, витягти авторів, мистців і музиків на сцену, щоб творили з безінтересовністю, узялись молоді літератори та мистці з романтичним розмахом до праці. Як цей оптиміст із віршованої сцени С. Гординського (написаної до першої вистави нового театру) в одній блюзі, з розгорненим ковніром сорочки, не звертаючи уваги на скривлені губи, втисненого в валянки та загорненого в пледи песиміста, несуть вони новому театрові ввесь свій порив і полет.
Поезія має такого репрезентанта, як завжди живий, буревійний С. Гординський, малярство репрезентує мистецький смакун В. Ласовський, сатирою купатиме з поза великих окулярів колишній редактор "Комара" Е. Козак, про рівень музики дбатиме проф. З. Лисько, нові танки презентуватиме п. Дарія Кравців, солістів очолює оперний тенор Мирослав Старицький.
А яка велика плеяда авторів працюватиме для театру: Ів. Керницький, чи радше його веселий псевдонім Іван Дріт, Богдан Нижанківський, Іван Іванців, Гіякинт Брунька, що часом у поважному настрою зветься Сливкою, Федь Триндик, що тужить до Львова в далекій сільській закутині, Зенон Тарнавський (к. керівник програми Львівського Радіокомітету), і багато-багато інших. У плані авторів нові, оригінальні сценки, пісні, пародії та скетчі, перерібки з наших і чужих гумористів, ось хочби актуалізація деяких творів Вишні чи Вухнеля, пародії на наші драми й опери, як теж поважні драми й опери в мініятюрі. Помислів у кожного безліч, щоб лиш був театр і репертуар буде готовий. Усіх авторів поєднує одна думка, щоб Український Театр Малих Форм, (бо таку назву надали новому театрові) був фрагментом історії української культури. Це бажання вводить нас зразу в мистецьку атмосферу театру. Автори й організатори театру здають собі справу з того, що задумують. Хочуть дати мистецьку насолоду з дотепною розвагою для громадянства.
Сензацією буде Український Вертеп, над яким уже театр працює: головним автором є перший ініціятор Українського Вертепу Едвард Козак. Прем'єра Уктемаф-у, заповіджена вже на лютий ц. р., буде, сподіваємось справжньою культурною подією у Львові.
(от)

Краківські вісті 28.01.1942 Спадщина по большевиках

Скупі вісті, що на протязі двох десятків років доходили іноді до нас з-поза китайського муру більшовицької ізольованості, не давали можности витворити собі повного образу радянської дійсности. Не встигли теж зглибити тої дійсности і ті з галичан та волиняків, що 1939 р. найшлись у межах Радянського Союзу. Вони пізнали лише комуністичний режім з усіми його благодатями. Контакти з наддніпрянцями мали тільки дуже нечисленні.
Щойно тепер прийшов час, коли можна подивитися власними очима на те життя, яке так довго було для нас закрите, а яке так дуже побуджувало нашу цікавість. Щойно тепер можна оглянути ту спадщину, яку нам залишили большевики.
Хто в літі минулого року перший раз у житті переїздив ріку Збруч, той певно глядів на годинник, щоб на все запамятати цю важну для нього хвилю.
Краєвиди України! Хто міг назвати вас монотонними. Можливо, що на перший погляд видається широка низовина українських земель одноманітною. Може бути, що хто знає краєвиди України лиш з описів, той не находить у них нічого цікавого. Але хто мандрував тими полями, де безмежні лани збіжжя колишуться у ритмі вільного вітру, де серед великанських просторів тільки де-не-де виростають сади сіл та городів — хто з козацької могили слав свій зір у мрійливу синяву степу, де серед моря зелених трав не натрапляє око ні хочби на одне дерево — той не міг не відчути своєрідної краси українського краєвиду, краси свобідного і далекого простору, що манить все дальше й дальше. Хто бачив червонаві скали Криворіжчини, що так гармонізують із критими червоною черепицею дахами города, кому довелось вдиратися на гори, що довгими ланцюгами тягнуться здовж Дніпра, хто з вершків горбів Донбасу споглядав униз на ряди фабричних коминів, той назве краєвиди на Україні різноманітними. І хто перепливав човном широчезні води Дніпра, хто купався в Дніпровім або Бужськім лимані, де хвилі, від моря йдучи, з шумом бють об скалистий беріг, де дзеркало води осліпливим золотом блищить у проміннях південного сонця. — Хто пережив жаркі дні, коли ввесь небосклін горить ярким світлом, хто вслухувався в теплі, зоряні ночі, коли ні найменший легіт не ворушить верхівя кучерявих дерев — той краси України не забуде ніколи і все буде за нею тужити.
Нажаль те, що збудоване людською рукою, ніяк не гармонізує з красою природи.
Ніколи не забуду вражіння, яке зробив на мене город Первомайськ. Після кількагодинної їзди степами виринула нагло перед нами внизу чудова панорама города. В долині ріки Бoгa і на сусідних горбах серед повені зелені, розсипані хати міста. Естетична насолода, яку давав цей вид, була така велика, що ми повисідали з aвт і хто тільки мав фотоапарат — старався схопити на плиту чудовий образ, що робив вражіння фатаморґани.
Яке ж було наше розчарування, коли ми зїхали вниз до міста! Небруковані вулиці без хідників і без каналізації, ніяких уладжень для освітлення міста, доми будовані з поганого матеріялу (здебільша з білої цегли), переважно партерові, дуже занедбані, так і видно, що з давен-давна не ремонтовані. Ніяких монументальних будівель, ні світських, ні церков, на ціле місто ледви кілька дуже нужденних склепів-магазинів.
Те, що говорю про Первомайськ, характеризує в більшій або меншій мірі всі міста на Україні, за виїмком кількох найбільших. Положення звичайно дуже гарне, багато краси додає багатство землі, — але саме місто дуже погане. Вулиці бруковані примітивно і то лиш головні — в центрі міста. Бічні вулиці і дальші від осередка — це просто виїзджені возами дороги без хідників, або в найкращому разі з вузькими та нерівними деревляними хідниками. Чиншові, муровані камениці майже незнані, переважає тип партерових, малих домиків, що гірше будованих дуже кепсько і неестетично, з малими і низькими кімнатами, з малими вікнами і без санітарно-гігієнічних уладжень. Тільки де-не-де серед тих домиків виростає більше "зданіє". Це вже модерна камениця. Є це звичайно будинок НКВД, міліції, школа, шпиталь, або інший публичний будинок чи дім, призначений на мешкання для якихось вибранців. Але і ті доми бувають часто невикінчені і так стоять цілими роками. Монументальних будівель майже немає, а те, що ніби мало викликати вражіння монументальности — як окраси на домах: фігури та колюмни, або памятники — це виконане з найгіршого матеріялу — ґіпсові постаті на цегляних, потинкованих постументах, часто занедбані й обдряпані. Електричне світло та водопроводи є що правда по всіх навіть малих містах, але водопроводи звичайно не є розпроваджені по хатах, тільки ведуть до криниць, що стоять на вулицях.
На загал можна в містах України розрізнити центр, що ще сяк-так нагадує місто в галицькому чи европейському розумінні і "пасьолкі" — цебто ніби передмістя, ніби підміські оселі. По характері відповідають вони найдальшим передмістям наших галицьких міст, тобто і перехідною формою між містом і селом. Городи на Правобережжі, такі як Житомир, Миколаїв, Умань, Херсон, Дніпропетровськ — це розмірно ще великі центри, але чим дальше на схід, тим менші стають ці центри. Полтава має тільки кілька порядних вулиць а такий Краматорськ (північний Донбас), один із осередків тяжкого промислу, місто, що начислює понад 100 тисяч мешканців — це властиво не місто, а цілий ряд "пасьолків".
Як місто, так теж і село України представляється нужденно. Старі, занедбані доми-ліпянки, криті стріхою — ось тип більшости селянських хат. Коло хати примітивний хлів (стайня), де селянин держить одиноку корову, а часом ще й безрогу — ось і все господарське обійстя. Клуні (стодоли) порозбирали при нагоді колективізації. Коней не можна було держати, тому й буває, що в цілому селі немає ні одного воза. Колгоспні будинки (стайні, стодоли) теж не кращі. Поставлені вони примітивно і дуже швидко валяться. Про які-небудь дороги в самому селі нема й мови. В час дощів розмокає чорнозем у глибоку, липку грязь і робить і пішу і колову комунікацію дуже трудною.
Коли до того всього додамо, що битих шляхів в Україні майже немає (якщо не числити деяких відтинків, як от на шляху Львів — Київ, Житомир — Бердичів, головні шляхи в Донбасі), що сітка залізничих шляхів доволі рідка, що велику частину сільсько-господарських машин, якими так чванилася большевицька пропаганда, а яких і так було замало, большевики понищили або забрали, що так само забрали більшу часть залізничого табору, що понищили перед своїм відворотом фабрики та копальні — то будемо мати образ тої сумної спадщини, яку нам залишили комуністи.
(Далі буде)
П.
[Краківські вісті, 28.01.1941]

Краківські вісті 25.01.1942 Слово до курців

Українське громадянство гаряче підтримало акцію допомоги полоненим. Щодня приходять пачки з продуктами i одягом, щодня довідуємося про нові й нові грошеві жертви в користь полонених-українців, що складає їх i інтелігенція i робітники i селяни, як молодь, так i старші. Бо більшість із нас усвідомили собі, що допомога полоненим являється нашим святим обовязком.
До УЦК у Кракові надходять вістки про те, з якою радістю одержують пачки полонені. У багатьох з них в цю хвилину блищать сльози радості на очах. Вони зворушені тим, що на чужині, там, де здавалосьби, нема кому подбати про них, — знаходяться свої люди, що дружньою рукою підтримують їх i помагають їм. I найперше, що вони роблять — це розшукують в пачках тютюну, або цигарок, але, нажаль, не завсіди знаходять їх.
Курці, тай не тільки курці, зрозуміють їх розчарування.
Дбаючи про постачання таборів полонених харчами й одягом, a навіть літературою, ми не можемо забувати про таку необхідну для них річ, як куриво. Бо відомо кожному, що іноді цигарка приємніша за все інше. Отже, постараємося зробити цю приємність тим полоненим-українцям, які покищо ніяк не можуть відівчитися від курення. Але не є це така важка річ. Якщо кожний українець, який має можливість купувати цигарки або тютюн, складе хоч чверть своєї денної пайки на користь полонених-українців, то й тоді багато з них зможуть одержати цей скромний, але такий бажаний дарунок. До кожного УДК можна віддавати свій внесок цигарок або тютюну. Ми гадаємо, що в найближчому часі наше громадянство, включиться в цю збірку i полонені українці, завзяті курці щераз пересвідчаться в тому, що їх окружають опікою брати й приятелі.

Львівські вісті 24.01.1942 Онисим

Maлий фейлетон
Мій сусід, Онисим — нещасна людина. Бувало, зайде до мене, сидить дві—три години i безпереривно нарікає. На всіх і вся! Це йому не подобається, тамте погане, це могло б бути інакше, тамте він зробив би краще i т. д., i т. д. Завжди ті самі нарікання, жалі, невдоволення. Всякі мої вговорювання, персвазії, аргументи, якими намагався я завернути Онисима з дороги чорної зневіри i хоробливого песимізму, не давали ніяких наслідків.
— E! Говоріть здорові своє, а я знаю своє! — заєдно відповідав мені.
Спочатку лютила мене його впертість i я декілька разів вилаяв його порядно...
— Тепер уже напевно не буде накидуватися з своїми жалями, — думав я тоді, бо й справді ці відвідини почали мені надокучувати, i я рад був би спекатися їх кожної хвилини. Та, видно, за якісь важкі гріхи доводилось мені дальше терпіти ці пекольні відвідини сусіда, що не хотів образитися моїми, іноді дуже терпкими, словами...
— Та ви мене i лайте, все ж таки я якось не можу, добродію на вас гніватися! Хоч ми оба не завжди згідні у cвoїx поглядах, то все ж таки мені дуже приємно з вами поговорити i без цiєї приємності ніяк не можу жити, — говорив, скільки разів вітався зі мною на порозі моєї кімнати.
Вкінці я вже і привик до майже кожноденних відвідин Онисима та його незадоволення, що поклав я на рахунок підстаркуватого здивачіння, на яке хронічно нездужав сусід.
— Здоровля, щастя, копу років! — рецитував Онисим, стоячи на порозі кімнати, коли на Новий Рік традиційним звичаєм зайшов уранці до мене.
— Дякую. I вам, дорогий сусіде, бажаю в новому році вилікуватися з вашої чорно-манії, — усміхаючися стискав я його руку.
Опісля засіли ми до стола, випили по декілька чарок, закусили калачем, що залишився ще із свят, згадуючи при цьому минулий рік, знайомих, яких вивезли червоні чорти в тайги Сибіру та тих, яких замучили в тюрмах, лісах, на полях. Сльози стали старому в очах...
— Хто знає, що було б сьогодні зі мною, якби ті прокляті большевики довше тут залишилися.
— От, бачите, сусіде, яке щастя приніс нам старий рік! Ви ж тільки нарікаєте? А все дальше залежить від нас самих. Не безпереривним наріканням, невдоволенням, йойканням, а щоденною, чесною, невтомною працею скріпимо наше сучасне i майбутнє щастя, збудуємо сильні основи життя для прийдешніх поколінь! — говорив я.
— Ви мене, пане Каролин, аж сьогодні, на сам Новий Рік, переконали. I тому цю чарку за кріпке здоров'я ваше, моє, всіх нас, бо воно єдине нам потрібне для праці, якої так багато на розлогому полі нашого нового суспільного життя! — одушевлявся Онисим, випиваючи чарочку.
Ми довго ще говорили про радісні минулорічні переживання, мріяли про майбутнє, щасливе, ясне завтра, збудоване працею, творчою, муравлиною працею Онисима, i всіх членів громадянства, кожного зокрема на стійках праці, на яких застав їх новий рік...
С. Kapoлин.

Краківські вісті 23.01.1942 Голод культури

(Від нашого кореспондента).
Прага, січень 1942.
До Праги недавно вернулася з України п-ні Л. Перед двадцяти роками вона залишила рідний край малою дитиною. Виросла й виховалася у Празі. Туга за батьківщиною була така велика, що п-ні Л. вже з першими німецькими військовими частинами опинилася на рідній землі. З ними вона вступила і до української столиці Києва. Оповідаючи про свої вражіння з побуту в Звягелі, Житомирі та Києві, п-ні Л. каже, що всюди місцеві люди, з якими вона зустрічалася, зокрема молодь, не переставали засипувати її питаннями про українську еміграцію та про життя у Великій Німеччині. Оповідання п-ні Л. про европейські звичаї, про Прагу і т. д. робили на молодь вражіння фантастичної байки. Речі, які нам видаються цілком звичайними, в Україні їм молодь часто не хоче вірити. Тому також східньо-українська преса так радо передруковує за "Краківськими Вістями" все, що торкається української еміграції та культурного життя на заході.
Пригадую, щось подібне мені прийшлось пережити, коли я після довгого побуту в одній нібито европейській країні прибув до Праги. Довго ходив празькими вулицями та до всього придивлявся. Багато з того, що мені приходилось бачити, я не міг легко зрозуміти. З дива не виходив, коли бачив, що прилюдні городи у Празі з такими роскішними квітами, не мали ніякої охорони, крім написів: "Передано під нагляд громадянства". На гарно вдержаних стежках цих городів вешталися поміж публикою півні та водні птахи. Не міг я збагнути, як це можуть годинами стояти на порогах помешкань, у коридорах великих будинків пляшки з молоком та торбинки з печивом. Довго вистоював на вулиці проти кіоска з часописами, що "сам" торгував. Його власник приходив тільки тому, щоб виміняти крам, якщо такий залишився, або забрати готівку. Але, здається, був я найбільше здивований тоді, коли спостеріг, як на одній із головних вулиць несподівано зупинився ввесь рух: став трамвай, автобуси, авта та публика на хідниках, бо від Петринського парку в бік р. Велтави наближався незвичайний похід. Як годиться, попереду його йшов поліціянт, а за ним — дика качка з усіми своїми каченятами. Щаслива мати не звертала найменшої уваги на міське окруження, та спокійно вела свою малеч на воду...
Культурний стан будьякої країни легко можна пізнати не тільки з картинних галерій, театрів, книгозбірень тощо, але й з того, як бавляться діти, як поводиться між собою і зі старшими молодь, як відносяться старші до молоді, мужчини до жінок, а всі разом до живої природи: квітів, птахів, тварин.
Культурне життя в Празі під цю пору розвивається надзвичайно буйно. Велику ролю відограє тут організація "Радість із життя". Виходячи із засновку, що театр спричинюється до поглиблення радости життя, ця організація м. і. всіми силами старається уладити концерти, театральні вистави, доступні для всіх громадян. Під гаслом "Театр усім", "Радість із життя" — улаштувала протягом останніх двох років 224 театральних вистав, що їх відвідало 211.511 душ. Бідним відвідувачам даром роздано 32.118 білетів. Крім того "Радість із життя" організувала ряд концертів, підчас яких виступали кращі музичні та співочі сили.
Взагалі треба сказати, що празьке громадянство опанував якийсь голод культури. В 1941 р. цей голод перевищив під цим оглядом усі попередні осяги. Передусім — книгозбірні. В околиці Великої Праги їх начисляють рівно 100, і всі вони мають свої книжки, зарезервовані читачами вже наперед на довгі місяці. Міських книгозбірень — 48, з кількістю 300 тисяч постійно вимінюваних та доповнюваних книжок, які також майже всі розібрані читачами. В головній празькій бібліотеці книжки, на які буває більший попит, замовлені наперед аж до другої половини року. Найбільший попит мають політичні твори, мабуть тому, що сучасна політика перестала бути предметом самим для себе, а має безпосередній звязок із щоденним життям. Далі йде історична література. Часто буває, що навіть на книжки, які ще не вийшли з друку, вже наперед зареєструвалося на довший час багато читачів.
Те саме можна сказати і про празькі театри та про концерти. Там білети бувають звичайно випродані наперед на кілька тижнів. А щоб дістати білет до чеської національної опери, то для цього справді треба мати велике щастя. Зате кіна бувають переповнені тільки тоді, там висвітлюють історичні або побутові фільми. Також дуже радо відвідує публика музеї, картинні ґалерії та різні вистави. Буває, що виставлені образи випродують до кількох днів. В неділю чи свято важко дістатися до музею.
Таке велике захоплення загалу культурними надбаннями, зрозуміло, викликає не менше заохоту в письменників, драматургів, композиторів, мистців, артистів, видавців тощо, завдяки чому життя народу збагачується новими культурними цінностями.
ДК.

Львівські вісті 22.01.1942 Замітний ювілей

До 60-річчя народин Преосвященного Іларіона, архієпископа Холмського і Підляського, проф. д-ра Івана Огієнка
Дня 15 січня (2 І. ст. ст.) минуло 60 років життя небуденній людині. Проф. д-р Іван Огієнко! Це ім'я знане по всій Україні та по всіх закутках, куди розбрилися переселенці чи емігранти української національності. Скрізь і всюди до цих людей дійшли чи то популярно-науковий місячник "Рідна Мова", видаваний з 1933 р. аж по серпень 1939 р., чи то популярно-наукові праці про сучасну та минулу українську літературну мову, чи то великі наукові студії з тієї ж самої ділянки.
Життя проф. І. Огієнка — це частина історії українського народу, який своєю діяльністю сягає до різних ділянок українського культурно-політичного життя. Життя проф. Огієнка — це символ життя українського вченого.
Народився Іван Огієнко 2 січня (ст. ст.) 1882 р. в містечку Брусилові, Радомиського повіту на Київщині в селянській сім'ї. Скінчивши початкову народну школу в рідному містечку, вступив він (1896 р.) до Київської Фельдшерської, і хоч покінчив її з прегарним успіхом та став (1900 р.) лікарським помічником у Київському військовому шпиталі, то це звання не тягнуло його до себе. Київ зі своєю історично-науковою традицією повів його у середню школу, яку покінчив екстерном та опісля вписався на історично-філологічний факультет Київського Університету. Тут почалася справжня дорога вченого. Ще передтим пробував він пера в поезії та прозовій белетристиці, та скоро зрезигнував з цієї ділянки культурної праці, а перейшов на справжню наукову, бо вже в університетській лавці став оголошувати друком наукові праці з ділянки українського мовознавства. В 1909 р. став учителем у Київській середній школі, а в 1915 р. приватдоцентом у Київському Університеті. В 1918 р. став він попри наукову працю прокладати шлях для канонічного заснування Української Автокефальної Православної Церкви. Після відродження Української Православної Церкви став він у 1919 р. міністром ісповідань Української Республіки, а в 1920 р. міністром освіти. Тут започаткував акцію над перекладом богослужбових книг, відновленням традиції Української Автокефалії та переорганізуванням духовного шкільництва. З заснуванням Держ. Університету в Кам'янці Подільському став проф. Огієнко першим його ректором.
Та прийшли важкі дні й роки для Української Народної Республіки, а з ними і важкі дні скитальщини проф. Огієнка. Переїзд у Галичину, табор емігрантів у Тарнові, вчителювання у Львові, а потім професура на катедрі старослов'янської мови на Богословському відділі в Варшаві, потім праця в редакції журналу-місячника "Рідна Мова" аж до 1939 р. Коли ж прийшло звільнення холмських і підляських православних українців спід польської кормиги і треба було стати у релігійному проводі цих 20 років понижених людей, проф. Огієнко піднявся ще одного важкого завдання — архієпископської мітри на холмському владичому престолі, прийнявши передтим у манастирі ім'я першого київського митрополита-українця Іларіона.
А наукова діяльність Достойного Ювілята? Це довгий, понад 500 чисел реєстр праць з різних ділянок української культури: історії мови, сучасної мови, слов'янської палеографії, старослов'янської мови; а далі переклади Св. Письма і богослужбових книг на українську мову. В ділянці сучасної мови займається він всіма ділами граматики: лексикологією, фонетикою, морфологією та синтаксою. Проф. Огієнко за свої праці став почесним доктором філологічних наук на бернському університеті. Та він не тільки пише для спеціялістів, але й популяризує українську граматику серед широких мас народу редагуванням місячника "Рідна Мова", в якому порушує найрізнородніші питання сучасної української мови, вчить загал говорити однією літературною мовою, йдучи за поставленою девізою: "Для одного народу одна літературна мова й один правопис". А попри це безліч популярно-наукових статтей і праць по українському мовознавству, а все для одної ідеї — єдности нації. Цю ідею поглибив Ювілят ще й девізою: служити Богові — це служити Народові.
В дні шістдесятліття народин Достойного Ювілята, Преосвященного Владики Іларіона українське громадянство бажає йому многих літ і кріпкого здоров'я та сил служити Богові й Народові.
В. М. Л.

Краківські вісті 21.01.1942 Свят-Вечір у полонених

Бувають моменти в житті народів, коли вони, хоч переживають переломові хвилини своєї історії, приневолені силою зовнішніх обставин займатися впродовж деякого часу тільки т. зв. "дрібними": культурно-освітними, суспільно-економічними, допомоговими та іншими цього роду справами. І горе такому народові, коли його провідні кола знехтують цього роду "дрібницями", бо коли прийде слушний час, не буде матеріялу для того, щоби здвигнути велику будівлю.
Саме такий момент передишки в переломовій добі переживаємо ми, українці. І треба з вдовіллям ствердити, що, по деяких ваганнях серед частини нашої суспільності, провідні наші кола зуміли втягнути наш загал саме до цієї малозамітної, буденної, муравлиної суспільної, громадської праці. До такого висновку мусить прийти кожний, хто вдумливо спостерігає наше теперішнє збірне життя.
До такої, здавалося би на перший погляд, малозамітної, скромної громадської праці належить допомога полоненим українцям, яку веде УЦК у Кракові з Україн. Допомоговими Комітетами й Українська Краєва Комісія Допомоги полоненим у Львові та її клітини в краю. Одначе праця, яку веде ця Комісія, така далекосягла, що її значіння і наслідки мабуть не всі в нас якслід освідомлюють собі. Це ж бо вчинками, а не словами провадиться в життя ідея тіснішого обєднання і скріплення почуття приналежності до однієї нації між українцями західніх земель та нашими братами знад Дніпра. Всі ці полонені українці, колишні червоноармійці, які одержали й одержують матеріяльну і моральну допомогу від наших Комісій Допомоги, нераз може вперше в житті усвідомлять собі якслід, що це таке кровна і расова приналежність до однієї нації і як вона проявляється назовні. Це усвідомлення понесуть вони у свої рідні сторони та роскажуть, що з ними поводилися в нас, як з рідними і допомагали їм, чим могли.
Такі думки роєм снувались нам, коли ми вертались пізно вночі зі Свят-Вечора, влаштованого для полонених українців, колишніх червоноармійців, що переходово перебувають у Львові. Святу Вечерю влаштувала для полонених Українська Краєва Комісія допомоги полоненим у Львові у перехідній станиці для полонених, приміщеній при вул. Клепарівській 15. Біля влаштування цієї вечері найбільше попрацювали, наскільки вдалось нам розвідати д-р Т. Воробець, голова Комісії, його заступник д-р Юськів, пані Г. Митикова, Михалевич, пані Крохмалюк В., п. Козачинський, адміністратор станиці, п. Лунева та інші.
4 год. пополудні. Входимо до просторої салі Станиці. Довгі столи застелені білими скатертями, дарованими громядянами Зборівщини. В куті велика, гарно прибрана ялинка. На столах: просфора, кутя, борщ, маківник, книші, риба смажена, вареники, компот, цигарки, тощо. Довкруги столів понад 90 (девятьдесять) полонених з різних областей України, між ними тільки кількох галичан.
Після спільної молитви глибоко релігійну і патріотичну промову виголосив о. Горчинський та прочитав пастирського листа Митроп. Шептицького. Промова, зміст листа та святочна обстанова вечері викликала сильне вражіння серед полонених. В одних слідне було велике зацікавлення, бо чейже перший раз були учасниками такої хвилини, деякі плакали зі зворушення, а в усіх радість сіяла на обличчях. Зорганізований з полонених хор заспівав "Бог Предвічний", заімпровізована з полонених орхестра заграла коляди.
Роздача просфори. Зачалося споживання просфори. Один з полонених каже:
— Я вперше в житті споживаю Причастя.
Треба було пояснювати, що це не св. Причастя, а просфора.
Інші полонені питалися, чому кутя солодка, чому саме з медом та маком, і взагалі розпитували про різні їм невідомі речі, звязані з традицією і звичаями Свят-Вечора. Все те треба їм було розяснювати. Ще інші питались, чи відтепер щодня столи будуть для них так багато заповнені... Дехто питав: яке значіння має Тризуб, що висить на стіні, а яке образ Богоматері... Все це треба було вияснювати, наче малим дітям.
Після вечері орхестра і хор полонених грали і співали до 10 год. вечора коляди та українські патріотичні пісні. Управа Станиці однозгідно стверджувала, що хор та орхестра зорганізувались самотужки, полонені просили тільки, щоб їх навчити мельодій коляд і таких українських пісень, яких не вільно було співати підчас совєтського режіму.
Відтак один з полонених подякував усім тим, щоб влаштували Святу Вечерю й опісля вони заспівали разом "Ще не вмерла Україна". Це була приємна несподіванка для Управи Станиці, бо національного гимну хор полонених ні інші полонені у Станиці не вчилися.
Хворим полоненим, які не могли сидіти при столі, влаштовано Святу Вечерю в іншій салі, там, де вони лежали. І там була ялинка, просфора, святовечірні страви, коляди. Серед них саме найбільше було таких, що плакали в цю свят-вечірню хвилину. Так і відчувалося, що для неодного з них — це переломова у житті хвилина; яка глибоко запала йому в душу і врилася в память.
При кінці не можу не згадати одного зворушливого моменту. Приявним впадало в очі, що одна пані більш запопадливо, як інші, піклується полоненими і більше почувань та серця вкладає у працю для поправи їх незавидної долі. На мій запит, що її спонукує до такої жертвенності, п. Митикова Олена, бо це власне вона була, відповіла:
— Большевики ще в 1940 р. забрали мені сина, і досі його немає та мабуть вже й не буде. Тому я рішила присвятити всі свої сили і ввесь труд допомозі українським полоненим. І я всіх їх приймаю як своїх рідних дітей...
Вертаючись у пізну ніч домів, роздумував я теж над нерозгаданою містерією любови материнського серця української матері-страдниці, що незбагнутим способом материнську любов до втраченого сина переливає на тих українців, які хвилево найбільше тієї любови і допомоги потребують.
Нарід, що має такі матері, не загине.
М. П.

Львівські вісті 21.01.1942 "Жайворонок"

Оперетка на 3 дії Ф. Лєгара. Постанова: П. СОРОКА. Диригент: Я. БАРНИЧ. Концертмайстер: О. ГОЛИНСЬКА. Декорації: М. РАДИШ. Балетмайстри: Е. ВІГІЛЕВ, В. ШТЕНГЕЛЬ. Мистецький керівник: В. БЛАВАЦЬКИЙ. Музичний керівник: Л. ТУРКЕВИЧ.
"Жайворонок" Лєгара — це класична оперетка, що поєднує основні риси цього жанру театрального мистецтва: легку мелодійну музику, згармонізовану з нею погідну акцію без надто складних психологічних ситуацій, соняшний, безжурний дотеп, інколи з переходами в легкий задумливий смуток. Як в інших віденських оперетках того часу, в фабулі й музичному змісті мадярські мотиви. Молода селянська дівчина закохується в маляра, що малює з неї портрет. За намовою маляра враз із своїм дідусем переїжджає до нього до Будапешту. Але незабаром переконується, що це невідповідне їй середовище. Вона покидає місто, дійшовши до порозуміння із своїм давнім нареченим, сільським парубком, маляр повертається до своєї попередньої нареченої, театральної артистки.
У постанові Львівського Українського Театру оперетку виведено з усією дбайливістю і мистецьким тактом. Після "Циганського Барона", що був блискучим іспитом мистецьких спроможностей нашого театру, не можна було мати ніяких сумнівів щодо успіхів у цій куди легшій оперетці, тимбільше, що між нашими артистами є сили, які мають довід та безсумнівні здобутки в ділянці опереткового мистецтва. Так, напр., талант С. Стадниківної має вдячне поле до попису. В ролі Маргіт виявили себе вповні її молодечнй чар, легкість та безпосередність у виведенні типу простодушної селянської дівчинки, повної довір’я до життя й людей. Гідним її партнером був Й. Поляків, що його милозвучний тенор добре знайомий нам із попередніх його виступів. Тут у сальоновій ролі маляра Шандора ми подивляли його стриману елегантну гру без зайвих ефектів і шаржу. Чималу несподіванку зчинив публиці В. Блавацький у ролі Паля. Мало хто з нас мав нагоду бачити нашого заслуженого артиста в оперетковій ролі. Талант Блавацького зумір відповісти всяким вимогам. А проте, хоч публика з захопленням оплескувала його дотепи й бездоганну гру, декілька ліричних місць оперетки, в яких виступив "правдивий" Блавацький, якстій пригадували нам, що арт. Блавацький — це передусім драматичний талант. Щораз більше симпатії львівської публики добуває собі О. Кальченко. Ця молода артистка має всі дані, щоб дійти до блискучих осягів. Її хист, гарна зовнішня поява, а передусім чудовий, технічно опанований голос заповідають їй гарну майбутність. Тон, музика — це стихія О. Кальченко і жалко тільки, що в оперетці "Жайворонок" замало простору для її голосових спроможностей (у ролі Вільми). Без пересади можна сказати, що гар інших артистів під кожним оглядом була бездоганна. Е. Левицький (у ролі Арпада) створив вдалу сильветку молодого дивака-аристократа, оминаючи з тактом небезпеку карикатурної пересади. Е. Курило (Ляйош) як завжди, мужеський, пристійний амант, що з переконливою силою вміє завоювати серце невірної судженої. Багато гумору й руху внесла на сцену М. Степова (Борча) своїм комізмом і природною грою.
Часто згадуємо про те, що збірні сцени — це сильна позиція у здобутках нашого театру. У цій оперетці нема їх багато, проте й тут вони виведені наскрізь по-мистецьки. Головно слід підкреслити високий рівень балетів, що, без сумніву, можуть бути прикрасою найкращих сцен. Велике значення в успішному виведенні оперетки мають декорації. Декорації в виконанні М. Радиша були не тільки прекрасним фоном і добре достроєним фрагментом загального, вони самі для себе творили окрему закінчену цілість.
При підсумуванні всього найдемо найкращу розв'язку справи, коли вжиємо висловів, що їх раз-у-раз в часі перерв і після закінчення вистави не щадила численно зібрана публика: "Чудово! Прекрасно!".
М. Т.

з поляkів

»Діло« 28.07.1938 Поляк про східно-галицьке село.
З височини польського уряду виходять в останньому часі розпорядки й заклики, що м. і. торкаються зовнішнього вигляду села. Про відомий розпорядок у справі перемальовування парканів і плотів редакції польських та українських часописів доволі широко розводилися, не жалуючи чорнила та місця. Зате менше відомий серед широких громадських кол заклик до збирання датків на памятники, які малиб станути по селах у честь заслужених для польської справи людей. Цій справі присвячує у „Вєку Новім" з 27. ц. м. якийсь непідписаний автор такі уваги:
„Якщоб уряд умів вслухатись у дійсний живчик суспільного орґанізму, відчув би безмір шарпанини й борикання, що є змістом істнування сорок тисяч громадян. Колиб він у перший ліпший ярмарковий день подивився не на плоти повітового містечка, але заглянув в очі громадян, що глотяться у сінях податкового уряду, то відкрив би стільки траґедій, що безсумнівно відкликав би неодин обіжник. Та чи тільки сіни податкового уряду відзеркалюють нам настрої суспільности?
„Вертаюся з засідання громадської ради східно-галицького села. Як червона нитка тягнеться через наради: нестатки, хвороби, недостача засобів. Школи нема. Доріг нема. Ті, що є, навіть так звані повітові — це рекорд ям і трясовиння, це дорога, де навіть корови, вертаючися з пасовиська, мусять іти гусаком ровом. Це час сінокосів. Сотки й сотки морґів млак чекають на осушення. Міжтим селянин, роздягнений до нага, косить у воді, складає копиці у воді, потім запрягає коні, витягає перемоклі копиці на вищий терен, розкидає ці копиці, пересушує сіно, знову робить з нього копиці, а коли їх сонце осушить, звозить счорнілі стебла додому — на підстілку. І він має мати охайні оселі, великі вікна, цвіти, фіранки, мурований комин, замість курного вогнища, має мати здорові легені, незаражених чахоткою нащадків і годящу огорожу? Він має зложити даток на памятник?
„Ні він, ні його сусід, ні той третій і четвертий, не зроблять цього. Не зі злої волі, але просто тому, що їм, притолоченим тягарем щоденної журби і клопотів, недостає зрозуміння для чого іншого, як для гнітучого тягару життя. А потім — хочаб памятники повстали на селі. Чи вибір героя, що йому мав би бути присвячений памятник на селі — нпр. у громаді з польською меншиною — не викличе пристрастей і не розпутає аґітації? Чи відмовимо меншостям права почитати їхніх героїв, чи таки поставимо на своїм і тільки своїм памятник виставимо? Скільки громад з польською меншиною, стільки розогнення, стільки живлового антаґонізму й у висліді — стільки збільшеного роздвоєння. Не мішаймо памяти наших героїв, що живуть у наших серцях, до цих конфліктів! Цим не довершимо двигнення Польщі вгору. Не зробимо цього ні приказом відновлювати фасади, ні закликом творити памятники серіями“.
Галицьке село — безконечна тема. Для одних воно справа експериментів, для других зміст траґедії. Навіть польський автор, що знає село, має сумління і почуття людяности, не може стриматися з критичними увагами.
»Діло« 27.07.1938 Несамовите хвилювання.

З польської преси.
Б[увший] анґлійський премієр міністрів з часів війни й один з головних творців повоєнної Европи Льойд Джордж містить тепер на сторінках льондонського „Дейлі Телеґраф-у“ статті про причини розпаду австро-угорської монархії. Метою його статтей — як це він зазначив на самому вступі — є спростувати грубі помилки, що їх повно в ріжних історичних публікаціях при обговорюванні справ б[увшої] наддунайської монархії.
В черговій статті Льойд Джордж обговорює також східно-галицьку справу.
ІКЦ" з 26. VII. ц. р. приносить такий уступ з цієї статті:
„Антантські союзники в Польщу, яка не без причин почувала себе загроженою Німеччиною та Росією, вислали польські дивізії, створені з полонених під командою французького ґенерала Галєра. Галєр вмашерував до Галичини нібито проти большевиків, а в дійсности, щоб цю країну анектувати”!
На марґінесі цієї статті „ІКЦ” характеризує особу Льойда Джорджа як „неука, що виказує недостачі в елементарній освіті” і як „старого іґноранта”, що „бажаючи інших справляти, сам пише бздури” та є „рекордистом у неуцтві”. Стаття Льойда Джорджа — пише „ІКЦ” — аж „кишить від скандальних нонсенсів” і „має гумористичні вальори".
Мусить це бути велика стаття, коли удостоїлася разом з автором стільки блискучих епітетів.
Але — пише „ІКЦ” далі — „очевидно в цьому випадку пан Льойд Джордж помішав мабуть Галичину з провінцією тої самої назви в Еспанії”.
Отсим ревеляціям „ІКЦ” дає наголовок „З ослячої толоки“... й апелює до анґлійців, щоб спинили дальшу публіцистичну роботу Льойда Джорджа.
Це все ясне й очевидне. Не розуміємо тільки, чого „ІКЦ” так страшно хвилюється тою „еспанською Галичиною” і так її завзято обороняє перед анґлійським „неуком”. Якесь дивне qui pro quo.

»Діло« 20.07.1938 Адміністраційна драбина: "побажання", "рада", "доручення", "наказ".

З польської преси.
В одному з попередніх чисел „Діла" вмістили ми коротку замітку про новий розпорядок премієра Складковського у справі будови памятників у честь поляглих у боротьбі за незалежність Польщі. Це не примус, але „булоб побажане", щоб таких памятників було якнайбільше „в цілій державі, особливо на теренах сільських громад". У звязку з цим розпорядком "Ґлос Народови" у статті п. н. "Для зміни – памятники" пише:
„Ще не скінчилися перипетії громадянства з малюванням плотів, які в одній Польщі з усіх держав світу виросли до значіння першорядної суспільної проблєми, і вже появився новий обіжник міністра внутрішних справ, що в теорії дуже гарний, але у практиці може показатися дуже прикрим для громадянства, особливо на східних землях.
„Ініціятива, треба признати, гарна, але міркуючи на підставі останніх історій з парканами, можна її просто боятися. Поляглим треба віддавати честь і шанувати їх память, бо це найсвятіший символ зусиль народу – зусиль та жертв боротьби. Народ, що не шанує своїх поляглих — не шанує свого минулого, не заслуговує на те, щоб називати його народом. Але така честь мусить мати самометний, добровільний характер, її джерелом мусить бути справжнє переконання і свідомість того, що робиться.
„Чести не можна вимусити і не можна наказати, особливо тоді, коли йде про таку поважну справу, як справа поляглих у боротьбі за свободу чи величінь народу. І тому не треба орґанізувати її урядово, тому не треба заохочувати до неї обіжниками. Крім цього урядова честь, яку передали в руки бюрократії, може набриднути навіть ентузіястам. Бо беручи під увагу ревність нашої адміністрації, уявім собі, що може статися...
„П. міністр „уважає дуже побажаним" щоб ця форма вшанування поляглих найшла широке застосування на терені цілої держави", але чи п. міністр передбачує, що те, що у нього „побажане", у воєводів стане „радою", у старостів „дорученням", а вкінці дістане назву „наказу“.
„Важко бути пророком взагалі, але легко стати ним по досвідах останніх днів. Можна сміливо твердити, що Польща вкриється тисячами комітетів, що шукатимуть прізвища поляглих. місць, де вони полягли, і гроші на памятники. І в суспільній ґеоґрафії країни появиться нова проблєма: чим дальше на захід, тим лекше зa гроші, але трудніше за поляглих, і чим дальше на схід тим менше грошей і більше поляглих. І може трапитися випадок (не виключене), що під Сєрадзем якесь село чи волость не матиме кому поставити памятника, коли знайде готівку, а під Молодечном селяни зголошуватисямуть з запитанням, чи не можна відсидіти „добровільної жертви" на памятник.
„Переборщення? Ні, не переборщення, тільки висновки з того, що вже нераз бувало. Злука бюрократичної ревности з охоти як найшвидше, як найсправніше поставити якнайкращі памятники може дати фатальні наслідки.
„Треба при цьому памятати, що ціла та акція буде порядно коштувати.
У Польщі місць, де треба би поставити памятник (якщо їх ще нема)? Ну, легкою рукою можна подати 1000 місцевостей. А кілько коштуватиме пересічно памятник? Гарних кількасот золотих! Звідки взяти ті гроші тепер, в 1938-му році?
„З прилюдної жертвенности! Так принайменше каже обіжник. Дуже це гарно і важко відмовити, бо ціль гарна. Але ж таку прегарну ціль мають збірки на ФОН і на будову шкіл і на Червоний Хрест і на Білий Хрест і на Морську Ліґу і на Мацєж Школьну і на ЛОПП та на гіржі інші речі.
«А все-ж найбільше памятників, стане там, де було найбільше боїв в pp. 1918-1920 тобто на східних землях, тут де сільський люд найбідніший. Тутешні селяни в короткому часі ставитисямуть до цілої тієї ініціятиви як до охоти наложити на них новий податок, і до памятників відноситися муть щонайвище байдужно".
Закінчуючи свою статтю, автор С.Л. ще раз підкреслює, що як навіть станути на становищі, що треба будувати памятники поляглим, то не можна робити цього урядово, не з „поради", не з "доручення" ані „наказу". До того Польща має сьогодні багато більших турбот і краще булоб занятися ними.

»Діло« 15.07.1938 Хто за що гнівається?

З польської преси.

У 147-ому числі „Діла" з 7-го липня ц. р. у цій самій рубриці вмістили ми кілька думок з приводу статті "Дзєнніка Польского" п. н. „Обостороннє ґетто польсько-руське“. У відповідь на наші замітки „Дзєннік Польскі” (ч. 192 з 15. липня  ц. р.) умістив статтю, сиґновану буквами М.П., п. н. "Назва, калєндар та азбука“. У звязку з нашим мимохітним зауваженням, що ,Дзєннік Польскі" свідомо не хоче вживати нашої офіційної назви „українець'' та „український“, але й не уживає постійно „русин" і „руський“, тільки плутає обі ці назви, з чого часто виходять дивогляди, автор згаданої статті пише:
„Від декількох літ повторюємо і далі повторюватимемо, що термінів русин, руський та українець, український уживаємо як рівноправних назв. Шануємо волю національности, що хоче називатися українською. Має до того право, як кожний інший нарід має право устійнити свою назву. Але ми маємо теж право зберегти стару назву, вживану у польській мові: русин і руський. Що ми сказали би, якби нпр. італійці виступили в претенсією, щоб поляки закинули старий прикметник „влоскі“ і конче почали говорити і писати „італьскі"? Під цим оглядом представництво Італії у Варшаві висувало навіть несміливі суґестії, але ті суґестії не могли змінити відвічної традиції польської мови. Коли у „Дзенніку Польскім" ставимо справу цілком щиро і заявляємо, що терміни русин, руський і українець, український уважаємо рівноправними (один традицією польської мови, другий волею українського народу), то не думаємо, щоби в інтересі „Діла" було вмовляти нам якісь побічні інтенції й охоту уникати „офіційно" принятої назви. Дивує нас тільки, що „Діло“ вертається що якийсь час до тієї справи у спосіб, який свідчить про хоробливу перечуленість v цій справі".
»Діло« 14.07.1938 З римо-католицької акції на Волині.

АКЦІЯ НАВЕРТАННЯ В КОСТОПОЛІ Й САРНАХ.
При кінці травня в Костополі на Волині відбулося зібрання „шляхти заґродової". Підготовлене воно було так: Усім тим, що мають прізвище на „ський", „цький" та „ич" і деяким іншим православним вислано запрошення на письмі. Вибрано головно тих, що займають ріжні посади, емеритів та військових інвалідів. В тижні перед зборами комендант "ПВ і ВФ” викликував поодиноких православних українців, намічених до „навернення", і всякими способами переконував їх, що вони мусять покинути українство і православія та „навернутись“. А в тому часі хтось ширив серед цих кандидатів трівожні чутки, що їхні посади, емеритура і навіть право жити у прикордонному поясі загрожені. „Кандидати" зі слізми на очах зверталися до православного духовенства та інших людей з просьбою рятувати їх.
Жицє Католіцке“ (ч. 98) так описує навертання „шляхти" в Сарнах дня 19. червня ц. р., на яке стягнено з повіту аж к. 2.000 душ: „В 10. год всіх зібраних на спортовому стадіоні тісними рядами повели до костела...
Сльози текли по обличчі тих людей“...
„Ж.К.“ додає, що після промови полковника КОП-у Плахти-Платовіча, що знову накликував зібраних навернутися, люди теж плакали: „Чи дивні могли бути — каже „Ж.К.” — почуття та сльози, що тиснулися (в тих православних) до горла й очей?“
Зовсім недивні! Неодин з нас, можливо, заплакав би, якби опинився в такій ситуації.
ВИШНЕВЕЦЬ І КВАЧІВКА.
Кореспондент „Жиця Католіцкеґо“ (ч. 28) так починає свій допис з Вишнівця на Волині про урочистість Божого Тіла:
„Ми, мешканці старого граду князів Вишневецьких, слушно можемо гордитися великими змінами, які відбулися в нашому надгоринському ґродзє“... „Минули, як лихий сон, ті часи, коли наш улюблений костел у Старому Вишнівці світив пусткою"...
Автор забув додати, що Вишневець — це город українських православних князів Вишневецьких (окреме коліно роду князів Острожських, нащадків князя Володимира). Зрештою, не дивуємось. Може колись почуємо, що й сам Володимир теж не наш. Цікавіше, чому це костел у Стар. Вишнівці давніше „світив пусткою“, а в часі Божого Тіла вже був наповнений? Відповідь дає автор допису, кажучи: "За великою процесією йшли і православні“.
Відповідь про волинську дійсність аж занадто промовиста. Спочатку церкви ревіндикують, потім світять пусткою і нарешті „навертається“ українська шляхта, або робиться так, як це було на передмісті Вишнівця — у Квачівці.
Шкода лише, що автор не сказав, як це сталося, що ці православні українці у свій робочий день пішли за процесією? І чи вони могли не піти?
Зрештою, і на це питання можна відповісти, бо, як каже автор допису, народження цих змін у Вишнівці „не обійшлося без стогону й лементу". ... „Але польська культура, що йде побідно, упоралася з незадоволеними“, ... „шатанське пєнтно“, яке витиснули  "окропне часи... гайдамачизни“, усунене...
Добре, коли говориться щиро!

XX.

»Діло« 05.07.1938 Польська преса про похорон ґен. Мирона Тарнавського.

З львівської преси „Хвіля" помістила довгий звіт з похорону, підкреслюючи, що в похороні взяли участь тисячні маси народу, охоплені подивугідною дисципліною.
Доволі довгу замітку вмістило теж ендецке „Слово Народове", яке на самому вступі написало: „як можна було передбачувати, похорон умерлого перед 4-ма днями б. начального вожда УГА, ґен. Тарнавського, став великанською українською маніфестацією. З усіх сторін Східної Галичини зїхалися делєґації з урнами з землею або з вінками“. „Слово Народове" подає число учасників похоронного походу на 20 тисяч. Цій своїй замітці дало „Слово Народове“ такий наголовок: „Замість забороненого здвигу українці уладили маніфестаційний похорон ґенерала". І позатим кілька ендецьких колючок.
Коротку замітку про похорон вмістив озонівський „Дзєннік Польскі“, а з позальвівських часописів краківський ІКЦ.

»Діло« 02.07.1938 "Українці шукають витрати своєї енергії в кооперації“.

З польської преси.
У статті п. н. „Операційна база меншин — це німецька й українська кооперація" (ч. 178 з 1 липня ц. р.) „Ґонєц Варшавскі" пише про перевагу української та німецької кооперації та про причини тієї переваги.
„В Польщі споживча кооперація постійно розвивається. Від року 1925-го до 1936-го число споживчих кооператив зросло з 1185 до 1552. Але хліборобсько-торговельних кооператив маємо тільки 217, а хліборобсько-споживчих 416.
„Тимчасом українці (русіні) мають 2243 хліборобсько-споживчих кооператив побіч 135 чисто споживчих. Чисто хліборобсько-торговельних українських кооператив нема".
„Зсумувавши тепер числа тих типів кооператив, дістанемо число 2185 польських кооператив і 2378 українських.
„Чому треба приписати перевагу тих груп українських кооператив над  польськими? Вже з порівняння трьох типів кооператив видно, що українці посилюють розвиток типу мішаних кооператив, хліборобсько-споживчих, у нас дуже рідкий. Це кооперативи, в яких селянин може продати хліборобські продукти, купуючи взаміну споживчі товари імпортовані або промислові вироби".
Автор статті Й.Борута твердить, що таку систему торговлі ведуть жидівські купці по селах та що з ними можна боротися тільки такою самою системою. Українці — на його думку — добре це зрозуміли закладаючи головно кооперативи того типу.
„Інакше виглядає справа німецьких кооператив. Німці майже зовсім не цікавляться кооперацією споживачів, зате великий натиск кладуть на кредитову і молочарську кооперацію. Німецькі кредитові кооперативи дали під кінець 1936-го року 31,9 міліонів золотих кредитів спираючись на капітал, що приходить посередніми дорогами зза кордону. Відношення кредитів, які дали польські кооперативи, до кредитів німецьких кооператив є 7:1, підчас коли відношення польської людности до німецької є 30:1.
„Але справжні тріюмфи має за собою німецька кооперація в молочарстві. Оце до німецьких кооператив доставили в 1936-ому році 194,300.000 літрів молока, а до польських кооператив у цілій державі 771,6 міліонів літрів. Це відповідає відношенню 4:1 при відношенні польської людности до німецької 30:1".
Далі автор особливо підкреслює, що польські хлібороби доставляють молоко до німецьких кооператив, що є навіть кооперативи з більшістю членів поляків, які належать до німецького кооперативного союзу. Головною твердинею німецьких молочарських кооператив є Польща.
„Можна багато сказати про причини послаблення польського кооперативного руху при сильному розвиткові української та німецької кооперації. Німецьку кооперацію фінансує заграниця. Українці шукають витрат своєї енерґії в кооперації".
Й.Борута гадає, що головною причиною слабого розвитку польської кооперації є те, що вона була і в тереном небезпечних експериментів та ріжних політичних акцій.

»Діло« 09.06.1938 „Хто може бути наслідником Коновальця?“
З польської преси.
У виленському „Слові” (ч. 152, з 4-го червня ц. р.) появилася друга частина розмови з колишнім начальником відділу для справ національностей при міністерстві внутрішніх справ, Генриком Сухенек-Сухецьким. (Першу частину зреферували ми в передостанньому числі "Діла"). У цій, другій частині п. Сухенек переповідав більш-менш історію та діяльність ОУН не виходячи зрештою поза факти і так відомі нам з польської преси. Він теж думає, що єдиним завданням політики полк. Коновальця було за всяку ціну не допустити до українсько-польського співжиття в Галичині на північно-східних землях. Ця думка, як і багато інших з цілої тої розмови, відгонить доволі великим примітивізмом, який тимбільш вражає у людини, що стояла на високому становищі, особливо на становищі, на якому можна було мати змогу багато знати.
Твердить п. Сухенек, що деклярація мін. Перацького з січня 1932 р., договір про ненапад з Совітами та польсько-німецьке порозуміння були великим ударом у політику полк. Коновальця що полк. Коновалець "ставався зайвим".
„Все те спричинило, що мусіли приснути й останні надії орґанізаціі Коновальця. Залишилися для українців у краю два виходи: або почати збройне, безнадійне повстання проти Польщі, або почати балачки з поляками. Вибрали те друге. Лист митрополита Шептицького, виданий після вбивства мін. Пєрацького і вбивства дир. гімназіі Бабія, як теж процес убивців мін. Пєрацького у грудні 1935 року — протверезив мозки і дозволив довести до знаменних виборів до парляментарних тіл у 1935. році.Це були історичні моменти. Моменти, що могли би бути важним кроком уперед на шляху розвитку польсько-українського співжиття».
На запит, як треба схарактеризувати полк. Коновальця, п. Сухенек відповів:
"— Гадаю, то після того всього, що про нього писали та що доказали на процесах, то я як поляк і до того діяч з 1905-го року, і далі як такий, що має багато відомостей з часів мого урядування чи то у штабі чи в міністерстві внутрішніх справ, можу сказати тільки одне:
— Це був тип з великим спритом та орґанізаційним хистом. З великими амбіціями і може тому не далекозорий політик, але на щодень — чому ні".
Співробітник „Слова“ поцікавився, хто може бути наслідником полк. Коновальця на становищі провідника ОУН.
"— На це питання — сказав п. Сухенек доволі важко відповісти. Попри Коновальця були одиниці тієї міри, що Грибівський Урбан, Ярослав Барановський (той, що зомлів у Роттердамі), Роман Сушко і багато інших меншого значіння. Знав я одного — але він вже не жиє. Найімовірніше — наслідника не треба буде, бо загальною консеквенцією, не тільки смерти Коновальця, мусить бути упадок орґанізації того типу, яким була ОУН.
Вкінці п. Сухенек на запит, що могло бути причиною, що большевики вбили полк. Коновальця, висловлює здогад, що могли в цьому відіграти якусь ролю японсько-китайські події та теперішнє положення на Великій Україні.

ситуація

»Львівські вісті« 10.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Японці на Сінгапурі
ТОКІО, 10 лютого. — Агентство Домей повідомляє, що вчора, 9 лютого, вранці японські війська перейшли Джогурську протоку і висадилися на острові Сінгапур. Згідно з дальшим повідомленням агентства Домей, безпосередньо після першої хвилі японських військ, які сьогодні в ранніх годинах висадилися на Сінгапурі, під охороною сильного артилерійського огню перейшли морську протоку також японські бронетанкові з'єднання. Не зважаючи на дуже запеклий огонь ворожої оборони, висаджені війська мали змогу поширити заняту ними територію. Також агентство Рейтер в урядовому повідомленні з Сінгапуру підтверджує висадку значних японських сил на західному побережжі острова Сінгапур. Бої тривають.
Повітряний бій коло Балі
ТОКІО, 10 лютого. — В районах Голяндської Індії літаки японської військово-морської фльоти проводили знову з добрим успіхом бомбардування столиці Яви, порт Сурабая. В повітряних боях у районі острова Балі збито 35 ворожих літаків.
В районі Молюкків японські війська закінчили свої операції на острові Амбоіна, який в цілості опинився в японських руках.
Рангун пережив учора дуже запеклу атаку авіяції. Атака була передусім скерована на аеродром, який знаходиться на півночі Рангуну.
Дорога німецьких частин в Африці
БЕРЛІН, 10 лютого. — Великі успіхи, які осягнули німецько-італійські війська під командуванням генерала Роммеля над англійцями, вдалося осягнути завдяки блискавковій швидкості, з якою були проведені ці операції. Бронетанкові військові частини держав осі переслідували безупинно ворога, не даючи йому ні хвилини спокою. Один з таких загонів зробив за один день 130 кілометрів і таким чином відтяв англійцям шляхи відвороту і змусив їх до бою, в якому ворог потерпів невдачу.
На сході
Одна чисельно слабша німецька залога обороняла в перших днях лютого одну місцевість на середущому відтинку східного фронту перед сильними большевицькими наступами. 600 большевиків атакувало численними хвилями поновно місцевість. Хоча ворог підчас своїх атак підходив часто аж до домів цієї місцевості, то все таки при рішучій обороні німецьких вояків йому не вдалося увійти в цю місцевість. Його відкинено кожного оазу з втратами.
На південний схід від Харкова
БЕРЛІН, 10 лютого. — Бойові акції на південному відтинку східного фронту ограничувались передучора загалом на малі місцеві випади і розвідувальну діяльність ворога. Тільки в поодиноких місцях наступали більші сили большевиків. Атаки в районі на південний схід від Харкова і на північний схід від Білгорода відперто кілька разів у часі дня. Ворог не осягнув ніде переваги, хоч кидав великі маси людей у бій і хоч йому допомагала сильно артилєрія. Невеликі полоси в найперших лініях, що їх наші війська тимчасово залишили, були у сміливих протинаступах нашої піхоти очищені від ворога. Підчас знищування большевицьких груп ворог потерпів тяжкі втрати вбитими і пораненими. Багато большевицьких аеродромів на середущому відтинку фронту були вчора ціллю повторних німецьких повітряних атак. Наші літуни, які діяли, не зважаючи на сильні снігові бурі, скинули бомби на відставлені літаки. Відмічено знищення дев'яти большевицьких машин та тяжкі пошкодження дальших шести літаків.
302.000 рбт. затоплено до 31-го січня на Атлянтійському побережжі
БЕРЛІН, 10 лютого. — Успішні акції німецьких підводних човнів на Атлянтійському побережжі Північної Африки приневолюють офіціяльні кола в ЗДА признаватися вже до щораз нових втрат. До 31-го січня із 43-х затоплених кораблів разом 302 тисячі рбт., ЗДА призналися до одної четвертої. Вчора мусіло міністерство військово-морської фльоти ЗДА признатися до втрати транспортного корабля "Сан Джіль" у 4 тисячі рбт., який затоплено перед побережжям Північної Америки. З 13-ти затоплених кораблів, до яких призналися ЗДА, можна сказати, було 10 танкерів.
Вибори в ЗДА
БЕРЛІН, 10 лютого. — Восени цього року припадають в ЗДА вибори на конгрес і вони вже сьогодні кидають свою тінь. Як подають з поінформованих кол, є 435 вільних місць у палаті послів, а 34 в сенаті, які треба зайняти. Республіканці підкреслюють вже тепер, що вибори мають відбутися відповідно до законів ЗДА. Предсідником республіканського виборчого комітету являється Мартен, а Флейн є головою демократичного комітету. Флейн обвинувачує вже тепер республіканців, що вони більше зацікавлені перемогою своєї партії, як перемогою у світовій війні. Для Флейна було б найбільшим нещастям те, якщо б вибрано конгрес, який стояв би в опозиції до президента Рузвельта.
Від початку війни японці знищили загалом 29 ворожих підводних човнів.
Згідно з переведеним на Мадярщині переписом населення, число мешканців цього краю є 14 міліонів 733 тисячі душ.
Наслідком висадки військ на Борнео японці укріпили свої позиції на Макасарському шляху далі.
Керівник єгипетської партії вафдистів, Нагаб-паша створив новий єгипетський кабінет.

»Львівські вісті« 08.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

У Північній і Середущій Америці влада почала переслідування еспанської націоналістичної організації "Фаланга".
Голова національного уряду Іраку і великий муфті Єрусалиму прибули до столиці Італії, де їх офіційно привітали представники італійської влади і німецької амбасади.
Від 4 лютого знаходяться військові споруди фортеці Сінгапур під вогнем японської артилерії і японської авіяції. Танки пального і плянтації гуми — горять. Нові великі японські військові транспорти наближаються.
ЗДА зайняли в північноамериканських гаванях вісім французьких кораблів, разом в 34 тисячі рбт.
Кількість ворожих кораблів, затоплених біля побережжя Північної Америки, збільшилася на 49, а втрачений ворогом тоннаж на 349 тисяч рбт.
Лондонські газети приготовляють своїх читачів на нові, далекосяжні обмеження руху британських залізниць.
До 31 січня ц. р. війська держав осі захопили 1.220 британських авт.
Британський канцлер скарбу в промові заявив, що Англія видає на викликану собою війну щоденно понад 12 міліонів фунтів стерлінгів.
Не зважаючи на посилення воєнної продукції, кількість безробітних у ЗДА збільшилася в січні з 3 міліонів 800 тисяч на 4 міліони 200 тисяч. А до того треба ще врахувати, що офіційні цифри ніколи не передають повного образу безробіття, яке є в "найбагатшій країні світу".
23 лютого президент ЗДА виступить з промовою, яка, кажуть, буде присвячена розвиткові воєнного становища.
Австралійські вояки побили конзула ЗДА у Бейруті. На допиті вони заявили, що вважають ЗДА виновником війни на Тихому океані.
Президент тимчасового філіппінського уряду Йорге Варгас іменував 8 японських дорадників: для торгівлі, сільського господарства, фінансів, виховання, суспільної опіки, справедливости і відбудови краю.
Англійський амбасадор у Вашінгтоні лорд Галіфакс зложив подання про звільнення після 35-річної політичної діяльности і бажає посвятитися теологічним студіям.
Уряд Таї видав постанову, що тамошня валюта, яка досі спиралась на англійський фунт стерлінгів, відтепер буде мати золоту підставу.
В еспанському місті Картагені виявлено велику шпигунську змову, зорганізовану англійцями при допомозі комуністичних елементів.
Відступ знад Сальвіна. З Бірми повідомляють, що британські війська почали там відступ знад річки Сальвіна. Вони мабуть не будуть також обороняти міста Марсабан, якому загрожують японці, з уваги на можливість оточення від моря.
Новий уряд в Єгипті. У Єгипті король Фарук доручив провідникові вафдистської партії, Нагас Паші, створити новий уряд. Нагас Паша вже вдруге буде прем'єр-міністром. Уперше він був головою уряду після смерті короля Фуала в 1936 році, і тоді дійшло до підписання англо-єгипетської умови.

»Львівські вісті« 07.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

На східному фронті частини німецької армії підтримані сильними з'єднаннями авіяції, підчас відбивання ворожих атак і в успішних контратаках завдали знов ворогові тяжких утрат людьми і матеріялом. Підчас одної місцевої контратаки в районі на північний схід від Курська, проведеної не зважаючи на морозні снігові бурі, ворог у кількаденному бою втратив 294 полонених, у тому числі одного командира дивізії, 1.450 убитих, 6 танків, 25 гармат, багато тяжкої і легкої піхотної зброї та іншого військового матеріялу.
В боротьбі проти совєтських повітряних сил, у якій взяли участь також з'єднання італійської авіяції, вчора збито або знищено на землі 38 ворожих літаків. Штурмові літаки вніч на 5 лютого запалили споруди одної виробні літаків у Воронежі і осягнули цільні попадання бомб у виробню авт у місті Горький.
На водах довкола Англії авіяція укиненими бомбами пошкодила 3 великі торговельні кораблі, з яких один загорівся і дав крен. Нищівні нічні атаки були далі скеровані проти залізничих об'єктів на шляху Ню-Касль—Едінбург...
У Північній Африці продовжувано переслідування ворога у східній частині Кіренайки. З'єднання німецької авіяції бомбардували британські шатрові табори, скупчення авт і аеродроми довкола Тобрука. Підчас успішних денних нальотів німецької штурмової авіяції на ворожі кораблі і військові споруди гавані Ля Валєтта на острові Мальта пошкоджено два британські підводні човни. Встановлені для супровідної охорони ескадрилії винищувачів збили без власних утрат три британські літаки.
Перекинення промисловості з України на Сибір
ХАРБІН, 7 лютого. (тп) — Вздовж центрально-сибірської залізної дороги лежать накопичені велетенські маси важких машин, що їх Совєти стягнули сюди з українських промислових округ. Вони не мали досі часу уставити та змонтувати ці машини. Машини виставлені на діяння атмосферичних опадів. Вони загрузли в болоті і позамерзали.
Провірка законів Словаччини
БРАТИСЛАВА, 7 лютого. — У середу прийняв словацький парлямент на свому 80-му засіданню проєкт закону про створення конституційного сенату. Він матиме завдання перевіряти словацьке законодавство щодо його згоди з конституцією. Перевірка може відбуватися на пропозицію президента держави, уряду, парляменту або державної ради.
Японці під Рангуном
Голяндські бази на острові Ява були далі атаковані японськими літаками. Голяндське командування признається до втрати 88 своїх літаків. Наслідком успішно-проведеної офензиви авіяції в цьому районі, японські повітряні збройні сили володіють сьогодні повністю над районами південно-китайського моря, Маляйської протоки і на водах Голяндської Індії.
Сильні загони японської авіяції скинули знов велику кількість бомб на Сінгапур і на Бірму та спричинили великі руйнування. На терені Бірми зайняли японці на захід від Мульмейну міста Паанг, а крім цього один острів на річні Сальвін.
Зміна уряду в Англії
БЕРЛІН, 7 лютого. — П'ять разів змінив Черчіль свій кабінет — пише англійська газета "Дейлі Мейль" — виявляючи тим, що за кулісами англійського політичного проводу не все в порядку. Якщо йде про назначення лорда Бівербрука міністром військової промисловості, то, на думку цієї газети, ледве чи вдасться Бівербрукові двигнути цю продукцію з її теперішнього занепаду. На думку газети "Дейлі Мейль" є дуже характеристичним те, що до зміненого Черчілем уряду не увійшов колишній англійський амбасадор у Москві, Кріпс.
На фронті Севастополя, Керчі і Донця
БЕРЛІН, 7 лютого. — На оточувальному фронті Севастополя армійська артилерія та інша важка зброя продовжувала успішне атакування большевицьких позицій, сховищ, та скупчення військ. Наслідком німецького артилерійського вогню потерпів ворог нові втрати. Цільні попадання бомб знищили численні розбудовані позиції ворога. Перед відтинком одної тут діючої німецької піхотної дивізії відмічено підготову ворога до наступу. Артилерія дивізії взяла його під успішний вогонь, так, що він не міг розвинути наступальних акцій. Далі німецькі вояки відбили у східній частині Криму 1 лютого успішно наступи двох большевицьких сотень. Один дальший наступ, який проводив ворог на одному сусідньому відтинку силою одного баталіону, заломився в вогні німецької артилерії. Німецькі гармати відкрили такий сильний замкнений вогонь перед німецькими лініями, що ворог наслідком великих власних втрат мусів перервати атаку і відтягнути останки своїх з'єднань. Після відпертя цього наступу німецькі батерії взяли під успішний вогонь відновлені поготівні позиції і скупчення військ ворога, а також артилерійські ворожі позиції.
Сильні загони німецької авіяції на цілому східному фронті атакували з дуже добрим успіхом ворожі війська. На півдні, в районі Керчі і Донця німецькі бомбардувальники атакували похідні колони і концентрацію ворожих військ, а зокрема в районі Керчі знищено або тяжко пошкоджено багато механічних возів. Над Донцем німецькі літаки бомбардували ворожі польові та артилерійські позиції, а в повітряних боях збили 15 большевицьких літаків, не маючи жодних власних втрат. На іншому аеродромі знищено дальших 5 літаків на землі. На середущому відтинку фронту німецька піхота мала нові великі успіхи, здобувши нові місцевості. В цьому районі німецькі літаки знищили 200 механічних возів, а далі 15 літаків на землі, а 14 збили в повітряних боях.
На півночі німецька авіяція атакувала успішно ворожі колони, збиваючи при тому 6 ворожих літаків. Крім того бомбардовано далі Мурманський залізничий шлях, який попереривано знову в багатьох місцях.
В районі Севастополя німецькі бомбардувальники атакували залізничі і промислові споруди.
Один з найбільш відомих англійських літунів винищувальної авіяції, командир Роберт Роллянд Стемфорд. Так підчас одної спроби нальоту на побережжя занятих західних районів був цими днями збитий з літаком. 24-літній літун вийшов ціло і попав у полон.
Поглавнік підписав законний розпорядок про віднову хорватського державного парляменту.
Відозви поміщені цими днями у французьких часописях, закликають вступати у французьку колоніяльну армію до повітряної зброї. Зобов'язання приймається найменше на 3/4 року.

»Львівські вісті« 06.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

На східному фронті заломилися численні большевицькі атаки, при чому ворог потерпів дуже тяжкі втрати. Власні протинаступи принесли місцеві успіхи. На середущому відтинку фронту оточено і знищено одну ворожу бойову групу. З'єднання авіяції атакувати успішно поготівні позиції військ, похідні колони та аеродроми ворога.
На східному побережжі Північної Африки німецькі підводні човни затопили шість ворожих торговельних пароплавів. разом у 47 тисяч рбт., між тим один пароплав з рудою в 15 тисяч рбт.
В Північній Африці переслідується далі ворога через Дерну на схід. На захід від Тобрука німецькі штурмові літаки розпорошили британські колони та бомбардували позафронтові шляхи ворога.
За дотеперішніми звідомленнями, німецько-італійські війська в боях у Кіренайці за час січня взяли 3.500 полонених, а також здобули або знищили 370 бронемашин і 192 гармати.
Німецькі підводні човни заатакували біля Соллума один британський конвой, забезпечений есмінцями. Вони осягнули численні попадання торпедами на різні одиниці. Один англійський есмінець мабуть загинув.
На острові Мальта німецькі штурмові з'єднання під охороною винищувачів заатакували гавань Ля Валєтта бомбами тяжкого і найтяжчого калібру. В повітряних боях на схід від острова збито три англійські винищувачі, при чому не було жодних власних втрат.
Один кілометр від Сінгапуру
Токіо, 6 лютого. — Облога Сінгапуру ввійшла вже у вирішальну фазу. Японська військова влада наказала евакуувати місто Джогор-Бару від цивільного населення.
Японські позиції віддалені тільки на один кілометер від Сінгапуру. Джогур-Бару — ця дуже важлива для продовжування японських операцій позиція, після великого оточувального бою тепер твердо в японських руках.
В японських колах визначили речинець здобуття Сінгапуру на день 11 лютого, у роковини оснування японської держави.
Британське верховне командування в Сінгапурі після закінчення битви за Джогур не має ясного погляду на воєнне становище. Японські війська одержали в останніх днях щераз нові величезні підкріплення. Це сталося з уваги на майбутній штурм на Сінгапур. Зате англійці всю свою діяльність у цьому районі обмежують до критикування щораз більшої байдужності австралійських та індійських військ.
Коли японці за 55 днів від висадки на Маляйському півострові просунулися на 1600 кілометрів і вже тепер могли почати облогу Сінгапуру, то в Японії мають повне право називати цю кампанію "блискавичною війною".
Японці досягли тут двох дуже великих успіхів: перший з них — це знищення 50.000-тонного британського плавучого дока, другий — це захоплення міського збірника води, який попав непошкодженим в японські руки. Знищення того велетенського плавучого дока — це найвизначніший успіх японських повітряних атак, від яких незвичайно потерпіли також форти острівної фортеці.
Одночасно подібних успіхів досягнули також японські операції на фронті Бірми. Здобувши цього тижня Мульмейн, японці віддалені вже тільки на 100 кілометрів від Рангуна.
Надії на здобуття Сінгапуру в дні 11 лютого підсилюються ще й тим, що постачання тамошнього населення водою стало дуже поважною проблемою від часу захоплення японцями головних джерел води, які лежать на північ від Джогур-Бару. Дуже невелика також надія на те, що залога Сінгапуру зможе ще одержати підкріплення від британських військ, оточених японцями на Маляйському півострові. Абсолютне панування японської авіяції в повітрі над Південною Маляєю відбирає їм усяку можливість прорвати японський перстень і морським шляхом добитися до Сінгапуру. Зваживши те все, треба сказати, що дні Сінгапуру вже пораховані.
Перед упадком Рангуна
Токіо, 6 лютого. — У зв'язку з критичним становищем на території Бірми, а зокрема з загрозою для Бірманського шляху, газета "Дейлі Мейль" пише, що існує також небезпека для Британської Індії, яка вже майже цілком втратила зв'язок з чункінгським урядом. Упадок Рангуна, якого — як пише ця газета далі — можна сподіватися у найближчому часі, остаточно переріже комунікацію між Бірмою, чи взагалі Індією, і Чункінгом, і тим самим причиниться до упадку уряду Чанкайші. Вже сьогодні — пише згадана газета — Чункінг вислав своїх делегатів до Індії, щоб обговорити нові способи постачання військового матеріялу до Китаю. Та проте на підставі голосів англійської преси можна зробити висновок, що так Англія, як і ЗДА втратили вже моральний кредит у чункінгського уряду, який ледве чи сподівається став.
Нечувані труднощі в Ісляндії
Штокгольмська газ. "Свенска Моргенбладет" подає звідомлення, в яких говориться про нечувані труднощі, які повстали в Ісляндії наслідком окупації, яку перевели англійці та американці. Ця газета каже, що на острові находить ся сто тисяч військ, які складаються з англійців і американців. Заіснував великий брак мешкань. В самій столиці Рейкіявік з початком зими залишилося 664 ісляндські родини без даху над головою. Незвичайно високо підскочили ціни на харчі та на інші товари. Жахливий образ представляє деморалізуючий вплив чужого війська на жіночу молодь тієї країни. Уряд видасть закон, за яким дівчата до 18-ти років з конечности і житимуть в особливих домах під опікою поліції.
Атлянтійська федерація
Американська газета "Вашінгтон Пост" повідомляє, що з ініціятиви Рузвельта має бути створена Атлянтійська федерація, у склад якої має увійти також Англія та Ірляндія.

»Львівські вісті« 05.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Війська ЗДА, які прибули до Ірляндії, не складаються з правильних частин, а тільки з новоприйнятих в армію новобранців.
В присутности прем'єр-міністра Тойо і міністра суспільної опіки, Коізумі, засновано в Токіо союз японських жінок, який має об'єднувати всі японські жіночі союзи.
Уряд Манджу-Го приготовляє закон, який його уповажнить набирати робітні сили для важливих державних робіт. Закон буде обов'язувати з днем 1 березня.
У Йоганнісбургу, у Південній Африці, в неділю сильна динамітна експлозія знищила будинок одної газети. Невідомі люди перервали телефонний і телеграфічний зв'язок між містами Блемфонтейн і Кімберлі.
Одне з'єднання японських бомбардувальників яке мало 26 машин, як повідомляє Рейтер, спричинило в атаках на аеродроми Яви поважні пошкодження.
Рузвельт зажадав від конгресу ЗДА кредиту багато міліонів долярів для чункінгського уряду.
Південно-африканський сенатор Ван Ціль поставив у сенаті проєкт, щоб відділити Південну Африку від британської імперії та створити незалежну республіку Південної Африки.
Наслідком браку робітної сили в ЗДА, 48-годинний робітний тиждень буде продовжений на кілька годин.
Севастопіль, Крим, Онега
БЕРЛІН, 5 лютого. — В районі Севастополя батерії важкої німецької артилерії та піхота обстрілювали успішно ворожі позиції і скупчення большевицьких частин. На відтинку однієї дивізії відперто всі ворожі атаки. У східній частині Криму відбито наступ двох большевицьких сотень, а на східному відтинку цього ж фронту артилерія і піхота унешкідливили успішно акцію поготівних большевицьких частин. На середущому відтинку фронту німецькі бронетанкові з'єднання здобули знову кілька важливих місцевостей. При цьому взяли 6 гармат, 3 протитанкові гармати, 7 тяжких кулеметів і гранатомети. На бойовищі знайшлося 500 большевицьких трупів. На інших відтинках фронту німецькі бомбардувальники та винищувачі атакували большевицькі позиції. В повітряних боях збито 17 ворожих літаків, при чому не було жодних власних втрат. На фінському фронті, на Карельському перешийку, відмічається обопільна діяльність артилерії. Фінські ударні частини здобули одне вороже панцерне гніздо враз із його залогою. На фронті Аунуса відбито наступ однієї ворожої ударної частини. В районі Онеги відкинено успішно інший ворожий відділ, який атакував фінські позиції.

»Львівські вісті« 04.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Ціле Борнео в японських руках
ТОКІО, 4 лютого. — Як подало радіо Токіо, майже ціле Борнео є вже в японських руках. Всі летовища є вже під японським наглядом.
34 літаки зістрілили над Сінгапуром
ТОКІО, 4 лютого. — Як повідомляє головна японська кватира, в суботу пополудні заатакували сильні формації летунський майдан у Сінгапурі та збили при тому 13 ворожих машин. Підчас другого налету дійшло до завзятих повітряних боїв, при цьому ворог втратив 19 машин типу Гарікейн та 2 машини типу Буфело. Одна японська машина розбилася при безпосередній атаці на ціль.
Бої в Африці
РИМ, 4 лютого. — Італійське воєнне звідомлення подає, що в районі Кіренайки продовжувано успішні бойові дії проти британських військ. Німецькі та італійські бронетанкові частини відкинули ворожі сили далі на північний схід від Бенгазі. Авіяція далі успішно бомбардувала колони авт і скупчення військ. Скинені британськими літаками в районі Тріполі бомби не спричинили серйозних шкод. Острів Мальту бомбардовано далі вдень і вночі.
Німецькі штурмові літаки бомбардували в Північній Африці Аполонію, Дерну і Ель Газаля, де знищено велику кількість авт і багато військового матеріялу.
Бомби на Кавказ
БЕРЛІН, 4 лютого. — На північному відтинку східного фронту німецькі бомбардувальники скинули велику кількість бомб важкого і найважчого калібру на залізничі шляхи і вантажні поїзди. Підчас цієї акції знищено 30 вантажних вагонів в декількох місцях перервано залізничі шляхи. На півдні німецькі літаки бомбардували порт Анапу, на кавказькому побережжі, спричинюючи там пожежі і значні шкоди. На інших відтинках східного фронту німецькі та союзні війська успішно відперли усі ворожі атаки.
Румунське міністерство хліборобства доручило вести далі підготову під управу рижу в одній громаді округи Йольоміца на полі величини 22 га. Кошти цих підготовних робіт доходять до 150—200.000 леїв від гектара і замортизуються до кількох років.
Нові вибори до японського парляменту відбудуться 30-го квітня. Вибори будуть розписані під кличем "тісна єдність фронту батьківщини". Виборчі лісти будуть на всякий випадок зложені у співпраці уряду з окремою виборчою комісією парляменту тому, що дотеперішній виборчий план стратив після розв'язання партії свою силу.
У Букарешті відбулося під проводом марш. Антонеску засідання ради міністрів, яке займалося загальними справами постачання. М. ін. вирішено видавати в майбутньому харчеві карти тільки тим, хто докаже, що виконує якусь працю або що є до праці неспосібний.
В Ріо, мали поладнати дефінітивно 125-ий конфлікт між Еквадором і Перу. За цією вісткою мають перуанські війська сейчас відступити.
Управа міста Анкари подала до відома, що від 17 січня заведено у ній раціоналізацію хліба. Водночас припинено випікання та продажу білого хліба, яке видавали особам, що мали лікарські посвідки.
Голова французького уряду, адмірал Дарлян, наказав щоб усім французам з неокупованої полоси та з Півн. Африки, які вступають добровольцями до французького антибольшевицького легіону, була забезпечена безплатна подорож усіми засобами транспорту місця і осідку до збірної станиці у Версаю.
Шведські рекрути, що виконують свою службу у війську в роках 1940—41, мусять на основі обіжника нач. вожда збройної сили Швеції залишитися в службі на чергових 6 місяців. Уряд вирішив ці нові засоби з огляду на закон про поготівля на засідання ради міністрів і уповажнив нач. вожда перевести їх у життя.
У Тирасполі відбулося у приявності численних представників румунського населення Трансністрії, святочне відкриття румунського наукового інституту.
Постійні поразки, яких зазнає Англія на Далекому Сході, дуже негативно відбиваються також на господарському житті. Про це свідчить сильний спадок акцій англійських підприємств гумової промисловості.
Згідно з підписаною Аргентиною і Еспанією умовою, Аргентина постачатиме Еспанії нафту.
Одна з багатьох совєтських мін, які плавають по Чорному морю, викинена водою на турецьке побережжя в Анатолії експльодувала.
Підчас нальоту англійської авіяції на окуповані території збито 4 англійські бомбардувальники. Ще один бомбардувальник упав у море.
Всю Індію заливає тепер нова хвиля англійського терору, який виявляє себе в багатьох арештуваннях. Подібно, як у Калькутті, тепер британська влада масово проводить арешти також у Бомбею та в інших індійських великих містах. Тільки в самому Бомбею в останньому тижні — як повідомляють з Анкари — заарештовано понад 320 осіб.
Єгипетський уряд уступив наслідком студентських маніфестацій, які були спрямовані проти нього.
В Чіле вибрано президентом держави демократичного кандидата Жуана Ріоса.

»Львівські вісті« 03.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Почалась облога Сінгапуру
ТОКІО, 3 лютого. З Шангаю повідомляють, що британські збройні сили відступили з південного Джогуру, і перейшли на острів Сінгапур. Ця вістка полягає на одному урядовому британському комунікаті, який видано 31-го січня після полудня в Сінгапурі Таким чином облога Сінгапуру вже почалася. Тимчасом знищено греблю, яка лучила Сінгапур з Джогуром. Наслідком цього Маляйський бій покінчено, і розпочався бій вже за Сінгапур. За останніми повідомленнями, японці знаходилися вже тільки небагато кілометрів від Сінгапуру. Вони ведуть операції здовж шляху, який провадить до Сінгапуру. Рівнобіжно з цим шляхом йде також на Сінгапур залізничий шлях.
Виїмковий стан в Ейре
БЕРЛІН, 3 лютого. Президент де Валера об'явив виїмкове становище в Ейре. Про це в п’ятницю повідомила радіовисильня Вільної Ірляндії. Треба думати, що цей розпорядок є наслідком висадки північноамериканських військ у Північній Ірляндії, проти якої де Валера запротестував. Події в Ірляндії загострюють ірляндсько-британські взаємини.
Мульмейн упав
ТОКІО, 3 лютого. — У понеділок упав Мульмейн. З його здобуттям упало в руки японців третє щодо величини місто. Воно має понад 65.000 мешканців.
Здобутки у Сінгапурі
ТОКІО, 3 лютого. — Збірник води Сінгапуру попав в японські руки. Він лежить 20 км. на північний захід від Джогор-Бару. Радіо Сінгапуру припинило свої авдиції.
Японія — Китай
ТОКІО, 3 лютого. Японський прем'єр-міністр Тойо вдруге заявив, що японський уряд готовий прийняти пропозицію Чунгкінгського уряду для мирного порозуміння і дати китайському народові належне йому місце у новій Східній Азії. Японія далі, як і досі, бачить у Китаї братню націю і готова на шляху до об'єднання і впорядкування Східної Азії забути те все, що ділить оба народи після майже 5-тьох років війни. Японія запевнює Китаєві суверенність, територіяльну цілість і адміністративну незалежність.
Важко сподіватись, що маршал Чанкайші негайно прийме простягнену йому руку. Але останні три роки повинні були його навчити, яку вартість мають англо-американські обіцянки; тому можна думати, що прийде день, коли Китай забажає порозумітися з Японією.
Партизани в Австралії
БЕРЛІН, 3 лютого. Австралійський військовий міністр заповів створення партизанських загонів. Вони будуть складатися з цивільних осіб, і мають почати свою акцію тоді, коли австралійська армія не зможе вже зупинити висадки японських військ.
Турецьке національне зібрання
АНКАРА, 3 лютого. Турецьке національне зібрання на сьому останньому засіданні займалося планованими змінами закону про національну оборону. З тієї нагоди виступили з довшими промовами турецький прем'єр-міністр д-р Рефік Сайдам, міністр торгівлі Екмен і міністр народного господарства Даї. Прем’єр-міністр, д-р Сайлам, наперед підкреслив, що в порівнянні з усесвітньою війною 1914—1918 рр. наступило багато політичних і географічних змін. Змінилася також точка зору Туреччини і її господарські цілі. Після того прем'єр-міністр перейшов до закону про національну оборону і підкреслив, що в тій формі, в якій його створено з 1941 році, він уже не відповідає сучасним вимогам і тому треба його змінити і поширити.
Борнео, Суматра, Ява, Бірма — в огні
ТОКІО, 3 лютого. На Голяндському Борнео японські бомбардувальники декілька разів скинули бомби на столицю острова. Одночасно японські сухопутні війська проводили там свої операції.
З Батавії повідомляють, що 30-го січня ввечері нові японські війська висадилися в Амбонг, на північно-західному побережжі Британського Північного Борнео. Висадка була підготовлена значною кількістю японських військових кораблів у співдіянні з японською авіяцією.
На острові Суматра японські літаки знищили всі британські аеродроми, ще не заняті японцями. На думку агентства Домей, опір ворожих військ на цьому острові треба вважати зломаним.
На острові Ява ворог сконцентрував частини американських, голяндських, австралійських і індійських військ, маючи намір ставити запеклий опір японцям.
На терені Бірми японська авіяція далі бомбардувала аеродроми в Гангуні, спричинюючи там значні пошкодження.

»Краківські вісті« 03.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

На південному відтинку східнього фронту, не зважаючи на великі сніговії, знову сильні боєві дії. На середньому та північному відтинку фронту відбито численні наступи ворога. Артилєрія сухопутньої армії взяла під успішний обстріл військово важні промислові підприємства в Петербурзі. Біля англійського південного берега поцілили німецькі боєві літаки бомбами три великі торговельні кораблі, між ними один корабель-цистерну.
У Киренаїці зайняли частини панцирної армії Афріка Варку і Ель Абіяр. Боєві ескадри летунства підтримували переслідовні бої і підпалили ворожі склади з матеріялами біля Марса Матрук.
Німецькі підводні човни затопили біля берегів Канади один нищильник, на захід від Гібральтару корвету, біля берегів Киренаїки та перед Мурманськом по одному стежному судні.
В часі від 24 до 30 січня втратило большевицьке летунство 164 літаки; з того 94 зістрілено в боях в повітрі і 13 протилетунською артилєрією, решту знищено на землі. У тому ж самому часі пропали на східньому фронті 33 власні літаки.
Від 21 до 30 січня анґлійське летунство втратило 38 літаків, з того 15 над Середземним морем та в Північній Африці. в тому ж самому часі пропало в боротьбі з Анґлією 18 власних літаків.
Великі налети на Сінґапур
ТОКІО. — За звітами, які тут надійшли Сінґапур переживав у суботу і в неділю 4 великі налети японського летунства. Незважаючи на дуже сильну оборону протилетунської артилерії — повстали велитенські шкоди у військових спорудах. Дуже важко потерпіла воєнна пристань Селєгар, де затоплено 50 тисячний плаваючий док. Більшу кількість складів муніції запалено. Один сильний форт, що лежить у південно-східньому куті твердині на острові одержав багато бомбових поцілів, а таксамо острови Букум і Блятам Маті, що лежать на південь від Сінґапуру.
Мульмайн упав
ТОКІО. — Мульмайн упав у понеділок. Зі зайняттям Мульмайну впало японцям в короткому часі в руки третє щодо величини місто Бурми. Мульмайн є важним пристаневим та торговельним містом, що має понад 65 тисяч мешканців.
Почався бій за Сінґапур.
ТОКІО. — Вістки, які надійшли з фронту, говорять, що бій за острів Сінґапур вже почався. Японські скорі війська пруть на мостовому шляху з Джогур до острову. Японські літаки бомбардують важні військові обєкти, як летовища, касарні, цистерни з нафтою і стратегічні комунікаційні шляхи. Змоторизована артилерія обстрілювала їх. Ворожий опір в повітрі малий.
В твердині Сінґапур, відрізаній від якоїсь поважнішої достави, ростуть труднощі в прохарчуванні. Як говорять утікачі, ситуація стає з дня на день загрозливішою. Кількість населення зросла на 3,000.000, отже потроїлась в порівнанні з нормальним станом. Тому зібрані засоби змаліли так скоро.
Сам Сінґапур був ціллю безнастанних налетів японських бомбовиків. Ушкоджено військові споруди, ганґари та летовища. В багатьох місцях лютують пожежі.
Японські війська, що йдуть вперед на центральному шляху, злучились із тими, які йдуть здовж східнього побережжя на Сінґапур. Як подає Домеі, до злуки прийшло після перемоги над австралійським корпусом на східньому побережжі.
В боєвому просторі Джогур війська бритийців складаються ще тільки з австралійців та анґлійців. Із бритійських становищ на південь від Куляй першу лінію тримають австралійці, а другу анґлійці. Японські війська на середньому відтинку вже опинилися в зaсягy сінґапурських гармат.
Несподіваний десант японців на острові Нова Ірляндія.
ТОКІО. — Про зайняття острову Нова Ірляндія в архіпеляґу Бісмарка подає "Токіо Асагі Шімбун", що висад відбувся без інцидентів. Австралійську залогу летовища взяли в полон. Само летовище було зовсім знищене та не до вжитку. Як несподівано прийшов висад японців, вказує те, що команданта малої австралійської залоги арештовано в ліжку, бо він переспав десант.